Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Порядок розробки стратегії управління розвитку товарооборотом можна представити чотирма етапами:

Перший етап передбачає формування інформаційної бази, тобто сукупності відомостей, потрібних для прийняття управлінських рішень щодо обсягу та структури роздрібного товарообороту. Інформаційна база управління товарообігом охоплює такі відомості:

1. Про стан та перспективи розвитку внутрішнього середовища торговельного підприємства: це обсяги, склад та структура товарообороту підприємства, закономірності та тенденції його розвитку, фактори, що впливають на обсяги та склад цього показника, стан ресурсного потенціалу підприємства та ступінь забезпеченості товарообороту окремими видами ресурсів.

Джерелом отримання потрібної інформації є бухгалтерська та статистична звітність, а саме: форма № 1 -"Баланс" і додатки до нього, форма № 3-торг "Звіт про надходження, продаж та залишки товарів", а також форма № 5-торг "Звіт з праці", форма № 7-торг "Звіт про розвиток торгової мережі", матеріали управлінського обліку щодо обсягів продажу структурними підрозділами підприємства, торгово-фінансовий план діяльності підприємства на звітний період.

2. Про стан та перспективи розвитку зовнішнього середовища. Тут визначають:

- загальну кон'юнктуру споживчого ринку, стадію кон'юнктурного циклу на товари, які реалізуються підприємством;

- район діяльності підприємства та зміни, які в ньому відбулися, чисельність та склад населення, що обслуговується цим підприємством, обсяг незадоволеного попиту та того, що формується, смаки та переваги споживачів;

- конкурентне оточення підприємства, стратегію та тактику його діяльності, цінову, асортиментну та маркетингову політику;

- стан товарної пропозиції та тенденції її розвитку; --соціально-економічний розвиток країни та регіону, його вплив на обсяги купівельних фондів споживачів;

- інструменти державного регулювання кон'юнктури споживчого ринку та діяльності торгових підприємств.

Потрібна інформація цього плану може бути отримана в результаті опитування та анкетування споживачів, проведення спеціальних досліджень шляхом використання кон'юнктурних оглядів споживчого ринку в цілому та його окремих товарних та регіональних сегментів, а також на базі систематизації та вивчення нормативної бази, публікацій загального та спеціального характеру.

На другому етапі управління товарооборотом здійснюється аналіз стану реалізації товарів підприємством та оцінюються можливості подальшого зростання обсягу товарообороту.

У ході проведення цієї роботи аналізують обсяг, склад та структуру реалізації товарів у магазині в минулих періодах, визначають тенденції розвитку та фактори, що вплинули на цей показник, досліджують ритмічність та сезонність реалізації окремих груп товарів, оцінюють ступінь та причини невиконання раніше розроблених планів розвитку товарообороту, аналізують характер впливу факторів зовнішнього середовища в теперішньому часі та у перспективі.

Метою проведення такої аналітичної роботи є вивчення можливостей підприємства щодо подальшого зростання товарообороту та визначення основних протидіючих факторів.

Третій етап розробки стратегії управління товарооборотом підприємства пов'язаний з визначенням цілей подальшого розвитку товарообороту підприємства.

Розробка плану та формування асортиментної структури товарообороту базується на такій системі стратегічних цілей:

1. Досягнення відповідного обсягу та формування структури товарообороту з урахуванням можливостей цього сегмента споживчого ринку та очікування змін його кон'юнктури.

2. Досягнення обсягу та формування структури товарообороту, яка б забезпечувала максимальну ефективність використання наявного ресурсного потенціалу.

3. Досягнення обсягів товарообороту та формування його структури, виходячи з потреби отримання цільової суми прибутку. Всі перераховані цілі управління товарооборотом тісно взаємопов'язані й можуть бути реалізовані тільки на базі комплексного підходу.

На четвертому етапі управління товарооборотом здійснюють обґрунтування обсягу та структури товарообороту на плановий період.

Планування обсягу та структури реалізації товарів є одним із відповідальних етапів у системі економічного управління товарооборотом. Це пояснюється важливим значенням цих показників у системі планів економічного розвитку підприємства.

При плануванні товарообороту визначають, з одного боку, його необхідний обсяг, виходячи з цільової суми прибутку, а з іншого,--можливий обсяг та структуру товарообороту в умовах наявного ресурсного потенціалу підприємства.

Після проведення розрахунків необхідного та можливого обсягу товарообороту підприємства на плановий період потрібно досягти збалансованості між цими показниками. Це і є плановим завданням п'ятого етапу управління товарооборотом підприємства.

У цілому, за даними проведеного аналізу діяльність підприємства можна охарактеризувати як ефективну. Фінансове становище підприємства незалежно і стійко, не дивлячись на ряд недоліків, перерахованих вище.

Розрахунок показників ділової активності показав, що в цілому ділова активність підприємства залишилася на колишньому рівні - по ряду коефіцієнтів помітно збільшення, а по ряду - незначне зменшення:

- Коефіцієнт загальної оборотності збільшився з 3,716 до 3,718, тобто все майно підприємства в цілому обертається за рік 3,7 разів;

- Коефіцієнт оборотності мобільних засобів зріс з 5,297 до 6,110;

- Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів незначно знизився з 6,869 до 6,569;

- Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс з 21,700 до 30,846, що в свою чергу зменшило термін обороту дебіторської заборгованості з 16,8 днів до 11,8 днів;

- Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - з 25,099 до 29,104 і відповідно термін обороту кредиторської заборгованості - з 14,5 днів до 12.5 днів;

- Фондовіддача основних коштів знизилася з 29,24 до 13,72, тобто якщо в 2009 році кожен рубль вкладений у ОФ приніс 29,24 грн виручки, то в 2010 році - тільки 13.72 рубля;

- Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився з 4,36 до 4,26.

Фактичні значення коефіцієнта автономії вище рекомендованої, що говорить і повної фінансової незалежності підприємства.

Дані аналізу свідчать про те, що управління активами здійснюється на хорошому рівні. Не відповідність коефіцієнта накопичення амортизації можна пояснити специфікою діяльності підприємства - більшу питому вагу в основних фондах складає виробничий і господарський інвентар. Термін служби якого незначний і накопичення амортизації відбувається досить швидко.

фінансовий торговельний адаптація рентабельність

3.3 Діяльність торгових підприємств в умовах фінансової кризи

Підприємства галузі торгівлі мають ряд характерних особливостей порівняно з іншими сферами діяльності. Зокрема, у системі галузей економіки торгівля є особливою ланкою, яка зв'язує виробників і споживачів продукції, що обумовлює відмінність торговельних підприємств від підприємств інших галузей. Специфіка, пов'язана зі специфікою економічних відносин у сфері обігу, у свою чергу впливає на організацію фінансової діяльності та формування капіталу торговельних підприємств. [3] Саме тому метою статті є вивчення теоретико-методологічних засад формування і використання капіталу підприємствами торгівлі, а також розробка пропозицій щодо покращення цієї структури.

Найбільшу частку у даній галузі становлять малі та середні підприємства не тільки в Україні, а й в усьому світі. У цілому, структура капіталу невеликих і середніх підприємств порівняно з великими фірмами характеризується більшою питомою вагою позикового капіталу. Значне місце займають позики банків, більша частина яких притягується на короткий строк.

Останнім часом ситуація в галузі торгівлі характеризується фінансовою нестійкістю підприємств, кризою платоспроможності та накопиченням взаємних боргів між суб'єктами господарювання, руйнуванням господарських зв'язків, нестачею амортизаційних відрахувань навіть на звичайне відтворення основних фондів. Як результат, склалася тенденція до зменшення кількості прибуткових підприємств та погіршення їх фінансового стану. Зокрема, торгівля має найнижчу питому вагу реальних джерел власного капіталу в сукупному капіталі порівняно з іншими галузями економіки. Протягом останніх років спостерігалася стійка тенденція до підвищення питомої ваги позикового капіталу в загальній сумі капіталу і, відповідно, зниження питомої ваги власного капіталу. А це свідчить про втрату фінансової стійкості. Проте в складних умовах кризи позиковий капітал почав стрімко дорожчати, особливо для тих підприємств, які не можуть знизити ризик втрати платоспроможності. Українські банки кредитують підприємства неохоче, в малих обсягах і під великі відсотки, програми кредитування малого та середнього бізнесу в банках розвинені слабо. [2] За таких умов єдино можливим кроком стає збільшення частки власного капіталу. Такі кроки у майбутньому можуть суттєво покращити фінансову стійкість підприємств галузі, яка на даний момент є вкрай критичною.

У складі власного капіталу підприємств найбільша питома вага припадає на статутний і додатковий капітали, а найменша - на резервний капітал. Також підприємства торгівлі характеризуються високою часткою непокритих збитків, що свідчить про незадовільний стан, фінансову нестійкість та близькість до банкрутства.

Позиковий капітал формується в основному за рахунок короткострокових джерел і використовується для фінансування більшої частини оборотного капіталу. Питома вага довгострокових зобов'язань є незначною і становить у торгівлі лише 4%. Кредиторська заборгованість має найбільшу вагу у складі короткострокового позикового капіталу. Вага цього показника у сукупному капіталі подекуди сягає 81,3% і останнім часом продовжує зростати. [1] Це зумовлюється подорожчанням банківських кредитів, слабкими штрафними санкціями до боржників, а також тим, що 80% операцій галузі є бартерними угодами через низьку платоспроможність частини підприємств. Загальна частка банківського кредитування є меншою порівняно з кредиторською заборгованістю. Причиною є те, що відсотки за користування кредитами стали досить високими, а умови кредитування досить жорсткими, що обмежує доступ підприємств до цих ресурсів.

За тих нестабільних зовнішніх умов, що склалися, малим та середнім підприємствам галузі торгівлі досить складно планувати свою діяльність у довгостроковій перспективі через високий рівень невизначеності. Тому фінансовий менеджмент працює здебільшого на короткостроковий період. Насамперед, йому необхідно керуватися наступними рекомендаціями.

По-перше, при виборі джерел коштів необхідно враховувати як їх вартість, так і доступність. За даних умов позикові кошти, особливо короткострокові, повинні стати менш пріоритетним джерелом фінансування.

По-друге, перевагу необхідно надавати внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку. Із збільшенням власних коштів збільшуються потенційні можливості підприємства до зростання у довгостроковій перспективі.

По-третє, комбінація різних зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування має сприяти збільшенню рівня рентабельності капіталу. Рішення про залучення коштів повинне прийматися, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу. Також усі зміни структури капіталу підприємств торгівлі повинні бути направлені на збільшення фінансової стійкості та ліквідності, що призведе до зменшення ризику неплатоспроможності і значно покращить стосунки з банками та постачальниками.

Отже, діяльність торговельного підприємства в умовах ринкової економіки неможлива без використання різних форм і джерел фінансування. Зовнішнє і внутрішнє фінансування знаходяться у тісній взаємозалежності, проте це не означає взаємозамінності. Зовнішнє боргове фінансування не повинно заміняти залучення і використання власних джерел капіталу, особливо в складних умовах кризи.

Ключовим фактором досягнення торговельним підприємством стійкої конкурентної переваги є розробка і реалізація дієвої стратегії управління прибутком на основі загальної стратегічної орієнтації підприємства, що потребує комплексного впровадження відповідних традиційних і сучасних методів та інструментів. Але більшість вітчизняних підприємств не реалізує або реалізує неефективно принципи стратегічного управління, частка збиткових торговельних підприємств є досить великою (30,1%) і загальні обсяги їхніх збитків зростають.

Проблемами оцінки та управління прибутком торговельного підприємства займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Г. Аніськова, І. Бланк, А. Мазаракі, Л. Омелінович, Н. Ушакова та інші. Однак розробці комплексного підходу до стратегічного управління прибутком торговельних підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності належної уваги дотепер не приділялося.

Фінансово-економічна криза посилила конкурентну боротьбу торговельних підприємств на ринку товарів та послуг. Одним із засобів посилення конкурентних переваг торговельного підприємства є зміцнення його положення на ринку і підвищення ефективності господарської діяльності, головним показником якої є прибуток.

Визначальна роль прибутку в розвитку підприємства та забезпечення інтересів його власників і персоналу вимагає ефективного та безперервного управління його формуванням і використанням.

Управління прибутком означає процес розробки та прийняття управлінських рішень з ключових аспектів, пов'язаних з утворенням і витратою чистого доходу підприємства.

За останні роки ситуація в Україні значно змінилася, у результаті чого вітчизняні підприємства

отримали вільні ціни, право вибору постачальників та споживачів, перспективу виходу на міжнародні ринки. Зворотним боком переходу стало пожвавлення конкуренції та прихід на вітчизняні ринки зарубіжних виробників, що вплинуло на внутрішнє й зовнішнє середовище підприємств.

Демократичні перебудови принесли не тільки свободу, а необхідність виконання бюджетів усіх рівнів. Їх хронічні дефіцити викликали посилення податкового тиску.

З метою пом'якшення податкового тиску та адаптація податкового законодавства до світових стандартів у 2010 році прийнято Податковий кодекс України.

Цей законодавчий акт визначає діючий порядок утворення прибутку, і це означає новий етап ринкових перетворень в економіці України.

Нове законодавство докорінно змінило систему визначення прибутку, що залишається в розпорядженні торговельного підприємства, тому що внесло ряд принципових змін у порядок

обчислення податків. Об'єктом прямого оподаткування підприємств натепер виступає прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скорригованого валового доходу звітного переіоду на суму валових витрат платника податків і суму нарахованих амортизаційних відрахувань.

У цьому зв'язку необхідно відзначити, що прийняття рішень пов'язано з трансакційними витратами. У загальному вигляді трансакційні витрати можна було б визначити як витрати економічної взаємодії у яких би формах вона не відбувалася. Трансакційні витрати супроводжують рішення, прийняті як на індивідуальному, так і на колективному рівні. Якщо говорити про підприємство у сфері товарного обігу, то рівень трансакційних витрат вплине на вибір постачальників, покупців, рівень цін, вид товару що купується і продається кількість грошових ресурсів та інше. Відповідно загальний рівень витрат вплине на рівень торговельної надбавки та, як наслідок, на рівень прибутку.

Важливою метою управління формуванням прибутку є виявлення основних факторів, що визначають його кінцевий розмір, і пошуку резервів подальшого збільшення його суми.

Факторів зростання прибутку дуже багато, їх можна класифікувати за різними критеріями. У загальному вигляді можна виокремити фактори, що безпосередньо впливають на розмір прибутку: товарооборот, товарні запаси (їх структура й асортимент), ціна товарів (купівельна та ціна продажу), витрати на продаж.

Товарооборот є, одним із найголовніших показників, що характеризує діяльність торговельного підприємства. Цей показник найбільш істотно впливає на зміну прибутку. Однак сам товарооборот (його величина та структура) залежить від управління товарними запасами організації.

В умовах фінансової кризи необхідно адаптуватися до умов, які постійно змінюються. У зв'язку з цим керівництво підприємства має забезпечити ритмічне постачання споживачів товарами, що відповідають за асортиментом, кількістю і якістю їх попиту. Правильно організоване управління товарними запасами відіграє велику роль у якісному обслуговування споживачів. Необхідність управління товарними запасами пов'язана зі змінами попиту на конкретні товари. Так, надлишок товарів на складі, так само як їх дефіцит, спричиняють небажані економічні наслідки. У першому випадку збільшуються витрати на зберігання товарів, вони морально застарівають, знижують свої споживчі властивості. У другому випадку не задовольняється попит споживачів, і, як наслідок погіршується економічні та фінансові показники підприємства.

Одними з найбільш важливих факторів впливу на розмір прибутку та прийняття управлінських рішень є купівельні та ціни продажу на товари. Аналіз купівельних цін тісно взаємопов'язаний із прийняттям рішень щодо асортименту, обсягу закупівель товарів і витрат на його придбання. У загальному випадку торговельна організація прагне придбати товар у тих постачальників, що пропонують його за найменшими цінами. Це дозволить надалі торговельній організації одержати більш високий прибуток в одиниці проданого товару, а також збільшити ціновий діапазон боротьби з конкурентами.

Водночас необхідно забезпечити вигідність кожної комерційної справи. Це означає, що доцільно забезпечувати зважений підхід при виборі постачальників, визначенні обґрунтованої торговельної надбавки, витраті коштів на здійснення комерційної діяльності.

Ціна є визначальним чинником формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод повинне забезпечувати закупівлю товарів за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при

закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгоджені ціни товару, закупівлі партій товарів в період їх сезонного розпродажу.

Отже, перспективним напрямом дослідження цієї проблеми є розробка методики розрахунків факторних впливів на прибуток торговельного підприємства.

Розділ 4. Охорона праці

Система управління охороною праці (СУОП) -- сукупність органів управління підприємством (структурним підрозділом), які на підставі чинних нормативно-правових актів і політики підприємства здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність щодо виконання завдань охорони праці, спрямованих на усунення неприпустимого ризику для здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Об'єктом управління охороною праці на підприємстві є діяльність структурних підрозділів і функціональних служб щодо здійснення правових, навчально-виховних, соціально-економічних, організаційно-технічних і санітарно-профілактичних заходів з охорони праці.

Мета функціонування СУОП -- здійснення державної політики щодо охорони праці, яка спрямована на усунення неприпустимого ризику для здоров'я працівників під час виробничої діяльності, запобігання нещасним випадкам, профзахворюванням і аваріям шляхом комплексного вирішення встановлених завдань з охорони праці.

Управління охороною праці на підприємстві здійснюють:

— загалом на підприємстві -- директор (роботодавець) та його заступники;

— у підрозділах -- їх керівники.

Організаційно-методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовку управлінських рішень та контроль за їх виконанням здійснює служба охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо директору.

Нормативною базою СУОП є Конституція України, Закон «Про охорону праці», Кодекс законів про працю, постанови Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України (КМУ), Укази Президента, Національна програма покращання безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, Закон «Про охорону здоров'я», Закон «Про пожежну безпеку», система стандартів безпеки праці, правила, норми, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці.

Вимоги нормативно-правових актів щодо охорони праці виконуються завдяки функціонуванню СУОП, тобто планомірним виконанням завдань і функцій управління охороною праці.

Робота з охорони праці на об'єкті роздрібної торгівлі здійснюється відповідно до Законів України: "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", Про споживчу кооперацію "," Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення "і чинними положеннями про службу охорони праці та службі пожежної безпеки.

. За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість виготовлення, монтаж, наладку, ремонт та технічне діагностування, а також відповідність об'єкта цим Правилам, відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від форм власності та відомчої належності), що виконує відповідні роботи.

Власник (керівник) об'єкта роздрібної торгівлі та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог Правил, в межах покладених на них завдань і функціональних обов'язків, згідно з чинним законодавством.

Власник (керівник) зобов'язаний: створити службу охорони праці або призначити посадову особу, яка повинна забезпечувати вирішення конкретних питань охорони праці;

затвердити інструкції про обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці та пожежної безпеки;

розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці та пожежної безпеки діють у межах об'єкта та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників;

забезпечувати організацію та проведення медичних оглядів працівників;

забезпечувати організацію навчання і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці та пожежної безпеки.

Працівники роздрібної торгівлі повинні проходити медичні огляди відповідно до порядку і термінів встановлених Положенням про медичний огляд працівників певних категорій.

Усі працівники при прийомі на роботу або переведення на іншу ділянку, а також у процесі роботи на об'єкті повинні проходити навчання відповідно до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці та Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, установах та організаціях України.

Навчання працівників передбачає інструктаж з питань охорони праці, пожежної безпеки, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, вивчення правил поведінки при виникненні аварій на об'єкті.

Працівники допускаються до самостійної роботи тільки після вступного інструктажу, навчання і перевірки теоретичних знань, первинного інструктажу на робочому місці, стажування і придбання навичок безпечних методів праці.

Для перевірки знань працівників з питань охорони праці та пожежної безпеки на об'єкті наказом власника (керівника) створюється комісія, яку очолює його заступник (головний інженер).

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особам, які при перевірці знань показали задовільні результати, видаються посвідчення. У разі незадовільних результатів працівники повинні пройти повторну перевірку протягом місяця.

Розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань, пригод, що виникли на об'єкті роздрібної торгівлі, повинно проводитися в порядку, передбаченому в Положенні про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Особи, винні у порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Організації торгівлі можуть розташовуватися як в окремо стоячій будівлі, так і в прибудованих, вбудованих, вбудовано-прибудованих до житлових будинків та в будівлях іншого призначення приміщень, а також розміщуватися на території промислових та інших об'єктів для обслуговування працівників цих організацій.

Діяльність організацій торгівлі не повинна погіршувати умови проживання, відпочинку, лікування, праці людей в житлових будівлях та будівлях іншого призначення.

В приміщеннях, прибудованих, вбудованих, вбудовано-прибудованих до житлових будинків та в будівлях іншого призначення приміщень не дозволяється розміщувати спеціалізовані рибні та овочеві магазини, а також магазини, загальною площею більше 1000м2.

Відстань від меж ділянок ринків та організацій торгівлі до меж ділянок житлових та громадських будівель, загальноосвітніх, дитячих закладів, установ охорони здоров'я і відпочинку повинна бути не менше, ніж 50 метрів.

Будівництво нових, а також технічне переозброєння, реконструкція і розширення існуючих підприємств торгівлі здійснюються відповідно до діючих "Санитарных норм к проектированию промышленных предприятий" N 245-71. Введення в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих та капітально відремонтованих підприємств та цехів повинно проводитись за погодженням з установами санітарно-епідеміологічної служби відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів від 8 жовтня 2008 року № 923 " Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Асортимент продукції, що пропонується, розробляється у суворій відповідності до проектної потужності підприємства, споживацького попиту, наявності необхідних приміщень, рівня їх забезпеченості технологічним та холодильним обладнанням і погоджується із територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби. Таке погодження проводиться перед початком роботи підприємства та при зміні асортименту на підставі аналізу показників санітарно-епідеміологічної безпеки продукції, а також санітарних актів утримання приміщень, технологічного та допоміжного обладнання.

Завантажування продуктів слід передбачати з торців житлових будівель, що не мають вікна, із підземних тунелів за наявності спеціальних завантажувальних приміщень.

Територія організацій торгівлі та приєднувана до неї по периметру упорядковується та утримується у чистоті. На території влаштовують навіси для зберігання тари та площадку для збирання сміття та харчових відходів, яка розміщується на відстані не менше 20м від місць торгівлі. Для збирання сміття та харчових відходів передбачають роздільні контейнери з кришками (або спеціальні закриті конструкції), що встановлені на площадках з твердим покриттям, розміри яких перебільшують площу основи контейнерів на 1м в усі боки.

Контейнери та збірники для сміття очищаються при заповненні на 2/3 їхнього об'єму, але не рідше 1 разу на добу. В теплий період року вони дезінфікуються з використанням дозволених в установленому порядку засобів.

Вивіз контейнерів та збірників для сміття проводиться спеціальним транспортом, використання якого для транспортування продовольчої сировини не проводиться. При централізованому зборі сміття збірники для нього повинні поставлятися чистими та продезінфікованими.

Територія ринку розмежується на функціональні зони: торгова, адміністративно-складська, господарча, стоянка для транспорту.

В господарчій зоні встановлюються навіси для зберігання тари та площадки для збору сміття та харчових продуктів.

На території організації слід передбачити пристосування для дощових каналізації з відповідним ухилом, а також пристрій поливних кранів для прибирання територій.

Не допускається розміщення стаціонарних організацій дрібно-роздрібної торгівлі напоями на розлив в не каналізованих місцях та без наявності водопроводу.

Нестаціонарна торгова мережа розміщується в місцях, що обладнанні туалетами.

Вода, що використовується для технологічних, господарсько-побутових та питних потреб підприємств, повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

Водопостачання підприємств здійснюють шляхом приєднання до міської мережі водопроводу, а при його відсутності - шляхом улаштування артезіанських свердловин з обов'язковим обладнанням внутрішнього водопроводу відповідно до вимог чинних СНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід і каналізація будинків".

Вибір джерела водопостачання, місця водозабору, а також заходи щодо благоустрою зони санітарної охорони джерел водопостачання підлягають погодженню із територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби.

Внутрішній водопровід, який живиться від міської водопровідної мережі, не повинен мати безпосереднього з'єднання із водопроводом, що живиться із місцевого джерела водопостачання.

Водопровідний увід повинен знаходитися в ізольованому приміщенні, яке зачиняється, і утримуватися в належному стані, мати манометри, крани для відбору проб води, трапи для стікання, зворотні клапани, що допускають рух води тільки в одному напрямі.

Підприємства повинні мати схеми внутрішньої водопровідної мережі та каналізації і пред'являти їх на вимогу контролюючих органів.

Система водопостачання підприємств повинна передбачати резервуари чистої води для забезпечення гарантованого подавання води у випадках перебою та аварії. Тип резервуара, місце його розташування встановлюють на підставі техніко-економічних розрахунків і погоджують з установами санітарно-епідеміологічної служби. Обмін води в резервуарі повинен забезпечуватись в термін не більше як 48 годин.

Для огляду та очищення резервуарів передбачають люки, скати, драбинки. Очистку і дезінфекцію резервуарів в плановому порядку проводять в залежності від показників якості води, але не рідше 1 разу на квартал. На кожному резервуарі повинен бути трафарет:

Водобак N _______________

Об'єм куб. м ______________

Очищений _____ р.

Продезінфікований......____ р.

Вода на уводі, в накопичувальному резервуарі та точках водорозбору повинна піддаватися санітарно-хімічному та санітарно-бактеріологічному контролю в терміни, встановлені територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби, але не рідше одного разу на місяць.

Після кожного ремонту внутрішніх мереж холодного та гарячого водопостачання, а також за приписом територіальних органів санітарно-епідеміологічної служби водопровід підлягає обов'язковому промиванню та дезінфекції згідно до чинної інструкції з подальшим лабораторним контролем якості води перед її подаванням на технологічні потреби. Контрольні проби води відбирають безпосередньо після дезінфекції на уводі, з резервуара та в трьох точках водорозбору. Облік і реєстрацію причин аварії та ремонтів внутрішнього водопроводу і каналізації ведуть в спеціальному журналі, в якому відмічають дату та причини ремонту, спосіб заключної дезінфекції, прізвище, ім'я та по батькові працівника, що її проводив.

При відсутності централізованого гарячого водопостачання в мийних кондитерських цехів необхідно передбачити встановлення електрокип'ятильників, електронагрівачів або інших нагрівальних приладів. Підприємства повинні бути забезпечені гарячою проточною водою в достатній кількості.

Системи холодного та гарячого водопостачання не повинні мати між собою сполучення. Трубопроводи повинні бути пофарбовані згідно з ГОСТ 14202-69 "Розпізнавальне фарбування трубопроводів, попереджувальні знаки та маркірувальні щитки". Відповідні точки водорозбору повинні мати написи "Вода питна", "Вода технічна".

В кожному виробничому цеху і відділенні повинні бути встановлені раковини для миття рук з підведеною до них гарячою і холодною водою через змішувачі.

Умивальник повинен бути оснащений милом, щіткою, дезінфікуючим розчином, рушником одноразового користування або електросушаркою для рук. Раковини повинні розташовуватись в кожному виробничому приміщенні при вході, а також в місцях, зручних для користування ними, на відстані не більше 15 м від робочого місця.

Для забезпечення робітників питною водою повинні бути обладнані питні фонтанчики або встановлені сатуратори. Температура питної води повинна бути в межах (8 - 20) град. C.

Підприємства повинні бути обладнані каналізацією, яка забезпечує видалення виробничих, господарсько-фекальних та атмосферних вод відповідно до СНіП 2.04.03-85, СНіП 2.04.01-85, СН 496-77.

Для виведення побутових та виробничих вод підприємства повинні бути приєднані до загальноміської каналізації або мати самостійну каналізацію з очисними спорудами.

Виробничі та мийні ванни приєднують до каналізаційної мережі із повітряним розривом не менше 20 мм від верху приймальної лійки. При обладнанні всієї внутрішньої каналізації повинні бути передбачені гідравлічні затвори для запобігання проникненню запаху із каналізаційної мережі.

Санітарні вузли розташовувати над виробничими та складськими приміщеннями забороняється.

Каналізаційні стояки з виробничими стоками дозволяється прокладати в обштукатурених коробах і без ревізій.

Порядок знешкодження та спуску побутових та виробничих стічних вод погоджується з місцевими установами санітарно-епідеміологічної служби, природоохоронними органами і здійснюється в суворій відповідності до вимог СанПіН 42-126-4630-88 "Правила охраны поверхностных вод от загрязнения сточными водами".

Всі стаціонарні підприємства торгівлі вимагається обладнати системами господарчо-питного та гарячого водопостачання, а також роздільними системами каналізації виробничих та господарчо-побутових стічних вод з самостійним випусканням.

Умови водопостачання та каналізації підприємств дрібно-роздрібної мережі визначаються територіальними СЕС.

Всі стаціонарні організації торгівлі обладнуються туалетами та раковинами для персоналу. При цьому слід передбачити конструкції, які виключають повторне забруднення рук після миття (ліктьові, педальні приводи та ін.)

Туалети для персоналу та відвідувачів повинні бути роздільними.

Завантажувальну, камеру зберігання харчових відходів, тамбури туалетів для персоналу слід обладнати кранами із змішувачами на рівні 0,5м від підлоги для забору води, що призначена для миття підлоги, а також трапами з нахилом до них підлоги.

Прокладання внутрішніх каналізаційних мереж не допускається під стелею приміщень, призначених для прийому, підготовки продуктів до продажу, складських приміщень.

В організаціях торгівлі, що розташовані в житлових будівлях та будівлях іншого призначення, мережі побутової та виробничої каналізації не поєднуються з каналізацією цих будівель.

Особи, що приходять на роботу в організації торгівлі, зобов'язані пройти медичні огляди, професійну гігієнічну підготовку та атестацію, результати котрих заносяться до особової медичної книжки встановленого зразка.

В організаціях продовольчої торгівлі повинні бути створені необхідні умови для дотримання правил особистої гігієни персоналу (окреме обладнане приміщення, наявність мила, рушників, туалетного паперу, мийних та дезінфекційних засобів, антисептиків).

Співробітники організацій продовольчої торгівлі повинні бути охайно вдягнуті, носити чистий санітарний одяг (включаючи спеціальний головний убір), фірмовий знак організації, її місцезнаходження, ПІБ продавця. Спільне зберігання санітарного та домашнього одягу в організаціях торгівлі заборонено.

Працівники організацій торгівлі зобов'язані дотримуватись наступних правил особистої гігієни:

- залишати верхній одяг, взуття, головний убір, особисті речі у гардеробній;

- перед початком роботи ретельно мити руки з милом, одягати чистий санітарний одяг, підбирати волосся під ковпак або косинку;

- працювати у чистому санітарному одязі, змінювати його по мірі забруднення;

- перед відвідуванням туалету знімати санітарний одяг в спеціально відведеному місці, після відвідування туалету ретельно мити руки з милом;

- за появи ознак застудного захворювання або кишкової дисфункції, а також нагноєнь, порізів, опіків повідомляти адміністрацію та звертатися до медичних закладів для лікування;

- повідомляти про всі випадки захворювань кишковими інфекціями у родині працівника;

- не палити та не вживати їжу на робочому місці (вживання їжі та паління дозволяється тільки у спеціально відведених місцях).

В кожній організації торгівлі слід мати аптечку з набором медикаментів для надання першої невідкладної допомоги.

Учні середніх загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних закладів, студенти спеціальних навчальних закладів та технікумів перед проходженням виробничої практики в організаціях торгівлі проходять медичний огляд та гігієнічну підготовку у встановленому порядку.

Слюсарі, електромонтери та інші працівник, що зайняті ремонтними роботами в виробничих та складських приміщеннях, працюють в цехах в чистому санітарному (або спеціальному) одягу, переносять інструменти в спеціально закритих ящиках.

В західних країнах питання охорони праці і екології тісно пов'язані з управлінням якістю продукції. Так, німецька фірма RP Rhodia AG в інформаційному бюлетені до своїх працівників звертається із словами «В умовах зростаючої національної і міжнародної конкуренції все більшого значення набуває створення високоякісної продукції низької вартості і потрібної кількості, доставляння її торговим клієнтам і задоволення вимог замовника. Безпека людей, продукції, споруд, а також охорона довкілля є вищою заповіддю».

Метою ТОВ «Асоль» є успішне і довготривале виживання в умовах конкуренції. Завдяки господарським успіхам ми можемо зберегти робочі місця. Підприємство досягне успіху, якщо віддача від нашої праці буде більшою. Завдяки постійному поліпшенню охорони праці і захисту довкілля як базової основи нашої підприємницької філософії ми збільшимо наші господарські успіхи та підтвердимо очікування громадськості. Нашим стандартом є економія енергії, озеленення, прикрашання виробничого середовища.

Охорона праці є важливим обов'язком і відповідальністю кожного лінійного і функціонального керівника, які мають стежити за дотриманням усіх нормативно-правових актів з охорони праці. Спеціалісти служби охорони праці повинні консультувати керівників і контролювати виконання нормативно-правових актів.

Підприємство проводить свою працеохоронну політику на основі національних і європейських правових норм. Система управління охороною праці (Sicherheitsmanagement) на підприємстві орієнтована на вимоги SCC-Standard (Safety Certification for Contractors), який вимагає:

Проведення регулярних інспекцій робочих місць (робіт) з боку керівників підрозділів щодо вимог безпеки, зокрема застосування засобів індивідуального захисту;

проведення регулярних інспекцій об'єктів і робіт підвищеної небезпеки з боку керівників;

інструктаж нових працівників і щорічний повторний інструктаж всіх працівників зі загальних питань безпеки, гігієни праці і захисту довкілля (БГД);

спеціальне навчання з питань БГД всіх працівників, праця яких пов'язана з роботами підвищеної небезпеки;

навчання працівників пожежній безпеці і правилам першої допомоги, постійна готовність протипожежних засобів;

наявність справних засобів індивідуального захисту для всіх працівників;

встановлення і підтримання в дії засобів сигналізації, зв'язку, вимірювання і аналізу можливих причин нещасних випадків та аварій;

встановлення і ведення статистики нещасних випадків.

Служба охорони праці підприємства здійснює дорадчу і контрольну функції і зокрема:

веде статистику нещасних випадків;

розвиває працеохоронну стратегію і концепцію на підставі встановленої працеохоронної політики;

підтримує готовність протипожежних засобів;

контролює додержання встановлених вимог безпеки праці і пожежної безпеки;

контролює безпеку робіт з небезпечними речовинами.

За безпеку проведення робіт, а також за навчання працівників діям в аварійних ситуаціях відповідає керівник підрозділу. Детальні вказівки даються в спеціальних інструкціях. До перевірки безпеки і гігієни праці широко залучаються всі працівники.

Система управління охороною праці фірми побудована на основі працеохоронної політики і містить такі питання:

ретельне всебічне навчання персоналу вимогам безпеки праці і пожежної безпеки. Систематичне навчання, спрямоване на виховання у працівників звички до праці без порушень правил безпеки;

ретельний всебічний контроль і аналіз виконання інструкцій з охорони праці керівником підрозділу і спеціалістами охорони праці;

навчання методам першої допомоги і використання засобів індивідуального захисту.

За справність засобів безпеки на виробничому обладнанні, а також використання засобів індивідуального захисту відповідають лінійні керівники.

Висновок

Торговельна діяльність підприємств забезпечує безперервний процес руху активів у формі товарів від виробничих підприємств різних форм власності до безпосередніх споживачів. Для забезпечення торговельної діяльності підприємства здійснюють операції купівлі-продажу товарів, які є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства.

Різноманіття форм власності в період ринкової економіки та розширення прав торговельних підприємств вимагають альтернативних, а часом і різноманітних підходів при рішенні конкретних питань методики й техніки ведення обліку торговельної діяльності.

Метою діяльності торговельного підприємства, як і інших суб'єктів господарювання, є отримання прибутку, що визначається як різниця між доходами від певної діяльності та витратами на її здійснення.

Доходи відображаються у фінансовій звітності згідно з принципів нарахування та відповідності доходів та витрат, тобто для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Аналіз діючої практики показує, що на торговельних підприємствах як в організаційному так і в методологічному аспекті облік надходження та вибуття товарів, облік доходів і витрат, а також формування фінансових результатів продовжує мати серйозні недоліки, які проявляються при інвентаризаціях товарно-матеріальних цінностей, а також при звіреннях даних складського обліку, коли виявляються недостачі й значні розбіжності за рахунок пересортування окремих видів товарно-матеріальних цінностей. Має місце й велика кількість помилок у первинних документах й облікових регістрах, що характеризують надходження і рух товарів.

Специфікою торговельної діяльності є швидко змінний та кількісно значний асортимент товарів, що спричинює ускладнення надходження та вибуття товарів, інвентаризації тощо. Розрахунок розподілу транспортно-заготівельних витрат для підприємства, що обліковуються, на субрахунку 289 є надто складним.

Витрати, шо входять до первісної вартості товарів, найдоцільніше списувати для включення до собівартості реалізованих товарів наприкінці звітного місяця на підставі розрахунку їх розподілу на основі середнього відсотка цих витрат, розрахованого згідно з положенням П(С)БО 9.

Даний методологічний підхід до обліку витрат, що входять до первісної вартості товарів, простіший і раціональнішим, не суперечить нормам положень (стандартів) бухгалтерського обліку та забезпечує точність і об'єктивність визначення фактичної собівартості товарів. Такий порядок обліку та списання названих витрат раціональніший, звичний і простіший для вивчення та застосування в практичній роботі. Він забезпечує правильне відображення в обліку фактичної собівартості реалізованих товарів та залишку їх у Балансі. Тому первісна вартість товарів (фактична їх собівартість) не може й не повинна обліковуватися на рахунку 28 «Товари», а фактична собівартість реалізованих товарів повинна відображатися й визначатися на рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів», який за своєю назвою та економічним змістом для цього й призначений, а не на рахунку 28 «Товари».

Система управління охороною праці є невід'ємною частиною системи управління виробничою діяльністю підприємства і спрямована на:

запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, пожежам і аваріям;

забезпечення виконання вимог законодавчих і нормативно-правових актів з питань охорони праці і здійснення працеохоронної політики підприємства.

Працеохоронна політика підприємства містить принципові положення і конкретні зобов'язання щодо поліпшення умов праці і зокрема:

ми запевняємо наших працівників, наших клієнтів, і громадськість, що будемо берегти всі надані нам ресурси;

ми гарантуємо нашим працівникам безпеку, гігієну праці, виробниче середовище відповідно до вимог діючих стандартів і зобов'язуємося діяти з повагою до людини і довкілля;

ми поставили за мету досягти високої конкурентоспроможності нашого підприємства і водночас забезпечити наступному поколінню безпечне і чисте довкілля.

Список використаної літератури

1.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. за № 436-ІV.

2.Інструкція про облік роздрібного товарообороту і товарних запасів, затверджена наказом Міністерства статистики України від 28.12.96 р. за №389.

3. Цивільний кодекс України.

4.Абрютина М.С., Грачев. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебно-практическое пособие. - М.: Издательство “Дело и Сервис”, 1998. - 256 с.

5.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-практическое пособие. - М.: Финансы и статистика, 2010. - 245 с.

6.Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2009. - 416с.

7.Балабанов И.Т. Фининсовый анализ и планирование хозяйственного субъекта: Учебник для вузов.- М.: Финансы и статистика, 2010.

8.Економіка підприємств: Підручник в 2 т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: “Хвиля-Прес”, 1995.

9.Економіка торговельного підприємства / Під ред. Н.М. Ушакової. - К.: “Хрещатик”, 2009. - 800с.

10.Економічний аналіз: Навчальний посібник. За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2001. - 540 с.

11.Житна І.П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. - К.: Вища школа, 1992.

12.Журавлев В.В., Савруков Н.Т. Анализ хозяйственно-финансовой деятельности предприятий. - Чеборсары, 2001. - 135с.

13. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. - К.: Знання прес, 2000. - 208с.

14. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 152с.

15.Ковалев В.В., О.Н. Волкова. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. - М.: Проспект, 2000. - 420 с.

16.Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств.-К.: Видавничий дім “Скарби”, 2001.-336с.

17.Кононенко. Читаємо фінансову звітність.-Х.:Фактор, 2000. - 96 с.

18.Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання, 2009. - 294с.

19.Основы финансового менеджмента / Под ред. И.А. Бланка. - К.: «Ника-Центр», «Эльга», 2000. - 512с.

20. Панкратов Ф.Г., Серьогіна Т.К. Комерційна справа: Навч. посібник для вузів. - Рівне: Видавнича асоціація “Вертекс”, 2001. - 352с.

21.Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: Новое знание, 2001. - 688с.

23.Финансовый менеджмент / Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Наука, 2001. - 264с.

24. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 2010. - 208с.

25.А.В.Калина,М.Т.Пашута Прогнозування та макроекономічне пла-нування;Навчальний посібник,К:МАУП,98р.,стр.34-36.

26.А.М.Ковалева Финансы,Научное пособие,М:97,стр.322

27.А.М.Поддерьогін Фінанси підприємств,стр.288

28.Бонк И.А. Стратегия и тактика управления финансами,К,1996,с.21

29.БизнесИнформ; ж,№5-6,1999,стр.86--92.

30.Портер М.Стратегія конкуренції:методика аналізу галузей і діяльно-сті конкурентів,К,1998.,стр.342,416.

31.Стратегическое планирование,Под ред. Уткина Э.А.,М:98

32.Тян Р.Б.Планирование деятельности предприятия,Научное посо-бие;К:МАУП,1998г.

33.Формування державної системи економічного прогнозування та планування,ж.Банківська справа №2,96р.,стр.11-20.

34.Ю.В.Николенко,М.М.Діденко,А.В.Шегда Основи економічної теорії,Підручник:У 2 кн.Кн.2:Підприємництво,маркетинг,менеджмент.Ві-дтворення в національному та світовому господарстві,К:Либідь,1998р,

272с.,стр 180.

35.Панкратов Ф.Г. Коммерческая деятельность. М.: ИВЦ "Маркетинг", 2003.

Чернов В.А. Экономический анализ: торговля, общественное питание, туристический бизнес. М.: ЮНИТИ, 2009. 686 с.

36.Чечевицына Л.Н., Чуев И.Н. Анализ финансово-хозяйственной деятельности: Учебник. 3-е изд. М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К^о», 2003. 352 с.

37.Анисимовец Т.П. Методики анализа товарообменных операций // 38.Бухгалтерский учёт и анализ. 2011. №5. С. 26-31.

39.Гринь Т. Оптовый товарооборот//Всё для бухгалтера. 2006. №31. С. 13.

40.Гринь Т. Оптовый товарооборот//Всё для бухгалтера. 2006. №33. С. 4-5

41.Завилейский Г.Г., Мартынов Н.В. Бухгалтерский учёт в торговле: Пособие/ 42.Завилейский Г.Г., Мартынов Н.В. Мн.: Амалфея, 2004. 132 с.

43.Парасоцкая Н.С. Аудит и анализ оптового товарооборота // Экономический анализ: теория и практика. 2004. №5. С. 40-44.

44.Анализ экономической деятельности предприятий: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. Н.П. Любушина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 471с.

Размещено на Allbest.ru