Видатки місцевих бюджетів

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно. Наприклад, у Великобританії нараховується 13 тисяч місцевих бюджетів, і бюджети вищестоящих адміністративних одиниць не являються зведеними по відношенню до нижчестоящих. В Німеччині зведений державний бюджет не затверджується, а публікується як статистичний матеріал.

На протязі ХХ сторіччя спостерігалась чітка тенденція скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях. Однак в останній час, зважаючи на зростання обсягу та складність завдань, які вирішуються на місцевому рівні, ситуація почала змінюватися. Певну роль у цьому зіграли і вимоги Європейської хартії самоврядування 1985 року: частина фінансових ресурсів самоврядування повинна надходити у вигляді місцевих податків і зборів. В деяких країнах місцевій владі відкривається доступ до більш ефективних податкових джерел. Так, оподаткування доходів компаній на користь місцевих органів влади в провінціях Канади коливається від 3 до 17 %. В США оподаткування індивідуальних доходів штатами знаходиться на рівні 7%. В Данії місцевий прибутковий податок дає біля 2/3, а в Норвегії - 93%. всіх місцевих податкових надходжень.

В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 відсотка, США - 58, Японії - 55, Франції - 48, Німеччини - біля 40, Англії - 38.

У питанні встановлення місцевих податків майже всюди діє принцип: органи самоврядування користуються правом податкової ініціативи в межах, установлених національним законодавством. Хоча наявність власних джерел фінансових надходжень у місцевого самоврядування закріплено не тільки в чинному законодавстві, але в деяких країнах - і в Конституціях. У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади суб'єктів федерації. В Канаді суб'єкти федерації - провінції - мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку - на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків: у Франції - більше 40, Німеччині - 55, Італії - біля 70, Бельгії - біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. Проте чимало органів місцевої влади обмежені у виборі ставок податку, навіть якщо вони самостійно здійснюють розрахунки і стягнення місцевих податків. Існує тенденція з боку центрального уряду до встановлення обмежень на свободу вибору ставок місцевих податків, а також визначення переліку пільг і скидок.

Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою: федеративності чи унітарності.

У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої “субцентральної” ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб'єктів федерації).

В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи.

Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в зв'язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись (таблиця 1.3).

Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 % відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 до 56% Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірною.

Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. Інші податки - на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески по соціальному страхуванню(21%), податок з продаж (20%), прибутковий податок (19%), індивідуальні акцизи (10%).

Таблиця 1.3

Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2007 р.

Країни	Центральний бюджет	Бюджети членів федерації	Місцеві бюджети	Бюджет фондів соціального страхування
Федеративні держави
Австрія	46,5	21,8	15,3	31,9
Канада	38,2	53,6	27,9	6,2
США	31,9	47,6		30,7
Німеччина	29,2	27,0	16,2	42,0
Швейцарія	29,2	30,4	21,5	37,5
- Середня -	35,0	37,5	20,2	29,7
Унітарні держави
Бельгія	54,7	-	12,5	50,9
Великобританія	78,2	-	27,6	18,9
Данія	68,3	-	49,7	12,8
Ірландія	79,6	-	36,7	18,8
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Італія	66,4	-	39,8	51,9
Люксембург	62,4	-	14,0	36,8
Нідерланди	50,6	-	34,3	42,8
Норвегія	58,5	-	31,6	32,6
Фінляндія	62,2	-	40,7	15,8
Франція	41,9	-	18,6	44,5
Швеція	53,0	-	35,7	25,1
Японія	35,0	-	44,8	43,2
- Середня -	59,8	-	29,7	32,3

Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Швейцарії - 65,6%, в Швеції - 64,3, в Норвегії 55,2 % Пряме місцеве оподаткування переважає також в Бельгії та Португалії.

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 %

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об'єкт оподаткування - юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв'язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 % По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.

У Франції основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки. В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 % Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло, земельний податок.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.

Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.4.

З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 %, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації - 40,5 %

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) - вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Таблиця 1.4.

Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади в країнах з ринковою економікою (у відсотках до поточних доходів),2007р.

Країни	Власні доходи	Регулюючі доходи трансферти від центральної адміністрації
	Доходи від державної власності і підприємництва	Податки	Інші доходи	Власні доходи, всього
		Прямі	Непрямі	Всього
Країни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2 %)
Ісландія	8,6	50,7	39,8	90,5	0,1	99,2	0,8
США	3,4	79,8	8,8	88,6	0,3	92,3	7,7
Люксембург	1,9	30,4	53,9	84,3	6,9	93,1	6,9
Іспанія	1,9	32,8	43,2	76,0	5,3	83,2	16,8
Австрія	2,2	30,1	42,5	72,6	11,2	86,0	14,0
Швейцарія	4,6	65,6	3,5	69,1	7,9	81,6	18,4
Швеція	2,4	64,3	0,3	64,6	5,8	72,8	27,2
Японія	2,3	26,8	34,6	61,4	0,4	64,1	35,9
Норвегія	1,5	55,2	1,9	57,1	-	58,6	41,4
Німеччина	5,0	24,8	31,4	56,2	6,4	67,6	32,4
Франція	2,3	24,9	31,0	55,9	4,1	62,3	37,7
Фінляндія	3,3	55,3	0,0	55,3	1,6	60,2	39,8
Данія	1,6	47,5	4,1	51,6	2,9	56,1	43,9
Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2 %)
Бельгія	16,3	35,4	7,4	42,8	-	59,0	41,0
Австралія	14,5	-	39,9	39,9	4,1	58,5	41,5
Великобританія	2,3	-	37,2	37,2	8,5	48,0	52,0
Канада	2,4	-	37,6	32,6	0,7	35,7	64,3
Португалія	3,0	23,3	5,9	29,2	6,2	38,4	61,4
Греція	12,6	9,3	5,3	14,6	1,5	28,7	71,3
Італія	1,7	6,3	4,4	10,7	8,3	20,7	79,3
Нідерланди	8,5	1,9	4,5	6,4	5,1	20,0	80,0

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.

Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв'язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.

“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х - на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.

На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період - період жорсткої економії бюджетних коштів - акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 % доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 % яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 % залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.4, характерна і для деяких інших держав.

В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “переферії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Яскравим прикладом такої унітарної держави можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і наша бюджетна система, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній складає 66.4 %, а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищує 20,7 %, з яких 10,7 % припадає на місцеві податки.

Із середини 80-х років в Італії здійснюється рішучі заходи по відновленню податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої податковими реформами 70-х років. У ході проведення однієї із самих грабіжницьких податкових реформ уряд скасував 97 % місцевих податків і встановив загальнодержавний “місцевий” прибутковий податок - ІЛОР, кошти від якого почали надходити до бюджету центральної адміністрації. Згодом виявилась вся неефективність так званого перерозподільного бюджетного механізму: місцеві органи влади були втягнуті в тяжку фінансову кризу, за яку треба було розплачуватись уряду, котрий сплачував зростаючі борги комун, які підійшли до межі фінансового краху.

У 80-ті роки з метою виходу із кризи і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії була прийнята низка законів в дусі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, згідно закону №55 трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або удосконалити старі. В економічний план розвитку країни на 1989-1991р. було внесено положення про “подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами”. Запроваджуються місцеві податки (податок на місцеві комунальні послуги, екологічний та інші). Передбачається переглянути ставки місцевого податку на нерухому власність, удосконалити земельний кадастр країни, підвищити рентні платежі. В червні 1991 року в країні почалася реалізація першого етапу значної податкової реформи, в центрі якої був перегляд ставки на нерухомість. Італійські економісти вважають, що розширення податкової автономії місцевих бюджетів - єдиний можливий шлях до скорочення не тільки їхнього дефіциту, але й дефіциту державного бюджету в цілому. Більше того, це шлях до реальної самостійності у вирішенні місцевих соціальних проблем.

Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє використати на практиці перевірені методи щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.

Розділ 2 Аналіз видатків місцевих бюджетів

2.1 Склад та структура видатків місцевих бюджетів України

Головним інститутом у системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет. В Бюджетному кодексі України (стаття 5) сказано, що “Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районі у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міста та їх об'єднань ”.

З цього визначення можна сказати, що структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.

Видаткова частина місцевих бюджетів найяскравіше відображає наслідки економічних і соціальних процесів в країні. Головні сторони діяльності місцевих органів влади - розробка і здійснення планів економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.

Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов'язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Це є можливим, коли встановлені законодавчими та іншими нормативно - правовими актами видаткові зобов'язання забезпечені фінансовими можливостями держави.

Нині практично по кожному з показників, які тією чи іншою мірою відображають стан соціально-економічного розвит-ку регіонів України, спостерігаються істотні міжрегіональні від-мінності. Різний рівень забезпеченості, наприклад, послугами транспортної інфраструктури або засобами зв'язку зумовлює не-ефективне міжрегіональне переміщення капіталів, праці та інших виробничих факторів. При значних відмінностях у можливостях та потенціалі регіонів бідніші з них не можуть конкурувати з інши-ми за право розміщення підприємств на своїй території. Дуже важ-ливим є також те, що за таких умов навряд чи може бути сформо-вана належна (тобто потужна та розгалужена) інфраструктура сис-теми освіти, що, як відомо, є основою для забезпечення рівних ви-хідних шансів для молодого покоління.

Відповідно до чинного бюджетного законодавства місцеві органи влади є самостійними при формуванні своїх бюджетів. Однак у структурі їхніх видатків значну питому вагу становлять видатки, які фактично визначаються рішеннями центрального уряду, зо-крема рішеннями, що визначають рівень мінімальної заробітної плати або рівень підвищення заробітної плати в бюджетній сфері.

Оцінивши співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 - 2008 роках. (тал.2.1.), можна відмітити такі основні напрямки видатків, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів:

а) житлово - комунальне господарство -- в середньому 94,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

б) охорона здоров'я -- в середньому 76,4% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

в) освіта -- в середньому 63,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

г) духовний та фізичний розвиток - в середньому 64,3% по даному напрямку в зведеному бюджеті України.

Аналіз співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами свідчить про спрямування значних обсягів коштів на місцевому рівні на виконання делегованих державних повноважень. При чому, чітко прослідковується тенденція щодо підвищення питомої ваги вище згаданих видатків з року в рік, це говорить проте, що держава перекладає все більшу частину цих повноважень на місцеві бюджети.

Таблиця 2.1.

Співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 - 2008 роках. За даними Державного комітету статистики

	Державний бюджет	Місцевий бюджет
Загальнодержавні функції
2004	78,5	21,5
2005	77,4	22,6
2006	71,2	28,8
2007	69,7	30,3
2008	68,9	31,1
Оборона
2004	100,0	-
2005	100,0	-
2006	100,0	-
2007	100,0	-
2008	100,0	-
Громадський порядок, безпека та судова влада
2004	98,1	1,9
2005	99,2	0,8
2006	98,9	1,1
2007	99,3	0,7
2008	98,5	1,5
Економічна діяльність
2004	76,2	23,8
2005	73,5	26,5
2006	74,7	25,3
2007	73,4	26,6
2008	74,8	25,2
Охорона навколишнього природного середовища
2004	75,7	24,3
2005	78,3	21,7
2006	79,9	20,1
2007	80,7	19,3
2008	81,2	18,8
Житлово- комунальне господарство
2004	4,0	96,0
2005	2,8	97,2
2006	2,3	97,7
2007	12,3	87,7
2008	6,2	93,8

Продовження таблиці 2.1.

	Державний бюджет	Місцевий бюджет
Духовний та фізичний розвиток
2004	37,3	62,7
2005	36,9	63,1
2006	32,1	67,9
2007	34,9	65,1
2008	37,1	62,9
Освіта
2004	39,3	60,7
2005	37,1	62,9
2006	35,9	64,1
2007	34,2	65,8
2008	35,9	64,1
Соціальний захист та соціальне забезпечення
2004	63,0	37,0
2005	79,1	20,9
2006	73,1	26,9
2007	60,2	39,8
2008	65,2	34,8
Кредитування з вирахуванням погашення
2004	96,4	3,6
2005	103,2	-3,2
2006	83,5	16,5
2007	96,5	3,5
2008	97,7	2,3
Разом
2004	61,78	38,22
2005	63,24	36,76
2006	58,74	41,26
2007	57,33	42,67
2008	58,98	41,02

Наслідки здійснення економічних і соціальних процесів позначаються на видатковій частині місцевих бюджетів.

Виконання місцевих бюджетів за видатками у 2006-2008 роках характеризують дані, наведені у таблиці 2.2.

З таблиці видно, що обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) за 2008 рік становив 126,8 млрд. грн., що більше показника 2007 року на 31,5 %.

Таблиця 2.2

Видатки місцевих бюджетів України за 2006-2008роки За даними Міністерства фінансів та ДКУ

Видатки	2006	2007	Розрахункові показники МФУ на 2008 рік	Затверджено місцевими радами на 2008 рік	2008	Виконання розрахункових показників МФУ, %	Виконання затверджених місцевими радами, %
Усього	72 321,9	96 454,8	118 588,3	134 690,5	126 827,3	106,9	94,2
Загальний фонд	56 525,1	78 452,0	100 562,7	108 322,7	103 485,1	102,9	95,5
Спеціальний фонд	15 796,8	18 002,8	18 025,6	26 367,9	23 342,2	129,5	88,5

Виконання розрахункового показника Міністерства фінан-сів України складає 106,9 % (у 2007 році - 109,8 %), у т.ч. за видатками загального фонду -102,9%, спеціального фонду - 129,5 %. Виконано планові показники затверджені місцевими радами на 2008 рік, на 94,2 %.

Видатки затверджені місцевими радами на були виконані в повному обсязі як по загальному так і по спеціальному фондам.

За функціональною класифікацією видатки місцевих бюджетів розподіляються таким чином (таб.2.3.):

На основі таблиці для наочності складемо діаграму 2.1.

Проаналізувавши таблицю 2.2. можна сказати наступне: більшість видатків місцевих бюджетів спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). На протязі останніх семи років спостерігається тенденція до збереження видатків соціального спрямування на рівні близько 75%.

Зокрема, спостерігається значне зростання видатків на освіту у номінальному виразі та незначна зміна структури цих видатків. Вони зросли у 5,3 рази -- з 7,2 млрд. грн. у 2002 році до 38,4 млрд. грн. у 2008 році, а їхня частка в загальному обсязі видатків місцевих бюджетів коливалась у межах 29,2-32,4% і становила у 2008 році 30,3%. Частка видатків на охорону здоров'я змінювалась у межах 19,9-24,0% (19,9% у 2008р.) та зросла у номінальному виразі у 4,2рази. Часка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у структурі видатків місцевих бюджетів була найменш стабільною, коливаючись у межах 15,4-21,7% (21,4% у 2008р.), а у номінальному виразі збільшилась у 5 разів.

Також, суттєво зросли у номінальному виразі видатки на економічну діяльність у 7 разів, та попри це частка цих видатків у структурі видатків місцевих бюджетів значно не зросла і змінювалася в межах 6,7-11,5% (9,4% у 2008р.)

Діаграма 1.1.

Таблиця 2.2. Розраховано автором на основі даних МФУ та ДКУ.

Видатки місцевих бюджетів України за функціональною класифікацією у 2002- 2008роках.

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Загальнодержавні функції	1 716,5	2 155,4	2 647,6	3 500,4	5 726,7	7 364,3	9 892,5
у % до загальної суми	6,9	6,9	6,8	6,7	7,9	7,6	7,8
Громадський порядок, безпека та судова влада	363,8	138,6	147,7	84,6	135,6	130,0	380,5
у % до загальної суми	1,5	0,4	0,4	0,2	0,2	0,1	0,3
Економічна діяльність	1 669,6	3 028,9	4 450,7	5 073,8	6 915,4	10 774,6	11 921,8
у % до загальної суми	6,7	9,6	11,5	9,7	9,6	11,2	9,4
Охорона навколишнього природного середовища	133,8	194,8	287,5	271,4	329,7	432,2	507,3
% до загальної суми	0,5	0,6	0,7	0,5	0,5	0,4	0,4
Житлово-комунальне господарство	1 356,2	1 740,5	2 558,7	3 804,2	7 843,3	5 176,5	8 243,8
у % до загальної суми	5,5	5,5	6,6	7,3	10,8	5,4	6,5
Охорона здоров'я	5 955,6	7 356,4	8 711,6	11 968,4	15 638,1	20 396,6	25 238,6
у % до загальної суми	24,0	23,4	22,5	23,0	21,6	21,1	19,9
Духовний та фізичний розвиток	993,1	1 407,4	1 689,2	2 176,1	2 938,8	3 700,0	4 946,3
у % до загальної суми	4,0	4,5	4,4	4,2	4,1	3,8	3,9
Освіта	7 229,7	9 242,0	11 133,2	16 869,0	21 662,9	29 183,9	38 428,6
у % до загальної суми	29,2	29,4	28,7	32,4	29,9	30,2	30,3
Соціальний захист та соціальне забезпечення	5 370,5	6 137,6	7 137,2	8 336,0	11 135,9	19 297,0	27 191,8
у % до загальної суми	21,7	19,5	18,4	16,0	15,4	20,0	21,4
Кредитування з вирахуванням погашення	0,0	0,0	40,2	-9,2	37,6	56,2	76,1
у % до загальної суми	0,0	0,0	0,1	0,0	0,1	0,1	0,1
Видатки разом:	24 788,8	31 401,6	38 803,6	52 074,7	72 364,0	96 511,3	126 827,3

Як свідчить аналіз статистичних даних, частка видатків на соціально-культурну сферу і на економічну діяльність за останні сім років постійно змінюється, що пояснюється зміною пріоритетів бюджетної політики.

Розглянемо зміну пріоритетів видатків місцевих бюджетів детальніше (див.графік 2.1.). У період 2002-2004 р.р. спостерігається зростання частки видатків на економічну діяльність ( з 6,7% до 11,5% - максимум за останні 7 років) при одночасному скороченні видатків на охорону здоров'я ( з 24,0% до 22,5%), освіту ( з 29,2% до 28,7%), соціальний захист та соціальне забезпечення ( з 21,7% до 18,4%). У 2005 видатки на економічну діяльність скоротилися до 9,7% (11,5% у 2004р.), а видатки на освіту та охорону здоров'я зросли до 32,4% та 23,0% відповідно ( з 28,7% та 22,5% у 2002р.). У 2007р. спостерігалися протилежні тенденції: видатки на економічну діяльність зросли до 11,2% , а видатки на охорону здоров'я скоротилися до 21,1%. Такі різкі зміни структури, не продумані в середньостроковій перспективі, мають негативний вплив на розвиток економічної та соціальної сфери регіонів.

Графік 2.1.

Динаміка частки видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення та економічну діяльність у структурі видатків місцевих бюджетів у 2002-2008 роках



І взагалі, упродовж останніх років більша частина коштів спрямовується у невиробничу сферу, фонди соціального споживання, що використовуються переважно на оплату праці, соціальні виплати. Відбувається різке зниження обсягів державних інвестицій у виробничі галузі -- відмирають інвестиційні функції бюджетної системи, бюджети перетворюються у споживацькі. Витрати місцевих бюджетів не спрямовані на структурну перебудову економіки.

Структура видатків за економічною класифікацією

За підсумками 2008 року поточні видатки місцевих бюдже-тів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) профінансовано в обсязі 97,0 млрд. грн., що на 30,9 % більше, ніж за 2007 рік. Понад 93,7 % видатків загального фонду були спрямовані на поточне утримання бюджетних установ.

Капітальні видатки профінансовано у розмірі 6,5 млрд. грн., або 93,8 % від плану на 2008 рік. їх частка у структурі загально-го фонду збільшилася на 0,7 % та склала 6,3 %. Порівняно з показниками 2007 року абсолютні розміри капітальних видатків місцевих бюджетів збільшились на 48,7 %, або на 2,1 млрд. грн.

Загалом збільшення фактичних обсягів фінансування видат-ків загального фонду місцевих бюджетів спостерігалося за всіма напрямками фінансування (див. діаграму 2.1).

Зростання обсягів та частки поточних видатків загаль-ного фонду місцевих бюджетів у першу чергу пояснюється збільшенням розмірів оплати праці працівникам бюджетних установ. Так, протягом 2008 року середній розмір мінімальної заробітної плати становив 532,5 грн. на місяць (з 1 січня - 515 грн. на місяць, з 1 квітня - 525 грн. на місяць, з 1 жов-тня 2008 року - 545 грн. на місяць, з 1 грудня 2008 року -605 грн. на місяць), що на 23,8 % більше за показник 2007 року. Такі зміни збільшують навантаження на фонд оплати праці працівників бюджетних установ, та відповідно, приводять до збільшення обсягів зазначених видатків місце-вих бюджетів.

Діаграма 2.3. За даними Інституту бюджету та соціально - економічних досліджень

Понад 82,2 % усіх видатків місцевих бюджетів у 2008 році були спрямовані на фінансування захищених статей видатків, що практично відповідає показникам 2007 року. Водночас най-більші зміни у структурі видатків місцевих бюджетів за еконо-мічною класифікацією пов'язані з збільшенням частки видат-ків на оплату праці з нарахуваннями на 1,4 % до 51,8 % усіх видатків місцевих бюджетів (див. діаграми 2.2 та 2.3).

Крім зростання частки видатків на оплату праці з нара-хуваннями, можна відмітити зменшення на 1,1% част-ки видатків на поточні трансферти населенню. Хоча обсяги зазначених видатків загального фонду місцевих бюджетів збільшилися на 4,1 млрд. грн., проте їх відносний приріст склав лише 24,9 %, що значно менше, ніж приріст видатків на оплату праці з нарахуваннями, який порівняно з показниками 2007 року становить 35,6 %.

Діаграма 2.4.

Діаграма 2.5.

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів у 2008 році профінансовано у сумі майже 23,3 млрд.грн., що на 29,7% більше, ніж показник попереднього року. Виконання планових річних показників затверджених місцевими радами, склало 88,5 %, або на 3,5% менше, ніж за 2007р.

Порівняно з показниками 2007 року номінальні обсяги видатків бюджетів збільшилися лише на 7,5 % та склали 14,7 млрд. грн. Частка капітальних видатків у структурі спеціального фонду зменшилась на 13,0% та склала 62,7% (див. діаграму 2. 6.).

Діаграма 2.6.

Для оперативної оцінки стану видатків місцевих бюджетів необхідно провести аналіз видатків місцевих бюджетів за І півріччя 2009 року порівняно з аналогічними періодами попередніх років.

Обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) за І півріччя 2009 року становив 59,2 млрд. грн., що більше показника відповідного періоду 2008 року на 11,3 %.

Планові показники, затверджені місцевими радами на 2009 рік, виконано на 45,2 %, (у січні - червні 2008 року - на 43,2 %), у т.ч. за видатками загального фонду - 47,2 %, спеціального фонду - 34,1 %.

Виконання місцевих бюджетів за видатками у січні - червні 2007-2009 років характеризують дані, наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Динаміка видатків місцевих бюджетів за січень - червень 2007-2009років За даними Інституту бюджету та соціально - економічних досліджень

Видатки	Факт за січень- червень 2007	Факт за січень -червень 2008	Затверджене міс-цевими радами на 2009	Факт за січень-червень 2009	Виконаним затвер-джених місцевими радами, %
Всього	38 899,2	53 227,2	131 061,2	59 238,7	45,2
Загальний фонд	33 876,7	47 189,0	111 059,0	52 411,6	47,2
Спеціальний фонд	5 022,5	6 038,2	20 002,2	6 827,1	34,1

Діаграма 2.7.

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюдже-ті становила 41,3%, що на 0,3 % більше, ніж аналогічний показник 2008 року. Частка видатків загального фонду місце-вих бюджетів у видатках зведеного бюджету зросла на 1,8 % і склала 46,3 %, частка видатків спеціального фонду зменшилася на 2,8 % і склала 22,6 % (див. діаграму 2.7).

Загальний фонд

Обсяг видатків загального фонду місцевих бюджетів ста-новив 52,4 млрд. грн. Порівняно з відповідним періодом мину-лого року він збільшився на 11,1 %. Виконання планових річних показників, затверджених місцевими радами, становить 47,2 %, що на 1,0 % більше, ніж у січні - червні 2008 року.

Більшість видатків загального фонду місцевих бюджетів спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культу-ра та мистецтво, фізична культура і спорт). У звітному періоді сукупна частка цих видатків у структурі загального фонду скла-дає 88,0 %, що на 0,4 % менше, ніж аналогічний показник 2008 року (див. діаграму 2.8.).

У структурі видатків загального фонду місцевих бюдже-тів за функціональною класифікацією порівняно з даними січня - червня 2008 року найбільші зміни відбулися щодо видат-ків на соціальний захист і соціальне забезпечення, де спостері-гається зменшення питомої ваги на 1,5 % до 20,9 %, та видат-ків на житлово-комунальне господарство, частка яких зросла на 1,4 % і становить 5,2 %.

Діаграма 2.8.

Амплітуда відхилення часток решти видатків місцевих бюджетів порівняно з даними січня - червня 2008 року знаходи-лась у межах 0,6 %

Фактичні обсяги видатків загального фонду місцевих бюдже-тів на соціально-культурну сферу у І півріччі 2009 року збільши-лися на 10,5 % проти аналогічних показників попереднього року і склали 46,1 млрд. грн. Серед них найбільшими є видатки на освіту - 20,6 млрд. грн., на охорону здоров'я - 12,4 млрд. грн., на соціальний захист І соціальне забезпечення - 10,9 млрд. грн. Видатки на державне управління профінансовано у сумі 2,7 млрд.грн., що на 1,8%більше, ніж за І півріччя 2008р., їх частка у структурі видатків загального фонду зменшилася на 0,4% щодо попереднього року і становить 5,2%. Водночас мало місце скорочення фактичних обсягів видатків місцевих бюджетів, що спрямовуються на транспорт, дорожнє господарство (на 46,2 %).

Структура видатків за економічною класифікацією

Поточні видатки місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) профінансовано в обсязі 51,7 млрд. грн., що на 12,4 % більше, ніж за січень - червень 2008 року. Понад 98,6 % видатків загального фонду були спрямовані на поточне утримання бюджетних установ.

Капітальні видатки профінансовано у розмірі 749,9 млн. грн., їх обсяги зменшилися на 38,6 % порівняно з відповідними показниками 2008 року. За І півріччя капітальні видатки профі-нансовано на 27,4 % від плану на 2009 рік. їх частка у структурі загального фонду зменшилась порівняно з показниками І пів-річчя попереднього року та склала близько 1,4 %. Також відмічається зменшення на 3,3 % фактичних обсягів фінансування видатків загального фонду місцевих бюджетів в частині інших поточних видатків Понад 87,7 % усіх видатків місцевих бюджетів у січні - черв-ні 2009 року були спрямовані на фінансування захищених ста-тей видатків, що на 1,0 % більше за аналогічний показник 2008 року. Водночас найбільші зміни у структурі видатків міс-цевих бюджетів за економічною класифікацією пов'язані зі збільшенням частки видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв на 1,9 % до 8,3 % від усіх видатків місцевих бюджетів (див. діаграми 2.9 та 2.10).

Діаграма 2.9.

Діаграма 2.10.

Також, варто відзначити зменшення на 1,6 % частки видатків на поточні трансферти населенню (їх номінальний при-ріст становить +2,4 %). Частка видатків на оплату праці з нара-хуваннями залишається найбільшою у структурі видатків міс-цевих бюджетів і становить 56,0 %, що практично відповідає показникам І півріччя 2008 року.

Спеціальний фонд

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів у січні - червні 2009 року профінансовано у сумі 6,8 млрд. гри., що на 13,1 % більше, ніж аналогічний показник попереднього року. Виконання планових річних показників, затверджених міс-цевими радами, склало 34,1 % або на 5,4 % більше порівняно з показниками попереднього року.

Порівняно з показниками 2007 року номінальні обсяги видатків бюджетів збільшилися лише на 7,5 % та склали 14,7 млрд. грн. Частка капітальних видатків у структурі спеціального фонду зменшилась на 13,0% та склала 62,7% (див. діаграму 2. 11)

Діаграма 2.11

Далі розглянемо структуру видатків на виконання власних та делегованих повноважень на прикладі бюджету Київського району м.Одеси.(табл.2.4., табл.2.5).

Проаналізувавши таблиці 2.4 та 2.5 можна прослідкувати таку тенденцію: частка видатків за рахунок власних надходжень з року в рік зменшується, і все більшу частку займають видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів. Так, за період з 2004 по 2007 роки частка видатків за рахунок міжбюджетних трансфертів збільшилась у 6 разів. Це свідчить про збільшення впливу центральних органів влади на видаткову частину місцевих бюджетів.

Таблиця 2.4

Структура видатків бюджету Київського району м.Одеси за рахунок

власних надходжень за 2004- 2007роки. (%)

Найменування видатків	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	Ріст видатків у 2007роціу порівнянні з 2004 роком
1. Видатки за рахунок власних доходів, у тому числі:	48,0	36,5	36,8	34,4	знизились на 13,6%
1.1.Державне управління, у тому числі:	14,5	14,8	20,6	12,3	знизились на 2,2%
Органи місцевого самоврядування	14,5	14,8	20,6	12,3	знизились на 2,2%
1.2.Соціальний захист та соціальне забезпечення	0,9	0,5	0,4	0,3	знизились на 0,6%
1.3.Житлове -комунальне господарство, у тому числі	32,4	21,1	15,6	21,5	знизились на 10,9%
Капітальний ремонт житлового фонду місцевих органів влади	8,1	5,9	4,4	9,0	зросли на 0,9%
Дотація житлово-комунальному господарству	13,8	6,8	9,8	12,5	знизились на 1,3%
Благоустрій міст, сіл, селищ	10,5	8,4	1,4		знизився на 9,1%
1.4.Засоби масової інформації	0,1	0,1	0,1		без змін
1.5.Заходи з організації рятування на водах	-	-	-	0,3	-
1.6.Інші видатки	0,1	-	0,1	-	без змін
2. Видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів	52,0	63,5	63,2	65,6	зросли на 13,6%
Разом видатків з урахуванням між бюджетних трансфертів	100	100	100	100

Таблиця 2.4

Структура видатків бюджету Київського району м.Одеси за рахунок

міжбюджетних трансфертів за 2004- 2007роки. (%)

Найменування видатків	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	Ріст видатків у 2007р. у порівнянні з 2004 р.
1.Видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів, у тому числі:	52,00	63,50	63,20	65,60	зросли у 6 разів
Ведення Державного реєстру виборців	-	-	-	0,40	-
Дитячі будинки (сімейного типу)	-	-	-	-	-
Пільги ветеранам війни та праці	13,80	12,70	7,40	3,20	зросли на 10,6 %
Пільги ветеранам військової служби	2,50	2,40	1,40	0,70	зросли на 1,8 %
Пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи	2,30	0,40	0,30	0,20	знизились на 2,1 %
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами	1,90	2,60	1,60	1,00	знизились на 0,9 %
Допомога на догляд за дитиною віком до 3 років	7,20	13,40	9,80	17,50	зросли на 10,3%
Одноразова допомога при народженні дитини	1,50	11,20	23,00	30,70	зросли на 29,2%
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням	0,80	2,30	4,50	2,00	зросли на 1,2%
Допомога на дітей одиноким матерям	4,50	5,60	2,90	6,10	зросли на 1,6%
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям	5,80	5,00	2,60	0,80	знизились на 5 %
Субсидії населенню	11,00	0,90	0,30	1,50	знизились на 9,5%
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям інвалідам	0,70	5,00	8,80	7,50	зросли на 8,2%
2. Видатки за рахунок власних доходів	48,0	36,5	36,8	34,4	знизилися на 13,6%
Разом видатків з урахуванням між бюджетних трансфертів	100,00	100	100	100

Наведені дані свідчать, що система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно поставити витрати місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і громади в розвитку виробництва й підвищенні прибутковості своїх територій, підтримати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин -- розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, перерозподільчих регіональних процесів.

2.2 Особливості фінансування видатків на виконання власних та делегованих повноважень

Витрати місцевих бюджетів - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки, що здійснюються місцевими органами влади, поділяються на два типи: ті, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та ті, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (рис. 1.6).

Підхід розподілу видатків на ті, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та ті, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів полягає у тому, що центральний уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та зберігає за собою контроль за наданням переліку встановлених послуг та рівномірністю їх отримання всіма громадянами на всій території країни. За цього видатки кошика №1 забезпечуються закріпленими податковими надходженнями кошика№1 та призначеними трансфертами, видатки кошика №2 забезпечуються доходами, що не враховуються при визначенні трансфертів (доходами кошика№2).



Рис. 1.6. Структура видатків бюджетів місцевого самоврядування

Відповідно до прийнятих критеріїв розподілу Бюджетного кодексу за кожним видом бюджету закріплено конкретний перелік видатків, що проводяться з відповідного бюджету на постійній основі і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Ст. 88 і 89 Бюджетного кодексу чітко встановлено види видатків, що мають здійснюватися з місцевих бюджетів та які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Витрати на здійснення повноважень, що формуються за рахунок місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з державного бюджету, поділяються на:

а) витрати, що визначаються функцією держави і можуть бути делеговані Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їхнього виконання на основі принципу субсидіарності;

б) витрати на реалізацію прав і зобов'язань Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, що мають регіональний характер і визначені законодавством України.

Розподіл витрат бюджету між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх безпосередньо до споживача.

Згідно з цими критеріями витрати поділяються на три групи:

1. У першу групу входять витрати, що розташовані найближче до споживача і фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань.

2. У другу групу входять витрати, гарантовані державою для всіх громадян України і які фінансуються з бюджетів міст республіканського, обласного значення і міст районного підпорядкування.

3. Третя група поєднує витрати, що забезпечують гарантовані соціальні послуги деяким категоріям населення, а також програми, потреба в яких існує у всіх регіонах, і фінансуються з бюджетів АРК і обласних бюджетів.

Дамо характеристику кожній групі витрат.

До першої групи витрат належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживача.

Ці витрати здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст і призначені для фінансування:

а) органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

б) дошкільної і загальної середньої освіти;

в) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів);

г) сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек.

До витрат, віднесених до другої групи, відносяться витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України, і здійснюються з бюджетів міст республіканського значення, міст обласного значення і районних бюджетів.

Ця група здійснює витрати за такими напрямами:

1. Державне керування:

а) фінансування органів місцевого самоврядування, міст республіканського й обласного значення;

б) органів місцевого самоврядування районного значення.

2. Освіта:

а) дошкільну освіту (у містах Автономної Республіки Крим і містах обласного значення);

б) загальну середню освіту, загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи, дитячі сади (для міст Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи і так далі;

в) навчальні заклади для громадян, що вимагають соціальної допомоги і реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав; дитячі будинки ( у випадку якщо не менш 70 % кількості учнів цих установ формується на території відповідного міста або району); дитячі будинки сімейного типу, а також допомога дітям які знаходяться під опікою;

г) інші державні просвітницькі програми.

3. Охорона здоров'я:

а) первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна і стаціонарна допомога (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої допомоги, поліклініки й амбулаторії, стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські і районні центри здоров'я).

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення, притулки для неповнолітніх (у випадку, якщо не менш 70% кількості дітей, що перебувають у цих навчальних закладах, формуються на території відповідного регіону або міста), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога родинам з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд деяких категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва житла для деяких категорій громадян;

г) районні і міські програми і заходи щодо реалізації державної політики щодо дітей, молоді, материнства і родини.

5. Державні культосвітні і театральні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинку культури, школи естетичного виховання дітей).

6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання і науково-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл Автономної Республіки Крим і шкіл обласного значення), заходи щодо фізичної культури і спорту і фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруджень місцевого значення.

До третьої за ліком групи, належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для деяких категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах, і здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети.

До цієї групи належать витрати за такими напрямами:

1. Керування регіоном:

а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

б) фінансування обласних рад.

2. Освіта:

а) загальну середню освіту для громадян, що вимагають реабілітації, а також спецшколи для розумово і фізично відсталих дітей, санаторні школи інтернати;

б) ПТУ, що знаходяться у власності Автономної Республіки Крим або областей і виконують державне замовлення;

в) ВНЗ І, II, ІІІ и IV рівня акредитації, що належать області або Автономній Республіці Крим;

г) післядипломну освіту: інститути підвищення кваліфікації соціально-культурної сфери й агропромислового комплексу.

3. Охорона здоров'я:

а) лікарні обласного значення;

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державна програма по захисту інвалідів I і II групи, що вимагають догляду за собою. Адресна допомога бідним, дитячі будинки, працевлаштування інвалідів, будинків престарілих і так далі;

б) програми соціального захисту в регіоні.

5. Культура і мистецтво:

а) обласні бібліотеки, музеї і виставки;

б) філармонії, театри, ансамблі і так далі.

6. Фізкультура і спорт :

а) дитячо-юнацькі спортивні школи всіх типів;

б) інвалідний спорт.

Усі ці витрати, тобто витрати I, ІІ и III груп фінансуються і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До витрат місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, відносяться витрати на :

1. Місцеву пожежну охорону.

2. Позашкільну освіту.

3. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) місцеву програму соціального захисту дітей, молоді, жінок, родини;

б) місцеву програму соціального захисту деяких категорій населення;

4. Місцеву програму розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою населених пунктів;

5. Культурно-освітню програму місцевого значення;

6. Програму підтримки кінематографії і масових видань місцевого значення;

7. Місцеву програму розвитку фізичної культури і спорту;

8. Типове проектування, реставрацію й охорону пам'ятників архітектури місцевого значення;

9. Транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення;

в) будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання доріг місцевого значення;

10. Заходи для організації порятунку на воді;

11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;