Економічне положення Малайзії

1

План

Розділ 1. Особливості економічного розвитку країни

1.1 Розвиток економіки Малайзії

1.1.1 Уповільнення темпу економічного зростання Малайзії

1.1.2 «Перспектива - 2020 року»

1.2 Економіка в період Британської колонізації

1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки

1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки

1.4 Основні риси соціально-економічної моделі

1.4.1 Зовнішні фактори розвитку

Розділ 2. Становлення і розвиток сільського господарства Малайзії

2.1 Загальна характеристика сільського господарства

2.1.1 Рибальство

2.1.2 Лісове господарство та обробка деревини

2.1.3 Обробна промисловість

2.1.4 Бідне сільське населення

2.2 Становлення сільського господарства

2.3 Контроль над плантаціями в Малайзії

2.4 Середні приватні господарства

Вступ

Малайзія - країна з економікою, що розвивається. Вона належить до групи найбільш багатих і розвинених країн, що розвиваються - до Нових Індустріальним Країнам (НІС).

З 1970 року Малайзія почала перехід від економіки, заснованої на сільському господарстві і видобутку корисних копалин, до економіки, більш заснованої на промисловості. За допомогою різних країн, індустрія почала розвиватися, і протягом декількох років експорт Малайзії став «двигуном» зростання економіки країни.

Важливим фактором є галузева структура ВВП. У Малайзії сільське господарство і промисловість займають значну частину ВВП.

Малайзія - аграрна країна. Жаркий вологий клімат дозволяє вирощувати багато сільськогосподарських культур: каучукові рослини, пальми (для одержання олії), фрукти. Сільське господарство Малайзії з колоніального часу в основному зберігає структуру, в якій переважаючим елементом є землеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методи вирощування худоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися. Сільське господарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальний період відрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низьким рівнем розвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпами зростання виробництва.

У Малайзії є вихід до моря, що дозволяє ловити рибу і морепродукти. Дощові тропічні ліси, мають величезним запасом деревини. Друга важлива стаття доходу Малайзії - промисловість. Головним економічним досягненням країни слід вважати розвиток промисловості, особливо тих її галузей, які працюють на експорт.

Розділ 1. Особливості економічного розвитку країни

1.1 Розвиток економіки Малайзії

Розвиток експортного виробництва сприяло створенню в Сабаху і Сараваці сучасних доріг і портового господарства. У Сабаху, на північно-західному узбережжі, була побудована невелика залізна дорога. У Сабаху і Сараваці прокладено кілька сучасних шосейних доріг від морських портів в глиб території, але дорожньої мережі як такої не існувало, тому що дороги не були пов'язані один з одним.

Масштаби промислового розвитку Північного Калімантану були ще менше, ніж в Малайї. Крім нафтопереробного заводу концерну «Ройал Датч-Шелл», у Сараваці, на Північному Калімантані не було великих підприємств. Фабрична промисловість була представлена невеликим числом підприємств по первинній переробці каучуку та лісопильних заводів. Ремонтом імпортних виробів і виробництвом нескладних предметів домашнього ужитку займалися дрібні кустарні і напівкустарні підприємства, які завдяки дешевизні своєї продукції могли витримувати конкуренцію імпортних, в першу чергу англійських, промислових товарів. До того ж доставка останніх у внутрішні райони Сабаха і Саравака була ускладнена через бездоріжжя та великих транспортних витрат. Більш складний ремонт імпортних виробів проводився в Сінгапурі.

В кінці 50-х - початку 60-х років, тобто, в період, що безпосередньо передував утворенню Федерації Малайзія, економіка Малайї і територій Північного Калімантану зберігала яскраво виражений аграр-но-сировинний характер. Провідними її галузями залишалися сільське господарство і гірничодобувна промисловість, де створювалася велика частина ВВП, і було зайнято більшість самодіяльного населення. У Малайї (за Сабах і Саравак такі дані за цей період відсутні) в 1962 р. ВВП склав 5 527 млн. малайських доларів, з них 33% припадало на сільське господарство (включаючи лісове та рибне господарство) і 7% - на гірничодобувну промисловість. Характерно, що на гірничодобувну промисловість припадало 45% ВВП, створеного у сфері промислового виробництва, хоча при цьому враховувалися не тільки фабричні підприємства, а й підприємства кустарної і напівкустарною обробної промисловості.

1.1.1 Уповільнення темпу економічного зростання Малайзії

У середині 80-х років у зв'язку із загостренням кризових явищ у світовому капіталістичному господарстві, падінням світових цін на сировину і зростанням протекціонізму з боку промислово розвинених капіталістичних країн відбулося уповільнення темпів економічного розвитку Малайзії. Це спричинило за собою погіршення становища населення країни, особливо найбідніших його верств, викликало зростання напруженості у внутрішньополітичній обстановці й зумовило перегрупування політичних сил в окремих партіях, насамперед у КАМ, а також в політичних партіях Сабаха.

Побоюючись, що ці події можуть бути використані опозицією, уряд країни пішов на проведення в серпні 1986 р. дострокових виборів в Законодавчі збори, термін повноважень якого минав у червні 1987 р. Передвиборна кампанія проводилася в стислі терміни, що не дало можливості вироблення чіткої платформи опозиційним силам. Хоча більшість партій, які заявляли на перших порах про те, що вони перебувають в опозиції до правлячого Національному фронту, і об'єдналися у тимчасову коаліцію, але далеко не всіх задовольняв їх загальний гасло про перетворення Малайзії на ісламську державу.

1.1.2 «Перспектива - 2020 року»

До другого 10-річчю 21 століття уряд Малайзії поставило завдання створення в країні розвинутої економіки; ця програма отримала назву "Перспектива 2020". Для успішного її виконання необхідно вирішити ряд проблем. Одна з першочергових - домогтися більш широкого впровадження сучасних технологій в інтересах прискорення загального економічного зростання. Серед важливих завдань - поліпшення системи підготовки кадрів, підвищення їх загальноосвітнього рівня. Ще одне завдання полягає в тому, щоб забезпечити більш рівномірний розвиток економіки в Півострівній Малайзії та Східної Малайзії.

1.2 Економіка в період Британської колонізації

За даними перепису населення 1957 р., з 2 165 тис. самодіяльного населення Малайї в сільському господарстві було зайнято 58%, а у промисловості - лише 9%. У виробництві сільськогосподарського і мінеральної сировини і продовольства було зайнято 60% самодіяльного населення Малайї. Значна кількість працівників використовувалося в первинній переробці, транспортуванні та обслуговуванні вивезення сировини за кордон. За оцінкою радянського дослідника Ф. А. Трініча, у виробництві, обробка та вивезенні сировини з Малайї в останні роки колоніального панування було задіяно не менше 50% самодіяльного населення країни. Фактично всі основні галузі сільського господарства і промисловості, а значною мірою і транспорт працювали на зовнішній ринок. У виробництві товарів на внутрішній ринок була зайнята тільки 1 / 3 всього самодіяльного населення. За рахунок власного виробництва Малайя могла задовольняти лише меншу частину потреб населення і народного господарства. Країна перебувала у винятково великій залежності від ввезення продовольства, палива, промислових товарів як виробничого, так і споживчого призначення.

Положення, що склалося в економіці Малайї в роки прямого колоніального панування Великобританії, мало змінилося і за роки існування Малайської Федерації.

На Північному Калімантані частка аграрного сектору в економіці була ще вищою, ніж в Малайї: у сільському та лісовому господарстві Сабаха в 1960 р. було зайнято 80,5% самодіяльного населення, Саравака - 81,4%. У промисловості в 1960 р. працювало у Сабаху всього 7 тис. і в Сараваці - 13 тис. чоловік. Основна маса промислового персоналу Сабаха і Саравака була зайнята на кустарних підприємствах.

Рівень господарського розвитку і особливості спеціалізації економіки Малайї на початку 60-х років характеризувалися наступними даними. Тут оброблялося лише 2,5 млн. га, з них близько 2 млн. га було зайнято багаторічними експортними культурами: каучуконосом (близько 1,6 млн. га), олійної і кокосової пальмами, ананасами, перцем і т. д. Посіви основної продовольчої культури - рису займали лише близько 300 тис. га. У 1960 р. в країні діяло 2382 плантаційних господарства загальною площею 1 020 тис. га (тобто близько 40% всієї оброблюваної площі). У цих господарствах було зайнято 260 тис. плантацій. У плантаційне секторі налічувалося більше 2,2 тис. каучукових плантацій з площею насаджень каучуконосів близько 750 тис. га. У 1960-1962 рр.. в Малайї вироблялося більше 700 тис. т каучуку (у тому числі понад 400 тис. т - на плантаціях), 160 тис.т копри, 100 тис.т пальмового масла, 140 тис. т ананасів. А виробництво рису становило лише близько 500 тис. т. В основному для експорту заготовлялось близько 3 млн. м3 деревини. Гірничодобувна промисловість давала для експорту 3-4 млн. т залізної руди, 350-450 тис. т бокситів. У країні видобувалося 50-60 тис. т олова (за змістом в руді) і виплавлялося більше 78 тис. т первинного олова, яке все йшло на експорт. За розмірами виробництва та експорту каучуку і олова Малайя займала перше місце в світі.

1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки

Розвитку експортного виробництва відповідав і певний рівень виробничої інфраструктури. У 1960 р, протяжність залізничної мережі в Малайї досягла 2092 км і мережі шосейних доріг 11 тис. км, при цьому 9 тис. км становили асфальтовані дороги. Автопарк країни налічував близько 130 тис. автомобілів, з них близько 100 тис. - легкових. На початку 60-х років через морські порти Малайї щорічно проходило 11-13 млн. т зовнішньоторговельних вантажів. Однак слід зазначити, що в цілому портове господарство Малайї не отримало великого розвитку. Значна частина зовнішньоторговельних вантажів на каботажних судах прямувала в Сінгапур для реекспорту. Через Сінгапур Малайя отримувала і чимала кількість імпортних вантажів, які в Сінгапур доставлялися на океанських, а звідти розвозилися каботажними судами по дрібних малайським портів. Найбільшого розвитку в роки колоніального режиму і в період Малайської Федерації отримали два основних морських порту на західному узбережжі - Порт-Суеттенхем (тепер - Порт-Келанг) і Джорджтаун (Порт-Пінанг).

У роки колоніального режиму і існування Малайської Федерації повітряний транспорт країни був лише в стадії становлення. Повітряні лінії пов'язували столицю країни тільки з декількома великими містами Малайї, з Сінгапуром і адміністративними центрами Сабаха і Саравака.

Для Малайї того часу характерний дуже слабкий розвиток електроенергетики. Електростанції країни мали сумарну потужність всього 305 тис. кВт, а виробництво електроенергії в 1962 р. склало близько 1,5 млрд. кВт-год.

Експортна спрямованість розвитку економіки Малайї обумовила велику роль зовнішньої торгівлі і високі цифри зовнішньоторговельного товарообігу, який на початку 60-х років досягав у середньому 5 млрд. малайських доларів на рік. Вартість вивозу перевищувала вартість ввезення, і країна всі ці роки мала позитивний торговельний баланс. Доходи від зовнішньої торгівлі використовувалися для оплати послуг іноземного транспорту, погашення зовнішньої заборгованості за позиками, виплати великих прибутків іноземних інвесторів, на різні витрати уряду Малайської Федерації за кордоном.

Незважаючи на більш високу роль аграрного сектору в економіці, рівень розвитку сільського господарства Північного Калімантану був нижче, ніж в Малайї, На початку 60-х років на Північному Калімантані постійно оброблялося лише близько 0,6 млн. га землі, в тому числі кілька більше 180 тис. га - у Сабасі і близько 380 тис. га - у Сараваці. Під багаторічними культурами, велика частина яких давала експортну продукцію, в Сабаху було зайнято близько 140 тис. га, а в Сараваці-близько 250 тис. га (у тому числі під каучуконосом - відповідно близько 90 і 140 тис. га). У Сабаху на плантаціях було 30 тис. га каучуконосів. На початку 60-х років в Сабаху щорічно вироблялося дещо більше 20 тис. т каучуку, близько 30 тис. т копри, трохи кави, 3-4 тис. т тютюну. Саравак давав близько 45 тис. т каучуку, близько 10 тис. т копри і стільки ж перцю. У той же час виробництво рису в Сабаху становило 70-80 тис. т, а в Сараваці-трохи більше 100 тис. т на рік. Лісове господарство цих територій давало щорічно відповідно 2-З і 1-1,5 млн. м3 деревини. У Сараваці добувалося 200-300 тис. т бокситів і близько 100 тис. т нафти. Виробнича інфраструктура на Північному Калімантані була ще менш розвинена, ніж в Малайї. Потужність електростанцій в Сабаху у 1962 р. становила лише 12,3 тис. кВт, а в Сараваці - 18,2 тис. кВт. Все виробництво електроенергії на Північному Калімантані ледь досягало 70 млн. кВт-год на рік, у тому числі 44 млн. кВт-г на Сараваці.

Настільки ж характерно для Північного Калімантану відставання у розвитку дорожньої мережі. Лише в Сабаху була побудована невелика (менше 200 км) залізниця. Довжина безрейковими доріг на початку 60-х років в Сабаху становила близько 2 тис. км, а в Сараваці - менше 1,5 тис. км, при цьому більше половини їх протяжності припадало на грунтові, гравійні та щебеневі дороги. Вантажообіг морських портів у зазначений період в Сабаху дорівнював близько 2 млн. т, а в Сараваці - 5-6 млн. т. Його розміри в Сабаху залежали в основному від вивозу деревини, а в Сараваці - нафти і нафтопродуктів, при цьому велику частину вивезення сирої нафти склав реекспорт із сусіднього Брунею, де були відсутні портові споруди для її завантаження.

1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки

Розміри зовнішньої торгівлі колоній Північного Калімантану були набагато менше, ніж Малайї. Зовнішньоторговельний оборот Сабаха був на початку 60-х років менше 500 млн. малайських доларів, а в Сараваці - трохи більше 800 млн. малайських доларів, при цьому в останньому значна частина його припадала на вартість реекспорту нафти.

Вузька сировинна світогосподарська спеціалізація Малайї і Північного Калімантану знайшла своє відображення у структурі їх експорту. Більше 25 всієї вартості експорту Малайї в 1962 р. припадало на каучук і понад 75 - на олово. У Сабаху більше 1 / 3 експорту (у вартісному вираженні) становив вивезення деревини, а в Сараваці близько 2 / 3 експорту падало на нафтопродукти та каучук.

Одночасно зі зростанням експорту рослинного і мінерального сировини зростала залежність від імпорту продовольства, особливо зерна, і промислових товарів не тільки виробничого призначення, але і предметів широкого споживання. На початку 60-х років Малайя за рахунок власного виробництва могла задовольнити тільки половину своїх потреб у рисі. Сабах і Саравак, більше забезпечені власним продовольством, також не могли обходитися без імпорту рису та інших зернових продуктів.

Особливості історичного розвитку господарства Малайї і територій Північного Калімантану в колоніальний період зумовили специфіку їх зовнішньоторговельних відносин, що характеризуються, зокрема, крайньої обмеженістю їх зв'язків один з одним, незважаючи на географічну близькість. На початку 60-х років імпорт Малайї з Сабаха і Саравака (разом) не перевищував 0,1% усього її імпорту, а експорт на Північний Калімантан був менше 0,5% вартості всього малайського експорту. Настільки ж незначними були торгово-економічні зв'язки між Сабахом і Сараваком. За офіційними даними (не враховує невелику торгівлю між жителями, які проживають у прикордонних районах обох територій), товарообіг між Сабахом і Сараваком в 1962 р. дорівнював лише 1% т всього зовнішньоторговельного обороту Сабаха і 0,5% зовнішньоторговельного обороту Саравака.

Як Малайська Федерація, так і території Північного Калімантану в період, що безпосередньо передував їх об'єднання у Федерацію Малайзія, залишалися заповідним полем діяльності іноземного, особливо англійської, капіталу, особливі права якої були гарантовані політичною залежністю Малайї і Північного Калімантану від Великобританії. Іноземний капітал контролював усі сфери їх господарської діяльності, при цьому його безпосередню участь концентрувалося в галузях експортного виробництва. У тих випадках, коли іноземний капітал безпосередньо не брав участь у виробництві, він впливав на розміри і характер розвитку останнього шляхом участі у збуті продукції.

Головну роль у виробництві, зовнішньої торгівлі та кредитно-фінансовій системі Малайї і Північного Калімантану грали британські монополії.

На початку 60-х років англійської капіталу належало понад 80% загальної площі всіх іноземних плантацій Малайї, в тому числі 87% їх площі під каучуконосом, 64%-під олійної пальмою, 88% - під кокосовою пальмою і більше 95% - під іншими культурами . Іноземні підприємства володіли 67% загальної площі всіх плантацій Малайї. У руках британських підприємців і компаній знаходилося більше 60% видобутку олов'яної руди і вся виплавка олова.

У господарстві Малайї, Сабаха і Саравака, особливо в сільськогосподарському виробництві, провідну роль грали такі англійські монополії, як «Гаррісонс енд Кросфілд», «Гутрі», «Боустед-Баттері», «PEA - Камбербах», «Т. Барлоу »,« Сайм Дербі », гумотехнічних концерн" Данлоп "і англо-голландська« Юніле-вір ». Великі монополії з інших країн були представлені французької «Сокфін» та датської «Іст-Ейші-етик компані», У 1960 р. 17 англійських монополій контролювали в Малайї 264 плантаційні компанії з 466 плантаціями.

У видобутку олов'яної руди провідною монополією була англійська корпорація «Лондон тин», а у виплавці олова - «Консолидейтед тин смелтерз». У кредитно-фінансовій сфері Малайї і Північного Калімантану головну роль грали англійські банки.

Безмежна експлуатація природних і людських ресурсів Малайї і Північного Калімантану забезпечувала іноземному капіталу отримання високих прибутків, які в основному вивозилися за кордон. Вивіз великих фінансових коштів за кордон знекровлює економіку Малайї, Сабаха і Саравака і був великою перешкодою на шляху їх подальшого розвитку.

1.4 Основні риси соціально-економічної моделі

Динамізм, характерний для економіки Малайзії протягом 70-х і особливо 80-90-х рр.., Багато в чому базувався на довгостроковій державній політиці підтримки стабільного розвитку аграрної сфери і випереджаючого зростання орієнтованої на експорт промисловості.

В основі цієї політики лежить мобілізація внутрішніх джерел фінансування: у середині 90-х рр.. норма заощаджень виросла до 37%, а норма капіталовкладень - до 39%, тоді як у 60-і рр.. вони становили відповідно 28 і 14%, при цьому спостерігався відтік капіталу за кордон. У той же час уряд активно залучає іноземні капіталовкладення: частка іноземних прямих інвестицій в основний капітал досягає 26% (найвищий показник серед країн Південно-Східної Азії, не рахуючи Сінгапуру).

Аграрний сектор економіки одержує підтримку за допомогою субсидування закупівель сільськогосподарської продукції, централізованого регулювання цін, надання субсидій на придбання машин та добрив. У результаті в 90-і рр.. забезпечувався стійке зростання виробництва продовольства і сировини для промисловості.

Сучасна промислова політика Малайзії багато в чому визначається також регулюючою роллю держави, хоча масштаби державного регулювання поступово знижуються. Незважаючи на те, що ставлення бюджетних видатків до ВВП скоротилося з 58% в 1981 р. до 25% в 1996 р., уряд продовжує підтримувати пріоритетні сектори економіки (насамперед електроніку) шляхом надання пільгових кредитів і прямого бюджетного фінансування розвитку інфраструктури. Обробна промисловість розвивається випереджаючими темпами і відповідно зростає її роль в економіці: частка машинобудування у ВВП збільшилася (у 1996 рр.. До 36%).

Однак підтримка вітчизняного бізнесу та державного сектора не має на увазі створення "тепличних" умов за рахунок імпортних обмежень, що зберігає здорове конкурентне середовище. У цьому полягає відмінність Малайзії від багатьох країн, що розвиваються. Крім того, в Малайзії розвиток державного сектора виконувало цільову завдання - перерозподіл економічного потенціалу між різними етнічними групами на користь корінного населення. У міру того, як держпідприємства починали успішно функціонувати, вони передавалися в користування малайським бізнесменам.

Збільшення економічного потенціалу дозволило пом'якшити гостроту багатьох соціальних проблем. Частка населення, що проживає за межею бідності, знизилася з початку 70-х до середини 90-х рр.. у містах - з 22 до 4,5%, на селі - з 45 до 22%.

1.4.1 Зовнішні фактори розвитку

У 80-90-х рр.. формувалася індустріально-аграрна економіка, орієнтована на потреби світового ринку. Експортна квота, яка становила в середині 60-х рр.. близько 50% ВВП, збільшилася до середини 90-х рр.. до 80%. Хоча Малайзія залишається найбільшим постачальником на світовий ринок каучуку, пальмової олії, олова, вона входить до числа провідних експортерів какао-бобів, тропічної деревини, нафти і газу, а з середини 80-х рр.. провідною статтею малайзійського експорту стала електроніка. У 90-і рр.. Малайзія поряд з США, Японією, Південною Корею та Тайванем увійшла до числа найбільших у світі виробників напівпровідників.

Разом з тим надмірна залежність економіки від стану ринку напівпровідників спонукає уряд стимулювати диверсифікацію промислового експорту. Зокрема, у другій половині 90-х рр.. Малайзія намагається утвердитися на світовому ринку як виробника автомобілів. Розширюється також експортоорієнтована виробництво побутової електроніки, текстилю та одягу.

Розділ 2. Становлення і розвиток сільського господарства Малайзії

2.1 Загальна характеристика сільського господарства

Сільське господарство Малайзії з колоніального часу в основному зберігає структуру, в якій переважаючим елементом є землеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методи вирощування худоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися. Сільське господарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальний період відрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низьким рівнем розвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпами зростання виробництва.

У минулому найважливішим товарним продуктом галузі в Малайзії був каучук, що поступився лідируючу позицію олійної пальми. У число менш значимих культур входять какао, кокосова пальма і чорний перець. Головною продовольчою культурою країни є на рис, близько 87% його посівів розміщені в Півострівній Малайзії. У 1996 було зібрано близько 2,13 млн. т рису, ще 0,5 млн. т довелося імпортувати з Таїланду, В'єтнаму, Індії та Пакистану. Щоб зменшити витрати на імпорт продовольства, в країні заохочувалося виробництво фруктів, овочів, зелених культур, а також кормів для худоби. Площа під плодовими насадженнями розширюється щороку більш як на 6%. Майже половина її відведена під таку традиційну для Малайзії культуру, як кокосова пальма. Швидкими темпами прогресували птахівництво і свинарство.

2.1.1 Рибальство

Прискорений розвиток морського промислу в країні почалося в 1980-і роки після переоснащення рибальських баркасів. Нові синтетичні снасті забезпечили збільшення уловів. Матеріально-технічні зрушення і що відкрилися можливості отримання кредитів допомогли зростанню продукції галузі до 1,2 млн. т у 1996. Дедалі більшого поширення набуває аквакультура.

2.1.2 Лісове господарство та обробка деревини

Лісова промисловість поступається за значенням тільки обробної промисловості і видобутку нафти і газу. Малайзія виступає в якості одного з найбільших експортерів деревини тропічних твердих листяних порід. У країні розроблені спеціальні програми охорони і відновлення лісового фонду країни, з цією метою введені заготівельні квоти.

2.1.3 Обробна промисловість

У порівнянні з більшістю інших азіатських країн Малайзія володіє вельми розвиненою промисловістю. У 1996 внесок обробної промисловості у ВВП становив приблизно 34,5%. Близько 90% підприємств зосереджені в півострівної частині країни, особливо навколо Куала-Лумпура і в окремих районах штатів Джохор і Пулао-Пінанг. До числа ключових виробництв відноситься підготовка для подальшого експорту таких сировинних товарів, як нафта, каучук, деревина, продукти кокосової і олійної пальми, ананаси. Для збуту за кордон значною мірою призначені також різноманітні тканини, одяг, електронна апаратура, електрообладнання та електричні побутові прилади, транспортні засоби. На внутрішній ринок надходять харчові продукти, напої, тютюнові вироби, хімічні препарати, будівельні матеріали, сталь.

2.1.4 Бідне сільське населення

У першу чергу це відноситься до найбідніших верств сільського населення в рисоводческих районах. Вони відчувають величезну нестачу коштів іригації і дренажу, незважаючи на солідні суми, витрачені країною на ці цілі.

Найбільшою мірою ця причина позначилася на рисоводческих господарствах Саравака і Сабаха, де рис вирощується в основному підсічно-вогневим способом. Повільно йде в цілому по країні впровадження способів підживлення грунтів штучними добривами.

2.2 Становлення сільського господарства

За роки колоніального панування в сільському господарстві Малайї і Північного Калімантану під впливом діяльності іноземного капіталу склалися два основних сектори виробництва: великі капіталістичні плантаційні господарства, що належали іноземним підприємцям і компаніям, і дрібні господарства місцевого населення. Плантаційні господарства відігравали провідну роль у виробництві технічних культур для експорту і поставляли на світовий ринок більшу частину сільськогосподарської продукції, що вивозиться із зазначених територій.

Дрібнотоварний сектор включав в себе велику кількість дрібних селянських господарств, зайнятих виробництвом продовольчих культур для споживання всередині країни, а технічних культур - для експорту. Зберігався також сектор натурального і напівнатуральне господарства, що було найбільш характерно для Північного Калімантану.

Колоніальний режим сприяв збереженню родоплемінних і феодальних пережитків у селі, гальмував розвиток товарно-грошових і капіталістичних відносин.

Після утворення Федерації Малайзія в сільському господарстві країни відбуваються певні зрушення. Так, трохи скоротилася роль плантаційного господарства, і зросла питома вага дрібнотоварного сектора у виробництві технічних культур для експорту. Зменшився сектор натурального і напівнатуральне господарства. Збільшилося виробництво продовольства і його питома вага в сільськогосподарському виробництві. Зросли розміри і питома вага тваринництва.

У плантаційне господарстві збільшилася частка національного капіталу. У дрібнотоварного сектора посилилася соціальна диференціація, зростає число господарств, що ведуться на чисто капіталістичній основі, які перетворюються на типові капіталістичні фермерські господарства.

Слід, однак, відзначити, що після звільнення від колоніального режиму і освіти Федерації Малайзія в країні не проведено корінних аграрних перетворень і аграрний лад - Федерації зберігає багато рис, характерних для колоніального періоду.

Формально верховним власником землі в Малайзії є держава, яка надає землю селянам у тимчасове або постійне користування. Однак у процесі розвитку капіталізму в сільському господарстві основна маса селянства втратила права на землю, яка перейшла в руки місцевого торговельно-лихварського капіталу та іноземних плантаторів.

Плантаційне господарство Малайзії налічує приблизно 2,5 тис. плантаційних підприємств, в переважній більшості площею понад 100 га. Плантації площею менше 100 га становлять лише близько 1 / 3 всього числа і займають значно менше 10% всієї плантационной площі. Зовсім дрібні плантації - площею менше 40 га - складають всього декілька відсотків плантаційних господарств, а їх загальна площа не перевищує і одного відсотка.

2.3 Контроль над плантаціями в Малайзії

Період існування Федерації Малайзія характеризується зменшенням числа і площі плантацій, що належать європейцям, і зростанням числа і розмірів площ плантацій місцевої, особливо китайської та індійської, буржуазії. У роки Федерації створюються і Кооперативні, а також державні і змішані (державно-приватні) плантаційні підприємства, в яких поряд з капіталом федерального уряду або урядів окремих штатів бере участь місцевий або іноземний приватний капітал. Однак частка участі іноземного капіталу в плантаційне господарство Малайзії залишається високою.

Для структури іноземного плантаційного господарства і в даний час характерна велика роль господарств, що належать англійської капіталу. Роль американського капіталу невелика.

Як і раніше, найбільшу кількість плантацій контролюється такими монополіями, як «Гаррісонс енд Крос-філд», «Боустед-Баттері». «Pea-Камбербах», «Т. Бар-лоу »,« Уіттол », англо-голландський концерн« Юні-Левер ». У плантаційне господарство Малайзії продовжують діяти великі монополії з інших країн: датська «Іст-Ейшіетік компанії», скандинавська «Юнайтед Плантейшн», французька «Сокфін», американський гумотехнічних концерн «Юнайтед Стейтс Раббер».

У 70-х - початку 80-х років в руки малазійського держави перейшли акції англійських монополій «Сайм Дербі», «Гутрі», «Данлоп істейтс», які контролювали значну кількість англійських плантацій в Малайзії. Таким чином, малазійськоє держава посилила свій контроль в «європейському» секторі плантаційного господарства країни. Процес концентрації виробництва і централізації капіталу спостерігається і в «азіатському» секторі плантаційного господарства. Відбувається злиття плантаційних підприємств та їх укрупнення - дрібні потрапляють в залежність від великих. Маса дрібних плантаційних підприємств знаходиться в залежності від торгових фірм, що займаються скупкою продукції плантацій і продажем її на зовнішньому ринку. Все виробництво на плантаціях ведеться за допомогою найманої робочої сили. На плантаціях в Малайзії зайнято не менше 250 тис. робітників. Переважна більшість складають постійні робочі, що живуть на території плантацій. Поряд з ними залучаються на тимчасову роботу мешканці сусідніх селищ, які працюють за контрактом.

Щодо невеликого числа великих капіталістичних плантаційних господарств у Малайзії протистоїть велика маса господарств дрібнотоварного сектора. Всі останні малазійська статистика називає дрібними господарствами. Дійсно, переважна маса їх такими і є. За даними сільськогосподарського перепису 1960 р. (більш пізні відомості, тому питання відсутні), в Малайї 90% дрібних господарств, врахованих переписом, мали земельні наділи не більше 4 га, в тому числі 45% цих господарств володіли кожне не більше 1,2 га . Фактично ж частка дрібних господарств була ще вищою, оскільки перепис не враховувала дрібні господарства з наділом менше 0,1 га, скваттерскіе господарства (не мали законних прав на землю) і господарства орендарів. Слід зазначити, що 4 га - це той мінімальний розмір землеволодіння, який, як вважають, необхідний для ведення рентабельного виробництва і задоволення насущних життєвих потреб сім'ї його власника. У той же час офіційна малазійська статистика в число дрібних включає деяке число господарств, які раніше виділялися в самостійну категорію так званих середніх господарств.

Ці господарства мають земельну площу від 10 до 40 га, а в деяких випадках і більше, коли земельні володіння складаються з декількох ділянок менше 40 га, записаних за різними членами родини. Такі господарства, зайняті в основному виробництвом каучуку, не можна по суті вважати тільки дрібними, але й селянськими господарствами. Переважна більшість їх в Півострівній Малайзії належить поміщикам-абсентеїстів, міської буржуазії та чиновництва, а також сільським торговцям і лихварів. В деякій частині цих господарств (головним чином площею 10 - 20 га) ще використовується праця членів їх власників, В інших же власники та члени їх сім'ї практично не беруть участь у сільськогосподарському виробництві, а використовують для цієї мети найманих робітників.

Ці колишні середні господарства за характером і організації виробництва наближаються до дрібних плантаціям, хоча відрізняються від останніх тим, що найчастіше тут оплачують працю найманих робітників натурою і немає чітко вираженого виробничого розподілу праці всередині господарств.

2.4 Середні приватні господарства

На середні господарства доводиться зовсім незначний відсоток дрібних господарств (у 1960 р. в Малайї - тільки 1), але вони займають чималу земельну площу (у 1960 р. - 10%) і дають істотну частку товарної продукції.

Деякі дослідники вважають, що до середніх (тобто неселянські) господарствам слід відносити господарства навіть із земельною площею понад 15 акрів (6 га). Зокрема, П. Т. Бауер, у минулому обстежив каучукове господарство Малайї та Британської Борнео, писав, що «володіння земельною власністю понад 15 акрів або кількома дрібними господарствами загальною площею більше 15 акрів зазвичай ставить їх власників над класом селянства».

Але і серед господарств із земельною площею менше 6 га далеко не всі за своїм характером є селянськими. Більшість же їх зайнято в основному виробництвом продукції для ринку, а виробництво для внутрішніх потреб в багатьох дрібних господарствах або невелика, або зовсім відсутній. Останні з різним ступенем умовності можуть бути віднесені до фермерським господарствам, який визначається як господарства, що носять підприємницький характер, що ведуться в розрахунку на ринок і отримання прибутку.