Схема формування Донецької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

43

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра містобудування

РЕФЕРАТ

на тему:

"Схема формування Донецької області"

Виконала: ст. гр. МБ 51 - А

Чекина Я.І.

Перевірив: Полеха Ю.А.

Київ 2011

Загальні дані:

Герб Донеччини

Центральне місце в гербі Донецької області займає "Пальма Мерцалова".

Історична довідка: "Пальма Мерцалова" - унікальний витвір рук коваля "Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва" Олексія Мерцалова, який викував її в 1896 році спеціально для Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді. На цій виставці Пальма була відзначена вищою нагородою. У 1900 році "Новоросійське товариство" брало участь у Всесвітній виставці в Парижі. Його виставковий павільйон, до складу якого входила і Пальма Мерцалова, був визнаний гідним вищої нагороди - Гран-прі. В даний час Пальма зберігається в Гірському інституті Санкт-Петербурга.

Основними кольорами герба є:

Золото (поле щита) - символ багатства, справедливості і великодушності.

Чорний (край) - символ багатства надр.

Блакитний (пальма) - символ краси і величі.

Зелений - символ надії, радості, достатку, розвиненого сільського господарства.

Корона підкреслює те, що герб є обласним. Дубове листя - символ величі і надійності.

Девіз: "Можливість доведена справою" підкреслює історично сформовані трудові корені Донбасу, його цілеспрямованість у досягненні мети.

Прапор Донеччини

Верхнє поле блакитного кольору з золотим (жовтим) сонцем, що сходить, символізує схід України.

Нижнє поле чорного кольору символізує вугілля, землю, нічне Азовське море з золотими (жовтими) відблисками.

Автором прапора є Щербак Ніна Григорівна (жителька міста Донецька).

Географія.

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжа, Приазовської височини та частково Придніпровської низовини. На заході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході з Харківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Донецька область за своїм географічним розташуванням відноситься до Центрального степу. Донецька область - одна з областей України, що найменше забезпечена природною водою. Водозабезпеченість місцевим природним річковим стоком на одного мешканця області (190 м3) у 5 разів менша, ніж у середньому по Україні.

Довжина області з півночі на південь - 255 км, із заходу на схід - 180 км. Загальна довжина меж області складає 1 526 км, з них: сухопутні - 1 376 км, морські - 140 км. Найвище місце області - курган Могила-Гостра (331 м), розташований поблизу селища Польове Шахтарського району, найнижче місце (? 0,4 м) - рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області - висота 195 м в Краснолиманськом районі, південна - село Білосарайська Коса Першотравневого району, західна - поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна - поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

Донецька область створена 17 липня 1932 року. На момент створення в її склад входили 5 округів: Артемівський, Луганський, Маріупольський, Сталінський і Старобешевський. В липні 1938 року Донецька область була розділена на Сталінську (Донецьку) й Ворошиловградську (Луганську).

Область розташована в південно-східній частині України. Її територія складає 26,515 тис. кв.км, тобто 4,4 % загальної території України. Адміністративний центр регіону - місто Донецьк.

По території протікають 110 річок, 47 з них мають довжину більше 25 км кожна. Водну систему області становлять річки: Сіверський Донець, Казенний Торець, Самара, Вовча, Кальміус, Грузький Єланчик, Кринка, водосховища: Старокримське, Клебан-Бицьке, Карлівське, Кураховське, Вільхівське та канали: Сіверський Донець-Донбас і Дніпро-Донбас. Найбільша річка - Сіверський Донець. Річки - рівнинного типу, переважно сніжного і дощового живлення. Багато річок літом пересихають і водопостачання здійснюється за рахунок 20 водосховищ (найбільші - Курахівське водосховище, Старокримське водосховище, Карлівське водосховище, Клебан-Бикське водосховище, Верхньокальміуське водосховище та інші). Споруджені 1 011 ставків загальною площею водної поверхні 8049 га.

Всі річки області належать до сточищ Дніпра, Дону і Азовського моря.

Рослинний світ Донецької області за клімато-географічним розташуванням регіону належить до степової зони і представлений в основному степовими, лісостеповими та заплавними формаціями флори. Науковцями на території області відзначено 1870 видів флори, що складає біля 40% видів, які зустрічаються в Україні. З рідкісних рослин в регіоні спостерігається понад 91 із 541 виду флори, занесених до Червоної книги України та 39 видів, занесених до Європейського Червоного списку.

Грунти.

Рельєф Донецької області різноманітний, з характерною сильною ерозією грунтів. За рельєфом в області можна виділити декілька основних районів: на півночі - Донецький Кряж, на півдні - Приазовська височина. На головному Дебальцево-Іванівському вододілі розташована найвища відмітка кряжу - 369м. Максимальна амплітуда висот у цьому районі сягає 200м. Наявність різноманітних форм рельєфу призвела до створення на них різноманітних видів грунтів. На льосовидних породах утворились тучні чорноземи. У заплавах річок та балок утворились лугові чорноземи та лугово-болотні, переважно з засоленими грунтами. Усього на карті області виділено 60 видів грунтів.

Склад земельного фонду області свідчить, що 77,2% площ зайнято сільськогосподарськими землями, у т. ч. багаторічні насадження 2,4%, сіножатей та пасовищ 12,3%.

Станом на 01.01.2003 року в цілому по області сільськогосподарські угіддя зменшились на 2,5 тис. га.

Матеріали по переведенню деградованої ріллі в інші угіддя (в т. ч. у с/г угіддя - 5,5 тис. га) пройшли державну землевпорядну експертизу у Держкомземі України і обласному управлінні земельних.

Багаторічні насадження в цілому по області зменшились на 2,1 тис. га.

2,3 тис. га - за рахунок списання багаторічних насаджень, з яких 0,8тис. га переведені в ріллю, а 1,5 тис. га знаходяться в стадії меліоративного будівництва.

Підставою для цього стали матеріали головного управління АПК Донецької облдержадміністрації по списанню багаторічних насаджень, які були підготовлені на основі актів сільськогосподарських підприємств по списанню багаторічних насаджень та актів про розкорчовку, що затверджені головами районних рад, заступником начальника головного управління АПК Донецької облдержадміністрації 13.12.2002року.

Сіножаті в цілому збільшилися на 1,2 тис. га.

Пасовища збільшились на 3,7 тис. га.

· + 4,3 тис. га - переведення деградованої ріллі в пасовища.

· + 0,1 тис. га - повернення тимчасово вилучених земель.

· + 0,1 тис. га - за рахунок несільськогосподарських угідь внаслідок інвентаризації земель.

· 0,5 тис. га - переведено у несільськогосподарські угіддя внаслідок інвентаризації земель підприємств промисловості і транспорту.

· 0,2 тис. га - вилучення для несільськогосподарських потреб.

· 0,1 тис. га - посадка багаторічних насаджень.

Збільшення лісів та інших лісовкритих площ відбулося внаслідок інвентаризації земель Донецької залізниці (+0,3 тис. га) та посадки захисних насаджень (+0,2 тис. га).

Зміни в розділі “Забудовані землі" відбулися внаслідок інвентаризації земель підприємства добувної промисловості (ВАТ “Комсомольське рудоуправління), металургійних підприємств (ММК ім. Ілліча, МК “Азовсталь”), підприємства з виробництва та розподілу електроенергії (ТОВ “Техремпоставка”), а також інвентаризації земель Донецької залізниці.

Зменшення земель водного фонду на 0,2 тис. га відбулося при проведенні інвентаризації підприємств з виробництва та розподілу електроенергії.

Згідно реєстру територій і об'єктів природно-заповідного фонду Донецької області, площа цих об'єктів становить 77,7 тис. га, в тому числі 0,2 тис. га - акваторія Азовського моря. Збільшення за рік 1,6 тис. га.

Землі, які перебувають у колективній власності в цілому по області зменшилась на 35,5 тис. га, в державній власності на 16,9тис. га.

Разом з тим землі, що перебувають у приватній власності, збільшились на 52,4тис. га. Збільшення земель приватної власності відбулося внаслідок роздержавлення та приватизації колишніх держгоспів і передачі земель в приватну власність колишнім працівникам держгоспів, передачі земельних ділянок в приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, приватизації громадянами присадибних земельних ділянок.

Клімат.

Клімат області континентальний з засушливо-суховійними явищами. Вітрові маси, які надходять з Азіатського материка та Нижньоволжських степів, зумовлюють низькі температури взимку з холодними, а восени та влітку - сухими гарячими вітрами.

Середньорічна температура в області становить +7,8?С. Середня температура самого теплого місяця (липня) +22?С, самого холодного (січня) - 6,3?С. Абсолютний максимум температур в липні +38?С, а абсолютний мінімум у січні - 36?С. Кількість опадів за рік - 524 мм.

Адміністративний поділ Територія області становить 26,5 тис. кв.км - 4,4% від усієї території України. Ії довжина з півночі на південь - 270 км, з заходу на схід - 190 км. Крайніми точками є: південна - на Білосарайській косі, західна - біля населеного пункту Шевченко Великоновосілківського району, східна - біля населеного пункту Верхній Кут Шахтарського району, північна - біля населеного пункту Лозове Краснолиманського району.

Донецьку область складають такі райони: Амвросіївський, Артемівський, Великоновосел-ківський, Волновахський, Володарський, Добропільський, Костянтинівський, Красноармійськ, Краснолиманський, Мар'їнський, Новоазовський, Олександрівський, Першотравневий, Слов'янський, Старобешевський, Тельманівський, Шахтарський, Ясинуватський.

Природні ресурси В надрах області є майже всі елементи таблиці Менделєєва. Головні корисні копалини - кам'яне вугілля (запаси оцінюються в 25 млрд тонн), кам'яна сіль, вапняки, вогнетривка глина, калійна сіль, ртуть, крейда, гіпс, азбест, графіт та інші - всього близько 100 найменувань, включаючи залізну руду і рідко-земельні метали.

Донецька область має багаті природні ресурси. Тут є дивожні місця і лікувальні джерела. Бальнеологічне значення мають Слов'янські солоні озера і джерела мінеральних вод. Національну цінність складають дві заповідні зони - Хомутовський степ і Святогір'я. В останньому створено Національний парк України „Святі гори“. Унікальні природні лікувальні властивості має соляна шахта в м. Соледарі, де створений спелеологічний санаторій. Азовське узбережжя за оздоровчим ефектом - прекрасна рекреаційна зона.

Область багата плодючими чорноземами, має велику мінерально-сировинну базу. Головні корисні копалини - кам'яне вугілля (запаси оцінюються в 25 млрд тонн), кам'яна сіль, вапняки, вогнетривка глина, калійна сіль, ртуть, крейда, гіпс, азбест, графіт та інші - всього близько 100 найменувань, включаючи залізну руду і рідко-земельні метали.

Історія.

Донецька область була утворена 2 липня 1932 р., до її складу увійшли 12 міських рад і 5 районів.

До її складу увійшли Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради й Гришинський, Лисичанський, Ровеньківський, Сорокинський та Чистяківский райони.

Зі складу Харьковскої області були передани 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхньо-Тепловський, Лиманський, Марковський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватовський, Слов'янський, Старобільський й Троїцький (Покровський).

З складу Дніпропетровської областї було передано 5 районів: Велико-Янисольський, Волновахський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський і Старо-Миколаївський (Володарський).

Обласним центром був Артемівськ, а з 16 липня 1932 року - Сталіно.

Із червня 1938 року Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловоградську. У складі Сталінської області залишилося 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов'янськ, Чистякове; 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноармійськ, Микитівка; 22 сільських райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський, Андріївський, Велико-Янисольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Красноармійський, Краснолиманський, Мангуський, Петро-Мар'їнський, Ольгінський, Селідівський, Сніжнянський, Старобешевський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була окупована німецько-фашистськими військами і їх союзниками. Тимчасово повернуто історичну назву: Юзівська область.

У листопаді 1961 року Сталінська область переіменована на Донецьку.

У 1965 році в області було 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля,Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов'янськ, Сніжне, Харцизьк, Торез,Шахтарськ. Згодом до них долучилися 1976 року Ясинувата, у 1979 - Красний Лиман, у 1987 - Кіровське, у 1990 році - Авдіївка, у 1991році - Вугледар, у 1992 році - Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.

У грудні 1962 року були збільшені сільські райони, чисельність яких склала 9 замість 21: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волновахський, Володарський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський. У 1963 році був утворений Старобешівський район. У січні 1965 року створено 15 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 року були утворені додатково три райони: Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.

Економіка.

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Економіку обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній, 24 біржі. Розвиток банківської системи, що відбувається в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження відсоткових ставок за кредити, характеризується зростанням активів і зобов'язань, підвищенням рівня капіталізації банків, розширенням кредитування економіки.

Регіон відрізняється високою транспортною засвоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту - залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.

Найбільшим оператором області з надання послуг місцевого, міжміського, документального зв'язку та доступу до мережі Інтернет є Донецька дирекція ВАТ „Укртелеком“. В останні роки в області активно розвивається інфраструктура телекомунікацій. На цьому ринку мобільних телефонів, сотового і пейджингового зв'язку з успіхом працюють СП ТОВ „Цифровий сотовий зв'язок України" (ДСС), СП „Український мобільний зв'язок“ (UМС), ЗАТ „Київстар“.

Донецька область - один із значних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. В останні роки за обсягом зовнішньоторговельного обсягу товарів вона поступається тільки місту Києву та Дніпропетровській області, а за експортом посідає перше місце. Основним партнером зовнішньоекономічної діяльності області є Російська Федерація (25% від загального зовнішньоторговельного обігу).

Розвитку зовнішньоекономічних з'язків сприяло укладення облдержадміністрацією угод про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво Донецької області з областями Російської Федерації, а також регіонами Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Грузії, Китаю, Польщі. Розвитку зовнішньоекономічних зв'язків буде також сприяти презентація Донецької області в Європарламенті в Брюсселі.

Закон України „Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" відкрив реальну можливість створення нових і збереження діючих робочих місць, реконструкції і технічного переозброєння підприємств пріоритетних галузей. В загальному рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України Донецька область посідає друге місце після м. Києва. Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області схвалюються нові інвестиційні проекти, що дозволяють створювати нові і зберігати діючі місця.

З метою переорієнтації економіки області на випереджаючий розвиток наукоємних, високотехнологічних і високорентабельних виробництв у березні 2002 року Донецькою обласною радою затверджено Програму науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року.

Початками промислового Донбасу слід вважати Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.

Наявність в Донецькому регіоні власних паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, близькість залізорудних родовищ Криворізького басейну, вихід до моря, сприяли формуванню великого промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створенню досить розвинутої виробничої, наукової і соціальної інфраструктури, високого ступеня урбанізації.

Вагоме місце в економіці Донеччини посідає промисловість. Область виробляє п'яту частину загальнодержавного обсягу промислової продукції, посідає перші та провідні місця в Україні з виробництва цілого ряду основних видів промислової продукції, з обсягу експорту. Тут сконцентровано понад 2000 промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної галузей, енергетики, важкого машинобудування і будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин.

В структурі промислового виробництва переважають металургійний (49%) та паливно-енергетичний комплекси (23,5%).2 найбільших промислових центра виробляють більш ніж половину загального обсягу промислового виробництва області: Донецьк (18%), Маріуполь (37%).

Промисловість.

Промисловий потенціал області складає основу господарського комплексу регіону і займає важливе місце в економіці України. Область володіє майже п'ятою частиною основних промислово-виробничих фондів України, забезпечує майже 20% загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, займає перші та провідні місця по випуску багатьох видів промислової та сільськогосподарської продукції.

Вугільну промисловість представляють 111 шахт і шахтоуправління, 23 малих підприємства недержавної форми власності та 27 діючих збагачувальних фабрик. Виробнича потужність вугледобувних підприємств складає 56 млн. т вугілля на рік. Балансові промислові запаси вугілля дорівнюють 14 млрд. т. На виконання заходів програми реструктуризації вугільної галузі в області здійснюється закриття неперспективних шахт. В стадії закриття станом на 01.05.2007 знаходяться 55 шахт і 2 збагачувальні фабрики.

Електроенергетика представлена єдиним комплексом генеруючих, мережних, ремонтно-технічних виробництв. Встановлена потужність 6 теплових електростанцій (9,0 тис. МВт) здатна повністю забезпечити обласні потреби і постачання електроенергії за межі регіону.

В металургійному комплексі функціонують 11 металургійних підприємств, 39 підприємств по виробництву готових металевих виробів та трубний завод. До цього комплексу входять 7 коксохімічних, 3 флюсовидобувних, 13 вогнетривких підприємств.

Основна номенклатура металургійної продукції: чавун переробний і ливарний, прокат різноманітних профілів, труби, сталеві канати тощо.

В області зосереджені важливі для господарського комплексу України підприємства кольорової металургії. Ця галузь включає 9 підприємств, які працюють на вторинній сировині.

Питома вага експортної металургійної продукції в загальному обсязі експорту області складає 76 %.

В хімічній та нафтохімічній промисловості працюють 36 підприємств різної спеціалізації. Вони виробляють мінеральні добрива, аміак, полістирол, кислоти, продукцію для військово-промислового комплексу, товари побутової хімії, фармацевтичну продукцію тощо. Майже 55 % хімічної продукції експортується.

Машинобудівний комплекс представляють 150 підприємств. Вони повністю забезпечують потребу держави в гірничопрохідницькому обладнанні, виробляють майже 100% загальнодержавного обсягу холодильників побутових, 74% - пральних машин.

Харчова і переробна промисловість налічує 122 великих підприємства, які спеціалізуються на випуску м'ясної, молочної, хлібопекарної, борошномельно-круп'яної, кондитерської, макаронної, олієжирової, рибної, плодоовочевої, лікеро-горілчаної, виноробної, пиво-безалкогольної продукції.

Виробництво непродовольчих товарів для населення в області здійснюють промислові підприємства, які випускають меблі, холодильники, газові плити, пральні машини, посуд, текстильні, швейні і трикотажні вироби, взуття та інше.

Промисловість області:

чорна металургія з повним циклом виробництва:

· Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (8283,9 млн грн валового доходу)

· Металургійний комбінат "Азовсталь" (5470,3)

· Донецький металургійний завод, ДМЗ (3366,8)

· Єнакієвський металургійний завод, ЄМЗ (1541,9)

· Макіївський металургійний комбінат, ММК (808,6)

чорна металургія, трубні заводи:

· Харцизький трубний завод, ХТЗ (399,9)

чорна металургія, коксохімія:

· Авдіївський (2007,7)

· Маркохім (951,1) - м. Маріуполь

· Донецьккокс (479,4)

· Макіївський (371,1)

· Єнакіївський (310,0)

· Ясиновський (237,4) - м. Макіївка

· Макіївкокс (142,4)

кам'яновугільна промисловість

· Шахта імені Засядька (895,2) - м. Донецьк

· Донецьквугілля (554,7)

· Добропіллявугілля (546,7)

· Шахта "Красноармійська-Західна № 1" (510,2)

· Макіїввугілля (448,3)

· Шахта "Комсомолець Донбасу" (240,8) - м. Кіровське

· Шахтарськантрацит (225,5)

· Шахта "Краснолиманська" (216,3) - м. Родинське

· Селидіввугілля (192,0)

· Красноармійськвугілля (186,3) - м. Димитров

· Дзержинськвугілля (116,6)

машинобудівна промисловість

· Концерн "Азовмаш" (3515,9) - м. Маріуполь

· Концерн "Укрвуглемаш" (1601,3) - м. Донецьк

· НКМЗ, Новокраматорський машинобудівний завод (698,5) - м. Краматорськ

· Норд (572,3) - м. Донецьк

· Донбас-Плюс (133,3) - м. Донецьк

хімічна промисловість

· Концерн "Стірол" (1553,3) - м. Горлівка

транспорт

· Донецька залізниця (2657,3)

· Маріупольський морський торгівельний порт (351,2)

· Донбасаеро (114,3)

харчова промисловість

· Донецький лікерогорілчаний завод (1154,6)

· Концерн "АВК" (644,8) - м. Донецьк

· "Київ-Конті" (372,0) - м. Донецьк

· пивзавод "Сармат" (311,4) - м. Донецьк

· Артемівський завод шампанських вин (95,4)

· Донецький винний завод (71,9)

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Економіку обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній, 24 біржі. Розвиток банківської системи, що відбувається в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження відсоткових ставок за кредити, характеризується зростанням активів і зобов'язань, підвищенням рівня капіталізації банків, розширенням кредитування економіки.

Регіон відрізняється високою транспортною засвоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту - залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.

СЕЗ та території пріоритетного розвитку: СЕЗ "Донецьк", СЕЗ "Азов", ТПР "Макіївка", ТПР "Горлівка", ТПР "Краматорськ", ТПР "Артемівськ", ТПР "Єнакієве", ТПР "Красноармійськ", ТПР "Дзержинськ", ТПР "Вугледар", ТПР "Селидове", ТПР "Шахтарськ", ТПР "Торез", ТПР "Сніжне", ТПР "Кіровське", ТПР "Жданівка", ТПР "Новогродівка", ТПР "Волноваський район", ТПР "Мар'їнський район"

Родовища корисних копалин: Артемівське родовище кам'яної солі, Донецький вугільний басейн, Слов'янське родовище кам'яної солі, Новорайське родовище вогнетривких глин, Часово-Ярське родовище вогнетривких глин.

Сільське господарство області має в користуванні понад 2 млн. га сільськогосподарських угідь, з них 1,7 млн. га ріллі. В агропромисловому комплексі в результаті реформування 426 колективних сільськогосподарських підприємств створено 625 агроформувань ринкового типу. Функціонує 1,7 тис. фермерських господарств. Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових, олійних, овоче-баштанних культур, виробництві молока, м'яса та продукції птахівництва.

Екологія.

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.

Транспорт.

Транспортний комплекс Донецької області забезпечує сьому частину вантажних і дев'яту - пасажирських перевезень України.

Автомобільний транспорт

За перше півріччя поточного року об'єм перевезень пасажирів автобусами та мікроавтобусами склав більш ніж 250 млн. пас. і 22,5 млн. тонн. На автобусних маршрутах працюють понад 15 тис. од. автотранспорту, який є приватною власністю автопідприємств та суб'єктів підприємницької діяльності. Перевезення пасажирів здійснюється перевізниками на конкурсних умовах.

У 2006 році прийнятий в новій редакції Закон України „Про автомобільний транспорт”, згідно якого прийнято нове розпорядження голови облдержадміністрації від 25.04.2006 № 216, Положення про підготовку та проведення конкурсу на перевезення пасажирів на приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування та склад конкурсного комітету.

Проводиться робота по розробці та впровадженню єдиної транспортної мережі пасажирських перевезень, до якої входить вивчення пасажиропотоків за напрямками перевезень населення на приміських і міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах, оптимізація кількості рухомого складу різної місткості.

1. Кількість пасажирського автотранспорту, всього 22023 в тому числі:

- автобусів та мікроавтобусів - 15333 - автомобілів таксі - 6690

2. Кількість перевізників в області, всього 4742 в тому числі:

- приватні підприємства - 232 - приватні підприємці (суб'єкти підприємницької діяльності) - 3893

3. Кількість маршрутів, всього 1723 в тому числі:

- міських - 555 - приміських, всього - 528 із них:

в межах району - 206 в межах області - 320 між областями 2 - міжміських, всього - 640 із них:

внутрішньообласних - 375 міжобласних - 240 міжнародних 25 4. Кількість працюючих на автомобільному транспорті, всього 18945 в тому числі:

- на автопідприємствах (всіх форм власності) - 18505 - на автостанціях - 440

5. Кількість автостанцій, всього 39 в тому числі в підпорядкуванні:

- ДОПАС, ВАТ - 38 - приватних осіб і СПД - 1

Залізничний транспорт.

ДП „Донецька залізниця" забезпечує транспортне обслуговування найбільшого промислового регіону України. Довжина колії залізниці складає 2,9 тис. км., або 13% від мережі колій залізниць України. Підприємства, що примикають до залізниці, мають розвинуту мережу під'їзних колій, довжина яких в 3 рази перевищує експлуатаційну довжину колій залізниці.

Структура залізниці включає: 4 Дирекції залізничних перевезень (Ясинуватська, Краснолиманська, Луганська і Дебальцевська), 10 галузевих служб, до складу яких входять 242 залізничні станції, 12 локомотивних та 17 вагонних депо, 22 дистанції колії, 13 дистанцій сигналізації і зв'язку, 9 дистанцій електропостачання, управління будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд, 8 дистанцій цивільних споруд.

Одним із основних напрямків діяльності залізниці є посилення позицій на транспортному ринку послуг та поліпшення рівня якості обслуговування користувачів послугами залізничного транспорту. Донецька залізниця перевозить понад 60 млн. пасажирів за рік та забезпечує обслуговування біля 2,5 тис. підприємств і організацій Донецької, Луганської, частково Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей і є самою великою в Україні по розмірах вантажної роботи. Ії доля складає 44,5% навантаження і 34,7% вивантаження усіх залізниць України. Основними вантажами є: кам'яне вугілля (57%), чорні метали (11%), флюси (10%), кокс (6%), та інш.

Залізниця є рентабельним підприємством, але прибутковими є тільки вантажні перевезення, пасажирські перевезення збиткові.

Значні кошти спрямовані на технічне переоснащення залізниці. Це електрифікація дільниць, оновлення тягового рухомого складу, модернізація залізничної колії та інш. Проте через дефіцит коштів потреба в капітальних вкладеннях в повній мірі не задовольняється. На протязі кількох років промислові споживачі послуг залізниці відчувають дефіцит рухомого складу, особливо вантажних вагонів.

Повітряний транспорт

Повітряний транспорт області представляють: КП „Авіакомпанія “Донбасаеро”, КП “Міжнародний аеропорт Донецьк" та ТОВ “Міжнародний аеропорт “Маріуполь”.

Основним авіаперевізником є КП „Аіакомпанія “Донбасаеро”, яка виконує біля 90 % усіх перевезень Донецького регіону. У 2003 році після реорганізації авіакомпанія одержала статус комунального підприємства.

Донецька авіакомпанія - одне з лідируючих авіапідприємств в галузі. Вона займає перше місце в Україні по обсягу внутрішніх перевезень та третє - по загальному обсягу перевезень (11 % ринку авіаперевезень). За перше півріччя 2007 року літаками авіакомпанії було перевезено більше 200 тисяч пасажирів.

Авіакомпанія виконує пасажирські та поштово-вантажні перевезення на внутрішніх і міжнародних авіалініях. Парк повітряних суден налічує 20 Географія польотів авіакомпанії з кожним роком розширяється. Сьогодні вона здійснює регулярні авіарейси до 15 країн світу (Російська Федерація, Ліван, Греція, Німеччина, Австрія та інш), має можливість виконувати чартерні перевезення в 130 напрямках.

КП “Міжнародний аеропорт Донецьк" є сучасним авіаційним підприємством з розвинутою інфраструктурою, комплексом радіолокаційних та радіонавігаційних засобів посадки повітряних суден.

Аеропорт входить в п`ятірку провідних аеропортів України як по своєму потенціалу, так і по основному показнику - відправленню пасажирів”.

За шість місяців 2007 року з аеропорту відправлено 121,0 тис. пасажирів та прибуло 124,0 тис. пасажирів.

На підприємстві постійно здійснюється поточне оновлення основних фондів та підвищується експлуатаційна готовність аеродрому для прийому літаків різних модифікацій, вводиться в експлуатацію нове обладнання. Планується реконструкція аеровокзального комплексу з будівництвом нових терміналів та злітно-посадкової смуги, яка б відповідала світовим стандартам.

ТОВ “Міжнародний аеропорт Маріуполь" є структурним підрозділом ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”. У 2003 році після реконструкції тут введено в експлуатацію новий аеровокзальний комплекс, який відповідає європейським стандартам. Аеропорт обладнаний радіотехнічними та світлотехнічними засобами для виконання польотів у складних метеорологічних умовах. Злітно-посадочна смуга дозволяє приймати літаки ТУ - 154, ИЛ - 76, АН-24, ЯК - 40.

За шість місяців 2007 відправлено 6735 пасажирів та прибуло 6605 пасажирів. Службами аеропорту обслуговано 380 літако-вильотів.

Морський транспорт/

ДП „Маріупольський морський торговельний порт належить до четвірки найбільших портів України. Він розташований у безпосередній близькості до високорозвинених індустріальних центрів південного сходу України і Російської Федерації, пов`язаний водними шляхами з багатьма країнами СНД, що тяжіють до Волги з виходом на Каспійське, Балтійське та Біле моря.

Маріупольський порт є найбільшим могутній по оснащеності серед портів Азовського моря. Він оснащений сучасним обладнанням, перевантажувальними машинами і механізмами, що забезпечують переробку металу, сірки, вугілля, коксу, глини, хімічних добрив, нафтопродуктів, контейнерів, обладнання тощо.

Порт використовує 99 відс. своєї пропускної спроможності, у той час коли такі провідні порти України як: Одеський - 85,1 відс., Іллічівський - 56,0 відс., Миколаївський - 47,5 відс.

У 2007 році Маріупольським портом планується досягти найвищого показника переробки вантажів за весь період існування порту. Переробка вантажів складатиме більше 15 млн. тонн.

Починаючи з 1998 року порт здійснює широкомасштабну реконструкцію та технічне переозброєння об'єктів виробничого призначення. За ці роки введені в експлуатацію нові портальні крани підвищеної вантажопідйомності, комплекс по перевантаженню контейнерних вантажів, вугленавантажувальний комплекс, центр регулювання руху суден, морський вокзал, вузький пирс, профілакторій автонавантажувачів. Здійснена реконструкція причалів № № 6,7,10,16,17 та інші.

Впровадження нових технологій по переробці різних вантажів є базою підвищення продуктивності праці, що дозволяє при тій же чисельності працюючих збільшити інтенсивність обробки суден, вагонів, знизити термін їх обробки, збільшити судно і вагонообіг.

Порт повністю зберіг і продовжує розвивати соціальну інфраструктуру: дитячі садки, ясла, дитячий літній оздоровчий комплекс на Азовському морі, бази відпочинку для трудящих, спортивний комплекс, водогрязелікарню, їдальні і буфети (на всіх підрозділах порту із здешевленням вартості харчування), медпункти, гуртожиток, готель.

Розвиток регіона.

У 1919 р., а потім з 1920 по 1925 р. існувала територіальна одиниця УСРР - Донецька губернія. 5 лютого 1919 року Раднарком України прийняв декрет "Про створення Донецької губернії". Таке ім'я було надане завдяки головній річці новоствореної губернії - Сіверському Дінцю. До складу губернії ввійшли Бахмутський повіт і Слов'яносербський повіт Катеринославської губернії.

У зв'язку з наступом Денікіна влітку 1919 р. Донецька губернія припинила своє існування, і її уряд евакуювався до Харкова. У січні 1920 р. центром губернії став Луганськ, а з серпня 1920 р. - Бахмут. Президія ВУЦВК у квітні 1920 р. затвердила межі й склад Донецької губернії.7 березня 1923 р. за новою системою адміністративно-територіального поділу замість повітів у складі губернії утворені 7 округ:

Бахмутська (з 1924 р. - Артемівська), Луганська, Старобільська, Маріупольська, Юзівська (з 1924 р. - Сталінська) і Шахтинська.

У червні 1925 р. Донецька губернія була ліквідована, а на її території були утворені 5 округ: Артемівська, Луганська, Маріупольська, Сталінська і Старобільська. Після ліквідації округового адміністративно-територіального поділу УРСР у вересні 1930 р. територія Донеччини була розділена на 12 міських рад і 23 райони, які підпорядковувались безпосередньо центру.

2 липня 1932 р. була утворена Донецька область, до складу якої увійшли 12 міських рад і 5 районів. Крім того, 13 районів були передані зі складу Харківської області і 5 районів - зі складуДніпропетровської області. Центром області спочатку був визначений Артемівськ, але вже з 16 липня 1932 р. обласний центр перенесений до Сталіно. У червні 1938 року Донецька областьбула розділена на Сталінську (Донецьку) й Ворошиловградську (Луганську).

Пам'ятки доісторичної доби.

На території Донецької області люди жили дуже давно. Про це свідчать кам'яні знаряддя, знайдені біля села Зелений Гай у Тельманівському районі. Археологи вважають, що вони походять із стоянки давнокам'яної (палеолітичної) доби, яка тривала десь 300-140 тисяч літ тому. Молодшим виявилося рубило, що лежало в землі на березі річки Кринки поблизу міста Амвросіївки понад 120 тисяч літ. На захід від Донецька в басейнах річок Вовчої та Сухих Ялів розкопано розщеплені кремені й готові скребла для очистки шкіри з-перед 100-40 тисяч років тому. Отже, в ті далекі роки мешканці цих місць носили одяг, пошитий зі шкір упольованих зубрів та інших звірів. Залишки кісток зубрів знайдено поблизу міста Амвросіївки. З них виробляли метальні знаряддя для полювання. В стоянках над притоками річок Вовчої, Сухих Ялів і Осики знайдено дископодібні ядра з місцевого кременю.

Наприкінці давньокам'яної доби приблизно 40-10 тисяч років тому в донецьких степах похолоднішало й вони перетворилися на рівнинну тундру, де водилися песці й дрібні гризуни-лемінги. Поруч із зайшлими оленями тут паслися дикі коні, осли, зубри й сайгаки.

В суворих умовах життя люди потребували більше м'яса, жиру і шкур. Жили вони над Сіверським Дінцем в околиці сіл Богородичне, Пришиба й Тетянівки коло Святогірська (Слов'яногірська), Дронівки Артемівського району й Амвросіївки. Коли потеплішало, в середньокам'яну добу (мезоліт, 14-10 тисяч літ тому) люди жили в урочищі Минівський Яр поблизу Святогірська й у долині безіменної річки, що впадає в Осику. В Минівському Яру знайдено декілька тогочасних сокир.

У наступну, новокам'яну добу (неоліт, 8-5 тисяч літ тому), долина Сіверського Дінця була одним із найгустіше заселених районів України. Новокам'яні (неолітичні) племена заселяли береги Кальміусу коло північної межі Тельманівського району. Тодішні племена групують археологи вже за спільними ознаками й класифікують їх за культурами.

На підставі подібності пам'яток з-перед 6,5-5 тисяч років тому, знайдених у Маріупольському могильнику на території сучасного заводу Азовсталь, над Дніпровими порогами, над Сіверським Дінцем, на Київщині, Черкащині, Гомельщині й Волині, археологи об'єднують їх в одну групу пам'яток Дніпро-Донецької культури. Посуд тієї культури мав гостре або плоске дно, його оpдоблювали гребінцевим, накольчатим і прокресленим орнаментом. Покійників ховали племена Дніпро-Донецької культури випростаними на спині й посипали червоною фарбою. Коло них клали знаряддя праці, мідні, золоті й неметалеві прикраси. Отже, з-над Сіверського Дінця до Прип'яті жили тоді споріднені племена. Дніпро-Донецька культура - найдавніша ознака спільності стародавнього населення території України в IV-тому тисячолітті до Христа.

З 7 ст. до н. е. до 3 ст. н. е за даними античних письмових джерел жили в Приазов'ї та від гірла Дона до Кубані меоти-молокоїди, від яких Азовське море називалося по-грецькомуМеотидою. Слов'яни називали його Сурозьким (синім) морем. Сучасна назва "Азовське" походить з арабської мови: Бар-аль-Азов (темне-синє).

Меоти й інші племена випасали стада рогатої худоби. Біля села Піски Ясинуватського району знайдено кибитки, вози й металеві предмети кочівників. Металічні предмети, знайдені в похованнях біля міста Краматорська, вказують на місцеву виплавку металу.

В 1860-их роках за десять кілометрів од сучасного Артемівська (Бахмута) гірничий інженер Носов натрапив на доісторичні виробки мідної руди, шлаки, деревне й кам'яне вугілля. В одному руднику шахтарі знайшли череп і кістки гірника, просочені міддю, в іншому - кам'яні й бронзові сокири. Наші предки самі добували й виплавляли чорну мідь і продавали свої вироби з неї у великих містах над Дніпром ще в III тисячолітті до Христа.

Наприкінці бронзової доби в XV-XI ст. до Хр. степову зону України й пониззя Дону населяли індо-іранські племена. В їх військових загонах служили амазонки. Це були дівчата, які їздили на конях, стріляли з луків і метали дротики. Щоб усі соки потрапляли в праву руку (щоб вона була міцнішою) їхні матері випалювали дочкам праву грудь.

З Х ст. до Хр. в наших степах жили іраномовні кіммерійці, а після них у VII-III ст. до Хр. - скіфи (скити, а самі вони називали себе сколотами). У III ст. до Хр. - , IV ст. по Хр. - сармати. Після них залишилося дуже мало пам'яток. Імовірно, з їхньої мови залишилися назви рік: Дон (по-українському вірніше Дін), Дніпро, Дністер, ну й Дунай. Корінь цих гідронімів (назв водних об'єктів) дон-, дн-, дун - етимологи пов'язують з давньоіранським словом "дана" = річка. Та й Кальміус і Кала походять, мабуть, од давньоіранського "кал" = чорний; отже, Калка - каламутна річка.

Золотоординська Доба.

Про наявність в XIII-XIV ст. у донецьких степах осідлого населення свідчать, в першу чергу, знахідки на поселеннях Сіверського Дінця. Так, про наявність на городищі в с. Райгородок Слов'янського району залишків споруд з обпаленої цеглини і великої кількості монет золотоординського часу повідомлялося ще М.В. Сибільовим. Про це також свідчать знахідки золотоординських предметів на Царіном городищі в у с. Маяки Слов'янського району. На жаль, Райгородськоє городище було повністю знищене крейдяним кар'єром. Але це підтверджується знахідками на розташованому поблизу поселенні Козача Пристань (1684-1739 рр.) великої кількості золотоординських цегли, використаної козаками в своїх спорудах. Серед них зустрічається і декоративна цегла, вкрита блакитною непрозорою глазур'ю. Подібна цеглина північнокавказького (Маджарського) виробництва використовувалася для прикраси стін громадських споруд (наприклад, мечетей).

Важко сказати, чи багато в ХIII ст. існувало на території Донецького краю осілих поселень. Без сумнівів можна говорити лише про те, що осіле населення в цей час мешкало на Сіверському Дінці. Тут відомий ряд поселень з так званою "керамікою староруської подоби". Їх мешканці представляли дуже складне в етнічному плані населення, яке було нащадком населення Хазарського каганату.

Так чи інакше, абсолютна більшість цих поселень не пережили трагічні події кінця XIV - почала XV в.: - походи Тамерлана 1391-1395 рр. і розпад Золотої Орди. Загибель їх ознаменувала новий етап в історії Донецьких степів - етап, що продовжується до кінця XVI ст. і що характеризується повною відсутністю на цій території осідлості і панування тут кочового життя. У літературі цей період отримав образну назву періоду "Дикого поля".

Заселення і освоєння краю у 16-18 ст.

Ґрунтовні дослідження про заселення і освоєння краю в 16-18 ст. проведені д. і. н., проф. В.О. Пірко, які показують, що його в цей період заселяли і освоювали різні етноси, серед яких українці складали 60-70 %.

Зібрані й систематизовані в книзі факти з історії заселення Донеччини XVI-XVIII ст. дозволяють виділити в цьому процесі з урахуванням характеру й результатів такі періоди:

XVI - перша половина XVII ст., друга половина XVII - початок XVIII ст., середина XVIII ст., остання чверть XVIII ст.

На першому етапі основна роль у формуванні постійного місцевого населення належала українському козацтву. Починаючи з другого десятиріччя XVI ст. виштовхнуте з насиджених місць під час польсько-литовської війни за Сіверщину її населення проникає на територію Дикого Поля на перших порах з метою промислової діяльності, а згодом поступово переходить до осілого життя. Найбільш раннім проявом осілості на території краю був Святогірський печерний монастир. З середини XVI ст., у зв'язку з організацією Запорозької Січі та походами Д. Вишневецького (інколи з московськими військами) на укріплені міста Кримського ханства, в пониззя Дніпра, на Азов, регіон все більше опиняється під впливом українського і донського козацтва, яке поступово відтісняє з регіону кримських та ногайських татар, розставляючи вздовж шляхів, якими запорожці добиралися на Дон, а донські козаки на Запоріжжя, сторожі та пікети. Згодом вони переростають в зимівники, а ті - в слободи та села. На початку XVII ст. на потайному водному шляху (Дніпро-Самара-Вовча-Кальміус), яким запорозькі і донські козаки користувалися для виходу в Чорне море під час блокування турецьким флотом Дніпровського лиману, при гирлі Кальміусу, на місці венеціансько-генуезького форпосту Адомаха, запорожці збудували свій укріплений пост на узбережжі Азовського моря і назвали його Домахою. Таким чином вони поширили свій вплив на територію не лише Подонців'я, але й північного Приазов'я. З українських козаків у XVI ст. здебільшого формувалася сторожова і станична служба Московської держави, що інформувала через воєвод порубіжних міст центральну владу про наміри кримських і ногайських татар.

У 40-х рр. XVII ст. соляні промисли на р. Тор, які забезпечували сіллю населення не тільки Лівобережної України, але й південних повітів Московської держави, все більше починають привертати увагу царського уряду. У 1645 р. за наказом царя козаки Чугуївського полку при Торській переправі збудували острожок і зобов'язані були виставляти з весни й до першого снігу поперемінно по 20 чоловік, а в квітні 1648 р. московський цар розпорядився побудувати на Торі містечко і поселити в ньому українців, котрі, рятуючись від наступу феодального гніту, стали переселятися в межі Росії. Однак події національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького та міські бунти в південних містах Росії, з яких козаки та служилі люди повинні були будувати містечко на Торі, не дозволили цього зробити.

Другий етап характеризується поєднанням стихійної народної колонізації із заходами Росії зі зміцнення свого впливу в регіоні. Народна колонізація особливо посилилась після Андрусівського перемир'я, за яким територія України була поділена по Дніпру між Польщею та Росією. Повернення польської шляхти у свої маєтки на Правобережній Україні спричинило масовий перехід учасників національно-визвольної війни на Лівобережну Україну і в межі Росії. Царський уряд вирішив скористатися цим для заселення новозбудованих міст на шляхах, якими татари досягали центральних районів Росії, у тому числі й міст, що будувалися за його розпорядженням в Подонців'ї і повинні були служити прикриттям її центральних районів.

Уже в 1656 р. вихідцями з Правобережної України було відновлено зруйнований татарами на початку XVII ст. Цареборисів, зведений в 1599 р. для координації дій прикордонної служби Московської держави і прикриття Ізюмського шляху. В 1660 р. вийшов царський указ про поселення на Торі "черкас", що виявили бажання перейти на службу до Московської держави. Однак віправлена з Білгорода на Тор спеціальна експедиція з 676 черкасами через неоперативні дії її керівництва цього завдання не виконала. Повідомлення керівника експедиції, що після прибуття на Тор вони "окопались", дозволяє стверджувати, що там не було ніяких укріплень. Лише влітку 1663 р. на Маяцькому городищі було споруджене перше на правобережжі Дінця укріплене містечко і поселено в ньому вихідців із Слобідської України, що формувалась у той час в межах Московської держави з черкас на умовах козацького самоврядування.

Під прикриттям Маяцького острога в 1664 р. на Торі завели казенне солеваріння і утримували охорону та спеціалістів з обслуговування варниць. Оскільки Маяцький острог, який знаходився біля 5 верст від соляних варниць, не міг бути надійним притулком для солеварів від нападів татар, то в 1676 р. вирішено було збудувати містечко Соляне (пізніше Тор - а з 1784 р. Слов'янськ) й поселити в ньому черкас. Однак і після зведення Торського острогу загроза нападів не зникла, тому за розпорядженням російських співправителів Івана й Петра в 1684 р. розпочалося будівництво цілої системи укріплень від Сіверського Дінця по Голій Долині до Сухого Торця, по його лівому березі й Казенному Торцю до впадіння останнього в Донець, щоб захистити всі збудовані в межиріччі Дінця і Тору поселення, соляні промисли та Святогірський монастир. Так звана Торська укріплена лінія була своєрідним продовженням зведеної слобідськими полками в 1679-1681 рр. Ізюмської, що поклала початок формуванню Ізюмського слобідського полку, до якого згодом і приписали всі згадані поселення. В ході її будівництва при старій козацькій пристані на Торі збудували укріплене містечко, яке назвали просто Городок, а з початку XVIII ст. за ним закріплюється назва Райгородок.

Ріст чисельності населення на Слобідській Україні в південних повітах Росії, збільшував попит на сіль і місцеві солепромисловці відшукують соляні джерела в різних місцях регіону. Оскільки ропа бахмутських соляних джерел виявилася найбільш якісною, то після зруйнування в 1697 р. татарами соляних варниць і, частково, острога на Торі спонукали місцевих солеварів і маячан переселятися на р. Бахмут. В 1701 р. тут уже згадується слобода, а в 1702 р. вони звернулися до Петра І за дозволом побудувати острог. Очевидно, поки в державних установах з'ясовували, що за люди поселились на Бахмуті, то при черговій перевірці навесні 1703 р. виявилось, що там уже знаходились не тільки соляні варниці, але й острожок, що поклав початок місту Бахмуту (нині Артемівськ). З кінця 1708 р., зі створенням Азовської губернії, Бахмут став центром одноіменного повіту, до якого увійшли усі населені пункти Подонців'я від Айдарудо Осколу, а в 1713-1738 рр. - прикордонним містом між Росією і Туреччиною.

Перенесення російсько-турецького кордону в 1713 р. з узбережжя Азовського моря на Азовсько-Донецько-Дніпровський вододіл, а з нього в межиріччя Самари й Орелі негативно позначилось на заселенні краю. Незважаючи на численні заходи російського уряду зі зміцнення на цій дільниці кордону, особливо міст Бахмут і Тор, до початку 40-х рр. відмічалось, особливо у Бахмутській провінції, скорочення чисельності населення. І лише після повернення в межі Росії запорожців, її переможної війни 1735-1739 рр. з Туреччиною і повернення кордону на узбережжя Азовського моря намітилось більш активне заселення регіону.