Інвестиційна діяльність підприємства та її ефективність

1. Створення сприйнятливого для інвесторів інвестиційного середовища;

2. Визначення державних, галузевих і регіональних пріоритетів;

3. Формування комплексної системи державного управління інвестиційною діяльністю;

4. Консолідація і розвиток джерел фінансування інвестицій;

5. Створення системи державної підтримки інвестиційної діяльності галузей, територій, суб'єктів господарювання та інвестиційних проектів.

Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності в Україні доцільно:

а) розвивати підтримку вітчизняних виробників, конкурентоспроможної продукції, експорт і витіснення з українського ринку імпортних товарів;

б) відпрацювати механізми встановлення та реалізації інвестиційних пріоритетів;

в) розвивати і комплексно використовувати всі можливі джерела залучення інвестицій, як внутрішніх, так і іноземних;

г) впровадити дієву державну амортизаційну політику, яка забезпечувала б відчутне накопичення інвестиційних коштів і прискорене оновлення основного капіталу підприємства всіх форм власності;

д) відновити і зробити дієвою систему державної експертизи інвестиційних проектів, забезпечуючи державну підтримку пріоритетних проектів;

е) впровадити механізми гарантування і страхування усіх видів інвестицій від можливих ризиків;

ж) активно використовувати інвестиційний потенціал регіонів України, забезпечуючи їх орієнтацію на реалізацію загальнодержавних пріоритетів;

з) ширше вивчати і впроваджувати позитивний досвід інвестування економіки країн СНД і дальнього зарубіжжя.

Для активізації інвестиційної діяльності мають бути створені необхідні умови, за яких діятимуть позитивні фактори впливу та зростання внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємств, галузей і регіонів. Для цього необхідно подолати кризу неплатежів, зміцнити фінансово-кредитну сферу, створити умови для ефективної діяльності приватизованих підприємств. У разі відсутності цих умов державна інвестиційна політика буде розв'язувати лише поточні завдання соціально-економічного виживання країни і населення, а не створюватиме умови для активізації інвестиційних процесів.

Для покращення стану інвестиційного середовища в Україні необхідно зміцнити інститути державної влади: вдосконалити законодавство, зробити дієвою діяльність судів, викорінити злочинність та корупцію. Ця робота повинна проводитись паралельно з винятково важливими структурними зрушеннями - вирівнюванням умов конкуренції та подальшою лібералізацією економіки. Неефективні підприємства не повинні підтримуватися державою та місцевою адміністрацією ні прямо, ні опосередковано. Відчувається гостра потреба у створенні повноцінної інвестиційної інфраструктури, в першу чергу розподільчої та накопичу вальної систем (банків, страхових компаній, пайових і пенсійних фондів, фондового ринку, щодо). Інвестори повинні мати можливості зниження або ліквідації ризиків шляхом загальноприйнятих у світовій практиці фінансових та правових інструментів.

Створення сприятливого інвестиційного середовища та посилення механізму мотивації довгострокового вкладення коштів пов'язане з використанням як ринкових заходів, так і заходів щодо централізованого державного регулювання інвестиційної діяльності. Ключовий принцип державної політики по відношенню до внутрішніх інвесторів полягає у тому, щоб, не втручаючись в їх діяльність, максимально сприяти підвищенню їх інвестиційної активності та забезпеченню надійного захисту вкладених коштів.

З метою залучення капіталу незалежних інвесторів необхідно створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливі чинники інвестиційного середовища: субсидії за рахунок бюджету та інвестування проектів у пріоритетних галузях; звільнення від податків коштів підприємств, які спрямовуються на розвиток свого виробничого потенціалу; надання пільгових кредитів громадянам на будівництво в доповнення до їх власних коштів..

У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів важливим є визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів, вибір ефективних схем фінансування інвестиційної діяльності, забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів з зовнішніх джерел, визначення оптимального співвідношення структури капіталу та забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел.

Отже, основною метою управління інвестиційною діяльністю є визначення напрямів, методів, засобів та форм інвестування з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку підприємства.

3.3 Шляхи покращення інвестиційної діяльності в Україні на основі зарубіжного досвіду

Міжнародна інвестиційна діяльність, яка здійснюється на фінансових ринках, здатна позитивно впливати на масштаби і темпи ринкової трансформації національних економік як країн, що приймають, так і країн базування, розвиваючи умови та фактори їх міжнародної конкурентоспроможності.

Виходячи з досвіду Чеської Республіки, на нашу думку, в Україні також доцільно було б створити організацію, яка б на міжнародному рівні проводила переговори з потенційними інвесторами щодо розміщення в Україні їх підприємств та сервісних центрів та співпрацювала з місцевими громадами щодо підготовки їх фахівців та територій до роботи з такими інвесторами. Також доцільно в кожному обласному центрі України створити філіали даної організації, які б забезпечували координацію діяльності з місцевою владою, регіональними агентствами, будівельними і конструкторським компаніями, університетами та освітніми закладами.

Як і в Чехії, в Україні, така мережа допомогла б оперативно реагувати на запити та інвестиційні пропозиції іноземних компаній, пропонувати їм декілька альтернативних місць для розміщення їх виробництв, а також супроводжувати їх під час всього процесу започаткування бізнесу.

Що стосується Польщі, то перші роки трансформації польської економіки не були вдалим періодом для залучення іноземних інвестицій. Польща була не зовсім варта довір'я для партнерів, через відсутність економічної стабільності, неврегульованої справи зовнішнього боргу, кризової ситуації у суспільному секторі. Іноземні інвестори оминали Польщу, вкладаючи свій капітал в Угорщині, Чехії, Словенії.

Польща і надалі залишається лідером у Центрально-Східній Європі, як з боку щорічно залучуваних іноземних інвестицій, так і з огляду на їх акумульовану вартість на кінець цього періоду. Іноземних підприємців приваблює в Польщі стабілізоване законодавство, високий темп економічного зростання, великий ринок, наявність висококваліфікованої робочої сили, сприятлива інфраструктура і можливість переказу прибутків.

Також іноземні інвестори отримали право діяти на території Польщі у формі торгових товариств, так званих товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерних товариств. У 1992 р. з метою надання допомоги іноземним інвесторам у Польщі було створено Державне Агентство Закордонних Інвестицій (ДАЗІ), яке надає інвесторам інформацію про потенційних вітчизняних та іноземних партнерів, гарантує обслуговування іноземних інвесторів і т.д. ДАЗІ веде спеціальний реєстр найбільших іноземних інвесторів (з капіталом більше 1 мільйона доларів) [4].

Слід відзначити, що найбільший капітал іноземні інвестори вкладали у виробничу діяльність (42,5 %), у фінансово-банківську сферу (22,7 %), транспорт і зв'язок (12,2 %), у торгівлю та ремонти (8,7 %), у будівництво (5,4%), у сферу послуг (3,5 %), забезпечення енергією, газом та водою (2,3 %), готелі та ресторани (1,5 %) [8].

Звичайно, згідно з польським законодавством, на деякі види господарської діяльності іноземному інвесторові необхідно отримати концесію. До таких видів діяльності належать, наприклад, пошук і видобуток корисних копалин, переробка і продаж дорогоцінних металів і каміння, виробництво і продаж вибухових матеріалів, зброї і боєприпасів, виробництво фармацевтичних засобів і медичних матеріалів, виробництво, розлив і очистка спирту. Сферою, закритою для іноземних інвесторів, є лотерейні ігри і лотереї.

За ініціативи місцевої влади виникають зони активного господарювання. Вони створюються гмінами і мають за мету посилення підприємництва в регіоні. Притягують інвесторів, пропонуючи їм в першу чергу пільги з оподаткування та місцевих оплат, орендування землі (на пільгових підставах) з можливістю її викупу.

Для України також важливо використати певний зарубіжний досвід бізнес-інкубування на базі великих підприємств.

Наприклад у Швеції поширений тип інкубатора, так званий “внутрішній” інкубатор, який створюється великими підприємствами з метою стимулювання нових ідей і проектів. Хоча деякі проекти можуть реалізовуватися в рамках великого підприємства, більшість з них відокремлюються від нього, особливо в тих випадках, коли бізнес-проект не пов'язаний з головним напрямом діяльності великого підприємства [14].

У Фінляндії інкубатор у бізнесі-центрі на південному заході Хяме, що займає площу 1750 кв. м., поставив перед собою завдання створити робочі місця в переробній промисловості шляхом налагодження зв'язків між промисловими підприємствами й навчальними закладами.

Він співпрацює з місцевим технічним коледжем, а також з університетами й науковими установами південної й центральної частини Фінляндії. Фірми-клієнти цього бізнес-інкубатора створили половину робочих місць у місцевій електронній промисловості. Щодо інших бізнес-інкубаторів, то важливе значення має їх співробітництво з діючими підприємствами: інкубатори сприяють формуванню нових служб та субпідрядних відносин у регіоні. Здебільшого вони створюються на базі конкретного промислового сектора.

Хоча в інкубаторах створюється мало нових підприємств порівняно з їх загальною чисельністю, вони відіграють важливу роль тим, що спрямовують і стимулюють розвиток інноваційного бізнесу, реформують місцеві комерційні структури й систему послуг.

В Італії великі підприємства зацікавлені в розвитку бізнес-інкубаторів, оскільки в гіршому разі вони дають їм можливість звільнятися від зайвої робочої сили завдяки відокремленню нових фірм та переходу в них частини співробітників. А в кращому разі - великі підприємства отримують доступ до нових технологій, що розробляються безпосередньо в бізнес-інкубаторі.

Особлива увага в Італії приділяється підприємствам, які діють в глибинних районах країни, що перебувають в несприятливому становищі й переживають соціально-економічну кризу [21].

Своєю чергою в Німеччині є значний досвід реструктуризації комбінатів і великих підприємств, особливо в Східній Німеччині. Так, у Дрездені на підприємстві з мікроелектроніки, де працювало 3,3 тис. працівників, було почато процедуру банкрутства. Щоб не втратити кадровий потенціал, створено 40-50 нових малих підприємств. Таким чином було працевлаштовано близько половини фахівців. Сьогодні тут працює близько 4 тисяч чоловік та збережено весь кваліфікований персонал. Більше того, рівень його кваліфікації привабив відому корпорацію Simens, яка зараз надає субпідрядні роботи цим малим підприємствам, випускаючи 15 млн. шт. мікропроцесорів, що становить 10% всіх світових обсягів виробництва цього продукту. Загалом за технологією бізнес-інкубаторів у Німеччині працює понад 300 структур (бізнес-інкубаторів, промислових парків, технопарків, інноваційних центрів).

Досить цікавими та своєрідною є практика функціонування інноваційно-інвестиційних структур у Норвегії. В Агенції економічного розвитку Осло працює 100 осіб, з яких 35 - адміністрація та відділ бізнес-розвитку.

Основним завданням відділу бізнес-розвитку є сприяння відкриттю якомога більшої кількості нових підприємств. Принцип роботи Агенції - „one stop shop” , тобто надання в одному місці повного пакету інформації та документації для відкриття фірми. Окрім муніципальної Агенції, в Осло діє ще шість бізнес-інкубаторів [2].

Тепер звернемось до практики діяльності Бізнес-інкубатора Інноваційного технопарку регіону Хедмарк (м. Хамер, Норвегія). Місто Хамер є центром 85-тисячного регіону Хедмарк. Місцевий бюджет міста становить 1,5 млрд. норвезьких крон.

До складу технопарку входять промисловий кластер і бізнес-інкубатор, а, головними напрями роботи технопарку є біогалузі, а також біо- та комп'ютерні технології.

Метою роботи технопарку є економічне зростання регіону Хедмарк. На сьогоднішній день технопарк отримує інвестиції від державної корпорації „Інновації Норвегії” та норвезьких банків, а 25% інкубатора належить муніципалітету Хамер. Технопарк є частиною державної Корпорації промислового зростання.

Важливим та позитивним моментом є те, що у бізнес-інкубаторі Хедмарка є вся необхідна інфраструктура та консультаційна підтримка для започаткування нового інноваційного бізнесу.

У процедурі відбору ідей для нового бізнесу бере участь як технопарк, так і відділи інновацій муніципалітетів та незалежні експерти. Фірма, яка потрапляє у бізнес-інкубатор, отримує фінансову підтримку в розмірі 50-200 тис. норвезьких крон на кожному етапі її підготовки до виходу на ринок.

Посилення інноваційності міста і використання сучасних технологій та підходів у його розвиткові - необхідна складова добробуту й розвитку різних за розміром і спеціалізацією європейських міст [19].

Зазначимо, що акумульовані вище практики створення різних осередків інновації вже починають застосовуватися в Україні та мають велике значення для посилення європейської інтеграції українських міст.

ВИСНОВКИ

Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна зробити такий висновку, що інвестиційний проект є складною розробкою, в якій представлені максимальна кількість відомостей про джерело вкладення коштів, враховуючи всі зовнішні та внутрішні фактори впливу, величину очікуваного доходу та терміни реалізації проекту.

Розглянувши різні методи оцінки інвестиційних проектів, можна сказати, що один обраний метод не може бути використаний для оцінки всіх проектів, оскільки характеризуватиме лише один показник проекту, що є недоцільним. Деякі методи мають недоліки на математичній основі, тому для оцінки проектів необхідно застосовувати кілька методів, що дасть можливість реальніше оцінити доцільність інвестування того чи іншого проекту.

Проаналізувавши фінансові дані ТОВ «ДЕКС» ми дійшли висновку, що підприємство ще у 2009 році було досить у кризовому стані, але вже на кінець 2012 року показники підприємства суттєво покращились, що говорить про стабілізацію позиції підприємства. Проаналізувавши динаміку матеріально-технічної бази підприємства, можна побачити, що її обсяги стрімко зростають, що характеризує розширення підприємства. Для розробки і реалізації більш масштабних і прибуткових проектів слід залучити надійного інвестора.

Розглянувши основні проблеми у прийнятті інвестиційних рішень, ми бачимо, немає єдиної системи оцінки інвестиційних проектів. Також ми побачили, що проект оцінений різними методами, показує різні результати. Тобто оцінка проекту лише розрахунками є неприпустимою.

У формуванні грошового потоку проекту, а отже, його ефективності беруть участь чинники позитивного (прибуткового) і негативного (витратного) характеру. Тобто визначені в проекті очікувані грошові надходження можуть суттєво коливатися при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов.

Отож, перед прийняттям того чи іншого інвестиційного проекту важливо оцінити його якомога ретельніше, визначити мінімальний прибуток з нього при умові настання ризикової ситуації та при необхідності залучити співінвестора для гарантування належної реалізації проекту.

Своєю чергою необхідно визнати, що правове регулювання іноземної інвестиційної діяльності в нашій державі має нестабільний, непослідовний і непередбачуваний характер (нормативно-правові акти часто змінюються, скасовуються, неоднозначно трактуються). Це, в свою чергу, негативно впливає на інвестиційний клімат країни, стримує надходження іноземних інвестиційних ресурсів, гальмує соціально-економічний розвиток країни.

Зазначимо, що сьогодні в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонов А.В. Розвиток наукової думки з питань інвестиційної діяльності. Економіка: проблеми теорії і практики. - 2012. -С.73-80.

2. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник. Бакаєв Л.О.-К.:КНЕУ,2000

3. Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку// Фінанси України. - №11, 2010. 13-15 с.

4. Денисенко М.П.Основи інвестиційної діяльності. - К: Алерта, 2011. - 338с.

5. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Савицька Г.В. - К., 2009. - 668 с.

6. Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 2010. - 209 с.

7. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В.Г. Федоренка. - К.: МАУП, 2011.

8. Інвестування: Теорія і практика: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / Борщ Л.М., Герасимова С.В. - К., 2012. - 685 с.

9. Iнвестицiї та капiтал. / Р. Грачова . - К. : Преса України , 2012. - 130 с.

10. Колтинюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. - 2 вид., перепрац., і доп. - Спб.: Видавництво Михайлова В.А., 2010. - 622 с.

11. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч.посібник для студентів вищих навч. закладів. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2010. - 376 с.

12. Митяй О.В. Проектний аналіз: навч. посіб./ О.В. Митяй. - К.: Знання, 2011. - 311 с.

13. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Алерта, 2011.- 431 c.

14. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 250 с.

15. Про інвестиційну діяльність: Закон України, 18 вересня 1991 року N 1560-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

16. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 27.12.2007 N 480[Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

17. Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище/ Є. Стефанович// Економіка і держава. - 2010. - №11. - С. 60 - 64.

18. Тарасюк Г.М. Управління проектами: Навч. посібник для студентів ВНЗ. - 2-ге вид. - К.: Каравела, 2009. - 320 с.

19. Туріянська М.М. Інвестиційні джерела. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. -317 с.

20. Українська асоціація інвестиційного бізнесу [електронний ресурс]. - Режим доступу: www.uaib.com.ua.

21. Фінансові інвестиції: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. за №91. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.05.2000р. за №284/4505. [електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

22. Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М., Мозіль О.І. Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навчальний посібник. -Київ: Центр навчальної літератури, 2010. -160 с.

23. Червова Л.Г., Назарчук М.І. Правове регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України.- 2011.- № 4.- C. 68-73.

24. Шевцова А.Я.Інвестиційне забезпечення діяльності підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Я.А. Шевцова; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2009. - 18 с.: рис. - укp.

25. Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2012. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru