Схема формування Донецької області

Аналіз герба та прапора Донеччини. Характеристика рельєфу, ґрунтів. клімату. Географічне розташування та історія утворення Донецької області. Пам'ятки доісторичної доби. Агропромисловий та транспортний комплекс, екологічна ситуація, чисельність населення.

Рубрика География и экономическая география
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.10.2011
Размер файла 358,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Третій етап. Щоб більш надійно забезпечити південні кордони в середині XVIII ст., царський уряд не тільки зводить на південних рубежах нові оборонні лінії, але й укріпляє старі міста, в тому числі Бахмут і Тор. Вздовж кордону розміщує військові поселення, які він формував не тільки з служилих людей центральних районів Росії (однодвірців), але й з іноземців, що мали досвід збройної боротьби проти турецько-татарської агресії. Так, в 1754 р. між Бахмутом і Луганню появилось військово-землеробське поселення Слов'яносербія. Однак, оскільки воно не виправдало всіх сподівань уряду щодо прискорення заселення регіону, було розроблено в 1764 р. спеціальний план заселення Слов'яносербії, який передбачав роздачу незаселених земель у приватне володіння служилого дворянства, але й надавав дворянство тим, хто поселить на відведених йому землях 300 і більше чоловік. Зрозуміло, що це стимулювало заселення краю. Особливо активізувався він в останній чверті XVIII ст., тобто на четвертому етапі, у зв'язку з масовою роздачею запорозьких земель після ліквідації Нової Січі.

Якщо в 1777 р. на території краю нараховувалось 114 поселень, то через 20 років їх було нараховано вже 493, серед яких 383 складали приватновласницькі. Найбільша кількість сіл належала місцевій чиновницькій та військовій верхівці: Шабельським, Прерадовичам, Шевичам, Штеричам, Міоковичам та ін. Поруч з ними мали тут цілі земельні латифундії, лісові та млинові "дачі" відомі такі особистості, як Григорій Потьомкін (йому Катерина ІІ віддала секуляризовані села Святогірського монастиря), генерал-поручник Текелі, під керівництвом якого була зруйнована Нова Січ, відомий консультант графа Потьомкіна Фалєєв, генерал-прокурор В'яземський, представники відомих в Росії дворянських родин - Трубецькі, Толсті та ін., в селах яких нараховувалось по декілька тисяч кріпаків. Переважну більшість з них складали вихідці з різних районів України, в тому числі й колишні запорожці, які при роздачі запорозьких володінь приватним особам отримували від них здебільшого на 10-12 років звільнення від всяких повинностей. Крім українців, уряд всяким чином намагався поселити тут служивих росіян, створюючи в регіоні цілі однодвірські та розкольницькі слободи.

Незначну частину складали іноземні поселяни. Найбільше їх проживало в межиріччі Бахмута та Лугані, тобто в межах організованої урядом в 1754 р. Слов'яносербії, заселеної, крімукраїнців, вихідцями з Балкан. Численну групу складали переселені до Азовської губернії наприкінці 1778 р. кримські християни (греки, вірмени, грузини та молдавани).

Наприкінці XVIII ст. населення регіону представляли понад 30 етносів, серед яких у 1779 р. українці складали понад 61,3% від загальної чисельності населення. За ними йшли росіяни (20,5%), греки (7,3), вірмени (6,1), молдавани (2,5), а на решту припадало трохи більше 2% від загальної кількості населення краю.

Громадянська війна.

Українське відродження

На середину 1917 року стають українськими 24,25 і 26 полки колишньої царської армії. В містах їх квартирування - Маріуполі, Бахмуті, Луганську утворюються перші загони "Вільного козацтва". Поступово рух "вільних козаків" поширюється за лінією Бахмут-Лисичанськ-Луганськ й окремо - у Маріуполі.

До глибокої осені 1917 року (а в Маріуполі й Луганську до грудня 1917) українські партії й війскові організації "Вільного козацтва" через своїх представників у радах тримають під контролем, окрім згадуваних Лисичанська, Слов'яносербська, Бахмута, міста Юзівку, Єнакієво, Слов'янськ, Гришине, Констянтинівку, Дружківку, Волноваху, Ясинувату, Авдіївку, повіти Бахмутський, Слов'яносербський, Ізюмський, Луганський, Маріупольський, Старобільський. Водночас, в вище означених 5 повітах утворені й діють Українські повітові ради, а в Маріуполі навіть окрема міська Українська рада.

Виникає перша українська преса. Так, 1918 р. в Бахмуті вийшов перший номер часопису "Вільне слово", де між іншим, були опубліковані вірші молодого Володимира Сосюри. Українське відродження поступово набирає темпів, змушуючи рахуватися з собою навіть тамтешні російські пресові органи. Починаючи з літа 1917 року звернення й статті з українського питання друкує елітарний "Южный край".

З втратою впливу на солдатські й шахтарські маси, розвалом свого запілля у повітах, на жовтень 1917 року в Донбасі склалися умови, коли влада Київської Центральної Ради була реальною лише в тих містах та селах навколо них, де квартирують українські полки і діють організації "Вільного козацтва" (Маріуполь, Луганськ, Бахмут). Осінь 1917 позначилася на Донеччинілокалізацією українського руху в трьох вищезгаданих містах, перетворених місцевими українцями на бастіони українського руху Донбасу. Територія ж інших міст та повітів являла собою розбурхане море більшовицької анархії.

Жовтнем 1917 року закінчується перший період українського руху Донецького краю. Листопадом-груднем 1917 р. розпочинається другий період українського руху Донбасу: втрата останніх своїх центрів й подальша окупація терену більшовицькими військами.

Громадянська війна на Донеччині 1918 рік.

У березні 1918 р. в Юзівці, Констянтинівці, Гришиному й Маріуполі створено опорні пункти для спротиву німецьким кайзерівським військам. На весні 1919 р. залізнична станція Дебальцеве була осередком боєвих операцій і червоноармійці тримали 350-кілометровий фронт проти денікінців на північ од Дебальцевого, на південь од Бахмута й далі до Волновахи. Звідтіль до узбережжя Азовського моря діяла махновська бригада, що входила до складу червоноармійської Задніпровської дивізії. Під час відступу наприкінці грудня білогвардійці створили вузли опору Бахмут-Попасна, Горлівка-Дебальцеве та Іловайськ-Леонове.

Громадянська війна на Донеччині 1919-1920 рр.

В травні 1919 Донеччина була окупована денікінцями.

У другій половині грудня 1919 р. - початку січня 1920 р. Червона Армія знову зайняла Донбас (тут діяла ударна сила фронту - Перша кінна армія С.М. Будьонного, перетворена з корпусу в листопаді 1919 р.), Царіцин, центральні райони Донської області.

Добровольча армія відступала до Північної Таврії і до Ростова-на-Дону.

Бої за Донбас вела Перша кінна армія під командуванням С.М. Будьонного. Бої за Юзівку почалися 31 грудня 1919 року. При взятті міста частини Червоної Армії захопили 152 гармати, 1 бронепоїзд ("Грозний", що входив до складу 2-го бронепоїздного дивізіону), близько 2 мільйонів пудів вугілля, 10 ешелонів з військовим спорядженням. В полон узяли велику кількість деникінських солдатів. 3 січня 1920 року було повідомлено про звільнення Юзівки від денікінців. У захопленні міста брала участь 4 партизанська дивізія, що входила до складу 4 армії Південного фронту. Тоді ж був створений військово-революційний комітет на чолі з Жуковським. Грізною силою в місті була не ЧК, а радянська міліція, очолювана Мановським і його заступником Іваном Чебишевим. Всі співробітники робітничо-селянської радянської міліції займалися не стільки охороною громадського порядку, скільки боротьбою з класовими ворогами.

Махновські повстанці в 1919 році, будучи союзниками червоної армії, двічі здобували Маріуполь. У жовтні махнівсько-денікінський фронт протягнувся понад 1200 км. Коли ж більшовики в 1920 р. розірвали угоду з Махно і 17 липня 1921 його повстанці проходили через Юзівський район, на них напали червоні. Втекла кіннота, а 2000 піхотинців здалися більшовикам у полон. Їх розстріляли біля станції Курахівка. Тоді ж більшовицькі броньовики біля села Голодівки три дні поливали кулеметним вогнем відділ Махна, що прямував на Велику Анадоль. Зі 100-150 шабель вирвалося тільки 60 повстанців.

Голодомор.

Ті нечисленні документи (інформаційні повідомлення, доповідні записки, службові листи), які збереглися, не дають, на жаль, повного опису тих подій. Відтворити картину минулих років у більшості випадків допомагають спогади очевидців. Вони дозволяють наочно представити масштаби трагедії: в 1932-33 рр. голод відчували як в промислових містах (Донецьк, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Ясинувата та ін.), так і в окремих сільськогосподарських районах, де голод був таким самим лютим, як і в інших областях України (Мар'їнський р-н). Існує також ряд свідчень, правда не таких докладних, про голод чи напівголодне існування селян в Маріупольському, Старо-Каранському, Верхньо-Теплянському та інших районах Донбасу.

Голод на Донеччині, як і по всій країні, став результатом індустріалізації економіки, примусової колективізації і цілеспрямованої політики на вилучення хліба та інших харчових продуктів на селі. Сталінський округ став першим округом всезагальної колективізації в Донбасі. Репресії у відношенні крупних і середніх виробників сільськогосподарської продукції, розкуркулювання та створення колгоспів знищили сільськогосподарську базу, що створювалася століттями. Високі податки, суворе дотримання так званих "твердих завдань" по здачі продуктів і подібні заходи адміністративної дії межували з свавіллям й беззаконням, а одноосібників підштовхували в колгосп. Так, донецький історик М. Троян повідомляє, що: "В селі Олексіївка Селідівського району з 120 корів, які були в одноосібників, в період м'ясозаготовлень було відібрано.115". В селі Сергіївка восени 1931 року у 200 селян-одноосібників "був забраний не тільки весь хліб, але й весь живий і мертвий інвентар". Значного поширення набрало занесення на "чорну дошку", що означало фактичну блокаду, позбавлення права селян на виїзд і в'їзд у села. Тільки у грудні 1932 р. на "чорну дошку" в області було занесено одразу 15 колгоспів. До середини 1932 р. на Донбасі в селах склались передумови масового голоду й розорення селян.

Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацію та укріплення громадської (соціалістичної) власності" поставила селян в ще більш скрутне становище. За свідченнями того ж самого М. Трояна в Донбасі тільки від часу прийняття Постанови до 1 квітня 1933 р. було засуджено 9286 чоловік. Одноосібники серед них складали 37,3% (3461 особа), робітники - 22,4% (2077), колгоспники - 17,6% (1636), куркулі і нетрудові елементи 16,8% (1560) і службовці - 5.9% (552 особи). Більшість було засуджено за крадіжку в колгоспах: в 1932 році - 61%, на початок 1933 року - 55%. Приблизно кожний тридцятий з них був засуджений до розстрілу, кожний восьмий до позбавлення волі на 10 років, кожний п'ятий - від 5 до 10 років. Більш суворому покаранню піддавались куркулі (розстріляно 11,6%) і службовці (5,2%).

Зважаючи на викладене вище, факти голодування і смерті колгоспників та одноосібників, людей похилого віку та дітей мали місце в усіх районах Донеччини. Так, на початку березня 1933 року в с. Шипарське з 212 колгоспних і 18 одноосібних господарств 190 (82,6%) абсолютно не мали продовольства. За січень та 20 днів лютого тут померло 74 особи, а смертність в окремі дні сягала 8-10 осіб. Більш половини померлих - діти до 10 років. Якщо шахтарям у містах давали по півкіло хліба на день, а іншим працюючим - по 200 грамів, то на селі люди, що були доведені до стану голодних звірів, нерідко їли собак, кішок, полеглих коней (с. Ровенецьке, Біловодський р-н). Про вкрай тяжке становище людей взимку й весною 1933 року свідчать численні факти канібалізму. Мали місце факти трупоїдства коли викопували померлих з кладовищ.

Друга Світова війна.

На час німецької влади обласному центру повернуто історичну назву Юзівка, області - Юзівська область.

Коли 23 жовтня після триденних боїв німці заняли Сталіне, мешканці міста відчинили браму тюрми й побачили три ями, наповнені трупами. Деякі мерці були без рук і ніг. НКВД закопало й заасфальтувало в центрі міста 4000 невинних жертв. Решту розстріляних і закатованих у будинку по вулиці Артема 44, де тепер філармонія, а в 1932-66 рр. лютували чекісти, вивозили на "Рутченкове поле" в Кіровському районі міста. В Донецькій області в 1930-50 рр. репресовано за політичними мотивами понад 100000 громадян. Тільки зараз встановлено пам'ятні знаки на місці деяких поховань цих невинних жертв.

серпень 1941 - у Сталіно сформована 383-я шахтaрська стрілецька дивізія.

кінець жовтня 1941 - німецькі війська контролюють найбільші міста Донецької області.

3 листопада 1941 - слов'янський партизанський загін під командуванням М.І. Карнаухова в бою з каральним загоном в Теплінських лісах Сталінської області знищив 127 німецьких солдатів і офіцерів.

листопад 1941 - лютий 1942 - діяльність в місті Дружковка підпільної комсомольської молодіжної організації "Ленінська іскра".

22 лютого 1943 - постанова ГКО про відновлення вугільних шахт Донбасу.

18 серпня 1943 - початок наступу військ Південного фронту. Прорив Міус-фронту.

5 вересня 1943 - радянські війська взяли під контроль міста Артемівськ і Горлівку.

6 вересня 1943 - радянські війська взяли під контроль місто Констянтінівка.

6 вересня 1943 - радянські війська взяли під контроль Краматорськ.

8 вересня 1943 - радянські війська взяли під контроль Сталіно.

10 вересня 1943 - радянські війська взяли під контроль Маріуполь.

Водночас були намагання німецької адміністрації відновити роботу шахт та заводів. Але це не вдалося. Для потреб окупантів вугілля доводилося возити з Домбровського басейну. Дещо кращим було становище в царині легкої промисловості. Так, одним з найбільших підприємств в області був швейний комбінат у м. Маріуполі, що об'єднував 11 фабрик, на яких працювало 2000 робітників.

Німці з притаманною їм педантичністю склали чіткий план відновлювальних робіт. У лютому 1942 року головний інженер гірського товариства професор Б.П. Шестюк повідомляв "Вже працюють кілька шахт, наприклад" Ново-Мушкетове", 12 "Похила","Бутівка", 5 біс "Трудовська" та інші Починають давати вугілля шахти 1-2 "Смолянка", 4 "Лівенка" 1 "Щегловка". Йдуть відновлювальні роботи на найстаршій Юзівської шахті "Центральна-заводська" ("Д.В. "від 12 лютого 1942 року"). Число шахтарів неухильно зростало. Так, на шахті "Смолянка" у квітні 1942 року за направленням біржі праці працювало 203 чоловік, а в листопаді - 822

В 1942 році у м. Сталіно налічувалося 1745 дрібних підприємств, в переважній більшості приватних. Працювали кооперативні товариства. Найбільше "Донбас" мало декілька майстерень та цехів, 2 шахти, на яких працювало 200 робітників. У 1942 році створено "Сталінторг", який мав 63 магазини. м'ясокомбінат, 21 пекарню.

Населення.

Донецька область є найбільшою з областей України за чисельністю населення. На 1.01.2001р. чисельність населення області склала 4,953 млн. мешканців (10% населення України). Середня щільність населення становить 186,9 чол. на 1 кв.км. В містах мешкає 4,5 млн. чол. (90,9%), в сільській місцевості - 453 тис. чол. (9,1%). Тут проживають представники близько 90 національностей. Основну частину населення становлять українці (50%) та росіяни (42%), а також мешкають греки, білоруси, євреї, німці. Міське населення становить 4042,8 тис. (90.5%), сільське 423.9 тис. (9.5%)

Густота населення. Середня густота населення становить 168.6 осіб на км2.

Природний рух населення.

За 2009 рік:

Народжені: 43374 (9,7 на 1000 осіб) Померлі: 75252 (16,8 на 1000 осіб) Приріст: ?31878 (-7,1 на 1000 осіб)

Міграційний рух населення

За 2009 рік:

У межах України:

Число прибулих: 49200 (11,0 на 1000 осіб) Число вибулих: 51768 (11,6 на 1000 осіб) Приріст: ?2568 (-0,6 на 1000 осіб)

Зовнішня міграція:

Число прибулих: 3118 (0,7 на 1000 осіб) Число вибулих: 2409 (0,5 на 1000 осіб) Приріст: +709 (0,2 на 1000 осіб)

Національності області (2001, тис. чол.):

українці - 2744,1 (56,9%)

росіяни - 1844,4 (38,2%)

греки - 77,5 (1,61%)

білоруси - 44,5 (0,92%)

татари - 19,2 (0,4%)

вірмени - 15,7 (0,33%)

євреї - 8,8 (0,18%)

Найбільші міста області: Донецьк (987 тис. чол., оцінка, 2005), Маріуполь (482), Макіївка (377), Горлівка (279), Краматорськ (176), Слов'янськ (121), Єнакієве (99) та інші.

Міське населення (2006) - 90,3%

За переписом населення (01.01.2001), тис. чол.:

Донецьк - 1016,2 (з передмістями - 1033,4)

Маріуполь - 492,2 (з передмістями - 514,5)

Макіївка - 389,6 (з передмістями - 432,8)

Горлівка - 292,3 (з передмістями - 314,7)

Краматорськ - 181,0 (з передмістями - 216,2)

Слов'янськ - 124,8 (з передмістями - 146,6)

Єнакієве - 104,0 (з передмістями - 161,5)

Костянтинівка - 95,1

Артемівськ - 82,9 (з передмістями - 113,4)

Торез - 72,3 (з передмістями - 95,6)

Красноармійськ - 69,2 (з передмістями - 83,3)

Дружківка - 64,6 (з передмістями - 74,9)

Харцизьк - 64,2 (з передмістями - 114,1)

Шахтарськ - 59,6 (з передмістями - 71,7)

Сніжне - 58,5 (з передмістями - 82,6)

Димитров - 54,8 (з передмістями - 55,8)

Дзержинськ - 43,4 (з передмістями - 87,0)

Ясинувата - 37,6

Авдіївка - 37,2

Добропілля - 35,6 (з передмістями - 71,7)

Кіровське - 30,9

Дебальцеве - 30,2 (з передмістями - 52,2)

Красний Лиман - 28,2 (з передмістями - 29,6)

Селідове - 26,8 (з передмістями - 62,6)

Докучаївськ - 24,4 (з передмістями - 25,3)

Новогродівка - 17,5

Вугледар - 17,4

Жданівка - 13,7 (з передмістями - 14,8)

Населення районів області (тис. чол., 01.12 2001):

Волноваський - 92,6

Мар'їнський - 90,4

Старобешівський - 56,0

Амвросіївський - 55,1

Артемівський - 53,9

Великоновосілківський - 49,3

Слов'янський - 39,2

Новоазовський - 38,9

Красноармійський - 37,4

Тельманівський - 35,1

Володарський - 31,2

Ясинуватський - 30,2

Першотравневий - 29,2

Краснолиманський - 24,8

Шахтарський - 23,6

Олександрівський - 22,9

Костянтинівський - 21,0

Добропільський - 20,5

Економічне зайняте населення - 1724070 (2001), у тому числі 23,9% - у обробній промисловості, 13,9% - у добувної, 11,6% - в торгівлі та ремонті, 7,9% - в транспорті, 7,5% - в освіті, 7,3% - в охороні здоров'я, 6,7% - в сільському та лісному господарстві.

Освіта економічне зайнятого населення - 20,4% - повна вища освіта, 0,7% - базова вища, 30,2% - неповна вища, 40,6% - повна загальна освіта, 7,2% - базова загальна, 0,8% - початкова загальна, 0,1% - без початкової освіти.

Зміна кількості населення області (населення на 01.01. кожного року)

1971 - 4934 тис. чол.

1987 - 5368 тис. чол.

1995 - 5267 тис. чол.

2000 - 4953 тис. чол.

2001 (перепис 01.12.2001) - 4825,6 тис. чол.

2006 - 4622,9 тис. чол.

2010 - 4466,7 тис. чол.

На 1 липня 2010 року населення становило 4449,6 тис. чол, таким чином зі збереженням тенденції населення області буде становити менше 4 мільйонів осіб вже в 2020 році. Виходячи з розподілу населення області за віком зміна падіння населення буде різко пришвидшуватися з 2010 до 2030 року і дещо сповільниться в 2030-х роках.

Найвищу народжуваність показують вікові сегменти від 20 до 35 років. Наразі кількість населення відповідного віку становить 1047 тис. осіб. Частина населення віком від 0 до 15 років на 1 січня 2010 року становить 539 тис. осіб, що за 20 років (буде базою для народжуваності області) з кількістю осіб близько 480 тис, що в 2.2 рази менше ніж теперішні сегменти. Область чекає різке зниження народжуваності населення яке продовжиться до 2030-х років.

Розселення населення як процес формування країни.

Розселення населення - це процес розподілу населення по території і формування мережі поселень. На його характер впливають три групи факторів: соціально-економічні (загальний рівень розвитку економіки, регіональні відмінності в розміщенні галузей господарства, доходи населення, обсяги капіталовкладень і т.д.): природні (клімат, рельєф, грунти, наявність корисних копалин та ін) і демографічні (інтенсивність механічного і природного руху населення).

Всю сукупність населених пунктів, розташованих на якій-небудь території, називають мережею поселень. Вона характеризується густотою поселень, їх людністю і малюнком розселення. Функціонально з собою сукупність поселень утворює систему розселення. Головні її параметри - число і людність входять до неї поселень, а також склад і інтенсивність соціально-економічних зв'язків між ними. Залежно від територіального масштабу прийнято виділяти локальну, національну, регіональну та глобальну системи розселення.

Усі поселення діляться на дві основні категорії - сільські і міські. Форма територіальної організації життя населення на позаміських територіях у вигляді сукупності сільських населених місць визначається як сільське розселення, а відповідно - у вигляді сукупності міських поселень - як міське розселення.

Містами зазвичай вважають великі поселення з переважно несільськогосподарськими функціями. Особливо часто зустрічаються міста з поєднанням адміністративних, промислових, транспортних, торговельних і фінансових функцій. Існує багато центрів і більш вузького профілю.

Багато центрів швидко ростуть, центральне місто обростає містами-супутниками, поглинаючи навколишні сільські землі і населені пункти (процес субурбанізації). Виникають міські агломерації-скупчення поселень, об'єднаних виробничими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками, які в даний час є головною формою міського розселення в високоурбанізованих країнах. Найбільші агломерації і з'єднують їх транспортні комунікації формують так званий опорний каркас розселення.

Історичний процес підвищення ролі міста в розвитку суспільства іменується урбанізацією. Кількісно процес урбанізації виражається у зростанні абсолютного числа міст, міського населення, частки городян у структурі населення, ступенем концентрації жителів у великих і надвеликих містах.

До сільським поселень відносяться всі населені пункти, що не мають міського статуту. У порівнянні з містами, вони відрізняються значно меншою людністю, монофункциональности, переважанням малоповерхової забудови і т.д. Типи сільських поселень надзвичайно різноманітні й багато в чому залежать від соціально-економічного середовища, аграрних відносин і природних умов.

Сільські поселення складають основну масу всіх населених пунктів планети. У них поки проживає і велика частина населення світу - 52,6% або близько 3,2 млрд осіб. Проте темпи зростання міського населення помітно вище сільського, а в деяких регіонах і країнах скорочується навіть абсолютна чисельність селян. У силу цього вже в найближче десятиліття городяни почнуть переважати в структурі населення планети.

донецька область географічний населення

Список використаної літератури

1. http://mail. menr.gov.ua/publ/regobl01/dpsir/Donetsk/24.html

2. http://uk. wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C

3. http://www.donoda.gov.ua/main/ua/185. htm

4. http://www.donoda.gov.ua/main/ua/168. htm

5. http://mail. menr.gov.ua/publ/regobl02/dpsir/Donetska_2003/2.html

6. http://diaspora. ukrinform.ua/news-23.html

7. http://ukraina. turmir.com/ua_obl_355.html

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз параметрів регіону через розрахунок індексу конфігурації. Природні ресурси, річкова мережа, демографічне, промислове-, аграрне- транспортне-географічне положення області. Система та опорний каркас розселення області. Чисельність населення міст.

    курсовая работа [6,1 M], добавлен 08.05.2015

  • Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу. Особливості розвитку ґрунтового покриву, господарська історія його використання. Види ґрунтів, які зустрічаються у межах області, їх географічний розподіл і топографічне розміщення.

    реферат [374,6 K], добавлен 22.11.2010

  • Географічне розташування Закарпатської області. Адміністративно-територіальний устрій. Аналіз структури населення. Характеристика природно-ресурсного потенціалу. Промисловість, сільське господарство, фінансові заклади. Торгівельні відносини області.

    реферат [2,3 M], добавлен 30.05.2013

  • Поняття та географічне розташування Індії як сучасної розвинутої держави. Особливості клімату та рельєфу, рівень життя населення. Особливості формування економічних відносин між Індією та Україною. Побутові та культурні традиції, історія розвитку.

    презентация [9,7 M], добавлен 05.09.2015

  • Економічно-географічне положення і природно-ресурсний потенціал регіону. Демографічна ситуація й трудові ресурси Дніпропетровської області. Проблеми та основні тенденції розвитку економіки. Екологічна ситуація та шляхи поліпшення екології регіону.

    реферат [52,8 K], добавлен 15.12.2007

  • Стан економічного району разом з Харківською та Полтавською областями. Агропромисловий комплекс Сумщини. Демографічні та соціально-економічні характеристики населення. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району.

    контрольная работа [31,9 K], добавлен 12.05.2014

  • Промисловість як основна галузь народного господарства Іркутської області. Характеристика, види, галузі та основні центри промисловості та промислових підприємств області. Характеристика стану землеробства, тваринництва та звіринництва в області.

    реферат [25,2 K], добавлен 14.06.2010

  • Державний устрій, адміністративний поділ та збройні сили Румунії. Опис географічного положення, рельєфу, ґрунтів, клімату та природних ресурсів. Демографічна ситуація та населення країни. Огляд особливостей розвитку економіки та сільського господарства.

    презентация [3,3 M], добавлен 04.12.2013

  • Фізико-географічне розташування, адміністративний і політичний устрій та історія створення Польщі. Орографія території та природні ресурси, склад і чисельність населення країни. Територіальна структура господарства та розвиток зовнішніх зв'язків держави.

    реферат [38,4 K], добавлен 25.10.2010

  • Економіко-географічне положення Харківської області. Розміщення населення. Основні галузі господарства: легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, транспорт, зв’язок та невиробнича сфера. Перспективи розвитку регіону.

    реферат [31,9 K], добавлен 08.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.