Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін), може бути доцільна в тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека конкурентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити високий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маса отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту. Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищенням цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі уже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення - це складне завдання позаяк необхідно врахувати:

- стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

- можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

- наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

- повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючий беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції (робіт, послуг) використовуються об'єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

- змінних витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень цін;

- повних витрат на виробництво та реалізацію продукції, які забезпечують беззбитковість діяльності;

- середніх витрат плюс прибуток.

крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть застосовуватися суб'єктивні методи встановлення цін, які ґрунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду працівників чи знань експертів. Таким чином методами ціноутворення є:

- визначення ціни з урахуванням суб'єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;

- встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

- встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступовим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

- проведення “закритих торгів”(аукціонів) з випадковими учасниками;

- використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

- запрошення експерті і таке інше.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ринок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги обидва аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутворення.

Оптимальна ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції (товарів) за такою ціною з урахуванням ринкової кон'юнктури. Якщо ця вимога не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівартості продукції або зменшувати норму запланованого прибутку.

Ціна, визначена з орієнтацією на ринок, повинна бути перевірена на те, чи покриває вона, бодай, змінні витрати на виробництво та реалізацію, чи утворюється маржинальний доход, достатній для відшкодування постійних витрат та отримання прибутку. Якщо ця умова не виконується, необхідно шукати інші можливості реалізації продукції (товарів).

Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диференціації цін на товари (роботи, послуги).

В один і той же час підприємство може використовувати різні ціни на один і той же товар. Диференціація цін може здійснюватися за:

- місцем реалізації товарів;

- часом реалізації (сезонні ціни, денний та нічний тариф);

- характером споживачів;

- умовами реалізації продукції.

З метою свідомого впливу на реалізацію своєї продукції підприємство може використовувати різні цінові знижки, які надаються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів купівлі, способів оплати, умов страхування тощо.

Розрізняють наступні види цінових знижок:

Бонусні знижки, які надаються постійним покупцям за обумовлений обсяг закупівлі продукції підприємства за певний проміжок часу.

Кількісні знижки, розмір яких залежить від обсягу та серійності замовлення продукції.

Часові або сезонні знижки, які використовуються для стимулювання реалізації продукції підприємств з циклічним характером виробництва чи споживання.

Знижки “сконто”, які надаються покупцям за термінову оплату готівкою.

Знижки “декорт” - за передчасну оплату порівняно з терміном, визначеним у контракті, а також за товар зниженої якості. Загально визначеною у світовій практиці є формула “2/10 нетто 30”, тобто тобто висунений до оплати рахунок може бути зменшений на 2%, якщо оплата відбулася впродовж 10 днів.

Дисконтні знижки, які являють собою різницю між цінами на один і той же виріб з різними термінами постачання: чим довшим є термін постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції.

Знижка при авансові оплаті, яка виникає в зв'язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий доход за час кредитування підприємства-постачальника продукції.

Закриті знижки, які надаються на продукцію, яке реалізується у замкнутих системах.

Спеціальні знижки, які надаються покупцям, які мають особливі (довірчі) відносини з постачальниками, підприємствами своєї фірмової торговельної мережі, при реалізації продукції робітникам та співробітникам підприємства тощо.

Використання системи цінових знижок дозволяє активно впливати на обсяги реалізації товарів, використовувати позитивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості.

В процесі формування цінової політики торговельного підприємства необхідно враховувати специфічні умови, притаманні торговельній діяльності.

Специфіка цінової політики торговельного підприємства визначається наступними особливостями:

1. Об'єктом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна надбавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товарів.

Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника. Хоча торговельне підприємство і може впливати на рівень цієї ціни (в процесі управління закупівлею товарів та уторговування партії товарів, що закуповуються), рівень цього впливу незначний. Значною мірою рівень ціни виробника визначається факторами виробничого характеру та його маркетинговою стратегією.

Виробниче підприємство повністю самостійне в питанні встановлення рівня ціни на вироблювальну продукцію. Торговельне підприємство самостійне тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика торговельного підприємства значною мірою орієнтується на цінову політику виробника.

Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політика виробника та торговельного підприємства має незалежний характер. При низькому рівні ціни виробника може бути сформований високий рівень торговельної надбавки.

3. На відміну від підприємств-виробників торговельні підприємства обмежені в своїй ціновій поведінці більшою кількістю факторів.

Якщо підприємство-виробник встановлює ціну реалізації в діапазоні “собівартість виробництва - попит покупців”, то торговельне підприємство вимушене враховувати не тільки рівень своїх витрат на реалізацію товарів (витрат обігу), але й цінову політику виробника, а також споживчий попит.

4. Виробнича програма підприємств-виробників охоплює обмежену кількість видів продукції, що визначає можливість обґрунтування рівня ціни з кожного окремого виду продукції (моно-товарна цінова політика).

Торговельні підприємства здійснюють реалізацію, як правило, більшої кількості видів та різновидів товарів. Широта та глибина товарного асортименту обумовлює використання політоварної цінової політики, при якій рівень торгової надбавки диференціюється не за товарами, а за асортиментними групами та комплексами товарів.

Виробниче підприємство має можливість “уторговувати” ціни реалізації у процесі переговорів з окремим покупцем. Це створює умови для максимально гнучкої політики, обліку всіх особливостей покупців при визначенні розміру цінових знижок, що надаються.

Ступінь гнучкості цінової політики торговельного підприємства, особливо роздрібного, обмежена, носить більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу - реалізації, цінової ситуації.

Встановлення ціни відбувається на в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановлення ціни.

Торговельне підприємство на відміну від виробничого може порівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реалізації інших товарів в разі несприятливих змін кон'юнктури окремих сегментів споживчого ринку.

Це визначає невикористання в звичайній практиці роботи торговельних підприємств стратегій ціноутворення, орієнтованих на виживання, збереження ринку збуту. Ці стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності “розтоварювання”.

Узагальнена порівняльна характеристика особливостей цінової політики виробничого та торговельного підприємств наведена в табл. №1.

Таблиці № 1. Порівняльна характеристика цінової політики виробничого та торговельного підприємств

Особливості, притаманні ціновій політиці	Виробниче підприємство	Торговельне підприємство
1. Предмет цінової політики	Ціна реалізації продукції.	Елемент ціни - торгова надбавка.
2. Ступінь самостійності	Повна, рівень ціни формується самим підприємством	Орієнтація на цінову політику виробника товару і ціни на товари-аналоги на ринку.
3. Лімітуючі фактори	Собівартість виробництва, попит покупців.	Ціна закупівлі, витрати обігу, ціна реалізації.
4. Характер цінової політики	Монотоварний (з окремих видів продукції).	Політоварний (за асортиментними групами).
5. Ступінь гнучкості цінової політики	Максимальна орієнтація на одиничного покупця та цінову ситуацію.	Обмежена, носить стандартний характер з орієнтацією на масового покупця та загальну цінову ситуацію.
6. Особливості цінових стратегій	Орієнтація на збереження ринку збуту навіть за несприятливої ринкової ситуації.	Переключення на нові товари при погіршенні ринкової ситуації.

Таким чином, під формуванням цінової політики торговельного підприємства розуміють обґрунтування диференційованих рівнів торгівельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розміру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на споживчому ринку та умов господарювання торговельного підприємства.

Забезпечення взаємозв'язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку торговельного підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.

2. Врахування стану кон'юнктури споживчого ринку та властивостей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв'язок дозволяє врахувати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) в відповідних сегментах споживчого ринку, характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.

Врахування затратоміскості реалізації товарів та її диференціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного обслуговування та інших факторів. Врахування фактора затратоміскості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, - беззбитковість діяльності підприємства в цілому.

Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні форми цієї політики визначаються такими факторами, самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок, диференціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окремі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики забезпечує чітко визначене позиціювання даного торговельного підприємства на споживчому ринку.

Забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики. Гнучкість та динамічність забезпечується швидкістю реагування розробленої цінової політики на зміни внутрішніх умов розвитку торговельного підприємства та факторів зовнішнього середовища, тобто шляхом своєчасного перегляду окремих її параметрів в залежності від зміни кон'юнктури споживчого ринку, стадії життєвого циклу підприємства, зміни умов господарювання.

Знання чинників, які впливають на розмір доходів торговельного підприємства, дозволяє виявити основні напрямки пошуку резервів його збільшення.

Обсяг доходів торговельного підприємства від реалізації товарів залежить від кількості реалізованих товарів(к), ціни їх закупівлі (Ц_зак) та ціни реалізації (Ц_реал). Залежність між цими чинниками можу бути виражена так:

ВД = (Ц_р - Ц_зак) К.

або

ВД = ТО - ОЗ = У_рК - У_ЗК,

де К - кількість проданих товарів;

Ц_р, Ц_зак - відповідно - ціна реалізації та закупівлі товарів;

ТО - обсяг товарообороту підприємства;

ОЗ - обсяг закупівлі товарів (оплата товарів постачальникам за цінами закупівлі).

Відповідно, основними резервами зростання доходів є:

Зниження ціни закупівлі товарів.

Підвищення ціни реалізації товарів.

зростання обсягів реалізації товарів.

Основні шляхи мобілізації кожної групи резервів наведено в Додатку № 3 стр 27.

В сучасних умовах значним резервом доходів підприємства є розвиток інших видів його діяльності(посередницької, кредитної, інвестиційної тощо), які забезпечують отримання позареалізаційних доходів від їх здійснення. Основними резервами отримання доходів від позареалізаційних операцій є:

- проведення посередницької експертизи проектів та вибір для пайової участі в спільній діяльності підприємств, які мають найбільш високі перспективи росту та потенційно високу рентабельність капіталу;

- цілеспрямований вибір цінних паперів, які купуються підприємством, оцінка рейтингу їх емітенту та інвестиційної привабливості здійснюваних фінансових інвестицій, формування портфеля цінних паперів, забезпечуючого максимізацію отриманого прибутку при мінімальному рівні ризику;

- продаж вільних грошових коштів на фінансовому ринку шляхом придбання інвестиційних сертифікатів, відкриття депозитних рахунків;

- надання комерційного кредиту (перш за все, тим підприємствам, які є партнерами з громадських зв'язків, матеріально-технічного забезпечення);

- ефективне здійснення операцій з іноземною валютою з метою отримання доходів за рахунок курсової різниці (в межах дозволених законодавством);

- здача в оренду основних фондів (устаткування, виробничих та невиробничих площ, які активно не використовуються в певний час), визначення та обґрунтування умов оренди та розміру орендної плати (з урахуванням середньої норми рентабельності капіталу);

- врахування в розмірі штрафних санкцій, які висуваються контрагентом підприємства, суми втрат від інфляції та неодержаного прибутку;

- віднесення повної суми збитків за ринковими цінами від ґанджу продукції, псування інструменту, інвентаря, понаднормативного використання сировини та матеріалів, розкрадань тощо на винних осіб та своєчасне їх стягнення

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності підприємства торгівлі на прикладі

2.1 Загальна характеристика підприємства

Одне із завдань фінансової реформи - перехід до керування фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їх досягнення.

Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх користувачів (у першу чергу інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів і виробників), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів та підвідомчих підрозділів). Дуже важливим є положення підприємства на ринку, для чого необхідна стратегія його розвитку.

Основними компонентами фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства є: аналіз бухгалтерської звітності; горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; розрахунок фінансових коефіцієнтів.

При ринкових відносинах аналітична діяльність - це одна з важливих умов як виживання, так і процвітання підприємств. Кваліфіковані фахівці зобов'язані володіти сучасною методикою системно-комплексного підходу до дослідження та оцінки виробничих і управлінських ситуацій, науково обґрунтованими методами всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль» вважається створеним як юридична особа з моменту його державної реєстрації у встановленому законом порядку. Організаційна структура підприємства представлена лінійним типом організаційних структур (Рис №5)



Рисунок №5 Організаційна структура ТОВ «Асоль»

Товариство для досягнення цілей своєї діяльності мають право нести обов'язки, здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, надані законодавством товариствам з обмеженою відповідальністю від свого імені здійснювати будь-які допустимі законом угоди, бути позивачем і відповідачем у суді.

Товариство має у власності відокремлене майно, що враховується на його самостійному балансі. Товариство також є власником майна, придбаного в процесі його господарської діяльності. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження перебувають у його власності майном на свій розсуд відповідно до цілей своєї діяльності та призначенням майна.

Все майно Товариства враховується на його самостійному балансі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави та учасників Товариства. Держава не відповідає за зобов'язаннями Товариства. Учасник Товариства не відповідає за зобов'язаннями Товариства і несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості його вкладу до статутного капіталу.

У разі неспроможності (банкрутства) Товариства з вини його учасників або з вини інших осіб, які мають право давати обов'язкові для Товариства вказівки або іншим чином мають можливість визначати його дії, на зазначених учасників або інших осіб у разі недостатності майна може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Товариство може створювати самостійно і спільно з іншими товариствами, товариствами, кооперативами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами на території України організації з правами юридичної особи в будь-яких допустимих законом організаційно-правових формах. Суспільство може мати дочірні і залежні товариства з правами юридичної особи.

Суспільство може створювати філіали і відкривати представництва на території України і за кордоном. Філії та представництва засновуються Загальними зборами учасників і діють відповідно до Положень про них. Положення про філії та представництва затверджуються рішенням учасника.

Товариство самостійно планує свою виробничо-господарську

діяльність, а також соціальний розвиток колективу. Основу планів складають договори, укладені із споживачами продукції і послуг Товариства, а також постачальниками матеріально-технічних та інших ресурсів.

Товариство має право:

- У порядку, встановленому законом, брати участь у діяльності і створювати в РФ та інших країнах господарські товариства та інші організації з правами юридичної особи;

- Брати участь в асоціаціях та інших видах об'єднань;

- Брати участь у діяльності і співпрацювати в будь-якій іншій формі з міжнародними громадськими, кооперативними та іншими організаціями;

- Набувати і реалізовувати продукцію (роботи, послуги) інших товариств, підприємств, об'єднань і організацій, а також іноземних фірм як в Україні, так і за кордоном, у відповідності з чинним законодавством;

- Здійснювати інші права і нести інші обов'язки відповідно до чинного законодавства.

Товариство має право залучати для роботи російських та іноземних фахівців, самостійно визначаючи форми, розміри і види оплати праці.

Товариство з метою реалізації технічної, соціальної, економічної та податкової політики несе відповідальність за збереження документів (управлінських, фінансово - господарських, по особовому складу та ін); забезпечує передачу на державне зберігання документів, що мають науково-історичне значення, в державні архівні установи в Відповідно до чинного законодавства; зберігає і використовує в установленому порядку документи по особовому складу.

Для досягнення цілей своєї діяльності Товариство може набувати права, приймати обов'язки і здійснювати будь-які дії, не заборонені законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль», іменоване надалі «Товариство», створене і діє у відповідності з Цивільним кодексом України, та, іншими законодавчими актами України.

Товариство є юридичною особою і здійснює свою діяльність на підставі Статуту та діючого законодавства України.

Термін діяльності Товариства не обмежений.

Єдиним засновником (учасником) Товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Товариство з обмеженою відповідальністю "Аромат"» (ТОВ «Аромат»), ОГРН 23452878, місце знаходження (поштова адреса) якого: вул. Примакова, 46, м. Харків, 61004, Україна.

Повне фірмове найменування Товариства українською мовою мовою: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль».

Скорочене фірмове найменування Товариства українськоюмовою: ТОВ «Ассоль».

Товариство є комерційною організацією.

Товариство має право в установленому порядку відкривати банківські рахунки на території України і за її межами. Товариство має круглу печатку, яка містить його фірмове найменування українською мовою і вказівку на його місце знаходження. Товариство має штампи і бланки зі своїм найменуванням, власну емблему) та інші засоби візуальної ідентифікації.

Товариство є власником належного йому майна і грошових коштів і відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Учасник Товариства має передбачені законом та Статутом Товариства зобов'язальні права по відношенню до Товариства.

Прийняття нових учасників до складу Товариства здійснюється за рішенням його єдиного учасника.

Місце знаходження Товариства та його поштову адресу: м. Харків, вул. 23 Серпня, 26.

Метою діяльності Товариства є отримання прибутку. Товариство має право здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом України.

Предметом та основними видами діяльності Товариства є:

- Надання готельних послуг;

- Надання послуг громадського харчування;

- Надання послуг та обслуговування у сфері туристського і екскурсійного бізнесу;

- Надання послуг побутового обслуговування населення;

- Торгівля продуктами, спиртними напоями, вино-горілчаними виробами та ін;

- Оптова та роздрібна торгівля;

- Організація громадського харчування, у тому числі ресторани, їдальні, чайні, буфети, закусочні, кафетерії та інші підприємства громадського харчування;

- Посередницькі послуги з купівлі-продажу продукції сільського господарства, а також продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання;

- Інші види діяльності, не заборонені законом.

2.2 Аналіз результатів діяльності

Роздрібний товарообіг.

Порівняльний аналіз товарообігу за 2009-2010 роки виконаємо в таблиці 2.1.

Питома вага кожної з груп в загальному обсязі продажів визначають діленням товарообігу за відповідними групами періоду на загальний обсяг товарообігу з наступним множенням на 100.

Як видно за даними таблиці товарообіг у 2010 році збільшився на 2494 тис. грн. або на 29,9%. У тому числі з роздрібної торгівлі продуктами харчування - на 2401 тис. грн. або 32,2%, з громадського харчування - на 93 тис. грн. або 10,6% відповідно. Тобто збільшення товарообігу в основному відбулося за рахунок збільшення товарообігу роздрібної торгівлі продуктами харчування.

Таблиця 2.1 Аналіз товарообігу

Товари	Товарообіг, тис. грн	Питома вага в товарообігу,%	Середній рівень торговельної надбавки,%
	2009	2010	2009	2010	2009	2010
Роздрібна торгівля Громадське харчування Разом	7456 877 8333	9857 970 10827	89,5 10,5 100,0	91,0 90 100,0	40,0 34,6 36,9	44,0 41,85 42,6

Середній рівень торговельної надбавки також збільшився в 2005 році на 15, 4% до 2004 року (42,6 / 36,9 x 100 - 100). При цьому зростання торговельної надбавки з громадського харчування становить 20,9% (41,85 / 34,6 x 100 - 100); з роздрібної торгівлі - 10%.

Аналіз матеріально-технічної бази

Матеріально-технічна база підприємства утворюється сукупністю основних і оборотних фондів, якими володіє підприємство.

Можна зробити наступні висновки:

- Основні фонди підприємства представлені машинами, обладнанням, виробничим і господарським інвентарем. Питома вага на початок і кінець 2009 року становить: машини та обладнання 16,3% та 31,1% відповідно; інвентар - 51,3% і 42,1%. На кінець і початок 2010 рік ці показники складають: машини та обладнання 31,1% і 19,8%, інвентар - 42,1% і 64,8%. За цими даними можна зробити висновок, що в 2009 році підприємство активно набувало машини й устаткування, а в 2010 році - виробничий і господарський інвентар

На підприємства спостерігається значне збільшення основних фондів, так на кінець 2009року їх було на суму 484 тис. грн., А на кінець 2010 року - 1202 тис. грн., Приріст склав 718 тис. грн. або 248,3%. У тому числі по машинах і устаткуванню приріст склав 88 тис. грн. або 158,2%; по виробничому і господарському інвентарю - 576 тис. грн. або 382,3%; за іншими видами - 54 тис. грн. або 141,8%;

- Надходження основних фондів збільшилася на 662 тис. грн. або на 266,7%; приріст надходження забезпечувався надходженням виробничого та господарського інвентарю - 550 тис. грн. або 372,2% відповідно і інших видів основних фондів - 139 тис. грн. або 273,7%, в той час як по машинах і устаткуванню надходження зменшилося з 115 тис. грн. до 88 тис. грн. або на 23,5%;

- Вибуття основних фондів також збільшилася - на 104 тис. грн. або 143,8%. Вибуття основних фондів пояснюється зносом виробничого та господарського інвентарю, що є природним процесом, а не результатом діяльності підприємства. Крім того, приріст надходження ОФ за темпами перевищує вибуття основних фондів: приріст надходження становить 266,7%, а приріст вибуття - 143,8%, тобто вступ перевищує вибуття в 1,854 рази, що говорить про нарощування підприємством МТБ і є наслідком його успішної фінансово-господарської діяльності.

Якісний аналіз ОФ дозволить виконати розрахунок коефіцієнтів придатності та зносу.

Можна зробити наступні висновки:

- Сума амортизації за аналізований період зросла, що пояснюється значним надходженням основних фондів;

- Коефіцієнт придатності ОФ зменшився (з 0,69 до 0,66), а коефіцієнт зносу відповідно збільшився (з 0,31 до 0,34), що є наслідком переважання у структурі ОФ виробничого та господарського інвентарю, термін служби якого невисокий.

Далі виконаємо аналіз оборотних фондів підприємства.

Таблиця 2.4 Аналіз структури оборотних фондів підприємства, тис. грн.

Найменування	2009	2010
	на п.р.	%	на к.г.	%	на к.г.	%
Сировина і матеріали Готова продукція і товари для перепродажу Дебіторська заборгованість Грошові кошти Інші (витрати майбутніх періодів, ПДВ)	586 234 87 159 450	38,8 15,4 5,7 10,4 29,7	607 242 384 360 364	31,2 12,3 19,6 18,4 18,5	650 689 351 124 309	30,7 32,5 16,5 5,8 14,5
Разом	1516	100,0	1957	100	2123	100

За даними аналізу можна зробити наступні висновки:

- Оборотні фонди підприємства збільшилися - з 1516 тис. грн. на початку 2009 року до 2123 тис. грн. в кінці 2010 року, приріст склав 607 тис. грн. або 40%;

Найбільше збільшення відбулося по готовій продукції і товарів для перепродажу - з 234 тис. грн. до 689 тис. грн., зростання склало 294,4%;

- Але разом з позитивними тенденціями мають місце і негативні - на підприємстві спостерігається значне зростання дебіторської заборгованості, що в свою чергу викликало значне зниження грошових коштів. Так, дебіторська заборгованість зросла з 87 тис. грн. до 351 тис. грн. або на 403,4%, а грошові кошти скоротилися з 159 тис. грн. до 124 тис. грн.;

- Відбулися значні зміни і в структурі оборотних фондів - якщо на початок 2009 року більший питома вага припадала на сировину і матеріали, то в кінці 2010 року - на готові вироби та товари для перепродажу.

Витрати обігу

Дані для аналізу витрат обігу беремо в Таблиці 2. 5

Таблиця 2.5 Аналіз витрат обігу

Найменування	2009	2010	Динаміка
	тис. грн.	%	тис. грн	%	тис. грн.	%
Матеріальні витрати Витрати на оплату праці ЄСП Амортизація Інші витрати	1761 1488 533 83 1373	33,6 28,4 10,1 1,5 26,4	3226 1860 487 195 1785	42,7 24,6 6,4 2,5 23,8	1456 372 -46 112 412	9,1 -3,8 -3,7 1,0 -2,6
Разом	5238	100	7553	100	2315	0

Витрати обігу в 2010 році збільшилися на 2135 тис. грн. або 44,1%. Для порівняння, роздрібний товарообіг збільшився тільки на 29,9%, що говорить про зниження прибутковості діяльності підприємства в 2010 році.

Сталися зміни і в структурі витрат - зросли матеріальні витрати і амортизація, а зменшилися витрати на оплату праці та відрахування на соціальні потреби (ЄСП). Зменшення відрахувань викликано не тільки зменшенням витрат на оплату праці, але й зниженням ставки податку.

Валовий дохід

Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації товарів у продажних цінах і обсягом реалізації у купівельних цінах (собівартість за звітом у таб 2.6).

Таблиця 2.6 Аналіз валового доходу підприємства

Найменування показника	2004 рік, тис. руб.	2005 рік, тис. руб.	Динаміка
			тис. руб.	%
Виручка від продажу товарів Обсяг реалізації в купівельних цінах Валовий дохід Рівень валового доходу до товарообігу,% Рівень обсягу реалізації в купівельних цінах до товарообігу,%	8333 5258 3075 36,9 60,1	10827 6215 4612 42,6 57,4	2494 957 1537 5,7 -2,7	129,9 118,2 149,9 115,4 95,5

Рівні показників знаходять ставленням кожного з цих значень до товарообігу з множенням на 100.

Абсолютна зміна валового доходу становить 1537 тис. грн. Збільшення цього показника викликане як збільшенням роздрібного товарообігу, так і збільшенням торгової надбавки.

Трудові ресурси

Аналіз складу та ефективності використання трудових ресурсів виконаємо в таблиці 2.7

Таблиця 2.7 Аналіз складу та ефективності використання трудових ресурсів

Категорії	Середньорічна чисельність працівників, чол.	Витрати на оплату праці, тис. грн.
	2009	2010	2009	2010
Основний персонал Допоміжний персонал Апарат управління	24 4 3	27 6 4	1020 273 195	1168 412 280
Разом	31	37	1488	1860

У структурі персоналу питома вага:

- Основного складає 77% і 73%, тобто питома вага знизилася;

- Допоміжного - 13% і 16%, тобто питома вага збільшилася;

- Апарат управління 10% і 11%, тобто питома вага збільшилася.

За даними, наведеними в таблиці видно, що за рік чисельність працівників зросла на 6 осіб або 19,3%, витрати на оплату праці виросли на 372 тис. грн. або на 25%. Т.ч., на підприємстві відбувається зростання заробітної плати:

25: 19, 3 = 1,295, тобто відносне зростання становить 29,5%.

За категоріями зміна рівня оплати праці склало:

- Основний персонал збільшився на 12,5%, а зарплата - на 14,5%, тобто зарплата цієї категорії щодо зросла на 14,5: 12,5 = 1,16 або на 16%;

- Допоміжний персонал виріс на 50%, а заробітна плата цієї категорії - на 51%, відносної зростання зарплати - 51: 50 = 1, 02 або%;

- Апарат управління збільшився на 33,3%, тоді як зарплата цієї категорії - на 43,5%, тобто відносне зростання склав 43,5: 33,3 = 1,306 або 30,6%.

Зростання оплати праці на підприємстві найбільше торкнувся апарату управління і основного персоналу, тоді як зарплата допоміжного персоналу збільшилася незначно.

2.3 Аналіз рентабельності торговельного підприємства та показники, які її характеризують

Таблиця 2.8 Аналіз прибутку і рентабельності

Найменування показника	2009 рік, тис. грн.	2019 рік, тис. грн.	Динаміка
			тис. грн.	%
Виручка від продажу товарів Обсяг реалізації в купівельних цінах Валовий дохід Торгові витрати Прибуток Рентабельність продажів	8333 5258 3075 2321 754 9,0	10827 6215 4612 3871 741 6,8	2494 957 1537 1550 - 13 - 2,2	129,9 118,2 149,9 166,7 98,2 75,5

Як видно з виконаних розрахунків прибуток підприємства у 2010 році зменшилася на 13 тис. грн., Що було викликано зростанням торгових витрат - на 66,7% до 2009 року. Ця ж причина призвела до зниження рівня рентабельності з 9% до 6,8%.

Аналіз майна підприємства та джерел його формування

За даними бухгалтерського балансу проаналізуємо структуру майна підприємства і джерел його утворення, використовуючи таблицю 2.9.

За даними таблиці у 2010 році мали місце такі зміни майнового і фінансового положення підприємства:

- Валюта балансу зросла з 2242 Уурахуваннм до 2912 т. р. або на 29,8%;

У майні підприємства більшу питому займали поточні активи, а саме запаси, причому ця тенденція до кінця року збільшилася;

- В той же час помітно знизилася питома вага ліквідних активів, у тому числі

- грошових коштів підприємства;

- Власний капітал підприємства незначно збільшився, а позиковий - став менше.

Підприємству необхідно переглянути свою господарську політику, тому що зростання виробничих запасів при одночасному зменшенні грошових коштів і інших ліквідних активів негативно позначається на загальному економічному стані. Гроші виводяться з обігу і вкладаються у зайві виробничі запаси.

Ліквідність означає здатність цінностей легко перетворюватися на ліквідні кошти або в гроші, при цьому ідеальним є умова, коли процес перетворення цінностей у ліквідні кошти відбувається швидко і без втрати їх вартості. Нерідко буває так, що продати активи можна швидко, але зі значними втратами, тобто знижками в ціні.

В даний час існують два підходи до визначення ліквідності.

Перший полягає в ототожненні ліквідності та платоспроможності, при цьому під платоспроможністю підприємства мається на увазі його здатність погасити короткострокову заборгованість своїми засобами.

Другий підхід визначає можливість реалізації матеріальних та інших цінностей для перетворення їх в грошові кошти, при цьому все майно за ступенем ліквідності поділяється на чотири групи:

- Першокласні ліквідні активи - всі види грошових коштів і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери);

- Швидко реалізованих активи - вкладення, для звернення яких в грошові кошти потрібен певний час, в цю групу активів включаються дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інші оборотні активи;

- Среднереалізуемие активи - запаси сировини, матеріалів, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, інші запаси і витрати;

- Важкореалізовані, або неліквідні, активи - майно, призначене для поточної господарської діяльності (нематеріальні активи, основні засоби та обладнання до установки,капітальні та довгострокові фінансові вкладення, тобто підсумок розділу I активу балансу).

Джерела коштів підприємства (пасив балансу) за ступенем зростання термінів зобов'язань також поділяються на чотири групи:

- Найбільш термінові зобов'язання - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, позики, не погашені в строк (дані беруться з додатків до бухгалтерського балансу);

- Термінові пасиви - короткострокові кредити банків та інші короткострокові позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати;

- Довгострокові пасиви - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви (статті балансу «Довгострокові пасиви»);

- Постійні пасиви - «Доходи майбутніх періодів», «Фонди споживання» та «Резерви майбутніх витрат і платежів», тобто статті розділу балансу «Капітал і резерви», і окремі статті балансу, що не увійшли у попередні групи.

Здійснимо групою активів і пасивів підприємства на початок і кінець року за їх терміновості і виявимо відхилення між ними, використавши таблицю2.10

Ліквідність балансу до кінця року зменшилася, якщо на початку року першокласні ліквідні активи перевищували найбільш термінові зобов'язання на 28 т.р., то до кінця року мав місце їх нестачу в сумі - 248 урахуванням

Крім того, ліквідність і платоспроможність визначається за допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності, який розраховується як відношення першокласних ліквідних активів до короткострокових зобов'язань:

- На початок року 360: 332 = 1,084;

- На кінець року 124: 372 = 0,333.

Нормальне значення коефіцієнта 2,0 - 3,5. Фактичні значення цього коефіцієнта набагато нижче і говорять про те, що якщо на початок року поточна заборгованість могла бути погашена лише на 50% на дату складання балансу, то в кінці року - тільки на 10 - 15%.

Аналіз достатності джерел фінансування для формування запасів

Для виконання даного аналізу необхідно розрахувати ряд показників.

На даному підприємстві запасів менше, ніж власних оборотних коштів, тобто підприємство повністю покриває запаси власними оборотними засобами і не залежить від зовнішніх кредиторів. Таке підприємство належить до категорії абсолютно фінансово сталого. У той же час, положення не можна вважати ідеальним, тому що це означає, що адміністрація не вміє чи не хоче залучати зовнішні джерела, що стримує розвиток підприємства.

Таблиця 2.11 Розрахунок власних оборотних коштів (тис. грн.)

Власні оборотні кошти	На початок року	На кінець року	Відхилення (+.-)
Власний капітал Довгострокові зобов'язання Необоротні активи Разом власних оборотних коштів (1 + 2 + 3)	1910 - 285 2195	2540 - 789 3329	630 - 504 1134

Таблиця 2.12 Розрахунок джерел формування запасів

Джерела формування запасів	На початок року	На кінець року	Відхилення (+,-)
Власні оборотні кошти Короткострокові кредити банків та позики Розрахунки з кредиторами Разом джерел	2195 - 134 2329	3329 - 162 3491	1134 - 32 1166

Таблиця2.13 Розрахунок ступеня покриття запасів власними оборотними засобами та джерелами формування запасів, тис. грн.

Показники	На початок року	На кінець року	Ступінь покриття
			на п.р.	на к.г.
Запаси Власні оборотні кошти Джерела формування запасів	849 2195 2329	1339 3329 3491	- +1346 +1480	- +1990 +2152

Оцінка ділової активності організації

До числа показників ділової активності підприємства належать показники оборотності капіталу. Розрахуємо їх, використовуючи таблицю2.14.

Розрахунок показників ділової активності показав, що в цілому ділова активність підприємства залишилася на колишньому рівні - по ряду коефіцієнтів помітно збільшення, а по ряду - незначне зменшення:

- Коефіцієнт загальної оборотності збільшився з 3,716 до 3,718, тобто все майно підприємства в цілому обертається за рік 3,7 разів;

- Коефіцієнт оборотності мобільних засобів зріс з 5,297 до 6,110;

- Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів незначно знизився з 6,869 до 6,569;

- Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс з 21,700 до 30,846, що в свою чергу зменшило термін обороту дебіторської заборгованості з 16,8 днів до 11,8 днів;

- Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - з 25,099 до 29,104 і відповідно термін обороту кредиторської заборгованості - з 14,5 днів до 12.5 днів;

- Фондовіддача основних коштів знизилася з 29,24 до 13,72, тобто якщо в 2004 році кожен рубль вкладений у ОФ приніс 29,24 рубля виручки, то в 2010 році - тільки 13.72 гривні;

- Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився з 4,36 до 4,26.

Показники управління активами підприємства

Розрахуємо основні коефіцієнти, що характеризують управління активами підприємства (Таблиця 2.15)

Таблиця 2.15 Показники управління активами підприємства

Показники	Фактичне значення	Критерій
	на п.р.	на к.г.
Коефіцієнт позикових коштів Коефіцієнт автономії Коефіцієнт маневреності власного капіталу Коефіцієнт накопичення амортизації Коефіцієнт реальної вартості активів	0,17 0,85 1,15 0,41 0,51	0,146 0,87 1,31 0,34 0,73	- > 0,5 - <0,25 > 0,5

Коефіцієнт позикових коштів розраховується як відношення зобов'язань до власного капіталу.

Коефіцієнт автономії розраховується як відношення власного капіталу до загальної суми капіталу. Фактичні значення вище рекомендованої, що говорить і повної фінансової незалежності підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення зносу основних засобів до їх первісної вартості. Фактичні значення не відповідають рекомендованому.

Коефіцієнт реальної вартості активів розраховується як відношення реальних активів до загальної суми капіталу. Реальні активи - це сума залишкової вартості основних фондів, запасів, готової продукції і товарів для перепродажу. Фактичні значення вище рекомендованого.

Дані аналізу свідчать про те, що управління активами здійснюється на хорошому рівні. Не відповідність коефіцієнта накопичення амортизації можна пояснити специфікою діяльності підприємства - більшу питому вагу в основних фондах складає виробничий і господарський інвентар. Термін служби якого незначний і накопичення амортизації відбувається досить швидко.

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності підприємств торгівлі на прикладі

3.1 Фактори, які можуть вплинути на діяльність підприємств торгівлі

Завдання управління обсягом та структурою товарообороту в умовах ринкової економіки визначають доцільність вивчення можливостей підприємства активно впливати на дію окремих факторів з метою доведення обсягів реалізації товарів до цільового рівня. З метою вивчення можливостей використання факторів для регулювання обсягу товарообороту потрібно здійснити систематизацію факторів на регульовані торговим підприємством і нерегульовані.

У складі факторів, що регулюються торговим підприємством, виділяють чотири групи:

--ресурсного забезпечення;

--пов'язані з організацією торгівлі;

-- що визначають умови торговельного процесу; --що відображають стан комерційної роботи.

До групи факторів ресурсного забезпечення відносять: фактори товарного забезпечення, використання трудових ресурсів, а також використання основних фондів.

До групи факторів, пов'язаних з організацією торгівлі, відносять: товарну спеціалізацію, тип структурної одиниці, форму обслуговування, місцезнаходження та тривалість роботи підприємства.

До групи факторів, що визначають умови торговельного процесу, відносять: пропускну спроможність підприємства, інтенсивність потоку покупців, середню ціну закупівлі, рівень задоволення купівлі, рівень культури торгового обслуговування.

До факторів, що відображають стан комерційної роботи, відносять: організацію руху товарів, умови постачання, цінову стратегію, організацію реклами, стимулювання споживача.

Фактори, які не регулюються торговим підприємством, ділять на такі групи:

-- фактори, які характеризують розвиток торгівлі в регіоні. Це кількість працівників торгівлі на 1000 мешканців, середньодушовий товарооборот, частка громадського харчування в роздрібному товарообороті, рівень розвитку позамагазинних форм торгівлі, ступінь насиченості товарами торгової мережі в районі діяльності підприємства;

--фактори, що обумовлюють (формують) споживчий попит. До них відносять: грошові доходи на одного мешканця району, структуру використання власних доходів, співвідношення цін на різні товари, рівень попиту на товари, середню кількість відвідувань підприємства одним мешканцем на рік;

--демографічного характеру, до яких відносять: кількість населення в районі обслуговування, частку працездатного населення (від 16 до 60 років) та дітей до 15 років у загальній чисельності населення;

--соціально-психологічні, до яких відносять: структуру неробочого часу, рівень споживання, погляди, переконання, звички, традиції людей.

Нерегульовані фактори впливають на діяльність торгового підприємства, але не можуть керуватися підприємством та його службами. Фактори цієї групи відображають вплив неконтрольованого середовища, яке визначає ступінь успіху або невдачі рішень, які приймаються.

Потрібно враховувати, що будь-який, навіть найкращий план, може зазнати невдачі при негативному впливі нерегульованих факторів. Це визначає доцільність постійного моніторингу за характером нерегульованих факторів, їх впливом, ймовірними змінами у процесі управління товарооборотом підприємства. Щоб пристосуватися до контрольованого турбулентного навколишнього середовища, потрібна адаптація, коригування стратегії та тактики діяльності.

Використання результатів вивчення передбачає:

--найбільш детальну систематизацію факторів;

-- встановлення кількісного або логічного зв'язку між факторами та обсягом товарообороту;

--визначення граничних оцінок дії кожного фактора;

--діагностику ситуацій, при яких фактори сприяють чи не сприяють зростанню товарообороту;

--визначення області стійкості (незалежності) обсягів товарообороту при змінах характеру окремих факторів, а також часовий лаг запізнення, що має вплив на зміну факторів;

--виконання варіантних розрахунків планів товарообороту, розробку сценаріїв розвитку товарообороту, враховуючи ймовірність зміни факторів.

Здійснюючи оцінку регульованих факторів, слід враховувати, що через їхню неоднорідність вони по-різному впливають на обсяг товарообороту торгового підприємства.

Визначення характеру дії регульованих факторів полегшує роботу підрозділів торговельних підприємств та служб, які здійснюють розробку стратегії регулювання роздрібного товарообороту та контролю за її впровадженням у життя.

У результаті виконаного аналізу 2 і 3 розділів можна зробити наступні висновки та дати рекомендації підприємству щодо підвищення ефективності його діяльності:

- На підприємстві спостерігається значне зростання дебіторської заборгованості, що в свою чергу викликало значне зниження грошових коштів у касі та на розрахунковому рахунку до кінця 2010 року. Так, дебіторська заборгованість зросла з 87 тис. грн. до 351 тис. грн. або на 403,4%, а грошові кошти скоротилися з 159 тис. грн. до 124 тис. грн.; підприємству необхідно вжити заходів щодо стягнення боргів, запровадити систему авансових платежів та попередньої оплати;

- Відбулися значні зміни і в структурі оборотних фондів - якщо на початок 2009 року більший питома вага припадала на сировину і матеріали, то в кінці 2010 року - на готові вироби та товари для перепродажу, що говорить про «затаривании» підприємства зайвими запасами, що може негативно відіб'ється на фінансових результатах;

- Витрати обігу у 2010 році збільшилися на 2135 тис. грн. або 44,1%. Для порівняння, роздрібний товарообіг збільшився тільки на 29,9%, що говорить про зниження прибутковості діяльності підприємства у 2010 році; підприємству необхідно переглянути свої витрати, а саме постійні - утримання апарату управління, амортизація основних фондів і т. п.;

- Відбулися зміни і в структурі витрат - зросли матеріальні витрати та амортизація;

- За рік чисельність працівників зросла на 6 осіб або 19,3%, витрати на оплату праці виросли на 372 тис. грн. або на 25%. Т.ч., на підприємстві відбувається зростання заробітної плати - відносне зростання становить 29,5%;

- Прибуток підприємства у 2010 році зменшилася на 13 тис. грн., що було викликано зростанням торгових витрат - на 66,7% до 2009 року. Ця ж причина призвела до зниження рівня рентабельності з 9% до 6,8%; підприємству вкрай необхідно переглянути витрати;

- У 2010 році в майні підприємства більшу питому займали поточні активи, а саме запаси, причому ця тенденція до кінця року збільшилася; в той же час помітно знизилася питома вага ліквідних активів, у тому числі грошових коштів підприємства; власний капітал підприємства незначно збільшився, а позиковий - став менше; підприємству необхідно активізувати роботу з дебіторами;

- Підприємству необхідно переглянути свою господарську політику, тому що зростання виробничих запасів при одночасному зменшенні грошових коштів і інших ліквідних активів негативно позначається на загальному економічному стані. Гроші виводяться з обігу і вкладаються у зайві виробничі запаси;

- В той же час на цьому підприємстві запасів менше, ніж власних оборотних коштів, тобто підприємство повністю покриває запаси власними оборотними засобами і не залежить від зовнішніх кредиторів. Таке підприємство належить до категорії абсолютно фінансово сталого. Але таке положення не можна вважати ідеальним, оскільки це означає, що адміністрація не вміє чи не хоче залучати зовнішні джерела, що стримує розвиток підприємства.

3.2 Напрями підвищення рентабельності підприємства

Розробка стратегії управління товарооборотом підприємства здійснюється, виходячи з мети діяльності підприємства та забезпечення потрібних темпів розвитку торгового підприємства, найбільш повного задоволення попиту споживачів, що обслуговуються, розширення їх контингенту. Стратегія розвитку проявляється в розробці конкретних завдань. Відповідно до основної мети підприємства виділяють такі найважливіші завдання:

-- взаємоузгодженість темпів розвитку товарообороту з розвитком регіонального споживчого ринку та зміни Його кон'юнктури;

-- планування обсягу реалізації товарів, який забезпечить отримання торговельним підприємством необхідної суми прибутку;

--забезпечення в процесі планування товарообороту ефективного використання наявного ресурсного потенціалу при потребі визначення обсягів та можливості залучення додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових);

-- розробка асортиментної політики підприємства, планування асортиментної структури товарообороту відповідно до попиту контингенту споживачів, що обслуговуються.

Процес управління роздрібним товарооборотом базується на таких принципах:

- програмно-цільовий принцип, відповідно до якого розвиток товарообороту має бути підпорядкований виконанню чітко визначеної мети та розробленої на її основі програми реалізації.

-принцип комплексності, який передбачає узгодженість управління товарооборотом з іншими показниками діяльності і, головне, з основним результативним показником, який характеризує ефективність господарювання, - прибутком торгового підприємства.

-принцип науковості, вимогою якого є постійне вдосконалення методології аналізу та планування товарообороту, на базі використання економіко-математичного моделювання, побудови імітаційних та оптимізаційних моделей, урахування впливу негативних факторів у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства.

-принцип неперервності, дотримання якого передбачає узгодженість рішень поточних та перспективних завдань управління товарооборотом в єдиному управлінському процесі.

З урахуванням головної мети, завдань та принципів управління будується система управління товарооборотом на торговельному підприємстві, визначається конкретний зміст цього управління та послідовність його здійснення.