Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

Актуальність теми. Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи є дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб'єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об'єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Завданнями дослідження є:

1) визначити суть, значення державного бюджету України;

2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також статичні показники періодичної літератури, а саме журналів “Фінанси України”, “Економіка України”, “Статистика України”.

Джерелами вихідної інформації є: книги, аналітична література, нормативно-правова база, закони, кодекси, постанови, статистичні дані взяті з інтернет-сайтів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Огляд економічних джерел

Наукові уявлення щодо основних протиріч бюджетних відносин та бюджетної політики закладено вітчизняними вченими, серед яких М. Азаров, Ф. Ярошенко, В. Геєць, І. Луніна, Ц. Огонь, І. Чугунов. Вченими висловлюється думка щодо необхідності нового підходу до бюджетної політики, який "полягає в розумінні того, що державні фінанси є важливим елементом сучасної економіки, які здійснюють реальний вплив на всю систему відтворення валового внутрішнього продукту". Складність і багатоплановість проблем формування ефективної бюджетної політики обумовлена широким спектром питань, серед яких вагоме місце посідає проблема удосконалення бюджетних видатків.

У вітчизняній та зарубіжній літературі досить широко висвітлено практику взаємовідносин бюджетів різних рівнів. Такі ключові наукові положення, як оптимізація організації міжбюджетних відносин, стали предметом дослідження сучасних учених: В. Андрущенка, С Буковинського, О. Василика, В. Федосова та ін.

Огляд економічних джерел зведемо у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Огляд економічних джерел

Отже, вагомість впливу існуючих боргів економічної системи на її здатність розвиватися зумовлює досить значну увагу вітчизняних вчених, зокрема Василиши-на Р.Н., Вахненко Т.П., Лісовенко В. Рязанова Н.С., Пасічник Ю. та ін. Однак з багатьох причин (наприклад, інформацію про зовнішні запозичення України НБУ почав публікувати лише з 2004 року) наукова розробка проблеми є недостатньою.

1.2 Нормативно-правове забезпечення

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон «Про бюджетну систему України» та інші нормативно-правові акти..

Вертикальну структуру системи фінансового законодавства України за критеріями суб'єктів правотворчості та юридичної сили фінансово-правових норм складають: Конституція України; органічні фінансово-правові закони; інші закони України, що містять фінансово-правові норми; декрети Кабінету Міністрів України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів; акти органів виконавчої влади, що опосередковано здійснюють фінансову діяльність держави; акти фінансово-кредитних органів держави; фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування.

Горизонтальна структура системи фінансового законодавства в основному співпадає зі структурою системи фінансового права. В ній вичленуються статті нормативно-правових актів, субінститути, інститути, підгалузі. У свою чергу цим визначається предмет законів та підзаконних актів, наявність у них розділів, глав, частин та преамбули.

Нормативні документи щодо державного контролю за використанням бюджетних коштів зведемо в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 - Нормативно-правове забезпечення фінансових відносин з державними видатками

Отже, розглянувши нормативно-правове забезпечення, яке використовується при створенні та затвердженні видатків, ми дійшли висновку, що найголовнішими нормативно-правовими актами при розгляді цього питання є : Конституція України(основний закон), Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України ”Про державну податкову службу в Україні” та інші. Але кожен Закон, який наведений в табл.1.2 відіграє значну роль при складанні та виконанні державних видатків.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.1 Економічна суть та структура державних видатків

Державні видатки - це грошові відносини, що складаються при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності.

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів.

Механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Відповідно до рівня розміщення державних доходів державні видатки також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (витрати підприємств державного сектору).

За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Рис. 2.1 - Державні видатки за формами фінансування

Кошторисне фінансування - забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони органів державного управління, органів правоохоронної системи і органів безпеки, органів судової влади і прокуратури. Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів -кошторисів.

Державне фінансування інвестицій вміщує в собі державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд з бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ. Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якісної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор [24].

Бюджетні кредити - це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50 % майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держав[35].

Розглянемо яку кількість кредитів було надано в табл.2.1.

Таблиця 2.1 - Видатки та надання кредитів проекту Державного бюджету України, тис. грн.

Державні дотації - це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже - і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки [24].

У дослідженнях Світового банку використовуються поняття "приховані субсидії державним підприємствам", до яких відносять:

пільгові кредити;

- багаторазову відстрочку виплати основної суми кредиту і відсотків з нього, повне списання боргів за кредитами (це перетворює кредит у пряму субсидію);

- заборгованість зі сплати податків, списання податкової заборгованості;

привілеї в отриманні державних замовлень;

- привілеї щодо купівлі товарів і послуг у держави або в інших підприємств за цінами, що є нижчими від ринкових;

- користування державними землями і будівлями без сплати оренди;

- вигоди від обов'язкової закупівлі держструктурами продукції підприємства [25].

Вимоги Європейського Союзу і міжнародні торговельні угоди, як правило, виходять з широкого трактування поняття субсидій.

В останні роки в країнах з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов'язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи:

1. Так звані бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.

2. Кредити, надані підприємствам на умовах валютної самоокупності. Усі витрати щодо їх погашення й обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.

3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов'язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат в національній валюті. У даному випадку підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств. Практично за всіма¹ кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі [24].

До складу видатків, пов'язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; державного апарату управління і влади; посольств; консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10 % валового внутрішнього продукту і від 10 до 25 % загальної суми державних видатків розвинутих країн.

Рис. 2.2 - Видатки, що пов'язані з політичними функціями

Загалом у країнах з розвинутою ринковою економікою видатки, зумовлені економічними функціями держави, становлять від 10 до 15 % валового внутрішнього продукту і від 20 до 35 % загальної суми державних видатків. Щодо видатків на науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки, то сучасна держава з ринковою економікою перетворилася на головного організатора й інвестора наукових досліджень. За державний кошт у країнах Заходу фінансується від 15 до 65 % витрат на ці потреби. У провідних країнах світу на наукові дослідження спрямовується від 2,5 до майже 4 % валового внутрішнього продукту [2].

Соціальні функції держави втілюються через забезпечення мінімального прожиткового рівня дайуразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров'я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 35 % загального обсягу державних витрат у більшості країн світу.

У сучасних умовах посилюється роль і значення управління фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави. Управління державними фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління.

Понад 70 % фінансових ресурсів держави становлять кошти бюджету, тому бюджетний менеджмент є центральною ланкою управління державними фінансами. Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їх руху на всіх етапах бюджетного процесу.

Менеджмент державних фінансів має об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є процес створення й використання бюджетних фондів і фондів підприємницьких структур державної форми власності, суб'єктом управління фінансові органи держави. Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами в Україні здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження й основні функції визначаються положенням "Про Міністерство фінансів України", яке затверджує Кабінет Міністрів [25].

Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними й сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

Ради, ухвалюючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення про кожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків і зборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правових актів із питань оподаткування [6].

Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії від їх сплати. У разі несплати в установленому порядку місцевих податків і зборів або заниження їх сум платники та органи, на які покладено відповідальність за своєчасну сплату до місцевих бюджетів, сплачують суми донарахованих органами державної податкової служби місцевих податків і зборів, штраф у розмірі 100% від донарахованих сум та пеню, обчислену, виходячи із 120% від облікової ставки Національного банку України, що діє на дату складання акта перевірки.

Не застосовуються фінансові санкції до платників податків, які до початку перевірки органом державної податкової служби виявили факт заниження суми місцевих податків і зборів, у письмовій формі повідомили про це зазначений орган та сплатили недоїмку й нараховану пеню [28].

Контроль за сплатою, місцевих податків і зборів здійснюється органами державної податкової служби та міськими, селищними, сільськими радами. Місцеві податки й збори, внесені за рахунок коштів юридичних осіб, їх філіалів, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів, відносяться до валових витрат виробництва та обігу.

Фізичні особи сплачують місцеві податки та збори за рахунок власних доходів. З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території, або дотацій і субвенцій; Розмір відрахувань за поданням Президента України затверджується Верховною Радою України в Законі про державний бюджет на рік з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного становища відповідних територій.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди Ради Міністрів Криму, виконавчих комітетів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до 1% від обсягу видатків кожного з них для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження відповідних бюджетів.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст із радарним поділом) радами народних депутатів [28].

Отже ми бачимо, що державні видатки відіграють важливу роль в державі. Адже за їх допомогою відбувається фінансування різних соціальних сфер, потрібних для нормального розвитку суспільства в цілому. Основну роль у цій системі виконує держава, адже на неї покладено функція контролю за тим, щоб кошти були направлені у ту сферу, для якої вони були призначені у відповідних завчасно встановлених законом документах. У 2009 р. видатки на кредити було збільшено, але це призвело до ще більшого зменшення коштів як у державному так і місцевому бюджетах.

2.2 Основи кошторисно-бюджетного фінансування

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави - це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди. Державні витрати - це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

- державному бюджеті та місцевих бюджетах;

- державних і місцевих бюджетних та позабюджетних організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави. Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків;

- власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих [29].

Рис. 2.3 - Система державних видатків

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків - їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю. Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування. Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів [7].

Рис. 2.4 - Суб'єкти фінансування

Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта - більша частина видатків - покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств) [7].

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів - кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях - у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.

Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів:

? плановості;

? безповоротності та безвідплатності;

? цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням,

? фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії [5].

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення суб'єкту фінансування коштів без прямого їх повернення державі та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де, в разі невиконання планів використання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується наявність та можливість використання суб'єктом фінансування власних коштів або скорочення власних видатків.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. При дефіциті бюджету та інфляції додержання перелічених принципів фінансування є особливо необхідним, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат. Тому особливої ваги набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності [7].

Кошторис складають спираючись на дані попереднього року, але включаючи надходження до бюджету, які існують на даний момент. Розглянемо це на основі табл.2.2.

Таблиця 2.2 - Надходження до Державного бюджету в 2008 та 2009 рр., тис. грн.

Загальні начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 Закону «Про бюджетну систему України». Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Відповідно кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Зміст цієї статті вказує на юридичне значення законів і рішень про бюджет, а також про значення принципу законності в сфері видатків бюджетів [13].

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України «Про бюджетну систему України» встановив перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України [36].

У складі Державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету. У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України [13].

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня. Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня. Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом. Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів. До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами, засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з виконання видатків коштів державного бюджету відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський облік [8].

У разі коли розпис бюджету на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період наступного року, який виконується за правилами, визначеними Державним казначейством для виконання розпису бюджету. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються. Під час складання річного розпису призначень бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами. Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до плану асигнувань виходячи з необхідності забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством. Обсяг зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за зобов'язаннями минулих періодів та недопущення утворення заборгованості за зобов'язаннями поточного року. У разі скорочення (обмеження) асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу зобов'язань, які перевищують розмір уточнених асигнувань. Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі: необхідності перерозподілу видатків за економічною класифікацією та функціональною класифікацією за поданням головного розпорядника коштів; прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюджетних асигнувань від одного розпорядника іншому; прийняття рішення щодо розподілу централізованих бюджетних асигнувань між розпорядниками; необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду над урахованими у бюджеті на відповідний рік; прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загального фонду бюджету в цілому на рік. У разі внесення змін до кошторисів та планів асигнувань обов'язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому ж порядку, що й кошториси та плани асигнувань. У разі внесення установою змін до спеціального фонду кошторису довідка затверджується керівником установи, яка затвердила кошторис. Форма довідки затверджується Мінфіном України. При цьому перезатвердження кошторисів та планів асигнувань не здійснюється. Зміни до штатних розписів вносяться у порядку, встановленому для їх затвердження. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам. Видатки спеціального фонду здійснюються у тій же послідовності, що і їх планування. Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік. У разі коли сума фактичних надходжень спеціального фонду бюджету за власними надходженнями перевищить затверджений у кошторисі річний обсяг цих надходжень, розпорядник на підставі довідки, затвердженої в установленому порядку, вносить зміни до спеціального фонду кошторису. Про кожний випадок внесення змін повідомляється головному розпоряднику, який проводить аналіз цих змін та готує зведення показників наданих довідок [13].

Головний розпорядник коштів державного бюджету у терміни, встановлені Мінфіном України, подає погоджені з Державним казначейством зведені показники довідок з належним обґрунтуванням щодо внесення змін у річний розпис призначень бюджету за спеціальним фондом. У такому ж порядку вносяться зміни до спеціального фонду кошторису за доходами та видатками у разі, коли установа одержує кошти для виконання окремих доручень. При цьому у спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів та залишків коштів на початок року. Після розгляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня поточного року виходячи з фактичного виконання плану щодо цих контингентів за минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення сум зайвих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом зменшення їх обсягів. Право скорочення асигнувань надається Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами подаються у порядку та за формою, встановленими казначейством [19].

Отже, внесення змін до кошторису за іншими надходженнями до спеціального фонду здійснюється після внесення відповідних змін до річного розпису призначень бюджету на підставі копії довідки про зміну до річного розпису, доведеної до головного розпорядника Державним казначейством. У разі коли виконання робіт за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснювалося за державним замовленням, вносяться відповідні зміни до обсягів державного замовлення. У всіх випадках внесення змін до спеціального фонду кошторису (річного розпису призначень бюджету) зміни до закону України про державний бюджет (рішення про відповідний бюджет) не вносяться. Зміни до планів використання бюджетних коштів одержувачами вносяться в порядку, встановленому для їх затвердження, за формою, що відповідає плану використання.