Удосконалення інвестиційної діяльності торгівельного підприємства

64

- 1 -

Зміст Розділ 1 1. Удосконалення інвестиційної діяльності торгівельного підприємства 1.1. Економічна сутність інвестицій та основні поняття інвестиційної діяльності 1.2. Управління інвестиційною діяльністю та формування інвестиційної стратегії 1.3. Стадії інвестиційного процесу 1.4. Перспективні напрямки розвитку інвестиційної діяльності в Україні 1.5. Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності підприємства Розділ 2 2. Методика виконання економічних розрахунків на торгівельному підприємстві 2.1. Зміст господарської ситуації 2.2. Завдання 2.3. Економічні розрахунки на умовному торгівельному підприємстві Висновки Додатки Перелік посилань

• ВСТУП
• Інвестиційна діяльність у державі є одним з основних напрямків розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу, що уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності.
• Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань).
• Розпочата в Україні економічна реформа потребує пожвавлення господарського життя з метою забезпечення економічного зростання держави. Досягти цього можна на основі фінансової стабілізації, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів. Особливо складною є проблема відродження фінансового ринку як саморегульованої системи переливання капіталів, системи довгострокових інвестицій. Невід'ємним елементом ефективно-го механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування [10].
• На сучасному етапі розвитку ринку основним джерелом отримання новітніх конкурентноздатних технологій виступають іноземні інвестиції.

Нинішній механізм інвестиційної діяльності поки що неповний і немає методологічної основи. Не відпрацьовані такі напрямки, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтворення капіталу, механізм формування ресурсів і джерел інвестування на підприємстві, формування ринку цінних паперів та ін. Це зумовлює актуальність теми даної курсової роботи.

Мета роботи - дослідити шляхи удосконалення інвестиційної діяльності торгівельного підприємства та розрахувати основні фінансові показники його діяльності.

Основним завданням курсової роботи є:

· охарактеризувати економічну сутність інвестицій та основні поняття інвестиційної діяльності;

· сформулювати принципи управління інвестиційною діяльністю та формування інвестиційної стратегії;

· стадії інвестиційного процесу;

· дати характеристику перспективним напрямкам розвитку інвестиційної діяльності в Україні;

· навести методи оцінки економічної ефективності інвестиційної діяльності підприємства;

· розрахувати за вихідними даними про діяльність торгівельного підприємства наступні показники: товарооборот в купівельних і реалізаційних цінах, реалізаційну вартість товарів кожного виду, валовий дохід та його рівень, витрати обігу, показники продуктивності праці, ефективності використання основних фондів та оборотних активів, товарооборотністі, рентабельність діяльності торгівельного підприємства, прибуток.

Об'єктом дослідження є умовне торгівельне підприємство. Відомі наступні дані про діяльність торгівельного підприємства в 2004 році. Здійснюється торгівля трьома видами товарів: К, Л і М. Купівельна вартість товарів складала: по товарах виду К - 333 гривні за штуку, по товарах виду Л - 53 гривні за квадратний метр, по товарах виду М - 1033 гривень за штуку. Протягом року вказані товари реалізувались торгівельним підприємством за стабільними цінами при такому рівні торгівельної націнки: товари виду К - 33%, товари виду Л ? 43%, товари виду М - 13%. В 2005 році торгівельне підприємство реалізувало покупцям 533 штук товарів виду К, 633 квадратних метрів товару виду Л і 433 штук товарів виду М.

Облікова чисельність персоналу торгівельного підприємства складала: з 1 січня 2005 року по 25 вересня 2004 року - 5 осіб а з наступної дати до кінця 2004 року - 6 осіб. Рівень витрат обігу складає 5,33%. Торгівельні площі складають 153 м². Вартість основних фондів торгівельного призначення станом на початок року 33300 грн., станом на кінець року 323300 грн. Залишки оборотних засобів торгівельного підприємства в 2005 році складали станом: на початок року 13300 грн., на початок другого кварталу 13330 грн., на початок третього кварталу 14233 грн., на кінець року 12333 грн. Питома вага товарних запасів у вартості оборотних засобів складає 40%. Підприємство займалося лише торгівельною діяльністю і ставка податку на прибуток 25%.

При написанні теоретичного розділу використані Закони України, спеціальна література, монографії, підручники, публікації в періодичних виданнях, матеріали Internet.

В Україні вивченням проблем інвестиційної діяльності, розробками напрямів розвитку цієї галузі займаються: Українська академія прогнозування та інвестицій, Академія будівництва, Інститут економіки НАН України та ін. Серед науковців можна назвати: академіки І. І. Лукінов, В.М. Геєць, к. ек. н. В. В. Роговий, О. І. Амоша та ін.

При виконанні курсової роботи використані методи аналізу, розрахунково-аналітичний метод, економіко-математичні методи.

Розділ 1

1 Удосконалення інвестиційної діяльності торгівельного підприємства

1.1 Економічна сутність інвестицій та основні поняття інвестиційної діяльності

Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

Термін „інвестиція” походить від лат. Invest, що означає вкладати. Нині інвестиції - це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу [14].

Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладання капіталу і одержання прибутку - відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й отримувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час отримати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трак-тується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріаль-них активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Окремі автори, визначаючи термін "інвестиції", вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійс-нюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуаль-ної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ре-сурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Розрізняють інвестиції валові та чисті.

Валові інвестиції -- це загальний обсяг інвестування за певний пе-ріод, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробницт-ва та приріст товарно-матеріальних засобів [14].

Чисті інвестиції -- це сума валових інвестицій без суми амортизацій-них відрахувань у певному періоді [14].

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток під-приємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростан-ня, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних від-рахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Динаміка інвестування

Зі збільшенням обсягів чистих інвестицій збільшуються доходи. На обсяг інвестицій впливає багато факторів. Розглянемо основні з них. Обсяг інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження.

В умовах низьких середньодушових доходів основна їх частина ви-трачається на споживання. Зі збільшенням доходів збільшується їх час-тина, спрямована на заощадження. Вона і є джерелом внутрішніх ін-вестиційних ресурсів. Залежність обсягу інвестицій від питомої ваги заощадженої частини доходів показана на рисунку 1.1 [15].

На обсяг інвестицій істотно впливає очікувана норма чистого прибут-ку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток є основним моти-вом інвестування. Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку обсяг інвестицій збільшується (рисунок 1.2) [15].

Обсяг інвестицій, млрд. грн.

Рисунок 1.1 Залежність обсягу інвестицій від питомої ваги

заощадженої частини доходів

Обсяг інвестицій, млрд. грн.

Рисунок 1.2 Залежність обсягу інвестицій від очікуваної норми чистого прибутку

На обсяг інвестицій істотно впливає й ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і по-зичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента обсяг інвес-тицій зменшується, і навпаки (рисунок 1.3) [15].

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікува-ний прибуток після процесу інвестування (рисунок 1.4) [15]. Цей фактор має вирі-шальне значення в разі довгострокового інвестування.

Класифікація інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи -- матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним про-гресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції -- це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосеред-ньо добирають об'єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвес-тиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають не-обхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які ви-пускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посеред-ники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестуван-ня, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами -- інвесторами.

Обсяг інвестицій, млрд. грн.

Рисунок 1.3 Залежність обсягу інвестицій від питомої ваги

заощадженої частини доходів

За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до од-ного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбан-ня короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіля-ють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні -- дер-жавні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюд-жетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іно-земні-- фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні-- суб'єкти певної держави та іноземних держав.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні -- поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших дер-жав -- акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації [14].

Основні поняття інвестиційної діяльності

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній -- обсягами інвестицій у виробництво.

У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються ос-новні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизацій-них фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає об-сяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвести-ційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизацій-ного фонду, відбувається просте відновлення.

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживан-ня та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження -- важливий напрям інвес-тиційної діяльності.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" [1] визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

* майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

* права користування землею, водою, природними ресурсами;

* сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність -- це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток [14].

Інвестор -- це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

* підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

* проектні організації та установи;

* фінансові посередники -- інвестиційні банки, компанії, фонди;

* органи державного управління, що регулюють функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності;

* інфраструктура фондового ринку.

Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 % національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних коштів припадає лише п'ята частка капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поді-ляють на такі види:

* у нове будівництво -- створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

* на розширення виробництва -- уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

* на реконструкцію -- обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

* на технічне переустаткування -- підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру:

* будівельні роботи;

* монтажні роботи;

* машини та обладнання;

* проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:

* підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погоджен-ня, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

* реалізацію -- створення нового матеріального об'єкта;

* експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпе-чення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

1.2. Управління інвестиційною діяльністю та формування інвестиційної стратегії

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток (державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі -- це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування при-буткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не мо-жуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього -- сти-мулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сек-тор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, реп-родукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі ос-новні інструменти грошово-кредитного регулювання [1]:

* норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

* облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

* операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізич-ними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. По-гіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську си-стему або безпосередньо використовуються для фінансування інвес-тицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростан-ня й активного інвестування змінюються економічними кризами, падін-ням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулю-вання -- вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.

Загальну схему важелів державного регулювання умов інвестиційної діяльності показано на рисунку 1.5 [14].

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.

Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю.

Рисунок 1.5. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності

Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:

1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати через рік, два, три?

5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими процеду-рами, приблизний перелік яких наведений на рисунку 1.6 [15].

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довго-строкових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями [17]:

* узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

* ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

* визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

* оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутково-сті та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;



Рисунок 1.6. Формування інвестиційної стратегії

* узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

* важливість галузі -- значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

* характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

* рівень державного втручання в розвиток галузі -- низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

* соціальна значущість сфери діяльності -- кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

* фінансові умови роботи галузі -- рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість або взагалі „економічний паспорт” окремого підприємства може мати такий вигляд [13].

1.Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

2.Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

3.Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).

4.Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.

5.Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монопольності.

6.Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата.

7.Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

8.Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.

9.Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

10.Фінанси підприємства :

* склад дебіторської та кредиторської заборгованості;її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

* показники фінансової стабільності та ліквідності;

* аналіз платоспроможності;

* оцінювання прибутковості.

11.Загальний висновок.

1.3. Стадії інвестиційного процесу

Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фон-ди і виробничі потужності.

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скоро-чення та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх практич-ного використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з властивою їй сукупністю ознак скла-дових елементів. Ця важлива методологічна передумова дає можливість активізувати структуру інвестиційного процесу і створити економічний механізм його реалізації.

Надзвичайно актуальною проблемою сучасного етапу розвитку економіки є інтенсифікація капітального будівництва та скорочення на цій ос-нові загального часу створення й модернізації основних фондів народ-ного господарства. У дослідженнях різних аспектів зазначеної проблеми зустрічається термін "інвестиційний процес". Застосування цього термі-ну в контексті формування механізму реалізації капітальних вкладень і ефективності створення основних фондів дає змогу підкреслити комп-лексний, системний підхід до нарощування й оновлення виробничого потенціалу народного господарства. В інвестиційному процесі об'єд-нується діяльність багатьох учасників розширеного відтворення, які пра-цюють над створенням основних фондів для випуску продукції та задо-волення суспільних потреб.

Регулювання інвестиційної діяльності державними органами

Чинні закони повинні визначати загальні, правові, економічні та со-ціальні умови інвестиційної діяльності для забезпечення рівного захис-ту прав, інтересів і майна її суб'єктів (незалежно від форм власності) та ефективного функціонування народного господарства в умовах ринкової економіки [17].

Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій, охоп-люючи всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утво-рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Велике практичне значення мають права інвесторів, умови державно-го регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав і захист інвести-цій. Відтепер інвестор самостійно визначає обсяги, напрями й ефектив-ність здійснюваних інвестицій і на свій розсуд залучає на договірній основі громадян і юридичних осіб, які потрібні йому для реалізації інвес-тицій. З цією метою організовують конкурси й торги.

Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про обся-ги та джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхідний дозвіл і погодження відповідних органів влади та спеціальних служб, висновки експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання в них санітарно-гігієнічних та екологічних вимог.

Ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок влас-них фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відраху-вань, грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридичних осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик, банківсь-ких та бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків грома-дян і юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної по-літики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяль-ності. Воно визначається планами й програмами розвитку народного гос-подарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед у соціальну сферу, технічне вдоскона-лення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює регулюван-ня умов останньої, а також пряме управління державними інвестиціями за допомогою системи податків з диференціацією об'єктів і суб'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. Для регулювання інвестицій-ного попиту може вводитися диференційований податок на інвестиції; здійснюватись спеціальна амортизаційна політика, у тому числі з приско-реною амортизацією основних фондів. При цьому пільги щодо аморти-зації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування шля-хом надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики; впровадження державних норм і стан-дартів, антимонопольних заходів; приватизації державної власності, включаючи незавершене будівництво; здійснення політики ціноутворен-ня; створення певних умов користування землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних проектів [1].

Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні орга-ни. Таке управління охоплює планування, визначення умов і здійснення конкретних заходів щодо інвестування коштів бюджету і позабюджетних фондів, а також інших коштів, залучених на добровільних засадах.

Законодавче закріплено, що вартість продукції (робіт, послуг) у про-цесі інвестиційної діяльності визначається за договірними цінами, у тому числі за результатами проведених конкурсів (торгів) [1].

Велике значення, особливо в умовах різноманітності форм власності, мають гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодавства про ін-вестиційну діяльність держава повинна гарантувати стабільність прав суб'єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбітражу.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись у ро-боту суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них також не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками [1].

Проте зазначимо, що майже в кожному пункті проголошених гарантій прав і захисту інвестицій застережується, що вони (ці гарантії) можуть бути порушені державою в межах її компетенції або шляхом прийняття обмежувальних законодавчих актів. Надійність, упевненість і стійкі га-рантії -- важливі умови ефективного інвестування, основа стабільності розвитку не тільки економіки, а й суспільства в цілому.

Стадії інвестиційного процесу

Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання про стадії інвестиційного процесу. Єдності поглядів з цього питання не досягнуто. Наприклад, під інвестиційним процесом об'єктів будівництва розуміється процес створення основних фондів і виробничих потужностей -- від розробки їх техніко-економічних параметрів до повного досягнення проектних показників. У такому розумінні інвестиційний процес складається з трьох послідовних стадій: науково-проектної підготовки, будівництва і освоєння проектних потуж-ностей. Кожна з них передбачає кілька етапів.

Так, після прийняття рішення про необхідність спорудження під-приємства чи якогось іншого об'єкта як виробничого, так і невиробни-чого призначення, починається стадія підготовки інвестиційного проце-су, вихідним пунктом якої є можливі капітальні вкладення. Підготовка будівництва ведеться в таких основних напрямках, як дослідження та розробка технічних та технологічних параметрів і рішень, виконання проектно-пошукових робіт і розробка проекту як майбутньої моделі об'єкта, підготовка робочих кадрів, матеріально-технічна підготовка зап-ланованого будівництва [8]. На стадії наукових досліджень і проектно-пошу-кових робіт є найбільші резерви для підвищення ефективності не тільки інвестиційної діяльності, а й усього процесу розширеного відтворення.

До стадії будівництва входить інженерна підготовка будівельного ви-робництва, безпосередньо спорудження об'єкта, передпусковий і пуско-вий періоди. Завершує інвестиційний процес об'єктів будівництва стадія освоєння їх проектних потужностей [8]. Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність кінцевих результатів є стадія підготовки інвестиційного процесу, яка, проте, недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Україні.

Інвестиційні процес і цикл проходять через одні й ті самі стадії та ета-пи. Проте на відміну від інвестиційного процесу як безперервного про-цесу реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розширеного відтворення основних фондів, інвестиційний цикл -- це індивідуальний обіг капітальних вкладень. Він є органічною клітинкою про-цесу розширеного відтворення основних фондів, і ця обставина най-повніше характеризує економічну, організаційну й технологічну єдність інвестиційного циклу в будівництві. Динаміку інвестиційних процесів слід розглядати в різних аспектах -- часовому, просторовому, матеріаль-ному та вартісному. Кожний з цих аспектів розкриває певні особливості інвестиційного процесу, але спільними для всіх е послідовний рух вартості й кругообіг капіталу, створення нової споживної вартості внас-лідок об'єднання та перетворення продуктів кожної стадії інвестиційно-го процесу. Так, результати науково-дослідних і експериментально-кон-структорських робіт поєднуються з архітектурними, технологічними, конструкторськими та іншими проектними рішеннями і втілюються у проектно-кошторисній документації.

У свою чергу на стадії будівництва проект за участю будівельної техні-ки, конструкцій, матеріалів і виробів перетворюється на готовий об'єкт, який, пройшовши стадію освоєння, випускає потрібну народному госпо-дарству й населенню продукцію або задовольняє суспільні чи особисті потреби. При цьому результат лише однієї стадії сам по собі або немож-ливий без використання результатів інших стадій (проект без наукових розробок, зведення об'єкта без проекту, освоєння без спорудження), або не має споживної вартості. Цей аргумент також підтверджує єдність усіх стадій інвестиційного процесу [15].

Складною, але нагальною проблемою для народногосподарської прак-тики є забезпечення єдності матеріальної й вартісної сторін інвестицій-ного процесу. Від розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить загальний стан економіки, оскільки вона безпосередньо пов'язана з ін-фляцією.

Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає не тільки на розвиток галузей народного господарства та промисловості, а й на регіональну економіку. Своєчасна та збалансована його реалізація в територіально-галузевому плані має стабілізуючий і стимулюючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил країни. І навпаки, над-то розтягнута в часі, розпорошена територіальне і через це безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції в органічно взаємопов'язаному господарському комплексі. .

Процес розширеного відтворення тісно пов'язаний із безперервним розширенням, оновленням і якісним поліпшенням матеріального вироб-ництва, розподілом і споживанням вироблених продуктів. Цей процес об'єктивно необхідний, його дія поширюється на всі напрями суспільно-го життя. Основним напрямом розширеного відтворення та прискорення інвестиційних процесів є інтенсифікація. Досягти підвищення ефектив-ності виробництва можна лише в умовах розширеного відтворення ін-тенсивного типу. Відтворення інтенсивного типу разом із підвищенням ефективності виробництва спрямоване також на поліпшення регулюван-ня кругообігу основних фондів і скорочення тривалості використання ви-робничих ресурсів. При цьому важливо досягати максимального скоро-чення розриву в часі між розробкою нової техніки та її впровадженням у проекти підприємств, початком реалізації капітальних вкладень та вве-денням в експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей, а також їх повним освоєнням. Інтенсифікація інвестиційних процесів по-в'язана зі скороченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням ба-жаних результатів [14].

Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування, нау-ково-технічних напрямів, організаційно-економічних систем відображає загальну закономірність науково-технічного прогресу, неухильний розви-ток продуктивних сил і підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічна наука пов'язує цей процес із такою багатоплановою ка-тегорією, як життєвий цикл, тобто період, що складається зі стадій ство-рення, освоєння, використання, модифікації, повторного використання та ліквідації, які безперервно змінюють одна одну. Це поняття охоплює ок-ремі продукти або цілі системи в динаміці з урахуванням витрат і при-бутків, складу ресурсів, що витрачаються на різних стадіях процесу.

Наукове обґрунтування життєвого циклу будь-якого процесу має ве-лике значення щодо вибору найефективніших шляхів його реалізації [14]. Сформувати механізм ефективної реалізації капітальних вкладень мож-на лише за наявності комплексного підходу до процесу створення й онов-лення основних фондів. Такий підхід становить сутність інвестиційного циклу. Найважливішою його рисою є тісний зв'язок з науково-технічним прогресом. Створювані внаслідок реалізації інвестиційного процесу основні фонди є носіями нової техніки й технології, які, у свою чергу, є каталізаторами нової хвилі науково-технічного прогресу. Тому інвести-ційний цикл досягає найвищої ефективності тоді, коли реалізація капі-тальних вкладень і створення основних фондів збігаються з періодом створення та впровадження нової техніки та технології. У цьому зв'язку перед економічною наукою стоїть надзвичайно важливе завдання -- роз-робити й постійно підтримувати в узгодженні з мінливими умовами ме-ханізм автоматичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу через інвестиційний процес. Основне навантаження при цьому припа-дає на стадію науково-дослідних, експериментально-конструкторських і проектно-пошукових робіт. На стадії науково-проектної підготовки по-трібен комплексний підхід, який забезпечить поєднання мети науково-технічного прогресу з інвестиційними цілями та суміщення в часі періо-ду створення основних фондів з розробкою нової техніки та технології. У плановому порядку цього досягти важко; мають працювати автома-тичні регулятори -- власність, інтерес, прибуток, податок та ін.

Результати наукових розробок про життєві цикли виробів, машин, ок-ремих систем упроваджуються й використовуються в народногоспо-дарському плануванні та прогнозуванні. Проте майже не існує до-сліджень щодо синхронізації планування суспільного виробництва з циклами науково-технічного прогресу. Спільна праця всіх учасників інвестиційного процесу перерозподіляється у сферу з вищим інтелекту-альним потенціалом -- науки та проектування. Посилення стадії підго-товки інвестиційного циклу має сприяти підвищенню науково-технічно-го рівня всього процесу розширеного відтворення [14].

1.4. Перспективні напрямки розвитку інвестиційної діяльності в Україні

Основними перспективними напрямами інвестиційної стратегії з по-гляду максимальної ефективності є такі [10] :

* поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищен-ня питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструк-цію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги ново-го будівництва у виробничій сфері;

* удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочен-ня будівельно-монтажних робіт;

* зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотно-го підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого спожи-вання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та хар-чової промисловості);

* пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

* збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров'я, освіти тощо);

* збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важ-ливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можли-вими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та під-вищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміц-нити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов'я-заними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділи-ти розвитку соціально-побутової інфраструктури -- будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухиль-ного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти-затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить по-ступовий перехід до ефективного інвестування економіки України [9].

Процес розширеного відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих під-приємств, формування міжгалузевих народногосподарських і терито-ріально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення ін-вестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань -- найважливіше джерело економічного зростання й під-вищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне по-єднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення за-гальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потуж-ності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяль-ності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного пла-нування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні ці-лі підприємства взаємопов'язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Про-цес цей природний; він відображає суть нових функцій вищого керівни-цтва -- управління підприємством замість вирішення оперативних кон-трольно-розподільних питань [17].

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і фор-мування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких склад-них і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених -- спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань. Пра-вильність прийнятих науково-технічних рішень, пов'язаних із практич-ними можливостями, підтвердиться тривалим благотворним впливом інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшенням прибутку підприємства.

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість [7]. Подальша мета -- збіль-шити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, по-ліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створи-ти нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікацій-них показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої сус-пільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємст-ва і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.

Формування сприятливого інвестиційного клімату дуже залежить від законодавства. Зовсім не дивно, що понад 80 відсотків опитаних інвесторів вказують, що головною перешкодою в їхній роботі є недосконалість законів. Ця недосконалість значно посилюється численними підзаконними актами - інструкціями та роз'ясненнями контролюючих органів, які дуже часто спотворюють суть законів. Це викликає ще більші нарікання інвесторів.

Тому для формування сприятливого інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні слід перейти від декларування потреб країни в інвестиціях до конкретних заходів. На законодавчому рівні першочерговими кроками мають бути якнайшвидше проведення податкової реформи, яка нарешті зрушила з мертвої точки, завершення пенсійної реформи та формування інвестиційних пенсійних фондів. Давно назріла також потреба в таких принципово важливих для інвесторів законах, які посилюють захист їх прав, відкривають можливості інвестування капіталу та забезпечення його повернення. Це стосується насамперед законів "Про державну програму приватизації", "Про кредит", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про валютне регулювання", "Про акціонерні товариства", "Про реєстрацію прав власності" та інші [11].

Гостро назріла необхідність підвищення рівня капіталізації вітчизняних підприємств і спрямування частини неоподаткованих прибутків на інвестиційно-інноваційні цілі. Досі немає механізмів реалізації законів про концесії, про угоди про розподіл продукції та про фінансово-промислові групи.

Як повідомляє Держкомстат України, у січні-вересні 2004 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн. дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 51,9 млн. дол. (3,9% до загального обсягу), з інших країн світу - 1269,1 млн. дол. (96,1%). Нерезидентами вилучено капіталу на 277,6 млн. дол.

Основними формами залучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн. дол. (61,2% вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 386,3 млн. дол. (29,2%).

Приріст іноземного капіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн. дол. (14,9% до обсягів на початок року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту), Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів, Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%).

У звітному періоді найбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в торгівлі - 259,0 млн. дол., фінансової діяльності - 145,2 млн. дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів - 124,7 млн. дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 року становив 7761,5 млн. дол., що складає 163 долара на одного мешканця.

 

Рисунок 1.7 Прямі інвестиції нерезидентів в економіку України.

Інвестиції надійшли зі 117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загального обсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економіки є:

- Кіпр - 1092,9 млн. дол. (14,1% загального обсягу);

- США - 1054,6 млн. дол. (13,6%);

- Сполучене Королівство - 809,0 млн. дол. (10,4%);

- Німеччина - 551,3 млн. дол. (7,1%);

- Нідерланди - 530,9 млн. дол. (6,8%);

- Віргінські острови, Британські - 475,0 млн. дол. (6,1%);

- Російська Федерація - 427,9 млн. дол. (5,5%);

- Швейцарія - 377,3 млн. дол. (4,9%);

- Австрія - 308,5 млн. дол. (4,0%).

Майже половину усіх іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості - 3696,1 млн. дол. Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупних видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в торгівлі - 1241,3 млн. дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 1131,2 млн. дол. (14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємства машинобудування, в які вкладено 650,7 млн. дол. (8,4%), транспорту і зв'язку - 563,6 млн. дол. (7,3%), металургії та оброблення металу - 502,6 млн. дол. (6,5%), хімічної та нафтохімічної промисловості - 348,9 млн. дол. (4,5%), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність - 649,0 млн. дол. (8,4 %), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 475,5 млн. дол. (6,1%).