Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни Міжнародні економічні відносини

На тему Оцінка інвестиційного клімату України

Вступ

Для проведення ефективної інноваційної перебудови економічного комплексу країни, нарощування темпів виробництва, здійснення вдалих ринкових перетворень потрібні значні капіталовкладення. Тільки завдяки інтенсивним інвестиційним потокам можна підвисити ефективність функціонування української економіки, сформувати необхідні матеріальні, політичні та соціальні передумови всебічної трансформації українського суспільства до загальноєвропейських стандартів. В Україні, як і в усіх країнах пострадянського простору, рівень внутрішніх збережень і інвестицій надзвичайно низький та явно недостатній для стабільного економічного росту. Між іншим, новий глобальний економічний порядок створює унікальні можливості для випередження інвестиціями стандартних форм міжнародних економічних відносин.

Залучення інвестицій безпосередньо залежить від привабливості країни для суттєвих фінансових вкладень. Дуже часто для оцінки надійності вкладень використовують кредитні рейтинги і економічні індекси. Так, в 2008 році Україна у сфері макроекономічної конкурентоспроможності, за оцінкою Всесвітнього економічного форуму, посіла 69 місце серед 80 країн, а за індексом економічної свободи, розрахованому Heritage Foundation, посіла 137 місце. Не слід також забувати, що чим менш імідж країни відповідає очікуванням інвестора, тим нижче оцінюється інвестиційний клімат и тим на більші поступки та пільги має йти держава для залучення капіталів. Та навпаки, поліпшення інвестиційного клімату дозволяє державі послідовно знижувати пільги, вирівнюючи їх до міжнародних стандартів, і створювати конкурентний інвестиційний ринок. Така привабливість є ключовою засадою залучення зовнішніх інвестицій в економіку держави, регіону, галузі або окремого підприємства.

У зв'язку з цим найважливішим завданням державного управління на даному етапі є поліпшення і стабілізація інвестиційного клімату як країни в цілому, так і окремих регіонів. Для цього має бути створена національна система критеріїв оцінки їх інвестиційної привабливості. Таким чином, оцінка інвестиційного клімату України є актуальною проблемою, і тому стала темою даної роботи “ Оцінка інвестиційної привабливості країни (на приклад України)”. Обрана тема визначає мету дослідження: аналіз існуючого інвестиційного клімату України та визначення перспектив його поліпшення.

Досягнення мети дослідження вимагає вирішення наступних конкретних завдань:

1. Визначити фактори, які негативно впливають на інвестиційний клімат країни

2. Розглянути існуючи способи оцінки інвестиційного клімату та умови підвищення інвестиційної привабливості країни.

3. Проаналізувати сучасні тенденції розвитку сектора іноземного інвестування в регіонах Україні, розглянувши приклад Харківської області та виявити проблеми, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій;

4. Визначити шляхи зміни традиційної інвестиційної політики України.

5. Визначити перспективи участі України в залученні іноземних інвестицій.

Об'єктом дослідження курсової роботи є інвестиційний клімат України, предметом - політико - економічні аспекти формування інвестиційного клімату.

Структура роботи складається із змісту, трьох розділів, п'ятьох додатків, вступу, висновків та списку використаної літератури (37 джерел).

Розділ І. Оцінка інвестиційного клімату країни на основі комплексного підходу

1.1 Економічна сутність інвестицій

Щоб усвідомити підходи та методи оцінки інвестиційного клімату країни треба спочатку визначити, що сучасна економічна наука розуміє під поняттям „інвестиції”, за якими принципами їх класифікує. Одним з перших значну увагу інвестиціям приділив А. Маршалл в праці „Принципи економіки”. У Дж. Кейнса вони були однією з найголовніших складових теорії. Він сформулював правило, яке зводиться до того, що „в будь-якому новому прирості сукупних доходів частка заощаджень зростає випереджальними темпами стосовно частки, яка споживається, а отже, забезпечується основа майбутніх інвестицій” [12, 20]. Інвестиційні процеси також вивчали: Дж. Робінсон, Р. Хоутрі, Дж. Гобсон, Е. Хансен, Р. Харрод та багато інших.

Визначення інвестицій в сучасній економічній літературі акцентує увагу на наступних суттєвих особливостях. Так, П. Массе вважає, що найзагальніше визначення інвестиції зводиться до того, що „інвестування є актом обміну капіталу на задоволення в майбутньому інвестиційними благами” . А Дж. Кейнс розумів під інвестиціями „поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності за певний період. Це - та частина прибутку за певний період, яка ще не була використана для споживання”.

Американські автори С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі стверджують, що інвестиції - "це витрати на створення нових потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового або сільськогосподарського будівництва, а також запасів" [12, 34]. Майже ідентичним є визначення П.Манківа, який поділяє інвестиції на три види: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво та інвестиції в запаси. Коротко можна підсумувати, що наведені визначення поняття "інвестиції" є дещо спрощеними й не можуть охопити всі сфери застосування інвестицій.

Терміном «інвестиції» позначається надто змістовне поняття. Під інвестиціями також розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни.

Огляд праць вітчизняних авторів дає підстави стверджувати, що у визначенні поняття "інвестиції" у них не менше трактувань, ніж у зарубіжних авторів. Однією з помилок у вітчизняній літературі є ідентифікація поняття "інвестиції" з поняттям "капіталовкладення". Інвестиції розглядалися як вкладення капіталів у відтворення основних засобів. При цьому капітальні вкладення аналізувалися і як економічна категорія, і як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" намагається найповніше визначити сутність інвестицій: "Інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект"[16].

У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладник - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншої компанії) і не контролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Отже ми вважаємо, що інвестиції - це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестицій, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування [10,14].

Цінні папери, або фондові цінності - це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов'язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення - це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи - це земля, будівлі та все те, що “прив'язане” до землі. Реальне власне майно - це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор безпосередньо придбав права володіння активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі [5, 31].

Як правило, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов'язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою - акції.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику - це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику - це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція - це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років - інструмент довгострокового вкладення.

Найбільш специфічна класифікація іноземних інвестицій за типом розміщення згідно яких виділяють інвестиції з нуля, злиття та поглинання, трансплантація та стратегічні альянси.

1.2 Інвестиційний клімат країни та фактори інвестиційної привабливості

Окреслені вище види інвестицій та їх обсяги перед усім залежать від середовища інвестування, тобто від характеристики інвестиційного клімату.

Інвестиційним кліматом прийнято називати сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, що приваблюють або відштовхують інвесторів. Ранжирування країн світової спільноти по індексу інвестиційного клімату і зворотному йому показнику - індексу ризиків служить до певної міри вимірником для інвесторів при ухваленні ними рішень.

До основних параметрів, що визначають інвестиційний клімат в країні, відносяться політична і соціальна стабільність, фундаментальні основи правової системи, стан економіки, система прийому іноземного капіталу, зокрема, режим оподаткування, величина митних зборів і акцизів, порядок реєстрації підприємств з іноземною участю і тому подібне. На даний момент одним з сильних дестабілізуючих параметрів в Україні є незавершеність і нестійкість українського законодавства по іноземних інвестиціях.

Поняття "Інвестиційний клімат" відображає ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій або іншій країні (регіоні, галузі) по відношенню до інвестицій, які можуть бути направлені в країну (регіон, галузь). Оцінка інвестиційного клімату ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат сприяючих економічному зростанню. Зазвичай для цього застосовуються вихідні параметри інвестиційного клімату в країні (притока і відплив капіталу, рівень інфляції і процентних ставок, частка заощаджень у ВВП), а також вхідні параметри, що визначають значення вихідних і таких, що характеризують потенціал по освоєнню інвестицій і ризик їх реалізації. До цих параметрів відносяться [13, 36]:

§ природні ресурси і стан економіки;

§ якість робочої сили;

§ рівень розвитку і доступність об'єктів інфраструктури;

§ політична стабільність і передбачуваність;

§ макроекономічна стабільність;

§ якість державного управління;

§ регулювання економічного життя;

§ рівень дотримання законності і правопорядку;

§ захист прав власності;

§ обов'язковість партнерів при виконання контрактів;

§ якість податкової системи і рівень податкового тягаря;

§ якість банківської системи, доступність кредитування;

§ відвертість економіки, правила торгівлі із зарубіжними країнами;

§ адміністративні, технічні, інформаційні і інші бар'єри виходу на ринок;

§ рівень монополізму в економіці.

Найбільш істотні чинники, що формують інвестиційний клімат :

§ Стан державного боргу.

§ Державне управління і економічна політика.

§ Інтелектуальна власність.

§ Законодавство і судовий захист.

§ Дотримання зобов'язань по контрактах.

§ Злочинність і корупція.

§ Податки.

§ Банківська система.

§ Валютна і торгова політика.

§ Політика місцевих властей.

§ Відмінності в інвестиційному кліматі для місцевих і іноземних інвесторів.

Інвестиційний клімат є найбільш важливим моментом при ухваленні іноземним інвестором рішення про інвестування в тій або іншій країні; він є комплексним поняттям. Інвестиційний клімат розглядають одночасно із забезпеченістю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів, він показує привабливість країни для інвесторів, що вже діють і потенційних. Крім об'єктивних чинників (не залежних від державної політики), що впливають на привабливість держави для інвестування, існують і суб'єктивні чинники (залежні від державної політики). Перша група чинників робить, в першу чергу, вплив на ступінь ризику вкладень, друга -- на прибутковість вкладень [13, 95]. Іноземний інвестор, маючи великий вибір країн, куди він має можливість помістити капітал, вибирає найбільш сприятливі умови, оцінює їх, звертаючи першочергову увагу на те, наскільки ці умови стабільні і як довго вони збережуться. Якщо ж стабільності немає, і вона не є видимою в майбутньому, то ніякі заходи не привернуть іноземного інвестора. Крім політичної стабільності важливі загальний стан економіки і державна політика економічного розвитку. Показовим в зв'язку з цим є постійне зростання валового національного продукту, постійне зростання виробництва.

Іноземний інвестор робить перший висновок про державну економічну політику, коли він починає вивчення валютного регулювання і контролю і, зокрема, таких питань, як коливання національної валюти, протекціоністські заходи, умови репатріації капіталу і прибутків, імпортне регулювання. Його цікавить питання, наскільки реально гарантовані його можливості репатріації капіталу і перерахування дивідендів і відсотків. При цьому кращою реальною гарантією вважається позитивний платіжний баланс в країні-реципієнтові капіталу. Такі заходи як встановлення «стелі» при перерахуванні прибутків з країни або прогресивна система їх обкладення, повинна служити інтересам держави, але не сприяють заохоченню іноземних інвесторів.

Негативну дію на інвестиційний клімат спричиняє непрозорість, тобто відсутність ясних, чітких, легко зрозумілих і загальноприйнятих методів ведення діяльності на світових ринках капіталу і в національній економіці.

На оцінку інвесторами інвестиційного клімату впливають дві групи чинників; об'єктивні, тобто не залежні від державної політики і суб'єктивні, тобто залежні від державної політики, що проводиться, на рівні регіону або центру. Ці чинники складають інвестиційну привабливість країни. Інвестиційна привабливість це не тільки фінансово-економічний показник, а модель кількісних і якісних показників - оцінок зовнішнього середовища (політичного, економічного, соціального правового) і внутрішнього позиціонування країни у зовнішньому середовищі, оцінка усього фінансово-технічного потенціалу, що дає змогу варіювати кінцевий результат. Приймаючи рішення про вкладання капіталу у той чи інший інвестиційний об'єкт, інвестор розглядає інвестиційну привабливість країни комплексно.

Кількісним показником інвестиційної привабливості вважається інвестиційний потенціал, який враховує основні макроекономічні характеристики, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою і т.п.), споживчий попит населення та інші показники. Сукупний інвестиційний потенціал включає такі складові: ресурсно-сировинну, розраховану на основі середньозваженої забезпеченості території регіону балансовими запасами основних видів природних ресурсів; виробничу, а також споживчу (сукупну покупну спроможність населення регіону) [14, 90].

Вважається, що сприятливий інвестиційний клімат країни складається з наступних ключових інвестиційних чинників:

1. Лібералізація і дерегулювання підприємницької діяльності: наявність працюючої схеми по виявленню та швидкому усуненню бар'єрів для створення, провадженню і закриттю бізнесу. Вона включає комплекс заходів щодо зниження ступеню втручання збоку уряду в приватний бізнес, надання приватним підприємцям можливості діяти вільно і одержувати прибуток в умовах чесної конкуренції.

2. Стабільність та передбаченість правового поля. Це означає узгодження законів, які ставлять єдині правила гри для компаній всіх форм власності. Не менш важливим представляється і забезпеченість реального дотримання міжнародних договорів и виконання рішень іноземних арбітражних судів.

3. Корпоративне і державне управління. Цей напрямок включає комплекс заходів щодо урегулювання корпоративних прав, діяльності державної адміністрації і приватизації державної власності. Необхідно створити таку систему взаємовідношень між державою та бізнесом, яка би мінімізувала можливості для корупції на всіх рівнях.

4. Лібералізація зовнішньої торгівлі і руху іноземного капіталу. Цей інвестиційний фактор включає в себе комплекс заходів по стимулюванню вільного пересування товарів, послуг і капіталів між державами. Першочерговому урегулюванню належать такі сфери:

- митна і транспортна політика, включаючи боротьбу з контрабандою, створення уніфікованої митної практики в різних областях країни;

- сертифікація, включаючи спрощення сповільненої и непрозорої процедури одержання сертифікатів на імпортовані в країну товари, взаємне визнання сертифікатів якості продукції і міжнародної організації стандартів ISO;

- страховий ринок, який передбачає удосконалення суперечних європейським і світовим стандартам законів українського страхового ринку;

- ринок праці.

5. Розвиток фінансового сектора. Це означає проведення наступного комплексу заходів:

- зняття обмежень на процентні ставки по банківським кредитам і позикам;

- скасування програм пільгового надання кредитів, запроваджених урядом;

- розширення автономії Центрального банку. Його основною метою повинна бути підтримка внутрішньої и зовнішньої стабільності, без урахування політичних міркувань;

- оздоровлення банківського сектору шляхом удосконалення контролю за банківською діяльністю для підвищення довіри інвесторів до українських банків;

- зміцнення кадрів комісій по цінним паперам і біржам;

6. Зниження політичного ризику: політична стабільність і незалежність економічних пріоритетів від змін в органах влади, гарантованість неможливості свавільного відчуження приватної власності, включаючи «повільну експропріацію».

7. Імідж і програми просування країни. Довгострокові цілі по залученню зовнішніх інвестицій потребує постійних умов по формуванню привабливого іміджу країни, який включає готовність уряду здійснювати радикальні заходи, орієнтовані на ринкову економіку, публічно підтримувати інвестиції, зміцнювати комерційні відділи закордонних посольств.

8. Формування інвестиційних стимулів. Основною метою дій в цьому напрямі є створення інвестиційних стимулів, аналогічних стимулам торгових партнерів країни [5; 29].

Значно збільшити приток інвестицій можливо лише при умовах розвитку всього комплексу факторів, формуючих інвестиційний клімат. Недооцінка хоча би однієї складової обов'язково приведе до дисбалансу і утворить напруженість на інвестиційному ринку.

Якщо підсумовувати вище сказане, то можна зробити висновок, що державна інвестиційна політика повинна постійно реагувати на стан господарського середовища, постійно адаптуватися до змін, що відбуваються, не тільки в країні нею і у всьому світі. Враховуючи загальні риси і відмінності в прямих і портфельних інвестиціях держава повинна розробляти специфічні стимули для цих типів інвестицій. Перш за все, приділяючи увагу залученню прямих інвестицій, оскільки саме вони є найбільш переважними з погляду розвитку економіки. Державна політика по залученню інвестицій реалізується в основному через ухвалення законодавчих актів, поліпшуючих інвестиційний клімат (зниження ризику за рахунок державних гарантій, і підвищення прибутковості за допомогою надання різних пільг). Особливу увагу слід приділяти підвищенню стабільності, передбачуваності і прозорості економіки.

1.3 Інвестиційні ризики і оцінка інвестиційної привабливості країни

Інвестиційна привабливість країни формується з урахуванням двох важливих показників: інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику. Аналіз ризиків потрібен для успішного здійснення будь-якої інвестиційної діяльності, тому що її успішне здійснення залежить від того, наскільки удаватиметься виконати задачу знаходження оптимального співвідношення доходності і ризику, кваліфікованого керування ризиками. Інвестиційний ризик -- характеристика імовірнісна і якісна, він оцінює імовірність збитків і прибутків від капіталовкладень. Виділяють наступні фактори інвестиційного ризику: політичний, економічний, соціальний, кримінальний, екологічний, фінансовий, законодавчий [2; 156].

Для оцінки країни з точки зору інвестиційного ризикованості інвестор має враховувати наступний набір інвестиційних ризиків:

1. Загальні ризики:

- соціально-політичний ризик

- екологічний ризик

- ризики, зв'язані з заходами державного регулювання

- інфляційній ризик

- країновий ризик.

2. Специфічні ризики:

- ризик інвестиційного портфеля

- капітальний ризик

- селективний ризик.

Загальні ризики включають ризики, однакові для усіх учасників інвестиційної діяльності і форм інвестування. Вони визначаються факторами, на котрі інвестор при виборі об'єктів інвестування не може вплинути. Ризики подібного роду в теорії інвестиційного аналізу називають систематичними. До основних видів загальних ризиків можна віднести зовнішньоекономічні ризики, які виникають в зв'язку зі зміною ситуації в зовнішньоекономічній діяльності, і внутрішньо економічні ризики, які пов'язані зі змінами внутрішнього економічного середовища. В свою чергу, наведені види ризиків виступають як синтез більш окремих різновидностей ризиків. Соціально-політичний ризик об'єднує сукупність ризиків, виникаючих у зв'язку зі змінами політичної системи, розстановки політичних сил в суспільстві, політичної нестабільністю. Політичні і країнові ризики інвестори приймають на себе у разі невеликих або короткострокових вкладень з відповідним збільшенням відсоткової ставки. При інвестиційному кредитуванні або проектному фінансуванні зниження ризику може здійснюватися за рахунок надання державних гарантій. Екологічний ризик виступає як можливість втрат, пов'язаних із природними катастрофами, погіршенням екологічної ситуації. Ризики, пов'язані із заходами державного регулювання, включають ризики зміни адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, економічних нормативів, оподаткування, валютного регулювання, відсоткової політики, регулювання ринку цінних паперів, законодавчих змін. Інфляційний ризик є наслідком того, що при високій інфляції грошові суми, які вкладені в об'єкти інвестування, можуть не покриватися доходами від інвестицій. Інфляційний ризик, майже повністю лягає на інвесторів (кредиторів), які мають правильно оцінити перспективи розвитку інфляційних процесів, тому при дослідженні інвестиційних якостей передбачуваних об'єктів прийнято враховувати прогнозні темпи інфляції. Важливий вплив на показники ефективності інвестицій чинить різниця рівнів інфляції по видах ресурсів і продукції (неоднорідність інфляції) і перевищення рівня інфляції над ростом курсу іноземної валюти. Перехід до розрахунків у твердій валюті (або в натуральних показниках при інвестиційному проектуванні) не відміняє необхідності врахування інфляційного ризику, оскільки наявність інфляції впливає на показники проекту не тільки у вартісному, але і в натуральному вираженні: вплив інфляції змінює як фінансові результати здійснення проекту, так і його параметри (плановані об'єми необхідних ресурсів, виробництва, продаж і т.д.). Слід зазначити, що урахування інфляційних ризиків у більшості випадків ускладнюється неповнотою та неточністю наявної інформації.

Ризик погіршення умов для даної сфери діяльності враховує ризики, які пов'язані з можливістю підсилення конкуренції, зміною вимог споживачів, банківськими кризами та ін. До інших ризиків можна віднести ризики, які виникають у зв'язку із економічними злочинами, недобросовісністю господарюючих партнерів, можливостями невиконання, неповного або неякісного виконання партнерами взятих на себе обов'язків та ін. Загальні ризики можуть представляти серйозну загрозу для інвесторів,їх слід враховувати за усіма формами та об'єктами інвестування.

Країновий ризик -- можливість втрат, викликаних розміщенням засобів і веденням інвестиційної діяльності в країні з нестійким соціальним і економічним станом. Він включає в себе відповідні економічні, політичні, географічні, екологічні та інші ризики, які на відміну від розглянутих вище аналогічних видів загальних ризиків можуть бути знижені при виборі інвестором інших об'єктів. Країновий ризик зазвичай полягає в можливості непрогнозуємих негативних змін економічного оточення, пов'язаних із зміною державної інвестиційної, податкової, митної та фінансової політики, наприклад:

· націоналізації створених підприємств, експропріації їх активів або примусового викупу майна за ціною, яка нижче ринкової;

· прийняття нормативних актів, які перешкоджають переказу дивідендів іноземним інвесторам або реінвестуванню отриманих доходів;

· непередбаченої зміни законодавства, яке погіршує фінансові показники проекту (наприклад, підвищення податків або надмірні вимоги до виробництва або виробленої продукції) [9, 77].

На відміну від загальних ризиків специфічні ризики досить індивідуальні для кожного інвестора. Вони агрегують усі види ризиків, пов'язаних із інвестиційною діяльністю конкретного суб'єкта або із вкладеннями у конкретні об'єкти інвестування. Специфічні ризики можуть бути пов'язані із непрофесійною інвестиційною політикою, нераціональною структурою коштів, які інвестуються, іншими аналогічними факторами, негативні наслідки яких можна у певній мірі уникнути при підвищенні ефективності управління інвестиційної діяльності. Ці ризики є диверсифікованими, знижуваними та залежать від можливості інвестора вибору об'єктів інвестуванням з прийнятним рівнем ризику, а також до реального врахування і регулювання ризиків. При розгляданні специфічних ризиків є доцільним відокремити в їх составі ризики, які притаманні інвестиційному портфелю, та внутрішні ризики, які притаманні усіляким видам інвестування.

Ризик інвестиційного портфелю виникає у зв'язку із погіршенням якості інвестиційних об'єктів в його составі та порушенням принципів формування інвестиційного портфеля. В свою чергу, він є агрегованим і враховує більш приватні види ризиків. До найбільш значимим з них можна віднести наступні види ризиків.

Капітальний ризик -- інтегральний ризик інвестиційного портфеля, який пов'язаний із загальним погіршенням його якості, який показує можливість втрат при вкладанні в інвестиції у порівнянні з іншими видами активів.

Селективний ризик пов'язаний із невірною оцінкою інвестиційних якостей певного об'єкта інвестування при підборі інвестиційного портфеля.

Послідовність дій по регулюванню ризику включає:

1. Ідентифікацію ризиків, виникаючих у зв'язку з інвестиційною діяльністю;

2. Виявлення джерел і об'ємів інформації, необхідних для оцінки рівня інвестиційних ризиків;

3. Визначення критеріїв и способів аналізу ризиків;

4. Розробку заходів по зниженню ризиків і вибір форми їх страхування;

5. Моніторинг ризиків з метою здійснення необхідного корегування їх значень;

6. Ретроспективний аналіз регулювання ризиків.

Якщо прогнозовані втрати не перевищують розрахунковий прибуток, запланований при реалізації інвестиційної програми, то ризик є допустимим. Якщо можливі прогнозовані втрати перевищують розрахунковий прибуток за інвестиційною програмою, то ризик може бути критичним. У разі ж, якщо можливі втрати перевищують інвестиційний потенціал інвестора, то ризик є катастрофічним. Рівень ризику характеризується розмірами імовірності отримання запланованих результатів і взаємозв'язків відхилень фактичних і очікуваних показників, тому необхідно оцінювати інвестиційні ризики капіталу [9, 90]. Оцінка довгострокових інвестицій завжди базується на прогнозах майбутніх грошових потоків, а прогнозні оцінки ніколи не бувають абсолютно достовірними. Це може бути наслідком як зовнішніх непередбачених обставин, так і властивостей самого проекту. Чим крупніше проект і більше строк його здійснення, тим значніше можуть бути помилки прогнозів. Майбутні доходи від проекту значно віддалені у часі від початку його реалізації (ніж інвестиції в нього), тому сполучені з великим ризиком і невизначеністю.

Існують певні шляхи послаблення впливу ризику. По-перше, це ризикові премії, які являють собою різноманітні надбавки, які можуть виступати як плата за ризик. По-друге, - управління ризиком, яке здійснюється на основі різноманітних прийомів, наприклад, диверсифікація (розподілення загальної інвестиційної суми між декількома об'єктами).

Таким чином, інвестиційний ризик - це один з основних чинників, що відображує інвестиційну привабливість країни. Лише комплексний підхід до мінімізації міри інвестиційного ризику дозволить збільшити рівень інвестиційної привабливості України.

Висновок. Розглянуті вище теоретичні положення про інвестиційний клімат країни та його характеристики, а також фактори інвестиційної привабливості та інвестиційні ризики дозволяють зробити наступні висновки:

1. Інвестиційний клімат є комплексне поняття, яке потребує комплексної оцінки. Його стан значною мірою визначає інвестиційну привабливість країни.

2. При виробленні стратегії нарощування інвестиційного потенціалу в першу чергу необхідно створити економічні передумови для збільшення темпів економічного зростання за рахунок вдосконалення функціонування економічної системи країни.

3. Важливою передумовою формування позитивного інвестиційного клімату є оптимізація політичної обстановки в країні і вирішення соціальних проблем.

4. Впровадження державних гарантій, підтримки банківського сектору та ринку страхових послуг, інформаційної підтримки на державному рівні потенційних інвестиційних проектів здатне забезпечити привабливість вкладень в національну економіку в порівнянні з економіками країн-конкурентів в боротьбі за інвестиційні ресурси.

5. Оцінка інвестиційних ризиків дає базу для розробки програм регулювання інвестиційного клімату.

Розділ іі. Специфіка інвестиційного клімату України

2.1 Аналіз сучасного стану інвестиційного клімату України

Однією з передумов стабільного економічного розвитку країни та її регіонів є формування та підтримка сприятливого інвестиційного іміджу в уяві потенційних інвесторів. Визначальним завданням державної політики у сфері інвестиційної діяльності є формування сприятливого інвестиційного клімату та зниження інвестиційного ризику для іноземних інвесторів.

Україна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто - і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо (рис. 2.1).

Найбільш вагомими перевагами України для інвесторів з позиції сучасного та потенційного стану розвитку країни можна вважати наступні (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Фактори інвестиційної привабливості України

№	Фактор інвестиційної привабливості	Характеристика
1.	Вигідне геополітичне розміщення	Країна має вихід до Чорноморського басейну; розташована на перехресті транспортних шляхів Європа - Азія, Північ - Південь;
2.	Високий рівень природно-ресурсної забезпеченості	За кількістю розвіданих запасів марганцевих руд Україна -- друга в світі і перша -- серед країн СНД; запасами вугілля, залізної руди, вторинних каолінів, калійних солей, глинистої сировини країна забезпечена на 100-200 років
3.	Дешева кваліфікована робоча сила	Середньомісячна заробітна плата в Україні за січень-вересень 2006 р. становить 1004,7 грн., тоді як рівень мінімальної заробітної плати у країнах-членах ЄС (2005 р.): Франція -- 1328,5 євро, Англія -- 1160,0 євро.
4.	Місткий споживчий ринок	Річна місткість українського споживчого ринку за урядовими оцінками -- 32,122 млрд. дол. США.

Рис 2.1 Приоритетні напрямки іноземних капіталовкладень в Україні

З метою підвищення обсягів залучення інвестицій в економіку держави інвестиційна політика Уряду України націлена на мінімізацію інвестиційних ризиків та сприянню підвищення основних макроекономічних показників (додаток А) та їх динаміку у процесі економічної діяльності (додаток Б). На сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Основними актами законодавства, що впливають на інвестиційний клімат в Україні, є:

· Конституція України;

· Господарський, Цивільний, Земельний кодекси України;

· Закони України: «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», «Про господарські товариства», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про заставу», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інші (додаток В) [6, 59].

Згідно з діючим законодавством, інвестиції в Україні можуть здійснюватися у таких формах:

· часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

· придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

· придбання інших майнових прав;

· господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;

· інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України [19].

Основною правовою формою здійснення інвестицій є договір. Тому під час здійснення інвестиційної діяльності застосовуються норми договірного права, зокрема, щодо власне інвестиційних договорів, засновницьких договорів, договорів купівлі-продажу, угод про розподіл продукції тощо.

Україна гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору [16].

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Обов'язковою умовою здійснення інвестицій є державна реєстрація іноземних інвестицій. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Незважаючи на це, участь іноземного капіталу в процесах економічного реформування в Україні досі є незначною, у порівнянні зі східноєвропейськими країнами. Станом на 1 січня 2010 року в економіку України іноземними інвесторами внесено 40 026,8 млрд. дол. США (рис. 2.2). У 2010 році приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці становив 4,3 млрд. дол. США, що складає 69,4 % рівня попереднього року. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу.

До основних країн-інвесторів увійшли:

· Кіпр - 8 593,2 млн. дол. США;

· Німеччина - 6 613,0 млн. дол. США;

· Нідерланди - 4 002,0 млн. дол. США;

· Російська Федерація - 2 674,6 млн. дол. США;

· Австрія - 2 604,1 млн. дол. США;

· Сполучене Королівство - 2 375,9 млн. дол. США;

· Франція - 1 640,1 млн. дол. США;

· Сполучені Штати Америки - 1 387,1 млн. дол. США;

· Віргінські Острови - 1 371 млн. дол. США;

· Швеція - 1 272,3 млн. дол. США [26].

Реалістичний підхід до оцінки потенціалу економічного розвитку України засвідчує наявність конкурентних переваг країни та її регіонів, що є дійсним фактором підвищення її інвестиційної привабливості як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора.

За оцінками як внутрішніх, так і іноземних економічних суб'єктів, інвестиційний клімат в Україні все ще залишається несприятливим. Незаперечним фактом залишається те, що Україна програє у змаганні за капітал багатьом країнам Європи, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п'ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадцять-вісімнадцять разів, ніж в Україні.



Рис 2.2 Обсяги прямих інвестицій в Україну (станом на 1.01.2010 )

Україна з 2005 по 2010 рр. має в цілому приблизно 16,9 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, отримала 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 2005 році.

У національній економіці існує ряд перешкод, які обмежують, як самі інвестиції, так і ефективний попит на них. На думку експертів Світового банку, основними перешкодами для підвищення привабливості в очах як іноземних, так і внутрішніх інвесторів є обтяжливі регуляторні процедури, зокрема:

1. Складність адміністрування податків: місце України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку (далі - МФК) “Ведення бізнесу” за показниками “система оподаткування” - 181 серед 183 країн, що досліджуються. За цим показником Україна випереджає лише Республіку Білорусь та Венесуелу;

2. Кількість та складність отримання дозволів: місце України у рейтинговому дослідженні МФК “Ведення бізнесу” за показниками “дозвільна система у будівництві” - 181 серед 183 країн, що досліджуються. За цим показником ми випереджаємо лише Російську Федерацію та Еритрею (країна в північно-східній Африці).

Так, у 2009 році загальна пряма вартість дотримання дозвільних процедур для приватного сектора України становила близько 3 млрд. грн. В середньому термін отримання дозволів триває 54 дні та коштує 6900 грн. 54 % підприємств отримували дозволи.

3. Складності технічного регулювання (сертифікації та стандартизації) - продукція 41% усіх підприємств та 67% промислових підприємств регулюється або обов'язковими стандартами, або технічними умовами. Підприємство потребує 88 календарних днів для підготовки та реєстрації всіх технічних умов, що коштує 15600 грн. Загальна пряма вартість дотримання вимог системи технічного регулювання становила для приватного сектора України близько 2,8 млрд. грн.;

4. Перевірки органів державного нагляду. Наприклад, у 2009 році 75 % підприємств перевірялись принаймні одним органом. Кожне перевірене підприємство перевірялось 56 разів. Всі перевірки коштували підприємству 3400 грн. Загальна пряма вартість процедури перевірок становила для приватного сектора України 2,4 млрд. грн. [33].

Перераховані чинники, що впливають негативно на формування інвестиційного клімату в Україні, вимагають розробки комплексу мерів по його поліпшенню. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, оскільки поки він залишається недостатньо привабливим. Разом з тим, швидко і круто змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, налагодження корпоративного управління, забезпечення надійної роботи судової системи, подолання корупції і інші зміни, мають тривалий характер. інвестиція регіональний іноземний потенціал

Важливим шагом в забезпеченні стабільності інвестиційного процесу є формування ринку операторів зовнішніх інвестицій.

Таким чином, багато потенційних інвесторів в Україну зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Потенційні інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату, як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів [6, 200].

Серед причин, що обумовлюють несприятливий інвестиційний клімат в Україні, а відтак стримують економічний розвиток, численні вітчизняні та зарубіжні дослідження відзначають нестабільність українського законодавства, зарегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, сильний податковий тиск, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади.

2.2 Регіональна структура інвестиційного потенціалу України

Як було зазначено раніше, завдяки сприятливому географічному розташуванню, а також високому освітньому рівню населення, достатньої науково-технічній базі та низькому рівню оплати праці Україна є ідеальною базою як для підприємств, які орієнтуються як на західно- та центральноєвропейські ринки збуту, так и для компаній, які планують реалізувати продукцію в Росії та інших країнах СНД. Якщо розглядати інвестиційну привабливість України на рівні окремих її регіонів, то ствердження про несприятливість українського інвестиційного клімату для інвесторів вже не буде сприйматися так категорично. Більш того, багато регіонів України є значно недооціненими з огляду на вкладання в них інвестицій [7, 160].

За своїм адміністративно-територіальним устроєм Україна складається із Автономної Республіки Крим, 24 областей, та двох міст зі спеціальним статусом -- Києва і Севастополя. Безперечним лідером серед регіонів України є столиця Київ, який за правом займає провідні позиції за сумарним інвестиційним потенціалом (додаток Г).

Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська та Луганська області утворюють східний регіон, який має найбільш розвинуту промисловість, питома вага якої у регіональній економіці є найвищою в Україні. Регіон має надто високий рівень природно-сировинного потенціалу, характеризується середнім інвестиційним потенціалом і підвищеним ризиком для вкладення інвестицій. Це зумовлено негативними регіональними тенденціями в фінансовому секторі, небезпечною криміногенною ситуацією, несприятливою екологічною обстановкою і наявністю підвищеного соціально-демографічного ризику.

Незважаючи на безпосередню близькість до столиці, Київська область займає лише десяту позицію по сукупному інвестиційному потенціалу. Це пов'язано з переміщенням трудових та фінансових ресурсів в Київ, що додатково збільшує його и так високі фінансово-економічні показники. Подібна ситуація характерна и для ряду інших, близько розташованих до столиці областей: Чернігівської, Житомирської і Сумської.

Черкаська, Винницька, Кіровоградська і Полтавська області умовно створюють центральний регіон, який відноситься к аграрно-промислових. Тут функціонують підприємства, які виробляють електроенергію, добувають вугілля, мінеральні добрива, засоби автоматизації і обчислювальної техніки, технологічне обладнання.

В структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають харчова промисловість, машинобудування і металообробка, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів. Регіон характеризується середнім значенням інвестиційного ризику, є недооціненим з точки зору інвестицій та може викликати до себе підвищену інвестиційну зацікавленість.

В склад західного регіону, з одного боку, входять амбіційні та і області, які продовжують демонструвати стабільний ріст у промисловість та сільському господарстві, як-то Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська і Чернівецька області. З іншого -- базисні Львівська і Ровенська області. За думкою фахівців, західні області недооцінені потенційними інвесторами, адже вони мають досить добрий інвестиційний потенціал: дешеву робочу силу, високий рівень природно-рекреаційного потенціалу, близькість Європейського союзу. Ця частина України має високий показник безробіття і відносно невеликий об'єм вкладених інвестицій. В структурі економіки регіону найбільшу частину займає сектор послуг, який активно розвивався у 90-х роках завдяки прикордонній торгівлі. Промисловість у регіоні розвинута незначно [36].

Ряд південних областей -- Автономна Республіка Крим, г. Севастополь, Одеська, Миколаєвська і Херсонська -- утворюють так названий Причорноморський регіон України. У цієї групи (за вилученням Херсонської області, яка знаходиться у зоні з низьким інвестиційним потенціалом і середнім рівнем ризику) середні по країні рівні інвестиційного потенціалу і ризику. Саме тут формується група інвестиційно-привабливих регіонів (рис. 2.3). Цю групу експерти називають «Базисні» регіони, оскільки вони являють собою базис, на якому формується економічний фундамент країни, будується нова плеяда інвестиційно привабливих регіонів.



Рис.2.3 Інвестиції в основний капітал Причорноморського регіону за 6 місяців 2010 р.

У найближчий час це викликає до даного регіону підвищену зацікавленість з боку інвесторів. Програш у потенціалі перед регіонами із високою концентрацію інвестиційного капіталу пояснюється слабким розвитком промислового виробництва, занепадком аграрного сектора. Разом із цим, питома вага «середнього» регіону у загальноукраїнській сумі складає 0,6-4,8% експорту, 1-5% інвестицій, 2-3% роздрібного товарообігу, 0,5-3% з кількості наукових організацій [20,35]. Кількість функціонуючих підприємств на душу населення, як правило, нижче середнього показника по Україні, який складає 19 підприємств на 1 000 чоловік (рис. 2.4). Особливо слід відокремити Одеську область, оскільки її потенціал значно відрізняється від інших областей регіону і порівняний із потенціалом найбільш індустріально розвинених регіонів -- Дніпропетровської та Запорізької областей. Одеська область замикає п'ятірку потенційно сильних областей Україні (табл. 2.2). Плацдарм інвестиційної привабливості Одеської області забезпечує досить високий і в той же час збалансований потенціал (4 и 7 місце у нашому рейтингу) за усіма її складовими: природно-сировинному, господарському, інноваційному, інституціональному фінансовому та споживчому.

Рис. 2.4 Відсоткова структура розміщення малих підприємств у Причорноморському регіоні Україні

Розвиток потенціалу регіону не супроводжується підвищеними інвестиційними ризиками. При цьому вплив соціально-демографічних ризиків мінімально у порівнянні з фінансово-економічною складовою інвестиційного ризику Одеської області. Поруч із Києвом, АР Крим та Дніпропетровською областю регіон характеризується низьким рівнем безробіття. Це загалом пояснює той факт, що Одеська область одна з небагатьох має позитивне сальдо міграції протягом 2005-2010 рр.

Таблиця 2.2 приріст іноземних інвестицій в АР Крим на 2009 - перше півріччя 2010, млн. грн

Регіон	2009 р.	2010 р.
Україна	491,3	1698,6
Одеська обл.	22,3	49,4
Миколаївська обл.	4,3	0,2
Херсонська обл.	5,1	4,8
АР Крим	62,8	26
Севастополь	11,8	12,1

У цілому регіон АР Крим привабливіше для інвесторів, оскільки ризик збитку вкладеного в нього капіталу значно нижче, ніж в регіонах з підвищеним ризиком. Програш у потенціалі перед регіонами із високою концентрацією інвестиційного капіталу пояснюється слабким розвитком промислового виробництва, занепадом аграрного сектору. Інвестиційною перевагою даного регіону є його природно-рекреаційний потенціал, який налічує сотні підприємств, сферами діяльності яких є відпочинок та лікування [25].