Бюджетне фінансування житлового господарства

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості. По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинених країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування. [20].

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи Російську Федерацію, на відміну від України до 1996 р., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності -- власністю територіальних колективів.

По-третє, в зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування. Економічною основою зарубіжних регіональних органів влади, котрі також мають певні самоврядні права, є кошти і майно, що перебувають у власності населення регіонів.

Прийняття Конституції України, якою не передбачається поділу державної власності на дві форми -- загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування означають зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Згідно з Конституцією комунальна власність запроваджується як форма власності, котрої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян України -- жителів міста, села та селища або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Отже суб'єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл. Комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як державна, приватна та ін. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об'єднань сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності, ставлення до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об'єктів і майна комунальної власності. [8].

Економічна суть комунальної власності в Україні така ж, як і муніципальної в зарубіжних країнах. Назва «комунальна власність» є синонімом поняття «муніципальна власність». Термін «комунальна власність» походить від поняття «комуна». Термін «комунальна власність» вживається як загальноприйнятий поряд із терміном «муніципальна власність» у багатьох зарубіжних країнах із розвинутими традиціями місцевого самоврядування.

Запровадження в Україні комунальної власності як власності корпоративної, недержавної означає створення таких економічних і фінансових основ місцевого самоврядування, котрі відповідають потребам ринкової економіки, об'єктивним законам її розвитку. Наслідком запровадження в Україні комунальної власності є створення якісно нових економічних основ місцевого самоврядування в Україні. З цього моменту органи місцевого самоврядування мають власну юридичне оформлену самостійну фінансово-економічну базу.

На жаль, на відміну від ефективного зарубіжного досвіду розвитку комунальних підприємств як фінансової основи місцевого самоврядування, в умовах української моделі створені комунальні підприємства ще і досі залишаються збитковими. В ході дослідження причин збитковості підприємств житлово-комунального господарства виявлено: По-перше, затверджені тарифи не завжди покривають фактичні витрати надавачів послуг. На підтвердження сказаного наведемо такі дані. На 1 квітня 2003 р. повне відшкодування фактичної собівартості за послуги теплопостачання забезпечено у 10 районах та містах Черкаської області, водопостачання - у 6, водовідведення - у 8 . Загалом по області різниця в тарифах, а відтак і сума збитків, станом на 1.10.2003 р. становила 60 млн. грн.

По-друге, витрати на тепло є висококорельованими із цінами на енергоресурси.

По-третє, низький рівень оплати населенням комунальних послуг. Заборгованість споживачів станом на 1 серпня 2004 р. становила 108,6 млн. грн., при чому найбільшим боржником перед комунальними службами було населення. Збитковість, що виникає при збільшенні боргів громадян перед ЖЕК за рахунок несплаченої квартплати, майже повністю зумовлена неповнотою та низькою якістю наданих послуг. Низька якість послуг, що надаються підприємствами житлово-комунального господарства, призвела до несплати користувачами близько 21 млн. грн. [17].

По-четверте, щорічно знижуються обсяги послуг, які надають комунальники. Так, з 2000 по 2003 рр. обсяги послуг з водопостачання та водовідведення зменшились на 10% , із теплопостачання -- на 34% . [17].

По-п'яте, експлуатація зношених мереж та устаткування призводить до значних втрат, пов'язаних з їх утриманням і ремонтом.

Кількість та обсяги повністю амортизованих основних фондів і обладнання, наприклад, тепло енергетики, водопостачання і водовідведення у 1,5 рази більші, ніж у будь-якій іншій галузі енергетики.

На межі повної зупинки опинилося ліфтове господарство. Виходячи з вищенаведеного, можна зробити загальний висновок про те, що такий метод виходу із кризи житлово-комунального господарства, як збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, є передчасним і недоцільним, адже призведе лише до загострення проблеми та збільшення кризи неплатежів.

Для виходу із ситуації, що склалася, треба провесті наступні заходи: Розробити і затвердити єдиний порядок формування тарифів на послуги об'єктів, що діють на ринках природних монополій. Він має визначити особливості формування складу витрат при здійсненні основної діяльності. Необхідно обмежити в складі тарифів суми витрат, які не стосуються основної діяльності надавачів послуг, а також відмінити всі пільгові тарифи, які фінансують комунальні підприємства. При цьому пільги зі сплати комунальних платежів можуть фінансувати органи місцевого самоврядування. Слід розробити і порядок розрахунків населення за виконані роботи із санітарної очистки та утримання територій мікрорайонів приватного сектору. [18].

Необхідно розробити і прийняти нормативно-правові акти щодо застосування санкцій за надання послуг неналежної якості, несвоєчасність розрахунків, тощо. Необхідно перейти до цілісної державної регульованої політики формування тарифів у комплексі: на електроенергію, газ, водо- теплопостачання, водовідведення тощо. Установити хоча б на 5 років мораторій на зростання тарифів на електроенергію до завершення процесу реструктуризації заборгованості житлово-комунальних господарств перед енергетичним комплексом. Запровадити новий порядок компенсації втрат ЖКГ у разі затвердження тарифів на послуги для населення, нижчих за обґрунтовані витрати комунальних підприємств. Органи місцевого самоврядування могли б розробляти та затверджувати цільові програми соціально-економічного розвитку територій, які фінансуються з місцевого бюджету. Тоді б стала реальною можливість покриття збитків, які виникають через невідповідність тарифів та повної вартості послуг.

ВИСНОВКИ

Передумови розвитку України у пострадянський період призвели до фор-мування спеціальної моделі фінансової діяльності економічних суб`єктів. Зменшення фінансової незалежності населення і підприємницької інфраст-руктури викликало необхідність фінансування потреб розвитку із бюджетів різних рівнів. На сьогодні проблеми удосконалені, проте остаточної моделі виходу з кризи досі не запропоновано. Аби посилити значення та роль місцевих бюджетів в України, необхідні зміни у законодавстві. Існує нагальна потреба у реформуванні місцевих податків, щоб вони стали найвагомішим дохідним джерелом і місцевих бюджетах, яким вони є у розвинених демократичних країнах. Адже як ми бачимо з місцевих бюджетів фінансуються не лише реалізація програм соціально-культурного напрямку, а і більшість витрат комунального сектору економіки. Головним чином це - ремонт та утримання доріг, повний ремонт житлового фонду, охорона природного середовища, захист від підтоплення тощо. Доходи в місцевий бюджет від місцевих податків та зборів незначні в Україні, тому доцільно буде перевірка витрат на стеження та контроль за надходженням цих податків.

Якщо такі витрати досить значні, то адміністрування місцевих податків необхідно удосконалити. При плануванні видаткової частини місцевих бюджетів доцільно враховувати структуру видатків території, яка зумовлена кількістю населення, кліматичними умовами, приоритетними напрямками розвитку економіки на цій території.

Лише шляхом зміцнення фінансової бази органів місцевого самов-рядування і надання їм досить широких повноважень можна досягти реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації. Успішний розвиток процесу становлення місцевих фінансів в Україні можливий лише за умови проведення в державі широкомасштабної адміністративної реформи, результатом якої має стати формування нової, сучасної організації, як державної влади, так і місцевого господарювання, перебудова неефективної фінансово-бюджетної та податкової системи країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баринина - Закірова М. Бюджетна програма, как об`єкт фінансового контроля Економіка Фінанси Право. - 2004. - №3. - с. 20-24.

2. Буряченко А.Є. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів Фінанси України. - 2003. - №8. - с.13-18.

3. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544с.

4. Гушта О.В. Порядок формування та використання коштів місцевого бюджету Фінанси України. - 2005. - №1. - с.10 - 15.

5. Жемеренко Є.В. Використання коштів місцевих бюджетів України Фінанси України. - 2005. - №8. - с.12 -18.

6. Жибер Т.В. Бюджетна політика України // Фінанси України. - 2005. - №8. - с. 7 - 11.

7. Іванов В.М. Бюджетна система: Конспект лекцій.:-К.: МАУП. - 1999. - 80

8. Кодацький В.П. Совершенствование направлений использования государственних средств Економіка Фінаси Право. - 2004. - №12. - c. 7 - 10.

9. Король В. Бюджетні кошти Справочник економіста. - 2005. - №1. - c. 82 84.

10. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. - 487с.

11. Кульчинський М.І., Перун З.В. Формування та використання бюджету за програмно-цільовим методом Фінанси України. - 2005. - №2. - c. 78-83.

12. Луніна І. Політичні та економічні фактори зміни рівня державних видатків. Економіка України. - 2004. - №6. - c.12-19.

13. Павлюк К.В. Оцінка виконання бюджетний програм: результативні показ-

ники Фінанси України. - 2005. - №2. - c.70 - 77.

14. Петренко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. - К.: Кондор, 2003. - 282с.

15. Плутников І. Засади визнання пріоритетів бюджетної політики держави. Економіст. - 2003. - №2. - c.25 - 29.

16. Попов Р.А. Використання коштів місцевого бюджету Фінанси України. - 2005. - №8. - c.12 -18.

17. Синцова О.О. Особливості реформування комунального сектору в умовах української моделі самоврядування Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №6. - c. 12 - 17.

18. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади Фінанси України. - 2004. - №6. - c.38 - 45.

19. Толуб`як В. Проблеми і перспективи фінансової децентралізації Економіка України. - 2004. - №2. - c. 22 - 27.

20. Туриненко О.М. Удосконалення механізмів і фінансових джерел інвес-тування в економіку міста Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №6. -

c.2 - 7.

21. Чугунов І. Планування і використання доходної частини місцевого бюджету у механізмі бюджетного регулювання // Регіональна економіка. - 2002. - №4. - c.194 - 199.

22. Чухно Л. Актуальні проблеми стратегії економічного та соціального розвитку на сучасному етапі // Економіка України. 2004 - №4. - c. 14-23.

23. Шуляк П.С. Формування місцевих бюджетів - головний напрямок розширення фінансової автономії регіонів України // Вісник економічної науки України. - 2005. - №1. - c.159-165.

24. Юрій С.І., Бескід М.Н. Бюджетна система України: Навчальний посібник. К.: НІОС, 2000. - 400с.

Размещено на Allbest.ru