Водоносний комплекс в міоценових відкладах неогену

Підземні води спорадичного розповсюдження у відкладах верхньобаденського (косівська світа) та нижньосарматського (дашавська світа) під'ярусів приурочені до малопотужних прошарків і лінз пісків і пісковиків (1-2 м, зрідка декілька метрів) у товщі глин. Глибина залягання комплексу 100 - 4000 м і більше. Сталі рівні в свердловинах, що розкрили ці води, від 0 м до 140 м. Напір - від 6,0 м до 1100 м. Питомі дебіти - від 0,001 л/с до 0,07 л/с, деколи сягають 1,1 л/с. Підземні води відрізняються гідрогеологічною зональністю та різноманітною мінералізацією.

Усталені рівні, величина напорів, продуктивність свердловин і хімічний склад підземних вод залежать від глибини залягання водовмісних порід. Гідродинамічна зона активного водообміну поширена на невелику глибину (50-100 м) і має зв'язок з четвертинними відкладами. Вона характеризується переважним розвитком вод з мінералізацією до 1-2 г/дм³, в основному гідрокарбонатних, гідрокарбонатно-сульфатних кальцієвих, кальцієво-натрієвих. У більшості випадків ці води використовуються для водопостачання. Нижче, до глибин 200-250 м залягає зона сповільненого водообміну, яка характеризується розвитком гідрокарбонатних, гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих вод з мінералізацією до 5-6 г/дм³. Сталі рівні встановлюються на глибині 15-20 м. На глибинах більше 250 м у дашавських відкладах циркулюють хлоридні натрієві води. Мінералізація їх збільшується до 20-50 г/дм³. Характерною особливістю вод є збагаченість йодом, бромом, бором [10]. Значна мінералізація, малі дебіти виключають використання їх для водопостачання, але мають бальнеологічну та промислову цінність у зв'язку з підвищеним вмістом специфічних компонентів.

Водоносний горизонт спорадичного розповсюдження у відкладах стебницької й балицької світ. Водовмісні породи - прошарки та лінзи пісковиків, мергелів і конгломератів у товщі глин. Води залягають на глибинах від 10 м до 40 м, напірні. Питомі дебіти від 0,01 л/с до 0,4 л/с, інколи свердловини безводні. Хімічний склад вод різноманітний; в приповерхневій частині води прісні та використовуються для водопостачання. З глибиною зростає мінералізація, збільшується вміст хлору, натрію, сульфатного іону - утворюються міцні, дуже міцні та надміцні солянки, з яких видобувають кухонну сіль.

Водоносний горизонт спорадичного розповсюдження у відкладах воротищенської світи. Водовмісні породи - піски, слабозцементовані пісковики у вигляді лінз і прошарків у товщі загіпсованих глин (гіпсо-глиниста "шапка"). Водозбагаченість слабка. Дебіти окремих свердловин - 0,3 л/с, питомий дебіт менший 0,01 л/с. Води, в основному, хлоридні натрієві з мінералізацією від 18 до 334,3 г/дм³ [11]. Для водопостачання горизонт не придатний.

2.3.3 Гідрогеологічний масив Складчастих Карпат

У гідрогеологічному масиві Складчастих Карпат у межах Львівської області розвинуті водоносні комплекси в четвертинних та крейдово-палеоген-неогенових відкладах.

Водоносний комплекс в четвертинних відкладах

Водоносний горизонт у делювіально-колювіальних верхньонеоплейстоценових і сучасних відкладах - перший від поверхні, пов'язаний з супіщано-суглинистими утвореннями зі значним вмістом різноуламкового щебеневого матеріалу, потужністю від 5 до 10 м. Води гідрокарбонатні кальцієві, хлоридно-гідрокарбонатні кальцієві, натрієво-кальцієві з мінералізацією 0,5-1,0 г/дм³.

Водоносний горизонт у верхньонеоплейстоценових алювіальних відкладах I і II надзаплавних терас поширений по всій площі. Водовмісними є суглинки, супіски, піски, галечники. Найкращі колектори підземних вод у долинах карпатських рік, де потужність водоносного комплексу сягає 15 м. Води безнапірні. Питомі дебіти - від 0,2 л/с до 5 л/с, дебіти джерел - до 2,5 л/с. У напрямку платформи водоносність зменшується. За хімічним складом води переважно гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,2-0,3 г/дм³ [11].

Водоносний комплекс у крейдово-палеоген-неогенових відкладах

У Складчастих Карпатах, не залежно від стратиграфічної приналежності, виділяються дві різних за умовами водообміну зони. Води верхньої зони переважно розвинуті на глибинах до 100_150 м. Води напірні, водонасиченість порід невелика, дебіти джерел складають 0,01-0,1 л/с, свердловин - не перевищують 1 л/с, при пониженні рівня підземних вод до 50 м. За хімічним складом води гідрокарбонатні кальцієві і натрієві, рідше хлоридно-гідрокарбонатні натрієві і хлоридні натрієві. Мінералізація вод збільшується з глибиною від 0,2 г/дм³ до 40 г/дм³. В межах флішової зони часто зустрічаються води з підвищеним вмістом заліза та органічних речовин. Води нижньої зони корінних порід розкриті глибокими свердловинами на глибинах до перших кілометрів. Ці води часто супроводжують нафтові поклади. Хімічний склад вод хлоридний кальцієво-натрієвий і гідрокарбонатний натрієвий з мінералізацією до 370 г/дм³. Для них часто характерні високі вмісти вмісту йоду та брому. Водовмісні породи - різноритмічний фліш. Живлення водоносного комплексу в приповерхневому фліші здійснюється шляхом інфільтрації атмосферних опадів, розвантаження - у долинах рік і струмків. Водоносний комплекс широко використовується для водозабезпечення.

3. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД ЗАХІДНИХ ТЕРЕН УКРАЇНИ

За багатством і різноманітністю мінеральних вод Карпатський регіон - один з найбагатших на Україні. Достатньо відмітити, що тут діє 8 курортів загальнодержавного значення і багато відомчих і приватних здравниць.

Вже в глибоку давнину було відомо, що підземні води в багатьох місцях Карпатського краю мають лікувальні властивості. Перші літературні згадки про них належать до кінця XVI століття. Н. Радзівіл, перераховуючи місця свого лікування, в одній з книг пише, що в "році 1576 був на термах (теплих джерелах) Яворівських".

Першу систематичну характеристику мінеральних вод Передкарпаття дав польський лікар ХVІ століття Войцех Очко. В його книзі, що видана в 1578 р., були описані теплі джерела Шкло, дані рекомендації про використання мінеральних вод при різних хворобах. В цій же праці вперше згадуються сірководневі джерела Любеня Великого, "що мають силу рятувати страждальців, які сидять в них". Тоді ж В.Очко писав, що люди в Дрогобичі і його окраїнах використовують воду соляних джерел, а також "масляну ропу", як дуже корисні.

Вже в ті далекі часи було показано широкий розвиток мінеральних лікувальних вод, а їх вивчення носило прикладний характер. Розглядались, в основному, медичні аспекти застосування лікувальних вод і в окремих випадках здійснювалось вивчення їх хімічного складу. В ХVІІ-ХVІІІ ст., в основному, використовувались і вивчались лікувальні джерела Шкла і Великого Любеня. Зокрема, шкловським водам присвячена велика трьохтомна праця доктора медицини і філософії Еразма Сікста Львів'янина "Про теплі джерела в Шкло" (1617р.). Поряд з детальним описом способів застосування води для лікування, в цій роботі висловлені думки про лікувальне начало шкловських вод. На думку Сікста, ними являються сірка і селітра, що в певній мірі відповідає сучасним уявленням.

До кінця ХVІІ століття лікувальні джерела Прикарпаття стають відомими в Європейському масштабі. В 1698 р. в Лондоні видається книга, в якій розказується, що "в землі Руській, окрузі Львівськім, поблизу Яворова є джерело Шкло. Джерело відвідує багато хворих і воно приносить їм велику користь".

Відомими стають і трускавецькі мінеральні води. Зокрема, про їх використання з лікувальною метою говориться в "Натуральній історії", що видана в 1721 р. в м. Сандомирі.

На початку ХІХ століття офіційно починаються використовуватись сірководневі джерела в м. Немирові. В 1814 р. тут побудована перша водолікувальня, а в 1834 р. зроблені перші аналізи хімічного складу мінеральних вод.

В 1820 р. під час буріння однієї з свердловин були зустрінуті сірководневі води. З тих пір, ця вода стала використовуватись для лікування ревматизму і шкірних захворювань. Після будівництва водолікарні в 1827 р. Трускавець офіційно став називатися курортом. В 1835 р. Львівській аптекар і хімік Т.Тарасович вперше виконав аналізи вод з джерел "Нафтуся", "Марія" і "Фердинанд". В подальшому, вивчення трускавецьких джерел мінеральних вод здійснювалось з медичної точки зору. Зокрема, відомі роботи лікарів Машека (1836 р.), М.Коха (1842 р.), Є.Унгера (1843 р.), Т.Прашіля (1904 р.).

З цих робіт, в яких розглядалися загальні умови формування мінеральних вод і давались спроби виявлення їх лікувального начала, можна виділити працю Т.Тарасовича (1848 р.). в цій роботі приведені матеріали по мінеральних водам Галичини і Буковини. Вперше також було висловлено про те, що лікувальні властивості "Нафтусі" визначаються наявністю нафти.

В 1880 р. почав функціювати курорт Моршин, де була організована водолікарня на базі використання ропи джерела "Боніфацій".

В 1892 р. джерела трускавецьких мінеральних вод описав В.Шайноха. Через тридцять років вийшов у світ схематичний нарис району Борислава (1922 р.). В 1927 р. були опубліковані аналізи бурових вод того ж району, що підготовлені Катуом. В 1928 р. було організоване акціонерне товариство "Мінеральне джерело "Черче", яке після каптажу джерел і благоустрою території офіційно відкрило курорт в 1929 р.

Кліматичні особливості Передкарпаття і Карпат використовувались незначно. З кліматичних курортів функціював тільки один - Яремче.

Різнопланове геологічне вивчення території почалось після 1939 р. Узагальнення досліджень довоєнного періоду проведене в роботах С.З.Сайдаковського, А.Є.Бабинця, Н.А.Биховера (1941 р.). В 1946-50 рр. Карпатською експедицією МГРІ під керуванням А.М.Овчіннікова проведені регіональні геолого-гідрогеологічні дослідження Українських Карпат. За їх результатами складена гідрогеологічна карта, охарактеризовані геолого-гідрогеологічні умови, встановлені загальні закономірності поширення основних водоносних горизонтів, в тому числі мінеральних вод, і проведене гідрогеологічне районування вод корінних відкладів. Одночасно Інститутом курортології і фізіології вивчались мінеральні води Передкарпаття.

На початку 50-х років були розпочаті роботи по пошуках і розвідці мінеральних вод, що супроводжувались великим об'ємом бурових і дослідних робіт. Основними організаціями, що займались вивченням мінеральних вод, були Гідрогеологічне управління "Геокаптажмінвод" і Львівська геологорозвідувальна експедиція. "Геокаптажмінвод" проводило дослідження на діючих курортах. Роботи, що виконувались Львівською ГРЕ, були спрямовані на виявлення нових родовищ мінеральних вод. Медичні аспекти застосування мінеральних вод вивчались Одеським науково-дослідним Інститутом курортології і Центральним науково-дослідним Інститутом курортології (м. Москва). Узагальнення наукових результатів здійснювалось Інститутом геологічних наук АН УРСР. Деякі види досліджень виконувались Інститутом ВСЕГІНГЕО, Львівським, Івано-Франківським і Чернівецьким медичними інститутами, Трускавецькою і Прикарпатською режимно-експлуатаційними станціями.

В 1950-51 рр. І.Т.Плоташем (Івано-Франківський медінститут) на основі хімічних аналізів 130 джерел Івано-Франківської області були узагальнені матеріали про мінеральні води і виділені три групи:

- газові води (вуглекислі, сульфідні);

- хлоридні натрієві води;

- води складного іонного складу.

З 1951 по 1958 р. під керуванням В.В.Лапшина проводились роботи по вивченню мінеральних вод Буковини, в результаті чого був зібраний і систематизований матеріал по території Чернівецької області (153). В 60-х роках ним же вперше зроблені узагальнення про мінеральні води с.с. Брусниця і Щербинці, завдяки яким пізніше вони сформувались як курорти.

Найбільш суттєві результати одержані управлінням "Геокаптажмінвод" на Трускавецькому, Велико-Любінському і Немирівському родовищах мінеральних вод.

Активне вивчення Трускавецького родовища розпочате в 1950 р., коли була проведена детальна зйомка Курортної балки. Результати цих досліджень були викладені в роботах Г.А.Гонсовської і П.М.Дмитрієвої в 1954 р.

В період з 1955 по 1959 р. продовжувалась розвідка Курортної балки з метою одержання додаткових запасів мінеральних вод "Нафтуся" і вивчення підземних вод на ділянках Помірки, Воротище і Липки. Результати гідрогеологічних досліджень узагальнені в роботах К.Г.Гаюна, М.А.Волкової М.Л.Бронфмана. В 1960-1965 роках в межах Трускавецького родовища був виконаний значний об'єм робіт по бурінню і тривалим відкачках з експлуатаційних свердловин. За результатами цих робіт вперше були затверджені запаси мінеральних вод Трускавецького родовища, в тому числі і по "Нафтусі", по сульфатно-хлоридним натрієвим водам ділянки Юзя і сульфатно-хлоридним сірководневим розсолам ділянки "Нафтуся". Але у зв'язку з невеликою кількістю затверджених запасів, роботи були продовжені лише в період 1963-1973 рр. Результати цих робіт викладені в звітах І.М.Койнова і О.Д.Гончарова. За результатами цих досліджень в 1973 р. затверджені запаси мінеральних вод "Нафтуся" в кількості, достатній для забезпечення потреб курорту. В цей же період проводились роботи по розвідці хлоридних натрієвих і сульфатно-хлоридних магнієво-натрієвих розсолів на ділянках Воротище, Помірки і Липки. В 1973 р. за цими дослідженнями А.І.Готрою та ін. був складений звіт з підрахунком запасів розсолів. Запаси були затверджені в ДКЗ СРСР в 1974 р.

Планомірне вивчення Велико-Любіньського родовища сірководневих мінеральних вод розпочалось в 1952 р., коли були пробурені кілька експлуатаційних свердловин. Ці роботи формально можна вважати попередньою розвідкою родовища. Результати цих досліджень викладені в роботах М.М.Єніної і Л.М.Купріна.

В 1975-1976 рр. була проведена детальна розвідка мінеральних вод цього родовища - О.Д. Гончаров та ін.[12]. В 1977 р. запаси мінеральних вод Велико-Любинського родовища були затверджені в ДКЗ СРСР.

Вивчення гідрогеологічних умов Немирівського родовища сірководневих мінеральних вод розпочалось в 1952 р. В 1977-79 рр. були виконані роботи, що відповідали стадії попередньої розвідки. Результати цих досліджень викладені в роботах Л.Н.Купріна, Т.А.Гонсовської і М.А.Волкової [13]. Не дивлячись на те, що ці дослідження були названі попередньою розвідкою, за об'ємом і змістом вони відповідали детальній стадії робіт. Запаси мінеральних вод були оцінені за промисловими категоріями А і В, але їх затвердження в ДКЗ не відбулось. Це пов'язано з запланованою відробкою сірчаного кар'єру поблизу родовища мінеральних вод, що неминуче привело б до виснаження останнього.

В 1959-62 рр. Львівською ГРЕ (Стенгач І.Х.) проводились пошуки в межах Львівської області, що включали в себе буріння розвідувальних свердловин на курорті Черче, але вони не дали позитивних результатів. В подальшому, на цьому родовищі ціленаправлені гідрогеологічні дослідження не проводились за виключенням режимних спостережень.

Вивченню геологічних умов, що визначають формування лікувальних мінеральних вод на території України, особливостей їх хімічного складу, а також практиці лікувального використання на бальнеологічних курортах України, в т.ч. і Передкарпаття присвячена монографія "Лікувальні мінеральні води і курорти України" (А.Є.Бабинець, 1963 р.[14]).

Питанню питного лікування мінеральними водами, зокрема "Буковинською", при захворюваннях органів травлення присвячена робота співробітників Одеського Інституту курортології Г.О.Горчакової, Л.О.Серебріної "Лікувальні властивості мінеральних вод України" (1972 р.). Питання формування і розташування родовищ мінеральних вод і торф'яних грязей Прикарпаття, перспективи їх використання в медичній практиці вивчені в роботі І.М.Койнова, Колесникової А.А.

Великий вклад у вивчення мінеральних вод Передкарпаття вніс колектив лабораторії гідрогеологічних проблем ІГН України під керуванням А.Бабинця. За результатами їх досліджень видано ряд монографій і статей [15, 16 і ін.], які присвячені закономірностям поширення і умов формування як мінеральних вод в цілому, так і окремих їх типів.

З 1967 р. цілеспрямовані роботи по виявленню мінеральних вод в Чернівецькій і Івано-Франківській областях проводяться Чернівецькою КГГП Львівської ГРЕ. В 1967-70рр. проведені пошукові роботи, в результаті яких виявлені або підтверджені перспективні ділянки поширення мінеральних вод в Брусниці, Щербінцях, Верховині, Коршові. В 1974 р. В.Г.Соколовим проведена попередня, а в 1976-78 рр. детальна розвідка Брусницького родовища мінеральних вод. В результаті вияснені умови формування сульфідних і хлоридно-гідрокарбонатних натрієвих вод, оцінені запаси за промисловими категоріями з затвердженням в ДКЗ.

Моршинською ГРП Львівської ГРЕ виконані крупні пошуково-розвідувальні роботи на Східницькому, Моршинському і Бориславському родовищах мінеральних вод.

Активні роботи по вивченню Східницького родовища проводились на початку 70-х років після наполегливих дій першовідкривача родовища Є.А.Стоцького. В 1972-1975 рр. були проведені пошуки і детальна розвідка Східницького родовища мінеральних вод "Нафтуся" - Кулібаба Ф.В., Лютий Г.Г. В 1975 р. запаси мінеральних вод Східницького родовища були затверджені в ДКЗ СРСР.

Не дивлячись на те, що курорт Моршин відомий з 1878 р., перші гідрогеологічні роботи, спрямовані на оцінку запасів мінеральних вод, були розпочаті у другій половині 60-х років. В 1966-71 рр. були проведені пошуки і розвідка лікувальних розсолів. Їх результати викладені в роботах А.А.Киричука. В ДКЗ були затверджені запаси за промисловими категоріями запаси хлоридного натрієвого типу для бальнеологічних процедур (ванн).

Запаси розсолів, що містять сульфат, для лікувально-питного застосування за промисловими категоріями не були затверджені в наслідок слабкої вивченості умов їх формування. В зв'язку з цим, в 1976-79 рр. на новій ділянці Моршинського родовища розсолів була виконана попередня розвідка - (Ф.В Кулібаба), а в 1980-81 рр. детальна розвідка - (Ю.М.Жексембаєв та ін.). В результаті цих робіт були в повному об'ємі вивчені умови формування сульфатвмісних розсолів, визначені принципи їх розвідки, що в кінцевому результаті дозволило успішно затвердити запаси в ДКЗ СРСР.

В 1979-82 рр. був виконаний широкий комплекс пошукових робіт на мінеральні води в районі м. Борислав. Під час проведення пошуків були виявлені прояви мінеральних вод і солянок самих різноманітних типів. Результати цих робіт викладені в роботах Ю.М.Жексембаєва [17]. На основі пошукових досліджень в 1979-82 рр. були виконані цілеспрямовані роботи по попередній розвідці хлоридних натрієвих розсолів і розсолів, що містять сульфат для бальнеологічного застосування. Вперше для оцінки запасів розсолів був застосований комбінований (гідрохімічний і гідравлічний) метод, що дало можливість суттєво скоротити витрати на розвідувальні роботи - Ю.М.Жексембаєв.

Для вияснення перспективи розширення гідромінеральної бази Карпат і Прикарпаття, в 1976-79 рр. В.Ю. Усовим, В.О.Агєєвим проведені пошуки мінеральних вод, в результаті яких приведена характеристика раніше відомих проявів і виявлені перспективні ділянки. В подальшому, на їх основі були поставлені більш детальні дослідження (Мізунь, Вижниця, Шешори та ін.).

Завершуючи характеристику вивчення мінеральних вод в Карпатському регіоні, слід відмітити, що Львівською ГРЕ в 1986-98 рр. виконано ряд узагальнюючих робіт про мінеральні води. Це в першу чергу по Львівській області (Жексембаєв Ю.М. та ін.) і Тернопільській області (Шевченко Т.Г.), Івано-Франківській і Чернівецькій областях (Кондратюк Є.І. та ін.). В них висвітлені умови формування і закономірності поширення основних типів мінеральних вод, приведені пошукові критерії. Розроблена методика пошуків і розвідки деяких типів мінвод і оцінені прогнозні ресурси.

4. ҐЕНЕЗА І ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ТИПІВ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

Формування мінеральних вод здійснюється під впливом цілого ряду природних факторів і визначається складними системами взаємодії: вода - порода - газ - жива речовина. Шляхи взаємодії цих систем обумовлені геологічною будовою і фізико-географічними особливостями території.

Більшість дослідників, для вивчення закономірностей формування підземних вод і гідрогеологічного районування, за основу беруть геолого-структурний принцип.

У відповідності з вченням про гідромінеральні провінції, територія досліджень розташована на стику Причорноморсько-Дністровської області Східноєвропейської провінції і Карпатської області Альпійської (Середньоземноморської) провінції мінеральних вод.

Причорноморсько-Дністровська область включає Львівський район хлоридних, сульфатних, гідрокарбонатно-хлоридних, сірководневих вод і солянок. У геоструктурному відношенні вона відповідає Волино-Подільському артезіанському басейну.

Карпатська область мінеральних вод займає південну і південно-західну частину території в межах розвитку геологічних структур Передкарпатського крайового прогину і флішових Карпат. Особливості формування і поширення мінеральних вод в Карпатській області визначаються, головним чином, структурно-тектонічною зональністю, формаційними, петролого-геохімічними умовами і історією геологічного розвитку її структур.

У Карпатській області виділяють Передкарпатський і Карпатський райони мінеральних вод.

У відповідності з основними положеннями, що викладені в роботі А.Е.Бабинця, В.І.Маруса, І.М.Койнова [15], велика різноманітність мінеральних вод (рис. 4.1) досліджуваного регіону пов'язана з історією його геологічного розвитку і палеогідрогеологічними умовами.

4.1 Вуглекислі мінеральні води

Вуглекислі води у Львівській області зустрічаються поблизу границі з Закарпатською областю, одиничні випадки біля с. Івашківці, і в долині р. Чорний Черемош. Ця частина регіону за А. Є.Бабинцем [15] належить до північного поясу вуглекислих вод Карпат, що пов'язаний з зоною Центрально-Карпатських розломів. Пояс простягається з північного заходу, від державного кордону з Польщею, на південний схід, до державного кордону з Румунією. На території України до нього приурочений цілий ряд крупних і дрібних родовищ вуглекислих, часто залізистих мінеральних вод (Климець, Сойми, Гірська Тиса, Буркут). Це, в основному, гідрокарбонатні або хлоридно-гідрокарбонатні води різного катіонного складу з мінералізацією до 5 мг/дм³.

Більшість дослідників мінеральних вод вважають, що збагачення підземних вод вуглекислотою відбувається в результаті глибинного метаморфізму гірських порід. Геологічні умови розповсюдження вуглекислих вод, високий вміст в підземних водах СО₂ при невеликій кількості інших газів переконливо свідчать про інтенсивну сучасну генерацію вуглекислоти в процесі глибинного метаморфізму, що підтверджується дослідженнями ізотопного складу вуглецю СО₂. Слабопроникні флішеві верстви, широкий розвиток закритих антиклінальних структур і пологих насувів створюють умови для накопичення значної кількості вуглекислого газу в підземних водах. Джерела і свердловини, що найбільш інтенсивно газують, приурочені, як правило, до склепіння антикліналей або до зон насувів.

Основне значення в процесі формування і прояву мінеральних вод мають розломи, які відіграють двояку роль: по них піднімається вуглекислота з глибин і вони ж є зонами підвищеного обводнення в умовах гірської складчастої області. Виходи вуглекислих вод співпадають з лініями тектонічних порушень - насувами і поперечними розломами. За гідрогеологічними умовами родовища вуглекислих вод - локальні системи з місцевими областями живлення і розвантаженням в алювіальні відклади, що покривають напірні тріщинуваті водоносні горизонти, які не мають витриманого стратиграфічного розвантаження [18]. За умовами залягання, вуглекислі води є, як правило, тріщинними і тріщинно-жильними.

Виявлені джерела вуглекислих вод на досліджуваній території відносяться до слабомінералізованих вод гідрокарбонатного типу з різним катіонним складом і до маломінералізованих вод хлоридно-гідрокарбонатного кальцієво-натрієвого типів. Ці води приурочені до піщано-глинистих флішових відкладів і зустрічаються, головним чином, в приповерхневій зоні тріщинуватості неглибоких антиклінальних структур. Слабомінералізовані вуглекислі води формуються в процесі збагачення атмосферних інфільтраційних вод вуглекислотою, що поступає з зон тектонічних порушень [14]. Джерела, що безпосередньо приурочені до порушень, інтенсивно газують СО₂. В результаті збагачення води вуглекислим газом підвищується її агресивність, і активно розчиняються карбонати кальцію і магнію флішових порід, а також відбуваються обмінні процеси. Одночасно частково руйнуються породотвірні мінерали. Додатково переходять в розчин кремній, залізо, марганець та ін. Цьому сприяє кисле середовище вод (рН 5,3-6,2).

4.2 Мінеральні води типу "Нафтуся"

Наприкінці минулого століття в ряді районів України були широко розгорнуті роботи по виявленню слабомінералізованих вод, в тому числі і тих, основним специфічним компонентом яких є органічна речовина. Для пошуків таких вод еталоном служить "Нафтуся". При визначенні лікувальної складової мінеральних вод, основну увагу звертають на підвищену кількість розчинених в них органічних речовин. До середини 70-х років походження вод типу "Нафтуся" пов'язували з нафтоносними районами.

Виявлення і розвідка мінеральних вод на Поділлі, в Карпатах, і підтвердження їх бальнеологічних властивостей, що аналогічні водам джерела "Нафтуся", мали принципове значення для виявлення вод типу "Нафтуся" і визначення критеріїв їх пошуків.

В результаті вивчення розчиненої органічної речовини встановлено, що активним фізіологічним началом вод типу "Нафтуся" є специфічні нелеткі органічні речовини. Вони складаються з бітумів, гумінових і фульвокислот, гумусових речовин - в основному, високомолекулярних органічних кислот різноманітного складу [16]. Важливе значення має також вміст в воді азотних органічних сполук, з якими дослідники пов'язують біологічну активність нафтусеподібних вод [19].

Дослідження, що виконані в Карпатах в 70-80-х і на початку 90-х років, свідчать, що такі води приурочені до відкладів, які збагачені органічною речовиною. Такі породи складають нижньоменілітову світу в Скибовій і Кросненській зонах і у Бориславсько-Покутському покриві. Найбільше збагачені органічними речовинами відклади нижньоменілітової підсвіти, які широко поширені в південній і південно-західній частинах досліджуваної території.

Формування хімічного складу і, зокрема, складу органічних сполук, відбувається в результаті взаємодії вод з вмісними породами на всьому шляху їх фільтрації від денної поверхні до найбільш промитих зон. При цьому кінцевий сольовий склад підземні води набувають завдяки їх взаємодії з породами нижньоменілітової світи, в складі яких присутня органічна речовина (20-30%). В процесі взаємодії води збагачуються органікою, вміст якої в перерахунку на валовий вуглець становить 8-30 мг/дм³.

Виходячи з цього, мінеральні води типу "Нафтуся" можуть формуватися не тільки в породах нижньоменілітової світи, але й бути приуроченими до відкладів інших стратиграфічних підрозділів, породи яких збагачені органічною речовиною, і розташовані в особливих гідрогеологічних і гідрохімічних умовах.

4.3 Сульфатні мінеральні води

Високомінералізовані води і солянки з великим (більше 20 екв.%) вмістом сульфатів зустрічаються у природі надзвичайно рідко. Переважно мінералізація таких вод не перевищує 25 г/дм³.

Найбільш відомі баталінські мінеральні води сульфатного магнієво-натрієвого складу з мінералізацією 21 г/дм³ [20]. Ґенеза цих вод залишається невстановленою. Хлоридно-сульфатні і сульфатні натрієві розсоли з мінералізацією до 142 г/дм³ в 70-і роки виявлені в північній частині Московського артезіанського басейну [21].

Ще більш унікальні за складом солянки, що містять сульфат, поширені на Прикарпатті. Їхня мінералізація часто сягає 300-400 г/дм³, а вміст калію - 20 екв.%, тоді як в нечисленно відомих водах і солянках, що вміщують сульфат, калій не перевищує 1-2% [15].

Прикарпатські солянки, що містять сульфат, поширені тільки у Внутрішній зоні Передкарпатського прогину і приурочені до двох галогенних моласових формацій нижнього міоцену - воротищенської і балицької світ. Відклади цих світ розвинуті вздовж північно-східного схилу Карпат у вигляді вузької смуги 1-6 км від польської границі на північному заході приблизно до с. Молодьків на півдні. На цій же території поширені і хлоридно-натрієві солянки. Їх формування відбувається аналогічно тим, що містять сульфат. Літологічно ці відклади складені брекчійовидними глинами, брекчіями, галітовою породою з покладами кам'яних і калійних солей. Як правило, породи сильно дислоковані в круті стоячі (інколи перекинуті на північний схід) складки, що часто розбиті поперечними розломами.

Усі водоносні горизонти мають напірний характер. Глибина їхнього залягання залежить від глибини корінних соленосних порід. У природних умовах живлення горизонтів солянок відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів через верству так званої гіпсо-глинистої шапки. Фільтраційними провідниками в гіпсо-глинистій шапці є пісковикові різновиди порід. Структурне залягання первинних соленосних порід (крутопадаючі пласти) в певній мірі успадковане і в гіпсо-глинистій шапці. Тому в верхній зоні шапкии переважають підземні води з рухом, близьким до вертикального. В зоні соляного дзеркала відбувається основне збагачення вод різними компонентами за рахунок вилуговування солей. Водотривом горизонтів служать незаймані вилуговуванням корінні соленосні породи.

Фільтраційні властивості горизонтів низькі. Навіть на промитих ділянках коефіцієнти проникності становлять 1-5 м²/добу і рідко перевищують 10 м²/добу. Дебіти горизонтів солянок у зв'язку з низькими фільтраційними властивостями порід-колекторів та обмеженою пропускною здатністю порід гіпсо-глинистої шапки, звичайно, незначні, і в межах окремих блоків становлять кілька м³/добу. Їхнє розвантаження відбувається в долинах річок переважно в прихованому вигляді. В наслідок цього, води четвертинних відкладів на таких ділянках мають підвищену мінералізацію, а в їх складі значну роль відіграють хлориди і сульфати.

Охарактеризовані геолого-структурні особливості разом з мінеральним складом порід, що вилуговуються, гідрогеологічні умови і характер живлення, обумовили основні закономірності поширення сульфатвмісних солянок і формування їхнього хімічного складу.

4.4 Сірководневі мінеральні води

Сірководневі (сульфідні) води на досліджуваній території поширені як у вигляді локальних проявів (Волино-Подільський артезіанський басейн) і приурочені до водоносних комплексів верхньокрейдових і девонських відкладів, так і у вигляді регіонально розвинутої зони (в основному, структурно-формаційна зона зчленування платформи з прогином).

Зона регіонального поширення сірководневих вод простягається у вигляді смуги з північного заходу на південний схід досліджуваної території і має тісний генетичний зв'язок з областю розвитку сірчаних родовищ. Ширина цієї зони досягає кількох кілометрів. Глибина залягання водоносного горизонту змінюється від кількох метрів до кількох сотень метрів, збільшуючись в напрямку прогину.

У гідрогеологічному відношенні зона поширення сульфідних вод належить до моноклінально залягаючої частини Волино-Подільського басейну. Водовмісними породами сірководневих вод служать вапняки і гіпсо-ангідрити дністровського горизонту середньобаденського під'ярусу.

Накопичення сірководневих вод відбувається, головним чином, в сірчаних вапняках. Водоносний горизонт середньобаденських відкладів напірний. Підошвою горизонту служать безводні гіпсо-ангідрити і пісковики, а покрівлею - глинисті породи бадену і сармату. Рух підземних вод відбувається зі сторони Східно-Європейської платформи до Передкарпатського прогину. На динаміку підземних вод суттєвий вплив мають численні повздовжні і поперечні розривні тектонічні порушення. Водовмісні вапняки не витримані за простяганням, тому смуга поширення сірководневих вод не суцільна.

Як відмічають А.Є.Бабинець та ін. [15], зону поширення сірководневих вод на південно-західному краї Волино-Подільського басейну можна було б розглядати як єдине регіональне родовище.

Для розуміння закономірностей розташування родовищ сірководневих вод вирішальне значення має процес формування сірководню і нерозривно пов'язане з ним утворення самородної сірки. Обидва ці процеси пов'язані з існуванням сульфатредукції - відновлення сульфатів у водному середовищі до сірководню специфічними бактеріями в анаеробній обстановці. Надходження сульфатів в підземні води обумовлене вилуговуванням гіпсів і ангідритів. Процес сульфатредукції може відбуватися тільки при наявності органічних речовин. Розглядають три шляхи надходження органіки в підземні води: а) достатня кількість органіки в бітумінозних вапняках; б) надходження свіжої органіки з газонафтоносних товщ по тектонічним порушенням; в) надходження свіжої органіки з областей живлення. Всі три версії підтверджуються фактичним матеріалом. Так вміст бітумів в сірконосних вапняках становить 0,04-0,27% (І.І.Алєксєнко, 1967р.). В областях живлення водоносного горизонту верхньобаденських відкладів існують значні товщі торф'яників, через які відбувається інфільтрація атмосферних опадів. Деякі дослідники вважають, що по зонах тектонічних порушень з глибинних горизонтів надходить метан, який є головним резервом вуглеводнів (А.Є.Бабинець, І.І.Цапенко, 1960р.).

Відновлювальне (безкисневе) середовище є необхідною умовою для ходу процесів сульфатредукції, що визначаються наявністю верстви глин, яка перекриває водоносний горизонт верхньобаденських відкладів. Сульфатредукція може відбуватись за різними схемами (в реакцію вступають або сульфат-іони, що містяться у воді, або безпосередньо гіпс):

а) SO₄ + 2Сорг. + 2Н₂О -- Н₂S+2НСО₃

б) СаSO₄ + 2Сорг. -- СаS + 2СО₂

СаS + СО₂ + 2Н₂О -- СаСО₃ + Н₂S

Зокрема по другій схемі відбувається метасоматичне заміщення гіпсів вапняками. Існує теорія відновлення сірки до сірководню:

3S + 2Н₂О -- 2Н₂S+ SO₂

Інтенсивність процесу мікробіологічної редукції сульфатів залежить від органічної речовини, що надходить з водами в анаеробну частину шару. Саме тому, всі фактори, що ускладнюють приток води, несприятливо впливають на інтенсивність процесів сульфатредукції. Сульфатредукуючі бактерії заносяться в шар потоком води з областей поверхневого залягання водоносних горизонтів. Про це говорить значне поширення цих бактерій в водах областей живлення, приуроченість ореолу поширення бактерій до пористих порід і відсутність їх в щільних непромитих відкладах.

На території Львівщини існує ряд родовищ (Немирівське, Шкло, Великий Любінь). Детальний аналіз гідрогеологічних умов цих родовищ і наведені вище особливості формування сірководню у воді дозволяє однозначно говорити, що сірководневі води південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи утворилися при фільтрації вод у гіпсоангідрити і вапняки, що перекриті потужною верствою глин. Ці дві ознаки і були покладені в основу виділення границь зони сульфідних вод .

Вміст сірководню в підземних водах залежить від ряду факторів, що визначаються геологічною будовою і гідрогеологічними характеристиками.

За даними М.В. Іванова [22] вміст сірководню у воді різко збільшується при наближенні до родовищ сірки. На контурах цих родовищ концентрація сірководню становить 30-60 мг/дм³, а безпосередньо на родовищах сірки збільшується до 150-260 мг/дм³ і більше. В загальному, із збільшенням гідрогеологічного розкриття родовища, вміст сульфідів у його водах менший. Для крайньої північної частини зони поширення сірководневих вод поблизу перекриття дністровських вапняків безпосередньо четвертинними відкладами, поширені гідрокарбонатні кальцієві води з мінералізацією 0,2-0,4 г/дм³ (область живлення). При перекритті вапняків глинами і появи гіпсоангідритів, води стають сульфатними кальцієвими, а їхня мінералізація сягає 2-3 г/дм³. При цьому, відношення Са²⁺/SO₄^2- =1. Тут відбувається процес відновлення сульфатів до сірководню, вміст якого досягає 50-70 г/дм³. та проходить розвантаження вод у вигляді джерел (Шкло, Немирів і т.д.). Внаслідок інтенсивного вилуговування сульфатно-карбонатної товщі широко розвинуті карстові процеси. При зануренні гіпсів у південно-західному напрямку і збільшенні верстви перекриваючих глинистих порід, відбувається ріст мінералізації, що супроводжується зниженням вмісту іонів Са і збільшенням кількості іонів Nа. Вода стає сульфатною натрієво-кальцієвою і кальцієвою-натрієвою. Мінералізація сягає 5 г/дм³, а вміст сірководню збільшується до 350 мг/дм³ і більше. Ще південно-західніше у вузькій смузі ступінчатих скидів, при глибинах залягання водоносного горизонту верхньобаденських відкладів біля 560 м відбувається збільшення мінералізації до 10 г/дм³. Вода стає хлоридно-сульфатною кальцієвою-натрієвою і натрієвою. Вміст сірководню сягає 300-700 мг/дм³.

Основні розвідані і експлуатовані родовища сірки розташовані на достатньо занурених ділянках залягання дністровських горизонтів. Тому перспективною для виявлення нових родовищ сірководневих вод є територія, що розташована на північний схід від смуги сірчаних родовищ, де розвинуті сульфатні води з мінералізацією біля 2-3 мг/дм³ і вмістом сірководню в кількості 50-150 мг/дм³. Одним з факторів, що визначають вміст сірководню в підземних водах, є показник Еh, який характеризує окисно-відновний потенціал середовища. Встановлено, що більшому вмісту сірководню у воді відповідає нижче значення окисно-відновного потенціалу (табл.4.1).

Таблиця 4.1. Вміст Н₂S і показник Еh у водах основних родовищ сірководневих (сульфідних вод)

Під час експлуатації родовищ сірки було встановлено, що процес мікробіологічної редукції сульфатів в значній мірі зберігається. На обводнених ділянках сірконосних порід мікроорганізми продовжують енергійно генерувати сірководень навіть після багаторазового промивання родовища внаслідок водопонижуючої відкачки. Так, наприклад, на Роздільському родовищі сірки в 1955-1959рр. було відкачано 37,5 млн.м³ води при природних запасах 6 млн.м³. При цьому відбулось зниження концентрації сірководню з 97 до 30 мг/дм³. За цей період було добуто 1900 т сірководню, причім 1300 т було редуковано за період відкачки (М.В.Іванов, 1964р.).

Ця обставина дозволяє зробити важливий методологічний висновок про неперервність утворення сірководню в зоні поширення сульфідних вод. Під час пошуків і розвідки родовищ цих вод, однією з найважливіших задач повинно бути визначення оптимальної величини водозабору, при якій буде зберігатися постійний вміст сірководню. Викладене вище, дозволяє віднести сірководневі води горизонту середньобаденських відкладів до ІІІ групи, згідно класифікації Г.Н.Плотнікової (сульфідні води типово інфільтраційного водообміну з біохімічними сульфідами сучасної генерації).

4.5 Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей

Води без специфічних компонентів і властивостей поширені в обох провінціях мінеральних вод, тобто у всіх трьох геоструктурних підрозділах.

Практично всі відомі прояви цих мінеральних вод зустрінуті у Флішових Карпатах у вигляді окремих виходів джерел. На території Волино-Подільського артезіанського басейну води без специфічних компонентів і властивостей пов'язані, переважно, з верхньокрейдовими і девонськими відкладами. Тут характерна вертикальна гідрохімічна зональність.

Широкого поширення набули сульфатні кальцієві води з мінералізацією 2-3 г/дм³, які приурочені до гіпсоносних верств баденського ярусу. Формуються вони в результаті вилуговування водовмісних порід. При наявності доломітів у їхньому катіонному складі з'являється магній.

У верхніх горизонтах, в зоні зчленування платформи з прогином, розвинуті, в основному, хлоридно-сульфатні і сульфатно-хлоридні натрієві води з мінералізацією до 10 г/дм³.

В межах Передкарпатського прогину широко розвинуті хлоридні натрієві води і розсоли. Їхня наявність у Більче-Волицькій зоні обумовлена поширенням у зонах сповільненого і дуже сповільненого водообміну. В інших ділянках прогину вони утворюються за рахунок вилуговування атмосферними опадами соленосних відкладів.

В області Складчастих Карпат води без специфічних компонентів і властивостей зустрічаються переважно на глибинах більше 100-150 м, що пов'язано з нормальною гідрохімічною зональністю - чим глибше, тим вища мінералізація при зміні складу від гідрокарбонатного натрієвого до хлоридного натрієвого. На деяких ділянках по зонах глибинних розломів відбувається надходження мінералізованих вод з глибоких горизонтів. В таких випадках мінералізовані води зустрічаються і на менших глибинах.

Завершуючи характеристику умов формування і поширення мінеральних вод, слід відмітити, що на досліджуваній території виявлені прояви мінеральних вод з специфічними компонентами - бромні, залізисті, кременисті.

Ресурси і запаси типів мінеральних вод Львівської області охарактеризовані у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2. Загальні ресурси і запаси мінеральних вод Львівської області

5. ОСНОВНІ МЕТОДИ БАЛЬНЕОЛОГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

Мінеральні води використовуються на курортах для питного лікування, купання в лікувальних басейнах, душей, а також для інгаляцій, полоскань і зрошувань.

Питне лікування

Серед методів внутрішнього застосування питне лікування є найпоширенішим. При вживанні мінеральної води відбувається подразнення рецепторів слизових оболонок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ротової порожнини, шлунка, дванадцятипалої кишки).

Подразнення рецепторів шлунково-кишкового тракту викликає перш за все рефлекторні зміни шлункової секреції. Численними експериментальними дослідженнями на тваринах та клінічними спостереженнями встановлено, що подразнення мінеральною водою рецепторів слизової шлунка, стимулює шлункову секрецію з виділенням великої кількості шлункового соку, який має велику перетравлюючу здатність. При подразненні рецепторів слизової оболонки дванадцятипалої кишки, спостерігається зворотній ефект - кількість шлункового соку, його кислотність і перетравлююча сила зменшується.

Встановлено, що вода, випита за 1-1,5 години до їжі, досить швидко переходить у дванадцятипалу кишку і, подразнюючи її рецептори, гальмує шлункову секрецію. Якщо мінеральну воду випивати разом із їжею чи через 10-15 хвилин після їжі, то вона не встигає перейти у незміненому вигляді у дванадцятипалу кишку і надовго затримується у шлунку, подразнюючи вже його, стимулюючи тим самим шлункову секрецію.

Ці властивості мінеральної води враховуються при питному лікуванні захворювань шлунка, що супроводжується тим чи іншим порушенням шлункової секреції. При цьому час приймання води призначається в залежності від того, стимулюючого чи гальмівного ефекту необхідно досягти у хворого. Слід відзначити, що такі властивості притаманні мінеральній воді різного хімічного складу. Гідрокарбонатні натрієві води (лужні) добре розчиняють слиз, який в значних кількостях покриває слизову оболонку шлунка при деяких захворюваннях. А води, що містять у значних кількостях сульфатні іони, навпаки - сприяють накопиченню цього слизу і міцно зафіксовують його на слизовій оболонці.

Наприклад, відомо, що кальцій має протизапальну дію і тому води, що містять значні концентрації кальцію сприятливо впливають при запальних захворюваннях. Сульфат магнію викликає, так званий, бульбашковий рефлекс - виділення у дванадцятипалу кишку жовчі із жовчного міхура.

Таким чином хімічний склад мінеральної води значною мірою визначає її вплив на організм при питному лікуванні.

При питному лікуванні значення має також температура води. Пиття холодної води посилює перистальтику шлунково-кишкового тракту, а при підвищеній подразливості мускулатури шлунка, кишківника чи жовчних шляхів може призвести до спазму. Тому, звичайно, призначають підігріту воду. Холодну воду призначають лише при необхідності посилення перистальтики кишківника.

Ванни

З бальнеологічних процедур, що впливають на шкіру, найбільш широке використовуються різного роду ванни. В основі дії ванн лежить вплив води різної температури на численні нервові закінчення (рецептори), розміщені в шкірі. В результаті подразнення шкірних терморецепторів відбуваються рефлекторні зміни в системі кровообігу, в інтенсивності процесів обміну речовин в організмі. При прийомі гарячих ванн посилюється кровопостачання шкіри і хронічних запальних вогнищ. В результаті посилення кровообігу в шкірі в організм поступають з ванни значні кількості тепла, що веде до підвищення інтенсивності окислювальних процесів і, зокрема, до окислення патологічних продуктів, що утворюються в запальних вогнищах, їх виведення з організму, а також до прискорення відновних процесів в патологічних осередках. Поліпшення кровопостачання шкіри сприяє і поліпшенню її фізіологічних функцій, зокрема, функції імуногенезу.

При прийомі холодних ванн спершу відбувається швидке звуження шкірних судин, яке незабаром змінюється їх розширенням. Під впливом холодних процедур відбувається підвищення тонусу нервової системи і тонусу м'язів. Ці процедури мають тонізуючу дію, ведуть до тренування механізмів терморегуляції організму.

Ванни так званих індиферентних температур (температур, близьких до температури шкіри) не мають подразливої дії на терморецептори шкіри, не викликають пов'язаного з цим перерозподілу крові в організмі, а отже, не створюють підвищених вимог серцево-судинній системі. Вони знижують підвищену збудливість нервової системи, викликають гальмування в корі головного мозку. Тому такі ванни широко використовуються при лікуванні гіпертонічної хвороби, при схильності до судинних і м'язових спазмів, при дискінезіях (розладах рухової функції) внутрішніх органів, при гіперстенічних формах неврозів.

При користуванні різними мінеральними ваннами охарактеризовані вище закономірності впливу ванн, залежні від їх температури, повністю зберігаються. Проте в їх дії виділяється цілий ряд особливостей, обумовлених їх фізико-хімічним складом і властивостями. В деяких мінеральних ваннах, що містять фізіологічно активні компоненти, ці особливості вельми істотні, але вони ніколи не знімають основної реакції організму на температуру ванни.

В даний час не можна вважати остаточно з'ясованим питання про те, проникають, чи ні через нерухому шкіру у внутрішнє середовище організму різні речовини, що містяться в мінеральних ваннах. Якщо можна визнавати точно доведеним, що розчинені у воді гази (вуглекислота, сірководень, радон і ін.) проникають в організм при прийомі відповідних ванн і спричиняють там властиву їм дію, то відносно мінеральних речовин (різних солей), що містяться в лікувальних водах, дотепер не одержано переконливих доказів їх проникнення в організм через непошкоджену шкіру. Більшість бальнеологів на даний час заперечує таку можливість. Є підстави припускати, що через непошкоджену шкіру можуть проникати в організм в мінімальних кількостях деякі органічні речовини, що містяться в мінеральних водах.

Хоча під час прийому мінеральних ванн розчинені в них солі і не проникають всередину організму, вони подразнюють нервові закінчення, закладені в шкірі; шкіра одержує при цьому не тільки температурні, але й хімічні подразнення. Тому мінеральні ванни звичайно діють активніше, ніж прісні ванни тієї ж температури, і причому тим активніше, чим вища мінералізація води. Крім того, під час прийому мінеральної ванни деяка частина розчинених в ній солей адсорбується шкірою, утворюючи на ній так званий "сольовий плащ", який спричиняє подразнення шкіри після виходу хворого з ванни. При дуже високій мінералізації води (солянки) це подразнення таке значне, що може викликати патологічні зміни шкіри. При використанні таких вод їх або розводять прісною водою, або призначають після ванни прісний душ.

Деякі мінеральні води володіють різко вираженою лужною реакцією. Особливістю дії ванн з такої води є їх пом'якшувальна на шкіру дія, що особливо важливо при деяких шкірних захворюваннях. Навпаки, води з кислою реакцією, діють на шкіру і слизисті оболонки "дубильним" чином, знижуючи інтенсивність запальних процесів в них. Тому кислі води з успіхом використовуються для вагінальних зрошень.

Найвираженішими особливостями відрізняється дія ванн з мінеральних вод, що містять значні кількості розчинених газів (вуглекислота, азот, метан) або хоча б порівняльно невеликі кількості особливо активних в біологічному відношенні газів - сірководню і радону. На тілі приймаючого ванну, що містить велику кількість газу, осідають численні дрібні пухирці цього газу, що створює своєрідні умови для шкіри. Як відомо, індиферентна температура води і газів різна - у води вона близька до температури шкіри (34-35°С), а у газів дорівнює приблизно 20-23°С. При прийомі такої газової ванни рецептори шкіри сприймають різко різні подразнення залежно від того, чи прилягає до даної ділянки шкіри вода, чи пухирець газу. При прийомі таких ванн постійно відбувається рух пухирців газу - одні з них відриваються від шкіри і до цієї ділянки знов прилягає вода, а на інших ділянках пухирці утворюються знов. При тепловому подразненні в газових ваннах відбувається своєрідна гімнастика судин шкіри і, як наслідок, їхнє тренування. Тому газові і, в першу чергу, вуглекислі ванни з успіхом застосовуються у випадках, коли необхідне тренування нервово-судинного апарату.

Вуглекислота, проникаючи в шкіру, викликає загальне розширення судин, так що гімнастика судин, що відбувається у вуглекислій ванні, не створює підвищених вимог до роботи серця, чим і пояснюється широке їх вживання при багатьох захворюваннях серцево-судинної системи. Крім того, вуглекислота, що поступає в організм через шкіру, викликає підвищення концентрації її в тканинах; це викликає рефлекторне підвищення дихальної функції, що також корисне при дихальних захворюваннях. Сірководневі ванни сприяють різкому розширенню шкірних судин (реакція почервоніння), що значно полегшує роботу серця. Дія сірководню різко покращує функції шкіри і перебіг регенеративних у ній процесів, живить її. Ці ванни сприятливо впливають на процеси обміну речовин, посилюють виведення з організму продуктів розпаду білків і нормалізують жировий обмін, а також посилюють процеси імуногенезу. В результаті посилення обміну речовин стимулюється виведення з організму різних токсичних продуктів, як тих, що утворюються в організмі, так і тих, що надходять ззовні. Сірководневі ванни є дуже цінними при лікуванні низки захворювань серцево-судинної системи, пов'язаних із порушеннями обміну речовин, при хронічних запальних та обмінних захворюваннях кісток, суглобів, м'язів та периферійних нервових закінчень, при хронічних професійних отруєннях, при шкірних та інших захворюваннях. Радіоактивні радонові ванни діють випромінюванням як на поверхню шкіри, так і на внутрішні органи. Радонові ванни застосовують як знеболюючий засіб, при захворюваннях суглобів, гіпертонічній хворобі, неврозах із серцево-судинними проявами.