Озерні природно-аквальні комплекси та їх вивчення у шкільній географії

Так, наприклад, у школі може бути створений спеціальний географічний, або навіть озерознавчий гурток. Таким чином вчитель разом з дітьми шукають цікаву інформацію, діляться нею, розбирають цікаві для них теми. В ідеалі це відбувається у формі інтерактивного навчання [13].

Повернемось до класної години. Ми пропонуємо розроблений нами фрагмент розповіді для позакласного заходу. Розроблена нами розповідь розрахована більшою мірою для 6-7 класів.

Фрагмент розповіді “Кольорові озера”

Ви, напевно, звернули увагу, що в географічних назвах широко використовуються різноманітні кольори. Це і недивно: подивишся на карту тієї або іншої місцевості, того або іншого географічного об'єкту і відразу ж уявиш собі їх типові риси. Та і самі географічні назви підкреслюють характерні особливості певних об'єктів. Наприклад, Біле, Чорне, Жовте, Червоне море, гора Білуха і тому подібне.

Деякі географічні назви хоч і іншомовного походження, але в перекладі теж означають колір. Наприклад, мис Кабо Верде в Африці означає "Мис Зелений", острів Гренландія - "Зелена країна", гори Шварцвальд, з яких бере початок річка Дунай, - "Чорний ліс", гори Каратау в Середній Азії - "Чорні гори", гора Монблан в Альпах - "Біла гора", річки Хуанхе в Китаї і Сарису в Середній Азії - "жовті", а Сонгкой у В'єтнамі, Ред-Рівер і Колорадо в США - "червоні" річки і тому подібне.

Але особливо багато на географічній карті так званих "кольорових" озер. Озера ці дійсно мають найрізноманітніші, незвичайні відтінки води: червоний, малиновий, синьо-зелений, блакитний, жовтий, білий і навіть чорний.

"Царицею озер" за дивовижну живописність назвав народний поет Азербайджану Самед Вургун озеро Гек-гель (тобто "Блакитне озеро"), яке розташоване на висоті 1576 м в Асгунській ущелині. Невелике за площею (0,8 кв. км.), але достатньо глибоке (93 м), воно широко відоме яскраво-блакитним кольором. Так забарвлюють його води солі різних мінералів і велику кількість сірководня, яким забезпечують його численні струмки.

Багато на земній кулі білих озер. Тільки у Росії назву "Біле" мають до 20 озер. Багато їх розкинулися серед лісів і численних річок і озер Вологодської області і є нині частиною Волго-балтійського водного шляху. Здавалося б, озеро як озеро, але коли на його досить великому водному дзеркалі, площею 1125 кв. км., вітер здіймає хвилі, воно як би покривається білими баранцями. Адже в цей час, розмиваючи глинисті береги озера, вода набуває білястого кольору. Біле озеро є й в Україні (Рівненська область).

Поблизу Астрахані розташовані "малинові" озера. Вони відрізняються не тільки кольором, але і незвичайним, схожим на малиновий, ароматом. Саме тому колись сіль, яка видобувалася з цих озер в кількості 100 пудів щорічно, вважалася найкращою і поставлялася виключно до столу імператриці Катерини II. Забарвлена в блідо-рожевий або оранжевий колір, який, втім, на сонці скоро зникав, вона зберігала стійкий аромат малини або фіалки. Такі властивості солі цих озер пояснюються наявністю в їх водах дрібних солелюбивих червоних рачків-артемій. Відмираючи і розкладаючись, саме вони і додають солі неповторні запахи. Ці рачки є улюбленими ласощами фламінго.

Дана розповідь є одним із багаточисельних варіантів. Можна розробити розповідь про озера на найрізноманітнішу тему. Наприклад, найнезвичайніші озера світу, озера-термоси, озера-кочівники, озера-рекордсмени тощо. По ходу заходу можна, щоб діти заповнювали таблиці, наприклад таблицю-план характеристики озер. (Додаток П)

Важливо, щоб у процесі розповіді вчитель акцентував увагу дітей на зв'язки компонентів озера. Наприклад, розповідаючи про озеро Біле, слід звернути увагу дітей на те, що вода набуває білого кольору внаслідок розмитих порід на узбережжі. Слід звернути увагу на те, що це впливає на хімічний склад води, на зміну конфігурації озера та на ряд інших показників. Аналогічно треба вести розповідь і про малинові, і про озеро Гек-гель.

Цей же самий фрагмент можна провести у формі бесіди. Так заздалегідь треба роздати дітям завдання. Наприклад поділити дітей на групи по 5-6 чоловік і кожній дати по одному озеру. Діти підготовують матеріал, а потім на заході чи навіть на уроці виступають зі своїми повідомленнями. Важливим елементом у цьому випадку є обговорення. Діти з допомогою вчителя мають розібратись з цими «озерними загадками». А вчитель у свою чергу має постійно підводити учнів до того, що розглянуті озера набувають таких цікавих рис шляхом взаємодії усіх його компонентів.

Ще з радянських часів діти нашої країни полюбляють влітку їздити до літніх оздоровчих таборів. Даного виду заклади облаштовані як у самих містах (при школах), так і поза їх межами.

Під час перебування дітей у таборах, можна залучити дітей до вивчення озер. Цей спосіб цікавий тим, що діти перебувають у безпосередньому контакті з озером. Тобто об'єкт вивчення не є чимось абстрактним, а реальною водоймою яку можна побачити на власні очі, відчути на дотик. Це у свою чергу підвищить інтерес до вивчення і, як наслідок, покращить засвоєння матеріалу.

Так, вчитель (вихователь чи вожатий) має організувати групу дітей, розподілити обов'язки, скласти план роботи, знайти необхідне обладнання. Під час такого типу діяльності використовується дослідницький метод - найвища сходинка за класифікацією методів Лернера і Скаткіна.

Оскільки період перебування дітей у таборах недовготривалий, то діти не зможуть провести якісь “надзвичайні” дослідження. Але намалювати план озера, його профіль (якщо є човен), описати живий світ, зміну температури протягом доби і зміни, описати склад порід з яких складені береги діти можуть.

Роль вчителя у цих дослідженнях - організуюча. Він не повинен втручатися без причини, хіба що діти схиблять у розрахунках, вимірах чи побудові планів. У такому разі вчитель має корегувати і направляти роботу у правильному руслі. Також вчитель має виконувати інформативну функцію - якщо якісь знання неможливо набути у ході дослідження (хімічний склад, термічний режим, зміна температури з глибиною тощо), то вчитель має надати якнайбільше інформації, щоб діти змогли уявити комплексну картину озера [14].

Ці дослідження мають вестись на протязі деякого часу, а краще на протязі всієї зміни. Кожний день, ввечері група має збиратись і підсумовувати набуті дані. На цих вечорах головне завдання вчителя - акцентувати увагу дітей на виявлених зв'язках компонентів озера.

Перед початком досліджень вчитель має провести детальний інструктаж. Важливим є розподіл обов'язків, щоб кожний був відповідальний за ту чи іншу частину роботи. Прикладом обов'язків можуть бути наступні: відповідальний за компас, відповідальний за термометр, за малювання плану та профілю, за опис живої природи, за систематизацію даних тощо. Обов'язки можуть бути найрізноманітнішими, головне щоб кожний був залучений до роботи. Так діти побувають у шкурі дослідника, що має викликати неабиякий ентузіазм, а від цього залежить ефективність дослідження та засвоєння знань [20].

3.2 Змістове забезпечення краєзнавчого підходу до вивчення озерних ПАК

Озеро це складна система. Охарактеризувавши раніше функціонування біотичних та абіотичних компонентів показало, що ці дві групи складових тісно взаємодіють між собою. Якщо річки -- канали по переміщенню речовини, то озера, що мають сповільнений водообмін, служать акумуляторами мінеральної і органічної речовини. Тому перейдемо ближче до озер України і Полтавщини. У наше дослідження ми включили і деякі ставки. Хоч вони і були утворені не природним шляхом, але існують і функціонують як природно-аквальні комплекси. Та нами не розглядались ті, які зазнають постійного впливу людини [1].

Великим природним багатством України є її озера. На території нашої держави є 6904 озера розміром від однго і більше квадратних кілометрів. Загальна їх площа становить 61,72 тис. кмІ, обсяг води -- 9,69 млрд кубічних метрів. Найбільші природні озера України це Світязь (275 кмІ) у Волинській області та розташовані поряд нього Пулемецьке і Турівське. Вони знаходяться у басейні Західного Бугу. В заплаві Прип'яті теж є великі озера Біле і Оріхівське, в басейні Уборті -- Корма. На сході країни в басейні Казенного Торця (притока Сіверського Дінця) розміщується Кучурганський лиман та три невеликих солоних озера -- Раннє, Сліпке і Вейсове.

Вода і грязі солоних озер використовуються для лікування деяких хвороб. Таких озер багато в Голопристанському районі Херсонської області, та узбережжях Чорного і Азовського морів, у Криму, в пониззі Дунаю. Втратили зв'язок з морем і перетворилися на озера Хаджибейський і Куяльницький лимани в Одеській області. Чимало невеликих, але глибоких з чистою водою озер можна зустріти в Карпатах. Мальовничі береги цих гірських озер -- чудове місце для відпочинку. З озер Карпат найбільш відоме Синєвирське (Синєвир). (Додаток Р)

Кількість озер, їх розміри, водний і біологічний режим пов'язані з походженням і положенням в певній природній зоні України. Так, нами було вирішено, розглянути найпоширеніші за походженням озера України а саме річкові, провальні, карстові і просадочні, лиманні, льодовикові і загатні [3].

Річкові озера утворилися в ерозійних пониженнях заплави, переважно в старицях - відокремлених від сучасного русла його стародавніх ділянках. Живлення річкових озер здійснюється в основному під час весняних паводків і при інтенсивних зливових дощах. Значна кількість озер була в заплаві Дніпра, але тепер вони затоплені водосховищами Дніпровського каскаду. Особливо багато озер в басейнах річок лісової зони (на Поліссі), вони також зустрічаються в долинах річок степової і лісостепової зон. Прикладом таких озер можна назвати такі прісні водойми: Ялпуг, Кагул, Кугурлуй, Катлабух, Китай, Кучурганський лиман, Картал (Орлівка), Біле, Путрине (Одеської області), Лиман (Харківської області), Турське, Біле, Любязь, Волянське (Волинської області), Опастовецьке (Хмельницької області), Нобель, Біле (Рівненської області), Глухий лиман (Херсонської області).

Провальні, карстові і просадочні озера займають улоговини, що виникли унаслідок вимивання розчинних гірських порід (вапняків, доломіту, крейди, гіпсу, кам'яної солі) і осідання земної поверхні при вимиванні і винесенні дрібних фракцій з пористих нерозчинних порід. До цього типу відносяться найглибші озера України - Світязь (58,4 м, басейн Західного Бугу) і Сомине (56,9 м, басейн Віжевки - притоки Прип'яті), розташовані на Поліссі. Сюди ж відносяться ряд озер Волинської області, що менші за Світязь: Пулемецьке, Луки, Люцимир та інші.

Лиманні озера - це відокремлені частини морських заток, бухт і пригирлових ділянок річок. Вони утворилися під час морських трансгресій (наступу моря), коли знижені ділянки суші і гирлові ділянки річкових долин були затоплені його водами. При подальшому відступі (пониженні рівня) моря в результаті хвилеприбійної діяльності затоплені ділянки були відокремлені від моря пісчано-ракушняковими косами-пересипами. Це такі озера як Новомихайлівське, Устричне, Сасик (Кундук), Шагани, Алібей, Хаджибейський лиман, Кучурганський лиман, Куяльницький лиман та багато інших.

Льодовикові озера є результатом діяльності льодовиків. На Поліссі льодовикові озера є результатом діяльності материкових льодовиків, а у Карпатах - гірських. Льодовикові озерні улоговини утворилися в тих районах земної кулі, де відбувалося переміщення льодовиків у порівняно недалекому минулому. Вони, виорюючи пухкі породи, сформували велику кількість знижень земної поверхні у північних районах України. На багатьох із них після відступу льодовика утворилися мальовничі озера. Є такі озера й у гірських масивах, де існувало гірське зледеніння. До них, зокрема, належать озера Несамовите та Бребенескул в Українських Карпатах. Також сюди відносяться Остров'янське озеро (Волинської області), Брецкул, Верхнє (Закарпаття).

Тісно з діяльністю льодовиків пов'язані загатні озера. У горах, де є льодовики (а для України де були), зустрічається безліч гірських озер, і багато хто з них належить до загатних. При таненні біля краю льодовика утворюється кінцева морена, тобто вали з каменів, піску і глини. Моренні вали, загачувавши долини, сприяють виникненню загатних озер. Іноді в гірській долині можна спостерігати ланцюжок загатних озер, розташованих у вигляді сходинок, що указує на послідовний відступ краю льодовика, що займав гірську долину [10, c. 34].

Як правило, моренні загатні озера невеликі, витягнуті в довжину, але досить глибокі - 10-20 м і більше. Ці озера недовговічні. Звичайно вони спускаються річками або заповнюються наносами льодовикових річок.

Також до загатних озер відносяться ті, котрі виникли в горах, коли під час землетрусів траплялися перекриття річок завалами або потоками лави. Таким чином утворювалась природна гребля, яка й забезпечила накопичення води. Так утворилися українські мальовничі озера Мертве (Журавлине) та Синевир. Ці озера часто ще називають обвально-завальними. Вони поширені в Українських Карпатах.

Давайте розглянемо кілька озерних природно-аквальних комплексів на території України, які мають різний характер походження та функціонування. Будемо розглядати озера по районам: Волинське Полісся, Зона Лісостепу, Зона Степу, Карпати і Крим.

У Шацькому національному парку розташовано 22 озера, що займають п'яту частину його площі. Більшість з них водно-льодовикового походження і є наслідком дніпровського заледеніння, що існувало 150-200 тис. років тому. Найбільш крупні озера парку (Світязь, Пулемецьке і Пісочне) мають карстове походження. Живописне і найглибше в країні озеро Світязь - природна визначна пам'ятка не тільки Волині, але і всієї України (Рис 3.1).



Рис. 3.1 Шацькі озера [65]

Озера Волинського Полісся мають різноманітне походження і грають важливу роль в природному середовищі регіону. Найбільше озеро Українського Полісся - Світязь розташоване у Волинській області. Його площа складає 27,5 км², довжина - 9,3 км., ширина - 4,8 км., протяжність берегової лінії - 30,2 км. В середньому глибина озера складає 7 м, максимальна - 58,4 м, а об'єм води - в 190,7 млн. м³. Це типове карстове озеро, що утворилося в розчинних крейдяних мергелях і вапняках, що накопичилися тут близько 90 млн. років тому. Береги озера низькі, піщані, є невеликі затоки і острів площею близько 7 га. Живиться озеро підземними водами і атмосферними опадами. У мілководній частині ростуть очерет, рогоза, осока і інші рослини. Світязьська вода - прекрасне місце існування для багатьох видів риб - судака і сазана, вугра і ляща, щуки і окуня.(Додаток С)

Найбільшим, серед озер Волинського Полісся, що мають річкове походження, є Турське, розташоване в Ратнівському районі. Його площа складає близько 13,0 км², середня глибина - 1,2 м, а протяжність берегової лінії - 17,2 км. Воно знаходиться на заплаві верхньої течії р. Прип'ять, має змішане (підземні і атмосферні води) живлення і низькі заболочені береги.

Прикладом природних водоймищ льодовикового походження є озеро Лука (площа - 1,35 кмІ, глибина - до 10 м), також розташоване в Ратнівському районі. Серед інших озер Волинського Полісся значні площі займають Люцемир, Любязь, Пісочне і деякі інші [41, c. 100-103].

Озер у лісостепу дуже мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Каховського та Кременчуцького водосховищ. Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів.

Зараз у лісостепу дуже багато озер-стариць. Більшість з них не мають назви або називаються за прилеглим населеним пунктом. Русла річок не передбачувані. Вони утворюють численні закрути у вигляді дуг і підков. Переміщуючись по широкому дну долини, річка формує нове русло, а ділянки старих, втрачаючи зв'язок з новим, перетворюються в озера-стариці (їх ще називають заплавними) - невеликі і мілководні. Їх життя тісно пов'язане з водним режимом річки. З висоти заплавні озера виглядають як підкови, розкидані за течією річки. Чим старша річка, тим вона багатша такими підковами [23, c. 67-68].

Однією із цікавих водойм лісостепу є озеро Шелеховське. Це гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення -- рідкісне по красі і прозорості озеро, розташоване в с. Межиріччя Лебединського району Сумської області.

Озеро має давню історію. На думку учених, воно утворилося ще в часи льодовикового періоду. Воно таке ж стародавнє як озера Байкал, Ладозьке, Онежське і озеро Вікторія. Громадні зрушення гори загородили дорогу талим водам і створили крижану водну чашу площею в 7 гектарів. До сьогоднішнього дня озеро не втратило того холоду, що отримало від льодовика у спадок. З висоти пташиного польоту Шелеховськоє озеро схоже на розігнуту підкову.

Саме озеро невелике. Його довжина 0,7 км, ширина - 0,05 - 0,1 км. Має площу 0,07 км квадратних. Озеро не має впадаючих річок. Але з нього бере початок невеличка річечка.

З південного боку на дні озера багато мулу. Тут переважає червоний карась, в'юн. Найчисленніший в озері -- річковий рак. Північна сторона озера, до якої пробивається безліч джерел, зветься Гузирем. Там багато чистоводної риби: є окуні, щуки, линок. (Додаток Т)

Найбільше озеро лісостепу на Лівобережній Україні розташоване в заплаві Сіверського Дінця на території Змієвського району Харківської області. У природному стані довжина озера складала 7,5 км., площа - 16 кмІ, а середня глибина - 2 м. Після спорудження Змієвської електростанції улоговина озера зазнала значних змін і використовується як ставок-охолоджувач електростанції. Дно озера піщане, замулене, а низькі береги місцями заваловані. Взимку Лиман замерзає майже за всією площею, окрім ділянок циркуляції теплих вод станції [41, c. 120-122].

У степу є багато прісних і солоних озер. Солоність води озер, розміщених на півночі Криму, дуже висока і становить 212%, причому влітку вона вища, ніж узимку. Тут розміщені Красне, Кияцьке, Кирлеуцьке, Старе, Айгульське та інші озера. Солоність води в Айгульському озері влітку становить аж 320%. У степовому Криму солоні озера також є в районі Каламітської затоки, Керченського півострова. Солоноводними є також Хаджибейський і Куяльницький лимани поблизу Одеси, Тилігульський -- на прикордонні Одеської і Миколаївської областей та ін.

У степовій зоні країни в пониззях Дунаю на території Одеської області розташовані найбільші озера України. Найбільше з них - Ялпуг є затопленою ділянкою пригирлової частини заплави однойменної річки в межах Болградського, Ізмаїльського і Ренійського районів. Улоговина озера має подовжену форму (властиву озерам лиманового типу) завдовжки 39 км., шириною до 5 км., площею в 149 кмІ і середній глибині до 2 м. Східні і західні береги переважно підвищені і розчленовані ярами, а південні - пологі і піщані. Живиться озеро за рахунок річки Ялпуг, водного обміну з озером Кугурлуй, з яким в південній частині сполучене протокою. Береги поросли очеретом і рогозом, в озері поширені водорості і інша водна рослинність, налічується до 40 видів риб.

До степових озер відносяться також Перекопські озера -- група солоних озер у Красноперекопському районі АР Крим , на південний схід від Перекопського перешийка [41, c. 130-132].

Майже всі озера мають неправильну овально-довгасту форми, витягнуті в напрямку з північного заходу на південний схід, виключаючи озеро Пусурман, витягнуте у широтному напрямку. Південні частини озерних улоговин дещо звужені, мілководні, північні -- більш розширені і місцями глибоководні. На озерах Кирлінське і Айгульске багато островів. Рівні всіх озер нижче рівня Чорного моря. Власні водозбори озер невеликі, лише в Айгульске впадає річка Істочна з річищем близько 105 кмІ. Основне поповнення озер відбувається за рахунок підземних вод, до деяких скидають колекторно-дренажні води. Ізольованість цих озер від моря призвела до того, що концентрація солей у воді стала вищою океанічної. Більшість озер цієї групи самоосадові, в них майже щорічно відбувається природне осідання кухонної солі.

Невеликі гірські, живописні озера зустрічаються в Українських Карпатах, переважно в Закарпатській області, де їх налічується 137, а сумарна площа водного дзеркала складає 3,69 кмІ. Найбільш відоме озеро Синевир, яке знаходиться в Міжгірському районі на абсолютній висоті 989 м. Воно входить до складу Синевирського національного природного парку. Це найвідоміше озеро в Україні обвально-завального типу, що живиться як атмосферними опадами, так і підземними водами. Мінлива площа озера складає близько 0,07 кмІ, переважаючі глибини - 16-17 м, а максимальні досягають 24 м. У озері водяться форель і інші види риб.

Гірське озеро Бребенеськул знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області в межах гірського масиву Чорногора на висоті 1801 м. Воно має льодовикове походження. Довжина озера складає 134 м, ширина коливається від 28 до 44 м, а глибина - 2,8 м. Оточене крутими скелястими берегами озеро живиться атмосферними опадами і підземними водами [41, c. 140].

У Кримських горах, що сформувалися з верхньокрейдяних (віком близько 70 млн. років) схильних до розмиву порід, зустрічаються переважно крихітні озера карстового походження.

Так, біля північної межі Кримського заповідника розміщено кілька невеликих мальовничих озер в долині річки Бордак. Всі вони є представниками озер карстового походження. Їхня улоговина складена легкорозчинними крейдовими породами, що значно вплинуло на хімічний склад їхньої води. Живляться озера переважно дощовими водами, а снігове живлення складає приблизно 1/5 частину. Взагалі, рівень озер значно коливається впродовж року, через значну залежність від атмосферних опадів. Деякі з них підживлює річка, але та також значно залежить від кількості опадів. Серед представників живої природи даних водойм немає великого різноманіття. Але можна зустріти цікавих представників тваринного та рослинного світу, котрі нехарактерні для інших регіонів України.

Як ми вже згадували, озера являють собою своєрідні аквальні природні комплекси. Вони мають свої гідрологічні, геоморфологічні, мікрокліматичні та біотичні особливості. Кількість озер, їх розміри, водний і біологічний режим пов'язані з походженням і становищем у певній природній зоні України. Оскільки, більша частина території Полтавської області знаходиться у лісостеповій зоні, то й тутешні озера матимуть ознаки притаманні озерам лісостепу.

Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів. Вони теж будуть включатися у наше дослідження. Хоч ставки і створені за участю людини, та всеодно на протязі свого існування вони функціонують та взаємодіють з навколишніми природними комплексами як звичайні природно-аквальні комплекси.

Озера, що зустрічаються на Полтавщині, невеликі і мають характер або болотистої водної поверхні, простягання якої влітку значно зменшується, або ж справжніх озер з більш постійним контуром берегів. Взагалі в Полтавській області є представники кількох різних типів озер. Але ми розглядали найбільш поширені типи озер. Як вже відомо, з діяльністю річок пов'язані походження озерних улоговин. Серед озер Полтавської області найчастіше зустрічаються ті, що були утворені внаслідок діяльності річок.

Тут переважають невеликі озера з площею водного дзеркала від 0,1 до 5 кв.км. Найбільше їх в Оржицькому - 57 озер (загальною площею 252 га) та в Семенівському районах - 32 озера (площею 246 га). На річці Сула розташовується найбільше заплавне озеро - Малий Лиман з площею водного дзеркала 4,6 кв.км.

Отже, більшість озер Полтавської області за походженням поділяються на два типи:

1. заплавні (старі русла річок);

2. плеса пересихаючих річок (поширені в басейні Сули та Хоролу).

Русла річок не передбачувані. Вони утворюють численні закрути у вигляді дуг і підков. Переміщуючись по широкому дну долини, річка формує нове русло, а ділянки старих, втрачаючи зв'язок з новим, перетворюються в озера-стариці (їх ще називають заплавними) - невеликі і мілководні. Такі озера відіграють роль своєрідних розплідників, де підростає молодь риб.

У Полтавській облатсі дуже багато представників заплавних озер. Особливо їх багато на річках Сула й Оржиця. Трохи менше їх на Пслі та Ворсклі.

Цікавим прикладом такого типу озерних ПАК є озеро Киянівське. Воно розташоване у старому руслі річки Ворскла, у Новосанжарському районі між селами Кунцеве та Ганжі. Сама водойма невелика. Площа водного дзеркала складає приблизно 0,3-0,4 кмІ.

Живиться переважно за рахунок річки Ворскла під час весняних повеней і літніх паводків. Значну роль у живлені відіграють талі снігові та підземні води. Дощове живлення також має місце, але його значення значно менше.

Тепловий баланс Киянівського починаючи з весни і до кінця літа позитивний, тобто водойма одержує тепла більше, ніж втрачає. З осені до весни тепловий баланс від'ємний.

У мілководній частині озера ростуть очерет, рогоза, осока. Є багато вищих водоростей, бактерій, зелених водоростей. У кінці серпня часто інтенсивно розмножуються синьо-зелені водорості. Велика кількість фіто- та зоопланктону, що є харчовою базою для інших жителів водойми. Тут мешкають раки, водяні пацюки, риби (краснопірка, карась золотий, сазан, окунь та ін).

Взагалі всі озера заплавного типу на Полтавщині дуже подібні за своєю природою. І надані нами вище характериститки є притаманними для більшості з них. Але є, звісно, одиничні заплавні озера, що за своїми характеристиками не схожі на більшість і вирізняються.

Тепер розглянемо другий тип найпоширеніших озер Полтавської області. За деяких умов, а особливо сухого клімату на місці русел річок можуть утворюватись плесові озера. Вони являють собою ланцюжки озер, що тягнуться на десятки і сотні кілометрів. Такий тип озерних природно-аквальних комплексів існує нетривалий час. Можна сказати, що це сезонні озера. Як тільки річка знову починає отримувати воду, всі плеса з'єднуються і утворюють єдину водойму - річку [6].

На великих річках, таких як Ворскла, Сула, Псел, а тим паче Дніпро дуже рідко можна зустріти плесові озера. Лише у найпосушливіші роки тут утворюються такі водойми. Інша справа це невеликі річки-притоки, на яких практично кожний рік у найжаркіші місяці виникають озера-плеса.

Найбільше водойм даного типу на Полтавщині зосереджено в басейнах річок Сули і Хоролу. Це невеликі озерця з площею водного дзеркала 0,1-0,5 кмІ. За усіма характеристиками, окрім походження, вони схожі з заплавними озерами-старицями. Тому ми, відразу перейдемо до характеристики одного з плес.

На річці Хорол біля села Тройняки Семенівського району майже кожний рік у кінці Липня або у Серпні утворюється плесове озеро. Його розмір невеликий приблизно 0,1 кмІ. Існує воно не довго і у вересні воно зникає.

Живиться озеро переважно від підземних джерел та за рахунок річки. Менше озеро отримує води від дощів. А снігове живлення відсутнє, через те, що воно існує в основному влітку.

Тепловий баланс озера позитивний. За час свого існування воно отримує більше тепла, ніж втрачає. У роки, коли озеро існує аж до кінця вересня-початку жовтня, воно має від'ємний тепловий баланс.

Представники живого світу мало чим відрізняються від усіх інших на річках та озерах Полтавської області. У мілководній частині озера ростуть очерет, рогоза, осока. Є багато вищих водоростей, бактерій, зелених водоростей. Велика кількість фіто- та зоопланктону, що є харчовою базою для інших жителів водойми. Риби найчастіше зосереджуються біля дна. Це зумовлено тим, що верхні та середні шари води сильно прогріті. Лише у нічний час вони переміщуються у верхню частину водойми.

Отже, ми виявили найпоширеніші за походженням типи озер України а саме: річкові, провальні, карстові і просадочні, лиманні, льодовикові і загатні. Нами було поділено територію України на озерні регіони і охарактеризовано їхніх представників. Для кожного з регіонів притаманні озерні природно-аквальні комплекси різного типу. Також ми переглянули озера Полтавської області і виявилось, що тут найпоширенішими типами є заплавні і плесові озера. Тому й природа озерних ПАК напряму залежить від річок, на яких вони розташовані. Переглянувши озера України і Полтавщини ми встановили, що усі їхні природні компоненти тісно пов'язані між собою і впливають один-на-одного. Так, походження озер, живі організми, термічний режим, циркуляція води впливають на хімічний склад. Який у свою чергу теж регулює ряд показників. Озера, одночасно впливають і залежать від оточуючих природних комплексів.

Отриманні нами знання про озера можуть бути змістовим забезпеченням краєзнавчого підходу до їх вивчення. Тому ми розглянули найрізноманітніші шляхи вивчення озер у шкільному курсі географії та поза його межами. Форми вивчення можуть бути найрізноманітнішими. Ми підтвердили той факт, що діти можуть набувати знання не лише на уроках географії та з книжок, а й шляхом власних спостережень, що значно підвищує інтерес до вивчення озер. Також, на нашу думку, можна проводити позакласні заходи на яких розглядаються ті факти, на які не вистачило часу на уроці. На додачу ми проаналізували шкільну програму з географії і прослідкували усі етапи у шкільному курсі на яких діти стикаються з озерами. Ми встановили, що вивчення озер наскрізною лінією проходить ще з курсу “Природознавство” і аж до 8-го класу. У 9-10 класах на озера не звертається особливої уваги. Тобто, діти спочатку мають просто уявлення, яке з року-в-рік поширюється і трансформується у їхніх головах у нові знання. У кінці 8-го класу у дітей мають бути сформовані знання про озера, як про природний комплекс частини якого перебувають у постійній взаємодії.



ВИСНОВКИ

Загальне число озер на Землі обчислюється мільйонами, але переважна частина з них -- малі водойми з площею дзеркала менше 1 кмІ. В озерах Землі міститься вчетверо більше води, ніж у річках, проте їх життя менш тривале. Якщо озеро не поповнюється водами, воно висихає, міліє, або перетворюється на болото. Загальна площа озер земної кулі складає близько 2,1 млн км² (1,4% площі суші). Найбільше за площею озеро світу - Каспійське море, найглибше - Байкал. В Україні нараховується понад 7 тис. озер площею кожне від 0,1 км² і більше.

Сучасний стан вирішення проблеми дослідження озер є недостатнім. Найчастіше в літературі описуються окремі частини озера. Розгляд взаємодії біотичних та абіотичних компонентів мінімальний, а подекуди відсутній. Досі не розроблена єдина класифікація, яка б охоплювала ряд ознак озера, а лише за окремими показниками (за типом улоговини, солоністю тощо). Озера розглядаються лише як водні абіотичні об'єкти за типовим спектром критеріїв їх характеристики. При цьому взаємозв'язки між різними ознаками не описуються, взаємовплив різних компонентів озера не з'ясовується, на зовнішніх впливах на озеро увага не акцентується. Що вже казати про вивчення озер у шкільному курсі географії. Але все ж таки ми добились деяких результатів, так нами було:

- охарактеризовано природні компоненти в озерних природно-аквальних комплексах. Ми виявили і охарактеризували найпоширеніші на Земній кулі типи озер за походженням улоговин. Все їх різноманіття поділено на дві великі групи: ендогенні і екзогенні. Розглянувши їх ми помітили, що з ендогенними улоговинами пов'язані найбільші і найглибші озера. А озера екзогенного походження частіше зустрічаються і розташовані рясніше на поверхні планети, в окремих випадках розміщені групами. Також ми помітили, що від походження озерних улоговин напряму залежить будова, форма, величина, глибина і навіть, деякі властивості води озер. Ми встановили, що майже ніде серед природних вод, за винятком підземних, немає такої різноманітності по ступеню мінералізації і хімічному складу, як у водах озер. Якщо морська вода відрізняється постійністю хімічного складу, змінюється тільки ступінь її солоності, а річкові води, як правило, прісні, за рідкісним виключенням солонуваті, то озерні води можуть бути прісними, солонуватими, солоними; по хімічному складу - карбонатні, сульфатні, хлоридні. Ми виявили, що об'єм водної маси озера і його зміна залежать від надходження і витрат води, тобто від водного балансу озера. В свою чергу озера головним чином живляться атмосферними опадами, які випадають у вигляді дощів або снігу прямо на поверхню озера або його водозбірну площу. А витрачається вода на живлення річок, випаровування і на часткове просочування в породи, що складають улоговину. Ми вважаємо, що водний баланс озер, а отже і водний режим, залежить перш за все від природних зон, висотного розташування озер, розмірів і форм озерних улоговин. Також ми з'ясували, що тепловий баланс формує термічний режим озер, який впливає на фізичні, хімічні і біологічні властивості озерних вод: вміст газів у воді, її щільність, перемішування, осадження солей, біологічну продуктивність. А також ми зробили висновок, що рухи водної маси, що виникають в озерах, можуть бути розділені на постійні і тимчасові. Перші у вигляді течій, а другі переважно у вигляді хвиль.

- з'ясовано види взаємодій природних компонентів в озерних природно-аквальних комплексах. Ми проаналізували розподіл живих організмів в озерах з глибиною та зміну умов їхнього життя з просуванням від берега до дна. Ми дійшли висновку, що відсутність життя у водоймі - явище дуже рідкісне і короткочасне. Пристосовуючись до умов життя, водні організми утворюють відповідні до цих умов комплекси. У результаті життєдіяльності організмів в оточуючому їх середовищі відбуваються безперервні зміни; тому зрозуміти процеси, що відбуваються в озері, можна лише з урахуванням ролі організмів, що населяють його. Також встановлено, що в озерах як і в океані виділяють 3 групи організмів: бентос, планктон, нектон. Ми виділили за умовами життя в озерах 3 “поверхи”: літораль (прибережну зону), профундаль (донна частина) та пелагіаль (водна маса віддалена від берега та дна). Кожна з них є неповторною і має індивідуальні риси. У прибережній зоні утворюються специфічні умови, а саме: повне перемішування вод, рівна температура та вміст кисню, достатнє освітлення, що й зумовлює різноманітність її населення. Для донної частини озер характерне недостатнє освітлення для процесів фотосинтезу, а також низька і рівномірна температура. Тому донної рослинності тут немає. Профундаль властива лише для глибоких озер. Пелагіаль має різноманітні умови залежно від її частини, так вони різняться за освітленістю, вмістом кисню, температурою тощо. Це і зумовлює різноманітність життя цієї частини. Також ми розглянули дві групи компонентів озера як природно-аквального комплексу: біотичних та абіотичних компонентів. Озера це цілі системи в яких проходять складні процеси. Дві виділені нами групи компонентів тісно взаємодіють між собою. Озера мають сповільнений водообмін, тому є своєрідними акумуляторами мінеральної і органічної речовини. З'ясовано, що накопичення речовини відіграє важливу роль в еволюції озерних ландшафтів. Завдяки цьому проявляється життєвий цикл озер, який складають юність, зрілість, старість, смерть (болото). Нами було розроблено класифікацію на основі якої охарактеризували основні типи озер. Ми намагалися розробити таку класифікацію, щоб кожний виділений нами тип і підтип мав індивідуальні й неповторні риси. Окрім типології озер, наша класифікація містить ще й їх кількісне розповсюдження.

- обґрунтовано географічно-краєзнавчий підхід до вивчення природно-аквальних комплексів. Також було розглянуто найпоширеніші типи озерних природно-аквальних комплексів України та Полтавщини і охарактеризовано взаємодію усіх природних компонентів у них. Ми виявили, що найпоширенішим за походженням типи озер України є: річкові, провальні, карстові і просадочні, лиманні, льодовикові і загатні. Ми встановили, що для кожного з регіонів України притаманні озерні природно-аквальні комплекси різного типу. Також ми переглянули озера Полтавської області і виявилось, що тут найпоширенішими типами є заплавні і плесові озера. Тому природа озерних природно-аквальних комплексів тут напряму залежить від річок, на яких вони розташовані. Озера України та Полтавщини виявились такими ж складними системами як і озера всього світу. Аналіз тісної взаємодії та взаємовпливів абіотичних та біотичних компонентів у них показали, що це водойми з тонкою рівновагою. Порушення одного з компонентів викликає ланцюговою реакцією зміни у всіх інших. Також ми встановили, що озера значною мірою залежать від оточуючих природних комплексів. Так заплавні та плесові озера значною мірою залежать від річок. Значний вплив на ці водойми має й місцевий клімат. В першу чергу це вплив на термічний режим, на рівневий режим та інші показники. Нами було виявлено найдоцільніші шляхи ознайомлення дітей з озерами у ході шкільного курсу географії та поза його межами. В першу чергу ми ознайомились зі шкільною програмою по географії і визначили місце озер у її структурі. Виявилось що найбільш тісно учні знайомляться з водоймами цього типу у 6, 7 та 8-му класах. Саме у цих класах діти переходять від просто уявлення сформовного у курсі “Природознавство”, до більш наукових знань про озера. Також ми помітили, що тема озер наскрізною лінією проходить через усі ці класи і постійно розширюється. Ми помітили, що озера можуть вивчатись не лише під час уроків, а й у позаурочний час. Одним з таких варіантів може бути вивчення озер на позакласних заходах та гуртках. Особливою перевагою цього варіанту є те, що вчитель може відходити від програми і давати цікаві факти про озера. Це є додатковим часом, який можна використати на формування знань у учнів про взаємопов'язаність усіх компонентів озера. Також озера можуть вивчатись під час відвідування дітьми літніх таборів. Це, мабуть, один з найцікавіших способів вивчення озер для дітей. Тут важливим є те що учні перебувають у безпосередньому контакті з тим що вивчають. Це вже не та абстрактна річ про яку розповідає вчитель на уроці. Це реальний об'єкт, якого можна торкнутись, побачити тощо. Цей варіант є найефективнішим серед усіх інших, оскільки рушійною силою для набуття знань дітьми виступає не оцінка, а власне зацікавлення і відповідальність кожного члена дослідження за свою частину роботи.

Розглянувши всі поставлені нами завдання ми охарактеризували озера як цілі системи. Але окрім звичайної їх характеристики, ми розглянули взаємозв'язки і взаємовпливи між компонентами озерних природно-аквальних комплексів. А також систематизували набуті нами знання та надали їм певного порядку. Окрім фізичної географії у зроблену нами роботу було включено ще й методику вивчення географії в школі, що значно розширило сферу наших досліджень. Отже, зроблена нами робота стала ще однією цеглинкою у побудові географічної науки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Авакян А.Б. Проблемы использования и охраны озер/ Артур Борисович Авакян.// География в школе. - 1993. - №6. - С.3-7.

2. Багров М.В. Землезнавство/ Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. - К.: Либідь, 2000. - 464с.

3. Байбара Т. Озера - природні водосховища/ Тетяна Миколаївна Байбара //Початкова школа. - 2001. - №2. - С.57-59.

4. Бевзюк В. Мертве море: міфи та реальність/ Валентина Бевзюк // Краєзнавство. Географія. Туризм.-- 2005.-- №1.-- С.18-19.

5. Бобков А.А. Землеведение/ А.А. Бобков, Ю.П. Селиверстов- М.: Академ. Проект, 2006. - 536с.

6. Веселовский Н.В. Пруды в засушливых районах и их гидрология: для студ. вузів/ Николай Василиевич Бевзюк - М.: АН СССР, 1956. - 127с.

7. Гидрологический словар/ [за ред. А.И. Чеботарева] - Л.: Гидрометеоиздат, 1964. - 222с.

8. Голованов А. И. Ландшафтоведение [для студ. вузов]/А. И. Голованов, Е. С. Кожинов, Ю. И. Сухарев.--М.: Колос С, 2005.--216с.

9. Гусаков Б. Л. Перед лицом великих озер [Наукове видання]/ Б. Гусаков, Н. Петрова.- Л.: Гидрометеоиздат, 1987.--123с.

10. Давыдов Л.К. Общая гідрологія/ Давыдов Л.К., Дмитриева А.А., Конкина Н.Г.; под ред.Добровольского А.Д., Львовича М.И. - Л.: Гидрометеоиздат, 1973. - 464с.

11. Денисик Г.У. “Нестандартний” Сиваш/ Григорій Іванович Денисик// Український географічний журнал.--2006.-- № 2.-- С.70-72.

12. Долгова А.В. Какие бывают озера?/Анна Володимирівна Долгова// Наша планета Земля. - М., 1998. - С.83-86.

13. Душина И.В. Методика преподавания географии: Пособие для учителей и студентов педагогичных университетов и институтов/ Душина И.В., Понурова Г.А. - М.: Просвещение, 1996. - 192с.

14. Дьяконов К.Н. Современные методы географических исследований [Книга для учителя]/ Дьяконов Константин Николаевич. - М.: Просвещение, 1985 - 256с.

15. Кобернік С.Г. Методика викладання географії в школі: Навчально-методичний посібник / Кобернік Сергій Григорович. - К. : Стафед - 2, 2000.- 320с.

16. Кравчук П.А. Синие очи планеты /Петро Авксентійович Кравчук// Географический калейдоскоп. - К.: „Рад. школа”, 1988. - С.80-82.

17. Лазаревич К.С. Крупнейшие озера мира/ Константин Сергеевич Лазаревич// География [Прилож. К газете „Первое сентября”]. - 1999. - №28. - С.1.

18. Лесненко В.К. Мир озер/ Виктор Клементеевич Лесненко - М.: Просвещение, 1989. -156с.

19. Лямичева В. Озера, лимани, болота, штучні водойми України. 8-й клас/ Валентина Лямичева// Краєзнавство. Географія. Туризм.--2005.-- № 40.--С.15-19.

20. Матвеев Н.П. Полевая практика по гидрологии. [для студентов]/ Н.П. Матвеев, Н.А. Сераев- М.: Учпегиз, 1963. - 112с.

21. Мильков Ф.Н. Ландшафтная география и вопросы практики[для студентов вузов]/Федор Николаевич Мильков-- М.: Мысль, 1966.-- 256с.

22. Мильков Ф.Н. Общее землеведение/ Федор Николаевич Мильков - М.: Высшая школа, 1990. - 334с.

23. Михайлов В.Н. Общая гідрологія/ В.Н. Михайлов, А.Д. Добровольский - М.: Высшая школа, 1991. - 367с.

24. Мольчак Я.О. Загальне землезнавство/ Я.О. Мольчак, Л.В. Ільїн - Луцьк. - Вежа, 1997. -232с.

25. Мотузенко О.О. Аквально-територіальні ландшафтні комплекси Канівського водосховища [Збірник наукових праць]/ Олександр Олегович Мотузенко // Проблема ландшафтного різноманіття України:--К.: 2000.-- C.142-147.

26. Муранов А.П. Голубые очи планеты/ Андрей Павлович Муранов - Л.: Гидрометеоиздат, 1977.- 223с.

27. Неклюкова Н.П. Общее землеведение.Ч.1/ Нина Петровна Неклюкова --М.: Просвещение, 1976.--336с.

28. Озера, пруды и болота. - М.: Росмэн, 1998. - 168с.

29. Озероведенье. /[ Под ред. О.А. Алекина]/ - Л.: Гидрометеоиздат, 1981 - 320 с.

30. Олійник Я.Б. Загальне землезнавство/ Я.Б. Олійник, Р.П. Федорищак, П.Г. Тищенко - К.: Знання - Прес, 2003. -247с.

31. Пащенко В. Озера / Володимир Михайлович Пащенко // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 1999. - №17. - С.7.

32. Пелешенко В.І. Заг. гідрологія [для студ. вузів]/ В.І. Пелешенко, В.К. Хілачевський.--К.: Либідь, 1997.--384с.

33. Пустовойт С.П. Загальна гідрологія. Випуск 1,2/ Сергій Павлович Пустовойт - К.: 1966. - 118с.

34. Пустовойт С.П. Основи загальної гідрології [для студ. вузів]/ С.П. Пустовойт, Л.М. Козинцева, С.С. Левковський ; за заг. ред. Левковського С.С. - К.: Вища школа, 1975. -192 с.

35. Ратобыльский Н. С., Землеведение и краеведение [для студ. Пед. вузов]/ Н. Ратобыльский, П. Лярский.--М.: 1997.-- 414 с.

36. Савцова Т. М. Общее землеведение: для студ. Вузов/ Татьяна Михайловна Савцова.--М.: Академия, 2003.--413с.

37. Судакова С.С. Общее землеведение [для студ. вузів]/ Светлана Сергеевна Судаковаа - М.: Просвещение, 1987.--243с.

38. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство [для студ. вузів]/ Роман Петрович Федорищак--К.: Вища школа, 1995.--223с.

39. Фоменко А.П. Общая физическая география и геоморфология [для студ. вузов] /А.П. Фоменко, В.И. Хихлуха--М.: Высшая школа,1987.--215с.

40. Чернов Б.В. Озера. Підземні води. Болота/ Богдан Вікторович Чернов // Фізична географія України. - К., 2004. - С.111-117.

41. Швець Г.І. Голубі перлини України/ Григорій Іванович Швець - К.: Рад. школа, 1969. - 176с.

42. Шипович Є.Й. Методика викладання географії: Навчальний посібник для студентів географічних факультетів університетів/ Шипович Єфим Йосипович. - К. : Вища школа, 1981.-174с.

43. Шубаев Л.П. Общее землеведение.Ч.II./ Леонід Павлович Шубаев--М.: Просвещение, 1977.--451с.

44. Якушко О.Ф. К изучению устойчивости ПАК малых озер/ Олександр Федорович Якушко// Теоретические и прикладные проблемы ландшафтоведения: Тезисы докладов VIII Всесоюзного совещания по ландшафтоведению.--Ленинград: Издательство ГО СССР.--1988, С.40-41.

45. Якушко О.Ф. Принципы выделения и классификации аквальных ландшафтов/Олександр Федорович Якушко // Вестник Белорусского университета, Сер. II. Химия, биология, география.-- 1986.- № 1.-- С.53-58.

46. www.uk.wikipedia.org

47. www.krugosvet.ru

48. www.interest-planet.ru

49. www.rumbur.ru

50. www.adsence.kiev.ua

51. www.ozeramira.ru

52. www.africa.org.ua

53. www.shatsk.com

54. www.world-atlas.ru

55. www.poezdnik.kiev.ua

56. www.ozero.com

57. www.glakes.ru

58. www.ukrainian-hotels.net

59. www.altaj.ru

60. www. spravo4niki.com

61. www. znaj.net

62. www.festival.1september.ru

63. www.kolatravel.com

64. www.groh.ru

65. www.infokart.ru



ДОДАТОК А

Будова озерних улоговин тектонічного походження



ДОДАТОК Б

Приклади водного балансу озер



ДОДАТОК В

Багаторічні коливання рівня Онезького озера і Балхаша



ДОДАТОК Г

Утворення термобара на Ладозькому озері весною



ДОДАТОК Д

Графіки розподілу літніх температур в озерах Танганьїка і Байкал



ДОДАТОК Е

Схема вітрової хвилі



ДОДАТОК Є

Трохоїда (1), циклоїда (2)



ДОДАТОК Ж

Літораль



ДОДАТОК З

Озерний планктон

1 - Oscillatoria, 2 - Microcystis aeruginosa, 3 - Anabaena, 4- Coelosphaerium, 5 - Spirulina, 6 - Aphanizomenon flos-aquae. 7 - Scenedesmus, 8 - Closterium, 9 - Spirogyra, 10 - Staurastrum, 11 - Chlorella, 12 - Micrasterias, 13 - Xanthidium, 14 - Cosmarium, 15 - Pediastrum.



ДОДАТОК К

Озеро Ебеко



ДОДАТОК Л

Кругообіг речовини в озері



ДОДАТОК М

Стадії розвитку озерних котловин



ДОДАТОК Н

Великі Американські озера



ДОДАТОК О

Аральське море



Додаток П

Приклад таблиці для заповнення дітьми

План опису озера	Характеристика озера
1. Назва
2. На якому материку знахо диться і в якій його частині
3. Між якими меридіанами і паралелями розташовується
4. Походження улоговини
5. Стічне або безстічне. Впадаючі і витікаючі річки
6. Солоне чи прісне



ДОДАТОК Р

Озеро загатного типу - Синєвір



ДОДАТОК С

Озеро карстового типу - Світязь



ДОДАТОК Т

Шелеховське озеро - загатного типу у Сумській області

Размещено на Allbest.ruимт