Обґрунтування комплексу методів геофізичних досліджень свердловин при розвідці Носачівського апатит-ільменітового родовища

Пульт керування забезпечує приймання, розділення й обробку у чотирьох ідентичних вимірювальних каналах статистично розподілених імпульсів, що надходять на його вхід по одножильному або трижильному кабелю для запису відповідних кривих радіоактивного каротажу.

Для живлення електронних блоків пульта керування служить блок стабілізованих напруг 10, а для живлення свердловинного приладу стабілізованим струмом - стабілізатор струму 9.



Рис. 5.2.2 Функцірнальна схема пульта керування апаратури КУРА-2М

Вихідні імпульси блока розділення надходять на входи вимірювальних каналів, що являють собою вимірювачі середньої частоти прямування імпульсів. До складу вимірювачів входять нормалізатор 15 (формує імпульси однакової амплітуди і тривалості, що зручно при їх реєстрації)), перетворювач частоти прямування імпульсів у постійний струм, виконаний за схемою з дозуючою ємністю 16, і підсилювач постійного струму 17. При перемиканні дозуючої ємності перемикачем „Масштаб” можна ступінчато змінювати в кожному каналі діапазон реєстрації максимальної кількісті імпульсів (від 3000 імп/хв до 384000 імп/хв) при кратності 2. Перетворення нормалізованого імпульса в постійний струм залежить від сталої часу ф (вимірюється в секундах) перетворювача, під якою можна розуміти час, протягом якого імпульс перетворюється в постійний струм. Перемикання сталої часу здійснюється перемикачем „Постоянная времени” й може бути установлена 0,75;1,5;3 і 6 секунд. Зі збільшенням ф зменшується вплив статистичних флуктуацій на результати вимірів. При вимірах натурального фона ф установлюють максимальною, що забезпечує вимір вихідного струму з незначним відхиленням від середньої величини.

При запису кривих радіоактивного каротажу стала часу ф в каналах розраховується згідно з формулою

ф = 5·10³/ 2² I_сер (8),

де - допустимий рівень впливу статистичних флуктуацій (наприклад, для методу ГК вона складає 0,15), I_сер - середня швидкість лічби по свердловині (імп/с). Оскільки середня швидкість лічби в каналі ГК значно менша від її значення в каналі штучної радіоактивності, то ф в каналі ГК установлюється більшою, ніж у каналі штучної радіоактивності. Так, наприклад, при запису кривої ГК ф переважно вибирають 3 с, а при запису кривих штучної радіоактивності - 0,75 - 1,5 с.

Вихідні струми вимірювачів, пропорційні середній частоті прямування імпульсів, подаються на входи каналів панелі масштабів каротажної станції для реєстрації каротажним осцилографом, або з панелі масштабів - на вхід аналогово - цифрового перетворювача цифрового реєстратора „Фозот”.

Для установки масштабів запису кривих і перевірки роботи апаратури в панелі керування використовується калібратор, до складу якого входять кварцовий автогенератор 6, дільник частоти 7 і таймер 8. Від калібратора на вхід кожного з вимірювачів середньої частоти імпульсів можна подати стандатризовані імпульси з частотою прямування 1, 10, 25, 50, 100, 200, 400, 800, 1600, 3200 імп/с при позиції „Калібратор” перемикача S1. При позиції „Скв. прибор” цього перемикача канали панелі керування реєструють імпульси свердловинного приладу.

П'ятирозрядний десятковий лічильник імпульсів , незалежно від позиції перемикача S1, забезпечує лічбу кількості імпульсів у кожному з каналів пульта керування з експозиціями, що визначаються автоматично таймером 8 при позиції відповідного перемикача „1 с”,”10 с”,”100 с”, або по секундоміру при позиції „”. Імпульси з виходу будь - якого каналу пульта керування подаються на вхід лічильника через логічний елемент 11, індикація числа зареєстрованих імпульсів здійснюється цифровими індикаторами 14, керування якими відбувається дешифратором 13. Запуск і зупинка лічильника забезпечується відповідними кнопками.

У пульті керування розташований блок його живлення 10 і блок 9 живлення стабілізованим струмом свердловинного приладу. Контроль живлення здійснюється по відповідному стрілковому індикатору на пульті керування. Контроль нульових сигналів на виході кожного каналу пульта керування провадиться при їх закорочених входах відповідними кнопками. [16].

Розглянемо структурну схему модуля ГК - М при цифровій реєстрації природної радіоактивності у свердловині, який є типовим для приладів радіоактивного каротажу інтегрального типу (рис. 5.3). Модуль містить об'єднані в комбінований блок 1 блок детектування гамма - квантів 3 та електронний блок 2, що забезпечує живлення блока детектування й первинну обробку інформації, що надходить від нього. Реєстрація гамма - квантів у блоці детектування здійснюється двома сцинтиляційними детекторами з кристалами NaJ (Tl) розмірами 30 х 70 мм і фотопомножувачами ФЕП-74А, електричні імпульси з яких надходять на дискримінатор 5, що забезпечує необхідне підсилення й обмеження амплітуди вхідних імпульсів, а також перерахунок середнього прямування інформаційних сигналів і їх формування за амплітудою і тривалістю.



Рис. 5.2.3 Модуль ГК

Вихідні імпульси дискримінатора подаються на вхід телеметричної лінії зв'язку (ТЛЗ) 6 і передається на поверхню по жилах кабелю.

Порядок проведення робіт на свердловині при гамма-каротажі

Перед запуском свердловинного приладу у свердловину його ставлять вертикально у певному місці, це ж роблять після закінчення вимірів і на діаграмній стрічці фіксують нуль індикатора, відхилення від калібратора згідно із заданим масштабом. відхилення від натурального фону і від робочого еталону. Після цього свердловинний прилад опускають у свердловину на заданий інтервал дослідження. У процесі спуску контролюють роботу апаратури по відхиленню гальванометра. Налаштовують схему відбиття міток глибин. як і в інших методах.

У призабійній частині свердловини ще раз контролюють відхилення від калібратора: якщо відхилення змінилось, то його встановлюють до заданого значення, яке було на поверхні.

Здійснюють запис кривої. У процесі запису контролюють, особливо максимальне відхилення з тим, щоб визначити інтервал, де крива виходить за межі лінійної частини еталонування графіка з тим, щоб після закінчення запису повторно перекрити ці інтервали на більш грубому діапазоні. [12].

Діапазон змінюють до тих пір, поки запис не буде здійснений в межах лінійної частини, при цьому виставляють відхилення від калібратора і нуль індекатора на цих діапазонах згідно з заданим масштабом.

При основному запису раніше каротований інтервал перекривають в об'ємі 50 м, у цьому об'ємі здійснюється контрольний запис. Похибка вимірювань між основним і контрольним записом повинна бути в межах, що відповідає даному типу апаратури.

Якщо у розрізі свердловини зустрінуті аномалії радіоактивності, то на цих інтервалах здійснюють перезапис кривої так, як описано вище. Ці ж аномалії деталізують у масштабі глибин 1:20, 1:50. Деталізацію аномалій підвищеної радіоактивності деталізують зразу, якщо вони складають 100 мкР/год або 7,2 пА/кг, без введення поправок. Аномалії підвищеної радіоактивності взагалі деталізують тоді, коли вони досягають 30 мкР/год. [18].

Після введення поправок на поглинання гамма-випромінювань, у промивальній рідині, обсадній колоні і у цементному кільці

(5.2.8)

де Пв-Пт-Пц - коефіцієнт поглинання в % у воді.

Якщо свердловина заповнена глинистим розчином, то товщину глинистого розчину переводять в еквівалентний шар води.

(5.2.9)

де d - діаметр свердловини в місці аномалії

d_сп - діаметр свердловинного приладу

д - густина промивальної рідини в г/см³.

Після виконання цих робіт здійснюють подальшу деталізацію пластів. При цьому записують одну деталізаційну криву, а при деталізації зон високої радіоактивності записують дві криві. Після цього прилад вилучають на поверхню і фіксують на діаграмі ті ж самі вихідні дані.

Швидкість підйому для апаратури типу „КУРА” становить 600 м/год.

Гама - каротаж (ГК) проводився свердловинним приладом “КУРА-2”, який попередньо був градуйований відповідно до вимог „Інструкції по ГК при масових пошуках урану”. Записи „натурального фону” і „робочого еталону” здійснювалися на тих діапазонах, на яких проводилася реєстрація кривих.

Градуювання апаратури проводилося з джерелом випромінювання, при розміщенні центрів детектора і джерела на висоті не менше 2 м від поверхні землі. При градуюванні використовувалося еталонне джерело г-випромінювання Ra²²⁶, яке має індивідуальний паспорт і зберігається в заводському контейнері. Враховуючи систематичну роботу приладів, градуювання виконувалося один раз у три місяці, а також після заміни монокристалів, ФЕУ та інших ремонтних робіт.

Всі аномалії ГК деталізувалися двічі в масштабі 1:50, при визначенні інтервалів деталізації передбачався вихід у нормальне поле не менше, ніж на 1м в обидва боки від аномальної зони. Для оцінки якості ГК проводилися виміри робочим еталоном, повторні виміри на кожній свердловині, контрольні виміри іншим приладом. Похибка вимірів ГК на ділянці робіт становила не більше 10%.

5.2.3 Гама-гама каротаж щільнісний (ГГК-Щ)

Гама-гама каротаж щільнісний (ГГК-Щ) проводився апаратурою „КУРА-2” одночасно з ГК. Як джерело випромінювання гамма-квантів, використовувався радіоактивний ізотоп Со⁶⁰, зонд являє собою свинцевий екран 10см довжиною. Цей метод є основним при визначенні меж рудних тіл, оскільки щільність апатит-ільменітових руд значно більша, ніж щільність вміщуючих порід. [17].

Негативні аномалії (стосовно вміщуючих порід) тим більші, чим більш багаті руди. Довжина зонда „L” і настроювання апаратури визначалися дослідним шляхом. Для контролю якості діаграм виконувалися повторні записи до 10% від основного.

Для загальної оцінки можливості використання ГІС з метою визначення відсоткового вмісту ТіО₂ був проведений каротаж методом ГГК-С (селективний) в двох свердловинах.

Каротаж проводився радіометром РУР-2 (одноканальний варіант) з використанням джерела гама-квантів малої енергії < 200 кев Аm²⁴¹, довжина зонду 5 см.

Істотним недоліком методу ГГК-С є, в даному випадку, те, що визначається сумарний вміст титану та інших більш важких елементів, зокрема заліза.

Метрологічне забезпечення апаратури радіоактивного каротажу здійснювалося при періодичній перевірці стандартності робочих приладів (один раз у квартал), систематичній перевірці стандартності й калібрування перед кожним дослідженням у свердловині і після нього. Це забезпечення регламентувалося ОСТ-41-06-164-81.

5.2.4 Метод електродних потенціалів (МЕП)

Каротаж методом електродних потенціалів (МЕП) здійснювався двухелектродним зондом MN. Різниця потенціалів вимірялася між двома електродами, один з яких (М) представлений у вигляді притискного, який доторкається до стінки свердловини, а другий (N) - у вигляді з'єднаних між собою двох циліндрів довжиною по 10см, які перебувають у буровому розчині. Електроди зондів МЕП виготовлені з цинку, що визначає їх достатню механічну міцність, стабільність електродного потенціалу (МЕП = -0,76мв) і відсутність впливу сторонніх іонів, які присутні в розчині. Крива МЕП записувалася так, що амплітуда відхилення приладу в трубах була не менше 3см. Для контролю якості діаграм, в обов'язковому порядку, виконувалися виміри в трубах і повторні записи.

Методом МЕП визначають місця скупчення вкрапленості сульфідів, графіту (які відзначаються позитивними аномаліями), а також зон тріщинуватості та каверн (негативні аномалії). При запису кривих МЕП, як перешкода, великий вплив має бурове мастило КАВЗ, оскільки воно є діелектриком.

5.2.5 Свердловинна магніторозвідка

Свердловинна магніторозвідка виконувалася апаратурою КМВ-38. При цьому реєструвалася магнітна сприйнятливість порід ( ).

Оцінка якості вимірів проводилася за результатами повторних вимірів, а також за характером запису при вході свердловинного прибору в обсадну колону.

Магніторозвідка і метод ГГК-Щ є основними методами для визначення меж апатит-ільменітових руд. Це пояснюється тим, що в рудах є магнітні мінерали. Градуювалась апаратура до і після каротажу тестами з магнітною сприйнятливістю 360х10^-6 од. Сі; 600х10^-6 од. Сі.

5.2.6 Інклінометрія

Визначення просторового положення свердловин здійснювалося за допомогою інклінометру «Мир-36». Прилади регулярно перевірялися на еталонному столі «УСІ - 2», про що є відповідні записи в журналах. Точність визначення магнітного азимуту, при відхиленні свердловини від вертикалі на величину, що не перевищує 4°, становить ± 5°, точність визначення кута нахилу ± 0°30ґ. Виміри виконувалися через 20 секунд після зупинки приладу на точці. Глибини точок виміру визначалися по мітках на кабелі.

Викривлення свердловини вимірюють магнітоелектричними інклінометрами в окремих точках свердловини через 20 - 25 м у вертикальних свердловинах і через 5 - 10 м - у нахилених. Перший вимір виконують на 2 - 3 м вище зупинки приладу на вибої свердловини, щоб переконатись у збігові його осі з віссю свердловини, а наступні 2 - 3 виміри - через інтервали 5 - 10 м. Азимути вимірюються на відстані не менше 5 м від башмака колони або залишених у свердловині металічних предметів. Через кожні 5 точок у вертикальних свердловинах і в кожній точці в нахилених свердловинах виконують контрольні виміри, піднімаючи прилад вище основної точки на 1м. При сумнівних вимірах або різких змінах викривлення інклінометр установлюють на попередню точку й виміри проводять через 5 - 10 м.

Основні виміри викривлення свердловини гіроскопічним інклінометром ІГ - 36 проводять при спускові, а контрольні - при підйомі. Швидкість спуску приладу в точку виміру і його підйому не повинна перевищувати 120 м/год. Виміри виконують не менше ніж через 5 с після установки приладу на точку. Глибини розташування точок визначають по лічильнику глибин і по мітках на кабелі.

5.2.7 Кавернометрія

Каверноміри вимірюють середнє значення діаметра свердловини, а каверноміри-профілеміри середнє значення діаметра і два профілі свердловини у двох взаємоперпендикулярних напрямках.

Для визначення діаметра свердловини застосовують прилад типу СКП.

У приладі СКП кожна пара важелів відповідає своєму профілю, а кожен важель має окремий датчик. Датчики з'єднані попарно.

Кавернограми записуються в масштабі глибин 1:200. У свердловинах на воду застосовується масштаб запису кавернограм і профілеграм в основному 5 см/см, а при деталізації - 2 см/см. Точкою запису кавернограми є нижні кінці важелів каверноміра.

Перед підключенням каверноміра до кабелю вимірюють опір ізоляції його схеми і визначають призначення жил.

Масштаби запису всіх кривих виставляються за відомим розкриттям важелів. Для цього використовують калібрувальні пристрої. Після установки масштабу запису фіксують відхилення гальванометра від декількох кілець відомого діаметра, при цьому масштаб запису виставляється за формулою:

, (5.2.10)

де: l - відхилення гальванометра;

d_к - діаметр кільця;

n_d - потрібний масштаб запису;

При установці масштабу запису профілеграм відомі розкриття важелів задають за допомогою калібрувального ромба, виставляючі профілі по великій і малій його діагоналі (відповідно 400 і 200 мм). При цьому добиваються відхилень:

, (5.2.11)

де d₁ - мала діагональ ромба;

d₂ - велика діагональ ромба.

У каналі діаметра маємо відхилення:

(5.2.12)

Регулюванням сталої за напругою добивається потрібних відхилень у кожному каналі відповідно до заданого масштабу запису. Після цього ромб розвертають на 90є. Відхилення повинні помінятись місцями, а в каналі діаметра відхилення повинні залишатись без змін. Якщо при установці масштабу запису кривих профілеграм отримали відхилення l₁ і l₂, то у каналі діаметра встановлюють відхилення, рівне їх півсумі.

Перед початком і після закінчення робіт у свердловині на фотопапері фіксується нуль або відхилення при складених важелях та відхилення при складених важелях та відхилення від калібрувальних кілець (ромба). Швидкість підйому СП залежить від технічного стану свердловини, і вибирається 1000-2000 м/год. Незалежно від величини інтервалу досліджень обов`язково записують кавернограму і профілеграми в колоні у об`ємі не менше ніж 10 м з відбиттям башмака колони. Раніше проведені дослідження перекриваються в об`ємі не менше 50 м.

Після установки масштабу запису каверномір опускають на інтевал досліджень і по команді з поверхні розкривають важелі.

Похибка вимірювання діаметра оцінюється за результатами повторних вимірювань і по запису в колоні, і не повинна перевищувати + 1,5 см.

Виміри діаметру свердловин проводилися каверномером КМ-2. При наявності обсадної колони передбачався обов'язковий запис каверномером у трубах. Крім того, перед початком і після закінчення робіт проводилися виміри в тарированих кільцях, враховуючи затиснені важелі. На проведення кавернометрії впливає бурове мастило. Кавернометрія проводилася для відбракування аномалій по кривих ГГК-Щ.

5.2.8 Метод електричної кореляції (МЕК)

При проведенні як пошукових, так і розвідувальних робіт застосовувалися методи свердловинної геофізики з метою вивчення електропровідних зон (рудні тіла, тектоніка та ін.), виявлених каротажними методами.

Метод електричної кореляції (МЕК), що є однією з модифікацій методу заряду, виконувався в варіантах “свердловина-поверхня” та “свердловина-свердловина”. Перший варіант застосовувався для визначення елементів залягання лінійних зон підвищеної електропровідності, другий - для вивчення структурних особливостей родовища (морфологія рудних тіл, їх суцільність, ув'язка рудних тіл та окремих прошарків багатих руд при перетині їх різними свердловинами) та пошуків рудних тіл в міжсвердловинному просторі.

В обох варіантах лінія живлення складалася з двох електродів. Електрод А (плюс) заземлювався в свердловині в зоні низького опору, електрод В (мінус) відносився в “нескінченність” - на відстань 1,2-1,5 км. Джерелом живлення служив генератор постійного струму, вимірювальна апаратура - автокомпенсатор АЕ-72.

При проведенні наземних робіт виміри проводилися за схемою градієнту потенціалу установкою М 40 N по кількох (2-5) профілях, відстань між якими складала 40-60 м, крок по профілю - 10 м.

При проведенні робіт методом електричної кореляції в міжсвердловинному варіанті електричне поле вивчалося шляхом вимірювання потенціалу по стволу свердловини з інтервалом 10м. Величина сили струму в лінії живлення складала 0,1-0,4 А, середня відносна похибка визначення електричних параметрів (?U, u) не перевищувала 5%.

6. ОБРОБКА ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МАТЕРІАЛІВ ГЕОФІЗИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

6.1 Інтерпретація кривих стандартного каротажу

Інтерпретація кривих уявного опору (УО).

Для визначення положення покрівлі пласта необхідно від точки “а” відкласти вверх у масштабі глибин діаграми довжину підошвового граді-єнт-зонда. Оскільки крива покрівельного зонда являє собою дзеркальне відображення кривої підошвового зонда, то границю покрівлі становлюють шляхом відкладання довжини зонда вниз від точки (хибного) максимума. Для визначення положення меж пласта по кривій підошвового градієнт-зонда необхідно від точок “max” та “min” відкласти униз MN/2,оскільки точка запису відноситься до середини MN.

Для визначення границь пластів низького опору необхідно пом`ятати, що підошва і покрівля пласта високого опору являється відповідно підошвою і покрівлею пласта низького опору, тому підошва пласта низького опору великої товщини на кривій підошвового градієнт-зонда відмічається мінімумом, а покрівлі - максимумом; для покрівельного зонда - навпаки. Правила визначення границь ті ж самі, що і для пластів високого опору.

Навпроти пластів низького опору крива КО йде по нульовій лінії. Положення однієї з границь на кривій градієнт-зондів встановлюють за мінімумом с_к (з урахуванням MN/2), а другу - від початку нульових опорів шляхом відкладання вверх (вниз) довжини підошвового (покрівельного) градієнт-зонда. На кривій потенціал-зонда границям такого пласта відповідають точки, що стоять на АМ/2 від початку (підошва) і кінця (покрівля) нульових знвчень с_к .

При вимірюваннях підошвовим градієнт-зондом у пластах складної будови, товщина яких більше довжини зонда прошарком низького опору відповідають мінімуми і максимуми кривої с_к, а прошаркам високого опору - максимуми і мінімуми, а у випадку покрівельного зонда, - навпаки. Впевнене виділення прошарків можливе тільки тоді, коли товщина кожного з них перевищує MN (для градієнт-зонда), або АМ (для потенціал-зонда).

Інтерпретація кривих самочинної поляризації (СП)

Як відомо, при прямому ході кривої СП (мінералізація пластових вод більша за мінералізацію бурового розчину) позитивні аномалії СП відповідають переважно глинистим породам, сульфідним, поліметалічним, магнетитовим рудам, антрацитам, графіту, бокситам, а від'ємні - піскам, піщаникам, вапнякам, доломітам, ангідритам, кам'яному вугіллю, кам'яній і калійній солі. [4],[11]

Інтерпретація кривої СП утруднюється у зв'язку з різною мінералізацією промивальної рідини і пластових вод, що може зумовити протилежні аномалії в одних і тих же породах (пряма і обернена крива СП).

У пластах товщиною h > 4 d контактам пласта на кривій СП відповідають точки на половині амплітуди кожної гілки аномалії (з боку підошви і покрівлі пласта). У пластах товщиною h < 4 d ширина аномалії h_ф (на половині її амплітуди) більше від товщини пласта h, яку визначають за спеціальними палетками залежності h_ф/d = f (h/d; с_п /с_с). При великому опорові пласта його контакти на кривій ПС зміщуються до основи аномалії й точно їх можна визначити за спеціальними палетками.

Диференціація кривої ПС у рудних свердловинах залежить від того, в якому вигляді проявляється рудний поклад - суцільний він чи вкраплений. У суцільних покладах руд з електронною провідністю аномалії ПС мають чітку форму, а у вкраплених вони занадто згладжені й практично не інтерпретуються

6.2 Інтерпретація кривих гамма-каротажу

Літологічне розчленування розрізу по кривій ГК проводиться відповідно до вмісту нерозчинного залишку. Радіоактивність осадових порід пропорційна їх глинистості, а карбонатних порід - зворотньо-пропорційна вмісту нерозчинного залишку.

Теоретичні криві ГК при однаковій радіоактивності вміщуючих порід симетричні відносно середини пласта.

Фактичні криві ГК відрізняються від теоретичних завдяки впливу постійної часу інтегратора ф і швидкості V_пр переміщення приладу. При великих значеннях V_прф амплітуда аномалії зменшується, і остання стає асиметричною; точки кривої, що відповідають границям пласта, зміщуються у бік руху свердловинного приладу, збільшується фіктивна товщина пласта h_ф (визначається на половині амплітуди аномалії), не включається пропуск пластів малої товщини. Зменшення V_прф призводить до скривлення кривих за рахунок нерівномірного розпаду атомів у часі (статистичні флуктуації).

Як відомо, швидкість запису розраховують за формулою:

,

де h - товщина пласта. Котрий представляє практичний інтерес.

ф - стала інтегратора.

Практично швидкість вибирають такою, щоб V*ф не перевищувала 500.

Для пластів h_п > 1 м при V_прф = 1000, h_п = h_ф; зміщення Z у бік руху свердловинного приладу точок на половині амплітуди аномалії складає менше 10 см.

Для інших значень V_прф величини h_п, Z i V_j оцінюють за спеціальним графіком.

При h_п/d_c > 3 контактам пласта відповідають точки на кривій ГК, у котрих приріст аномалій рівний половині її амплітуди.

За даними ГК у породах визначають загальний вміст радіоактивних елементів.

6.3 Інтерпретація кривих ГГК-Щ

Гама-гама каротаж щільнісний (ГГК-Щ). Цей метод є основним при визначенні меж рудних тіл, оскільки щільність апатит-ільменітових руд значно більша, ніж щільність вміщуючих порід.

За матеріалами пошукових робіт (1986-1989 р.р.) проведено співставлення діаграм ГГК з лабораторними даними визначення щільності зразків керну і вмісту двоокису титану в пробах по свердловині № 92. Результати робіт показані на рисунках 6.3.1 і 6.3.5.

Як бачимо, спостерігається обратна залежність інтенсивності розсіяного -випромінювання Со⁶⁰ від щільності порід. Пласти гірських порід або рудні тіла підвищеної щільності відображаються на діаграмі ГГК пониженими значеннями інтенсивності розсіяного -випромінювання. (рис. 6.3.3, 6.3.4). В той же час, спостерігається досить тісний кореляційний зв'язок між вмістом ТіО₂ і щільністю габроїдів Носачівського родовища. Залежність між цими параметрами описується рівнянням прямої регресії: у = 0,0259х+2,8746

В найбільш сприятливих умовах практично досягнута точність визначення щільності порід в свердловинах методом ГГК і складає 0,03 г/см³, що відповідає приблизно 1% вмісту ТіО₂.(рис. 6.3.1) Отже, при розробці родовища, цілком можливо вико-ристання ГГК, як методу експрес аналізу, для визначення щільності порід і, як наслідок, вмісту ТіО₂ в свердловинах безкернового буріння. Проте для вирішення цієї задачі є більш ефективні інші ядерно-геофізичні методи. Для визначення вмісту ТіО₂ методами ГІС необхідно провести дослідні роботи методами СНГК (спектральний нейтронний гама-каротаж), активаційний спектральний метод.



Рисунок 6.3.2 Діаграма ГГК-Щ в співставленні зі щільністю зразків керну та вмістом TiO₂ в габроїдах свердловини №92

Рис. 6.3.5 Залежність інтенсивності розсіяного гамма-випромінювання від щільності порід та вмісту TiO2 по св.№92 інт. 55-320м.

6.4 Інтерпретація кривих МЕП

Методом МЕП визначають місця скупчення вкрапленості сульфідів, графіту (які відзначаються позитивними аномаліями), а також зон тріщинуватості та каверн (негативні аномалії). При запису кривих МЕП, як перешкода, великий вплив має бурове мастило КАВЗ, оскільки воно є діелектриком. Амплітуда аномалії МЕП залежить від співвідношення площ досліджуваного провідника і електрода М.

При рівності обох площ виміряний електродний потенціал практично дорівнює потенціалу сульфіду. Це означає, що метод ЕП впевнено виділяє у свердловині електронопровідні провідники розмірами в декілька сантиметрів. Зі збільшенням площі ковзного електрода величина ДU_еп напроти сульфідного тіла зменшується.

Якщо, наприклад, площа електрода М перевищує площу сульфіду в 100 разів, то цей сульфід на кривій МЕП практично не виділяється. Положення контактів електронопровідного провідника відповідає точкам на серединах різкого збільшення і зменшення електродного потенціалу з боків підошви і покрівлі покладу (А/2).

6.5 Інтерпретація данних свердловинної магніторозвідки

Матеріали магнітної сприйнятливісті порід ( ) симетричні відносно середини пласта і характеризують ступінь насиченості магнітосприйнятливими мінералами гірськи породи (чим більше амплітуда аномаліі тим вище насиченість магнітосприйнятливими мінералами-у конкретному випадку це титано-ільменіт). Межам пласта відповідають точки середини амплітуди аномалії.

Оцінка якості вимірів проводилася за результатами повторних вимірів, а також за характером запису при вході свердловинного прибору в обсадну колону.

Магніторозвідка і метод ГГК-Щ є основними методами для визначення меж апатит-ільменітових руд. Це пояснюється тим, що в рудах є магнітні мінерали. Градуювалась апаратура до і після каротажу тестами з магнітною сприйнятливістю 360х10^-6 од. Сі; 600х10^-6 од. Сі.

6.6 Інтерпретація даних інклінометрії

Результати точкових вимірів викривлення свердловини представляють у вигляді таблиці кутів, азимутів і дирекційних кутів (при малих кутах викривлення) або у вигляді профілю чи плану свердловини (з додатком таблиці).

Дирекційним кутом називають кут між північним кінцем осьового меридіана (середнього меридіана даної смуги або віссю х географічної координатної сітки даної зони) і заданим напрямом; його відлічують від північного кінця меридіана за стрілкою годинника. Дирекційний кут визначається за формулою

б = А + г D (6.6.1),

де А - магнітний азимут, г - кут зближення меридіанів - кут між осьовим меридіаном і меридіаном у даній точці, D - магнітне схилення (східне зі знаком „ +”, західне зі знаком „-“). Дирекційний кут може бути як позитивним, так і від'ємним. Значення г і D указуються на топографічних картах.

Профіль свердловини будують на геологічних розрізах у відповідному масштабі глибин, починаючи з гирла свердловини. При цьому відкладають відстані між точками вимірів під визначеним зенітним кутом, з'єднуючи кінець попереднього відрізка з початком наступного.

При зенітних кутах понад 2^о будують план свердловини - проекцію стовбура свердловини на горизонтальну площину. При цьому спочатку задаються орієнтованим напрямом, відносно якого за стрілкою годинника відкладають у кожній точці виміру дирекційний кут (або виміряний магнітний азимут), і на отриманому промені наносять величину проекції інтервалу вимірів у заданому масштабі глибин (переважно 1:200), обчисленої за формулою (…). Побудову плану свердловини починають з її гирла, з'єднуючи кінець попереднього відрізка з початком наступного. З'єднавши точки гирла і вибою, отримують загальне зміщення свердловини від вертикалі і його дирекційний кут. Приклад побудови плану свердловини зображений на рис. 6.6.1.



Рис. 6.6.1 Приклад побудови плану свердловини

Програмне забезпечення гіроскопічних інклінометрів дозволяє оперативно видавати проміжні результати досліджень глибини по вертикалі й кривизни свердловини в графічному й цифровому вигляді.

За результатами точкових вимірів магнітоелектричними і гіроскопичними інклінометрами можна побудувати план свердловини з допомогою комп'ютера за відповідною заданою програмою.

6.7 Інтерпретація данних кавернометрії

Кавернограма визначає діаметр свердловини на різних глибинах, це дозволяє визначити місце знаходження башмаку обсадної колони, фільтрів, забезпечити якісну інтерпретацію комплексу методів ГДС , уточнити геологічний розрізу свердловини. Діаметр свердловини котрий відповідає діаметру долота або коронки називається номінальним. Номінальний діаметр відмічається в щільних непроникних породах. Збільшення діаметру- утворювання каверн характерно для глинистих порід і пісковиків,нещільних корінних порід, зменшення - для порід колекторів , в котрі проникає фільтрат бурового розчину. Зменшення діаметру свердловини обумовлене виникненням глинистої кірки на стінках свердловини в результаті фільтрації бурового розчину в пласти.

Кавернометрія проводилася для відбракування аномалій по кривих ГГК-Щ.

6.8 Інтерпретація данних МЕК

Роботи методом електричної кореляції (МЕК) в варіанті “свердловина-поверхня” виконані на родовищі в невеликому обсязі (11 свердловин на пошуковій стадії та 3 свердловини в межах блоку деталізації на стадії розвідки). Обмеженість обсягів робіт, особливо в блоці деталізації, що припадає на село, викликана технічними завадами (електрифікована залізниця, автострада, щільність забудови території) при проведенні електророзвідувальних робіт.

Результати визначення елементів залягання зон підвищеної електро-провідності приведені в таблиці 6.1. Звертає увагу позірна невідповідність в простяганні рудної зони (північно-східне) та зон підвищеної електропровідності (північно-західне субмеридіональне) виявлених МЕК. Це пояснюється тим, що при проведенні робіт, виміри значень градієнту потенціала проводились на профілях, орієнтованих в північно-східному напрямку, що дозволило закартувати окремі рудні тіла, або тектонічні порушення від північно-західного до субмеридіонального напрямків.

Таблиця 6.1 - Елементи залягання зон підвищеної електропровідності.

№ св.	Глибина заряду, м	Азимут профілів, є	Азимут простягання, є	Азимут падіння, є	Кут падіння, є	Опис пройдених порід
1	2	3	4	5	6	7
76	179.6	102	6 26	276 -	90 90	Інт. 178,0-180,6 м - габро-анортозит круп-нозернистий, катаклазований, окварцований, хлоритизований, безрудний; рудний в інт. вище 175,8-178,4 м, де вміст TiO2 - 5-7%
	245.6		22 27	292 297	83 85	В інт. 245,3-246,7 м габро-анортозит розкислений; низькі КО, по МЕП - графіт, сульфіди.
85	157,5	34	314 307	224 217	74 74	Інт. 156,3-158,3 м - змінена порода по габро-анортозитах; вміст TiO2 - 2%. Інт. 158,3-159,6 м - норит змінений зруденілий дрібно-середньозернистий; вміст TiO2 - 4.8%.
	198.0		320 312	230 222	72 72	Інт. 198,0-201,7 м - норити сереньозернисті сірі, слабо хлоритизовані; вміст TiO2 - 3.5%.
	298.5		330 312	240 222	68 66	Інт. 297,5-300,0 м - норит олівінвмісний дрібно-середньозернистий, з вмістом TiO2 - 5%; до глибини 359,5 м норит з вмістом TiO2 - 5,0-6,8%. Глибина свердловини 522,0 м.
86	112.0	59	315	225	50	Інт. 109,6-112,0 м - анортозит крупнозернистий, по тріщинам хлоритизований; вміст TiО2 - 2.1%.
	159.0		302	212	78	Інт. 158,4-160,9 м - анортозит крупно-середньозернистий карбонатизований, окварцований; вміст TiO2 - 1,3%.
86	295.0	59	301	211	46	Інт. 292,0-295,5 м- анортозит середньо-крупнозернистий слабо сосюритизований, карбонатизований; вміст TiO2 - до 1%. Безрудні зони тріщинуватості пов'язані з розломом.
87	108.0	61	344 303	254 213	69 69	Інт. 105,0-106,8 м - норит лейкократовий середньо-дрібнозернистий, вміст TiO2 - 21,7%; КО менше 1000 Ом м в інт. 105,6-108,0 м. Заземлення на 1 м нижче богатих руд і максимума провідності.
	136,0		330 311	240 221	55 55	В інт. 134,8-135,6 м по КО зона зниженого опору, в інт. 135,3-137,5 м за ГГК - руда (6,35% TiO2), лейко-норити дрібнозернисті, сосюритизовані. Заземлення в підошві провідної верстви.
92	96,0	60	335	245	31	Інт. 92,2-98,2 м - контакт габро-анорто-зита з норитом олівіновим світло-сірим дрібнозернистим; за КО - 400 Ом м зона зниженого опору; заряд - в підошві рудних норитів 7,7% TiO2).
	146,0		333	243	22	Інт. 144,2-147,3 м - норит рудний сірий дрібно-середньозернистий окварцований, 25-30% TiO2; низькі КО (менше100 Ом м) в інт. від 134,0 до 158,0 м.
	222,0		333	243	38	Інт. 221,1-222,5 м - норит дрібнозернис-тий, TiO2 - 6-8%; низькі КО (< 400 Ом м).
115	115.0	59	348 330	258 240	63 63	В інт. 98,0-125,0 м - рудна зона в норитах з вмістом TiO2 - 4-5%.
	185.0		335 314	245 224	31 29	Інт. 164,0-197,0 м - кварцовий андезиніт, який складається майже з одного плагіок-лазу, безрудний, зустрічаються одиничні зерна ільменіту.
	216.0		326 311	236 221	28 29	Інт. 197,0-498,0 м - габро-анортозит середньозернистий катаклазований, подрібнений, світло-сірого кольору, плямистий, безрудний.
117	110.0	73	349 341	259 251	66 66	До 115,5 м анортозит світло-сірий, змінений, вміст TiO2 - до 1%.
	154.0		352 345	262 255	64 64	Інт. 115,5-201,5 м -норит олівіновий монцонітизований темно-сірий дрібнозернистий, рудний; TiO2 - 4%.
117	207.0	73	350	260	32	Інт. 201,7-285,5 м - анортозит світло-сі-рий крупнозерн. безрудний (< 0,5% TiO2).
119	110.0		352 325	262 235	76 76	Інт. 65,1-115,7 м - габро-анортозит середньозернистий подрібнений, катаклазований, слабо хлоритизований, лімонітизований, окварцований, слабо розкристалізований, вміст TiO2 - 1%.
	150.0		343 338	253 248	71 71	Інт. 150,2-207,0 м - норит монцонітизований, меланократовий, олівінвмісний, вміст TiO2 - 2-3%.
	210.0		354	264	45	Інт. 207,0-230 м - норит монцонітизований, меланократовий, олівінвмісний, вміст TiO2 - 4-5%.
116	107.0	52	329 320	239 230	80 80	Інт. 95,3-125,8 м - анортозит зеленувато-сірий середньо-крупнозернистий калі-шпатизований, окварцований, безрудний (0,4% TiO2); в інт. 97,4-99,3 м - виві-трелий; в інт. 127,1-136,3 м - жили руд з вмістом TiO2 до 26%.
	169.0		320	230	74	В інт. 163,1-170,8 м - анортозит сірий щільний середньозернистий калішпати-зований безрудний (до 0,5% TiO2).
	198.0		322	232	73	Інт. 194,8-199,5 м - норит дрібнозернистий сірий, з одиничними лусками бурого біотиту, TiO2 - 4,6%; в інт. 199,5-199,85 м - TiO2 -23,4%, а в інт. 199,8-200,4 м - TiO2 - 6,6%.
118	135.0	61	353 311	263 221	73 77	Інт. 130,9-142,5 м - габро-анортозит темно-сірий середньозернистий, спорадично зустрічаються зерна кварцу у вигляді «вічок». Зона провідности - в габро-анортозитах можливі сульфіди, графіт. Різкий пік за МЕП КО (500 Ом м на фоні 4-5 тис. Ом м). В інт. 135,4-135,7 м; 135,9-136,5 м TiO2 - 2%.
	186.0		336 318	246 228	57 58	В інт. 186,4-187,4 м знижений КО до 1000 Ом м на фоні 3-4 тис. Ом м в норитах олівінових темно-сірих дрібнозернистих біотитвмісних, TiO2 - 5%.
118	221.0	61	326 318	236 228	55 57	Інт. 220,2-221,4 м - норит олівіновий темно-сірий дрібнозернистий з бідним апатит-ільменітовим зруденінням, (TiO2 - 4%); зона зниженого опору (КО біля 1000 Ом м на фоні 2000 Ом м).
121	146.0	68	353 342	263 252	53 53	До глибини 202,9 м норит монцонітизований світло-сірий середньозернистий слабо зруденілий тонким ільменітом по всій масі породи, вміст TiO2 - 4,5%.
	212		325 316	235 226	25 25	В інт. 202,9-307 м - анортозит строкатий катаклазований середньо-крупнозерни-стий ділянками змінений, TiO2 - 1,5%. Слабо виражений перехід градієнт-по-тенціалу через «0» визначається не впевненно.
1801	100	60	16 8	286 278	53 53	В інт. 100,0-102,8 м жила дуже богатих руд, виділених за ГГК-Щ (max в інт. 100-101,8 м); ж - 350 од.; КО - 50-100 Ом м (інт. 100,0-103,0 м); МЕП до 80mV (інт. 100,0-101,4 м). В інт. 100,0-117,8 м рудна зона: норити з вмістом TiO2 - 10,3-21,6%
1902	130	40	320 330	50 60	84 84	Богаті руди в рудній зоні (інт. 122,0-169,7м) за ГГК-Щ (інт. 122,0-144,5 м), ж - 250-600 од. (інт.122,0-144,5 м) та зона низьких опорів (КО - 100-400 Ом м) в інт. - 123,3-145,2 м; в інт. 124,2-130,8 м ж максимальна.
2003	125	40	347 337	77 67	58 58	В інт. 112,1-440,0 м знижене КО (500-600Ом м); max ГГК-Щ (інт. 124-126,4 м), підвищене значення ж (200-350 од.) в інт. 115,0-129,0 м; рудна зона в норитах (інт. 111,9-163,2 м TiO2 - 10,7-36%), а в інт. 124,5-126,6 м - TiO2 - 25,4-27,6%.

Метод заряду, проведений в площинному варіанті при заземленні в рудні тіла в свердловинах № 65 та № 92, коли профілі спостережень на денній поверхні були орієнтовані на північний захід, показав дійсний північно-східний напрямок простягання рудної зони в цілому, що підтверджено геологічними даними.

Метод електричної кореляції в варіанті “свердловина-свердловина” також виконаний в обмежених обсягах через те, що більшість свердловин пробурені на приватних городах і виявилися недоступними для подальших досліджень через їх ліквідацію, згідно договору, відразу після закінчення буріння та каротажу.

На стадії пошуків МЕК проведено в свердловинах №№ 04-05 та 012-013; за звітний період - в 9-ти свердловинах (№№ 1601-1604, 1702-1704, 1902-1903).

Основні обсяги робіт виконано з метою кореляції рудних перетинів. Незалежно від абсолютного значення співпадання максимуму кривої потенціалу з рудним інтервалом вважається доказом суцільності зруденіння, що загалом не завжди вірно. При зарядженому квазіеквіпотенціальному провіднику в місці його перетину іншою свердловиною значення потенціалу завжди буде максимальним. Проте, максимум потенціалу спостерігається також при перетині усамітненого незарядженого провідника, що знаходиться між джерелом струму і профілем спостереження.

Дані для висновку про ступінь електричного зв'язку між рудними інтервалами, що використовуються для характеристики суцільності зруденіння, отримувались шляхом послідовних вимірів по одній із свердловин при зарядах в рудні інтервали інших свердловин, або шляхом прямих і зворотних вимірів між двома свердловинами.

Розподіл потенціалу не змінюється при розташуванні джерела струму в різних місцях в одному і тому ж еквіпотенціальному рудному тілі.

На рисунках у вигляді графіків потенціалу відображені результати кореляційних спостережень в свердловинах, що знаходяться на профілях №№ 16, 17, 19.

Найбільш повно роботи проведені по лінії розрізу № 16 (рис. ). За наведеними вище ознаками рудні інтервали в свердловинах 1601 > 1602 > 1603> 1604 чітко ув'язуються між собою за даними прямих і зворотних вимірів, а місцеположення максимуму потенціалу по св. № 1604 не змінюється при розміщенні джерела струму (зарядів) в інших свердловинах. Це свідчить, що рудні інтервали корегуються між собою і належать до одного рудного тіла.

В той же час значення потенціалу в св. №№ 1601, 1602 значно вищі ніж в св. №№ 1603, 1604. Така різка зміна потенціалу характерна для перетину свердловиною рудного тіла недалеко від його кінця. Найбільше значення потенціалу в свердловині № 1602 може свідчити про порушення суцільності рудного тіла в проміжку між свердловинами №№ 1602 та 1603, що може бути спричинене розломом зі зміщенням, або кулісоподібним заляганням окремих прошарків багатих руд в межах одного рудного тіла.

Між лініями розрізів рудні тіла ув'язуються в свердловинах №1603-1903, 1703-1902, 1704-1902, 1704-1903 (рис. 2.72-2.76).

Сукупна обробка даних каротажу та МЕК дає можливість провести ідентифікацію рудних тіл, а за даними буріння визначити елементи залягання пласта при його перетині трьома свердловинами, які не лежать на одній прямій. Так підрахунки елементів залягання для рудного тіла, що розкрите свердловинами:

№№ 1603 (гл. 166,0 м, альтітуда - 13,3 м), 1704 (гл. 171,0 м alt -26,0 м), 1903 (гл. 131,0 м alt + 26,4 м) дають простягання 83є, азимут падіння 173є, 23є. Для цього ж рудного тіла перетнутого свердловинами №№ 1704 (гл. 171,0 м alt -26,0 м), 1902 (гл. 130,0 м, alt + 33,4 м), 1903 (гл. 131,0 м alt + 26,4 м) - простягання 95є, аз падіння 185є 22є. Близькі значення елементів залягання підраховані за двома варіантами підтверджують достовірність ув'язки рудних інтервалів методом електричної кореляції.

Рис. 6.8.1 Результати робіт методом електричної кореляції по профілю №16.



Рис. 6.8.2 Результати МЕК по профілю №17 (умовні позначення на рис. 6.8.1)



Рис. 6.8.3 Результати МЕК по профілю №19 (умовні позначення на рис. 6.8.1)

Рисунок 6.8.4 Результати МЕК в свердловинах між профілями № 16-19



Рисунок 6.8.5 Результати МЕК в свердловинах між профілями № 16-17

родовище інтрузія норит свердловина

Рисунок 6.8.6 Результати МЕК в свердловинах між профілями № 17-19

Рис.6.8.7 Результати МЕК між свердловинами №1704 та 1903 .

Результати робіт МЕК, хоча через певні причини вони виконані в явно недостатньому обсязі, підтверджують досить високу ефективність методу при вивченні структури рудних покладів та ув'язки рудних інтервалів при геологічних побудовах.

7. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров`я та працездатності людини в процесі праці. [13]

7.1 Виробнича санітарія

Всі робітники перед виїздом на полігон повинні пройти медичне обстеження і при необхідності зробити профілактичні щеплення для уникнення інфекційних захворювань. Окрім того, для робітників проводиться інструктаж з питань санітарії та гігієни. До польових робіт не допускаються особи, котрі мають виразкові захворювання, захворювання крові, нирок, глаукомою, психічні захворювання, а також травматичні ушкодження.

Не дозволяється приймати на роботу в польові партії осіб віком до 16 років, а при проведенні робіт у пустелях, напівпустелях, ненаселених і тундрових місцевостях - до 18 років. Кожен робітник повинен вміти надавати першу медичну допомогу.

Особливо слід приділяти увагу профілактиці різних захворювань (енцефаліт, малярія, бруцелез тощо). [13]

У польовому підрозділі повинні суворо виконуватись вимоги санітарії і особистої гігієни. Місце стоянки і житлові приміщення слід тримати в чистоті. Для сміття необхідно видіілити спеціальне місце на відстані не ближче 50 м від житлових приміщень.

7.2 Техніка безпеки при проведенні ГДС

1. ГДС проводиться у спеціально підготовлених свердловинах.

2. Забороняється монтаж геофізичної апаратури на свердловині без підпису акту готовності до ГДС, що підписується геологом, буровим майстром та начальником каротажного загону. В акті вказуються відомості про конструкції свердловини, промивальну рідину, роботи по підготовці свердловини, про особливі умови проведення робіт.[18]

3. Підготовка до ГДС. Свердловина повинна забезпечувати спуск і підйом кабелю протягом часу, необхідного для проведення всього комплексу ГДС.[9]

4. Бурова повинна мати під`їзні шляхи, що забезпечують безперешкодний під`їзд до бурової і каротажної станції, горизонтальну робочу площадку з містком для установки каротажних автомобілів. Всі сторонні предмети між робочою площадкою і гирлом свердловини повинні бути прибрані, щоб забезпечити пряму видимість між гирлом і каротажною станцією.

5. Бурова лебідка і її привід під час ГДС повинні бути справні. Буровий інструмент і інвентор розташовують так, щоб не було перешкод під час ГДС. Підключення каротажної станції і підйомника до силової мережі здійснює електромонтер під наглядом начальника каротажного загону. Напруга в електромережі не повинна перевищувати 380 В. При відсутності електромонтера підключення здійснює спеціально-проінструктований працівник під наглядом начальника загону або сам начальник. У нічний час бурова повинна підсилено освітлюватись. Під час ГДС до робіт може залучатись бурова бригада.

Під час проведення ГДС на буровій забороняється:

1. Ремонт бурового обладнання без дозволу начальника каротажного загону.

2. Вмикати без дозволу бурову лебідку та інші силові агрегати.

3. Переносити і пересувати по підлозі бурової важкі предмети і бурове обладнання поблизу з`єднувальних проводів каротажної станції.

4. Ходити по кабелях і проводити електрозварювальні роботи в радіусі 400 м.

Підготовчі роботи на свердловині.

По прибутті на свердловину начальник загону виясняє у бурового майстра стан свердловини. Якщо бурова і свердловина підготовлені до каротажу з вимогами технічної інструкції , то начальник загону дає дозвіл на розгортання лабораторії та підйомника.

Підйомник і лабораторія встановлюється на горизонтальній площині поблизу гирла свердловини на відстані, що перевищує 1,5 висоту бурової вишки.

Автомобіль підйомника ставлять на гальма, під колеса підкладають клинки, щоб вона не зрушила у випадку прихвату. Лабораторію і підйомник заземлюють. У якості заземлення використовують контур бурової або металічний стержень, що вбитий у вологий грунт на глибину не менше 0,5 м. Після цього електромонтер бурової або начальник загону під`єднує лабораторію до мережі з напругою не більше 380 В. Підключення до мережі виконують тільки тоді, коли роз`єм на котушці з`єднаний, вилка на силовому блоці лабораторії встановлена у положення, що відповідає напруженню в мережі, а вимикач лабораторії вимкнений. У холодну пору року лабораторію вмикають на підігрів.

Над гирлом свердловини встановлюють і закріплюють блок-баланс, таким чином, щоб площина його ролика проходила через середину барабана лебідки і кабель опускався по вісі свердловини.

Спуско-підйомні операції у свердловині зручно виконувати через підвісний блок, так як у цьому випадку виключається необхідність у багатократному залученню бурової бригади для спуску у свердловину і підйому на поверхню різних приладів, виключається зіскакування кабелю з блок-балансу і проходить вихід свердловинного приладу або кабельного наконечника на блок-баланс.

На блок-баланс надівається датчик глибин таким чином, щоб при спуску кабелю лічильник глибин станції і підйомника збільшували свої показання. При вимкненому живленні панелі контроля коротажу датчик глибин під'єднують відповідними кабелями до лабораторії і підйомника.

За тим перевіряють опір ізоляції жил кабелю, при необхідності продзвонюють колекторний провід і з`єднують ним колектор лебідки з вимірювальною схемою лабораторії або панеллю керування свердловинного приладу. Збирають необхідні схеми вимірювань, готовлять до роботи апаратуру станції, перевіряють на поверхні працездатність свердловинних приладів, виконують необхідні перевірки, калібрування.

Упевнившись в нормальній роботі апаратури, зонд або прилад опускають у свердловину; на блок-балансі або на роторі, поближче до кабелю (при роботі з підвісним блоком) встановлюють магнітний міткоуловлювач і підключають його до датчика глибин. При знаходженні кабельного наконечника або першої мітки на кабелі навпроти точки відліку глибин на механічному лічильнику глибин каротажної станції встановлюють відповідно нульові показання або ціну першої мітки

7.3 Техніка безпеки при спуско-підйомних операціях (СПО)

При під`єднанні СП і вантажів до кабелю роблять послаблення кріплення, котре не повинне перевищувати 2/3 розривного зусилля кабелю. СП і вантажі масою більше 40 кг і довжиною більше 2 м незалежно від маси спускають у свердловину за допомогою бурової лебідки каротажного підйомника. [13].

При проведенні СПО забороняється нахилятись під кабелем, переходити через нього і під ним, братись за кабель руками, поправляти сигнальні мітки під час прихвату кабеля, виконувати його ремонт.