Питання економічної динаміки України та визначення ролі інвестиційних чинників залишається актуальним питанням сучасних наукових досліджень.

Протягом 1990-1999 років в Україні спостерігався значний спад обсягу інвестицій, і в 1996-1999 році, за даними Державного комітету статистики, в економіку інвестувалось всього 21-23% від обсягу інвестицій 1990 року. Загалом тривалість періоду, протягом якого відбувалось щорічне скорочення обсягу інвестицій, склав 9 років. Зростання обсягів інвестицій в Україні розпочалось лише в 2000 році. Однак і в 2006 році загальний рівень інвестицій склав всього 67% обсягу 1990 року. Саме тому можна стверджувати, що інвестиційна активність в Україні загалом залишається низькою.

Структурно основним джерелом інвестиційної активності в системі є власні кошти підприємств та організацій (заданими 2006 року їх частка складала 59,8%) [33].

У теоретичному плані доведено, що міжнародний кредит шляхом диверсифікації бази кредиторів та інвесторів зумовлює зниження вартості позикового капіталу у світовому масштабі. Для країн, які розвиваються, а також для країн з перехідною економікою фінансова глобалізація стає джерелом відносно "дешевих", але потенційно "небезпечних" фінансових ресурсів. Небезпека може проявитись:

· на рівні держави у зростанні боргу, що потребує додаткових витрат на його обслуговування і, тим самим, може спричиняти та збільшувати бюджетний дефіцит та супроводжуватись оголошенням дефолту;

· на рівні окремих суб'єктів господарювання, адже відбувається зростання присутності іноземного капіталу в різних секторах економіки шляхом передачі активів в рахунок неоплачених боргів.

Економічна теорія в частині теорій "надлишкової заборгованості" та боргової кривої "Лафера" вказує, що залучення позичкових коштів в розумних межах сприяє росту економіки країн, що розвиваються. Країни, які знаходяться на ранніх стадіях розвитку, володіють невеликим обсягом основних фондів, а інвестиційні можливості щодо забезпечення високої норми прибутку саме в таких країнах є вищими, порівняно з розвиненими країнами. Якщо кредитні ресурси країна використовує для виробничих інвестицій і в країні відсутні фактори макроекономічної нестабільності, то темпи росту повинні зростати, що і забезпечить можливість сплати відсотків за кредит. Відповідно, доступність та вартість зовнішніх запозичень стають важливими факторами економічної активності. Однак, як зазначає Дж.Сорос, це є найбільш суттєві фактори, які визначають асиметрію циклу підйом - спад.

Тобто саме у зв'язку зі зменшенням кредиту спад стає більш різким, порівняно з попереднім бумом.

Однак велика накопичена заборгованість стає для країни бар'єром росту. Великий накопичений борг пов'язаний з більш низькою ймовірністю його погашення [36].

Коли країна відкриває доступ для іноземного капіталу та починає залучати кредитні ресурси, вплив на економічне зростання буде, ймовірно, позитивним (від нульової заборгованості до точки А на рисунку). Поступово зі збільшенням коефіцієнтів боргу будь-яка додаткова заборгованість в решті-решт сповільнить економічне зростання (після проходження точки А). Отже, розмір боргу в точці А можна розглядати як рівень максимі-зації росту економіки. Однак, коли сума боргу досягає точки В, загальний ефект заборгованості стає негативним; положення країни стає гіршим, ніж за умов відсутності боргу. Автори дослідження досить чітко визначають точку В: борг починає здійснювати в цілому негативний вплив на економічне зростання при рівні 160- 170 відсотків величини експорту і 35-40 відсотків ВВП. Крім того, автори роблять висновок, що в середньому відмінності в темпах росту економіки між країнами з низькою заборгованістю (менше 100 відсотків експорту та 25 відсотків ВВП) та країнами з найвищим рівнем заборгованості (понад 367 відсотків експорту та 95 відсотків ВВП) перевищують 2 відсотки на рік. Порівняння зовнішнього боргу з величиною експорту є логічним, оскільки ці економічні процеси пов'язані через рух валютних коштів. Відповідно стрімке зростання зовнішніх боргів забезпечує приток валюти в країну в поточному періоді та означає необхідність їх повернення в майбутньому [34].

Валовий зовнішній борг України станом на 01.01.2007 року складав 54 млрд 286 млн дол. США (Додаток 5) [37].

Зовнішній борг України протягом останніх років має стійку тенденцію до зростання, а його частка, за даними 2006 року, перевищила 50% ВВП. Перевищення рекомендованого фахівцями МВФ значення в 40% свідчить про зниження фінансової безпеки економіки загалом. По відношенню до величини експорту зовнішній борг не виглядає таким критичним, оскільки складає всього 118,3% за даними 2006 року. Така величина зовнішнього боргу все ж не є критичною, однак викликають занепокоєння окремі факти.

Темпи росту боргів протягом останніх років зростають та значно перевищують темпи росту ВВП, що свідчить про загальне неефективне використання економічною системою залучених зовнішніх ресурсів. Крім того, темпи росту ВВП України є нестійкими. Низький рівень економічного розвитку повинен, за висновками Ш.Бланкарта, обмежувати рамки державного боргу. При цьому в Україні зростання боргів спостерігається за всіма його складовими.

Характерною рисою зовнішнього боргу, наприклад в 2006 році, було рекордне зростання заборгованості банківського та інших секторів економіки. Зростання боргу банківського сектора спричинено збільшенням зобов'язань як за короткостроковими кредитами, так і довгостроковими залученнями. Високі темпи зростання довгострокових зобов'язань, незважаючи на стрімке зростання короткострокових кредитів, призвели до зниження коефіцієнта співвідношення короткострокового та довгострокового боргу банківського сектора впродовж року з 1,02 до 0,87.

Структура валового зовнішнього боргу за початковими строками погашення протягом 2006 року практично не змінилась: майже 72% валового зовнішнього боргу становлять довгострокові зобов'язання. Майже дві третини довгострокового боргу (64,8%) зосереджено в банківському та інших секторах економіки, решта - в секторі державного управління (33%) та органах грошово-кредитного регулювання (2,2%).

Результатом всіх цих процесів стало те, що в 2006 році порівняно з попередніми роками дещо змінилась структура валового зовнішнього боргу - частка банків досягнула рекордної величини 25,5%. Найвищі темпи росту зовнішніх боргів (збільшення в 2,3 рази) спостерігались в межах діяльності підприємств з прямими іноземними інвестиціями. Не зважаючи на поступове зростання обсягів залучених коштів, частка сектора державного управління знизилась і склала рекордно мінімальну за останні роки величину 23,8%. На аналізі цієї складової зовнішнього боргу зупинимось детальніше саме в контексті реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави.

Загальний обсяг зовнішнього боргу сектора державного управління склав в 2006 році 12 млрд дол. США, Порівняно з іншими країнами це є відносно незначна сума, однак важливо забезпечити її раціональне використання, адже з часом і держава повинна повертати ці зобов'язання. За умови практичної реалізації стратегії розвитку та досягнення високих і стійких темпів економічної динаміки поступово відбудеться полегшення боргового тиску на економіку. І навпаки, непомірні борги можуть стати на заваді активізації економічного розвитку, адже уряд змушений буде, замість, наприклад, здійснення державних інвестицій, вилучати з обігу та повертати кошти зовнішнім кредиторам[27].

Таким чином, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались в межах 3,8-4,0% від ВВП, а на кінець 2006 року зазначений показник становив 2,36% ВВП [16]. Розглянемо детальніше показники міжнародних фінансових організацій в табл.2.9.

Таблиця 2.9 - Дані щодо позик міжнародних фінансових організацій, угоди на отримання яких укладено у 1993-2006 роках, млн. дол. США

Існує думка про те, що весь цивілізований світ живе в борг, а тому Україні не потрібно активізувати зусилля, спрямовані на повернення боргів.

Таке відношення до наших боргів може мати місце лише в умовах ефективного використання зовнішніх запозичень. А саме це питання і є проблемним. Кредитні відносини сектора державного управління почали формуватись на початку 90-х років. Оскільки правонаступницею всіх активів та пасивів колишнього СРСР стала Росія, відносини з міжнародними кредиторами Україна починала "з чистого аркуша".

Негативним також виявився досвід співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, яке розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХІІ "Про вступ України до

Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". Позики від МБРР та Європейського банку реконструкцій та розвитку (ЄБРР) Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ -з 1994 року. Протягом 1993-2006 років з цими організаціями укладено угоду на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд дол. США, з яких використано 8,35 млрд дол. США або 68 відсотків.

З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків - консультативну співпрацю.

Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84%), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16% їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.

Таким чином, оскільки залучення кредитів 90-х років в більшості випадків не передбачало їх інноваційно-інвестиційного використання, а отже, вони не почали працювати на розвиток економіки в 2000-х роках. Як наслідок, спостерігалась практика залучення нових ресурсів для покриття зобов'язань, за якими настав час спати [27].

Відбувалося відволікання коштів з економіки для виконання раніше утворених зобов'язань, і це відволікання за п'ять років загалом становить понад 15 млрд грн.

Така ситуація свідчить про зростаючу залежність Державного бюджету України від нових державних запозичень та відсутність реального їх впливу на економічне зростання.

Оскільки на сучасному етапі розвитку Україна потребує довгострокових запозичень інноваційно-інвестиційного спрямування, процеси залучення зовнішніх фінансових ресурсів повинні мати більш регульований характер. Основними важелями виконання цими процесами стратегічних функцій розвитку господарства є інструменти податкової політики, за допомогою яких держава і повинна забезпечувати "фільтрацію" фінансових потоків. Для системного вирішення досліджених проблем необхідно:

* запровадити конституційні обмеження росту державного боргу;

* розробити графік погашення існуючих боргів в найближчі 5-7 років та дотримуватись його виконання;

* розробити чіткі критерії залучення нових запозичень (термін, ставка, галузеві орієнтири);

* запровадити систему внутрішньодержавного контролю за цільовим використанням залучених кредитів взагалі та на інвестиційні проекти зокрема;

* визначити перелік стратегічних галузей, де доцільно обмежити граничний рівень залежності від іноземних кредиторів з метою збереження національної належності [34].

Отже, державний борг досить суттєво впливає на розвиток держави, як окремих галузей, так і держави в цілому. В будь-якому випадку державі потрібно буде віддавати борги, незважаючи на рівень цін міжнародної валюти. Але звичайно це ще негативніше вплине на розвиток держави, адже їм доведеться виплачувати борг в більшому розмірі, а це, звичайно, вплине на зменшення видатків на соціальний розвиток населення.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ УКРАЇНИ

У сучасних економічних умовах держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві. Бюджет на 2009 рік приймався у вкрай складних економічних умовах.

Низька прогнозованість макроекономічних показників, значні проблеми в банківській системі, обвальне падіння національної грошової одиниці, наростання соціальних проблем та інші прояви економічної кризи стали негативними чинниками при реалізації бюджетного процесу в Україні. Проте ці обставини не змінюють головного питання, а саме: чи сприятиме прийнятий бюджет соціально-економічному розвитку країни. У будь-якій розвиненій країні бюджет створює для бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно пріоритетів підтримки окремих галузей. Водночас деякі питання в процесі планування видатками бюджету залишаються поза увагою дослідників[14].

Сьогодні для підвищення ефективності бюджетного процесу необхідно розв'язати проблеми:

1. Поліпшення прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості.

2. Поліпшення якості державного фінансування, яке залежить як від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів управляють цими фінансовими ресурсами.

3. Необхідність удосконалення планування видаткової частини Державного бюджету України підкреслює актуальність обраної проблематики, а узагальнення теоретичних аспектів видаткової частини Державного бюджету України, його системний аналіз та оцінка, з метою обґрунтування пропозицій щодо підвищення активності, визначають мету дослідження.

У сучасному кризовому становищі ефективний процес формування видатків державного бюджету, що забезпечує стабільність виконання функцій державою є надзвичайно важливим. Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу й перерозподілу грошового фонду держави та фондів фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і їхнього використання за цільовим призначенням, що повинне забезпечити зростання суспільного добробуту населення. Зміст і характер бюджетних видатків визначає виконання державою і місцевими органами влади своїх функцій. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо. Для узагальнення теоретичних засад бюджетного планування дослідимо сутність самого поняття та його компетенції, адже проведений аналіз публікацій свідчить, що саме цей аспект є дискусійним. Так, у Бюджетному кодексі відсутнє визначення терміну “бюджетне планування”[28].

Провідні українські економісти дають різні визначення цього поняття. Для проведення досліджень, щодо розуміння сутності поняття “бюджетне планування” ми проаналізували підходи низки науковців. Ми бачимо, що в фінансовій науці “бюджетне планування” пов'язують із такими словосполученнями, як: науково обґрунтований процес визначення джерел; комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів; процес формування показників бюджетного змісту; централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Більшість науковців серед яких О. Василик, К. Павлюк, Л. Фещенко, П. Проноза, Н. Кузьминчук під бюджетним плануванням розуміють процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Однак, окрім дослідження самого процесу формування створення і напрямів використання бюджетних ресурсів ми вважаємо, що значна увага має приділятися все ж таки методиці, методології, ефективності та оцінці виконання бюджетних ресурсів [26].

Наприклад, ми вважаємо за потрібне погодитись із думкою Л. Сафанової, що бюджетне планування - це комплекс заходів, оскільки сам процес планування включає в себе такі елементи, як дослідження і методологію певних явищ. Аналізуючи підходи авторів щодо теоретичного узагальнення бюджетного планування ми можемо сформувати його цілі, мету, завдання та методику планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку територіальних одиниць. Бюджетна реформа, яка почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2006 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Щодо прогнозування видатків на середньострокову перспективу, слід зауважити, що видатки бюджету - кошти, що спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Метою складання середньострокового плану бюджетних видатків є ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних процесів не обмежується лише одним роком. Для подолання недоліків річного бюджетного планування, суттєвим вбачається затвердження бюджетних цілей та норм на декілька років, а не лише на безпосередньо наступний рік. Бюджетне планування на багаторічний період може розглядатися як інструмент реформування системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектора, що здійснюється шляхом реструктуризації бюджетної практики.

Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є підвищення дисципліни витрачання бюджетних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх витрат, а не як інструмент розширення програм. Найчастіше багаторічне бюджетне планування є середньостроковим і здійснюється на трирічний часовий горизонт. Такий часовий горизонт найточніше відповідає періоду, на який можуть затверджуватися глобальні бюджетні цілі. Для розробки пропозицій, щодо підвищення ефективності бюджетного планування, наступним етапом дослідження є аналіз виконання плану видаткової частини Державного бюджету України.

При розробленні прогнозних показників видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період враховано: 1) реальне зростання видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у 2009 році на 10%, що дасть можливість забезпечити зростання рівня мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму [33].

На період 2010-2011 років реальне зростання відповідних видатків передбачається до 5% щороку; 2) зростання обсягу видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв до 12% у середньому щороку внаслідок поступового наближення цін на енергоносії до світових з одночасним скороченням обсягів споживання енергоносіїв завдяки здійсненню енергозберігаючих заходів; 3) реальне зростання капітальних видатків у межах 10% щороку. При цьому конкретні показники зміни обсягу видатків за цими статтями на відповідний рік визначатимуться залежно від реальних можливостей бюджету, фактичного рівня тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, перегляду структури споживчого кошика, який є базою для визначення прожиткового мінімуму та відповідного розміру мінімальної заробітної плати, а також остаточного визначення етапів та змісту реформ у бюджетній сфері. Загальний обсяг видатків в 2011 році по відношенню до 2009 року за прогнозовано у обсязі на 30,69 % більше, ніж у 2009 році. За функцією “програмні видатки” очевидним в 2011 році є збільшення на 30,16% обсягу видатків порівняно з 2009 роком. Відповідно спостерігається тенденція до збільшення обсягів видатків на “обслуговування державного боргу” на 15,62 %. Однак у складних умовах фінансової кризи будь-які заходи, спрямовані на скорочення видатків бюджету та жорстку економію бюджетних коштів, набувають особливого значення. Водночас значного поширення набула практика надмірного, а подекуди одіозного збільшення чисельності керівних працівників у центральних та місцевих органах виконавчої влади. Так, у деяких міністерствах кількість посад заступників міністрів становить близько десяти (МінАПК, Мінекономіки, Мінтрансзв'язку, Міністерство охорони навколишнього природного середовища), аналогічна ситуація спостерігається і в окремих центральних органах виконавчої влади. Це призводить до неекономного, неефективного витрачання бюджетних коштів на утримання керівного складу управлінського апарату на тлі хронічного браку ресурсів для забезпечення підтримання на мінімально необхідному рівні соціальних гарантій для малозабезпечених верств населення. Саме у зв'язку з цим 3 березня 2009 року ВР прийняла Постанову №1047-VI “Про заходи щодо упорядкування окремих видатків Державного бюджету України” і на її виконання урядом України 18.03.2009 р. видано постанову №240 “Деякі питання оплати праці членів Уряду в 2009 р”, в якій установлено, що з 1.04.2009 р до 1.01.2010 р. заробітна плата Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр міністра, віце-прем'єр-міністра та міністрів України зменшується удвічі порівняно із заробітною платою станом на 1.01.2009р. Формування прогнозних показників зведеного бюджету має базуватися на прогнозах економічного і соціального розвитку України[19].

Відповідно до Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” прогноз економічного і соціального розвитку України на довгостроковий період розробляється на п'ять років. У ньому мають бути: - аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; - очікувані зміни зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної ситуації та їхній вплив на економіку країни; - оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозованому періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; - цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку у довгостроковому періоді і пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період; - прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів та послуг; - основні макроекономічні та інші необхідні показники й баланси економічного і соціального розвитку, у тому числі у розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; - висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни упродовж довгострокового періоду. Також ключовим для планування діяльності як уряду, так і бізнесу конкретної людини є показник інфляції. Інфляційна динаміка в Україні в першому кварталі 2009 року дає підстави для перегляду офіційного прогнозу зростання цін на поточний рік. Інфляція в Україні в січні-березні 2009 року склала 5,9%: у березні інфляція сповільнилася до 1,4% з 1,5 у лютому і 2,9 у січні. Уряд прогнозує зростання інфляції в 2009 році на 9,5%, тоді як Світовий банк на 16,4 %. Інфляція в Україні в 2008 році становила 22,3 %. Реалістичність цього показника (не тільки на один рік, а й середньо- та довгостроковій перспективі), довіра до нього з боку бізнесу та суспільства є запорукою економічного зростання. А недовіра до нереалістичних прогнозів породжує найпесимістичніші очікування, підриває довіру до влади в цілому [33].

Законом зазначено мету складання прогнозу економічного і соціального розвитку на довгостроковий період - він використовується під час розроблення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Як видно з наведеного, законодавчо не передбачено формування зведеного балансу фінансових ресурсів на довгостроковий період. Поняття “основні макроекономічні та інші показники і баланси економічного і соціального розвитку” досить неконкретне і не дає відповіді на питання щодо необхідності складання зведеного балансу фінансових ресурсів. Метою розроблення перспективного бюджетного плану є створення необхідних умов забезпечення збалансованості бюджетної системи країни, макроекономічної стабільності, передбачуваності бюджетної і податкової політики, виконання функцій, покладених на центральні та місцеві органи виконавчої влади. Для підвищення ролі перспективного бюджетного планування необхідно розробити порядок формування перспективного бюджетного плану, визначити його формат, процедуру розгляду та затвердження. На відміну від зведеного балансу фінансових ресурсів, він має охоплювати показники державного бюджету, місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів, тобто те, що відповідно до міжнародної практики вважається бюджетом розширеного уряду. Розроблення показників перспективного бюджетного плану доцільно було б здійснювати на п'ять років. Він визначатиме обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на виконання видаткових зобов'язань держави у плановому періоді. На підставі схваленого плану Міністерство фінансів України мало б розробляти та доводити до суб'єктів бюджетного планування, якими виступають головні розпорядники коштів державного бюджету, попередні проектовані граничні обсяги бюджетного фінансування на наступні п'ять років. Зазначені показники підлягають коригуванню з огляду на уточнені параметри прогнозу економічного і соціального розвитку та рішення, що приймаються Урядом.