Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в регіонах

В умовах стрімкого розвитку нових технологій інвестиції є найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, поліпшення якісних показників діяльності на мікро-, мезо- та макрорівнях. Стабілізація і розвиток вітчизняної економіки значною мірою залежать від того, наскільки ефективною є інвестиційна діяльність. У цьому велику роль відіграє держава, яка за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створювати умови для їх спрямування у реальний сектор економіки. Розв'язання проблеми інвестування дасть змогу забезпечити давно назрілу модернізацію України на усіх її рівнях, перехід до високорозвиненої національної економіки та її подальшого інноваційного розвитку. Стратегічна інвестиційна політика та її регіональна складова розглядаються нині як найважливіші домінанти загальної економічної політики, яку проводить держава. Не менш важливими у цьому контексті постають проблеми підвищення конкурентоспроможності регіонів в умовах відкритої економіки, здатності центральних та місцевих органів влади до здійснення регіональної інвестиційної політики [1].

За сучасних умов вітчизняна інвестиційна сфера значною мірою зазнає впливу ринкових чинників. Нині ринкове реформування української економіки супроводжується поступовим усуненням органів влади від безпосереднього інвестування виробництва, що знаходить своє відображення у невпинному скороченні централізованого фінансування таких капіталовкладень. Наслідком цього процесу є обмеження простору прямого державного управління і адміністрування в інвестиційній сфері. Це цілком закономірно та відповідає інтересам інвесторів, зацікавлених у послабленні бюрократичного тиску. Одночасно вони справедливо очікують від державних органів створення сприятливих умов для самофінансування інвестицій та їх залучення і належної підтримки інвестиційної діяльності.

Таким чином, передусім ендогенні чинники, підсилювані екзогенними, вимагають якісно нового підходу місцевих органів державної влади України до інвестиційної діяльності. До того ж докорінно змінюється у цьому і роль держави, з'являються нові напрямки її впливу на інвестиційні процеси, назріває необхідність застосування новітніх методів державного регулювання інвестиційної діяльності. Вони полягають сьогодні в переході від бюрократичного адміністрування до стимулювання інвестиційних процесів, цілеспрямованого формування сприятливого і конкурентоспроможного інвестиційного клімату, підтримки підприємництва та інвестиційно-інноваційних проектів.

Ефективна державна інвестиційна політика передбачає також державне інвестування як засіб створення первинних умов для залучення приватних і в їх числі іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Особлива увага надається інвестиційним проектам зі змішаними інвестиціями - з використанням державної їх частки як гарантій цільового спрямування інвестиційних ресурсів. Крім того, в умовах трансформування економіки та пов'язаних з цим кризових явищ товаровиробники не можуть самостійно без різних форм державної підтримки здійснювати інвестування в масштабах, необхідних для структурних змін і техніко-технологічного переобладнання виробництва. Розв'язання цієї проблеми також є важливим завданням органів державної влади [2].

Міжнародний досвід свідчить, що країни, які найбільш успішно залучають і реалізують іноземні інвестиції, мають стабільні та надійні умови господарювання. Вони дають змогу іноземному інвестору чітко визначити ризики і спрогнозувати рівень прибутковості, планувати роботу на перспективу. Отже, на національному рівні мова йде про розробку та затвердження довгострокової стратегії економічного розвитку держави на основі ринкових реформ, інвестиційної, промислової, науково-технічної, зовнішньоекономічної, банківської та валютно-фінансової діяльності, що необхідно інвестору для оцінки перспектив співробітництва. Адже він бажає знати, у якому напрямі рухається держава і куди з огляду на перспективу доцільно вкладати капітали.

На рівні регіонів йдеться про розробку і затвердження перспективних програм соціально-економічного розвитку, які б окреслювали його інвестиційну складову. Це зробило б інвестиційний ринок більш прозорим і зрозумілим для інвестора. Однак тут необхідно звернути особливу увагу на якість підготовки та реалізації таких програм, оскільки їх невиконання справлятиме негативний вплив на інвестиційний клімат.

Законодавча та підзаконна нормативно-правова діяльність входить до абсолютної компетенції держави і, в межах конституційних повноважень, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Маючи на меті залучення інвестицій, вони відповідальні за формування таких умов роботи інвесторів, які забезпечили б зростання надходжень вітчизняного та іноземного капіталу. У цьому плані найбільшу вагу мають:

– стабільність, прозорість, зрозумілість інвестиційного законодавства для всіх учасників інвестиційних процесів;

– врахування у законах та інших нормативно-правових актах інтересів інвесторів;

– гарантування і страхування інвестицій і власності інвесторів;

– юридичне та інституціональне забезпечення надходження і реалізації інвестицій, а також прав власності інвесторів;

– державна та регіональна підтримка інвестиційних проектів на основі надання певних преференцій і пільг.

Вичерпне врахування зазначених вимог до формування інвестиційних ринків сприяло б утворенню та розвитку сприятливого і конкурентоспроможного нормативно-правового поля для діяльності інвесторів в регіоні [3].

Національне інвестиційне законодавство визначає, що відносини, які виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність» [4], іншими законодавчими актами України. При цьому за роки її незалежності їх було ухвалено майже тисячу, що регулюють той чи інший напрямок інвестиційної активності. Водночас, важко не погодитись з авторами [5], які зазначають, що «більше» не завжди означає «краще». По-перше, інвестиційне законодавство України, незважаючи на велику кількість ініціатив у необхідному напрямі, все ще залишається далеким від досконалості. Переконливим підтвердженням цього є внесення Кабінетом Міністрів України 21. 07. 2011 року на розгляд Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» (щодо приведення у відповідність термінології), у якому пропонується розширити поняття державного інвестування, включивши до нього державну підтримку реалізації інвестиційних проектів, міститься ціла низка інших визначень і процедур щодо інвестиційної діяльності, котра (за текстом цього законопроекту) «забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей» [6]. По-друге, велика кількість законодавчих актів та нормативних документів, виданих різними органами та гілками влади, суттєво ускладнює орієнтування у законодавчій сфері. По-третє, як це не парадоксально звучить, надто часті зміни законодавства (навіть задля його поліпшення) знижують інвестиційні рейтинги нашої держави - адже однією з основних вимог потенційних інвесторів є стабільність законодавства, чому також аж ніяк не сприяють різкі стрибки та радикальні заходи, навіть зроблені з найкращими намірами.

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України. При цьому, як і у випадку інвестиційної діяльності в Україні, цей блок національного інвестиційного законодавства традиційно складається із сукупності нормативно-правових актів, які включають: Закони України, Укази Президента України, постанови Уряду, накази відповідних інституцій, які організаційно скеровують інвестиційні процеси.

Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприємництва в Україні теж охоплюються спеціальним законодавством України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації не лише економічної, а й науково-технічної та соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України та її регіонів, відповідними державними, регіональними і більш локальними програмами, державним і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами фінансування інвестиційної діяльності.

При цьому створюються преференційні умови тим інвесторам, які здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, реалізації інноваційних проектів, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього природного середовища і здоров'я.

Звернемо увагу на такі форми та особливості державного регулювання інвестиційної діяльності:

1. Державне регулювання у цій сфері охоплює управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестування і контроль за його здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

2. Управління державними інвестиціями здійснюється центральними та місцевими органами влади і управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і залучених (небюджетних) коштів.

3. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

– державних норм і стандартів;

– заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

– роздержавлення і приватизації власності;

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

– політики ціноутворення;

– проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

– інших заходів [7].

Регіональна складова державного регулювання інвестиційної діяльності та іноземного інвестування як її складової чи не вперше чітко виокремлена в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 01. 06. 1995 року № 384, де іноземні інвестиції фігурують нарівні з іншими джерелами інвестування [7], а також у Програмі діяльності Уряду України, схваленій Верховною Радою України 15 жовтня 1996 року.

Згідно з цією Концепцією державна інвестиційна підтримка надається переважно на розвиток пріоритетних напрямів в економіці, які щорічно уточнюються з урахуванням конкретних завдань і можливостей бюджету.

При цьому першочерговими напрямами пріоритетного інвестування є:

– розвиток паливно-енергетичного комплексу і упровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

– соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентоспроможної продукції, що поставляється на експорт;

– розвиток агропромислового комплексу;

– прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

– подолання наслідків Чорнобильської катастрофи [7].

Поряд з уточненням цих пріоритетних напрямів інвестування у проекті Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік (позиція «Інвестиційна політика») чітко визначено ключові інструменти посилення впливу держави на інвестиційні процеси та їх регіональну складову:

– удосконалення системи функціонування інститутів спільного інвестування, створення корпоративних та пайових інвестиційних фондів;

– застосування на практиці механізмів державно-приватного партнерства та забезпечення прозорості їх функціонування;

– застосування різних форм державної підтримки інвестиційних проектів, в тому числі - на засадах спільного фінансування, часткового здешевлення вартості фінансового ресурсу тощо, за результатами конкурсного відбору;

– удосконалення формату функціонування територій пріоритетного розвитку із запровадженням на них спеціального режиму інвестування для залучення інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності і вирішення соціально-економічних проблем територій, економіка яких зазнала суттєвих втрат внаслідок структурних змін, а також регіонів, населення яких найбільш постраждало від техногенних та екологічних катастроф.

Ці та інші заходи мають забезпечити збільшення прямих іноземних інвестицій до 57 млрд. дол. США (на 13%), а також «залучення в економіку до 10 млрд. грн. інвестиційного ресурсу за рахунок надання державної підтримки» [8].

Активний вплив на удосконалення державного регулювання іноземного інвестування у регіонах здійснює Президент України [9]. Так, згідно з Указом Президента України від 08. 08. 1995 року № 719/95 створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію (реорганізована у Державну інноваційну фінансово-кредитну установу). З метою підготовки пропозицій щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, прискорення її інтеграції у світову економіку і залучення іноземних інвестицій при Кабінеті Міністрів України була створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні (Указ Президента України від 27. 01. 1996 року № 90/96).

Указом Президента України від 02. 07. 1996 року № 493/96 створено Національне агентство України з реконструкції і розвитку (перейменоване згідно з подальшими його Указами у Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, тепер - Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України), до функцій якого було віднесено формування та реалізацію державної політики щодо залучення і використання кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій.

Указом Президента України від 22. 02. 2001 року № 108/2001 «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України» [10] одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади визначено забезпечення зростання надходжень інвестицій в національну економіку. Указом Президента України від 12. 07. 2001 року № 512/2001 «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» [11] за результатами п'ятого пленарного засідання Консультаційної ради з питань іноземних інвестицій Кабінету Міністрів України доручено затвердити Програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002 - 2010 роки, де передбачити комплексні заходи щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Така Програма була затверджена його постановою від 28. 12. 2001 року № 1801, а по її завершенні згідно з рішенням від 02. 02. 2011 року № 389 - Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні, яка виконуватиметься у 2011 - 2015 роках [12].

Указом Президента України від 01. 09. 2010 року № 892/2010 «Про Раду вітчизняних та іноземних інвесторів» [13] з метою сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення гарантованих статтями 41, 42 Конституції України права приватної власності та права на підприємницьку діяльність і відповідно до частини другої статті 102 і пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України постановлено покласти на Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні додатково завдання щодо сприяння залученню та ефективному використанню вітчизняних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України. У зв'язку з цим Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні перейменовано у Раду вітчизняних та іноземних інвесторів.

Укази Президента України також регламентують окремі питання у сфері митного контролю, валютного регулювання, зовнішньоекономічної діяльності, які безумовно розповсюджуються і на діяльність іноземних інвесторів.

При цьому органами державного управління загальної компетенції, до функцій яких входить управління іноземним інвестуванням, є в Україні Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. З цією метою у апараті Уряду було утворено відділ іноземних інвестицій і вільних економічних зон, який організаційно входив до складу Головного управління з питань зовнішньоекономічних зв'язків (тепер - Департамент зовнішньоекономічних зв'язків та двосторонніх комісій Секретаріату Кабінету Міністрів України).

До повноважень місцевих державних адміністрацій належить: розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, внесення пропозицій щодо створення вільних економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, у тому числі й за участю іноземних інвесторів, винесення на розгляд відповідних органів пропозицій стосовно залучення іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними стратегічними інвесторами, облік частини іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів і т. ін. [14].

Органами функціональної міжгалузевої компетенції, у функції яких тією або іншою мірою входить управління процесом залучення і використання іноземних інвестицій, є:

– Валютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів України;

– Міністерство економіки і торгівлі України, Міністерство фінансів України;

– Міністерство закордонних справ України;

– Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України;

– Державна інноваційна фінансово-кредитна установа;

– Фонд державного майна України;

– Державна митна служба України;

– Державна податкова служба України;

– Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Наділення цих органів повноваженнями надвідомчого (міжгалузевого) характеру спричинене, зокрема, тим, що їх діяльність полягає не просто у виконанні спеціальних, а й координуючих функцій. Водночас слід зазначити, що з ініціативи вказаної Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Кабінет Міністрів України 23. 08. 2011 року вніс на розгляд Верховної Ради України такий вкрай важливий у контексті досліджуваної нами проблеми законопроект, як проект Закону України «Про гарантування інвестицій на фондовому ринку».

При цьому аналіз розділу II «Державні гарантії захисту іноземних інвестицій» Закону України «Про режим іноземного інвестування» [15] призводить до важливого практичного висновку, що суб'єктом, який одержує державні гарантії захисту іноземних інвестицій, є саме іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями. Ця особливість є дуже важливою при вирішенні питання щодо гарантій від зміни законодавства (стаття 8). Вони забезпечуються у разі зміни умов захисту іноземних інвестицій застосуванням до них впродовж 10 років спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке діяло у момент їх реєстрації, тобто йдеться про гарантії поваги права власності іноземних інвесторів. Проте, щодо податкових пільг цей підхід не застосовується, позаяк згідно зі статтею 7 цього Закону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

В цілому ж, окрім зазначеного, законодавство України передбачає такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1. Від їх примусових вилучень (крім випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійної біди, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

2. Компенсації та відшкодування збитків іноземним інвесторам (включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами обов'язків, передбачених законодавством щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України).

3. У разі припинення інвестиційної діяльності (право на повернення іноземному інвестору не пізніше, ніж через 6 місяців з дня припинення цієї діяльності, його інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску, з врахуванням можливого зменшення статутного капіталу, без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій в грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України).

4. Безперешкодного і негайного переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Поряд з розвитком ділових контактів і активним пошуком інвестиційних ресурсів важливим напрямком цієї багатопланової роботи повинно стати цілеспрямоване формування інвестиційного іміджу регіону. Для активізації цієї діяльності необхідно вирішувати цілу низку організаційних, фінансових та інших питань інформаційно-рекламного забезпечення. Однією з важливих складових процесу зацікавленості до різного виду інвестицій відіграє створення сприятливого інвестиційного реноме регіону у засобах масової інформації, що отримало у світовій практиці назву «ринку добрих новин». Образ динамічної, з добре розвиненим потенціалом економіки регіону, інформація про залучені інвестиції, щодо розробки та реалізації інвестиційних проектів, участь у них міжнародних фінансових організацій - все це може принести відповідні позитивні економічні результати. Цілеспрямована робота також з інформаційними агентствами повинна сформувати усталений позитивний образ регіону, його економічного потенціалу і перспектив. Одночасно необхідно створити інфраструктуру розповсюдження інформації про потреби в інвестуванні регіональних проектів. Таким чином, мова йде про достатньо врегульоване чинним законодавством використання інструментів комунікаційної політики.

Водночас, навіть незважаючи на певні позитивні зміни на внутрішньому і зовнішньому інвестиційних ринках, враховуючи внутрішню природу інвестицій, які "уникають" державного адміністрування, система управління інвестиційними процесами в Україні все ще продовжує залишатись на місцях значною мірою адміністративно-бюрократичною. Подальше спрощення та впорядкування такого адміністрування, створення належних умов для ринкового саморегулювання інвестиційних процесів є вкрай необхідними. Й у цьому полягає сьогодні одне з головних завдань. Вирішення цієї проблеми, на наш погляд, буде сприяти й боротьбі з корупцією. При цьому успіхи регіонального та більш локального місцевого самоврядування в залученні інвестицій залежатимуть від злагодженого, результативного та ефективного управління, яке використовує знання і вміння керувати ресурсами та процесами з метою їхнього оптимального використання.

Виходячи з повноважень органів місцевого самоврядування, основними завданнями їх виконавчих органів, як і місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень у цьому напрямку є:

- подання на затвердження у встановленому порядку диференційованих ставок земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, що належить до власності відповідних територіальних громад;

- вирішення питань про надання суб'єктам господарювання і в їх числі інвесторам дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

- внесення проектів рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства потенційним інвесторам пільг з тих податків і зборів, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Такий підхід застосовано, зокрема, Івано-Франківською обласною державною адміністрацією, яка розпорядженням від 05. 07. 2010 року № 397 схвалила і внесла на розгляд обласної ради проект її рішення «Про докорінне поліпшення інвестиційного клімату в області» (затверджений 16. 07. 2010 року за № 1113-39/2010), яким визначено, що на період освоєння (планування території, будівництва об'єктів інфраструктури тощо) відведеної у встановленому порядку земельної ділянки, в межах якої здійснюється визначений Координаційною радою з підтримки та супроводу інвестицій пріоритетний інвестиційний проект, зареєстрований в області як платник податків та інших обов'язкових платежів суб'єкт інвестиційної діяльності звільняється від плати за землю в частині, що належить обласному бюджету, але не більше ніж на 3 роки, сплачуючи у наступні 4 роки цей платіж у розмірі 50 відсотків. При цьому площа землі, що звільняється від оподаткування земельним податком чи орендних платежів, визначається із розрахунку суми інвестицій у грошовій формі, спрямованих на реалізацію такого проекту, включаючи поступлення до бюджету за результатами земельних торгів, на 1 га землі, яка виділена з цією метою, еквівалентній 150 тисяч євро за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день внесення інвестиції, у тому числі іноземної;

- обґрунтування можливості встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, преференційного розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, внесення цих питань на розгляд пленарних засідань відповідних місцевих рад;

- підготовка проектів рішень щодо відчуження комунального майна і передачі його на конкурсних засадах інвесторам;

- розробка і подання на затвердження у встановленому порядку регіональних і місцевих програм та умов приватизації об'єктів комунальної власності, в тому числі інвесторами;

- вирішення питань щодо створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій, що належать відповідній територіальній громаді чи то спільної власності сіл, селищ і міст області;

- ініціювання створення у разі необхідності відповідних комунальних органів і служб для забезпечення здійснення разом із суб'єктами господарювання незалежно від форм їх власності спільних проектів або спільного фінансування чи утримування підприємств, установ та організацій з часткою комунального майна;

- вирішення питань щодо створення суб'єктами господарювання комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

- розробка і подання на затвердження місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів;

- внесення до відповідних органів пропозицій та проектів рішень, пов'язаних зі створенням і функціонуванням спеціальних вільних економічних зон та інших територій пріоритетного розвитку.

Зрозуміло, що збільшення обсягів інвестування, у тому числі з іноземних джерел, залежатиме від покращання макроекономічної ситуації в Україні в цілому та від розробки і реалізації центральними і регіональними органами державної влади та органами місцевими самоврядування дійових механізмів удосконалення економічного, нормативно-правового, інформаційного забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності як потужного стимулятора розвитку ринкових відносин. Це - необхідна умова стійкого економічного зростання та чи не надважливий пріоритет економічної стратегії держави у сфері її інвестиційного розвитку. При цьому успішність реалізації ініційованих Президентом України В. Ф. Януковичем давно очікуваних українським суспільством економічних реформ також визначально залежатиме і від зваженої та обґрунтованої інвестиційної політики як у державні загалом, так і, особливо, у її регіонах зокрема.

Список літератури

інвестиція економіка законодавство державний

1. Модернізація України - наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. - К., 2011. - 416 с.

2. Лакіш С. М. Розвиток інвестиційної діяльності в регіоні /С. М. Лакіш - Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка // Збірник науково-технічних праць: Науковий вісник. - 2005, № 15.5. - С. 273 - 275.

3. Москалюк Н. П. Основні засади державної інвестиційної політики // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2002, вип. 131. - С. 170-181.

4. Про інвестиційну діяльність. Закон України вiд 18. 09. 1991 року № 1560-XII [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1560-12&print=1.

5. Кириченко О. А. Інвестування: підручник / О. А. Кириченко, С. А. Єрохін. - К.: Знання, 2009. - С. 106.

6. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність». Проект [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=40964.

7. Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки. Постанова Кабінету Міністрів України від 01. 06. 1995 року № 384 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=384-95-%EF.

8. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2012 рік [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=219-2011-%F0.

9. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Указ Президента України від 19. 02. 1994 року №55 // ВВР України. - 1994. - № 36.

10. Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України. Указ Президента України від 22. 02. 2001 року № 108/2001 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Президента України - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/591.html.

11. Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Указ Президента України від 12. 07. 2001 року № 512/2001 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Президента України - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/406.html.

12. Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки. Постанова Кабінету Міністрів України від 28. 12. 2001 року № 1801; Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 02. 02. 2011 року № 389 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1801-2001-%EF.

13. Про Раду вітчизняних та іноземних інвесторів. Указ Президента України від 01. 09. 2010 року № 892/2010 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Президента України - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/12280.html.

14. Філіпенко А. Особливості розвитку іноземного інвестування в економіку України // Фінанси України. - 2003. - № 2. - С. 78.

15. Про режим іноземного інвестування. Закон України вiд 19. 03. 1996 року № 93/96 [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-93.

Размещено на Allbest.ru