Економіка Куби

Серед основних стратегій -- удосконалення первинного обслуговування, відродження лікарень і розвиток традиційної й природної медицини. Серед найбільш важливих програм -- здоров'я матері й дитини, контроль інфекційної захворюваності й обслуговування старих.

Показник дитячої смертності на Кубі (7,2 на кожну тисячу народжених живими) є одним з найнижчих у світі й може зрівнятися лише з показниками розвинених країн. Показники дитячої смертності у віці від одного року до чотирьох років (4,3 на 10 000 дітей) і в дітей шкільного віку (2,7 на 10 000), досягнуті в 2000 році, були найнижчими в історії. Тривалість життя кубинців становить сьогодні 75,5 року. 99,9% пологів приймаються в лікувальних установах. У середньому кожна вагітна жінка проходить 12 дородових оглядів і більше 90% з них стають на облік по вагітності в першому триместрі. У перші місяці після народження всі діти одержують щеплення проти дванадцяти захворювань: це поліомієліт, дифтерія, правець, коклюш, туберкульоз, тиф, кір, краснуха, паротит, менінгіт У и С і гепатит В.

Сьогодні Куба одна із країн світу, найбільш захищена вакцинаціями. У даний момент діти молодше 2 років захищені від 13 небезпечних захворювань, на 6 інфекційних захворювань більше, ніж у цілому в латиноамериканському регіоні.

Національна система охорони здоров'я включає 276 лікарень, 442 поліклініки, 165 стоматологічних поліклінік, а також 466 установ різного призначення. На кожну тисячу жителів доводиться 5,6 лікарняного ліжка й 1,3 ліжка в установах соціальної допомоги. Майже все населення країни користується послугами сімейних лікарів -- це новаторська система первинної медичної допомоги.

В 2000 році було проведено 886 887 хірургічних операцій, активізувалася програма пересадження органів. Обнадійливі результати дають методи кубинської медицини в справі профілактики й контролю за СНІДом, частота випадків якого становить зараз 0,034% -- це низький показник у порівнянні з іншими країнами світу. Мова йде про стратегію, що сполучить сексуальне виховання із санаторно-амбулаторними методами, завдяки яким вдається відтягнути початок захворювання в носіїв вірусу й продовжити життя хворим. Кубинські дослідники працюють над створенням вакцини для запобігання цього захворювання. На Кубі виробляються нові ліки й вакцини, деякі з яких є єдиними у своєму роді у світі.

Регулярно проводяться з використанням найсучаснішої техніки пересадження нирок, серця, спинного мозку, печінки, підшлункової залози, невротрансплантації й інші складні хірургічні втручання, які також абсолютно безкоштовні для населення. Тут розроблена також унікальна практика розсмоктування тромбів і попередження інфарктів. Щорічно на Кубі робиться близько 30 тис. операція по видаленню катаракти (а в сусідній Венесуелі -- усього менш 150).

Місії «Диво» по ліквідації сліпоти в результаті офтальмологічних хвороб, боротьбу з ВІЛ і здійснення інших важливих соціальних і економічних програм, що мають великий людський і інтеграційний зміст у цьому регіоні. В даний час за програмою Місія «Диво» вже проопероване більше 515 000 чоловік в 29 країнах. Кубинськими фахівцями створено 41 хірургічний центр з найсучаснішою технологією в 7 країнах Латинської Америки і Карібського Басейну. Комплексна програма розповсюдилася на інші латиноамериканські і карібські країни і дуже скоро розповсюдиться на багато віддалених країн Африки. Сьогодні в кубинську Комплексну програму охорони здоров'я включений навіть Східний Тимор в далекій Океанії.

Спеціально для боротьби з наслідками стихійних і інших масових нещасть на Кубі створений міжнародний контингент лікарів, що спеціалізуються на ситуаціях нещасть і важких епідемій - «Генрі Рив», названий на честь громадянина США, що воював на Кубі за її незалежність. Так у допомогу США після урагану «Катрін» в 2005 році Куба була готова із цим міжнародним контингентом послати по повітрю в США в строк від 12 до 36 годин 1 100 лікарів з 24 тоннами необхідних медикаментів у рюкзаках. По закінченні 48 годин, 4 вересня 2005 року, цей загін, уже досягав числа 1 586 фахівців, готових відправитися з 36 тоннами медикаментів. Бригади цього міжнародного контингенту працюють і в Пакистані в гірських районах Кашміру, постраждалих від наймогутнішого землетрусу.

Особливо варто зупинитися на інтернаціональній допомозі Куби болівійської революції. У цей час у Болівії надають медичну допомогу 1700 кубинських лікарів, що створюють паралельно медичну інфраструктуру в самих глухих і відсталих куточках цієї країни. Тільки за півроку в 2006 році було розгорнуто більше 30 госпіталів, а також вісім офтальмологічних центрів для здійснення операцій на очах і кілька сотень медичних пунктів. Для кубинських медиків справою великої честі стало створення сучасного госпіталю в селищі Вайе Гранді, де вбитому Че Геваре карателі відітнули кисті рук для підтвердження ЦРУ факту його загибелі, а також відкриття медпункту в гірському селі Ла Игера, де Че прийняв останній бій, був захоплений пораненим у полон і через день розстріляний. Таким чином, збулося пророкування Че в розмові з молодою сільською вчителькою, що погодувала його в день розстрілу: «незабаром прийде час, коли тут з'являться кубинські лікарі, вчителі й техніка».

З огляду на той факт, що кубинські госпіталі розташувалися в основному в самих бідних і глухих районах країни, багато хто з них виявилися в прикордонній зоні. Це привело до того, що жителі прикордонних зон сусідніх країн стали нелегально перетинати кордон з метою одержання безкоштовного лікування. Усього за 2006 рік кубинські медики надали медичну допомогу більше 400 тисяч болівійцям, у тому числі зроблено більше 40 тисяч операцій по відновленню зору й ліквідації сліпоти в рамках Місії «Чудо».

Тривалість життя кубинців -- 75 років. Цей показник став результатом політики турботи про людину, проведеної з першого років після перемоги Революції, що полягало не тільки в тім, що в цю сферу направлялися значні грошові ресурси бюджету, але також навчалися лікарі й медичний персонал, будувалися медичні установи в самих віддалених регіонах, відкривалися науково-дослідницькі інститути, при цьому охорона здоров'я на Кубі є пріоритетною у всіх відносинах сферою життя.

12,5% кубинського населення старше 60 років. Уже в 43% муніципій країни є будинки для людей похилого віку, що вони можуть відвідувати в денний час. У різних регіонах існують муніципальні будинки відпочинку й по інтересах.

Один з 10 кубинців у цей час одержує соціальну допомогу. Більше 1 400 000 кубинців, жінок і чоловіків, одержують пенсію за віком.

Варто вказати на мережу установ оздоровчого туризму. В 2000 році в них було обслуговано близько 6 000 іноземних пацієнтів, що приїхали на Кубу спеціально для цього, у той час як ще 30 000 туристів випробували необхідність звернутися в ці установи, уже перебуваючи на Кубі.

Стрімке зростання міжнародного попиту на оздоровчий туризм на Кубі за останні п'ять років можна пояснити лише його доброчинною дією на пацієнтів, що приїжджали сюди за допомогою, а саме, повним лікуванням або радикальним полегшенням їхніх недуг.

Причину цих високих результатів варто шукати в існуванні найширшої мережі лікувальних установ, що охоплюють все населення, і людських і технічних ресурсів -- дослідницьких центрів і вчених, цілком відданих своєї професії. Можна говорити не про диво, а справжне служіння справі.

Варто привести наступні дані: у країні на мільйон жителів доводиться 1050 науковців, тут є 200 науково-дослідних установ, значна частина яких займається проблемами охорони здоров'я й навколишньої людини середовища.

Ще один сприятливий фактор визначається самою природою архіпелагу -- відсутність забруднення, постійно чиста атмосфера завдяки режиму вітрів і морських течій, пляжі, омивані неправдоподібно прозорим і теплим морем.

Виходячи із цих умов, удалося створити добре оснащену матеріальну інфраструктуру й у той же час, незважаючи на важке матеріальне становище, зберегти відмінну якість і масовість медичного обслуговування.

Сьогодні Куба з її висококваліфікованими медичними послугами включена в міжнародну комерційну мережу, що усе ширше пропонує оздоровчий туризм. Примітний ріст пропозицій у цій сфері -- більше двохсот агентств подорожей у світі включають у свої пропозиції цей різновид послуг, -- що можливо тільки затверджувати, що ця популярність подорожей у пошуках здоров'я аж ніяк не пояснюється рекламними кампаніями. Немає кращої реклами для цих послуг, чим хворий, який вилікувався на Кубі, його родичі й друзі.

Недавно почав приймати туристів Міжнародний центр здоров'я «Ла Прадера», де роблять самі складні спеціалізовані послуги відповідно до методів, розробленими авторитетними науково-медико-хірургічних досліджень (СИМЕК), Міжнародний центр неврологічної реабілітації (СИРЕН).

Зараз Куба пропонує довгий список медичних послуг, що починаються прямо в готелі, де проживає турист. А історичних корінь цього можна виявити, згадавши відомих мандрівників, які в минулі століття приїжджали на острів, притягнуті його благодатним кліматом, або просто випадкове відкриття, зроблене рабом Таитой Домингесом в XVII столітті, якого вигнали із садиби, оскільки він страждав хворобою шкіри, схожої на проказу, -- і от, самотньо бродячи по лісах, він знайшов чудотворне цілюще джерело (нині знаменитий курорт Сан-Дієго в провінції Пінар-Дель-Ріо) і вилікував.

З тих пор почалося це паломництво на Кубу в пошуках здоров'я, що стає усе більше масовим.

Куба -- єдина країна третього миру, що має програму передових технологій для пренатальної діагностики вроджених аномалій розвитку.

Економіка Куби

Економіка Куби є однієї із самих націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації довелися на перші два післяреволюційних роки, коли у власність й під керування держави перейшло більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва. До кінця 1970-х років у приватному секторі перебувало всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку й менш 1% рибальського флоту.

Централізоване планування було уведено на Кубі в 1960-ті роки за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від централізованого планування, розробки державного бюджету й матеріального стимулювання й перейшло до економічних експериментів, заснованим на моральному заохоченні працівників, практиці широкого використання примусової безкоштовної праці й здійсненні галузевих планів. Погіршення, що пішло, економічної ситуації, падіння виробництва й ріст випадків відхилення від примусової праці змусили кубинське керівництво повернутися до традиційних методів планування по радянському зразку.

Кубинська економіка в період після революції 1959 року опиралася на різнобічне співробітництво з СРСР і іншими країнами «світової соціалістичної системи». Закупівлі кубинського цукру використовувалися при цьому як схована форма субсидування кубинської економіки. Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Паливо, зерно, риба, верстати й машини, побутова техніка й т.д. -- все це завозилося на Кубу з-за кордону, а власні можливості виробництва збільшувалися незначно. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку.

Але стрімкий розвал СРСР і зміна політичного й економічного курсу майже всіх країн колишнього «соціалістичного табору» кинули кубинську економіку в безодню найтяжкої кризи.

Донедавна в країні існувало Центральне управління планування, у завдання якого входила розробка річних, середньо- і довгострокових планів, хоча основні рішення по ключових питаннях економіки приймалися політичним керівництвом країни. Під час економічної кризи початку 1990-х років Центральне керування було скасовано, а його функції передані Міністерству економіки й планування. При цьому державні підприємства й організації одержали більшу автономію й можливість розпоряджатися прибутком. Керування основними секторами економіки як і раніше здійснюється із центра відповідним міністерством, що, взаємодіючи з Міністерством економіки й планування, розподіляє необхідні ресурси (паливо, сировина, трудові й грошові ресурси) і встановлює планові показники рівня виробництва для даного сектора.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів виробляється планіруючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підлеглі державі. У межах «частки» сільськогосподарського сектора в значному обсязі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), однак продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежений, а в ряді випадків розцінюється як злочин.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США й згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи й колишнього СРСР поставили Кубу у важке економічне становище, що зажадало введення твердої економії коштів та ресурсів. З метою виходу із кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі міри, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності й ін. призупинили процес стагнації економіки.

Однак багато проблем залишилися невирішеними. Зокрема, для другої половини 1990-х років характерно незбалансований розвиток окремих галузей; ріст досягнуть в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 році зросло на 12%) і міжнародного туризму.

За 1989-1992 роки відбулося різке (майже повне) припинення закупівель цими країнами кубинського цукру, що означало не тільки припинення схованого субсидування, але й взагалі різке скорочення експортних доходів Куби. Перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті вкрай обмежив можливості закупівлі нафтопродуктів, машин і встаткування, споживчих товарів і продовольства на колишньому ринку СЕВ. До 1993 року товарообіг Куби з колишніми країнами СЕВ упав до 15% від рівня 1988 року.

Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеного США блокаді (чого не робили навіть Західна Європа й Канада). Так, «вільна Росія» відмовлялася в 1992-1993 роках поставляти на Кубу нафту й нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.

Це був страшний удар. Заводи й сільськогосподарські підприємства залишилися без пального, будівництва -- без металоконструкцій і цементу, машини -- без запчастин. Припинення поставок нафти й нафтопродуктів, добрив, запчастин для сільськогосподарської техніки призвело до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва (як продовольства, так і цукрового очерету). Занепад у виробництві цукрового очерету означав ще більше скорочення експортних доходів, а значить, неможливість компенсувати припинення поставок зі СРСР і інших країн СЕВ імпортом з інших джерел. Продовольчий ринок раптово оголився. Практично всі продукти харчування стали розподілятися по картках. Розцвів чорний ринок зі скаженими цінами. Те ж саме відбулося й з іншими предметами споживання.

У цілому за 1989-1993 роки виробництво валового внутрішнього продукту на Кубі скоротилося майже на третину.

Але ні що не стоїть на місці. Кинута Куба початку адаптуватися до нових умов, уряд Фіделя Кастро по своїй суті зробив подвиг. Спрацювавши чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце й не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити із кризи.

Куба є членом ВТО, Всесвітньої митної організації. Бере участь у міжнародних угодах -- Нью-Йоркської конвенції про міжнародний арбітраж, Паризьку конвенцію й Мадридський протокол, пов'язаних із промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій по туризму, торгівлі, цивільній авіації, захисту навколишнього середовища й т.д. В 1999р. Куба була вибрана членом Ради по експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованого установи ООН, а також була обрана членом Керівної ради МАГАТЄ.

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно по картковій системі. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, установлюваним державою; певні квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад на телевізори, і пральні машини, виділяються підприємствам, які, у свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. При цьому порядок черговості на покупку техніки визначається відповідно до успіхів, досягнутими потенційним покупцем у праці, і його активністю в політичному житті. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує «чорний» ринок, наявність якого в сполученні з корумпованістю державних чиновників якоюсь мірою зм'якшує твердість існуючої розподільної системи.

В 1993 році кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці одержали доступ у приналежній державі мережа валютних магазинів і інших закладів, який колись могли користуватися тільки іноземні туристи й дипломатичний корпус.

Важливим джерелом твердої валюти на Кубі є засоби, що надходять через границю, особливо зі США, у вигляді перекладів від емігрантів членам їхніх родин. У січні 1999 року уряд США дозволило також переводити певні суми (до 1200 дол. у рік) кубинським громадянам, що не мають родичів у США.

Потреби Куби в промисловому й транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини й багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари й морепродуктів. За станом на 1990 рік, торговельний дефіцит Куби оцінювався в 2,2 млрд. дол.

До розпаду СРСР три чверті обсягу зовнішньої торгівлі Куби доводилося на країни радянського блоку (у тому числі близько 60% -- на торгівлю зі СРСР); іншими великими торговельними партнерами були Японія й Іспанія. СРСР фінансував дефіцит у торгівлі Куби із країнами соціалістичного табору шляхом видачі кредитів і надання позик, а поставки радянської нафти в обмін на кубинський цукор і нікель здійснювалися на досить вигідних умовах. В 1990 році сума торговельної заборгованості Куби у твердій валюті становила близько 7 млрд. дол., а в 1994 р. -- 8,5 млрд. дол.

В 1990-ті роки відбулися корінні зміни в зовні економічних зв'язках Куби, насамперед з Росією. У травні 1996 року була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, що закріпила їх новий -- ідеологізований і економічно взаємовигідний -- характер. Основу торгово-економічних зв'язків становить моно бартер «нафта -- цукор». Після істотного скорочення товарообігу (з 3,3 млрд. дол. в 1991 до 350 млн. дол. в 1995) надалі намітився підйом -- 670 млн. дол. в 1997. Росія залишається одним із провідних торговельних партнерів Куби й найбільшим імпортером цукру-сирцю.

За даними на 1998 рік, близько 45% зовнішньоторговельного обігу Куби доводилося на країни Європи, 39% -- на країни Латинської Америки й Канади й 16% -- на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США й розвиток міжнародного співробітництва.

На початку 1980-х років Куба стала вживати серйозні зусилля по розвитку міжнародного туризму; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердив своє рішення, заборонивши американським громадянам відвідувати Кубу, в 1992 році країну відвідало близько 500 тис. туристів з Європи, Канади й країн Латинської Америки. В 1998 році кількість туристів зросло до 1 млн. чоловік. Планується подальше збільшення їхнього числа до 7 млн. чоловік до 2020 року.

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй в 1963 році прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Знову розроблена економічна стратегія другої по важливості завданням проголошувала розвиток скотарства й виробництво цитрусових. В 1970-х роках країна перейшла до більше реалістичної економічної політики, при цьому минулому поставлені реальні завдання по плановому обсязі виробництва цукру й зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрового очерету, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т у рік, а в 1982 році досяг 8 млн. т. Однак з початку 1990-х років через недостачу пального, добрив і пестицидів (раніше поставлялися зі СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося й становило в середньому менш 5 млн. т. у рік. В 1997, на початку сезону збирання цукрового очерету, біля двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через недостачу засобів (приблизно 200 млн. дол.).

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м'ясо-молочної продукції й розведення цитрусових культур з'явилося значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції в порівнянні з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів -- традиційних сільськогосподарських культур, що становлять основу «нецукрового землеробства», -- залишалося практично постійним або знижувався. В 1962 році важке положення в сільському господарстві змусило кубинський уряд увести тверде раціонування продовольства. У наступні роки ситуація покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі із країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову уведене нормування основних продуктів харчування.

У період з 1961 по 1976 кубинський уряд закупило 257 рибальських судів (в Іспанії, Франції, СРСР і Японії), а також організувало будівлю невеликих власних верфей для будівництва рибальських судів малої водотоннажності. До 1976 році по тоннажі рибальського флоту Куба займала 6 місце серед країн Латинської Америки. В 1989 році загальний улов риби склав 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального.

Самим коштовним корисним копалинам на Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 року виросла вдвічі в порівнянні з дореволюційної; крім того, у середині 1980-х років у країні було почате виробництво нікелевого концентрату ще на одному гірничо-металургійному комбінаті. В 1991 на Кубі було зроблено близько 40 тис. т нікелю; до 1997 року обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту й міді.

За кілька десятків років, що пройшли із часу кубинської революції, у країні була створена промислова база, при цьому встаткування й технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найбільш помітний ріст спостерігався у важкій промисловості, особливо у виробництві стали, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби й сигари, йшов набагато більш повільними темпами.

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця -- на початку століття, центральна автомагістраль -- в 1930-х роках, авіаційне повідомлення почалося в 1940-х роках. Протягом 1960- 1970-х років стан залізничної мережі погіршилося, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг із твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 році у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 року Куба володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного ембарго, проведена США стосовно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього заходити в американські порти протягом 6 місяців.

Телемовлення на Кубі в середині 1990-х років ведеться під контролем державного Кубинського інституту радіомовлення й телебачення по двох загальнонаціональних каналах; крім того, свої телестанції існують у кожній провінції. У країні функціонують п'ять державних радіомереж, служба радіомовлення на закордонні країни, а також ряд місцевих радіостанцій.

На 1997-2004 роках була намічена модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни; передбачувана вартість робіт становить 900 млн. дол. Передбачається також значне збільшення числа абонентів телефонної мережі -- з 3 до 9 на кожних 100 жителів. План передбачає також установку 50 тис. суспільних телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни й доведення її до сучасних міжнародних стандартів.

Джерелом більше 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основну частину споживаної нафти становлять поставки з-за кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, в 1992 році на Кубі було добуто лише 771 тис. т нафти. У країні є 3 нафтопереробних заводи, всі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один -- Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій, в 1958 році становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 році перевищила 15 млн. кВт.

Виробництво електроенергії різко впало на початку 1990-х років, з настанням «особливого періоду революції», однак уже в 1994 році почався його підйом. В 1995 році вироблення електроенергії склало 12,474 млн. кВт, а в 1996 році -- 13,258 млн. кВт. В 1997 році відновили роботи із програми модернізації теплових електростанцій, почалося будівництво нової ТЕС у Фельтоне потужністю 200 мегаватів і відкрите фінансування будівництва ще однієї ТЕС потужністю 100 мегаватів, що працює на природному газі.

Будівництво атомної електростанції, що велося при технічній допомозі Радянського Союзу, було зупинено в 1992 році у зв'язку з економічними труднощами й припиненням поставок устаткування з Росії. Серйозний збиток кубинській енергетиці був нанесений відмовою Росії виконати свої зобов'язання по укладених торговельних договорах. Щоб компенсувати недостачу електроенергії, у країні було уведено тверде нормування її споживання; були також проведені закупівлі нафти в ряді країн (головним чином в Ірані) в обмін на поставки цукру. Тимчасове відключення електроенергії, дуже часте в середині 1990-х роках, стало відбуватися істотно рідше в 1998 році.

Уряд Куби вживає зусилля, спрямовані на інтеграцію економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки й Карибського басейну й розширення діапазону економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими й латиноамериканськими компаніями. В 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участю фірм Канади (модернізація виробництва нікелю на кубинському металургійному комбінаті, вивіз кубинської нікелевої руди для переробки на заводі в канадській провінції Альберта, буравлення нафторозвідувальних шпар на шельфі у берегів Куби, збільшення видобутку нафти з раніше розвіданих родовищ на території Куби), Мексики (модернізація кубинського нафтоочищувального заводу для переробки мексиканської нафти з метою наступного реекспорту, модернізація системи телефонного зв'язку на Кубі, в яке беруть участь також італійські фірми) і Ізраїлю (впровадження прогресивних методів розведення цитрусових культур і організація збуту кубинських фруктів у країнах Європи).

Державний сектор, охоплює 32,6% сільгоспугідь (агропромислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, ферми молодіжної армії праці, господарства місцевих органів народної влади та ін.), кооперативний сектор з 63,6% сільгоспугідь, і частки селянські господарства, що обробляють 3,8% земельних угідь. У сільське господарство в 1998 р. державою було вкладено 140 млн. дол. (в основному для придбання комбікормів для худоби). Якщо врахувати, що в 1989 році в цю галузь щорічно направлялося більше мільярда доларів, а ефективність сільськогосподарського виробництва практично залишилася на тім же рівні, то можна представити напруженість положення з матеріальним забезпеченням цього сектора економіки.

Найбільшу вагу займають кооперативні форми користування землею й серед них особлива роль приділяється UBPS (Базові одиниці кооперативного виробництва), які нараховують близько 2500 господарств, роблять 22% овочів, 42% молока, 36% цитрусових, 16% фруктів, 38% рису, 22% кава, 12% коренеплодів і 7% тютюну.

Цукрова промисловість є однієї із провідних галузей економіки Куби. Потенційні потужності 156 цукрових заводів Куби в стані переробити в добу 670 тис. т цукрового очерету, що теоретично може забезпечити виробництво 9-9,5 млн. т цукру в рік.

В 1980 р. Куба змогла досягти стабільного виробництва цукру на рівні 7-8 млн. т у рік, з яких 3-3,5 млн. т поставлялося в СРСР. У минулому відносно високі показники галузі базувалися переважно на екстенсивному способі розвитку цукрової промисловості.

Відомо більше 50 продуктів, одержуваних з відходів цієї коштовної біологічної сировини й з успіхом реалізованих на міжнародних ринках (штучні волокна, фарби, пластмаси, сировина для виробництва паперу й тех. гуми, кормові добавки для худоби й т.д.). У майбутньому Куба має намір довести кількість похідних цукрового очерету до 100 найменувань. Цей напрямок визнаний одним із пріоритетних у реалізації науково-технічного прогресу на Кубі.

Після 5 років бездіяльності, став до ладу великий агропромисловий комбінат «Мануель Сангілі» у провінції Пінар-Дель-Ріо. На ньому, поряд з виробництвом основного продукту -- цукру, на основі найсучасніших технологічних процесів виробляється випуск патоки.

Велика увага також приділяється очеретяному рослинництву, розширення посівних площ на кращих землях, доведенню зрілості очерету до необхідних меж. З метою створення зачепила для майбутніх сафр вироблення цукру в сезон планується в межах трохи нижче 4,3 млн. т і одночасно будуть інтенсифіковані посадки на нових площах з дотриманням передових агротехнічних вимог.

Розпочато в промислових обсягах виробництво екологічно чистого цукру, при вирощуванні якого, так само як і в ході індустріального процесу переробки, не застосовуються хімічні продукти. Ціни на екологічно чистий цукор на світовому ринку в три рази перевищують ціни на цукор звичайних сортів. Лідером національного виробництва зазначеного продукту є завод «Карлос Баліньо» у провінції Лас Вільяс. В 2000 р. він випустив 4,2 тис. т. екологічно чистого цукру. У цілому щорічні потреби світового ринку по зазначеному виді цукру становлять 200 тис. т. Розгортання програми виробництва екологічно чистого цукру, по оцінках кубинських експертів цукрової промисловості, дозволить Кубі в перспективі найближчого років зайняти провідні позиції серед продуцентів цього товару у світі.

Росія зберігає лідируюче місце в споживанні кубинського цукру-сирцю, однак, його поставки в Росію здійснюються в основному через фірми третіх країн. В 2000р. Росія імпортувала 2,02 млн. т кубинські цукру-сирцю (в 1999р. -- 2,08 млн. т), що склало 63% цукрового експорту Куби.

Основний потік іноземних інвестицій припадає на головний кубинський курортний р-н Варадєро. З існуючих у Варадєро 40 готелів -- чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю й ще 3 тис. номерів перебувають у спорудженнях, якими управляють іноземні підприємства (іспанські, французькі, німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з уведенням в експлуатацію нових готелів. Іде будівництво двох десятків об'єктів.

Основний потік іноземних інвестицій припадає на головний кубинський курортний р-н Варадєро. З існуючих у Варадєро 40 готелів -- чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю й ще 3 тис. номерів перебувають у спорудженнях, якими управляють іноземні підприємства (іспанські, французькі, німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з уведенням в експлуатацію нових готелів. Іде будівництво двох десятків об'єктів.

В 2000 р. відбулася зміна позиції кубинського керівництва відносно інвестування в сектор нерухомості. З 1998р. у цій сфері спостерігався різкий сплеск активності іноземного капіталу. Зберігаючи вже створені спільні проекти, керівництво країни тимчасово призупинило допуск закордонних інвесторів у даний сектор. Існує 17 економічних асоціацій, що здійснюють проекти в житловому секторі й спорудженні великого ділового центра в Гавані.

Відбувається розширення сфер іноземних інвестицій: були створені перші спільні структури в банківській сфері (іспанський партнер Caja de Madrid) і в страхуванні (із британською фірмою Lambert Fenchurch).

Поряд з ростом обсягів прямих інвестицій в економіку Куби вкладених іноземних компаніями, відзначається помітна активність із боку закордонних інвестиційних фондів, що створюють спеціалізовані структури для обслуговування кубинського ринку. До їхнього числа відносяться британські Beta Gran Caribe і Commonwealth Development, що мають на Кубі свої представництва й спільні з кубинцями фірми, що управляють фінансами фондів на Кубі.

Найважливішим елементом створення поля правої стабільності для іноземних інвесторів є курс Куби на висновок угод про заохочення й взаємний захист інвестицій. На кінець 2000 р. у Куби була підписано 51 подібна угода й по угодах з 10 країнами здійснюється переговірний процес.

Одночасно кубинське керівництво веде роботу з розширення договірно-правової бази інвестиційної сфери.

У цьому зв'язку, іншим елементом стимулювання припливу іноземних капвкладень є угоди про запобігання подвійного оподатковування. До теперішнього часу в Куби є подібні угоди з Іспанією, Італією й Барбадосом. Відповідна угода з Росією була підписана в грудні 2000 року, під час візиту президента РФ В.В. Путина на Кубу.

Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі й іноземних інвестицій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. В 1997р. почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто Гавана, Вахай і Маріель. Концесіонерами цих утворень є корпорація CIMEX і компанія Almacenes Universales. У зазначених вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% з яких діють у сфері торгівлі, інші - у виробництві й сфері послуг. Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики.

В політиці кубинського керівництва із залучення в країну іноземного капіталу помітна роль приділяється вільним економічним зонам (СЕЗ). Передбачається, що в умовах збереження державного характеру економіки Куби й гострої недостачі фінансових засобів, зазначена форма дозволить зробити інвестиційний ринок країни більше привабливим для закордонних компаній. Відзначається, що одним зі стимулюючих моментів на користь роботи у вільних економічних зонах Острова є вигідне географічне положення Куби в Карибському регіоні й близькість до ринків країн Латинської Америки.

Розробляючи й реалізуючи концепцію створення вільних економічних зон, кубинське керівництво переслідує досягнення наступних цілей:

? прискорення соціально-економічного розвитку країни в цілому;

? стимулювання й інтенсифікація зовнішньої торгівлі, у першу чергу в рамках зміцнення регіональної економічної інтеграції із країнами Латинської Америки й Карибського регіону, так само як і залучення іноземних капіталів і розширення можливостей для іноземного інвестування;

? створення нових робочих місць і якісне підвищення кваліфікаційного рівня кубинських трудящих;

? підвищення ступеня національної складової в доданій вартості кінцевої продукції, виробленої в СЕЗ, за рахунок використання національної сировини й напівфабрикатів;

? розгортання в країні нових виробничих процесів на основі запозичення передових іноземних технологій з метою якісного вдосконалювання структури національного виробництва й експорту.

Крім того, ставиться завдання створення постійних виробничих зв'язків між підприємствами фірм-операторів СЕЗ і національними підприємствами з наступним інтегруванням виробничих процесів і торговельних операцій, тобто фактично створення як вертикальних, так і горизонтальних виробничьо-комерційних зв'язків. У цих цілях в 2000 р. була розроблена Програма економічного співробітництва підприємців, реалізація якої почалася наприкінці минулого року.

Порядок створення й функціонування вільних економічних зон і промислових парків визначається Декретом-Законом №165 від 3 червня 1996р. Даний Декрет-Закон був прийнятий у розвиток базового Закону № 77 «Про іноземні інвестиції» з метою залучення іноземних капіталовкладень в економіку Куби на основі створення пільгових умов для іноземних інвесторів.

Зазначені нормативно-правові акти встановлюють для компаній-операторів вільних економічних зон пільговий податковий і митний режим і дозволяють проведення ними СЕЗ різноманітної виробничої діяльності (у тому числі, у сфері складання продукції із увезених напівфабрикатів, вузлів і складальних одиниць і доведення кінцевої продукції), торговельних і банківських операцій, послуг у сфері страхування, діяльності в області організації виробництв на базі передових технологій, проведення науково-дослідних робіт і впровадження дослідно-конструкторських розробок.

Оператори СЕЗ мають право на спорудження на території зон будинків і необхідних будівельних об'єктів з метою створення виробничих цехів, складів, офісних і інших службових приміщень. Вони можуть орендувати ділянки території в межах зон, створювати необхідну інфраструктуру електричного, газового, і водопостачання, зв'язку й систем забезпечення безпеки. Їм надається право користування аеропортовою, портовою й вантажною залізничною мережею зон, а також відповідною інфраструктурою об'єктів перевалки вантажів.

Термін дії концесії на право діяльності в СЕЗ установлений в 50 років, а прерогатива видачі дозволів на концесію віднесена до компетенції Виконкому Ради Міністрів Республіки Куба. Органом, що здійснює безпосереднє керівництво діяльністю СЕЗ, є Національне керування вільних економічних зон Міністерства іноземних інвестицій і економічного розвитку Куби (Oficina nacional de zonas francas). Компанії-оператори СЕЗ, що займаються виробничою й торговельною діяльністю, мають право направляти для реалізації на місцевому ринку до 25% продукції, виробленої ними в зонах; у цьому випадку вони звільняються від сплати ввізних мит. Також діє положення про звільнення компаній-операторів СЕЗ, що займаються виробничою діяльністю, від сплати податків на прибуток і на робочу силу протягом перших 12-ти років їхньої діяльності в зонах, з наступним наданням 50%-ний знижки зі сплатою даних податків протягом наступних 5-ти років. Схожа схема діє й для операторів, зайнятих у сфері надання послуг, з єдиним виключенням -- строк звільнення від сплати податків для них установлений в 5 років, а наступний пільговий період становить 3 роки.

Курс кубинського керівництва на залучення іноземних технологій і інвесторів за допомогою створення вільних економічних зон дав певні результати. З 1997р., коли почали функціонувати три СЕЗ, створені в гаванському регіоні (Маріель, Гавана і Вахай), число іноземних операторів у них перевищило 250 фірм. Однак, близько 70% з них діють у сфері торгівлі, а інші -- у сфері послуг і виробництва. Основними операторами СЕЗ Куби є компанії Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики. (Слід зазначити, що дані про обсяги операцій операторів СЕЗ відсутні, що побічно свідчить про неповну реалізацію завдань, покладених на зони).

У зв'язку з тим, що діяльність СЕЗ лише частково змогла забезпечити потреби країни в залученні передових технологій і виявилося в переважаючому ступені орієнтована на торговельні операції, важливим напрямком діяльності кубинського керівництва стала концепція створення індустріальних парків.

Протягом 2000 р. йшла розробка проекту організації індустріального парку, що представляє собою територію, у рамках якої невеликі підприємства й фірми могли б, при іноземній участі й технологічному сприянні, розвивати високотехнологічні виробничі процеси. Курируючою організацією цього проекту є Міністерство науки й технології Куби. Як вказується в матеріалах концепції, хоча планований проект індустріального парку відкритий для будь-якої промислової діяльності, його основною профілюючою сферою повинні стати такі виробничі процеси, як інформатика, електроніка й біотехнологія. Успіх діяльності парку зв'язується насамперед з наявними кадрами кваліфікованих фахівців. У цьому зв'язку, як місце розташування індустріального парку намічається використовувати території в безпосередній близькості від Вищого Політехнічного Інституту м. Гавани з метою встановлення прямих зв'язків із цим учбово-дослідницьким центром.

Проект створення іншого індустріального парку припускає його розміщення в провінції Сантьяго-Де-Куба. Основною сферою діяльності даного парку повинні стати традиційні галузі промисловості з метою індустріального розвитку регіону Сантьяго-Де-Куба й створення нових робочих місць.

Короткі характеристики вільних економічних зон і сучасний стан їх инфрастуктуры приводяться нижче.

Вільна економічна зона Маріель перебуває у великому портовому й індустріальному центрі країни, розташованому в 30 км. на захід від Гавани. Територія зони становить 553 га. У цей час на зона розмішується 7 тис.м2 площ критих складських приміщень і 600 м3 площ, зайнятих під приміщення офісів, демонстраційних і конференц-залів. На території зони є невеликий аеропорт для обслуговування легких і середніх літаків (бетонна злітно-посадочна смуга довжиною 1800 м і шириною 45 м), а також причал.

Зона географічно вдало розташована з погляду обробки вантажів двох сусідніх торговельних партнерів Куби -- Мексики й Канади.

Вільна зона «Місто Гавана» розташована в східному пригороді м. Гавана (долина Берроа) в 10 км від Гаванського морського порту. Рішення про створення вільної зони в даному районі було прийнято через зручне географічне розташування й базу, що була тут раніше, фірми «Habana in Bond», що з 1992р. здійснює обслуговування іноземних компаній, що діють на Кубі, надаючи їм складські приміщення й послуги по митній обробці вантажів.

Зона розташована на території 158 га, 92 з яких забудовані виробничими й адміністративними будинками. Криті виробничі цехи й складські приміщення нараховують 14,5 тис.м2 площ, службові приміщення й приміщення, зайняті під офіси становлять 4,6 тис.м2, сільськогосподарські території -- 52,2 тис.м2 контейнерний термінал розташований на площі 4,2 тис.м2. У цей час у безпосередній близькості від даної СЕЗ ведеться створення індустріального парку, територія якого складе 110,5 тис.м2.

Зона розташовує розвитий внутрішньою інфраструктурою. Довжина під'їзних і внутрішніх автомобільних доріг становить 1844 м. Є автозаправна станція й станція технічного обслуговування автотранспорту. Задіяно надійні системи телевізійного спостереження, охорони й протипожежної безпеки.

Ділова інфраструктура зони включає комерційний центр, обладнаний необхідними приміщеннями для проведення переговорів і організації демонстраційних показів зразків, філія банку «Banco Financiero Internacional» і систему телефонного й телевізійного обслуговування.

Вільна економічна зона Вахай розташована в приміському районі м. Гавана на відстані 1,5 км. від вантажного термінала Гаванського міжнародного аеропорту ім'я Хосе Марті. Площа зони становить 21,47 га, з яких 13,4 га забудовані будинками й спорудженнями. Криті виробничі склади й складські приміщення займає територію 13 тис.м2, приміщення під офіси -- 1,1 тис.м2.

До послуг іноземних фірм-операторів споруджені вантажно-розвантажувальні площадки, промислові полігони, на яких може бути розміщене будь-яке встаткування. Довжина внутрішніх автодоріг становить 2000 м, є автозаправна станція.

Крім того, зона має у своєму розпорядженні діловий центр, що має спеціально обладнані приміщення для проведення переговорів, ділових зустрічей і семінарів загальною площею 240 м2.

Фахівці зони надають консультації по юридичних і техніко-економічних питаннях, транспортні й митні послуги.

Адміністративне керування зонами «Маріель» і «Вахай» здійснюється акціонерним товариством «Almacenes Universales S.A.», a зони «Місто Гавана» (Берроа) -- корпорацією «СIМЕХ S.A.».

Російські організації й комерційні структури, акредитовані на Кубі, стали також звертатися до практики використання у своїй комерційній діяльності вільних економічних зон. Зокрема, російські компанії «Елерс ЛТД» і ВАО «Автоекспорт» здійснюють поставки запчастин до різних марок автомобілів російського виробництва зі складів у вільній зоні «Місто Гавана» (Берроа).

Основна грошова одиниця Куби -- песо, рівний 100 сентаво. Заснований в 1948 році Національний банк Куби був центральним банком країни, однак в 1960 році, коли всі приватні банки, як кубинські, так і іноземні, були націоналізовані, він взяв на себе й всі інші банківські функції.

Протягом останнього десятиліття банківська система Куби перетерпіла істотні зміни, розвиваючись і вдосконалюючись відповідно до вимог нової економічної ситуації. У січні 1994р. розгорнулася реформа банківської системи країни. Її початком стало створення приватних за формою, але з 100% державним капіталом фінансові установи -- Banco internacional de comercio (BICSA), завданням якого є розвиток торгівлі товарами й послугами шляхом фінансування подібних операцій за кордоном. BICSA проводить всі типи банківських операцій, включаючи відкриття поточних рахунків приватним особам, а також бере активну участь у внутрішньому фінансуванні в конвертованій валюті виробництва процесів і послуг, призначених на експорт і для реалізації усередині країни. За п'ять років існування банку, його клієнти скористалися кредитами на 800 млн. дол.

З появою BICSA у кубинській банківській системі був покладено початок створенню цілого ряду недержавних банківських і фінансових установ, об'єднаних в 1996р. у Групу АТ «Новий Банк» ( El Grupo de Nueva banca). У цю Групу крім BICSA входять ще п'ять банково-фінансових організацій.

- Financiera nacional (FINCA), ціль, що фінансувати експорт і імпорт продуктів, устаткування й послуг, використовуючи такі механізми як, оренда, лізинг, факторинг, надання торговельних знижок і ряд інших операцій, а також здійснення короткострокового фінансування підприємств.

- Casa de cambio (CADECA). У зв'язку з легальним ходінням у країні двох валют- кубинського песо й доларів США, CADECA надає послуги по обміні валюти в сфері міжнародного туризму й для населення країни.

- Banco metropolitanо. Надає спеціалізовані послуги дипломатичному корпусу й іноземним. фізичним особам, постійно або тимчасово проживаючим у країні, а також кубинським громадянам, що мають ВКВ. В 2000 р. банк зробив своїм клієнтам послуг на 70,2 млн. дол., а також національними організаціям на 15 млн. кубинських песо.

У Групу АТ «Новий банк» входять також Banco de inverciones, що орієнтований на надання спеціалізованих послуг в області внутрішніх і зовнішніх інвестицій (в 1996-99 рр. надано фінансування на 20,2 млн. дол.) і фінансова організація Compania Fiduciaria, що займається керуванням довірчою власністю юридичних та фізичних осіб. Компанія здійснює керування власністю національних поручителів на 200 млн. дол. що разом з іншими дорученнями й послугами (180 млн. дол.) становить 380 млн. доларів.

Гнучка й ефективна банківська система країни, що загалом відповідає міжнародним. вимогам у цій сфері економічної діяльності, зажадала, створення Центрального банку Куби (Banco central de Cuba), функції якого до травня 1997р. виконував Національний банк Куби.

У завдання ЦБ як керівної установу банківської системи країни входить випуск національної валюти, підтримка її стабільності, здійснення контролю за сегментами банківської системи, розробка й перетворення в життя відповідної грошової політики. На міжнародному рівні ЦБ займається нормалізацією фінансових відносин із зовнішнім світом, включаючи питання зовнішнього боргу, представляє кубинську державу перед закордонними банківськими, валютними й кредитними організаціями.

З появою ЦБ не відбулося скасування Національного Банку. У його функції були поставлені реєстрація, контроль і обслуговування зовнішнього боргу країни й зовнішнього боргу самого банку перед іноземними кредиторами при збереженні гарантій з боку держави, а його велика банківська мережа усередині країни перейшла у ведення нової організації -- Banco de creditos comercio, створеного в 1997 р.

В 2000 р. почав операції створений наприкінці 1999 р. Зовнторгбанк Куби. Правові основи його діяльності визначаються Декрет-Законом №198 від 08.11.1999р. Основне завдання банку -- здійснення операцій, пов'язаних з підприємницькою діяльністю кубинських організацій, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю. Зовнторгбанку Куби надане право, здобувати на ринку боргові зобов'язання кубинських фінансових і державних установ, підприємств під свою повну відповідальність, за згодою кредиторів, а також з дозволу ЦБ Куби.

Сучасна банківська системи Куби включає також мережу небанківських фінансових. установ - так званих фінансових компаній: Finca, Finatur, Fimelca, Finagri і ін. (більше десяти), створення яких звичайно пов'язане з напрямками роботи окремих галузей економіки, і уповноважених проводити операції фінансового посередництва, крім депозитів.