Характеристика річки Прип'ять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика річки Прип'ять

Річка Прип'ять є одним з найбільших водних об'єктів чорнобильської зони відчуження. Річка пересікає зону відчуження з півночі на південний-схід і на межі 30-ти кілометрової зони впадає в Київське водосховище. Прип'ять - це рівнинна річка, заболоченість берегів якої не перевищує 15 відсотків.

В районі розташування Чорнобильської АЕС, русло річки Прип'ять було штучно змінено. Був збудований суднохідний канал довжиною одинадцять кілометрів. Русло річки було прокладено в обхід водойми-охолоджувача (технологічної водойми, яка була створена для потреб ЧАЕС). В цьому місці річка Прип'ять тече в 200-400 метрах від водойми-охолоджувача, який відокремлений від річки штучною дамбою. Біля ЧАЕС та водойми-охолоджувача ширина річки Прип'ять не перевищує 100-160 метрів, а середня глибина складає 3-4 метри (в окремих місцях глибина досягає 8 метрів).

При загальній довжині річки, яка складає 780 км, в межах зони відчуження довжина Прип'яті складає близько 50 кілометрів. Це відстань від села Довляди до місця її впадіння в Київське водосховище. Загальна площа водозбору річки в межах зони відчуження складає біля 2000 км.

Річка Прип'ять досить часто розливається. Весняна повінь, як правило, розпочинається в першій декаді березня та може продовжуватись до середини липня. Середня тривалість повені (з затопленням заплави ближньої зони Чорнобильської АЕС), складає біля п'ятнадцяти днів. Річка протікає по радіоактивно забрудненим територіям, як в У країні, так і в Білорусі. Завдяки потужному радіонуклідному забруднення водозбірних територій Прип'ять відіграє виключну роль в перенесені (міграції) радіонуклідів за межі зони відчуження. Вчені встановили, що перенесення радіонуклідів водами річки є найбільшим в порівнянні з іншими шляхами виносу полютантів за межі зони (винесення вітром, біогенне винесення техногенне).

Винесення радіонуклідів річкою збільшується в період повені та підтоплень великих площ радіоактивно-забруднених територій заплави. Наприклад найбільші значення виносу радіостронцію за межі зони відчуження, біля 10 ТБк (Тера Бекерель), було зареєстровано під час повені 1999 року. Ці значення були найбільшими за останнє десятиліття.

Основні радіонукліди, які містяться в воді річки Прип'ять є стронцій (90Sr) та цезій (137Cs). Питома активність цих радіонуклідів у воді р. Прип'ять знаходиться в межах 70-100 Беккерель на кубічний метр води за 137Cs та біля 400 Бк/м3 за 90Sr. Потрібно зазначити, що допустимі концентрації 90Sr в річковій воді, згідно до діючих нормативів, складає 10000 Бк/м3.

Цікавим є факт, що біля 80% всього цезію-137, який виноситься річкою Прип'ять до Київського водосховища, поступає в річку не в зоні відчуження, а за її межами - на забруднених територіях Республіки Білорусь.

Гідроекологічні проблеми у структурі екологічних проблем Поліського регіону України є чи не найгострішими. Для зниження напруги і поліпшення гідроекологічної ситуації у басейні Прип'яті, тут у 1994 році був утворений регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Прип'ять-Стохід». У 1999-2000 роках нами проводилися гідроекологічні дослідження як у межах парку, так і на прилеглій до нього території.

Водні об'єкти займають 5,6% (близько 2467 га) загальної площі РЛП «Прип'ять-Стохід». З них озерами і водоймами зайнято 1557 га, ріками - 536 га, каналами - 374 га.

Найголовнішим водним об'єктом території РЛП є річка Прип'ять.

В гідрогеологічному відношенні територія належить до Волино-Подільського басейну. Тут виділяють серію водоносних горизонтів, три з яких - горизонт сучасних болотних відкладів, горизонт алювіальних відкладів та горизонт верхньокрейдових відкладів - беруть участь у живленні річок та озер і безпосередньо впливають на гідрологічний режим та гідроекологічну ситуацію РЛП.

Структура живлення річок РЛП «Прип'ять-Стохід» змішана, в якому основну частку займає снігова, дещо меншу - дощова і підземна складові стоку. Весною домінуючу роль у живленні відіграють талі води і дощові опади, в літньо-осінній період - дощі, в зимовий - підземні води.

Головними гідролого-геоморфологічними особливостями долини Прип'яті в межах досліджуваного відтинку, які суттєво впливають на режим функціонування РЛП «Прип'ять-Стохід» та гідрологічні умови цього регіону є наступні:

русла річок Прип'ять і Стохід відносяться до меандруючого і багаторукавного типів, мають досить велику ширину (10-150 м) і глибину (1,5-10 м). Швидкість течії змінюється в широких межах - від 0,28-0,36 м/с до 0,41-0,46 м/с. У межінь перевищення поверхні заплави над урізом води в руслі сягає 0,3-0,6 м, а у весняно-осінній період вона повністю заливається талими і дощовими водами на 70-180 днів (в деяких місяцях);

заплави річок Прип'ять і Стохід заболочені, частково меліоровані, представлені водно-болотними угіддями, часто порослими лозою, очеретом, вербою, вільхою. У межах заплави є невеликі грядоподібні підвищення, зайняті мішаними (сосново-вільхово-березовими) лісами;

русла річок характеризуються великою звивистістю, малим похилом, високим ступенем заростання очеретом, верболозом, іншими видами трав'янисто-чагарникової рослинності, що зумовлює високу шорсткість русла і заплави, низьку їх водопропускну здатність;

у межах долинно-руслових комплексів є багато інженерно-технічних споруд (мостів, дамб, шлюзів, меліоративних систем тощо), а також саморобних руслових гаток, які в комплексі сприяють уповільненню течії, зменшенню водопропускної здатності річок, виникненню підпорів і тривалому затопленню заплав;

доволі значна антропогенна трансформованість русел випрямлювальними роботами

Морфологія русел і заплав річок має суттєвий вплив на режим стоку води. Річка Прип'ять належить до рівнинної меандруючої, а в центральній і східній частинах парку - розгалуженої на рукави.

Усі ці факти свідчать, що під час повені і паводків величезні маси води виходять на заплаву і рухаються по її поверхні. Якби поверхня заплави мала низький показник шорсткості, то така форма проходження паводку, особливо з екологічних позицій, була б швидше позитивною, ніж несприятливою. Однак сучасна поверхня заплави заросла чагарниками, очеретом, іншою рослинністю, яка сильно впливає на швидкість руху паводкових вод, значно зменшуючи її і зумовлюючи збільшення тривалості затоплення поверхні заплави водою, замулення русла і заплави піщано-суглинковими наносами. Все це призводить до зменшення біопродуктивності заплавних луків та можливостей їх господарського використання.

Типова схема розподілу стоку (%) річок басейну Прип'яті за сезонами і місяцями в характерні по водності роки.

Середньорічний об'єм стоку ріки Прип'ять (гідрологічний пост с. Люб'язь) становить 371,7 млн. м³, а витрата - 11,79 млн. м³/с; максимальні показники за період спостережень - відповідно 815,9 млн. м³/рік і 25,87 м³/с, а мінімальні - 58,9 млн. м³/рік і 1,87 м³/с.

Середня витрата води за період 1963-1999 роки становила 12,2 м³/с і за останнє десятиліття дещо збільшилась - 15,37 м³/с. Найбільшою середньорічна витрата була у 1998 році - 24,81 м³/с. На гідропості с. Річиця середня витрата води за період 1962-1999 роки становить 8,5 м³/с, а за період 1990-1999 роки - 6,31 м³/с. Максимальні середньорічні витрати спостерігалися у 1998 та 1999 роках - 10,33 і 12,1 м³/с.

Аналіз багаторічних даних по стоку ріки Прип'ять (гідропости с. Річиця і смт. Люб'язь) дав можливість виявити специфіку формування повені у роки з різною водозабезпеченістю. Так, у 1967 - середньому за водністю році, спостерігався найбільший літньо-осінній паводок з максимальними витратами відповідно 261 м³/с (Річиця, Р = 1,2%) і 224 м³/с (Люб'язь, Р = 6,4%). У 1984 році, найнижчому за водністю (за весь період спостережень), об'єм стоку за рік становив 92 і 59 млн. м³ (відповідно для водопостів Річиця і Люб'язь). У 1999, середньому за водністю році, найвищі за весь період спостережень рівні води відмічалися у період весняного водопілля.

Так, для гідропоста Річиця він становив 371 см (Р=4%), для гідропоста Люб'язь - 382 см (Р=0,9%). При цьому витрати стоку були незначними - відповідно 81,6 (Р=38%) і 184 м³/с (Р=18%) (Шах, 2000).

Інтенсивність підйому рівня води під час повені та паводків коливається в межах 15-20 см/добу, а в окремі роки - до 40 см/добу. Темп спаду рівня води є значно меншим - 5-10 см/добу. Через наявність широких заболочених заплав, порослих рослинністю, і стокозатримуючих перешкод, для Прип'яті та її допливів характерна розтягнутість спаду повені аж до кінця червня.

У багатоводні роки на повінь накладаються літні паводки, тому тривалість періоду затоплення заплав зростає і сягає 120-180 днів. Шар води на поверхні заплави становить до 1,1-1,4 м. Тривалість затоплення сільськогосподарських угідь, підтоплення поселень та комунікацій створює високу екологічну напругу як для населення, так і для функціонування екосистем та вимагає пошуків шляхів зниження ризику паводків.

З цієї причини у 1978 році було розроблено «Техніко-економічне обґрунтування інженерних заходів по захисту від затоплення і меліорації заплави річки Прип'ять», яким передбачалося будівництво двосторонніх дамб вздовж річки Прип'ять довжиною 330 км (Волинська область). Відстань між дамбами коливалась від 200-600 до 1100-1300 м. Однак ця схема у Волинській області була реалізована лише частково, хоч у сусідніх регіонах - Рівненській області та Білорусі - роботи виконані практично у повному обсязі. В результаті виник підпор рівнів води у руслі Прип'яті на території Волинської області (до 0,6 м), який дався взнаки на відтинку до 23-25 км. Сприяв цьому також дуже малий похил русла Прип'яті на відтинку с. Люб'язь - кордон з Рівненською областю (0,00002).

Отже, як природні, так і антропогенні чинники спричинили збільшення тривалості затоплення заплави річки Прип'ять. Так, якщо в 1948-1957 роках затоплення заплав становило 47 днів, то в 1958-1967 роках - 133 днів, 1968-1977 рр. - 158 днів, 1978-1987 - 165 днів, у 1998-1999 рр. - 302 дні (Шах, 2000).

Головною причиною зростання витрат води стало зниження температури повітря теплих пір року, що зумовило зменшення інтенсивності випаровування з земної поверхні і збільшення параметрів стоку на більш як 5%. Іншою важливою причиною збільшення стоку стало проведення осушувальної меліорації. Збільшення густоти річкової мережі, зменшення водонасиченості поверхневого шару ґрунту зумовило зменшення випаровування з поверхні водозбору і збільшення поверхневого стоку. Варто тільки зауважити, що зростання стоку р. Прип'ять відбувається одночасно із змінами обсягів безповоротного відбору води з неї до Дніпро-Бузького каналу.

З гідрологічним режимом річок РЛП тісно пов'зані гідрохімічні властивості води. З гідрохімічної точки зору, властивості ґрунтових і поверхневих вод в різних частинах парку та за його межами суттєво змінюються, хоч домінують тут води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,17-0,70 г./л. Через процеси заболочування і сповільнення підземного стоку у хімічному складі ґрунтових і поверхневих вод є сполуки азоту (підвищений вміст) та заліза болотного генезису (Алексеєвський та ін., 2000). Так, недалеко від західної межі РЛП (с. Велика Глуша) вміст нітратів у воді сягає 253,8 мг/л. У районах сіл Велика Глуша і Люб'язь спостерігається підвищений вміст аміаку, фосфатів, заліза та інших інгредієнтів (табл. 8).

За свідченням вказаних авторів, грунтові води можуть використовуватися для побутових потреб і є малопридатними для пиття. Якість (хімічний склад) як ґрунтових, так і поверхневих вод погіршується від витоків до гирла Прип'яті. У часовому аспекті за період з 1994 по 2000 рік поверхневі і ґрунтові води заплавно-руслового комплексу Прип'яті характеризуються тенденцією погіршення їх якості.

Параметри якості поверхневих і ґрунтових вод у долині Прип'яті у 1999-2000 роках

У багаторічному аспекті (1947-1999 роки) спостерігається тенденція підвищення рівнів і збільшення термінів затоплення заплав. Наприклад, підвищення середньорічного рівня води в руслі і на заплаві Прип'яті у Любешівському районі у 1987-1997 роки проти рівнів у 1947-1956 роках становило 60-64 см за вегетаційний період, а максимальних під час літньо-осінніх паводків - 81 см (Шах, 2000). Тривалість затоплення заплави зросла з 43 до 165 днів. Ці явища відбуваються при незмінних середньорічних витратах води у вегетаційний період і при зменшенні витрат у період повеней і паводків. Наведені дані вказують на погіршення водопропускної здатності русел і заплав, загострення тут гідроекологічної напруги. Крім антропогенних чинників, суттєву роль у цьому процесі відіграють і кліматичні зміни, зокрема, збільшення кількості опадів в останні роки.

За 100 років середня річна температура повітря у Поліському регіоні підвищилася на 0,3С, середня багаторічна температура зими за повоєнний період зросла в середньому на 2С, а липнева практично не змінилась. Відносно атмосферних опадів встановлено, що їх кількість дещо збільшилась і становить 550-600 мм/рік (Вишневський, 1997). Ці зміни певним чином вплинули на стік річок - зумовили зростання середньорічних витрат, особливо у післявоєнний період.

Аналіз тенденцій зміни рівнів води і витрат води у річках Прип'ять (с. Річиця, с. Люб'язь) та Стохід (с. Малинівка, смт. Любешів) у дев'яності роки свідчить про помітне збільшення як середньорічних рівнів, так і середньорічних витрат (відповідно на 30 мм і 7,5 м³/с для гідропоста Річиця, 37 мм і 5,2 м³/с для гідропоста Любешів на Стоході), причому зростання рівнів і витрат на Прип'яті є стрімкішим, ніж на Стоході, що зумовлене насамперед різницею похилів русел цих річок.

Вплив господарської діяльності

Негативними є і наслідки антропогенної трансформації довкілля (меліоративне освоєння боліт і заболочених угідь, русловипрямлювальні роботи, будівництво дамб, інших інженерних споруд та об'єктів у межах заплавно-руслових комплексів), які викликали зміни режиму стоку, співвідношення поверхневої і підземної його складових, функціонування екосистем, екологічної ситуації та біопродукційних функцій заплав і русел річок.

На сучасний стан довкілля велике навантаження справляє діяльність людини. Ми вивчали гідрохімічний склад річки Прип`ять в серпні 2000 року в складі комплексної експедиції з вивчення водно-болотних угідь, що була організована Науковим центром досліджень з проблем заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України.

Регулювання стоку

Негативними є і наслідки антропогенної трансформації довкілля (меліоративне освоєння боліт і заболочених угідь, русловипрямлювальні роботи, будівництво дамб, інших інженерних споруд та об'єктів у межах заплавно-руслових комплексів), які викликали зміни режиму стоку, співвідношення поверхневої і підземної його складових, функціонування екосистем, екологічної ситуації та біопродукційних функцій заплав і русел річок.

Більшість притоків річки Прип`ять має змішаний характер живлення. Їх склад формується під впливом болотяних та ґрунтових вод, болотяних та напірних вод. Це повною мірою стосується досліджуваної нами річки Прип`яті. Вона живиться болотними водами та містить підвищену кількість забарвлених органічних речовин та порівняно невелику кількість мінеральних солей. Останнім часом одним з факторів, що визначають формування хімічного складу води, стали також надходження в ріки Прип`ять та Стохід сільськогосподарських, побутових та промислових стоків. Свій вплив також Мали як Чорнобильська ядерна катастрофа, так і наслідки перших днів боротьби з нею, а саме хімічне (поліметалічне) забруднення.

Висновки

прип'ять чорнобильський радіонуклід якістьь

Проведені гідрологічні та гідроекологічні дослідження річки Прип'ять і прилеглої до неї території Волинського Полісся свідчить про високу екологічну напругу, створювану тут флювіальними процесами та діяльністю людини. Її складовими є негативні зміни гідрологічного режиму, погіршення агроекологічної ситуації, деградація заплавно-руслових комплексів малих річок, забруднення поверхневих і підземних вод тощо.

Найяскравіше несприятливі наслідки надмірного господарського впливу на басейнові геосистеми і їх компоненти відобразилися на стані русел річок і режимі стоку води, наносів та розчинених речовин. Польове обстеження русел річок свідчить про їх обміління, надмірне заростання гігрофільною рослинністю, зменшення пропускної здатності, збільшення коефіцієнтів жорсткості. Наслідком цих явищ стало збільшення тривалості стояння на заплаві повеневих і паводкових вод, погіршення якості земельних, лісорослинних і водних ресурсів.

Окреслені гідроекологічні проблеми вимагають покращення гідроекологічної ситуації та оптимізації використання природних ресурсів. Одним з варіантів збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є створення тут регіональних ландшафтних парків і забезпечення їх ефективного функціонування, а також проведення реконструкційно-реабілітаційних робіт на малих річках і меліоративних системах.

Список літератури

1. Алмазов А.М., Денисова А.И., Майстренко Ю.Г., Нахшина Е.П. Гидрохимия Днепра, его водохранилищ и притоков. - Киев: Наукова думка, 1967, - 316 с.

2. Горєв Л.М., Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Гідрохімія України. Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 307 с.

3. Поліщук В.В., Травянко В.С., Коненнко Г.Д., Гарасевич І.Г. Гідробіологія і гідрохімія річок Правобережного Придніпров'я. - К.: Наукова думка, 1978. - 271 с.

Размещено на Allbest.ru