Озерні природно-аквальні комплекси та їх вивчення у шкільній географії

Характеристика озерних природно-аквальних комплексів (ПАК) світу, України і Полтавщини: класифікація, живі організми, природні компоненти, види їх взаємодій. Географічно-краєзнавчий підхід та методичні рекомендації до вивчення ПАК у шкільній географії.

Рубрика География и экономическая география
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.09.2011
Размер файла 3,5 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Також ми встановили що визначення терміну «Вода» як подано в енциклопедичних словниках: „Рідина без запаху, смаку і кольору...” є хибним для озер. Оскільки відомо, що на Землі існують озера, які дивують різноманітністю своїх вод на смак, колір і інші властивості. Нами було встановлено, що майже ніде серед природних вод, за винятком підземних, немає такої різноманітності по ступеню мінералізації і хімічному складу, як у водах озер. Ми чітко зафіксували, що озерні води бувають прісними, солонуватими і солоними, а за хімічним складом розмежовуються на карбонатні, сульфатні, хлоридні.

Виявляється, що об'єм водної маси озера і його зміна залежать від надходження і витрат води, тобто від водного балансу озера. В свою чергу озера головним чином живляться атмосферними опадами, які випадають у вигляді дощів або снігу прямо на поверхню озера або його водозбірну площу. А витрачається вода на живлення річок, випаровування і на часткове просочування в породи, що складають улоговину. Ми вважаємо, що водний баланс озер, а отже і водний режим, залежить перш за все від природних зон, висотного розташування озер, розмірів і форм озерних улоговин.

Нами було зроблено висновок, що тепловий баланс формує термічний режим озер, який впливає на фізичні, хімічні і біологічні властивості озерних вод: вміст газів у воді, її щільність, перемішування, осадження солей, біологічну продуктивність. А також ми зробили висновок, що рухи водної маси, що виникають в озерах, можуть бути розділені на постійні і тимчасові. Перші у вигляді течій, а другі переважно у вигляді хвиль.

Розділ 2. ВЗАЄМОДІЯ ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ В ОЗЕРНИХ ПАК

Умови існування водних організмів в озерах більш різноманітні, ніж у морях. Крім зональних особливостей, у кожному озері створюються свої специфічні умови, зумовлені розміром і формою озерних улоговин, характером дна, вітровою діяльністю, освітленістю, кількістю розчинених і завислих речовин тощо. Водні організми пристосовуються, живуть, відмирають і цим самим значно змінюють середовище в озері. Певному типу фізико-хімічних і гідрологічних умов, геологічної історії і стадії розвитку водойми, а також його географічному положенню відповідає певний комплекс рослинних і тваринних організмів. Місцезнаходження організмів називається біотопом: У водоймах суші можна виділити два біотопи -- дно (бенталь) і повсюдну товщу (пелагіаль). Специфічні умови для життя організмів створюються в перехідній зоні: поверхня води -- атмосфера.

2.1 Живі організми в озерах у контексті абіотичного природного середовища

У складі водного населення за пристосуванням до умов існування в певних біотопах розрізняють 4 основні екологічні групи водного населення: нейстон, планктон, нектон і бентос. До нейстону належать організми, які населяють область між атмосферою і водою. Це мікроорганізми, які живуть в області поверхневого натягу, організми, що частково виходять за межу поверхневої плівки в повітря і воду, подібно рясці. Нейстон має значний вплив на хід обміну газами між атмосферою і водою. Планктон -- це організми, які нездатні самостійно рухатися в товщі води (бактерії, водорості, мікроскопічно малі істоти). Вони пасивно пересуваються турбулентним потоком. Нектон -- це істоти, що населяють водну товщу і здатні самостійно рухатися. Представниками нектону є риби. Бентос -- це населення дна озера, яке пристосувалося до життя на дні або відривається від дна на незначну висоту. Прикладом таких організмів можуть бути рослини прибережних заростей, хробаки, молюски. [34, ст. 104]

Представники всіх екологічних груп розміщуються у водній товщі залежно від освітлення, умов прогрівання, кисневого режиму та інших абіотичних чинників. Тому розглянемо живі організми озер, які характерні для кожної частини озера за глибиною.

Специфічні умови існування утворюються в прибережній зоні (літоралі). Для літоралі характерне майже повне перемішування вод під впливом вітру та течії, що призводить до вирівнювання температур і вмісту кисню. У цій зоні достатнє освітлення. Внаслідок цього населення літоралі відрізняється від населення пелагіалі великою різноманітністю. Літоральні ландшафти характеризуються украй інтенсивним взаємним обміном речовиною і енергією між наземними і водними ландшафтами. Велике значення має накопичення в літоральній зоні органічного детриту -- добрива, яке забезпечує тут значний розвиток водоростей. Вони, у свою чергу, дають корм, а часто і притулок багатому тваринному світу. Для літоралі характерним є наявність, вищої рослинності (очерет, хвощ, осока та ін.). Від рослинності залежить і склад фауни.

На озерах в зоні мілководдя набули поширення вищі водні рослини -- макрофіти, які утворюють своєрідні концентричні пояси водної рослинності. Прибережний пояс представлений осоками, вехом, жовтцем отруйним, калужницею. Далі йде пояс земноводних рослин, що мешкають на межі води і суші: вахта трилиста, стрілолист, зарості частухи і хвощів, суцвіття рогозу і голубчика.

Наступний пояс складають напівзанурені у воду хащі очерету, хвоща, манника, що займають глибини до 1--2 м. Далі знаходяться рослини плаваючим на поверхні листям: біле латаття, жовта кубушка, рдести, гречка земноводна, водокраси. Вони мають міцні еластичні стебла і масивні кореневища, розповсюджуються до глибини 3--4 м. [43,ст.291-292]

Глибше розташовується пояс рдестів, яких стебла і листя занурені у воду і лише квіти піднімаються над її поверхнею. Тут же ростуть елодея, уруть, роголистник, тілоріз. На глибинах 5--6 м знаходиться пояс постійно занурених рослин -- водорості хара і фонтиналіс. (Додаток Ж)

Хоча водорості фітопланктону нікчемно малі, але вони приносять основну органічної речовини водойм. Дослідження на озері Глибокому, яке знаходиться у Звенигородському районі Московської області, показали, що 70--80% річної кількості органічної речовини в озері виробляє фітопланктон, а макрофіти -- осоки, рдести, тілоріз, уруть, елодея, латаття та інші -- лише 15--20%.

Прості одноклітинні тварини -- амеби, інфузорії, яких можна побачити за допомогою мікроскопа, видимі вислоногі рачки, коловратки і личинки деяких комах утворюють зоопланктон, що населяє верхній шар води озер. Харчуючись бактеріями і водоростями, зоопланктон, в свою чергу, служить їжею для личинок риб і дорослої риби. Інфузорії, дафнії, коловратки є улюбленим кормом личинок і мальків риб.

Влітку рибне населення озера залежно від характеру живлення розподіляються по “поверхам”. У прибережній зоні в чагарниках рослинності мешкають щука, краснопірка, трав'яний окунь. Зазвичай мешканці одного «поверху» харчуються приблизно однією їжею. Це приводить до конкуренції між видами риб. Отже, у прибережній зоні утворюються специфічні умови, а саме: повне перемішування вод, рівна температура та вміст кисню, достатнє освітлення, що й зумовлює різноманітність її населення.

Наступний розглянутий нами “поверх” поширення живих організмів є профундаль. Так називається донна частина озер. У профундалі кількість світла, яка досягає дна, недостатня для розвитку процесів фотосинтезу. Для цієї зони характерна також низька (біля 4є С) і рівномірна температура. Профундаль властива найбільш глибоким озерам. Типічних профундальних форм тварин вкрай мало, вони є лише в Байкалі. Донної рослинності у цій зоні немає. Основним джерелом живлення організмів у профундалі є зоопланктон та фітопланктон. Хвилі не досягають дна профундалі, його вкривають в основному мули, багаті на органічні рештки. За рахунок цих мулів розвиваються бактерії та грибки. Тваринний світ дна може бути багатим, але його складають представники небагатьох видів, зокрема хробаки, невеличкі молюски тощо.

Розвиток бентосу залежить від забезпеченості дна киснем, а від розвитку бентосу і планктону -- кількість представників нектону. Життєдіяльність донного населення супроводиться активним поглинанням кисню, а іноді виділенням метану, сірководню та водню, що ні в якому разі не сприяє розвитку флори і фауни в озері.

Дно водойм густо заселене тваринами. Тварин -- мешканців дна називають зообентосом. Донний мулистий грунт озер виявляється їстівним. Мулом харчуються личинки хірономід, хробаки олігохет, трубочники, деякі брюхоногі молюски. Одні мешканці дна ведуть сидячий спосіб життя (губки, гідри, моховатки), інші активно переміщуються по дну і в придонному шарі води (багатощетинкові черв'яки, личинки комарів, молюски, бокоплави, водяні ослики). [18, ст. 100-101]

Рослинність, зоопланктон і зообентос є основою життя риб, які служать останньою ланкою перетворення органічної речовини у водоймі. Ланцюг живлення в озері починається з водоростей. Якщо мешканців озера розташувати в ряд по характеру їх живлення, то отримаємо харчовий ланцюг, в якому кожна ланка служить здобиччю наступної ланки. Першою ланкою в харчовому ланцюзі являються водорості, другою -- безхребетні: зоопланктон, зообентос, третьою -- риби.

Отже, для донної частини озер характерне недостатнє освітлення для процесів фотосинтезу, а також низька і рівномірна температура. Тому донної рослинності тут немає. Профундаль властива лише для глибоких озер.

Наступна розглянута нами зона називається пелагіаллю. Вона характерна віддаленістю водних мас від берегів та дна. Це зумовлює її відмінність від інших зон озера, зокрема прояв впливу абіотичних чинників а також поширення живих організмів. Пелагіаль характеризується великими відмінностями в розподілі життя по вертикалі, переважає планктон (Додаток З), широко розповсюджений в озерах. Верхній шар пелагіалі (епілімніон), освітлений сонячними променями і багатий киснем, найбільш населений. У перехідному шарі (металімніоні) переважають бактерії. Нижче (у гіполімніоні), в шарі з малим вмістом кисню і з порівняно низькими температурами, селяться невимогливі до кисню форми планктону. Отже, як було вище сказано, залежно від глибини залежить сила впливу таких чинників як: освітленість сонячними променями, насиченість киснем та прогрівання водних мас. Тому виділяють підзони пелагіалі, а саме: епілімніон (верхній шар), металімніон (перехідний шар) та гіполімніон (найнижчий шар). Розглянемо природу кожного по черзі. [27, ст. 311]

Епілімніон- (від грец. ерi на, над і limne -- озеро), верхній однорідний по фізичних, хімічних і біологічних характеристиках шар води у водоймищі за наявності прямої температурної стратифікації. Епілімніон утворюється в озерах і водосховищах у фазу літнього нагрівання унаслідок накопичення тепла водою сонячної радіації і періодичного (нічного і при похолоданнях) конвективного і динамічного перемішування верхнього шару водоймища, що поглинається. Товщина епілімніону протягом літа і першої фази осіннього охолоджування водоймища зростає у міру занурення, що підстилає його сезонного шару стрибка від 1--2 м до 30--40 м в найбільших озерах Росії (Ладозьке, Онежське, Телецьке) і навіть до 150 м в Байкалі. Вода епілімніону порівняно з іншими шарами водоймища найбільш прогріта і насичена киснем, містить найбільшу біомасу фітопланктону, зоопланктону і бактеріопланктону і характеризується найбільш інтенсивною трансформацією енергії, біогенних і органічних речовин. В антициклональну сонячну і штильову погоду епілімніон, може бути розділений на три підшари. У верхньому з них особливо великий діапазон внутрішньодобових коливань всіх характеристик фізичних, хімічних і біологічних властивостей води. Під ним розташовується вторинний (тимчасовий) шар стрибка, який зазвичай розмивається нічною конвекцією, вирівнюючою до ранку властивості води по всій глибині епілімніону. Найбільш інтенсивний процес вертикального перемішування в цій підзоні у періоди існування в ній впорядкованої конвекції.

Нижче епілімніону йде перехідний шар пелагіалі, який називається металімніоном. Металімніон - це шар води в озерах, в межах якого влітку, в період прямої стратифікації, температура різко знижується з ростом глибини, тобто в цьому шарі спостерігається явище температурного стрибка. Цей шар ускладнює процес вітрового перемішування, особливо наприкінці літа, коли температурний стрибок найбільш яскраво проявляється. Металімніон складає зону розподілу поверхневих і глибинних вод, а також оберігає гіполімніон від впливу вітру.

Наступний розглянутий нами шар зветься гіполімніоном. Він знаходиться нижче металімніону. Цей шар характеризується стабільністю впродовж року. Гіполімніон - це товща води, що знаходиться в озері нижче шару температурного стрибка. Гіполімніон має місце переважно в глибоких озерах. В межах гіполімніону температура води мало змінюється на протязі року. Вона повільно підвищується від весни до кінця осені і звичайно не перевищує 4є С. Гіполімніон характеризується уповільненим водообміном і повільним падінням температури від його поверхні до дна. Іноді виділяють верхню частину гіполімніона, що має назву мезолімніон, і глибинну, яка зветься батилімніоном.

Розглянуті нами усі шари зони пелагіалі продемонстрували її неоднорідність. Ми помітили, що з глибиною вплив деяких чинників дуже змінюється, що веде за собою відмінність водних мас віддалених від берега та дна. Це у свою чергу створює різноманітні умови для існування живих організмів пелагіалі.

2.2 Види взаємодій в озерних ПАК

Кожне озеро -- своєрідний аквальний природний комплекс, в якому взаємні зв'язки компонентів добре простежуються. Кількісні зміни, поступово накопичуючись, викликають перехід озера в іншу якість, зміна природного комплексу в цілому. Вплив озера на навколишню природу як частини крупнішого природного комплексу тим більше, чим більше озеро. Особливо великий пом'якшувальний вплив озер на клімат, пов'язане з великими запасами накопичуваного водною масою тепла. Збільшується вологість повітря, міняється режим вітрів. Озера регулюють стік річок, впливають на ґрунтові води.

Тому, нами було вирішено розглянути та охарактеризувати цю взаємодію та взаємозалежність компонентів. Зокрема абіотичних та біотичних компонентів.

Озера серед поверхневих вод суходолу займають особливе місце. Вони відрізняються походженням, сповільненим водообміном, своєрідним термічним режимом, хімічним складом, значними змінами рівня.

Велику роль у формуванні озерних природно-аквальних комплексів відіграють походження озерних улоговин, живлення та водний режим, а також термічний режим і динаміка озерної води. Всі ці абіотичні компоненти є нерівнозначними, але відкидати хоч один із них неможна. Оскільки озеро існує у взаємодії та взаємовпливі цих складових, а зміна хоч одного тягне за собою зміну усіх інших.

Озера утворюються в замкнутих пониженнях на суші, які виникають в результаті прояву ендогенних, протікаючих усередині Землі, і екзогенних -зовнішніх процесів. Будова озерних улоговин, форма, величина, глибина і навіть деякі властивості озерних вод багато в чому залежать від походження. Розглянемо властивості вод, що залежать від походження озерної улоговини.

Так, хімічний і сольовий склад залежить певною мірою від порід, що складають озерну улоговину. Важливу роль має геологічна будова території, де знаходяться озера. Такі породи, як, наприклад, вапняки, мергель, крейда, гіпс, розчиняючись поверхневими і підземними водами, збільшують надходження мінеральних речовин в озера. Ультрапрісна вода Ладозького і Онезького озер пов'язана не тільки з надмірним зволоженням, але і з геологічною будовою їх басейнів, які переважно складені кристалічними породами, що важко розмиваються.

Також велике значення має походження улоговин на водний баланс, а як наслідок і на водний режим. Розмір, форма і склад озерних улоговин прямо впливають на водний баланс. Наприклад, висока водопроникність порід, що складають улоговину сприяє просочуванню води у підземні води. Також озера з видовженою формою улоговини можуть мати течію, навіть якщо воно не проточне.

Помітний вплив характеру улоговини проявляється навіть у термічному режимі деяких озер. Узяти хоч би вулканічні озера, серед яких зустрічаються не просто теплі, а прямо-таки гарячі. Подібні озера є в кратерах і кальдерах вулканів Курильських островів. Прикладом може послужити вже розглянутий раніше на острові Парамушир вулкан Ебеко. (Додаток К)

На динаміку озерної води впливає розмір (об'єм) озерної улоговини. Оскільки саме від цього залежать розміри хвиль, а також від глибини залежить нерівномірне прогрівання водної маси, що викликає тимчасові рухи води.

Сильно пов'язані солоність та хімічний склад з водним стоком. У кожному озері існує деяка рівновага між надходженням хімічних елементів і їх видаленням, тобто сольовий баланс. Прибуткова частина сольового балансу складається головним чином з солей, що поступають з водозбору з водами приток, витратна частина балансу - за рахунок винесення солей із стоком. У стічних озерах можливо деяке накопичення солей в результаті біохімічних і інших процесів. У прісних і солоноватих озерах в невеликих кількостях осідають Са, СаСОз MgCOз, кремній, залізо і фосфор.

Головним джерелом тепла для озерних природно-аквальних комплексів є сонячна радіація (90-98%). Надходження сонячної радіації зумовлює тепловий баланс озера. А він у свою чергу формує термічний режим озер, який впливає на фізичні, хімічні і біологічні властивості озерних вод: вміст газів у воді, її щільність, перемішування, осадження солей, біологічну продуктивність.

Також взаємодія простежується між водним режимом та динамікою озерної води. Рухи водної маси, що виникають в озерах, можуть бути розділені на постійні і тимчасові. Постійні рухи води в озері у формі течій викликаються такою, що впадає в озеро або витікаючою з нього річкою (стічні течії). Інтенсивність таких течій визначається співвідношенням об'єму озера і витрати впадаючої або витікаючої річки. Якщо об'єм води в проточному озері невеликий в порівнянні з об'ємом води, впадаючої в озеро, то в озері встановлюється течія, аналогічна течії в річці, лише з відповідно меншими швидкостями. Таке проточне озеро може в деякому розумінні розглядатися як крайній випадок значного розширення русла річки.

Якщо, навпаки, об'єм озера вельми великий в порівнянні з об'ємом води, впадаючої і витікаючої з нього, то, хоча воно і в цьому випадку називається проточним, але процеси, що у багатьох відношеннях по характеру відбуваються в ньому, ближче підходить до безстічного озера.

Перейдемо до біотичних взаємодій. Озера є частиною живої оболонки наший планети. Це одна із цеглинок біосфери. У озері органічна речовина утворюється і накопичується шляхом фотосинтезу (90 %) і за рахунок надходження з озерних водозборів.

Водорості, зелені бактерії, нижчі і вищі водні рослини -- ось основа життя водойм. Вони виробляють первинну органічну речовину. Самими найдрібнішими організмами в озерах є бактерії. (У Псковсько-чудському озері, наприклад, в 1 г води від 1 млн. до 2,7 млн. клітин.) Ці бактерії утворюють зелені слизисті обростання на підводних частинах рослин, корчах, корінні. Бактерії служать їжею простим і багатьом одноклітинним організмам: коловраткам, олігохетам, ракоподібним, личинкам двокрилих і іншим мешканцям води. Правда, не всі бактерії створюють органічну речовину. Гнильні бактерії, наприклад, розкладають органічну речовину, перетворюють її на вуглекислоту, мінеральну речовину.

Особливе в житті озер відіграє фітопланктон -- мікроскопічні водорості: діатомові, синьо-зелені, зелені та інші. Разом з бактеріями вони утворюють первинну органічну речовину. Водорості бурхливо розвиваються в теплу пору року, особливо в мілководних водоймищах, що добре прогріваються.

При масовому розвитку зелених, синьо-зелених, діатомових і інших водоростей спостерігається «цвітіння» води.

Бурхливий розвиток водоростей обертається лихом для озер. Узяти хоча би дуже поширені в прісних озерах синьо-зелені водорості. Ці маленькі зелені кульки, часто невидимі простим оком, є прадавніми мешканцями нашої планети. Вода в пору розвитку синьо-зелених водоростей настільки насичена ними, що нагадує гороховий бульйон.

Після відмирання синьо-зелені водорості спливають і утворюють суцільний покрив, який заважає газообміну водної товщі озера з атмосферою. На розкладання водоростей витрачається велика кількість кисню, недостача якого призводить до появи у воді озер сірководню і метану.

Найбільшу поживну цінність із зелених водоростей мають протококові. До них відноситься широко відома хлорела. Це кращий корм для нижчих рачків: дафній, циклопів, коловраток, якими люблять ласувати плотва, сріблястий карась, товстолобик і інші риби.

Рослинність, зоопланктон і зообентос є основою життя риб, які служать останньою ланкою перетворення органічної речовини у водоймищі. Ланцюжок живлення в озері починається з водоростей. Якщо мешканців озера розташувати в ряд по характеру їх живлення, то отримаємо харчовий ланцюжок, в якому кожна ланка служить харчем наступного. Першою ланкою в харчовому ланцюзі являються водорості, другим -- безхребетні: зоопланктон, зообентос, третім -- риби.

Одні риби є «вегетаріанцями», харчуються лише рослинною їжею. Інші віддають перевагу «м'ясній» їжі дрібних ракоподібних, черв'яків, деяких комах і їх личинок. Взагалі молодь більшості риб харчується зоопланктоном.

«М'ясною» їжею харчуються і хижі види риб, які полюють за своїми травоїдними і комахоїдними сородичами. Шука, сом, судак, крупний окунь, нельма, білуга і інші хижі риби є завершуючою ланкою в ланцюзі . Сом і щука полюють, риби, на жаб, нападають на водоплавного птаха. Серед риб зустрічаються і всеїдні, які харчуються рослинною і тваринною їжею. До них відносяться плотва, лин, карась, короп, сазан та інші.

Як бачимо, бактерії, рослини і тварини в озері тісно взаємозв'язані між собою. Не менш тісно вони пов'язані і з навколишнім середовищем. Цей зв'язок виявляється через біологічний кругообіг речовини і енергії у водоймі. Кожен з організмів в процесі кругообігу виконує певну роль.

Зелені рослини і деякі бактерії в процесі фотосинтезу з неорганічної речовини створюють органічні. Є бактерії, які за рахунок хімічних реакцій також утворюють органічну речовину.

Готовою органічною речовиною харчуються тваринні організми зоопланктон, зообентос, нектон. Вони поїдають фітопланктон, фітобентос, бактерії і неживу органічну речовину, або детрит, яка знаходиться у водній товщі і на дні.

Бактерії і гриби розкладають (мінералізують) живу і мертву органічну речовину до простих мінеральних солей. Одночасно бактерії і гриби створюють нову органічну речовину -- власне тіло і служать їжею для тварин. Так, в ході кругообігу речовини і енергії створюються, розкладаються і створюються органічні сполуки з води, газів і інших неорганічних речовин.

Завдяки біологічному кругообігу в озерах можливе життя, формується певний сольовий і газовий режим, відбувається самоочищення водойми, утворюється біологічні продукти. Озера, особливо великі, активно взаємодіють із сусідніми ПАК та ПТК. Це реалізується за допомогою стоку. Так відбувається обмін речовиною із сусідніми природними комплексами.

По характеру кругообігу речовин і інтенсивності біологічних процесів озера дуже різноманітні. За забезпеченістю поживними елементами озера є: евтрофні, оліготрофні і дистрофні.

Евтрофні озера характеризуються великим вмістом біогенних елементів, багатим планктоном, бентосом і нектоном. Їх мули багаті органікою. Це неглибокі озера, що добре прогріваються літом. Вони здебільшого поширюються у лісовій і лісостеповій зонах. Для евтрофних озер характерні мули типу сапропель.[18, ст.98-100]

Сапропель (гнилий мул) містить в основному рештки нижчих рослин, тварин з більш-менш значними домішками мінеральних часток і вищих рослин. Під дією мікроорганізмів при малому доступі кисню відклади, які утворюють сапропель, перетворюються на колоїдну аморфну желеподібну масу, багату на жири, білки та воскоподібні речовини. Мінеральна частина сапропелю містить значну кількість продуктів життєдіяльності організмів (стулки діатомових, вапнякові раковини молюсків тощо). З часом сапропелі в глибинних шарах мінералізуються і утворюють сапропеліти. Потужність сапропелів може досягати 30 м. Мули типу сапропелю характерні для багатих на поживні речовини, озер лісової зони. (Додаток Л)

Оліготрофні озера бідні поживними елементами. Планктон, бентос і нектон нечисленні, мули бідні органікою. Озера глибокі, прозорою водою. Вони характерні для арктичної зони і гірських районів. Проте малопоживні вони не для всіх організмів. В оліготрофних озерах часто великого поширення набувають ракоподібні - найкращий корм для риб. До оліготрофних відносяться багато гірських озер.

Дистрофні озера дуже бідні на поживні елементи. Водна рослинність розвинена слабо. Вода має коричневий колір із-за великого вмісту гумінових кислот. На дні відкладається торф'янистий мул. Торф'янистий мул складається з решток сплавин і прибережної рослинності, мохів, листя, стовбурів та гілок дерев. Зольність цього мулу мала. Такі озера властиві для болотяних ландшафтів тундри і тайги. Часто озера заростають у вигляді сплавин. [27, cт. 311-312]

Біологічна продуктивність названих типів озер істотно розрізняється. Найбільшу продуктивність мають евтрофні озера. Вони виявляються і найбільш рибними. І навпаки, найнижчою продуктивністю відрізняються дистрофні озера.

В процесі розвитку озера можливий перехід його з одного типу в іншій: оліготрофні -- евтрофні -- дистрофні. Проте послідовна зміна типів абсолютно не обов'язкова; кожен з них може виникнути як самостійний.

Врешті-решт нам би хотілося розкрити взаємодію абіотичних компоненті з біотичними. Як і багато явищ на , життя озер має свій початок і кінець. Зовнішній вигляд, розміри і глибина озер з часом змінюються. Скорочується їх площа, зменшуються глибини, і на якомусь етапі озера зовсім зникають. Вони або заболочуються, або висихають.

Подібно до людини, озера в своєму розвитку переживають періоди юності, зрілості, старості. (Додаток М) Правда, життя озер обчислюється сотнями, тисячами і навіть мільйонами років. Хоча є озера-одноденки, що живуть буквально кілька діб, але це , ніж правило.

Зміна зовнішнього вигляду озера пов'язана з переформуванням його улоговини. Беруть участь в цьому озерні відклади, рослинність, , клімат і перш за все хвилі. День за днем, з року в рік впродовж століть хвилі руйнують берега і сортують уламковий матеріал, перетворюючи його на гальку, пісок, глину. Такі характерні для озер піщані або галечні пляжі, зони прибережного мілководдя -- це результат роботи хвиль, на яку вони витрачають сотні і тисячі років.

Річки, струмки, тимчасові потоки виносять в озера велику кількість мінеральних і органічних часток, які поступово накопичуються на дні озер. З озерної води на дно випадають хімічні осади у вигляді солей, прісноводного вапняка. Дуже показові в цьому сенсі солоні озера пустель помірного або тропічного поясів: Баскунчак, Ельтон, Індер, Велике Солоне, Ейр, Мертве море та інші, де соляний пласт має потужність декілька метрів. В деяких випадках потужність соляних відкладень може досягати навіть 30--40 м.

У озерах мешкають багаточисельні водні рослини і тварини, які, відмираючи, утворюють на дні раніше згадані органічні мули, -- сапропелі. Мінеральні і органічні озерні відклади, накопичуючись на дні, заповнюють озерні улоговини. Спостереження за швидкістю осадконакопичення в озерах лісової зони помірного поясу показують, що за рік на дні озера відкладаються шари мула завтовшки 1 -- 2 мм. На перший погляд це мізерно мало. Але давайте скористаємося «геологічним годинником», де рахунок йде на сотні, тисячі років. За 100 років накопичується шар в 10-- 20 см, за 1000 років -- 1--2 м, за 10 тис. років рахунок йде вже на десятки метрів. Таким чином, причиною відмирання багатьох озер є заповнення їх улоговин озерними відкладами.

По розрахунках учених, навіть таке велике озеро, як Телецьке, глибини якого досягають 200 м, буде заповнене відкладами через 36 тис. років. Ця ж доля очікує Женевське озеро через 30 тис. років.

2.3. Класифікація озерних природно-аквальних комплексів

Перераховані нами компоненти озер як геосистеми знаходяться у взаємодії і взаємозалежності. Отже, необхідна географічна класифікація озер, основана на урахуванні комплексу їх властивостей. Разом з тим кожна з існуючих класифікацій, а їх досить багато, побудована на якій-небудь одній ознаці: походженні улоговини, хімічному складі води, умовах життя організмів, продуктивності біомаси. Наведена нами класифікація не претендує на вичерпний характер, оскільки кожна водойма досить індивідуальна і не завжди може бути беззастережно віднесена до певного типу.

Класифікація базується на таких ознаках як походження озерних улоговин та їх конфігурація, солоність води, забезпеченість поживними елементами, а також враховує озерність території. Тобто враховувались азональні чинники такі як рельєф, діяльність гірських льодовиків тощо. Також велику роль у складенні класифікації відіграв зональний чинник, оскільки виділені типи практично співпадають з природними зонами та кліматичними поясами.

Типи озер, самі по собі, утворюють озерні області; класифікація водойм співпадає з описом їх розповсюдження.

Озерність території аналогічна густині річкової мережі. Вона характеризується наступними показниками:

1) відношенням сумарної площі дзеркала водойм регіону до загальної його площі, вираженому у відсотках;

2) кількістю озер всіх розмірів на 1000 кмІ площі;

3) кількістю озер розміром в 1 кмІ і більше на 1000 кмІ площі;

4) загальним числом озер в районі.

І. Озера тундрового типу.

1. Озера північно-полярного виду розвиваються в умовах надмірного зволоження, багаточисельні, але невеликих розмірів. Улоговини біогенні і термокарстові, дно їх плоске, глибина незначна, береги низькі, часто заболочені. Вода прісна і ультрапрісна. Дистрофні. Озерність велика: у тундрі Кольського півострова (Рис.2.1) понад 74 тис. озер, між річками Мезенью і Карою 125 тис., в Сибірській тундрі 319 тис. озер. В цілому озерність тундрової зони від 5 до 10%, на 1000 кмІ нараховується 1000--1500 озер, переважно малих, площею менше 1 кмІ.

ІІ. Озера лісового типу помірних широт

2. Північно-льодовиковий вид. Озера цього виду поширені на Балтійському і Канадському щитах. Серед них можна виділити два підтипи озер: в улоговинах тріщин, еродованих льодовиком, і в льодовиково-акумулятивних улоговинах. Характерне своєрідне співвідношення озер з річками: головною ланкою мережі гідрографії служать озера, а річки у вигляді коротких проток грають допоміжну роль.

Рис. 2.1 Кольський півострів [63]

Озера добре проточні, прісні, оліготрофні. Озерність території найбільша для всієї суші --- в Карелії 12,6%, на 1000 кмІ налічується 208 озер, причому середніх і великих від 5 до 9, що значно більше, ніж в інших районах.

3. Північно-грабенний вид представлений дуже великими озерами в улоговинах -- грабенах на периферії Балтійського і Канадського щитів -- Онежське, Ладозьке, Венерн, Веттерн, Великі Американські, Вінніпег, Атабаска, Велике Невільниче, Велике Ведмеже. Кожне з цих озер є вузлом великої мережі гідрографії -- приймає багато приток, зокрема багатоводних річок, стік здійснюється повноводними протоками -- вуоксами. Водозбірна площа Ладозького озера 276 тис. кмІ, вона поступається (не рахуючи Каспійського моря) лише Аралу (940 тис. кмІ) і Байкалу (571 тис. кмІ). До цього виду належить і найбільше озеро Північної Америки - Верхнє. (Додаток Н)

Всі озера добре проточні, прісні, оліготрофні; завдяки великій площі володіють значними запасами риби.

4. Моренний вид. Озера цього виду розташовані в краєвій зоні колишніх материкових льодовиків, де відкладалася морена. Виділяються озера двох підтипів: а) селігерського; приурочені до горбисто-моренного рельєфу, лопастевої форми, б) ільменського; характерні для моренно-рівнинного рельфу, мають овальну форму; до цього підтипу відносяться Ільмень, Біле, Воже, Лача. Кубенське, Псковське озера.

Озера добре проточні, прісні, евтрофні, інтенсивно заростають. У кожного значна водозбірна площа: у Лача 12 600, Кубенського 14 700, Білого 14 000, Волго 3500, Ільменя 67 000 кмІ.

5. Кріолітогенний вид. До нього відносяться озера територій з вічною мерзлотою -- Північносибірської, Центральноякутської (Вілюйської), Яно-Індигірської, Колимської низовин. Улоговини термокарстові, невеликі і неглибокі, водозбірна площа кожного невелика. Створюють велику озерність - 8,4%, (друга після Карелії і Фінляндії), на 1000 кмІ доводиться 370 -- 450 озер. Загальне число озер дуже велике, наприклад, в Яно-Індигірській і Колимській низовинах 550 600. Озера прісні, в стадію юності оліготрофні, потім стають евтрофними. Тепловий режим залежить від близькості мерзлоти.

6. Тайгово-болотяний тип включає малі озера в біогенних, камових і термокарстових улоговинах; глухі, прісні, дистрофні, наростає мохова сплавина, часто безрибні. Характерні для західносибірської тайги. В середній і нижній течії Обі їх 1 844 000, на 1000 кмІ доводиться 375 озер, але озерність менше тундрової -- 3,8%.

Озерніть лісової зони, як видно, вельми нерівномірна: якщо в Карелії на 1000 кмІ доводиться 200 озер, то на геологічно стародавній території басейну Ками лише 14.

ІІІ. Озера степового типу. У степній зоні кліматичні чинники (недостатнє атмосферне зволоження) не сприятливі для утворення озер. На більшій частині зони в степових блюдцях виникають лише тимчасові весняні водойми. І лише в азіатській степовій провінції з її малим річковим стоком річки утворюють гирлові озера. Поєднуються прісні і мінералізовані озера.

7. Азіатський степовий вид властивий рівнинним областям степної зони Західного Сибіру і Казахстану (Чани, Кулундинське, Убінське та ін.). Загальне число озер тут понад 38 тис., озерність 2,4%, на 1000 кмІ доводиться 27 озер. Найбільше з них Чани, площею близько 2000 кмІ. Озера займають суфозійні і міжгривні пониження, улоговини озер врізані слабо, плоскі, неглибокі, морфологічно нечіткі. Більшість озер безстічні. Сильно реагують на кліматичні зміни коливаннями маси води і площі дзеркала. Прісні і солонуваті -- евтрофні.

8. Передгірний степовий вид включає декілька великих озер (Балатон, Ханка, Нейзідлер-Зе) і багато дрібних. Вони займають тектонічні улоговини в передгір'ях. Малопроточні, прісні, евтрофні.

IV. Озера пустинного типу. У пустинній зоні також є райони із значною озерністю.

9. Пустинно-безстічний вид; представлений як великими (Балхаш, Тенгиз, Лобнор), так і малими (Ельтон, Баскунчак та ін.) озерами. До цього типу, ймовірно, можна віднести і Аральське море (Додаток О). Улоговини більшості з них тектонічні, деяких суфозійні. Найхарактерніша риса цих озер -- безстічність. Мінералізація їх вельми різна: Балхаш в східній частині прісний, Аральське море солонувате, Ельтон -- самоосадове озеро. Ще одна характерна риса озер пустинно-безстічного виду, пов'язана з особливостями водного режиму, -- часті зміни рівня, місця положення (Лобнор) і навіть проточності (Кургальджин недавно стало проточним озером і почало опріснюватися). Солонуваті озера евтрофні, гіркосолоні, без життя.

До районів із значною озерністю відноситься Прибалхашшя -- до 5,7%; якщо з розрахунку виключити Балхаш, вона відразу впаде до 0,5%. Рівнинні райони Середньої Азії найменш забезпечені озерами: від 6 до 0,4 озера на 1000 кмІ.

V. Субтропічний тип озер. Субтропічна зона північної півкулі збігається з середземним поясом розлому земної кори. Особливості стоку тут визначаються не стільки кліматом -- недостатнім зволоженням, скільки макрорельєфом --поєднанням гірських хребтів і улоговин.

10. Синклінально-загатний вид. Озера цього виду знаходяться в скидових, синклінальних і лавовозагатних улоговинах. Водозбірні басейни невеликі, замкнуті (Мертве, Ван, Севан, Дарьячейе-Немек, Туз, Резайе, Велике Солоне). Більшість озер безстічні з великими коливаннями рівнів у часі. Завдяки відсутності єдиного базису ерозії висота дзеркала навіть сусідніх озер вельми різна. Більшість мінералізована, склад солоний сильно варіює. До прісних озер належить Севан.

VI. Озера тропічного типу. У тропічній зоні атмосферне зволоження мізерне, стік незначний і різко коливається по сезонах і роках. Це позначається на характері озер.

11. Австралійський вид. Озера безстічні, розташовані зазвичай в обширних, але плоских і неглибоких улоговинах, морфологічно обрамлені слабо (Ейр, Етоша, Зоа, Торренс, Чад та ін.). Сезонні і багаторічні коливання рівнів і площ значні. У Австралії 39 водойм у вологу пору року кожне досягає площі понад 1000 кмІ. У сезон дощів з'являються тимчасові озера. У сухий сезон багато хто представлений лише кіркою солі. Життєві умови обмежуються солоністю і сезонними змінами водної маси.

VII. Озера екваторіального типу. В екваторіальній зоні завдяки великій кількості опадів стік інтенсивний, розвинені могутні річкові системи (Амазонка, Конго та ін.), тому умови для утворення озер не сприятливі.

12. Великоафриканський вид; у рифтовій смузі Східноафриканських розломів утворився ланцюг Великих озер -- Ньяса, Танганьіка, Ківу, Едуард, Альберт, Вікторія, Рудольф. Вони протягуються від 15° пд. ш до 5° пн. ш. -- на 225 км., захоплюючи південний субекваторіальний, екваторіальний і північний субекваторіальний пояс. Вся Східна Африка знаходиться в зоні субекваторіальних мусонів і саван. Режим озер різний: Ньяса, Вікторія, Едуард, Альберт проточні й прісні, Таньганьіка та Ківу мало проточні і зі своєрідним газовим режимом, озеро Рудольфа безстічне і мінералізоване.

VIII. Інтрозональний тип. На рівнинах виділяються три види інтразональних озер: долннно-річкові, прибережно-морські і карстові.

13. До долннно-річкових відносяться залишкові і дельтові. Дельти-- території з найбільшою озерністю -- від 9 до 12%. Проте озера невеликі -- від 0,05 до 0,5 кмІ. У дельті Лєни 58 728 озер, Волги-- 1680, Яни - 20 059.

14. Прибережно-морські озера утворюються завдяки відділенню невеликих прибережних акваторій Моря -- бухт і заток піщаними косами, моренами, кораловими рифами та ін. Різновидом таких озер є лимани.

15. Карстові озера.

IX. Гірський тип. У гірських країнах озера вельми різноманітні залежно від характеру котловин і природи висотного поясу. Узагальнюючи індивідуальні особливості озер, можна виділити два види: середньогірні і високогірні.

16. Cередньогірні (Зайсан, Телецьке, Женевське, Боденське та інші) озера займають улоговини, що утворилися через загачування гірських долин мореною, обвалом або вулканічною лавою. Вони проточні, їх температурний режим, умови життя і характер органічного світу відображають закономірності вертикальної поясності.

17. Високогірні озера знаходяться у передльодовиковому поясі альпійських луків і займають карові, трогові, кратерні або кальдерні улоговини. Невеликі, з прісною дуже чистою водою, оліготрофні.

Поза типами залишаються унікальні озера Каспійське і Байкал (Рис. 2.2).

Каспійське, як вже указувалося, завдяки величезним розмірам розвивається як морське водоймище.

Байкал індивідуальний: завдяки глибині (1620 м), об'єму води (23 000 кмі), її чистоті, а також віку (з міоцену) і обумовленою цим ендемічністю фауни є винятковим явищем природи. Іноді його порівнюють з Танганьікою. Проте їх схожість обмежується лише морфологією улоговин, склад же води, а отже, і режим озер різні.

Рис. 2.2 Байкал та Каспійське море [64]

Отже, в будь-якому озері є живі організми. Відсутність життя у водоймі - явище дуже рідкісне і короткочасне. Водні організми пристосовуються до умов життя і утворюють типові для цих умов комплекси. У результаті життєдіяльності організмів в оточуючому їх середовищі відбуваються безперервні зміни; тому зрозуміти процеси, що відбуваються в озері, можна лише з урахуванням ролі організмів, що населяють його. Нами було з'ясовано, що органічний світ озер дуже різноманітний. Так само як і в Океані, в них виділяють 3 групи: бентос, планктон і нектон. Встановлено, що за умовами існування організмів в озері розрізняють три “поверхи”: літораль (прибережну зону), профундаль (донна частина) та пелагіаль (водна маса віддалена від берега та дна). Кожна з них є неповторною і має індивідуальні риси.

Розглянувши взаємодію та взаємовплив озерних природно-аквальних комплексів ми встановили, що озеро це складна система. Ми охарактеризували функціонування біотичних та абіотичних компонентів. Але ці дві групи складових тісно взаємодіють між собою. Якщо річки -- канали по переміщенню речовини, то озера, що мають сповільнений водообмін, служать акумуляторами мінеральної і органічної речовини. Акумуляція речовини грає важливу роль в еволюції озерних ландшафтів. Завдяки цьому проявляється життєвий цикл озер, який складають юність, зрілість, старість, смерть (болото).

Розробивши класифікацію ми вияснили, що на планеті є багато різноманітних озер. Кожний визначений нами тип є індивідуальним і неповторним. Окрім типології озер, наша класифікація містить ще й їх кількісне розповсюдження. Так, наприклад, озерність території колишнього СРСР складає 2,2%. На 1000 кмІ в середньому доводиться 127 озер; 99% всього числа озер доводиться на малі, площею менше 1 кмІ. Середні і великі озера з площею дзеркала більше 1 кмІ поширено вельми нерівномірно. Більше всього їх (13 на 1000 кмІ) в Яноіндигірській низовині, потім на Кольському півострові, на півночі Західного Сибіру і на північному заході європейської території. Загалом для всієї території на 1000 кмІ доводиться два середні озера.

Але попри широкий спектр критеріїв класифікації все ж невдалось віднести такі озера як Байкал та Каспійське море до жодного типу.

озерний природний аквальний краєзнавчий

Розділ 3. ГЕОГРАФІЧНО-КРАЄЗНАВЧИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ОЗЕРНИХ ПАК

У кожній загальноосвітній школі є такий предмет як географія. На відміну від ряду інших дисциплін, географія відзначається об'ємністю матеріалу. Предмет насичений емпіричними та теоретичними знаннями, а саме: номенклатура, причинно-наслідкові зв'язки, поняття тощо.

Поряд з цією насиченою програмою, перед кожним вчителем-предметником стоїть проблема часу. Яким би не був розумний вчитель все вивчити на уроці разом з дітьми він не може. Тому, часто вчителі вибирають найнеобхідніше для вивчення на уроці.

Іншим шляхом для вчителя може бути більш докладне вивчення тем на позакласних заходах та гуртках. У більшості шкіл, раз на тиждень є класна година на якій можна наверстати той матеріал, який був упущений на уроці. Часто вчителі географії проводять ці позакласні заходи так, щоб вони відрізнялись від звичайного уроку. Наприклад - гра-вікторина, урок-подорож, урок-дослідження тощо. Найпоширенішим є проста цікава розповідь, у нашому випадку може бути розповідь про незвичайні озера Землі.

Ще одним альтернативним варіантом є поглиблене вивчення деяких тем під час відпочинку дітей у літніх таборах. Це не обов'язково ті табори відпочинку що за містом. Часто при школах, особливо для дітей молодшого і середнього віку організовуються літні табори під час відвідування яких проводяться різноманітні екскурсії, цікаві дослідження та багато інших заходів. Наприклад вивчення Рідного краю, географічні дослідження з якоїсь вузької теми тощо.

Враховуючи усе вище сказане, ми вирішили дослідити усі можливі способи вивчення озерних природно-аквальних комплексів у шкільному курсі та поза його межами. Тому, давайте ознайомимось яким чином можна вивчати дану тему на: уроках географії, позакласних заходах та під час перебування дітей у літніх таборах відпочинку при школі. При цьому ми намагатимемось виділити усю специфіку того, чи іншого виду роботи з дітьми.

3.1. Вивчення озерних ПАК у шкільному курсі географії

Перш ніж перейти до вивчення озер на уроках географії, треба розібратись із порядком їх вивчення у шкільному курсі та кількістю часу, який на це відводиться. Головним чином це визначено у шкільній програмі. Давайте ознайомимось з нею поближче.

Розглянута нами навчальна програма з географії розроблена на основі положень Державного стандарту базової і повної середньої освіти, згідно з яким шкільна географічна освіта є складовою освітньої галузі “Природознавство”. Загальноосвітня цінність шкільної географії полягає у формуванні світоглядного розуміння природи Землі, її географічної оболонки як природного та природно-техногенного середовища, в якому протікає життя людини.

Структура і зміст програми з географії базуються на принципах неперервності й наступності шкільної географічної освіти, її інтеграції на основі внутрішньопредметних зв'язків, гуманізації, гуманітаризації, диференціації навчального матеріалу в залежності від вікових можливостей учнів, практичної спрямованості. В програмі знайшли відображення наскрізні для шкільної географії змістові лінії, зазначені в Державному стандарті. Так ми прослідкували, що ще починаючи з молодших класів знання дітей з тем (як наприклад нашої) постійно розширюються з року-в-рік.

Елементи географічних знань учні отримують у початковій школі. Поглиблення цих знань відбувається в 5-му класі під час вивчення пропедевтичного курсу “Природознавство”, в якому на доступному для учнів рівні формуються початкові уявлення про Всесвіт, Землю як планету Сонячної системи, про складові середовища життя людини. Так, у дітей на цьому рівні формуються уявлення про озера різними шляхами: яскрава розповідь вчителя, залучення власного досвіду дітей та посилання вчитнля до різних наукових фільмів та передач тощо [15].

“Загальна географія” (6-й клас) здійснює перехід від пропедевтичного курсу “Природознавство” до систематичних курсів географії та водночас стає основою для їх подальшого вивчення. Його основними завданнями є знайомство з географією як наукою, з процесами, що відбуваються в оболонках земної кулі як складових географічної оболонки, формування знань про існуючі в природі взаємозв'язки й закономірності та особистісно значущих вмінь щодо роботи з планом, картою, визначення місцеположення географічних об'єктів.

Початковий курс географії є основою системи природничо-географічної освіти і включає велику кількість інформації. Однією з частин цього курсу є вивчення гідросфери, якої стосується цікава нам тема - озера. Сюди відносяться знання про методи їх дослідження, планетарні закономірності, про основні його компоненти як природного комплексу та взаємозв'язки між ними.

У курсі “Географія материків і океанів” (7-й клас) основну увагу зосереджено на вивченні фізико-географічних умов материків і океанів як цілісних природних систем. Одночасно розширюються знання про географічну оболонку та її компоненти.

Так під час вивчення материків та їх окремих регіонів відводиться місце і для вивчення озер. У алгоритмі вивчення материків і фізико-географічних виділяється пункт “поверхневі води”, у складі якого вивчаються і озера. Під час вивчення у дітей формується розуміння елементарних зв'язків між компонентами озера. Учні отримують знання про їх просторову неоднорідність.

У 8-му класі вивчається курс “Фізична географія України”. Він є завершальним для шкільної природничо-географічної освіти, тому значна увага під час його викладання приділяється, крім вивчення нових понять і закономірностей, поглибленню й узагальненню теоретичних знань з фізичної географії.

Зміст курсу представлений такими розділами: “Україна та її географічні дослідження”, “Загальна характеристика природних умов і природних ресурсів України”, “Ландшафти і фізико-географічне районування”, “Використання природних умов і природних ресурсів та їх охорона”. Кожний з цих розділів більшою чи меншою мірою торкається знань про озера України.

У 9-му класі вивчається курс “Економічна і соціальна географія України”, в якому розкриваються питання населення і трудових ресурсів держави, розвитку і розмiщення господарства. Курсу географії України в 9-му класі відводиться роль завершального для основної та пропедевтичного для старшої школи. Тобто він мало торкається нашої теми, але подекуди озера можна пов'язати з окремими розділами, як наприклад з господарством.

У програмі кожного класу передбачено засвоєння певної кількості назв географічних об'єктів. Окремі назви (рівнин, гір, озер, морів тощо) повторюються в програмі, проте це не означає, що при повторенні будь-якого об'єкта слід обмежитися лише показом його на карті. Так наприклад, у кожному курсі уявлення про озеро (яке вивчали раніше) необхідно доповнювати новими характерними рисами і таким чином розширювати та поглиблювати знання учнів про нього.

Отже, ми коротко розглянули шлях вивчення озер у школі від початкових класів до 9-го класу. Давайте переглянемо докладніше.

У 6-му класі, під час вивчення курсу “Загальна географія”, в розділі ІІІ, тема 3 - Гідросфера діти зустрічаються з озерами. На тему гідросфера відводиться 12 годин. На ці години відводиться величезний об'єм навчального матеріалу. Не великою його частинкою є озера, озерні улоговини та їх утворення. Після вивчення теми діти мають знати поняття “озеро”, вміти знаходити на карті найбільші озера Землі та визначати їх географічні координати.

У 7-му класі, під час вивчення курсу “фізична географія материків та океанів”, в розділі ІІ, у кожній темі розглядаются поверхневі води. Тут по кожному материку діти знайомляться з найбільшими озерами. Окрім звичайної номенклатури діти вивчають озера як природні комплекси. Природа озер пов'язується з утворенням улоговини, кліматом, режимом, живими організмами тощо. Але недоліком є те, що за програмою не розраховано окремих годин на вивчення озер.

У 8-му класі, під час вивчення курсу “фізична географія України”, у розділі ІІ - загальна характеристика природних умов та ресурсів України, темі 6 - поверхневі води діти знайомляться з озерами України. На поверхневі води відводиться 5 годин. Тут діти мають навчитись показувати на картах озера, характеризувати їх найсуттєвіші риси, та описувати озера України як природні комплекси. На вивчення озер тут відводиться достатньо часу і за певного рівня професійності педагога можна досягти непоганих результатів.

На додаток до цього, у 8-му класі діти зустрічаються з озерами під час вивчення природних зон України, Карпатами та Кримськими горами.

У 9-му класі, як вже зазначалось, учні майже не стикаються з озерами. Лише під час ознайомлення з впливом промисловості на природу, та використанням водойм у виробництві.

Під час вивчення озер у шкільному курсі географії, найчастіше через брак часу вчителі обирають пояснювально-ілюстративний метод. Але через ненадання достатньої уваги цим водоймам, у дітей складаються лише емпіричні знання. Тобто упускаються причинно-наслідкові зв'язки, озера не розглядаються як природні комплекси, тому як наслідок занижується їх значимість у географічному середовищі.

Діти можуть набувати знання не лише під час відвідування уроків. Майже у всіх школах раз на тиждень проводиться класна година, також організовуються різноманітні гуртки. Це є додатковою можливістю для вчителя донести до дітей ті знання, з якими він не встиг їх ознайомити на уроці.


Подобные документы

  • Огляд основних підходів до визначення поняття рекреаційних ресурсів у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Вивчення видів і класифікації природно-антропогенних рекреаційних ресурсів. Об’єкти природно-заповідного фонду України як рекреаційні ресурси.

    курсовая работа [397,4 K], добавлен 10.04.2013

  • Радянська економічна географія. Вчені, що працювали в області соціально-економічної географії протягом існування СРСР. Головні тенденції розвитку соціальної географії. Процес соціологізування географічної науки. Єдність економічної і фізичної географії.

    реферат [31,8 K], добавлен 23.01.2009

  • Вивчення наукових основ формування і розвитку територіально-виробничих комплексів. Узагальнення основних підходів до класифікації, типології комплексів. Особливості промислового районування, аналіз промислових вузлів і районів, агропромислової інтеграції.

    курсовая работа [66,9 K], добавлен 22.12.2010

  • Дослідження методів і завдань рекреаційної географії, предметом вивчення якої є аналіз територіальних рекреаційних систем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління та відпочиваючих (рекреантів).

    реферат [30,9 K], добавлен 19.01.2011

  • Основні чинники розвитку теоретичного знання. Провідні методи дослідження соціально-економічної географії (СЕГ). Питання переходу до просторових оцінок статистичних даних в СЕГ. Полегшення побудови картографічних моделей і підвищення їх читабельності.

    реферат [48,3 K], добавлен 25.10.2010

  • Розвиток соціально-економічної географії. Великі географічні відкриття. Географічний поділ праці й міжнародної торгівлі. Виготовлення першого глобуса Мартіном Бехаймом. Агрогеографічна модель Й. Тюнена. Модель формування центральних місць В. Кристаллера.

    реферат [981,1 K], добавлен 25.10.2010

  • Місце Закарпатської області в економіці України, характеристика її природно-ресурсного потенціалу, зайнятості населення, промислового і агропромислового комплексів. Аналіз стану навколишнього середовища та рівня природно-техногенної безпеки Закарпаття.

    реферат [33,2 K], добавлен 06.12.2010

  • Поняття природних умов і ресурсів та їх класифікація. Вивчення природно-ресурсного потенціалу території та концепція ресурсних циклів. Видобуток та споживання мінеральних, земельних, водних, біологічних, рекреаційних, кліматичних та космічних ресурсів.

    реферат [59,1 K], добавлен 25.10.2010

  • Актуальність комплексних країнознавчих досліджень для практики народного господарства, міжнародних контактів, освіти населення. Основні види країнознавства: інформаційне й наукове. Провідні концепції країнознавства. Образи в географії: основні аспекти.

    реферат [23,1 K], добавлен 21.11.2010

  • Природні та біосферні заповідники України, їх флора і фауна. Створення національних природних парків для охорони й вивчення природних комплексів. Регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи та ботанічні сади. Пам'ятники садово-паркового мистецтва.

    научная работа [113,9 K], добавлен 27.02.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.