Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Хмельницький національній університет

Контрольна робота

назва дисципліни: Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва

студент 3 курсу, спеціальності: Фінанси і кредит

м. Луганськ 2014р.



Зміст

1. Політика виплати дивідендів та принципи її формування

2. Відображення фінансових інвестицій у фінансовій звітності підприємства

3. Завдання

Висновки

Використана література



1. Політика виплати дивідендів та принципи її формування

Дивіденд (лат. dividendum - той, що підлягає поділу) - частина прибутку акціонерного товариства або іншого господарюючого суб'єкта, що розподіляється між акціонерами, учасниками у відповідності з кількістю і видом акцій, часток, що перебувають у їх володінні.

Величина і порядок виплати дивідендів визначаються зборами акціонерів, учасників та статутом акціонерного або іншого товариства.

Дивіденди можуть виплачуватися кілька разів в рік, а можуть і не виплачуватися взагалі. Виплата дивідендів зменшує капіталізацію і потребує накопичень, недопущених до реінвестування або вилучених з нього. Виплачуються до кінця фінансового року дивіденди називаються проміжними або попередніми дивідендами (англ. interim dividend). По завершенні фінансового року виплачуються фінальні дивіденди (англ. final dividend).

Зазвичай дивіденди виплачують у грошовому вигляді. Такі дивіденди називають грошовими дивідендами (англ. cash dividend). Крім цього, дивіденди можуть виплачуватись акціями (англ. stock dividend) або іншим майном акціонерного товариства.

Дивідендна політика - це складова частина загальної політики управління власним капіталом та прибутком організації. Мета дивідендної політики - розробка оптимальної пропорції між споживанням прибутку власниками і реінвестуванням її в активи організації за критерієм максимізації ринкової вартості організації. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування зростання організації, найчастіше більш дешевим у порівнянні з вартістю залучення зовнішніх джерел фінансування.

Дивідендна політика покликана створити баланс між сприятливим інвестиційним іміджем і покриттям поточних інвестиційних потреб організації. У теорії та практиці фінансового менеджменту були вироблені наступні принципи здійснення дивідендної політики: пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників організації, стабільність політики розподілу прибутку і її передбачуваність. Менталітет власників організації може бути спрямований на отримання високого поточного доходу або забезпечення високих темпів приросту інвестиційного капіталу.

Дивідендна політика, як самостійна складова загальної фінансової стратегії, представляє собою сукупність методів і принципів щодо оптимального розподілу прибутку акціонерного товариства між винагородою акціонерів та реінвестуванням для забезпечення зростання ринкової вартості підприємства.

Розглянемо підходи вітчизняних вчених щодо визначення даної категорії:

- Дивідендна політика - керована діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав (Терещенко О. О.).

- Дивідендна політика - це сукупність стратегічних і поточних рішень щодо розподілу результатів діяльності корпорації (Топчак М. В., Маринич І. А.).

- Дивідендна політика - це сукупність принципів та методів визначення частки прибутку, сплачуваної власнику капіталу, відповідно до його внеску у загальному обсязі власного капіталу підприємства (Стельмах М.).

- Дивідендна політика - складова частина загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається і капіталізується, з метою забезпечення зростання ринкової вартості акцій (Сидяга Б.).

- Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства в галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення (Приймак І.І., Байдала М.М.).

Автори характеризують цю категорію з урахуванням певної специфіки. Так, Терещенко О.О., Стельмах М., Приймак І.І. та Байдала М.М. визначають головною метою дивідендної політики задоволення інтересів акціонерів, а тому акцент дослідження зміщується у напрямку пошуку оптимального розміру дивідендів. Однак Топчак М.В., Маринич І.А. та Сидяга Б. розглядають дане поняття у ширшому розумінні, а саме як процес розподілу прибутку в цілому, тобто концентрують увагу на досягненні збалансування інтересів різних груп стейкхолдерів, та встановленні адекватних пропорцій між обсягом тезаврованих та спрямованих на споживання фінансових результатів з урахування потреб та поточного стану підприємства.

Досвід розвинутих країн свідчить, що у процесі формування ефективної дивідендної політики доцільно керуватися такими принципами:

1. Теорія незалежності дивідендів. її автори -- Ф. Модільяні та М. Міллер (згадуються, зазвичай, при посиланнях під абревіатурою ММ) -- стверджують, що вибрана політика не впливає ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на майновий стан власників у поточному чи перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми формованого, а не розподіленого прибутку. Згідно з цією теорією дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. При цьому свою теорію вони супроводили значною кількістю обмежень, які в реальній практиці управління прибутком забезпечити неможливо. Не дивлячись на свою вразливість у плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики.

2. Теорія переваги дивідендів (або "синиця в руках"). Її автори -- М. Гордон та Д. Лінтнер -- стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) у силу того, що вона "очищена від ризику" вартує завжди більше, ніж дохід, відкладений на майбутнє, у зв'язку з притаманним йому ризиком. Виходячи з цієї теорії, максимізації дивідендних виплат надається перевага порівняно з капіталізацією прибутку. Однак, противники цієї теорії стверджують, що, в більшості випадків, одержаний у формі дивідендів дохід, все ж таки, реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї чи іншої дивідендної політики (фактор ризику може бути врахований лише менталітетом власників; він визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї чи іншої компанії, а не характером дивідендної політики).

3. Теорія мінімізації дивідендів (або "теорія податкових переваг"). Згідно з цією теорією ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними та очікуваними доходами власників. Так як обкладання податком поточних доходів у формі одержаних дивідендів завжди вище, ніж очікуваних (з урахуванням фактора вартості грошей у часі, податкових пільг на капіталізований прибуток тощо), дивідендна політика повинна забезпечити мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно, максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує багато-численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів, які постійно потребують поточних їх надходжень у формі дивідендних виплат (що знижує об'єм попиту на акції таких компаній, а також і котирувану ринкову ціну цих акцій).

4. Сигнальна теорія дивідендів (або "теорія сигналізування"). Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а також котируваної ринкової вартості акцій, що при їх реалізацій приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді. Ця теорія невід'ємно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно одержана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій.

б. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або "теорія клієнтури"). Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету.

Якщо основний склад акціонерів ("клієнтура" акціонерної компанії) надає перевагу поточному доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів надає перевагу збільшенню своїх очікуваних доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу.

Та частина акціонерів, яка з такою дивідендною політикою буде не згідна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, у результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.

З урахуванням принципів, підприємства формують свою дивідендну політику за наступними етапами:

1. Вивчення, оцінка та врахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики.

2. Обрання типу дивідендної політики з урахуванням фінансової стратегії.

3. Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики

4. Оцінка ефективності дивідендної політики.

На першому етапі відбувається детальний аналіз факторів формування дивідендної політики. Усю сукупність факторів можна поділити на 4 групи:

1. Інвестиційні можливості:

- Стадія життєвого циклу підприємства;

- Можливість впливу на інтенсивність інвестиційного процесу.

2. Формування капіталу з альтернативних джерел:

- Достатність резервів власних фінансових ресурсів;

- Вартість залучення позикового капіталу;

- Доступність позикових засобів на фінансовому ринку.3. Об'єктивні обмеження:

- Рівень оподаткування дивідендів та майна;

- Фактичний розмір прибутку та рівень рентабельності.

4. Інші фактори:

- Кон'юнктурний цикл;

- Рівень дивідендних виплат конкурентами;

- Невідкладність платежів по кредитам. Другим етапом формування дивідендної політики є визначення її типу. Характеристика основних типів дивідендної політики, їх переваги та недоліки зображено у таблиці 1.

фінансовий важіль інвестиція дивіденд

Таблиця 1 - Характеристика основних типів дивідендної політики

Характеристика	Переваги	Недоліки
Політика залишкових дивідендних виплат
Фонд виплат дивідендів формується після задоволення потреб у формуванні власних фінансових ресурсів	- забезпечення високих темпів розвитку підприємства; - підвищення фінансової стійкості.	- нестабільність розмірів дивідендних виплат, що може негативно позначитися на ринковій ціні акцій
Політика стабільного розміру дивідендних виплат
Незмінний обсяг дивідендних виплат протягом тривалого періоду	- надійність, що є основою впевненості акціонерів та стабільності котирувань акцій	- слабкий з фінансовим результатом діяльності підприємства.
Політика стабільного коефіцієнта дивідендних виплат
Передбачає встановлення довгострокового нормативу коефіцієнта дивідендних виплат щодо суми прибутку	- простота формування; - тісний зв'язок з розміром прибутку	- нестабільність розміру дивідендних виплат на акцію, що викликає різкі перепади у ринковій вартості акцій.
Політика екстра-дивідендів
Встановлення мінімального постійного рівня дивідендів з надбавкою в окремі періоди.	- забезпечення постійного розміру дивідендів та стимулювання акціонерів додатковими виплатами.	- при тривалій виплаті мінімальних дивідендів знижується інвестиційна привабливість та вартість акцій.
Політика постійного зростання розміру дивідендів
Передбачає постійне зростання рівня дивідендних виплат на одну акцію.	- забезпечення високої ринкової вартості компанії; - формування позитивного іміджу фірми у інвесторів	- відсутність гнучкості; - постійне зростання фінансової напруженості.

Підприємство на другому етапі формування дивідендної політики обирає її тип саме з урахуванням переваг та недоліків кожного з них, а також потреб та можливостей акціонерного товариства на даному етапі.

Третій етап формування дивідендної політики - відбувається розподіл прибутку відповідно до обраного типу, що передбачає таку послідовність дій:

- Зменшення суми чистого прибутку на обов'язкові відрахування в резервний (не менш 5%) та інші обов'язкові фонди спеціального призначення (якщо вони передбачені статутом підприємства);

- З частини чистого прибутку, що залишився, віднімаються кошти, що направляються на повернення раніше отриманих позичок (по яких наступив термін погашення), викуп облігацій і виплату дивідендів по привілейованих акціях;

- Частина чистого прибутку, що залишилася, розподіляється на цілі виробничого розвитку і споживання;

- Сформований за рахунок прибутку загальний фонд споживання розподіляється на фонд виплати дивідендів і фонд споживання персоналу підприємства;

- Визначається коефіцієнт дивідендних виплат за результатами реалізації дивідендної політики у звітному періоді.

Під час кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Необхідність у такій реєстрації зумовлюється тим, що склад акціонерів постійно змінюється, оскільки відбувається обіг акцій на ринку. Дата перепису, зазвичай, призначається за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів.

Акціонерним товариствам забороняється приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати їх виплату у випадках, коли не зареєстровано у встановленому законодавством порядку звіт про результати розміщення акцій; власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.

Оподаткування дивідендів в Україні починаючи з другого кварталу 2011 року регулюється ст. 153.3 Податкового Кодексу України. Згідно цієї статті емітент корпоративних прав, що приймає рішення про виплату дивідендів своїм власникам, вносить до бюджету авансовий платіж. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до, чи або одночасно з виплатою дивідендів.

Останнім етапом формування дивідендної політки є оцінка її ефективності, що здійснюється за основними показниками:

1. Дивідендний дохід - Величина дивідендних виплат на одну звичайну акцію.

2. Коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід) - Питома вага чистого прибутку, що спрямований на формування фонду виплати дивідендів у його загальному обсязі.

3. Коефіцієнт дивідендного покриття - Показує, скільки разів протягом року потенційно може бути виплачений дивіденд з чистого прибутку, що приходиться на одну акцію.

Наприкінці можна зробити висновок, що на сьогоднішній день досить важливе завдання ефективного функціонування підприємства, це оптимальний розподіл прибутку на споживанням та реінвестуванням, що проявляється у формуванні ефективної дивідендної політики, яка б дозволяла забезпечити добрі показники фінансового стану, задовольнити інтереси акціонерів та підвищити ринкову вартість корпоративних прав акціонерного товариства.



2. Відображення фінансових інвестицій у фінансовій звітності підприємства

В умовах переходу до ринкової економіки, виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення - фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб'єктів господарської діяльності. Інвестування вільних коштів у цінні папери передбачає різні цілі. Основні з них - одержання у перспективі прибутку від інвестицій; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери, встановлення офіційних відносин чи контролю над підприємством - емітентом.

Слід відзначити, що фінансові інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим, та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб'єктів господарювання. Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі. Питання щодо методики оцінки, обліку та аудиту фінансових інвестицій розглядаються в працях В.М. Пархоменка, М.Т. Білухи., В.В. Сопка, Я.Д. Крупки, В.С. Рудницького, Ф.Ф. Бутинця, З.В. Задорожного, та інших. Але на сьогоднішній день питання висвітлення такого об'єкту обліку у формах звітності є відкритим.

Визначення терміна "фінансові інвестиції" наведено в Положенні (стандарті) 2 "Баланс" - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. До фінансових інвестицій, зокрема, відносяться: внески до статутних фондів підприємств (інших, ніж акціонерні товариства), акції, облігації (державні, інших підприємств) тощо.

Складаючи фінансову звітність за результатами звітного періоду, інвестор повинен відобразити релевантну інформацію про кількісний та якісний склад власного майна та джерел його утворення, в тому числі і про здійснені ним фінансові інвестиції та ефективність їх утримання протягом звітного періоду.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (далі -- Положення (стандарт) 12) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 12 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі -- підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Баланс як фінансовий звіт відображає узагальнену, укрупнену, побудовану по стандартизованій формі інформацію про активи та зобов'язання на певний момент часу.

На дату балансу проводиться оцінка фінансових інвестицій. Оцінка та облік фінансових інвестицій здійснюються за кожною фінансовою інвестицією.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу для відображення у фінансовій звітності суттєво відрізняється від їх первісної оцінки (при безпосередньому придбанні фінансових інвестицій вони оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю).

Для оцінки фінансових інвестицій на дату балансу є три методи:

- оцінка за справедливою вартістю;

- оцінка за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

- оцінка за методом участі в капіталі.

Перераховані вище методи оцінки фінансових інвестицій застосовуються залежно від того, в який об'єкт здійснюється фінансова інвестиція.

Баланс підприємства містить інформацію про фінансові інвестиції в двох аспектах:

- Стосовно довгострокових фінансових інвестицій - це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні;

- Стосовно короткострокових (поточних) фінансових інвестицій - це інвестиції, що легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року.

У статті 1005 1-го розділу Балансу "Незавершені капітальні інвестиції" відображається вартість незавершених на дату балансу капітальних інвестицій в необоротні активи на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість необоротних активів), виготовлення, створення, вирощування, придбання об'єктів основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових біологічних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу). Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 15 «Капітальні інвестиції»

У статті 1015 1-го розділу Балансу "Інвестиційна нерухомість" відображається вартість об'єктів, що віднесені до інвестиційної нерухомості згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 32 "Інвестиційна нерухомість", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02 липня 2007 року № 779, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 липня 2007 року за № 823/14090 (зі змінами). У цій статті наводиться справедлива вартість інвестиційної нерухомості, визначена на дату балансу. У разі якщо відповідно до зазначеного положення (стандарту) бухгалтерського обліку інвестиційна нерухомість обліковується за первісною вартістю, у цій статті наводиться її залишкова вартість, яка включається до підсумку балансу, при цьому у додаткових статтях окремо наводяться первісна вартість інвестиційної нерухомості та сума зносу (у дужках). ). Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 100 «Інвестиційна нерухомість» (в частині об'єктів, які обліковуються за справедливою вартості).

У статті 1030 1-го розділу Балансу "Довгострокові фінансові інвестиції" відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті виділяються фінансові інвестиції, які згідно з відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку обліковуються методом участі в капіталі. Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 141 «Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі».

У статті 1035 1-го розділу Балансу "Інші фінансові інвестиції" відображається вартість довгострокових інвестицій підприємства, які обліковуються за справедливою вартістю або собівартістю з урахуванням зменшення корисності. Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 142 «Інші інвестиції пов'язаним сторонам», 143 «Інвестиції непов'язаним сторонам».

У статті 1060 2-го розділу Балансу "Поточні фінансові інвестиції" відображають фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів), а також сума довгострокових фінансових інвестицій, які підлягають погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 352 «інші поточні фінансові інвестиції».

У статті 1065 2-го розділу Балансу "Гроші та їх еквіваленти" відображаються готівка в касі підприємства, гроші на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути вільно використані для поточних операцій, а також грошові кошти в дорозі, електронні гроші, еквіваленти грошей. У цій статті наводяться кошти в національній або іноземній валютах. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, виключаються зі складу оборотних активів та відображаються як необоротні активи. Джерело інформації сальдо по дебету рахунка 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках, 33 «Інші кошти, 351 «Еквіваленти грошових коштів».

Складати річний Баланс потрібно в національній валюті станом на 31 грудня звітного року. Одиницею вимірювання для Балансу виступають тисячі гривень без десяткового знаку. Знову створене підприємство вперше може прозвітувати за період коротшим за 12 місяців, але не більше 15-ти (ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р № 996-XIV).

3. Завдання

Розрахуйте ефект фінансового важеля і зробіть висновки, якщо про підприємство відомо:

Джерело коштів	Сума, тис. грн.
Статутний капітал	2200
Нерозподілений прибуток	120
Сума короткострокових кредитів банків	200
Сума довгострокових кредитів банків	350
Підсумок балансу	2870

Ставка відсотків за короткостроковими кредитами складає 25 %, а за довгостроковими кредитами - 30 %. Прибуток підприємства становив 800 тис. грн.

Рішення.

Фінансовий важіль (фінансовий леверидж) - це відношення позикового капіталу компанії до власних засобів, він характеризує ступінь ризику і стійкість компанії. Чим менше фінансовий важіль, тим стійкіше положення. З іншого боку, позиковий капітал дозволяє збільшити коефіцієнт рентабельності власного капіталу, тобто отримати додатковий прибуток на власний капітал, цей показник відображає рівень додаткового прибутку при використанні позикового капіталу.

Ефект фінансового важеля розраховується за формулою:

ЕФВ = (1 - Сп) х (КР - Ск) х ЗК/СК,

де: ЕФВ -- ефект фінансового важеля, %.

Сп -- ставка податку на прибуток, в десятковому вираженні.

КР -- коефіцієнт рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів) %.

Ск -- середній розмір ставки відсотків за кредит %. Для точнішого розрахунку можна брати среднезважену ставку за кредит.

ЗК -- середня сума використовуваного позикового капіталу.

СК -- середня сума власного капіталу.

Розрахуємо потрібні данні, та для зручності, заповнимо таблицю:

1. Прибуток, що підлягає оподаткуванню.

2. Чистий прибуток.

3. Чисту рентабельність власних коштів.

4. Економічну рентабельність.

5. Рівень ефекту фінансового важеля.

Рівень ефекту фінансового важеля=(1 - Ставка оподаткування прибутку) * (ЕР - СРСВ) * (ПК / ВК),

Де: ЕР - економічна рентабельність активів,

СРСВ = СПк / ПК - середня розрахункова ставка відсотка фінансові витрати на 1 грн. позикових коштів,%),

ПК - позикові кошти,

ВК - власні кошти,

СПк - сума процентів по кредиту.

№ пп	Показник	Одиниця виміру	Розрахунок	Значення
1	Статутний капитал	тис.грн		2200,00
2	Нерозподілений прибуток	тис.грн		120,00
3	Сума короткострокових кредитів банків	тис.грн		200,00
4	Сума довгострокових кредитів банків	тис.грн		350,00
5	Сума власного капіталу	тис.грн	р.1+р.2 = 2200,00+120,00	2320,00
6	Сума позичкового капіталу	тис.грн	р.3+р.4 = 200,00+350,00	550,00
7	Загальна сума капіталу	тис.грн	р.5+р.6 = 2320,00+550,00	2870,00
8	Прибуток до оподаткування			800,00
9	Загальна рентабельність сукупного капіталу	%	(р.8/р.7)*100% = (800,00/2870,00)*100%	27,87
10	Сума процентів за кредит	тис.грн	200,00*25%=50,00; 350,00*30%=105,00; 50,00+105,00	155,00
11	Прибуток, що підлягає оподаткуванню	тис.грн	р.8-р.10=800,00-155,00	645,00
12	Податок на прибуток (18%)	тис.грн	р.11*18%=645,00*18%	116,10
13	Чистий прибуток	тис.грн	р.11-р.12 = 645,00-116,10	528,90
14	Чиста рентабельність власних коштів	%	(р.13/р.5)*100% = (528,90/2320,00)*100%	22,79
15	Економічна рентабельність	%	(р.8/р.7)*100% = (800,00/2870,00)*100%	27,87
16	Ефект фінансового важеля	%	р.14-р.15 = 22,79-27,87	-5,08
17	Рівень ефекту фінансового важеля	%	((1-0,18)*(р.15-(р.10/р.6))*(р.6/р.5))*100 = ((1-0,18)*0,2787-(155/550))*(550/2320))*100	-0,06



Висновки

Дія Фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, що використовує позикові кошти, виплачує відсотки за кредит і тим самим збільшує постійні витрати і, отже, зменшує прибуток, та рентабельність.

Нарощування фінансових витрат за позиковими коштами супроводжується збільшенням сили важеля і зростанням підприємницького ризику. Фінансовий важіль дозволяє визначити безпечний обсяг позикових коштів, розраховувати допустимі умови кредитування і, отже, має велике значення в забезпеченні фінансової стійкості господарюючого суб'єкта. Ефект фінансового важеля тим більше, що буде економічна рентабельність активів порівняно з ставкою відсотки за кредиту і більше співвідношення позикових і власні кошти.

Ефект фінансового важеля показує, що на 5,08 процентів зменшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот підприємства. Це виникає в тих випадках, коли кредитній процент (28,18%), вище економічної рентабельності (27,87%).

У нашому разі позиковий капітал використовувався неефективно. Тому підприємству необхідно переглянути свої кредитну політику: знаходити власні засоби для реалізації цілей, шукати вигідніші банки з меншими процентними ставками і так далі. Негативний ЕФВ (ефект "палиці"), внаслідок чого відбувається "проїдання" власного капіталу і це може стати причиною банкротства підприємства.



Використана література

1. Додаток до друкованого номера № 8' 2014, стор. 5 газети "Все про бухгалтерський облік".

2. Закон України вiд 17.09.2008 № 514-VI із змінами і доповненнями «Про акціонерні товариства».

3. 3.Закон України від 16 липня 1999 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” із змінами і доповненнями.

4. Закон України від 18.09.91р. № 1560-ХІІ “Про інвестиційну діяльність” зі змінами та доповненнями.

5. Новашина Т.С., Карпунин В.И., Волнин В.А. «Финансовый менеджмент», 2005 Московская финансово-промышленная академія.

6. НАКАЗ від 28 березня 2013 року № 433 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності» Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України.

7. Павлов, В. І., Пилипенко І.І., Кривов'язюк І.В. «Цінні папери в Україні» Навчальний посібник/ Видання 2-ге, доповнене. - К. :Кондор, 2009.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 “Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 18 червня 2001 р. N 303.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 26.04.00 р. N 91 зі змінами та доповненнями.

10. План рахунків бухгалтерського обліку (Україна) затвержден наказом Міністерства фінансів України N 291 від 30.11.99.

11. Редько І.А., Cєкіріна Н.В. Донецький національний університет економіки і торгівля імені Михайла Туган-Барановського "Особливості методики відображення фінансових інвестицій у балансі підприємства» 1999р.

12. Савицкая Г.В. «Анализ хозяйственной деятельности предприятия» 4-е издание, переработанное и дополненное Минск ООО «Новое знание» 2000.

13. Сидяга, Б. «Механізми управління формуванням і використанням прибутку підприємствами» Галицький економічний вісник. - 2010. № 1(26).

14. Стельмах, М. «Дивідендна політика : зарубіжний корпоративний досвід та українські реалії» Економічний аналіз. - 2010. Випуск 7.

15. Слав'юк Р.А. «Фінанси підприємства» Навчальний посібник - К.: ЦУЛ, 2002.

16. Сірко А. В. «Дивідендна політика як інструмент реалізації інтересів акціонерів: можливості та реалії перехідної економіки» Економіка і управління. - 2008. - № 1 (39).

17. Терещенко О.О., Невмержицький Я.І., Куліш А.П. «Фінансова діяльність суб'єктів господарювання» Навчальний посібник К. : КНЕУ, 2006.

18. Український бухгалтерський тижневик «Дебет кредит» #23 '2001: Практична бухгалтерія - Класифікація фінансових інвестицій.

19. Український бухгалтерський тижневик «Дебет кредит» #27 '2000: Фінансові інвестиції.

Размещено на Allbest.ru