Слушною є думка фахівців, які вважають, що однією з важливих причин лівійського конфлікту лежить в геополітичному протистоянні Бенгазі і Тріполі - двох різних за духом лівійських міст. За недовгий період існування Лівії як держави, Бенгазі неодноразово піднімав заколот проти Тріполі, уособлюючи невдоволення цій частині країни.

Розподіл нафтових полів тільки посилює протиріччя - у Кіренаїці знаходиться 2/3 всіх запасів лівійських вуглеводневих ресурсів і, виходить, що саме ця частина Лівії "годує" всю країну. Після повалення Каддафі під натиском Заходу були проведені деякі "демократичні" процедури, але трапився парадокс у тому, що у підсумку представники Кіренаїки знову опинилися в меншості. Так, наприклад, ключові позиції в перехідному уряді отримали в основному люди із західних і центральних регіонів Лівії.

Реальна ж влада в країні опинилася у бойових формувань, які не збираються складати зброю. Польові командири, які брали участь у боях за лівійські міста, в першу чергу хочуть політичної влади і контролю над ресурсами. Також не є таємницею і те, що і з видобутком нафти не все гаразд - поставки з свердловин в останні місяці не здійснюються через ряд диверсій та позиції місцевих племен. І тому зараз "чорне золото" качають прямо з шельфу. В результаті видобуток нафти знизився до історичного мінімуму, впавши майже втричі - до 500 тис. барелів на добу. І якщо в 2012 р. охорону нафтовидобувних об'єктів забезпечували близько 4000 найманців, то в 2013 р. вже 12000 чоловік. І це далеко не межа. Виникає приклад Іраку, де великі нафтові компанії збирають людей по всьому світу, за спокусливу зарплату готових ризикувати життям в умовах безупинного хаосу і племінних сутичок.

Розпад колишньої Лівії де-факто відбувся ще у ході громадянської війни - тепер поступово він закріплюється юридично. Першими про свою автономію заявили представники Кіренаїки в 2012 р., а в жовтні 2013 р. у місті Адждабія - старої столиці колись незалежної держави Кіренаїка, створюється альтернативний уряд (новий кабінет включає в себе 24 міністра). Голова самопроголошеного уряду пояснює позицію регіону: "Метою регіонального уряду є поділ ресурсів найкращим чином і знищення централізованої системи, успадкованою владою в Тріполі". Офіційні влади Лівії вважають автономний статус Кіренаїки незаконним і наполягають на необхідності боротися з проявом подібного сепаратизму. Але не з національних мотивів: величезні масиви нафти знаходяться саме в Кіренаїці.

Ще одним ударом по позиціях Тріполі стало проголошення автономії третього регіону країни - Феццан. Влада регіону у вересні 2013 р. оголосила, що область стає автономної федеральної провінцією. Президентом оголошено Нурі аль-Куізі. За словами лідерів місцевих племен, автономія була створена через відсутність уваги до цієї території з боку тимчасового лівійського парламенту - Загального національного конгресу країни.

На прикладі сучасних Іраку та Лівії ми бачимо нові форми державності на Близькому Сході, які цілком відповідають такій політологічній категорії як "failed state", тобто "недієздатна держава". Атрибутами цієї системи є: зведена нанівець роль центральної влади і лише формальна прихильність регіональних лідерів ідеї єдності держави. Авторами цієї концепції допускаються які-небудь загальні інститути, загальне представництво в міжнародних організаціях і так далі - головне домовитися з приводу доступу до нафти і газу. Яскравим прикладом цього явища - Іракський Курдистан, що вже давно не підкоряється владі Багдада, але формально є "частиною Іраку". Іракські курди навіть здатні самостійно укладати договори на постачання нафти з іншими країнами, ігноруючи центр - таким чином, у них є майже всі атрибути незалежності. За цим же сценарієм йде і Кіренаїка.

При цьому, однак, практично ніхто не згадує про те, що епоха, коли у кожного було житло, гарантована медична допомога та безкоштовне освіта, залишилася далеко позаду. Нова Лівія - це безробіття, стагнація в економіці, зруйнована інфраструктура; це ситуація, коли закон не поширюється навіть на центральні квартали столиці, а в невеликих містах деколи просто не можна вийти з дому, ризикуючи отримати шалену кулю від чергових розборок збройних угруповань, які ніяк не можуть поділити плоди своєї "піррової перемоги".

Як це часто буває в ході революцій і громадянських воєн - навіть благородна мета досягнення свободи і пошуку кращого життя часто деградує в умовах навколишньої жорстокості і кровопролиття, в умовах, коли у "революціонерів" відсутнє стратегічне бачення ситуації. При цьому самі сподівання гинуть в пеклі війни, а після перемоги починається зведення рахунків і банальний поділ влади.

Це і є сумний підсумок "арабської весни" в Лівії.

Використана література

1. Коротаев А.В., Зинькина Ю.В., Ходунов А.С. (Ред.), Системный мониторинг глобальных и региональных рисков: Арабская весна 2011 года, 2012.464 с.

2. Юрій Лагутов, Суспільні трансформації в країнах північної Африки: причини і тенденції (аналітичний огляд), Зовнішні справи, №4, 2011 [34-36]

3. Роман Пиріг, Мій друг Каддафі, Зовнішні справи, №4, 2011 [37]

4. О войне в Ливии глазами очевидца. mirpolitiki.net (26 декабря 2011), MirПолитики.net, Геополітика и мировая політика, 13.10.2013

5. Борис Долгов, Арабские революции: причины и перспективы, Новое Восточное обозрение, 23.06.11,http://www.ru. journal-neo.com/node/7320, 10.02.2013

6. Ши Цзяньсюнь, профессор Института экономики и управления Университета Тунцзи, Беспорядки на Ближнем Востоке беспокоят весь мир, газета "Женьминь Жебао" он-лайн, 02.03.2011,http://russian. people.com. cn/31520/7305852.html, 15.02.2013

7. Алексей Подцероб, Восстания арабов в XXI веке: что дальше?, 14.03.11, Новое Восточное обозрение, http://ru. journal-neo.com/node/5041&subscribe=1, 10.02.2013

8. А. Подцероб: Ливийская трагедия - причины и последствия, ЦентрАзия, www.centrasia.ru (4 октября 2011), 13.10.2013

9. Захватить 7 стран за 5 лет, Война и Мир, www.warandpeace.ru (10 января 2012), 13.10.2013

10. Революция в Тунисе (2010-2011), Википедия, Гражданская война в Сирии, Википедия, Гражданская война в Ливии, Википедия

Размещено на Allbest.ru