При враженні людини електричним струмом можливий будь-який шлях замикання електричного кола через її тіло. Найнебезпечнішим є замикання струму через серце і органи дихання, а також дотик до струмопровідних частин чутливими до струму місцями. Струм у тілі людини проходить по тканинах з меншим питомим опором.

Основними чинниками повітряного середовища, які впливають на ступінь враження людини електричним струмом є волога, температура, атмосферний тиск, електричні та магнітні поля.

Приміщення за ступенем безпеки враження класифікуються на приміщення з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні та без підвищеної небезпеки.

ЗАСОБИ І ЗАХОДИ ДЛЯ ЗАХИСТУ ВІД УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Для захисту людей від ураження електричним струмом нормативними документами передбачено:

ізоляцію струмопровідних частин;

електричний розподіл мереж;

малу напругу;

захисне заземлення;

занулення;

захисне вимикання;

зрівнювання та вирівнювання потенціалів;

блокування;

огороджувальні пристрої;

знаки безпеки та плакати;

попереджувальну сигналізацію;

засоби захисту та запобіжні пристрої.

Надійність роботи електроустаткування повною мірою залежить від стану ізоляції його струмопровідних частин. Для ізоляції вибирають діелектричні матеріали потрібної товщини і форми.

Електричні мережі з великими розгалуженнями мають активний опір ізоляції і значну ємність відносно землі. Тому дотик до струмопровідних частин є небезпечним для життя людини.

Для зниження небезпеки враження електричним струмом мережу з великими розгалуженнями розподіляють на невеликі мережі за допомогою роздільних трансформаторів. При цьому збільшується опір ізоляції на ділянці, де використовується такий трансформатор, і ти самим знижується небезпека враження електричним струмом.

За діючими нормативними документами з метою електробезпеки використовують знижувальну напругу. Це номінальна напруга між фазами і стосовно до землі не більше 42 В змінного струму і 110 В постійного струму. Для отримання малої напруги використовують двообмотні трансформатори.

Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання металевих неструмопровідних частин електроустановки із землею з метою забезпечення електробезпеки. Воно призначене для зменшення до безпечного рівня напруги дотикання під час замикання напруги на корпус електроустановки. Захисне заземлення використовують в мережах напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю і в мережах напругою вище 1000 В незалежно від нейтралі.

У підземних виробках заземленню підлягають корпуси машин, апаратів, трансформаторів, каркаси розподільних пристроїв, металеві оболонки кабелів, корпуси муфт та ін., а також трубопроводи, сигнальні троси, розташовані у виробках, в яких є електроустановки і провідники.

Захисне заземлення здійснюється за допомогою електричного з'єднання металевих частин електрообладнання із заземленими електродами (заземлювачами). Заземлювачі поділяються на головні та місцеві. Головні розміщуються у зумпфах та водозбірниках, а місцеві - в штрекових стічних канавках та ін.

Мал.9. Улаштування заземлювачів: а - у водостічних канавках; б - за допомогою труби у виробці; 1 - провідник; 2 - заземлювальний електрод; 3 - дрібна порода або пісок; 4 - шпур

Як заземлювачі у зумпфі чи водозбірнику слід застосовувати сталеві листи площею 0,75 м² та товщиною 5 мм, в штрекових стічних канавках сталеві смуги площею 0,6 м² і товщиною 3 мм (мал.9а).

Як заземлювачі у виробках без стічної канавки допускається використовувати сталеві труби діаметром 30 мм, довжиною 1,5 м (мал.9б). Стінки труб повинні мати на різній висоті отвори діаметром 5 мм. Труба розміщується в пробуреному шпурі 1,4 м. В підземних виробках шахт повинна монтуватись загальна мережа заземлення (мал.10), до якої приєднуються всі об'єкти, що підлягають заземленню, а також головні і місцеві заземлювачі. Кожен об'єкт, що підлягає заземленню повинен бути приєднаний до збірних заземлювальних провідників або заземлювача за допомогою окремого відгалуження із сталі з перерізом не менше 50 мм².

Мал.10. Схема захисного заземлення в шахті: 1-загальна заземлююча мережа; 2-головний заземлювач у водозбірнику; 3-заземлення обладнання дільничої знижувальної підстанції; 4-заземлення обладнання на гірничій дільниці; 5-заземлення кабельної муфти; 6-головний заземлювач у зумпфі.

Загальний перехідний опір заземлювального пристрою не повинен перевищувати 2 Ом. Залежно від призначення плакати поділяють на:

1) застережні - "Під напругою - небезпечно для життя";

2) заборонні - "Не вмикати - працюють люди";

3) дозволяючі - "Працювати тут";

4) нагадуючі - "Заземлено".

Електрозахисті засоби призначені для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, поділяються на ізолюючі (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізольованими ручками тощо); огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо).

Ізолюючі електрозахисті засоби поділяються на основні та додаткові (Табл.2).

Таблиця 2. Класифікація ізолюючих електрозахисних засобів.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ УРАЖЕННІ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Перша допомога при нещасних випадках дії електричного струму складається з двох етапів:

звільнення потерпілого від дії струму;

надання йому першої допомоги.

При ураженні електричним струмом потрібно використовувати такі безпечні методи:

вимикати напругу рубильником або вимикачем;

забезпечити безпеку шляхом захисного вимикання аварійної ділянки або мережі в цілому.

Якщо вимикання не може бути виконане досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмоведучих частин, до яких він торкається. При цьому особа, яка надає допомогу повинна пам'ятати, що не можна доторкатись до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Особі, яка надає допомогу, треба також стежити за тим, щоб не доторкнутись до струмоведучої частини і не опинитися під напругою. Для звільнення потерпілого від струмоведучих частин або проводу до 1000 В користуються сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелектричним предметом (мал.11а).

а) б) в)

Мал.11. Звільнення потерпілого від дії струму до 1000 В.

За необхідністю проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубують сокирою з дерев'яним сухим топорищем (мал.11б).

Відтягувати потерпілого від струмоведучих частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до оточуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпілого (мал.11в).

Особа, яка надає допомогу, повинна ізолювати себе. Можна, наприклад, надіти діелектричні рукавиці (мал.12) або обмотати руки шарфом, накинути на потерпілого прогумовану тканину або стати на гумовий килимок, чи суху дошку або будь-який предмет, що не проводить електричний струм.

Мал.12. Електрозахисті засоби: а - ізолюючі штанги, б - ізолюючі кліщі, в - діелектричні рукавиці, г - діелектричні боти, д - діелектричні калоші, е - гумові килимки й доріжки, ж - ізолююча підставка, з - інструмент з ізольованими ручками, и - струмовимірювальні кліщі

Під час звільнення потерпілого від струмоведучих частин, що перебувають під напругою вище 1000 в, треба надіти діелектричні рукавиці, взути гумові боти і діяти штангою або ізолюючими обценьками (мал.13).

Мал.13. Звільнення потерпілого від дії струму вище 1000 В.

При доторканні струмопровідної частини до землі, слід діяти за правилами крокової напруги.

Якщо потерпілий дихає слабо, а серцева діяльність нормальна, необхідно розпочати робити йому штучне дихання.

За відсутністю ознак життя (немає дихання, серцебиття і пульс відсутні,

зіниці розширені і не реагують на світло) треба вважати, що потерпілий у стані клінічної смерті і терміново приступати до його оживлення - штучного дихання і зовнішнього масажу серця.

Підготовка до штучного дихання:

1. Звільнення потерпілого від одягу - розв'язати галстук, розстебнути комір сорочки тощо.

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню - стіл або підлогу.

3. Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю, підкласти під голову валик із згорнутого одягу (мал.14а).

4. Пальцями обслідувати порожнину рота і якщо там є кров, слиз тощо, їх необхідно видалити, вийнявши також зубні протези; за допомогою носовичка вичистити порожнину рота (мал.14б).

а) б)

Мал.10. Підготовка до штучного дихання

Виконання штучного дихання.

Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи).

Роблять глибокий вдих, притискують свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тканини (носовичок, бинт тощо) (мал.15).

вдих видих

Мал.15. Виконання штучного дихання

Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здійснюється по розширенню грудної клітки при кожному вдуванні. При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднувати штучний вдих з початком самостійного вдиху.

Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Зовнішній масаж серця.

Треба знайти розпізнавальну точку - знизу грудної клітки над животом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а поверх - долоню другої руки.

Потім ритмічними рухами натискають на грудину (з частотою 60 разів на хвилину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 15 стискань грудної клітки. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звузяться протягом кількох секунд зіниці, порожевіє шкіра обличчя і губи, з'являться самостійні вдихи.

Література

1. Закон України "Про охорону праці".

2. Нанаев К.И. Горные машины. Москва: "Высшая школа", 1980.

3. Мирский С.В. Горная электротехника. Москва: "Высшая школа", 1979.

4. Атабеков В.Б. Ремонт электрооборудования промышленных предприятий. Москва: "Высшая школа", 1979.

5. Воронина А.А. Безопасность труда в электроустановках. Москва: "Высшая школа", 1984.

6. Хаджиков Р.Н., Бутаков С.А. Гірнича механіка: Підручник для технікумів. - 6-е видавн., 1982, 407 с.

7. Васильчик М.В. Основи охорони праці: Підручник для учнів ПТУ. Київ: "Просвіта", 1997.

8. Тарасов В.И. Горное дело. Москва: "Высшая школа", 1974.

Размещено на Allbest.ru