Анархізм в Росії: теорія та практика

3.2 Сучасні українські реалії анархізму

На початкових етапах відродження теорії анархізму українська складова даного руху перебувала в орбіті загальносоюзних організацій, але з проголошенням незалежності Української держави перед представниками регіональних течій анархізму постали нові можливості та організаційні завдання. Не зважаючи на схожі назви та спільні ідеологічні завдання, більшість анархістських організацій України проводять автономну політику.

Серед анархістських течій найбільш поширеним напрямом в Україні є анархо-синдикалізм. Синдикалісти України утворили "Революційну Конфедерацію Анархо-Синдикалістів"(РКАС). У своїй теорії вони відстоюють ідею реорганізації суспільства за профспілковим зразком. Територіально даний напрям тяжіє до сходу України. В ідеологічному плані даний напрям є найбільш консервативним, але у сучасних умовах синдикалісти вже не використовують терор як засіб впливу на суспільство. Даний напрям репрезентований дрібними групами, які популяризують ідеї анархо-синдикалізму через Міжнародну Асоціацію Трудящих.

На сайтах у Інтернеті анархо-синдикалісти розміщують статті: "Размышления о анархизме в пост-социалистическом мире ", "Зачем человеку государство?" в яких представники данного напряму обгрунтовують необхідність суспільних змін. Реорганізацію суспільства вони планують провести за допомогою децентралізації влади, тобто вони обгрунтовують ідею "колективної демократії" у дрібних громадах, які почнуть представляти інтереси простих трударів. На загальнонаціональному рівні на думку синдикалістів, мають вирішуватись найбільш загальні проекти,"заповіді" з якими погоджуються всі [92].

Інший напрям анархізму репрезентують синтетичні організації, які у своїх лавах об'єднують представників різних течій анархізму. Оскільки, ці організації є наслідком компромісу з владою, вони визнають закони встановленні державою. Характерною особливістю цих організацій є об'єднання прихильників у рамках єдиної партії, які реєструються державою для здійснення своєї статутної діяльності. Серед таких організацій на території України варто виділити "Союз Анархістів України"(САУ), який утворився у серпні 1999р. в Одесі [12,с.3]. В основі теорії синтетичного анархізму лежить ідея зменшення ролі бюрократичного апарату та апарату примусу, які в умовах формування нового інформаційного суспільства тиснуть на творчу особистість.

Лідером цієї партії є Вадим Чорний. Представники даного напряму популяризують свої ідеї за допомогою Інтернету де розміщене їхнє інтернет видання "Набат". На сторінках цього видання знаходиться програма САУ, яка передбачає, що: "кінцевою метою правого анархізму - анархія в умовах приватної власності" [www].

Досить цікавим є практичний аспект діяльності САУ, оскільки крім пропаганди своїх ідей, вони у Одесі взяли курс на охорону пам'яток історії та архітектури від недоцільних реконструкцій та підприємницьких зазіхань. Вважаючи Українську державу багатонаціональною та полікультурною вони виступають за впровадження російської мови як другої державної. У 2006 році Печерський районний суд Києва розглядав позов лідера САУ до президента України В.А.Ющенка. Позивач - В.Чорний, вимагав скасувати Президентський Указ №793 "Щодо увіковічнення пам'яті діячів УНР та ЗУНР" у тій частині де йдеться про увіковічнення пам'яті С.Петлюри, якого В.Чорний характеризував як антисеміта та погромника. Дана справа викликала грандіозний резонанс серед партій націоналістичного спрямування, які на сторінках газети "Персонал плюс" розпочали критику САУ [19,с.7].

В Інтернеті опублікована відозва САУ від 22 вересня 2006р. про "Подвійні стандарти української влади в питаннях Голокосту та ескалації націоналізму в Україні" [84].

Іншим анархістським напрямом є - "помаранчевий" анархізм. В основі ідеології даного напряму лежить прагнення втілити постмодерні ідеї в політиці. Серед ідеологів даного напряму в Україні варто виділити О.Новікова та Ю.Духоніна. У практичній діяльності даний напрям відзначається проведення вуличних спектаклів, вистав, святкувань. Не зважаючи на мінімальний зв'язок з ідеологією анархізму даний напрям домінує на території пострадянського простору.

Севастопольський представник даного напряму О.Соф'яник у 1995 р. був затриманий СБУ через отриманий лист, в якому псевдореволюційна організація "Київська Організація Фракції Червоної Армії" закликала анархістів до революційного виступу. Власне співробітники СБУ перехопили листування представників однієї організації, які вирішили пожартувати [12,с.3].

Досить часто представники "помаранчевого" анархізму проводять епатажні акції на кшталт заходу "День Незалежності з Махном", що відбулось 24 серпня 2006 року на території Гуляйполя. В рамках святкування було організовано конкурс "боді-арту", літературні читання, що вражали присутніх сміливістю слова, показ фільму М.Каптана "9 життів Нестора Махна", катання усіх бажаючих на тачанках під чорними прапорами [55,с.12]. Як зазначає А.Біденко, дані акції носять комерціалізований характер та спрямовані на залучення коштів [12,с.3].

Тобто, сучасний український анархізм - суміш класичних текстів М.Бакуніна, П.Кропоткіна та революційних закликів, які спрямовані на привернення уваги. Більшість "неоідеологічних" доктрин анархізму пропагують відмову від боротьби за створення довершеного соціуму без примусу та насилля. Натомість, анархістська доктрина пропагує внутрішню зміну особистості, що проявляється у "внутрішньому бунті" особистості проти несправедливості. Головним та магістральним напрямком, на думку анархістів, є робота з підростаючим поколінням у напрямі створення індивіда вільного від соціологізації [1,с.3]. Дана робота полягає у періодичних зборах, обговореннях політичних процесів, святкуваннях та масових заходах. В більшій мірі такі "лекції" зведені до обговорення романтики громадянської війни та розгляду постаті Н.Махна.

Історично склалось, що анархістська доктрина в більшій мірі поширена на сході та півдні України. На нашу думку, це пов'язано з грандіозною урбанізацією цих регіонів, в яких чисельність молоді досить велика. Якщо характеризувати причини поширення анархізму саме у цих регіонах, то варто зазначити, що перехідний етап від радянського періоду до новітнього Україна переживала досить болісно в рамках діяльності різних молодіжних організацій та спортивних секцій. На даному етапі влада не змогла заповнити цей організаційний вакум, який спряв кризі організації дозвілля молоді. Цей вакум заповнили андеграундні молодіжні субкультури: панки, репери тощо, які в більшій мірі носять маргінальний характер.

Молоді особи в умовах панування ідеї "долара" реагують відповідно: або адаптовуються до нових умов, або починають боротьбу з таким станом речей. На нашу думку, дана незгода проявляється у конфліктах між поколіннями та конфлікті на рівні "Я - Суспільство". Інколи такий конфлікт носить відверто максималістський характер, оскільки молодь справді вірить у можливість радикальних та докорінних змін. Ця незгода виявляється у графіті, "важкій" музиці та цілій низці інших проявів. Важливе місце займає "антисоціальна" реклама алкоголю, тютюну, телевізійна жорстокість, які заполонила телеефір. Саме такі фактори, які влада "не бачить" чи свідомо ігнорує, сприяють моральному розкладу суспільства, в якому влада бачить тільки наслідки, не аналізуючи причин цих процесів.

Все це викликало гостру дискусію серед різних генерацій анархістів. Старше покоління ( покоління "90-х") брало участь в екологічних акціях, маніфестаціях, основною метою яких було задоволення корпоративних інтересів, спрямованих на загальне благо. Нова генерація анархістів - "XXI ст." спрямувала свою діяльність на задоволення власних індивідуальних інтересів. Досить сильно простежується споживацький характер сучасного анархізму [93,с.3].

Європейські дослідники сучасного українського анархізму зазначають, що Україна є перспективною в рамках створення анархістських організацій, які в майбутньому будуть носити опозиційний до влади характер. Але перешкодою на шляху поширення анархістських ідей були: історичне минуле держави періоду сталінських репресій та відсутність централізованої організації європейського зразка на кшталт монолітної Федерації Італійських Анархістів [12,с.3].

В умовах несформованості громадянського суспільства будь-яка опозиційна діяльність можлива доти, доки вона не торкається економічних питань. Через це українські групи анархістів надзвичайно автономні в ідеологічному та фінансовому плані. Вони використовують всі можливі заходи: відкривають платні сайти, організовують святкування та вечори з метою "вижити" в сучасних умовах [12,с.4].

Цікавою є подія, яка репрезентувала не організаційну ініціативу певної організації, а особисту ініціативу мешканця Кременчука - пенсіонера-десантника, який "незаплановано" встановив пам'ятник Н.Махно на одній з вулиць міста у 2006р. Дозволу на встановлення пам'ятника у міської влади ініціатор не брав, що сприяло дискусії серед політиків стосовно доцільності цього просвітницького акту [15,с.16].

Міський голова Кременчука відповідаючи на депутатський запит з цього приводу підтримав ініціативу пенсіонера, який у місці встановлення пам'ятника попередньо очистив сміттєве звалище та висадив кілька дерев. Визначальним у рішенні міської влади залишити пам'ятник був факт створення даного монументу за кошти пенсіонера.

Як зазначив даний факт, інколи особиста ініціатива громадян носить більш прогресивний характер, оскільки спонукає владу показати власне ставлення до дражливих проблем у нашій історії. На нашу думку, люди, які заплющують очі на суперечливі проблеми минулого, не мають майбутнього [47,с.8].

Отже, підводячи підсумок варто зазначити, що теорія українського анархізму на сучасному етапі переживає процес модернізації та адаптації до нових суспільних умов. І напевно, не варто виключати дану теорію з політичної арени, оскільки споживацтво, пасивність у роботі з населенням є характерними рисами сучасного суспільства. Враховуючи дані тенденції необхідно сказати, що на сучасному посткомуністичному просторі анархістська теорія переживає своє "друге народження".

Висновки

Будь-яка теорія, яка обґрунтовує необхідність кардинальної трансформації суспільних взаємовідносин, залишається лише теорією без спроб практичної реалізації її постулатів. Такий шанс на практичне втілення теорія анархізму отримала саме на теренах Російської держави.

Однією з основних причин такого грандіозного поширення анархізму в Росії було нівелювання ролі простої особистості у абсолютистській державі. Держава пропонувала преференції капіталу, надавала станові привілегії обраним та сакралізовувала "богообрану" владу. Не випадково, що саме XIX ст. ознаменувалось появою "народних будителів" серед інтелігенції. Вони сформували та матеріалізували новий нігілістичний (анархістський) тип політичної свідомості. Під впливом їхніх ідей частина інтелігенції виступила проти багатовікової моделі суспільних взаємовідносин, що робила одних господарями, а інших безправними рабами.

Грандіозний вклад у розвиток анархістської теорії зробили два російські мислителі-революціонери: М.Бакунін ( основоположник колективістської теорії анархізму) та П.Кропоткін (основоположник комуністичної теорії анархізму). Отже, зароджується нова теорія, що поєднала в один комплекс політичні, економічні, соціалістичні, філософські ідеї майбутнього революційного реформування. Дана теорія протиставила абсолютизму ідеї свободи, федералізму, децентралізму, аполітизму та добровільної асоціації вільних громадян.

Важливо відмітити, що анархістська теорія ніколи не була монолітною в контексті "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень. Спектр практичної діяльності анархістів коливався від мирних, пропагандистських методів боротьби та принципу "непротивления злу насилием" - християнській анархізм, до тактики змови та "безмотивного" терору, який проводили анархо-комуністи. Серед різновекторних напрямів анархізму слід виділити три самостійні ідеологічні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Кожен з цих напрямів мав низку течій, що диференціювалися залежно від ідеологічної мети, форм та методів боротьби у досягненні бездержавного ідеалу [38,с.200]. Консолідуючим фактором, що об'єднував майже всіх анархістів, є заперечення державної форми організації суспільства (антиетатизм) та відмова від використання державних органів влади (акратія) [12,с.25].

Анархістська теорія та практика еволюціонували в ході революційної трансформації держави та суспільства. Анархісти у повній мірі прагнули реалізувати власну ідеологічну доктрину, але спроби утворити монолітний анархістський блок та об'єднати ідеологічно розрізнені сили були провальними. Про це свідчать результати об'єднавчих з'їздів 1917 р., 1918 р..

У теорії анархізму необхідно виділити основні магістральні напрями, які диференціювали теорію анархізму та власне визначали практичні методи боротьби:

- Прагнення до повної свободи дій особистості у консервативному, державному суспільстві (бунтарська течія у народництві),

- Боротьба за звільнення праці від капіталістичного "іга" та боротьба за кращі умови життя, які можуть бути досягнуті за допомогою перерозподілу національних багатств (синдикалізм та кооперативний рух),

- Прагнення до духовного звільнення особистості від ідеологічного пресу держави (індивідуалізм). Дане звільнення розглядалось в контексті самовдосконалення особистості

У більшості випадків основними формами боротьби були терор, експропріації та бунт. [58,с.90].

Революційні події 1905-1907 рр. сприяли початку дискусії по вирішенню земельного питання, яке стало наріжним каменем пропаганди анархізму. Селяни схвально сприйняли ідею анархічного бунту, який пропонував "ідилію вільних хліборобів". Під впливом цих закликів у південних губерніях Російської держави зароджується ціла низка стихійних селянських анархістських організацій, діяльність яких мало чим відрізнялася від діяльності бандитських угруповань.

Діяльність анархістів у 1917 році науковці оцінюють по-різному. У практичному значенні після Лютневої революції діяльність анархістів зводилась до спроб "прискорення" соціальної революції. У подіях 1917 року в умовах "багатовладдя" та "хаосу" анархісти поводились як "риба у воді". Вони використали тактику провокації та рейдерства (захоплення стратегічних приміщень для власних цілей). У своєму прагненні остаточно знищити владу Тимчасового уряду та встановити "бездержавне суспільство" вони часто виступали як союзники більшовиків. Різні ідеологічні платформи, незважаючи на спільний ідеал, неминуче вели до конфлікту між анархістами та більшовиками.

Більшовики, прийшовши до влади, забули про своїх "союзників", розпочавши широкомаштабні чистки політичних опонентів, які, озброївшись ідеєю "третьої революції", розпочали "ідейну" та терористичну боротьбу з більшовиками (теракт у Леонтієвському провулку) та державою пролетаріату. В цих умовах частина анархістів перейшла на позиції більшовиків та почала будівництво нової пролетарської держави.

Період громадянської війни ознаменувався конфліктом ідеологій, що зійшлися у боротьбі за право визначати майбутній устій Російської держави. У цих подіях армія Н.Махна намагалась стати "третьою силою", яка на підконтрольних територіях прагнула утворити "автономну" від радянської влади республіку, яка б формувалась на засадах нового устрою. Почали утворюватись добровільні сільськогосподарські комуни. Серед комун організованих за анархістським принципом варто виділити комуну імені Р.Люксембург органінізовану на території Гуляйполя у 1919 р.. У керівництві комуною не було постійних керівників, а управління почергово здійснювали кілька її членів. Своєрідно реорганізовувалась місцева влада Гуляйполя. На думку Н.Махна, Трудові Ради не мали представляти політичну владу, а мали виконувати функцію суспільно-економічного регулювання. Дане регулювання здійснювалось у формі налагодження господарських зв'язків з іншими територіальними Радами. Утворення радгоспів, початок продрозверстки, тотальна більшовизація рад, свавілля репресивної системи сприяли тому, що Н. Махно озброївшись гаслом "третьої революції", розпочав боротьбу за встановлення "вільного радянського ладу" на основі безвладного принципу. Радянська влада терпіла Н.Махна поки він був потрібен, поки його армія тримала фронт.

Якщо характеризувати революційні перетворення, то не зважаючи на те, що революція дала селянам право на землю, селяни так і не побачили влади, яка могла залишити її у спокої разом з землею. У цій ситуації анархісти постійно відчували незавершений характер революційних перетворень, отже вони намагались взяти курс на реалізацію власної теоретичної програми, що проявилось в ідеї "третьої революції". Цікавим є той факт, що постулати анархістської теорії ніколи до кінця так і не були реалізовані на території російської держави, отже питання про можливості практичного втілення теорії анархізму і до сьогодні залишається відкритим . У 1922 р. діяльність анархістських організацій у СРСР була заборонена.

Анархістська теорія кінця XX - початку XXI ст. зазнала суттєвих змін. Суспільна трансформація, яка розпочалась з початком гласності на території СРСР, сприяла значному зростанню популярності альтернативних до комуністичної ідеології теорій. Даний процес ознаменувався відродженням анархістської теорії на території СРСР в останні роки його існування.. Теорія анархізму переживає період пристосування до нових суспільних умов, що грунтуються на зближенні її постулатів з нормами та цінностей виробленими у сучасному світі. На сучасному етапі відбувається оновлення ідеологій, що характеризується зближенням постулатів анархізму та лібералізму. Зароджується новий напряму політичної думки - лібертаризм, який у своїй основі несе мінімальне втручання держави в усі суспільні процеси, коли громадянин може сам обрати межу захисту своїх інтересів (ідея держави - "нічного сторожа") [12,с.2].

У XXI ст. анархісти вже не використовують терор як спосіб впливу. Більшість "неоідеологічних" доктрин анархізму пропагують відмову від боротьби за створення довершеного соціуму без примусу та насилля. Натомість, анархістська доктрина пропагує внутрішню зміну особистості, що проявляється у "внутрішньому бунті" особистості проти несправедливості (анархо-феміністичний напрям, анархо-капіталістичний напрям, синтетичні напрями ).

Частина анархістських організацій розпочала роботу по інтеграції в органи місцевого самоврядування з метою популяризації власних ідей. Досить багато анархістських організацій поповнили ряди політичних партій та громадських організацій, які проводять власну діяльність відповідно програм та статутів зареєстрованих державою. Анархісти популяризують власні ідеї за допомогою Інтернету, відкриваючи платні сайти та форуми, займаються охороною пам'яток історії та культури, організовують святкування та демонстрації, присвячені постаті Н.Махна та ін. В більшості випадків їхня діяльність спрямована на привернення уваги.

Отже, підводячи підсумок, варто зазначити, що теорія анархізму на сучасному етапі переживає процес модернізації та адаптації до нових суспільних умов. І, напевно, не варто виключати дану теорію з політичної арени. Враховуючи дані тенденції необхідно сказати, що на сучасному посткомуністичному просторі анархістська теорія переживає своє "друге народження". У більшості випадків "анархію" у державі творять не анархістські організації, а наші політики, які поглиблюють політичну кризу боротьбою за чини та повноваження.

Cписок використаної літератури

1. Алексєєв С. Держава розплатиться кров'ю… : Всесвітня розправа з буржуями - мрія сучасних анархістів // Політика і культура.- 2001.- №40.

2. Анархисты: Из истории политических партий // Родина.-1993.- №5-6.

3. Анархо-синдикаліст. Центральний інформаційний орган Бюро Революційної Конфедерації Анархо-Синдикалістів (РКАС - Україна).- 1998.- №7.

4. Арендт Х. Джерела тоталітаризму.- К., 2002.

5. Арефьева М.А. Философия анархизма.- С-Пб., 1992.

6. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921).- Запорожье, 1995.

7. Бабічева О.С. Значення анархо-махновського руху в період української революції 1917-1918 рр. // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2006.- №3.

8. Бабічева О.С. Причини поразки анархістського руху наприкінці 1920-початку 1921 рр. // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2006.- №4

9. Бакунин М.А. Философия, социология, политика.-М., 1989.

10. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно.- К., 1993.

11. Берлін І. Чотири есе про свободу.- К., 1994.

12. Біденко А. Сучасні українські реалії теорії анархізму // Людина і

Політика.- 2000.-№4.

13. Боровик М. Анархізм в Україні 1917-1921 рр.: закономірність чи

випадковість? // Укр. істор. журн.- 2006.- №2.

14. Боротьба з тероризмом / Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М.-

К., 2002.

15. Брусенський О. У Кременчуці незаконно встановлено пам'ятник Махнові // Українська газета плюс .- 2006.- №37.- 19 жовтня.

16. Будницкий О.В. Терроризм в российском освободительном движении:

идеология, этика, психология: (2 пол. ХIX - нач. XX в.).- М., 2000.

17. Верастюк В.Ф. Махновщина: повстанський селянський рух на Україні

(1918-1921).- К., 1992.

18. Винар Л. Причини до ранньої діяльності Нестора Махна в Україні //

Розбудова держави.- ч.2.- Монреаль, 1953.

19. Вишневецький Б. Сіла свиня за стіл... // Персонал Плюс.- 2006.-№40.- 6-

12 жовтня.

20. Волка С.С. Нестор Махно. Воспоминания.- М., 1992.

21. Волковинський В.М. Батько Махно.- К., 1992.

22. Володин А.И. Чернишевский или Нечаев? О подлинной и мнимой

революционности в освободительном движении России 50-60 годов XIX в

- М., 1976.

23. Георгиева Н.Г. Революционное движение в России в кон. ХIX - нач.

XX в.- М., 1986.

24. Герасименко Н.В. Батько Махно. Мемуары белогвардейца.

Воспроизведение издания 1928 г.- М., 1990.

25. Гібер Й.Г. Від поета до вчителя, від анархіста до класика: (Б.Брехт) // Всесвіт. - 1998. - №8.

26. Глинский Б.Б. Революционный период русской истории (1861-1881 гг.):

Исторические очерки.- С-Пб.,1993.

27. Гон М.М. Особливості міжетнічної взаємодії в контексті політичних процесів на Західно-Українських землях у міжвоєнний період.- Рівне, 2006.

28. Горев Б. Анархизм в России (от Бакунина до Махно).- М., 1969.

29. Графский В.Г. Бакунин.- М., 1985.

30. Грациози А. Большевики и крестьянство на Украине в 1918-1919 годах: очерк о большевиках и крестьянских восстаниях.- М., 1997.

31. Грицак Я. Українська революція 1914-1923: нові інтерпретації // Україна модерна.- ч. 2-3.- Львів, 1999.

32. Дюкло Ж. Бакунин и Маркс. Тень и свет.- М., 1975.

33. Ермаков В.Д. Портрет российского анархиста начала века // Социс.- 1996.- №3.

34. Эврич П. Русские анархисты 1905-1917.- М., 2006.

35. История политических партий в России.- М., 1994.

36. Історична наука: термінологічний та понятійний довідник: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.І. Гусев, А.Г. Слюсаренко та ін.- К., 2002.

37. Канев С.Н. Октябрьская революция и крах анархизма (борьба партии большевиков против анархизма 1917-1922).- М.,1974.

38. Канев С.Н. Революция и анархизм: из истории борьбы революционных демократов и большевиков против анархизма (1840-1917 гг.).-М., 1987.

39. Комин В.В. Анархизм в России.- Калинин, 1969.

40. Комин В.В. Нестор Махно. Мифы и реальность.- М., 1990.

41. Красная книга ВЧК Т.1-2.- М., 1989.

42. Кривенький В.В. Анархисты. Документы и материалы. Т. 2 (1917-1935).-

С-Пб., 1998.

43. Кропоткин П.А. Этика: Избранные труды.- М., 1991.

44. Кропоткин П.А. Записки революционера.- М., 1988.

45. Кропоткин П.А. Хлеб и Воля. Современная наука и анархия.- М., 1990.

46. Кулегин А.М. Мы переживаем самый страшный момент, от которого зависит наша судьба, счастье и свобода народа (листовки 1917-го) // Новый журнал.- 1996.- №4.

47. Косиченко Л. Незапланований пам'ятник // Урядовий кур'эр.- 2006.- №237.- 15 грудня.

48. Кудрявцев Л. Звисті стежки Нестора Махна // Урядовий кур'эр.- 2006.- №168.- 9 вересня.

49. Лебеденко А.М. История анархизма в Украине (конец XIX -начало XX в.).- К., 1995.

50. Ледняєв В.Г. Власть: концептуальный анализ // Полис.- 2000.- №1.

51. Лобачов В. Был ли батька Махно анархистом ? // Наука и религия. - 2001.- №11.

52. Максимов В. Я - христианский анархист: Мне будет неудобно при самой идеальной власти… // Книжное обозрение. - 1994.- 27 дек.

54. Мартинюк Р. Московська анархія та київський етатизм // Визвольний шлях: Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. -- кн.2.- К., 2005.

55. Мартусь О. Махно помилявся: анархія - мати безладдя: До сторіччя Нац. музею історії України // Голос України. - 1997. - 12 лютого.

56. Махно Н.И. Азбука анархиста.- М., 2005.

57. Неттлау М. Очерки по истории анархических идей и статьи по разным социальным вопросам. Издание Профсоюза.- Детройт, 1951.

58. Никитин А.Л. Заключительный этап развития анархистской мысли в России // Вопр. Философии.- 1991.- №8.

59. Первая российская: Справочник о революции 1905-1907 гг. / С.В. Тюткин, В.В. Шолохаєв.- М., 1985.

60. Пирумова Н.М. Михаил Бакунин. Жизнь и деятельность.- М., 1966.

61. Пирумова Н.М. П.А. Кропоткин.- М., 1972.

62. Пономарев Н.В. Критика анархистской концепции власти и современность. Издат. Казанского У-та.- 1978.

63. Постников В. Русские корни "зеленого анархизма" // Гуманитарний экологический журнал: Международный экологический журнал. - Вып.6.- К., 2004.

64. Присяжнюк Ю.П. Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації суспільства (2 пол. XIX- поч. XX ст.). // Укр. іст. журн.- К., 1999.- №3.

65. Присяжнюк Ю.П. Українське селянство XIX-XX ст.: еволюція, ментальність, традиціоналізм: Навч. посіб.- Черкаси, 2002.

66. Пятигорский А. Реакция философии на тоталитаризм: Не методологические заметки о возможности анархической философии // Независимая газета. - 1994. - 31 декабря.

67. Раскольников Ф.Ф. Рассказ о потерянном дне // Утро страны советов.- Л., 1988.

68. Рябов С.Г. Політологія: Словник термінів і понять.- К., 1998.

69. Савченко В. Анархістський рух в Україні в 1905-1907 рр. (з архівн. джерел) // Збірник наукових праць з питань політичної історії.- К., 1992.- №169.

70. Скрипка О. Як махновці державне свято відзначали // Голос України.- 2006.- №157.- 26 серпня.

71. Сорокин П. Современное состояние России. // Новый мир.- 1992.- № 4.

72. Спирин Л.М. Россия, 1917 г.: Из истории борьбы политических партий.- М., 1987.

73. Телицин В.Л. Русская революция 1917 г.: деревня против города или перманентная война // Акад. П.В. Волобуєв: Неопубликованные работы. Воспоминания. Статьи.- М., 2000.

74. Троицкий Н.А Царизм под судом прогрессивной общественности. 1866- 1895 г.- М., 1979.

75. Ударцев С.Ф. Политическая и правовая теория анархизма в России: История и современность.- Алмааты, 1994.

76. Федотова В. Г. Хорошее общество. // Философские науки.- 1999.- № 2,3.

77. Філософський словник / В.І. Шинкарук.- К., 1986.

78. Хавеши М.А. Анархізм и нигилизм как умонастроение // Социс . - 1998. - №2.

79. Шанин Т. Революция как момент истины: Россия 1905-1907 гг.; 1917-1922 гг.: Пер. с англ.- М., 1997.

Інтернет ресурси:

80. http://anarchive.virtualave.net/

81. http://krock.dp.ua/system/print.php?id=16

83. http://anarch.brovari.kiev.ua/progr.htm

84. http://www.anarcho.net/

85. http://www.rusnauka.com/SND/Istoria/1_babicheva%20o.s..doc.htm

86. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/429/37457/

87. http://www.peoples.ru/military/hero/mahno/

88. http://www.hrono.ru/biograf/mahno.html

89. http://exlibris.org.ua/machno/r04.html

90. http://exlibris.org.ua/machno/r08.html

91. www.socialism.ru/discussion/2005/mahnovschina.html

92. http://www.vintovka@front.ru

93. http://www.anarcho@front.ru

Додаток

ПРОГРАМА ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "СОЮЗ АНАРХІСТІВ УКРАЇНИ" (САУ)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

- Індивідуальна воля - вища мета й основа суспільства. Воля без відповідальності - головна погроза торжеству анархії.

- Анархія - гармонічне суспільство, що існує без апарата примуса, засноване на соціальному консенсусі, вільному договорі й самоорганізації.

- САУ сповідає цінності правого анархізму (анархізму-індивідуалізму, анархо-капіталізму). Кінцева мета правого анархізму - анархія в умовах приватної власності.

- САУ є організацією анархістів-еволюціоністів, що заперечують шлях революцій і політичних переворотів. Ціль САУ - наближення анархії. Завдання САУ - еволюційне, поетапне скорочення апарата примуса (держави).

СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ

Анархізм - високо моральне, етичне навчання. Будь-яка інша політична філософія говорить, що для гармонічного розвитку суспільства й безпечного поводження його громадян необхідний спеціальний апарат примуса - держава. І тільки анархізм затверджує, що для самостійної й вихованої людини не потрібно примус, він може жити в гармонії з іншими людьми й розвивати соціальні відносини без стороннього нагляду й погрози покарання. Тобто без держави. І питання лише у звільненні й приученні до самостійності. Таким чином, на відміну від будь-яких інших ідеологій, анархізм вірить у здатності й глибинну порядність людини.

Тільки анархізм визнає дійсною волею волю всіх людей, а не обраних (еліти, класу, народу, раси). Слідом за Олексієм Боровим ми говоримо: "воля анархіста є воля всіх. Раз є раб - він /анархіст/ не вільний".

Повне заперечення влади - нонсенс - що відкидався й Штирнером, Бакуніним, і Кропоткіним. Суспільство немислимо без влади звичаїв, традицій, соціальних домовленостей. Навіть саме вільне об'єднання анархістів - це не тільки кооперація зусиль, але й добровільне підпорядкування, обмеження власних воль заради досягнення загальної мети. Саме так ми розуміємо дисципліну самоорганізації.

Осьовий шлях розвитку людства - пряма від рабства до волі. На одному полюсі - тоталітаризмі - державою контролюються всі сфери громадського життя. Будь-яку соціальну прояву контролює чиновник. На протилежному полюсі - анархії - чиновник не контролює ні одну зі сфер громадського життя. Суспільство організоване на принципах самоврядування й вільного договору. І звільнення будь-якої сфери соціального життя від контролю держави - є анархізація суспільства, анархізм у дії.

Слідом за Петром Кропоткіним ми говоримо, що наша мета таке суспільство, що "найбільше повно прагне до найбільш повного розвитку особистості, разом з найбільшим розвитком добровільних союзів - у всіх їхніх формах, у всіляких ступенях, із усілякими цілями - союзів, що постійно видозмінюються, що носять у самих собі елементи своєї тривалості й приймаючих у кожен даний момент ті форми, які найкраще відповідають різноманітним прагненням всіх". Тільки на таких умовах суспільні домовленості можуть бути максимально дотримувані й нерушимі.

Анархізм-індивідуалізм - філософія й спосіб життя третього тисячоріччя, ери глобалізації, коли творча особистість нового інформаційного суспільства управляє сама собою й утворить соціальні зв'язки без втручання держави, минаючи державні кордони, у планетарному масштабі. У розвитку такого типу суспільства в Україні ми бачимо заставу торжества анархії. Слідом за Абой Гордіним ми говоримо: "всі національні перегородки, що відокремлюють людину від людини, повинні бути стерті. Людство у вигляді союзу особистостей. Інтеріндивідуал населяє, володіє світом, "Універсумом".

ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Що таке "держава"? Це не жива всемогутня істота, що володіє своєю волею або мовою. Це ієрархія керівників (чиновників), найманих нами через податки для того, щоб вони облаштовували наше соціальне життя. Не можна ототожнювати поняття народу, країни й держави. Держава всього лише маса. Маса політичних рішень і владних повноважень. Його те більше, те менше. А, виходить, згодом може й не стати зовсім. З початку перебудови суспільство усе більше анархізується. Величезна кількість соціальних відносин, зв'язків, сфер нашого життя тепер саморегулюється, не контролюється державою. І, чим менше чиновник керує нашим життям, тим менша питома вага держави в нашому суспільстві. Тим більше в ньому вільних домовленостей, самоорганізації, самостійності. Це природно. Це дорослішання нас як особистостей.

На шляху до анархії необхідний особливий перехідний період, що використає в анархічних цілях соціальні зв'язки й інститути неанархічного соціуму. Для реанімації широкого анархічного руху в Україні ми використаємо таку організацію старого суспільства, як політична партія. Ми будуємо потужну дисципліновану загальнонаціональну організацію, здатну боротися за суспільну свідомість на рівні з будь-якою "партією влади". Боротися й перемагати.

Ми бачимо два шляхи еволюційного скорочення держави - це децентралізація влади й скорочення нормативної бази (законодавства). Децентралізація (розпилення) влади - зсув прийняття рішень, що стосується життя громадян на рівні влади найбільше до них наближені. Від центрального уряду до самоврядування мікрорайону. Цим ми домагаємося граничного скорочення числа людей, що керують нашим життям і збільшення нашого контролю над ними. А поступовим скасуванням законів ми домагаємося скорочення сфер нашого життя, у яких припустиме їхнє керівництво.

Скорочення законодавства в сучасному суспільстві неможливо поза представницькими органами. Всі партії йдуть у Ради, щоб видавати закони, які просувають лише їхні інтереси, під якими набираються нові чиновники. Ми йдемо в Ради, щоб закони скасовувати. Поступово, розумно, але неухильно. Однаково гарна людина, як і тисячі років тому, живе по Десятьох заповідях. Нічого кращий світ не придумав.

Єдиною альтернативою "диктатурі закону" повинна стати традиція, звичай, створення в суспільстві системи безконфліктної взаємодії, іменованої вільним договором. Суспільство повинне бути пронизане, скріплене й взаємозалежне винятково відносинами добровільного договору, взаємовигідними для всіх сторін у ньому що беруть участь. Тому наше бачення суспільної реформи припускає гігантську виховну роботу в цьому напрямку. Однак це все лише кошти досягнення мети. Наша головна мета - поступове виключення механізмів прийняття політичних рішень. Коли хто-небудь береться вирішувати для нас і за нас. Всі рішення повинні прийматися єдино можливим механізмом - вільним договором тих, кого вони стосуються.

Прийнята на 2-му з'їзді

"Союзу анархістів України"

13 липня 2003 р.