Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та дистанційної форми навчання

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків

Студента (ки) ___1_ курсу __ЕФ-13у-1_ групи

Іванченко Олександра Костянтиновича___

Керівник доцент кафедри, д.е.н., доц.

Семенча І. Є.

м. Дніпропетровськ - 2014 рік



РЕФЕРАТ

Об'єкт дослідження: система безготівкових розрахунків в Україні.

Мета роботи: дослідження організації та стану безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення.

Методи, застосовані в роботі: порівняльний аналіз, метод економічного дослідження та обробки економічної інформації.,

У роботі виконано огляд літературних джерел з питань сучасного стану грошового обігу України та організації безготівкових розрахунків.

В аналітичній частині курсової роботи проаналізовано такі показники: грошова база; грошова маса: обсяг, структура; грошові агрегати, норми резервування.



ВСТУП

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб'єкта окремо.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.

Безготівковий грошовий обіг -- це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Розвиток ринкових відносин сприяє певним змінам у системі грошових розрахунків між підприємствами. Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми, останнім, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у безготівковій формі розрахунків також зацікавлена й держава - використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках, і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств та банківських установ, і, як підсумок соціальний стан населення, тому дослідження розвитку безготівкових розрахунків в Україні є актуальною темою.

Питання щодо аналізу безготівкових розрахунків в Україні широко розглянуто у зарубіжній та вітчизняній літературі. Теоретичні й практичні аспекти цієї проблеми відображено в роботах учених і фахівців: Н. В. Сарматицька, О. Ю. Богомаз, І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, М. Ф. Рибченко, Н. В. Соловей та ін.

Метою курсової роботи є дослідження організації та стану безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення.

Основні завдання, що необхідно вирішити в роботі:

- проаналізувати теоретичні аспекти організації безготівкових розрахунків;

- дослідити основні види інструментів, за допомогою яких здійснюються безготівкові розрахунки;

- проаналізувати сучасний стан та перспективи розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є система безготівкових розрахунків в Україні.

Предмет дослідження - окремі аспекти, пов'язані із порядком організації та функціонування національної системи безготівкових розрахунків.

В процесі дослідження були використані загальнонаукові методи дослідження, а саме:

1. аналіз (використовується в розділі 1, коли розглядаються окремі види безготівкових розрахунків);

2. синтез (використовується в розділі 2, коли узагальнюються статистичні дані);

3. абстрагування (використовується в розділі 1, коли аналізуються види безготівкових розрахунків);

4. індукція (застосовується в розділі 2, коли на основі статистичних даних робиться висновок про стан безготівкових розрахунків в Україні);

5. дедукція (цей метод був використаний в процесі складання таблиці 2.1, коли окремі більш укрупнені дані розбиваються на складові частини).

6. економічній аналіз та обробка економічної інформації (використовувався у розділі 2 при аналізі грошових показників).



Розділ 1. Теоретичні основи грошового обігу

1.1 Поняття про грошовий обіг та його різновиди

Рух грошей при виконанні ними своїх функцій являє собою грошовий обіг. Гроші знаходяться в стані постійного руху між трьома суб'єктами економіки: фізичними особами, господарствами (фірмами), установами та органами державної влади.

Грошовий обіг - це відносно незалежний рух грошей у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві[1, с.37]. Більш стисло, грошовим обігом називають рух грошей у процесі виробництва та обігу товарів, надання послуг, здійснення різних платежів населенням.

Гроші опосередковують обіг та обмін усього суспільного продукту, включаючи доходи різних соціальних груп. Вони обслуговують також кругообіг капіталу, рух позичкового та фіктивного капіталів.

Об'єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, в якому товарний світ поділився на товари і гроші. Це зумовлює двоякий вираз руху сукупного валового продукту - натурально-речовий та грошовий. Рух вартості в цих двох виразах сукупного валового продукту в процесі відтворення проявляється як рух продуктів і рух грошей.

Рух грошей має реальний економічний зміст, бо обслуговує в процесі відтворення рух товарів, у їхньому натурально-речовому виразі. Окремі грошові операції суб'єктів економічних відносин спричиняють відповідне переміщення між ними реальної вартості. Оскільки процес суспільного відтворення як макроекономічне явище відбувається безперервно, то безперервним є й рух грошей, що його обслуговує.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватись без участі і активної ролі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними особами. Вони цілеспрямовано регулюють грошові потоки в народному господарстві, справляють безпосередній вплив на масу і структуру грошей, що знаходяться в обігу.

Між суб'єктами грошового обігу є певні відмінності в характері економічних відносин. Це дає підставу для структурування грошового обігу за економічним змістом.

Першим видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу грошей. Рух грошей у цьому випадку опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення.

Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

Частина руху грошей пов'язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто, грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним.

Частина відносин у цьому секторі має характер відчуження. Вона визначена Національним Банком України, який є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України - гривні[12].Частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей набуває не тільки без еквівалентного, а й безповоротного характеру. Одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскально-бюджетною.

Інша частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб'єктів не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб'єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняється від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У цьому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності.

Частина обігу цього сектора пов'язана з продажем і купівлею акцій. Цей сегмент грошового обігу називається фінансовим[1, с. 38].

Виходячи з особливостей руху окремих частин грошей, у грошовому обігу необхідно виділити три важливі сектори[1, с. 39]: грошовий обіг, фінанси, кредит. Рух грошей у цих секторах має відносно самостійний характер, свій особливий механізм регулювання і володіє специфічними можливостями впливу на процес суспільного відтворення.

Грошовий обіг, фінанси, кредит - це складові суспільного обігу грошей. Між собою вони тісно взаємопов'язані, внутрішньо доповнюють один одного, переплітаються між собою, всі разом забезпечують досягнення цілей розширеного суспільного відтворення[1, с.39].

Наявність грошового обігу передбачає існування в країні певної грошової системи.

Грошова система виконує певні функції:



Рис. 1.1 Функції грошової системи

У грошовому обігу України слід розрізняти грошовий обіг готівкою і безготівковий грошовий обіг. Разом безготівкові і готівкові кошти створюють єдиний грошовий обіг, який в умовах ринкової економіки, на думку [2, с. 236], сприяє:

- перерозподілу грошових засобів між суб'єктами ринку та різними секторами економіки;

- задоволенню потреб економіки у грошових засобах завдяки регулюванню грошової маси в обігу.

Переважна більшість загального грошового обігу - безготівкова, оскільки безготівковий грошовий обіг набагато ефективніший і вигідніший як для суспільства загалом, так і для економічного суб'єкта зокрема значно скорочується суспільні витрати обігу, створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу, поліпшується економічне становище суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їхніх грошових коштів, забезпечується тісний зв'язок цих коштів з банками та з грошовим ринком загалом[3].

Отже, безготівковий грошовий обіг - це сума платежів за певний період часу, які потребують використання готівки[4, с. 66]. Він здійснюється двома способами[4, с. 66]: переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах та проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

За командно-адміністративної системи господарювання фактор вигідності безготівкового грошового обігу не міг реалізуватися повністю. Виникнення і поширення безготівкових розрахунків цілком змінило характер ринкових відносин. З появою електронних платіжних систем контроль з боку держави за діяльністю суб'єктів ринку став тотальним. Ринкові відносини розпалися на офіційні (безготівковий обіг) і неофіційні (тіньові) - переважно готівковий обіг.

Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів, значно скорочуються суспільні витрати обігу, збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - це розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки організовуються за визначеною схемою (рис. 1.2).

У безготівковій формі обслуговуються розрахунки за товарні операції. До них належать[1, с. 40]: платежі за продукцію, виконані роботи й надані послуги, та нетоварні операції -платежі добюджету, погашення заборгованості за кредит, страхові платежі та інші забов'язання.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

Розмір безготівкового обігу залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, кількості ланок у розрахунках, величини розподільчих операцій, здійснюваних через фінансову систему[1, с. 40].



Рис. 1.2 Організація безготівкових розрахунків [4, с. 67]

На відміну від безготівкового грошового обігу, готівковий обіг - це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу.

Готівкові гроші використовуються для забезпечення реалізації товарів та послуг та для розрахунків, не пов'язаних безпосередньо з рухом товарів та послуг. Розрахунками, не пов'язаними з рухом товарів та послуг, є розрахунки з виплати заробітної плати, премій, стипендій, пенсій, допомоги, страхових відшкодувань, оплата цінних паперів і доходів за ними, платежі населення за комунальні послуги тощо[1, с. 40].

Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України. Він випускає готівкові гроші в обіг і вилучає їх, якщо вони стають непридатними до вжитку, а також замінює гроші на нові зразки купюр та монет.

У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Такий рух безготівкових грошей обслуговує відносини між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між населенням і державними установами тощо.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%[6]. В Україні частка готівки в грошовому обігу значно вища. Співвідношення цих двох сфер грошового обігу в Україні приблизно як 2:1. Тобто, в Україні занадто висока частка готівкового обігу. Тому сфера безготівкового обігу має розширюватися, а сфера готівкового - звужуватися.

Між готівковим і безготівковим обігами існує взаємозв'язок і взаємозалежність[1, с. 41]: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Так, безготівковий обіг виникає при внесенні готівкових грошей на рахунок у кредитній установі. Отже, безготівковий обіг не може відбуватися за відсутності готівкового. Одночасно готівкові гроші з'являються в клієнтів при знятті їх з рахунка в кредитній установі. Таким чином готівковий обіг і безготівковий обіг утворюють загальний грошовий обіг країни[1, с. 40].

В Україні грошовий обіг широко вивчається вченим О.О. Бриль в праці «Принципи грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів», де розглядаються теоретичні підходи до визначення грошового обігу, висвітлюються принципи які становлять базисну основу грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів, обґрунтовуються зв'язки темпів грошового обігу з темпами зміни розвитку промислового сектору економіки країни. Вчена І.Є. Якушева у своїй статті «Грошовий обіг та грошові потоки аграрних підприємств» розглядає підходи щодо аналізу та управлінню грошовими коштами та грошовими потоками аграрних підприємств. Вчена О. Лозова досліджує проблеми грошового обігу, монетарної теорії та ролі держави у грошовій сфері у своїй праці «Теоретичне осмислення грошей і грошового обігу українськими вченими XIX-початку ХХ ст.» [15].

1.2 Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки являються складовою безготівкового грошового обігу, а саме, безготівкові розрахунки - це платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр [11].

Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплену сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т.д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм - платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули [5].

Використовуються такі форми безготівкових розрахунків [6, с. 23]:

- платіжні доручення;

- платіжні вимоги-доручення;

- чеки;

- акредитиви;

- інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів[6, с. 23].

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів, запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними доручення здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями [6, с. 23]:

- відносно простий і швидкий документообіг;

- прискорення руху коштів;

- можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника [6, с. 23]. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено: коли відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару, у разі завищення цін, арифметичних помилок у транспортних документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями[6, с. 23]:

- ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

- зміцнює договірні відносини в господарстві;

- прискорює оформлення розрахункових документів;

- платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових документів і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) [6, с. 23]. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його забов'язань перед кредитором. Забов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Переваги розрахунків розрахунковими чеками [6, с. 24]:

- відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

- Недоліки розрахунків розрахунковими чеками:

- недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

- неможливість розрахунків чеками на велику суму;

- складність оформлення чека.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву яз зазначенням умов використання за депонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання забов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Переваги розрахунків акредитивами [6, с. 24]:

- ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

- для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки розрахунків акредитивами [6, с. 24]:покупця розрахунки з використання акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків - розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем [6, с. 24].

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [6, с. 24].

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове забов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного забов'язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет і податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

Проведення безготівкових розрахунків контролюють комерційні банки, які підпорядковуються Національному Банку України. Саме Національний Банк України регламентує правила та порядок проведення безготівкових розрахунків, а також контроль за їх здійсненням.

1.3 Показники аналізу грошового обігу

Грошовий обіг є великим і складним процесом, тому він містить багато показників його аналізу [10]: грошову базу, грошову масу, динаміку облікової ставки, показники норми резервування.

Грошова база містить у собі сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов'язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів депозитних корпорацій (банків), коштів державних не фінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України.Іншими словами - це сукупність забов'язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основною для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики і часто друкується разом з грошовими агрегатами.

Грошова база включає запаси готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Грошова база є натуральним показником і вимірюється у грошових одиницях шляхом сумування готівки що перебуває поза банками, сумою готівки у касах банків та сумою грошових коштів які перебувають на кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази () можна визначати за формулою [7, с. 61]

де - сума готівки, що перебуває поза банками;

- сума готівки у касах банків;

- сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношення грошову масу можна при аналізі розділити за кількома критеріями та аналізувати стан кожного з них окремо:

- за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто, за ступенем їх ліквідності;

- за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

- за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

- за територіальним розміщенням та ін.

Для цілей аналізу і регулювання визначаються і використовуються чотири грошові агрегати[8, с. 9]: , , , .Грошові агрегати відносяться до натуральних показників і вимірюються у грошових одиницях.

= готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що перебувають поза банківською системою);

= + переказані кошти у національній валюті (складові грошового агрегату «Переказані кошти в національній валюті» включає кошти в національній валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові);

= + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти (складові грошового агрегату «Переказні кошти в іноземній валюті» включає кошти в іноземній валюті, що за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату «Інші кошти» віднесено непереказні кошти до запитання, строкові кошти та кошти за іменними ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банками);

= + цінні папери власного боргу банків.

Аналіз показників грошової маси сприяє розробці пропозицій щодо статистичного забезпечення збалансованого розвитку грошово-кредитної системи та реального сектору економіки, реалізація яких дозволить органам державного управління підвищити ефективність грошово-кредитної політики.

Облікова ставка Національного банку - один із монетарних інструментів за допомогою якого він установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Облікова ставка Національного банку є статистичним показником і виражається у відсотках.

Маніпулювання обліковою, яке здійснюється Національним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку [10].

При обліку за простою обліковою ставкою дисконт стягується по відношенню до загальної суми забов'язання та являє собою кожного разу одну й ту саму величину. Розраховується за формулою [9]

,

деP - сума виплати;

S - загальна сума забов'язання (сума виплати плюс дисконт);

d - облікова ставка, виражена в долях;

n - число періодів до сплати.

За складною обліковою ставкою суми виплати Р розраховуються за формулою



При обліку за номінальною обліковою ставкою f, котра нараховується mразів на рік, сума виплати Р через nроків розраховується за формулою [9]

Резервування - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики

Є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей.

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм мінімального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування обов'язкового резервування полягає у [9]:

- обмеження темпів зростання грошової маси;

- вилучення надлишкових коштів із грошового обігу;

- формування жорстокого зв'язку між грошовою масою та грошовою базою;

- регулювання попиту на банківські ресурси.

Норма обов'язкових резервів - встановлена законом чітка визначена доля забов'язань комерційного банка по залученим їм депозитам, котру банк повинен тримати в резерві або у виді депозита в центральному банку, чи в виді наявності у власних сховищах. Норма обов'язкових резервів встановлюєу відсотках величину гарантійного фонду комерційного банка, забезпечую чого надійне виконання його забов'язань перед клієнтами. Використовується центральним банком як інструмент регулювання діяльності комерційних банків [10].

Зміна норми резервування впливає на грошовий мультиплікатор. Чим вона більша, тим менше буде грошовий мультиплікатор.

При збільшенні норми резервування збільшується норма обов'язкових резервів і зменшується сума надлишкових резервів банків і, отже зменшується можливість банків для надання позик. При збільшенні норми резервування скоротиться пропозиція грошей. Якщо попит на гроші навіть не зміниться в абсолютному вимірі, він збільшить відносно до пропозиції. Це призведе до зростання процентної ставки.

При зменшенні норми резервування в комерційних банках зменшується норма обов'язкових резервів. Відповідно, збільшується сума надлишкових резервів і, отже, збільшуються можливості банку надавати позики [14].

Висновки до розділу 1

У цьому розділі курсової роботи було розглянуто такий важливий показник грошової системи України, як грошовий обіг. В сферу дії грошового обігувходять фізичні особи, господарства (фірми), установи та органи державної влади. Було з'ясовано що грошовий обігу напряму пов'язаний з рухом грошей в середині країни та їх розподілом. Наявність грошового обігу передбачає наявність грошової системи, яка працює за принципом і виконує важливі функції.

Виокремлено, що грошовий обіг здійснюється за допомогою готівкових і безготівкових розрахунків, а безготівковий грошовий обіг здійснюється за допомогою платежів які не потребують використання готівки. Він набагато ефективніший і вигідніший ніж грошовий обіг як для суспільства загалом, так і для економічних суб'єктів зокрема. Було визначено, що на відміну від безготівкового грошового обігу, готівковий грошовий обіг передбачає рух грошей у формі готівки і використовується для забезпечення реалізації товарів, послуг та розрахунків. У країнах з розвиненою економікою безготівковий грошовий обіг становить більшу переважну частину загального грошового обігу, а у країнах що розвивається, відбувається поступовий перехід з готівкового до безготівкового грошового обігу.

Виділено, що безготівковими розрахунками є платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр і здійснюються у формі платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, інкасових доручень. Кожна з форм цих платежів має свої переваги і недоліки і застосовується при проведенні різних господарських розрахункових операціях.

Було розглянуто, що при аналізі грошового обігу країни використовуються певні показники її діяльності:

1. Грошова база, якаявляєсобоюсукупність забов'язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки, саме вона визначає грошові агрегати.

2. Грошова маса, якаявляє собою сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядження суб'єктів грошового обігу у певний момент. Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юктури ринку в цілому.

3. Облікова ставка, щовизначає ціну, яка стягується за придбання забов'язань до настання строку сплати. Підвищуючи чи знижуючи облікову ставку можна регулювати дохідність держави по забов'язаннях її дебіторів (комерційних банках). З'ясовано, що резервування є інструментом грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках від залучених депозитів. Чим більше зарезервованих грошей знаходиться у банку, тим більше шанс оминути кризові на несприятливі фінансові явища у комерційних банків. А, з іншого боку, підвищення норми резервування сприяє бездіяльності зарезервованих грошей і не дає їм можливість приносити прибуток.

Розділ 2. Характеристика безготівкових розрахунків України

2.1 Показники грошового обігу в Україні

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є ключовим індикатором стану грошового ринку. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, формування платоспроможного попиту, ринкову кон'юнктуру та економічний розвиток країни в цілому, а регулювання її обсягу є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Тому визначення обсягу, структури та засобів зміни грошової маси набуває важливого теоретичного та практичного значення.

Сучасна практика визначає масу грошей (М) на таких засадах:

- вимірювання грошової маси здійснюється, по-перше, з боку центрального банку (НБУ) як емісійного центру країни (такий показник грошової маси називають грошовою базою); по-друге, з боку економічних суб'єктів - власників наявних в обороті запасів грошей (такі показники грошової маси називають грошовими агрегатами);

- в обсяг М включаються всі запаси грошей, які є в розпорядженні економічних суб'єктів (крім банків), незалежно від їх форми, призначення, термінів зберігання;

- грошові агрегати диференціюються залежно від відмінностей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів [1].

Велику роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Грошове агрегування дає змогу чітко визначити особливості грошової системи України, вказуючи на рівень монетизації економіки, питому вагу готівки, обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3 [2].

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці різних країн неоднакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, спектрі активів, які використовуються національною грошовою системою, механізмом регулювання маси грошей тощо. У США застосовують чотири грошові агрегати, в Англії - п'ять, у Німеччині - три [1]. В Україні для аналізу і регулювання грошової маси визначають і використовують 4 грошові агрегати: М0, М1, М2, М3, статистичні значення яких приведено в таблиці 1.

Таблиця 2.1 Показники грошової маси в Україні у 2002-2012 рр.

Рік	Агрегат М0, млн. грн.	Агрегат М1, млн. грн	Агрегат М2, млн. грн	Агрегат М3, млн. грн.
2002	12799	20762	31544	32252
2003	19465	29796	45186	45755
2004	26434	40281	64321	64870
2005	33119	53129	94855	95049
2006	42345	67090	125483	125801
2007	60231	98573	193145	194071
2008	74984	123276	259413	261063
2009	111119	181665	391273	396156
2010	154759	225127	512527	515727
2011	157029	233748	484772	487298
2012	182990	289894	596841	597872

Як видно з табл. 2.1, загальна маса грошей в обороті за агрегатом М3 характеризується високими темпами зростання ( ? у 18,5 раз) і саме цей показник утворює грошову пропозицію, на яку впливає НБУ різними монетарними методами, але надмірна вага в ній готівки ( ? 35%) звужує регуляторні можливості центрального банку. Аналіз динаміки найліквідніших грошових агрегатів М0 та М1 за досліджуваний період показав приріст приблизно у 14 разів, що у співставленні зі збільшенням показника М3 є позитивним явищем, тобто економічні суб'єкти стали більше довіряти банківській системі. Це підтверджує і динаміка показника М2, який зріс у 19 разів.

Значний інтерес представляє аналіз питомої ваги агрегатів М0 і М1 в структурі грошової маси (табл. 2):

Таблиця 2.2 Аналіз співвідношення показників грошової маси

Рік	Співвідношення М0 до М3, %	Співвідношення М1 до М3, %	Обсяг ВВП, млн. грн.	Співвідношення М0 до ВВП, %
2002	39,6	64,4	170070	7,5
2003	42,5	65,1	204190	9,5
2004	40,7	62,1	225810	11,7
2005	34,8	55,9	267344	12,4
2006	33,6	53,3	345113	12,3
2007	31,0	50,7	441452	13,6
2008	28,7	47,2	544153	13,8
2009	28,0	45,9	720731	15,4
2010	30,0	43,7	948056	16,3
2011	32,02	48,0	913345	17,2
2012	30,6	48,0	1095000	16,7

Якщо у 2002 році обсяг готівки в агрегаті М3 складав близько 40%, то у 2012 році цей показник зменшився майже на 10%. За досліджуваний період тенденція щодо зменшення співвідношення агрегату М0 до М3 в цілому є позитивною, але відросток готівки за останні роки становить близько 31% і це свідчить про недовіру до банківської системи, про існування суттєвих ризиків, пов'язаних із заощадженнями грошей в банках, про наявність інфляційних очікувань з боку населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату М0 у грошовій масі, на думку Г. Пухтаєвича, слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку НБУ за грошовими агрегатами та пропозицією грошей, що безпосередньо позначиться на ефективності монетарних заходів [4].

Але найбільш інформативним, на наш погляд, є агрегат М1, який включає в себе готівку, що знаходиться поза банківською системою, а також вклади економічних суб'єктів, які можуть бути використані власниками в будь-який час. Цей агрегат дає можливість оцінити, скільки грошей може бути «влито» в реальний сектор економіки у вигляді кредитного ресурсу: як видно з таблиці 2, тенденція позитивна, співвідношення М1/М3 зменшилося приблизно на 16%, але 48% (близько 30 млрд. грн.) - це сума, яка не використовується для розвитку національної економіки.

Одним із показників, що визначає безпеку функціонування грошового ринку є показник співвідношення М0 до ВВП, нормативне значення якого не повинно перевищувати 4% [5]. Наведені розрахунки показали, що за досліджуваний період цей показник жодного року не відповідав нормативним значенням та в цілому показав негативну тенденцію щодо збільшення.

Проблема монетизації ВВП полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу створених благ та погашенні боргових зобов'язань. В теорії вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту-пропозиції грошей на грошовому ринку незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Але на практиці неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину попиту на грошу, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатній рівень монетизації ВВП, а отже і всієї національної економіки, можна судити не тільки по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку: середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків - якщо ці індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то Кm - достатній.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням. Зміна швидкості обігу грошей збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу, ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу, дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів. Зміна швидкості обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах зростання обсягів товарообороту, але в умовах розбалансованості економіки прискорення швидкості обігу грошей стає додатковим інфляційним фактором. Засновник сучасного монетаризму М. Фрідман вважав, що передбачення зміни швидкості обігу грошей дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни грошової маси в обороті - збільшення або зменшення пропозиції грошей, завдяки чому вплив на грошову масу стає ефективним регуляторним засобом грошово-кредитної політики [1].

Характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах та дає змогу оцінити ступінь довіри економічних суб'єктів до банківської системи. Чим нижча довіра до банків тим меншою є їх здатність надавати кредити і відповідно впливати на пропозицію грошей:

Таблиця 2.3

Показники обертання грошової маси в Україні у 2004-2012 рр.

Назва показника	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Кm, %	28,73	35,55	36,45	43,96	47,98	54,97	54,40	53,35	54,62
V, раз/рік	3,5	2,8	2,75	2,3	2,1	1,8	1,85	1,9	1,8
d, %	69,77	53,64	50,93	45,31	40,65	39,66	43,25	47,91	44,21

Проведений аналіз дає підстави зробити наступні висновки:

1. Рівень монетизації національної економіки за досліджуваний період мав позитивну тенденцію. За оцінками фахівців для кожної країни Кm має свої нормативні значення, які залежать від багатьох чинників. Для України цей коефіцієнт варіюється в межах 50% [5], тому його розрахункові значення, наведені в таблиці 3, дають підстави стверджувати, що рівень монетизації національної економіки, розрахований за цим критерієм, є достатнім.

2. Значення показника швидкості обігу грошей вважається достатнім якщо кожна грошова одиниця обертається приблизно 2 рази за рік: як видно з таблиці 3 цей показник знаходиться в межах норми.

3. Аналіз коефіцієнта готівки показав загальну позитивну тенденцію щодо його зменшення, але наведені розрахунки свідчать про негативний вплив цього показника на стан банківської системи та обмеження НБУ в його регуляторній політиці.

2.2 Порядок організації безготівкових розрахунків України

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів у встановлених законодавством випадках. Доручення платниківта розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією № 135. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. У разі відсутності/недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої у строк, та не веде реєстру розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

Будь-який розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох), з використанням електронно-обчислювальних та друкарських машин (далі - технічні засоби), за один раз із використанням копіювального або самокопіювального паперу. Дозволяється заповнювати розрахунковий документ від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору). Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/ особи. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використовувати факсиміле, а також виправляти та заповнювати розрахунковий документ у кілька прийомів.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:

- своїх клієнтів, які подають їх до банку у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;

- клієнтів інших банків або органівДержавного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Державного казначейства.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. У своєму листі "Про відміну примусового стягнення податкового боргу за рішенням податкового органу" від 10 лютого 2003 р. № 25-110/190-1033 Національний банк України повідомив, що згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2003 р. № 20/383 набрало чинності рішення Господарського суду м. Києва від 19 вересня 2002 р. у справі № 20/383, згідно з яким визнано недійсними абзац другий п. 4, абзац третій п. 7, п. 13, п. 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135, в , частині встановлення порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу. Зазначене рішення суду підлягає негайному виконанню.

Видаткові операції за рахунками юридичних або фізичних осіб зупиняють уповноважені державні органи відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюються такі операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду. У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів з рахунків юридичних чи фізичних осіб, за якими уповноваженим державним органом зупинено видаткові операції, воно підлягає негайному виконанню, за винятком випадків введення мораторію згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені Інструкцією НБУ№ 135, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Вносити до розрахункового чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле не дозволяється. Розрахунковий чек, заповнений із порушенням встановлених правил, вважається недійсним і без виконання повертається банку чекодавця у встановленому порядку.

Національний банк України своєю постановою від 27 серпня 2001 р. затвердив порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням. Чинним законодавством передбачено, що на території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами України). Для здійснення безготівкових розрахунківта видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.

Банки, клірингові та інші установи, що надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Укладення таких договорів здійснюється згідно з чинним законодавством України. Емісія платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням у межах України проводиться банками, що мають банківську ліцензію Національного банку України. За наявності такої ліцензії банки мають право здійснювати емісію платіжних карток і проводити операції з їх використанням без отримання дозволу на здійснення цих операцій. Банки-резиденти мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем і здійснювати емісію платіжних карток міжнародних платіжних систем, призначених для застосування за межами України, за наявності банківської ліцензії і за умови отримання письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.