Особливості виконання грошового зобов’язання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

"Особливості виконання грошового зобов'язання"

План

Вступ

Особливості виконання грошових зобов'язань

Відповідальність за порушення виконання грошових зобов'язань

Список використаної літератури

грошовий зобов'язання розрахунок чек

Вступ

Зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

ЦК 2003 р. в цілому зберіг визначення зобов'язання, яке було закріплене в ЦК 1963 p., але зробив деякі уточнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Характерними ознаками зобов'язального правовідношення (зобов'язання), що відрізняють його від речових правовідносин, с насамперед наявність визначеного кола осіб -- суб'єктів зобов'язання (боржника та кредитора), а також його особливого об'єкта -- цивільно-правового обов'язку боржника перед кредитором і, відповідно, права вимоги кредитора до боржника.

Як правило, у зобов'язанні чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання факту виникнення зобов'язальних правовідносин.

Особливості виконання грошових зобов'язань

Останнім часом значної уваги приділено питанню виконання грошових зобов'язань, зокрема нормативному регулюванню даного питання.

Грошові зобов'язання - зобов'язання однієї сторони по виплаті грошових коштів іншій стороні на підставі договору, внаслідок заподіяння шкоди та інших підстав (оплата підприємством рахунків і вимог, внесення податків, повернення банківських позик і відсотків по них, викуп випущених облігацій та ін.), а також зобов'язання держави, обумовлені необхідністю оплати державних замовлень і закупівель, виплати соціальних допомог, викупу облігацій, грошових сертифікатів та оплати відсотків за ними, повернення отриманих кредитів. Грошові зобов'язання, що підлягають неухильному виконанню, називають безумовними.

За предметом виконання відокремлюються грошові зобов'язання, які грають особливу роль у господарському обігу. Предметом грошових зобов'язань є дії по сплаті грошей (готівкових або безготівкових). Вони являють собою групу досить різнорідних (простих і складних) зобов'язань, що виникають як з будь-яких оплатних договорів (з оплати товарів, робіт, послуг та ін.), так і з неправомірних дій (сплата сум по відшкодуванню заподіяної шкоди або повернення безпідставно отриманих грошових сум). Грошові зобов'язання можуть входити до складу змішаних зобов'язань, а також бути як головними, так і додатковими зобов'язаннями.

При виконанні грошового зобов'язання сторони мають керуватися загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

У ст. 198 ГК України закріплене загальне правило про платежі за грошовими зобов'язаннями, які виникають у господарських відносинах. Вони здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Основні правила розрахункових операцій банків закріплені в ст.ст.341-344 ГК України, главах 72 і 74 ЦК України, Законі України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р., Законі України “Про платіжні системи і переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 р. Детальна регламентація міститься в Інструкції “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Певні особливості встановлені господарським законодавством стосовно виконання грошових зобов'язань.

Виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин здійснюється шляхом платежів у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Загальний порядок переказу коштів встановлений Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 жовтня 2001 р. Порядок розрахунків у безготівковій формі регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22. Готівкові розрахунки здійснюються відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 р. № 637

Відповідно до ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Дана стаття встановлює важливе правило щодо валюти виконання грошових зобов'язань. Грошове зобов'язання має бути виконане в національній валюті України - гривні. Це правило кореспондує положенням ст. 99 Конституції України, відповідно до якої грошовою одиницею України є гривня, а також ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою встановлено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Платіжні документи для здійснення платежів на території України також мають бути виражені в гривнях. ЦК (ст. 524) дозволяє сторонам зобов'язання виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Іноземною валютою вважається - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу; платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях; кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

В разі вираження зобов'язання в іноземній валюті, його виконання все одно має бути проведено в гривнях. Сума, що підлягає сплаті в гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави (ст. 1 Закону України "Про Національний банк України"). Сторони в договорі можуть визначити і інший порядок перерахунку іноземної валюти в гривні (наприклад за визначеною договором формулою або за курсом не Національного банку України, а якогось комерційного банку тощо).

Дана стаття дозволяє використовувати при здійсненні розрахунків на території України іноземну валюту в порядку та на умовах, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. N 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. N 520, та іншими документами.

Нарахування і сплата відсотків у грошових зобов'язаннях учасників господарських відносин найчастіше здійснюється як плата за користування чужими грошовими коштами (ст.536 ЦК України), у тому числі кредитами банківських установ. Випадки розміри та порядок нарахування і сплати відсотків визначаються законом або договором.

Стаття 534. ЦК України встановлює черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

Якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені, в такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

В першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. (в даному випадку мова йдеться про судові витрати) витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо).

В другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону.

І лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується.

Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

Дана норма визначає випадки автоматичного збільшення грошової суми, яка підлягає виплаті за грошовими зобов'язаннями. Таке збільшення можливе за зобов'язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання або в інших випадках, встановлених договором або законом. Норми статті 535 ЦК розповсюджуються тільки на випадки, коли кредитором у грошовому зобов'язанні є фізична особа.

Критерієм збільшення суми виплати відповідно до положень коментованої статті є збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Указом Президента України від 25.08.96 р. N 762/96 неоподатковуваний мінімум доходів громадян встановлений у розмірі 17 грн. Також цей розмір застосовується у випадках, коли норми законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Даний критерій є загальним та застосовується до будь-яких випадків збільшення належної до виплати фізичній особі грошової суми у передбачених випадках. Окремими нормами законодавства може бути передбачені інші критерії збільшення (наприклад, ст. 1208 ЦК)

Якщо можливість збільшення суми виплат передбачена договірним зобов'язанням, боржник за таким зобов'язанням має право пред'являти в судовому порядку вимогу про розірвання договору, якщо внаслідок сплати збільшеної суми вона втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору. Зазначені правила є випадком розірвання договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору ст. 652 ЦК

Важливе правило виконання зобов'язань, пов'язаних із користуванням чужими грошовими коштами, а саме оплатний характер таких зобов'язань. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Це положення абсолютно відрізняється від норми ст. 179 ЦК УРСР 1963 р., якою було прямо заборонено стягувати проценти за грошовими зобов'язаннями, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань у зовнішній торгівлі та інших випадках, прямо визначених у законі. На сьогодні сплата процентів за користування чужими грошовими коштами не тільки не є незаконною, але є прямим обов'язком боржника на підставі положень коментованої статті. Подібне, хоча і більш розпливчате правило міститься і у ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України.

"Користування чужими грошовими коштами" слід розуміти широко. Тобто це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даного положення коментованої статті дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може бути визначений:

А) Договором. Так проценти є істотною умовою кредитного договору та обов'язково узгоджуються сторонами у самому договорі.

Б) Законом, зокрема Цивільним кодексом. Так, наприклад, відповідно до ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України визначається як виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Закону України "Про Національний банк України").

Стаття 625 ЦК надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, стягувати з нього три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тощо.

В) Іншими актами цивільного законодавства.

Крім готівкових розрахунків для виконання грошового зобов'язання українінським законодавством передбачена низка способів виконати, як в добровільному, так і впримусовому порядку, грошове зобов'язання, зокрема за допомогою безготівкових розрахунків (п.1.13. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою НБ України від 21.01.2004 N 22)

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

платіжними вимогами;

інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов'язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

· за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;

· для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

· для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

в інших випадках за згодою сторін.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в договорі або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за користування телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами).

Розрахунки чеками

Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР "Положення про чеки" від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила "Єдинообразний закон про чеки".

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек - це грошове зобов'язання часного порядку і не може використовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку розпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється.

У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Згідно з "Єдинообразним законом про чеки" чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису - індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.

Умови передачі чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють наступні види чеків:

а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Передача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою "Не наказу", який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.

б) ордерний чек, тобто чек, який виписано на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою "Наказу" або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.

в) чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кордоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред'явника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.

Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення одержувача, розглядається як чек на пред'явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківські.

Банківський чек - це чек, який виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.

Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмою на одержувача. В більшості випадків такі документи виписуються на пред'явника в національній або іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.

У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек - дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку.

Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачений лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

Розрахунки акредитивами

Акредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він названий або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове зобов'язання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя акредитива на користь його контрагента по контракту - бенефіціара, по якому банк, відкривши акредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, які передбачені в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитива.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником.

Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.

Акредитив за своєю природою являє собою угоду, яка відокремлена від контракту куплі-продажу, і банки ні в якому разі не несуть відповідальності за невиконання умов контракту будь-яким з контрагентів.

Розрахунки векселями

Вексель як визначена форма грошового зобов'язання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і розрахунку у цій сфері пов'язане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ сплатити відповідну суму грошей.

Основні учасники вексельних правовідносин - векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем - сам векселедержатель чи третя особа - розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається "трата". Вексельне зобов'язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом.

З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого - дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання даного факту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки "вексельну силу", але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).

Векселі, як і чеки, - невід'ємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарські розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:

проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;

оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

операції, пов'язані з видачею та погашенням векселів, тобто операції з власними векселями, точніша з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);

операції, пов'язані з обігом векселів, тобто операції з чужими векселями, а точніше з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

Одним із способів виконання грошових зобов'язань або зобов'язань по передачі цінних паперів є внесення цих об'єктів у депозит нотаріуса. Застосування цих способів є можливим не завжди, а тільки у випадках, встановлених коментованою статтею. До таких випадків відноситься: 1) відсутність кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання. За загальним правилом ст. 632 ЦК місцем виконання грошового зобов'язання є місце проживання або місцезнаходження кредитора. Отже якщо кредитор змінить місце проживання (місцезнаходження) та не повідомить про це боржника, останній може внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит нотаріуса. Така саме можливість з'являється у боржника, якщо кредитора немає в будь-якому іншому місці виконання зобов'язання, визначеному сторонами в договорі.

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку. В даному випадку мова йдеться про неприйняття саме належного виконання, оскільки відмова від прийняття виконання, проведеного із недоліками (наприклад, несвоєчасно), може бути правом кредитора. Іншим простроченням з боку кредитора або уповноваженої особи може бути неповідомлення або невірне повідомлення платіжних реквізитів, ненадання необхідних документів тощо).

3) відсутність представника недієздатного кредитора. За загальним правилом ст. 41 ЦК недієздатна фізична особа не може бути учасником цивільного обороту. Зокрема, недієздатна особа не вправі приймати виконання грошового зобов'язання. Від її імені в цивільному оборот діє опікун, відсутність якого у місці виконання є підставою для внесення належних до передачі грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса.

Прийняття в депозит грошей або цінних паперів можуть здійснювати як державні нотаріальні контори (п. 16 ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), так і приватні нотаріуси (ст. 36 Закону України "Про нотаріат") та консульські установи України (п. 12 ст. 38 Закону України "Про нотаріат").

Порядок прийняття нотаріусами грошових коштів або цінних паперів в депозит встановлюється Розділом 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5. Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов'язання за заявою заінтересованої особи. Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми або цінні папери. Якщо боржник не вказав адресу кредитора і нотаріусу ця адреса невідома, боржник попереджається, що повідомлення кредитора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.