Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на прикладі Вінніцької області)

102

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Одеський філіал

“Допущено до захисту магістерської роботи” Завідувач кафедри Ахламов А.Г.	“___”_______________2000 р.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(НА ПРИКЛАДІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Магістерська робота

на здобуття кваліфікації магістра державного управління

Науковий керівник:	Чередниченко В.А., канд.екон.наук, доцент, докторант Одеського філіалу УАДУ __________________
Консультант:
Рецензенти:
Слухач:	Сурменко Віталій Дмитрович _________________

Одеса - 2001



ЗМІСТ Вступ РОЗДІЛ I. Інвестиційний процес в умовах ринкової економіки 1.1. Сутність інвестиційної діяльності 1.2. Концептуальні основи створення сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні РОЗДІЛ II. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні 2.1.Адміністративно-правове регулювання залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій в Україні 2.2. Проблеми інвестиційного клімату й основні напрями його покращення в Україні 2.3.Компетенція органів державної влади у сфері інвестиційної діяльності РОЗДІЛ III. Проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату у Вінницькій області 3.1. Інвестиційний потенціал Вінницької області 3.2. Стан інвестування в області 3.3.Передумови створення сприятливого інвестиційного клімату в регіоні Висновки та пропозиції Список використаної літератури Додатки	Ст. 3 9 9 22 32 32 43 55 60 60 67 77 87 94 103

ВСТУП

Одним з основних завдань реформування національної економіки України є активізація інвестиційної діяльності та формування її нового організаційно-правового економічного механізму, що має відповідати вимогам подолання кризи й оздоровлення економіки, лібералізації умов роботи підприємств в умовах ринку. Саме активізація інвестиційного процесу є головною складовою економічних вимог, які покликані визначити реальні зрушення в структурі економіки країни, прискорити перехід економіки на якісно новий рівень індустріального розвитку й інтенсивний тип відтворення, підвищити якість вітчизняної продукції та її конкурентоспроможність на світовому ринку. Необхідність у нових підходах до інвестиційних процесів назріла також у зв'язку з тим, що ринкова організація економічної діяльності означає вільний розподіл інвестицій із властивим йому міжрегіональним і міжгалузевим переливанням капіталу. В інвестиційній сфері відбулося значне розширення кола її учасників. Якщо раніше в інвестиційній сфері брали участь держава, підприємства й банки, то зараз тут з'явились принципово нові учасники: страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Вихід із глибокої соціально-економічної кризи неможливий без кардинального збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.

Таким чином, різноманітність і складність змін, що відбуваються в інвестиційній сфері економіки України, потреба розробки ефективних методів регулювання інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність теми.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Сформована нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, чи компанії галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

Ці питання є корінними, вони тісно зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із рішенням задач по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

У магістерській роботі розглядаються процеси відтворення інвестицій у господарському комплексі України, досліджуються ринкові механізми інвестиційної сфери, розкривається зміст інвестиційного процесу, досліджуються особливості взаємозв'язку між інвестиціями і структурними зрушеннями в економіці і на основі даного аналізу формулюються інвестиційні пріоритети в економіці України, та безпосередньо в регіоні.

Слід зазначити, що незважаючи на певну новизну у дослідженні проблем удосконалення організаційно-правового механізму регулювання інвестиційної діяльності, в наукова літературі останніх років є ряд серйозних публікацій, створено досить міцний науковий фундамент, особливо на загальнодержавному рівні.

З питань інвестиційної діяльності надруковано низку фундаментальних досліджень як українських, так і закордонних вчених. Найпомітнішими серед них є праці: Бланка І.А. “Инвестиционный менеджмент” [52]; Вакаріна О.І. “Инвестиции в Украине” [63]; Гитмана Л.Д. “Основы инвестирования” [69]; Омельченка А.В. “Інвестиційне право” [124], “Державне управління іноземними інвестиціями в Україні” [123], “Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні” [126]; Пересади А.А. “Інвестиційний процес в Україні” [130], “Основи інвестиційної діяльності” [131]; Шарпа У.Ф. “Инвестиции” [156] і інші.

В цих працях описуються: поняття та класифікація інвестицій; сутність, цілі та задачі інвестиційної діяльності; концептуальні основи створення сприятливого інвестиційного клімату; суть форми інвестування, розгядаються фактори, які впливають на них, заохочувальна політика уряду щодо інвестицій та ін. Але, варто відмітити, що частина праць українських вчених втратила актуальність в зв'язку зі зміною законодавства про інвестиції та оподаткування.

В Україні на сьогоднішній день досить багато літератури, яка тією чи іншою мірою розкриває проблеми вітчизняних та іноземних інвестицій і їх використання в Україні.

Це праці Колосова А., Мокія А., Моліної О., Бондарчука І., Бутка С., Головатюка В., Лашка О., Романюка С. та ряду інших.

Серед них варто відмітити праці Колосова О. ( [89], [90], [91], [92], [93] ) в яких розкрито аспекти державної інвестиційної політики; суть державного регулювання процесу залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій, а саме, регулювання сфер та об'єктів інвестиційної діяльності, амортизаційна політика, фінансова допомога, захист інвестицій, регулювання фінансових інвестицій та ін.

Праці Бондарчука І. ( [56], [57], [58] ) містять обгрунтування державних пріоритетів у сфері залучення інвестицій, розкривають проблеми залучення інвестицій в економіку України та мотивацію інвестування.

В статтях Бутка М. ( [60], [61] )акцент ставиться на залученні прямих іноземних інвестицій, залученні венчурного капіталу, характеризуються основні джерела накопичення внутрішніх інвестицій.

Головатюк В. ( [71], [70] ) в своїх дослідженнях виявляє вплив економічних і політичних факторів на привабливість інвестиційного середовища, велику увагу приділяє моніторингу інвестиційного клімату в Україні.

Форми, методи та інструментарій здійснення державної інвестиційної політики та макроекономічну концепцію державної інвестиційної політики описує Лашко О. ( [97], [98] ).

В матеріалі Романюка С. [138] “Методичний підхід до визначення рейтингу інвестиційної привабливості території” дається характеристика визначення рейтингу території методами експертних оцінок та використанням показників динаміки.

Якщо питанням формування сприятливого інвестиційного клімату держави в наукових розробках приділяється значна увага то регіональний аспект цього питання залишається осторонь.

Лише останнім часом появилось ряд робіт, які в тій або іншій мірі стосуються регіональної сторони інвестиційної діяльності.Серед них можна виділити роботи Моліної О. ( [111], [112], [110] ) та Мокія А. ( [107], [108], [109] ). В цих працях розкриваються напрями політики щодо регіональної стратегії й практики формування сприятливого інвестиційного клімату, особливості формування клімату в конкретно взятому регіоні.

Але вищенаведених розробок замало для вирішення проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату. В працях недостатньо розкрито питання організаційно-правового регулювання інвестиційних процесів. Крім того, кожен регіон має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати при управлінні інвестиційним процесом. Саме ці особливості є визначальними при створенні системи моніторингу та координації інвестиційної діяльності регіону.

Багатоплановість, складність і недостатня розробка проблеми державного регулювання механізмів залучення, вкладення, повернення інвестиційних коштів, а також системи управління процесом реалізації інвестиційних проектів на регіональному рівні, наявність низки невирішених і дискусійних питань, об'єктивна необхідність їх комплексного аналізу і наукового осмислення визначили вибір теми, мету та зміст дослідження.

Разом з тим, гостро постала необхідність не тільки дослідити те, що відбувається на практиці в регіоні, але й спрогнозувати розвиток подій, відпрацювати необхідні засоби впливу на ці події.

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексна теоретична та практична розробка питань удосконалення організаційно-правового механізму регулювання інвестиційної діяльності. Дана розробка виходить із необхідності формування системи, що спонукатиме активізації інвестиційної діяльності як в цілому в країні так і в конкретному регіоні.

Для досягнення поставленої мети намічено вирішити наступні завдання:

уточнити наукове визначення й структуру понятійного апарату категорії "Інвестиції" та розкрити зміст його складових з метою визначення основних напрямків, методів та інструментів удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності;

дослідити інвестиційну діяльність в Україні та в конкретному регіоні й обґрунтувати шляхи її активізації;

проаналізувати основні чинники, що зумовили та визначають деформацію інвестиційної сфери економіки України, оцінити їх вплив на ефективність інвестиційної діяльності й визначити основні тенденції у формуванні й використанні інвестиційних ресурсів;

розробити основні принципові умови оптимізації механізму державного регулювання інвестиційного процесу;

сформувати систему підвищення ефективності інвестиційної діяльності в конкретному регіоні ;

викласти найбільш повний набір факторів, які формують сприятливий інвестиційний клімат регіону.

Предметом даного дослідження є економіко-організаційні й правові відносини, що визначають умови функціонування механізму інвестиційної діяльності.

Об'єктом дослідження є механізм інвестиційної діяльності в Україні, що аналізується в аспекті удосконалення.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною основою і методичною базою магістерського дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем інвестиційної діяльності, укази Президента України, закони України, постанови і цільові програми Уряду, а також інші офіційні документи і матеріали періодичної преси, присвячені дослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалися методи економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз, опитування та ін. В якості джерел інформації використовувалися матеріали Державного комітету статистики, Міністерства економіки України, а також матеріали регіональних органів влади.

Дана робота має дві особливості: по-перше, її методичною основою є класична теорія, прийнята в усьому світі та міжнародний досвід регулювання інвестиційної діяльності. По-друге, робота детально враховує особливості, які склалися в інвестиційній діяльності в Україні та в Вінницькій області.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що проведено комплексне дослідження організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності в Україні та вирішена важлива економічна проблема, пов'язана з обґрунтуванням перспективних напрямків її організації та розвитку в регіоні, а саме:

* уточнено наукове визначення та структура понятійного апарату категорії "інвестиції" та розкрито зміст його складових;

* на основі проведеного аналізу чинників, що зумовили й визначають деформацію інвестиційної сфери економіки України встановлено сучасні тенденції у формуванні та використанні інвестиційних ресурсів.

* доведена необхідність активізації ролі держави держави в в інвестиційному процесі та розроблені основні принципові умови, що мають бути закладені в основу механізму державного регулювання інвестиційної діяльності;

* сформовано систему підвищення ефективності інвестиційної діяльності в регіоні, визначним напрямком якої є удосконалення механізму реалізації інвестиційної стратегії. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені в магістерській роботі положення частково впроваджені та впроваджуються у Вінницькій області та використовуються органами влади при вирішенні проблем удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності. Розроблені в роботі пропозиції по удосконаленню організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності можуть бути рекомендовані органам виконавчої і законодавчої влади України для використання при розробці програми активізації інвестиційної діяльності , а також при підготовці правового забезпечення ефективного функціонування та стійкого розвитку економіки.

Особистий внесок здобувача. Розроблено концепцутальні засади створення сприятливого інвестиційного клімату в регіоні.

Структура й обсяг роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладено на сторінках, з них таблиці на сторінці, малюнків на сторінках. Список використаних джерел містить найменувань на сторінках.

Структура роботи представляє послідовне та логічне дослідження визначених темою питань.

У вступі обґрунтовано актуальність проведених наукових досліджень, визначено мету, показано наукову новизну і практичну значущість здобутих результатів.

У першому розділі роботи "Інвестиційний процес в умовах ринкової економіки" розкривається сутність інвестиційного процесу, цілі та задачі інвестиційної діяльності, обгрунтовано концептуальні основи створення сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні. Розглянуто поняття та класифікацію інвестицій, уточнено понятійний апарат категорії "інвестиції".

У другому розділі "Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні" проаналізовано чинне законодавство, проведено аналіз сучасних тенденцій у регулюванні формування та використання інвестиційних ресурсів в Україні. Правовому регулюванню інвестистиційної діяльності в Україні як одному з найважливіших факторів поліпшення інвестиційного клімату приділено особливу увагу - визначаються основні юридичні засади здійснення інвестиційної діяльності на території України, наведено коментарі до законів з огляду на існуючу ситуацію в інвестиційній сфері. Подано характеристику інвестиційного процесу в Україні за умов кризи економіки, прроведено комплексний аналіз чинників деформації інвестиційної сфери економіки. Розглянуто компетенцію органів державної влади в сфері інвестиційної діяльності. Проведено порівняльний аналіз заохочення інвестицій в різних країнах.

У третьому розділі " Проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату в Вінницькій області" розроблено основні положення формування умов для організації інвестиційного процесу, які включають розробку принципових умов державного регулювання інвестиційної діяльності, шляхи посилення ролі певних інститутів в інвестиційному процесі. Практична та методична знахідка цього розділу - це детальний аналіз конкретного регіону та визначення особливостей державного регулювання інвестиційної діяльності в Вінницькій області. Розділ відбиває реальну, існуючу ситуацію інвестиційної діяльності на регіональному рівні і включає такі питання: стан інвестування та інвестиційний потенціал області, передумови створення сприятливого інвестиційного клімату в регіоні.

У висновках сформульовано основні результати, здобуті у процесі досліджень.

РОЗДІЛ I.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. Сутність інвестиційної діяльності

Поняття інвестицій є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях практичної діяльності, його зміст має свої особливості.

У макроекономіці інвестиції - це частина сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто - це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторів вважає, що інвестиції - це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо невизначену майбутню вартість [106, с.4].

На думку І.Т. Балабанова, інвестиції - це довгострокове вкладення грошей для отримання прибутку [47, с.92].

У монографії «Інвестиції», підготовленої Нобелевським лауреатом по економіці У. Шарпом разом з іншими американськими вченими відзначено, що в найбільш широкому розумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому. З даним процесом пов`язані два чинники - час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз і у визначеній кількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час (наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик (зокрема, для опціонів на покупку звичайних акцій). У ряді випадків вагомими є одразу два чинники - час і ризик (наприклад, для звичайних акцій) [156, с.1].

Аналогічне визначення можна знайти і в іншій, не менш відомій монографії «Основи інвестування», підготовленої американськими економістами Л.Гітманом і М.Джонком: інвестиція - це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або ріст суми капіталу [69, с.4].

К.Еклунд зазначає, що “інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чому він наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включає тільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але не враховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсяг інвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно [78, с.219].

Дж. Хунсон звертає увагу на те, що інвестиції означають дійсне виробництво капітальних товарів… Інвестиції - це обсяг реального капіталу, виробленого за визначений період часу. Це зауваження цілком слушне, оскільки ігнорування натурально-речової сторони інвестиційного процесу часто призводить до зміщення предмета дослідження в область дослідження фіктивного капіталу, спекулятивного зростання капітальної вартості за рахунок фінансових операцій, біржової гри на курсах цінних паперів, зобов'язань тощо. Навіть в умовах розвиненої економіки це може призвести до небажаних наслідків [92, с.138].

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». У найбільше широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [52, с.10].

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. зазначено, що інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [12, с.646].

Такими цінностями можуть бути:

цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме й нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності);

майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

інші цінності [12, с.646].

Визначення інвестицій Законом України в цілому відповідає міжнародному підходу про розуміння інвестиційної діяльності як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.

Більш чітку уяву про інвестиції отримуємо наглядно розглянувши структуру інвестицій (дод.1.).

Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній системі:

а) забезпечення росту і якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;

б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;

в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро - і макрорівнях.

Варто відзначити, що вчені дають досить різноманітну класифікацію інвестицій.

Наприклад, професор Вайнріх так класифікує інвестиції [83, с.8]:

1. Щодо об'єкта вкладання:

інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (інвентар, устаткування, запаси матеріалів);

фінансові інвестиції - придбання прав на участь у справах інших фірм і боргових прав (придбання акцій і інших цінних паперів);

нематеріальні інвестиції (у нематеріальні цінності) - у підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу й ін. (дод.2.).

Класифікація з погляду спрямованості дій:

інвестиції на основі проекту (початкові інвестиції або нетто-інвестиції) при заснуванні чи покупці підприємства;

інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), спрямовані на збільшення виробничого потенціалу;

реінвестиції - зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання, або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства:

інвестиції на заміну;

інвестиції на раціоналізацію (модернізація технологічна, і модернізація процесу);

інвестиції на зміну програми випуску;

інвестиції на диверсифікацію (зміну номенклатури підприємства);

інвестиції на забезпечення виживання підприємства в майбутньому

брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій).

Яковлєв А.І. виділяє три типи інвестицій [158 с.12]:

1. Реальні, що представляють собою довгострокові вкладення у сфері матеріального виробництва:

а) витрати на придбання земельних ділянок, устаткування;

б) витрати на проведення будівельно-монтажних робіт і ін.;

2. Інвестиції, що приносять прибуток через певний період часу:

а) капіталовкладення в удосконалення продукції, довгострокову рекламу, реорганізацію підприємств і ін.;

б) інтелектуальні вкладення, направлені на підготовку спеціалістів, передачу досвіду, «ноу-хау» і ін.

3. Фінансові, що включають витрати на проведення фінансово-кредитної діяльності, у тому числі на проведення операцій з цінними паперами (придбання акцій, облігацій і ін.).

Бланк І.А., із метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікує по таких ознаках (дод.3.)[52, с.18]:

1. По об'єктах вкладення засобів виділяють реальні і фінансові.

2. По характеру участі інвестування виділяють прямі і непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, що опосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують на власний розсуд - обирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів.

Непрямими також називають портфельні інвестиції. Пересада А.А. вважає, що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансове стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги з метою оволодіння контрольним пакетом акцій [130, с.12].

3. По періоду інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. В залежності від термінів освоєння можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими.

Під короткостроковими інвестиціями розуміються вкладення капіталу на період не більш одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).

Під довгостроковими інвестиціями розуміються вкладення капіталу на період понад один рік. Цей критерій прийнятий у практику обліку, але як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

Відповідно до методології НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньострокові - до 3 років, довгострокові більш 3 років [55 с.47].

4. По формах власності інвестиції виділяють: приватні, державні, іноземні і спільні.

Під приватними інвестиціями розуміється вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної (правильніше було б назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній практика використовується термін «приватні»).

Під державними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних коштів і позикових засобів.

Під іноземними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Під спільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. По регіональній ознаці виділяють інвестиції в середині країни та за рубежем.

Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни.

Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).

Наведена класифікація інвестицій відбиває найбільш характерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких або дослідницьких цілей.

У світовій практика виділяють основні форми інвестування: фінансові та реальні інвестиції. Але останнім часом в економічній літературі визначилася нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) і інтелектуальні інвестиції, що зображено на рис.(дод.4.).

Фінансові інвестиції - це вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї й ін.

Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні й оборотні). Головним чином - це вкладення в матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна й інша документація).

На думку У. Шарпа, у примітивних економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, в той час як у сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній мірі сприяє росту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою [156, с.1].

При стабільній економіці всі інвестиції повинні бути одночасно інноваціями. В умовах кризи можливі інвестиції на підтримку діючих, технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма в більшості випадків складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, права на промислові зразки і корисні моделі.

Як було підкреслено раніше, у ринкових умовах важливим є поділ інвестицій на прямі і портфельні. Операції по прямих капіталовкладеннях можуть бути розпочаті з метою знаходження доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма «Кеннер» використовує свої прямі інвестиції в Мексиці для складання іграшок, оскільки це дозволяє забезпечити доступ до певних ресурсів і дешевої робочої сили.

Більшість із перерахованих вище авторів відзначають роль і значення прямих інвестицій, тому що основними характеристиками прямих інвестицій є:

можливість контролю над ними;

високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технологій;

доступ до зовнішніх ринків;

переважання продажу виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);

часткове право власності.

На рух портфельних інвестицій впливає різниця в нормі процентних ставок, які виплачуються по різноманітних цінних паперах. Так, висока норма процентних ставок у США залучила велику кількість іноземних інвесторів, особливо японських [77, с.10].

Основними характеристиками портфельних інвестицій є:

відсутність контролю над іноземними операціями;

фінансові вигоди у вигляді кредитів.

Варто також відзначити, що інвестиції поділяться на чисті і трансфертні.

Чисті інвестиції представляють собою капіталовкладення, спрямовані на підтримку і розширення основних фондів.

Трансфертні інвестиції або інвестиції, що носять характер трансферту, - це витрати грошей, що ведуть лише до зміни власника капіталу. До них відноситься покупка акцій.

У господарській практиці можна виділити три центри вкладення капіталу: профіт, венчур, центр витрат.

1. Профіт (фр.profit - прибуток, вигода) - це центр, прибуток, від діяльності якого стабільно перевищує витрати на цю діяльність.

Венчур (англ. venture - наважитися, ризикувати) - це центр, що поки не приносить стабільного прибутку, але можливо, незабаром буде приносити його. Іншими словами, це ризикове вкладення капіталу в центр, що може згодом, стати стабільним і перетворитися в профіт.

Центр витрат - це центр, через який проходить грошовий потік і результатом виходу з нього є в основному інформація.

Балабанов І.Т. поділяє інвестиції на такі види: ризикові, прямі, портфельні, ан'юітет [47, с.93].

Варто звернути увагу на такий вид інвестицій як ан'юітет.

Ан'юітет (нім. annuitant - щорічний платіж) - інвестиції, що приносять вкладнику певний прибуток через регулярні проміжки часу, частіше після виходу на пенсію. В основному це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди. Страхові компанії і пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання, які їхні власники хочуть використовувати на покриття непередбачених витрат у майбутньому.

До ан'юітету відносять також інвестиції в нерухомість, що приносить прибуток.

Наведена вище класифікація інвестицій показує, що вони можуть бути дуже різноманітними. Але в кожній класифікації зустрічаються ті самі види і форми інвестицій. Це такі інвестиції як: фінансові та реальні, прямі та портфельні, ризикові й ін. Такі інвестиції у світовій практиці є основними і значними. Водночас, незалежно від підходу поділу на різні групи, тобто їхньої класифікації, інвестиції - це засоби, що вкладаються з метою одержання прибутку, доходу, і сприяють розвитку соціально-економічних процесів.

Головна роль інвестицій у національному і світовому виробництві визначається рядом моментів. Утілюючись в елементи реального капіталу, вони формують матеріальну основу суспільного виробництва і створюють передумови для розширеного відтворення. Інвестиційний механізм як інструмент реалізації інновацій забезпечує впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу і служить джерелом підвищення ефективності виробництва й економічного росту. Інвестиції визначають основні макроекономічні пропорції в національній економіці - співвідношення між нагромадженням і споживанням, між промисловістю і сферою послуг, між окремими галузями і секторами і т.д. Головна роль інвестицій у суспільному виробництві служить головним доказом на користь того, що ефективно діючий інвестиційний механізм сприяє вирішенню проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови, спроможний вивести національну економіку на шлях стабільного економічного росту [137, с.29].

Водночас необхідно враховувати таке протиріччя: кризовий стан економіки виключає можливість ефективного динамічного інвестування. Початковий імпульс інвестиціям повинні дати перші позитивні результати політики макроекономічної стабілізації.

Інвестиції відіграють важливу роль в ефективному розвитку економіки. Для того щоб визначити цю роль необхідно валові і чисті інвестиції розглядати як два окремі поняття.

Валові інвестиції представляють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції представляють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у відповідному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій має негативне значення (обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок - зменшення обсягу виробленої продукції. Така ситуація характеризує державу, яка "проїдає свій капітал" (дод.5.). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту, тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, яка "тупцює на місці"). Якщо сума чистих інвестицій має позитивне значення (обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означатиме, що економіка перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (держава з "економікою, що розвивається") [52, с.14].

Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується помилково і занадто вузько.

Найбільше типова помилка полягає в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення засобів, що може не призводити ні до росту капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносяться так звані “споживчі інвестиції” (покупка телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо), що по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на безпосереднє споживання (якщо їхнє придбання не переслідує ціль подальшого перепродажу).

У вітчизняній економічній теорії і практиці до 1991 року поняття “інвестиції” замінювалося поняттям “капітальні вкладення”. В даний час ця помилка досить часто зустрічається як в літературі, так і практиці. Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів (будинки, устаткування, транспортні засоби тощо). Водночас, інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації, тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау» тощо). Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог [140, с.136].

У багатьох визначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладенням коштів. З таким трактуванням цього терміна також можна не погодиться. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій формі, але й в інших формах спонукуваного і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (насамперед цінних паперів), нематеріальних активів тощо [52, с.12].

У ряді визначень відзначається, що інвестиції представляють собою довгострокове вкладення засобів. Природно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальні вкладення) носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати тощо).

Інвестиції грають важливу роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства, які в найбільшій мірі задовольняють попит на ті або інші товари та послуги.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

До кола суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, замовники, виконавці робіт, а також постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники [92, с.141].

Центральне місце в інвестиційному процесі інвесторам. Інвестор, згідно із Законом - це фізична чи юридична особа, яка приймає рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Інвесторами можуть бути:

органи, уповноважені керувати державним і муніципальним майном або майновими правами;

громадяни, в тому числі іноземні;

підприємства, підприємницькі об'єднання та інші юридичні особи, державні та міжнародні організації.

Другим учасником інвестиційного процесу є замовник. Замовником можуть бути інвестори, а також будь-які особи, уповноважені інвестором на здійснення інвестиційного процесу, якщо інше не передбачено договором між ними. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування і розпорядження інвестиціями на період і в межах повноважень, які встановлені договором з урахуванням чинного законодавства.

Третій учасник інвестиційного процесу - користувачі об'єктів інвестиційної діяльності. Ним можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, державні та міждержавні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні й обігові кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [92, с.141].

Основною ціллю інвестиційної діяльності є забезпечення найбільше ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії на окремих етапах її розвитку.

Ціль повинна бути чіткою і конкретною, змістовною. Ціль також повинна бути досяжною щодо часу і засобу її досягнення; враховувати можливості компанії, дії, зовнішнє середовище. Цілі визначають стратегію. Може виникнути необхідність зміни цілі, якщо вона є нереальної під час розгляду до можливої стратегії.

У процесі реалізації цілі інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших задач:

Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності. Стратегія розвитку будь-якої компанії і фірми з моменту її створення припускає постійний економічний ріст за рахунок збільшення обсягів діяльності. Цей економічний ріст забезпечується в першу чергу за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі організації. Між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічного розвитку існує прямий зв'язок.

Забезпечення максимізації прибутків (доходів) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної діяльності, але і всієї господарської діяльності компанії. Проте для цілей економічного розвитку, потрібна не балансовий, а чистий прибуток, що залишається в її розпорядженні, тобто чистий від податків і інших обов'язкових платежів. Тому, при наявності альтернативних рішень у напрямках інвестування випливає за інших рівних умов вибирати ті, що забезпечують в остаточному підсумку найбільшу суму чистого прибутку в розрахунку на капітал. Капіталовкладення при використанні прибутку здійснюються, якщо прибуток від їхнього використання виявиться не нижче встановленої мінімальної або цільової норми прибутку.

Забезпечення мінімізації ризиків. Інвестиційні ризики дуже різноманітні і супроводжують практично всі форми інвестиційної діяльності і напрямки інвестицій. При певних несприятливих обставинах ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку і доходу від інвестицій, але і частини інвестованого капіталу. Тому при прийнятті управлінських рішень, пов'язаних із реалізацією окремих інвестиційних проектів, необхідно істотно обмежувати інвестиційні ризики і пов'язані з ними фінансові втрати.

До чинників, що забезпечують зниження і подолання ризиків для інвесторів ставляться:

рівень розвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій;

правове поле держави (законодавча база);

стан фінансово-кредитної системи;

статус іноземного інвестора;

інвестиційна активність населення [146, с.112].

Найважливіші рішення, прийняті у сфері фінансування, ставляться до питань інвестування і вибору джерел їх фінансування.

Інвестиційні рішення приймаються по таких питаннях, як:

оптимізація структури активів, визначення потреб у їхній заміні або ліквідації;

розробка інвестиційної політики, методів і засобів її реалізації; визначення потреб у фінансових засобах;

планування інвестицій по фірмі в цілому; розробка і затвердження інвестиційних проектів, розроблених у виробничих підрозділах;

управління портфелем цінних паперів [68, с.208].

Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період. Це може призвести до зниження платоспроможності компанії по поточних операціях, і своєчасному виконанню платіжних зобов'язань перед партнерами, державним бюджетом і іншими їхніми видами, тобто створенню передумов для банкрутства. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів часто здійснюється за рахунок значного залучення позикових засобів. Різке підвищення частки позикових засобів в активах компанії може призвести до зниження фінансової стійкості в довгостроковому періоді. Тому, формуючи джерела інвестиційних ресурсів, варто заздалегідь прогнозувати, який вплив це матиме на фінансову стійкість компанії і поточну платоспроможність.

Вишукування шляхів прискорення реалізації інвестиційної програми. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з таких розумінь: насамперед, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку компанії в цілому; крім того, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних із несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в країні [52, с.32].

Усі задачі інвестиційної діяльності сильно пов'язані одна з одною. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізація прибутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже, ці показники повинні бути оптимальними між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності.

Виходячи з цього, серед розглянутих задач інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, як це стверджується в багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього розвитку.

Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень;

підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

1.2. Концептуальні основи створення сприятливого

інвестиційного клімату на регіональному рівні

Невідповідність між фактичними і очікуваними наслідками економічних реформ в нашій країні попри об'єктивні та суб'єктивні причини, викликає потребу в критичному, а, можливо, й альтернативному погляді на використовувані у світі заходи реформування. Вкрай необхідно враховувати внутрішні, приховані процеси і тенденції розвитку світового господарства, які в умовах глобалізації суттєво впливають на розвиток національних економічних систем, особливо перехідних, нестабільних економік.

Такий аналіз повинен спиратись на теоретичні напрацювання економічної науки щодо мотивації руху капіталів і на практичні прояви теоретичних побудов. Потребує перегляду активно формований за роки незалежності України стереотип про надзвичайно несприятливий інвестиційний клімат як головну перешкоду для інвестування. Щонайменше, необхідно розібратись, які з факторів є найбільше дестимулюючими для залучення інвестицій і які заходи е реально можливими та дієвими для мінімізації їх впливу. Власне на основі подібного аналізу можна обґрунтовувати загальнодержавну стратегію та регіональну політику формування сприятливого клімату.

Тобто, необхідно обгрунтувати вибір концептуальних засад стратегії нашої країни, здійснення заходів, спрямо-ваних на створення "сприятливого" (точніше - "раціонально сприятливого") клімату. При цьому не обов'язково проходити всі попередні етапи розвитку інвестиційного процесу (етап переважання портфель-них інвестицій у формі дочірніх компаній та товарних кредитів для реалізації інвестиційних проектів; етап переважно прямого інвестування підприємницького капіталу в промисловість та сферу послуг в слаборозвинутих країнах; етап інвестування не лише фінансових, а і "невідчутних" ресурсів у формі об'єктів промислової власності і прав на них та останній етап розвитку світової системи капіталів, що орієнтується на експорт високотехнологічних капіталів та товарів, а, з іншої сторони, імпорт результатів інтелектуальної праці, в тому числі в опосередкованій формі імміграції науково-технічних спеціалістів [108, с.53], включаючи їх негативні наслідки, а, наскільки це можливо, варто включитись у ці процеси на останньому, сучасному етапі. Власне, це і є головною методологічною проблемою української моделі трансформації соціально-економічної системи - яким чином, раціонально доцільним і можливим, здійснити якісне і кількісне "переміщення" від існуючої до бажаної соціально-економічної моделі.