1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передмова

Важливою ознакою розвитку суспільства є знання його членами вітчизняної історії. Багато “білих плям” було заповнено за роки незалежності України. Цей процес стимулював інтерес до історії з її героїкою і трагізмом.

Сучасний етап світового розвитку, становлення Української держави неможливо зрозуміти, не знаючи минулого. Термін “історія” позначає науку, що досліджує минуле, розглядає процес розвитку людського суспільства в цілому, аналізує сукупність всіх явищ суспільного життя (економіку, політику, культуру, побут тощо), їх взаємозв'язки і взаємозумовленості.

Цей посібник дає можливість ознайомитися з основними подіями в історії України, формуванням українського народу, його держави, зробити спробу проаналізувати хід подій та їх наслідки.

Найдавніші часи в історії України. Східні слов'яни

1. Предмет, завдання курсу

“Україна” досить часто тлумачиться як “прикордоння”, “порубіжна земля”. Це досить точно відображає її місцерозташування: південно-східний край Європи, поріг Азії. Вона знаходиться вздовж основних шляхів з Європи в Азію. Важливою є близкість (через Чорне море) до Греції й інших середземноморських країн, але Україна - західна окраїна степів Євразії й часто бувала жертвою нападу кочовиків.

Площа України приблизно 600 тисяч кілометрів квадратних. Найбільша відстань з заходу на схід приблизно 1300 кілометрів, а з півдня на північ - 900 кілометрів.

Корисні копалини. Річки (Дніпро, Дністер, Південний Буг). Клімат.

2. Джерела та історіографія

Джерела: речові та писемні.

Літописи: велика кількість редакцій кожного.

Література: Костомарів Микола. Історія України.

Грушевський Михайло. Історія України-Руси.-К.,1991

Аркас Микола. Історія України-Руси.-К.,1990.

Субтельний О. Україна:історія.-К.:Либідь,1993.

Гунчак Тарас. Україна. Перша половина ХХст.-К.:Либідь,1993.

Ярославин Сидір. Визвольна боротьба на Західно-Українських землях у 1918-1923 роках. -Філаделфія,1956.

3. Первісні люди на території сучасної України

~150 тисяч років тому з'явивилися перші люди на території сучасної України. Є данні - 1,5млн. років тому.

Заняття первісних людей: збиральництво і полювання.

Знаряддя праці: кам'яні скребла, рубила тощо.

~За 10 тисяч років до Різдва Христового останній льдовик відступив на північ, залишивши після себе той ландшафт, що ми бачимо в Україні сьогодні.

Перші поселення землеробів з'явилися біля V і IV тисячоліття до нашої ери в межиріччі Дністра і Бугу.

Найбільш відома землеробна культура на території сучасної України - трипільська культура (відкрита 1893р.київським археологом Вікентієм Хвойком біля с.Трипілля на Київщині). Це найбільш відома землеробна культура на території сучасної України.

Трипільці селилися в басейнах рік, жили невеликими поселеннями, але зустрічалися і поселення “велети”, у яких могли одночасно мешкати від 10 до 20 тисяч чоловік. Житло: 1-2-х поверхові чотирикутні будинки з дубових стовпів, між якими ставили стіни з плетеного хмизу обмазаного глиною. Дах - з соломи або очерету.

Заняття: землеробство (ячмінь, просо, пшениця, жито, боби, коноплі); мотика з кам'яним або кістяним наконечником, дерев'яне рало, парна упряж великої рогатої худоби. Свійські тварини:кози, вівці, свині, коні. Займалися полюванням, рибальством. Були розвинуті ткацтво, гончарство, виготовлення прикрас.

В степовій зоні провідною галуззю було скотарство (кочове).

4. Родоплемінний лад

Для всіх членів роду була спільна праця (спочатку не було і розподілу за статтю й з достатньо раннього віку), спільне майно.

Етапами розвитку людського суспільства були:

I. Людське стадо. II. Родова община. III. Сусідська община.

На чолі роду і племені стояли старійшини. На час війни обиралися вожді. На загальних зборах вирішувалися найважливіші питання життя суспільства.

5. Кіммерійці. Скіфи. Сармати

Кіммерія. IX - VII століття до нашої ери.

Територія: від Дністра до Дону, частина північного Криму, Таманський і Керченський пів-острови.

Кіммерік - місто на Керченському півострові.

Заняття: скотарство, в басейнах рік - землеробство. Знаряддя праці і зброя - з бронзи й заліза. Скловиробництво.

Племінні союзи на чолі з царями. Здійснювали походи на Близький Схід - в Ассірію, Урарту, Лідію.

Таврика. IX - I століття до нашої ери.

Територія: південний Крим (корінне населення).

Заняття: землеробство, скотарство (відповідно до рельєфу місцевості), рибальство на узбережжі.

Скіфія. VII - III століття до нашої ери.

Територія: Північне Причорномор'я, частина Криму. Прийшли з глибин Азії.

Поділ суспільства:воїни, жреці, рядові общинники (землероби і скотарі). Мали священні атрибути: воїн - бойова сокира, жрец - чаша, общинники - плуг з ярмом.

Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів полишив нам Геродот.

Скіфи - войовничий народ, який вів постійні війни.

Сарматія. III століття до нашої ери - III століття нашої ери.

Територія: Північне та Східне Причорномор'я. Прийшли з Волги.

Заняття: скотарство, полювання, рибальство - кочовики; землероби - на рівнинах і в долинах річок Дону, Дніпра, Дунаю. Ремесла. Торгівля (китайський шовк, кавказський кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії). Основні продукти харчування: м'ясо, молоко, сир.

6. Грецькі колонії у Північному Причорномор'ї

З'явилися в середині VII століття до нашої ери.

Територія: там, де була вода для пиття, зручний порт, місцевість, яку було б зручно захищати.

Причини виникнення: шукали вільних земель, ринків збуту, вигідних партнерів для торгівлі, притулок після поразок у політичній боротьбі в Елладі.

Міста - добре укріплені фортеці. Житлові будівлі розміщувалися кварталами; у центрі міста - центральна площа - агора? (тут відбувалися збори, церемонії, торги, гуляння). Навколо агори - будівлі органів управління, лавки для торгів, суди, гімназії; тут же теменоси (спеціальні обкладені стінами священні ділянки), де знаходилися храми, святилища, жертовники, священні дерева, державна скарбниця.

Одне з перших - Ольвія (“Щаслива”); VI-V століття до нашої ери: Херсонес, Пантікапей, Тіра, Теодосія, Танаіс.

Грецькі міста були державами-республіками.

Заняття: хліборобство, виноградство, винокуріння, садівництво; ремесла, торгівля з місцевими племенами та Грецією.

Рабовласництво.

Протягом III-IV століття під ударами готів та гуннів припиняють своє існування.

7. Східні слов'яни

а)Походження та розселення слов'ян.

Існують дві основні теорії походження:

1)міграційна теорія (слов'яни прийшли з берегів Дунаю або з території між Віслою й Одером);

2)теорія автохтонного походження слов'ян (слов'яни є корінні жителі Європи від Дністра до Вісли).

Три групи слов'ян: південно-західна (українці), західна (білоруси), східна (росіяни).

Розселення: від Балтійського до Чорного моря; від річки Прут, Карпатських гір, річки Західний Буг на заході до річки Дон, верхів'їв річки Волги - на сході.

б)Господарське життя...

Слов'яни використовували залізні знаряддя праці: наконечники до дерев'яного рала, серп, сокира, ніж, свердло, інше. Частина речей - з кісток тварин (гребінка, приколка).

Прикраси - з заліза, бронзи, рідше - срібла (сережки, браслети, застібки, шийні гривні).

Заняття: землеробство (всі зараз відомі зернові культури), скотарство, садівництво, полювання, рибальство, промисли (бортництво). Волів використовували як тяглову силу.

Застосовували перелогову систему землеробства та парову з двопільною та трипільною сівозмінами.

Були розвинуті ремесла: залізоплавильне, ковальське, теслярське, гончарне, ткацьке, кушнірське (обробіток шкіри).

Торгівля відігравала важливу роль. За гроші правили срібні монети. В арабські країни вивозили хутра, мед, віск, хліб, рибу, шкури.

Торгували з Візантією, провінціями Західної Римської імперії, грецькими містами-державами, країнами Азії та Близького Сходу.

...й суспільний устрій.

Ранні слов'яни жили ще за традиціями родоплемінного устрою. У них існували патріархальні сім'ї, що спільно володіли майном, насамперед, землею. Але поступово утверджується сусідська община. Суспільний устрій ранніх слов'ян мав перехідний характер: на зміну первісному демократизму приходить нова форма суспільної організації - військово-племінний союз, де влада зосереджувалась у руках сильних вождів (князів), яких спочатку обирали на народних зборах (вічі) разом із старійшинами (тобто ми спостерігаємо народовладдя: на чолі стояли князь та старійшини, основні питання вирішували народні збори - віче), а згодом їх влада стає спадковою.

в)Побут та звичаї і вірування.

Житло (V - VIIстоліття): основний тип - напівземлянка; двосхилий дах, покритий шаром землі, спирався на стіни, що були сплетені з хмизу, обмазані глиною; долівка - з материкової глини; в одному з кутків - піч, вздовж стін - лави або лежанки; підвальні ями для зберігання харчових припасів. Поруч з житлами - господарські приміщення та майстерні.

Пишно святкувалися обрядові свята. Релігією, що сповідували слов'яни було язичниство (культ обожнення сил природи).

Даждьбог (Сонце-бог) - бог Сонця.

Сварог - бог Неба.

Дана - богиня води.

Жива - богиня життя.

Коляда - богиня неба, мати Сонця, дружина Даждьбога.

Стрибог - бог вітрів.

Купайло - бог врожайності, родючості.

Лель - бог кохання і бджолярства.

Мара - богиня зла, хвороб, смерті.

Макоша - богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води.

Волхви - жреці у слов'ян - носії астрономічних, медичних, математичних знань, мови, докириличної писемності.

Капище - місце для вшанування богів, жертвоприношень.

г)Племенні союзи слов'ян.

VII - IX століття - завершальний етап розпаду первісного ладу й виникнення військово-племенних союзів. Кожен складався з десятків мілких племен на чолі з князями й старійшинами. Це був важливий крок на шляху до утворення держави.

15 союзів племен. Українська група складалася з 8 союзів племен: древляни, поляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати.

Анти.

Антський союз був одним з найперших відомих військово-племінних союзів. Анти не лише оборонялися, а й самі вели постійні війни.

421 року анти, підкорені гуннами, брали участь у походах на Візантію. Після розпаду гуннського племінного союзу анти беруть активну участь у Балканських війнах та переселенні на Балкани. Вони допомагали Візантії у боротьбі проти готів, остготів, а у Візантії відвоювали майже весь Балканський пів-острів.

д)Заснування Києва.

II половина V століття. Кий, Щек, Хорив, Либідь.

Київська Русь та її місце в історії людства

1. Виникнення Київського князівства

На межі VIII-IX ст. у східних слов,ян формуються основи державності. На сторінках

візантійських та європейських хронік з'являються відомості про русів, країну русів, яких очолює каган, або цар.

Перший князь - правитель Київа, був Кий.Київ був центром племені полян. У IX ст. була розповсюджена влада київських князів на землі сусідів. Перші київські князі -Аскольд і Дір (IX ст.)- нащадки Кия, представники місцевої Київської династії (за іншими джерелами - із Рюрикової дружини ).

Виникнення в IX ст. Київської держави мало велике історичне значення. Протягом 500 років свого існування вона була одною з могутніших й величезних держав Європи. Київською державою було закладено традиції створення держави на території сучасної України, дано сильний поштовх розвитку української народності, її самобутньої культури.

2. Етимологія понять “Україна ”, “Русь ”, “Мала Русь”

Слово “український” вперше використовується в Проповідях теолога Григорія ще в середині XI ст.

Термін “Україна” з'являється в Київському літописі 1187 р. як синонім поняття країна , тобто край, рідна земля. “Русь”- цей термін в кінці VIII- поч.. XIV ст. Вживався тільки щодо території сучасної України. Пізніше московські царі називали себе керівниками Московської держави, а також “всєя Русі”. І лише 1713р. Петро І видає наказ про перейменування Московії у Росію , а у 1721р. - Російську імперію.

З 1335 р. для Галичини почало використовуватись позичене у греків поняття “Мала Русь”, що пізніше перетворилося на “Малоросія”.

3. Концепція походження держави та її назви

Київська Русь - це не тільки політичний союз споріднених племен. Це - одна з най- інтелектуально розвинених й економічно процвітаючих цивілізацій в Європі тих часів.

Теорії походження держави :

1. Норманська (німецькі вчені : Байєр, Міллер, Шльоцер -XVIII ст.):фундамент Київської Русі було закладено варягами - германо-скандинавським народом, відомим на Заході під ім'ям вікінгів, або норманів.

2. Автохтонна - ( М. Костомарів, М.Грушевський ): Київську Русь було засновано слов янами.

Теорії походження назви “Русь”:

- норманська: були варязькі племена, що називалися руссю (або це фінська назва шведів);

- автохтонна : “Русь” - від річок Рось, Русна в Центральній Україні;

- іранська : від кочового племені роксолан (іранське слово rokhs означає “світло”).

Але жодна з концепцій не має загального визнання.

4. Українська національна символіка

Українська національна символіка є , фактично, державною символікою України.

Герб.

Великий Державний Герб складається з :

1.Знака Княжої Держави Володимира Великого - малого Державного Гербу України - тризуба;

2.герба Війська Запорозького - козака з рушницею

1918 р. - тризуб на синьому фоні - Герб Української Народної Республіки.

15.09.39 р. - тризуб стає гербом Карпатської України.

Прапор.

Українське синьо - жовте кольорове сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів і походить з герба Галицько - Волинського князівства землі якого літописці називали в XII ст. “ Украйною ”. В II пол. XIII ст. тут з'являється золотий лев на синьому фоні (1410 р. - Грюнвальдська битва, в якій галицькі полки з'являються під цим прапором). 1918 р. - державний прапор УНР (з жовтою смугою зверху).

Після перевороту П. Скоропадського порядок кольорів було змінено , таким він залишався й в часи Директорії.

Гімн.

Слова П. Чубинський написав біля 1862 р. Надруковано 1863 р.в журналі “Мета” разом з віршем Шевченка.

Музика М. Вербицького : 1864 р. ( у виставі Гейнча “Запорожці ” - “Ще не вмерло Запорожжя ”). Як державний гімн був закріплений сеймом Карпатської України 1939 р.

Українська народна символіка

Рослинна : верба, тополя, калина, рута, барвінок, чорнобривці.

Рушник.

Вишиванка.

Кобза, трембіта, інш.

5. Політична система

До утворення держави головною політичною одиницею у східних слов'ян було плем'я.

Влада була сконцентрована у глав сімейних кланів і племен, які діяли згідно звичаєвого права. Вони ж були членами ради старійшин. Таким чином, вони вирішували і “низові” питання і загальнозначущі.

На узліссі або пагорбі закладався головний племінний “град”, обнесений частоколом.

Кожне плем'я оселялося кругом такого центру.

Варязькі князі оселялися в містах, розташованих на головних торгівельних шляхах.

Навколишні племена підкорялися, а політичне значення міст зростало. Головним стає Київ. Князі, в свою чергу, спиралися на дружину, від якої в значній мірі залежали. Систему престолонаслідування реформував Ярослав Мудрий. Почалась децентралізація держави.

6. Зовнішня політика київських князів

За князювання Олега, Ігоря, княгині Ольги, Святослава, Ярослава зростала могутність і авторитет Київської Русі на міжнародній арені.

Олег провів успішні походи проти Візантії в 907 і 911 рр., уклавши при цьому вигідні договори, які відкривали широкі можливості для торгівлі руських купців. Договір від другого вересня 911 р. складався з 15 статей і передбачав встановлення дружніх зв'язків між обома державами та безмитну торгівлю з Візантією. Олег воював із скандинавами, уграми, хазарами, північними племенами, в результаті приєднав до Київської держави різні слов'янські племена. Серед них: племенні союзи словен, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів, уличів і тиверців.

Після смерті Олега Київським князем став Ігор (912-945 рр.). У 941 р. Ігор здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот зазнав поразки і був знищений. У 944 р. Ігор вдруге пішов на Візантійську імперію. Похід завершився укладенням у 945 р. договору між Київською державою і Візантією. За умовами договору Київський князь зобов'язався не нападати на володіння Візантії у Криму(Корсунь); не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра; Київська держава і Візантійська імперія зобов'язувалися подавати одна одній у випадку потреби воєнну допомогу; обумовлювалися правила торгівлі і обміну посольствами тощо. У 913 і 943 р. Ігор здійснив два походи на Кавказ, які дали змогу київським купцям торгувати на Сході.

Після смерті князя Ігоря в 945 р. влада перейшла до його вдови - княгині Ольги. У 957 р. вона здійснила дипломатичну місію до столиці Візантії Константинополя, де прийняла християнство, уклала новий договір із Візантією. У 959 р. княгиня Ольга налагодила зв'язки з Німеччиною. Вона направила своє посольство до німецького імператора Оттона I. У 961 р. на Русь від Оттона I прибула місія єпископа Адальберта, маючи на меті прилучити Русь до римсько-католицького світу, але успіху не мала.

З 964 року великим київським князем став син Ольги та Ігоря - Святослав (964-972 рр.), який увійшов в історію, під іменем Завойовника. У 964 р. Святослав розпочав війну на Сході. Йому вдалося розгромити в'ятичів, камських болгар на Оці та Волзі і приєднати ці землі до Київської держави. Після цього він вирушив на Хазарський каганат і в 965 р. знищив його. Далі князь Святослав із своєю дружиною рушив на Кавказ, розбив ясів (осетинів) і косогів (черкесів). Цим він розширив територію Київської держави далеко на схід. Однак із занепадом хазарів зник той буфер, що не давав кочовикам зі Сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи.

У 968 р. князь Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі 6000 вояків Святослав напав на Болгарію, заволодів багатими придунайськими містами і вирішив перенести свою столицю до Переяславця. Але в цей час на Київ напали печеніги, і князь Святослав із своїм військом змушений був повернутися на Русь.

Князь Володимир у 981 р. здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. До складу Київської держави були включені Закарпатська Русь і Тмутаракань. Він воював також з в'ятичами (982 р.), ятвігами (983 р.), радимичами (984 р.), волзькими болгарами (985 р.) і хорватами (993 р.).

Ярослав видав за польського короля Казимира свою сестру Добронігу і одружив свого старшого сина Ізяслава із сестрою Казимира. Анастасія була видана заміж за угорського короля Андрія (Ендре)I. Син Всеволод був одружений з дочкою Візантійського імператора Констянтина IX Мономаха, Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха I, а сам Ярослав був одружений з Інгігердою, дочкою шведського короля Олафа.

7. Історичне значення Київської Русі

Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян, стала етапом формування східнослов'янських народностей. Особливо великий вплив справила вона на формування українського етносу, його мови, політичної думки, традицій державності. Недарма Михайло Грушевський твердив, що “Київська Русь є першою формою української державності”.

Найвищої могутності і піднесення Київська Русь досягла за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого. У цей період вона досягла найвищого розвитку як у господарстві, так і в духовному житті. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв'язки Київської Русі. Центром міжнародної торгівлі залишився Київ. Руські купці торгували в багатьох країнах світу. Іноземні купці торгували в руських містах.

Вражають успіхи в освіті. Писемність була привілеєм не лише можновладців, вона ставала доступною нижчим верствам населення. Самобутністю відзначалася усна народна творчість. Вплив таких оригінальних давньоруських народнопоетичних жанрів, як билини, календарно-обрядові пісні, відчувався і в пізніші часи, зокрема в українських думах, колядах, щедрівках тощо. Неоціненним надбанням Київської Русі є глибока за змістом і своєрідна за формою література. Філософська спрямованість, гуманізм, віра в добро, якими просякнуті кращі зразки урочистих і повчальних проповідей, літописів, житій, героїчної поезії, традиційно залишилися визначальними рисами української літератури впродовж усіх її періодів.

Високого рівня досягла храмова архітектура, живопис тощо, які свідчили про широке застосування давньоруськими митцями здобутків світової цивілізації.

Велике і міжнародне значення Київської Русі. За свідченням літописця, Київська Русь була відома “в усіх кінцях землі”. Вона впливала на політичні події міжнародні відносини в Європі та Азії, на близькому Сході. Руські князі підтримували династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією. Зокрема, дочка Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французського короля Генріха I, після смерті короля правила Францією до повноліття свого сина Філіппа.

Київська Русь не була єдиною і монолітною державою і включала численні слов'янскі і неслов'янські племена. Найбільший вплив вона справила на прилеглу до Києва територію в басейні Дніпра, де проживали споріднені слов'янські племена, які стали основою української народності в Київськії Русі.

Розпад Київської Русі та боротьба з монголо-татарською навалою. Галицько-Волинська держава

1. Причини роздробленості. Організація влади

Феодальне дроблення Русі було цілком закономірним явищем у розвитку тогочасної держави і в своїй основі мало економічні і політичні чинники. Можна виділити такі причини роздробленності:

1)натуральне господарство;

2)перехід землі у спадкову власність князів та бояр;

3)посилення удільних князів та бояр;

4)посилення окремих міст як економічних та військово-політичних центрів, наростання суперництва між ними та Києвом;

5)подальший етнічний розвиток земель, народностей у різних частинах держави, формування їх окремишності .

Організація влади : Великий князь удільні князі бояри.

У волості і погости призначалися посадники, тисяцькі, вірники, тівуни, які залежали від князя. Князі і бояри спиралися на дружини.

За формою правління князівства були переважно монархіями, а Новгородська і Псковська землі - боярські республіки. В головних містах збиралися віча, але вони нерідко поступалися боярським радам.

Наслідки роздробленості держави :

1.Позитивні: князі та бояри більше уваги приділяли розвитку господарства в своїх землях.

2.Негативні: була підірвана міць Русі перед лицем загрози з боку зовнішніх ворогів.

Про початок роздробленості Київської Русі свідчить з'їзд князів у місті Любечі 1097 року, на якому було прийнято рішення про закріплення за князями земель, якими вони володіли на той час.

1132 рік -„Роздерлася вся Руська земля” (з літопису).

„Україна” з кінця XII століття - це: Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя, Причорномор'я, Приазов'я, Прикарпаття; Київщина, Переяславщина, Чернігівщина, Галичина, Волинь.

Перші згадки назви „Україна”:

1187 рік - Київський літопис : Київщина, Переяславщина, Чернігівщина.

1189 рік - Київський літопис: „Україна Галичская”, тобто й правобережне Подніпров'я.

1213 рік - Галицько-Волинський літопис : Північно-західні землі Галичини і Волині.

2. Монголо-татарська навала на українські землі

Монголо - татари : народ, держава.

Завершив процес об'єднання монгол у могутню державу монгольський хан Темучин (з 1206 року - Чингісхан, тобто „головний хан”). Територія держави поділялась на три великих округи - правий, лівий, центральний. Округи - на „тьми”, „сотні”, „десятки”. На чолі них стояли вихідці з родинної знатті - нукерита найони. Держава Чингісхана Централізована монархія.

Основою багатства монголів була власність на стада худоби (коней, овець). Необхідність вести постійні загарбницькі війни була викликана пошуками нових пасовищ.

Протягом I-ї половини XIII століття монголо - татари здійснили масштабні завойовування у Китаї, Середній Азії, Закавказзі, де їх панування потім тривало 200 літ.

Битва на річці Калці.

Звістку про монголо - татар на Русь приніс половецький хан Котяна і запропонував своєму зятеві галицькому князю Мстиславові Удалому об'єднати зусилля для боротьби.

Зібрався князівський з'їзд у Києві, на якому приймається відповідне рішення.

В цій битві загинули : князь Святослав Канівський, Ізяслав Сіверський, Мстислав Чернігівський, кілька десятків тисяч дружинників.

Монголо - татари дійшли до Дніпра після чого відступили в Азію.

Навала орд хана Батия... (Батухана)

1237-1238 роках була спустошена Південно-Східна Русь. Під владою Батия опинилися міста: Рязань, Володимир - на - Клязмі, Суздаль, Москва, Ростов, Углич, Кострома, Торасок, Ярославль, Твер, та інші. (за винятком Новгорода та Пскова).

1239 рік - на Південно - Західну Русь : Переяслав (березень), Чернігів (жовтень), виступили на Київ (хан Менгу).

... знищення Києва.

Наприкінці 1240 року орди Батия облягли місто. Головний удар було нанесено з півдня: він припав на Лядські ворота. Використавши стінобитні машини, прорвалися до міста. Останній пристанок захисників - Десятинна церква.

6(7) грудня 1240 року місто було взято.

Розорення Галицько - Волинського князівства та інших земель.

Від розореного Києва рушили на Волинь. Спустошили Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич. Добре укріплені Кременець і Данилів взяти не змогли, обійшли. Навесні 1241 року Батий повів військо на захід - у Польщу, Чехію, Угорщину, Трансільванію. Монголо - татари розгромили польсько - угорські війська (квітень 1241 року). Навесні 1242 року досягнувши кордонів Італії, повернули назад.

І, таким чином, героїчна боротьба населення Русі ослабила монголо - татарський натиск на Західно - Європейську цивілізацію.

Причинами монголо - татарського завоювання Русі були:

- чисельна перевага загарбників.

- розрізненість дій руських князів.

- слабкість укріплення фортець, міст.

Золотоординське іго.

Підвладні землі втратили будь-яку самостійність. Князі стали васалами хана. Право на княжіння - ярлик - видавав сам хан. У Києві правив золотоординський намісник - баскак (контролював місцеву владу, відав збиранням данини, обліком населення). Данина - це 1/10 частина всього майна; додатково - хлібом, худобою, грошима.

Золотоординське іго тривало на землях України понад 120 років.

3. Галицько-Волинська держава

а) Галицькі і Волинські землі: історія.

980 - 990 роки - Володимир Великий відвоював ці землі у поляків. На Волині заснував місто Володимир, що згодом став столицею цих земель. Галичина розташована у східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях річок Дністра та Прута. Заселяли її племена дулібів, тиверців, білих хорватів. Галичина і Волинь мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до Галича біля Карпатських соляних копалень.

Волинь і особливо Галичина були густо заселеними землями, а їх міста стояли на важливих торгівельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі - товару, від якого залежала вся Русь (в околицях Коломиї, інших місцях). Першими у Галичині правили Ростиславичі (нащадки Ярослава Мудрого), на Волині - Мстиславичі (нащадки Володимира Мономаха).

Становище боярства.

Особливість політичного життя Галицького князівства - великий вплив на управління свавільних, багатих, могутніх бояр.

На відміну від бояр в інших князівствах, де вони здебільшого походили з княжої дружини, Галицьке боярство розвинулось насамперед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки дістали не від київських князів, а захопивши общинні землі. Тому великою була їх влада. В II половині XI століття, після смерті Ярослава Мудрого, Галицьке князівство відокремилося від Києва.

Бояри Волинського князівства, на відміну від галицького, були більш схожими на бояр основної частини Київської держави. Більшість з них прийшли на ці землі у складі дружин своїх князів, що часто призначалися та знімалися київским великим князем. Земельні володіння отримували за службу князеві і, залежно від щедрості князя, й виявляли йому велику відданість та підтримку.

б) Утворення Галицько-Волинського князівства.

По смерті останнього Ростиславича у 1199 році, Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, та частину боярства та міщанства, що були незадоволені силою та свавіллям великих бояр, зайняв Галич, об'єднав Галицьке і Волинське князівства в єдину Галицько-Волинську державу: на Заході утворюється сильний політичний центр, який поступово стає спадкоємцем занепадаючого Києва.

Заходи Романа Мстиславича:

- Рішуча боротьба з боярством, що виступало проти посилення княжої влади. Роман Мстиславич не гребував ніякими засобами, щоб зупинити зухвалу боярську опозицію. Його підтримали міщани та ремісники.

- 1203 рік - здобуття Романом Києва. Підкорив князів чернігівських, приєднав Переяславщину, Київщину (майже вся територія, Південно - Західної Русі).

1205 рік - вбитий у битві з поляками.

Вдова Анна з малолітніми синами Данилом і Васильком була вимушена переїхати до Володимира Волинського, а потім у Польщу (до родичів чоловіка), Данило - до двору угорського короля.

в) Данило Галицький.

Приблизно 40 років продовжувалися міжкнязівські чвари.

1238 рік - Данило остаточно оволодів Галичем після тривалої боротьби.

1238 рік - Данило займає Київ. Таким чином, йому вдалося об'єднати землі, що входили до складу Галицько - Волинської держави за Романа Мстиславича. Усередині держави Данило вів боротьбу з боярською опозицією.

З монголо - татарами Данило Галицький зустрівся у битві на річці Калці (1223 рік), в якій брав участь разом з іншими руськими князями.1240 року монгольські війська розорили Київ, а в 1241 році вдерлися на територію Волині й Галичини. Хан Батий зажадав відмови Данила Романовича від Галичини. Данило наприкінці 1245 року відправився в Золоту Орду і завдяки дипломатичним здібностям і багатим подарункам зміг одержати ярлик на усе Галицько - Волинське князівство. Одночасно Данило почав приготування до боротьби з Золотою Ордою. Він намагався створити європейську антиординську коаліцію, почав переговори з Папою Інокентієм IV, що 1253 року оголосив хрестовий похід проти Золотої Орди. Данило Романович погодився прийняти королівську корону від папи Римського, сподіваючись на військову підтримку європейських держав. 1253 року в Дорогочині відбулась коронація Данила. Проте ніякої реальної допомоги для боротьби з Ордою він не одержав. Більше того, Папа Римський вимагав поширення католицизму в Галицько - Волинському князівстві, на що Данило відповідав рішучою відмовою.

1258 року у землі Галицько - Волинського князівства рушило ординське військо воєводи Бурундая. Данило й Василько були викликані ним і отримали ультиматум - знищити укріплення всіх міст.

Це було страшним ударом для Данила, оскільки він не досяг своєї мети - організувати опір монгольській агресії.

Данило Галицький був мудрим і далекоглядним державним діячем, патріотом Руської землі, тонким політиком і талановитим полководцем. Спираючись на підтримку служивого боярства, дружинників, городян, зумів зламати опір могутніх галицьких і волинських бояр, об'єднати Галичину і Волинь, відстояти цілісність та незалежність своєї держави, захистити культуру рідного народу від зазіхань численних ворогів.

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

1. Стан українських земель в XIV ст.

О.Субтельний:

“У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі, саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди - Литва, Польща та Московія. Ці суспільства дуже швидко розросталися і їх цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні. Стародавній Київ залишався тут лише блідою тінню своєї колишньої слави. Крім православного митрополита, що в 1300 р. виїхав до процвітаючих центрів північного сходу Росії та зрештою осів у Москві, місто покинули багато бояр і великих купців. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав свого князя. Після смерті останнього князя галицько - волинської династії західно-українські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою наживою для ворога. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. Отже, Україна, наче дозрілий плід, чекала наступного завойовника.

Серед перших, хто скористався цією можливістю, були литовці”.

2. Утворення Великого князівства Литовського

У середині ХІІІ ст. Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об'єднаними, ніж будь-коли.

У перші десятиліття XIV ст. під проводом великого князя Гедимінаса (Гедиміна) вони рушили на Білорусію.

А у 1340х рр. під час правління його сина Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що “вся Русь просто повинна належати литовцям”, вони вступили на українські землі.

До 1350х рр. Ольгерд поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло Київ.

1363р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусі та України (приблизно половину земель Київської Русі) Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.

Не слід уявляти собі захоплення литовцями українських земель, як тотальне нашестя лютих орд чужинців. До опису цього цілеспрямованого процесу краще пасують такі слова, як проникнення, включення, приєднання. Під час просування Ольгерда вглиб України, населення часто вітало його війська, що переважно складалося з українських підданих, або союзників. Якщо спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою.

Причини швидкого (легкого) поширення влади Великого князівства Литовського:

- Литовське панування змінило жорстоке іго Золотої Орди;

- Литовці на найвищі адміністративні посади садовили місцеву українську знать;

- Литовці проголошували: “Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо”.

3. Особливості соціально-політичного стану українських земель

Чернігівщина, Київщина, Переяславщина і Поділля у 60-х рр. XIV ст. перейшли під владу литовських князів, зберігаючи певну автономію.

Литва перетворилась на багатонаціональну державу, де переважало слов'янське (українське та білоруське) населення з традиційною культурою і правом.

Руська мова визнавалась у Литві державною, православна церква залишалась панівною в духовному житті. Тому литовсько-руське князівство виступає як литовсько-українсько- білоруська держава.

4. Початок зближення Литви та Польщі

Литовсько-руське князівство постійно ворогувало з Московським за Чернігово-Сіверські землі, і тому було змушене шукати підтримку у Польщі.

1385 р. Великий князь Литовський Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою. Між Польщею і Литвою була укладена Кревська унія. Вона стала початком об'єднання Литви та Польщі в одну державу.

1413р. - Городельська унія. На Литовсько - Руську державу поширились обмеження, які діяли в Польщі щодо прав православних. Лише католики мали право брати участь у великокняжій раді. В Луцьку та Кам'янці-Подільському засновано католицької єпископські кафедри.

5. Люблінська унія

Поразки у Лівонській війні з Московією підштовхнули уряд Литви до остаточного об'єднання з Польщею. На спільному сеймі представників обох держав у м. Любліні 1569 р. було проголошено унію. За її умовами Велике князівство Литовське об'єднувалось з Польським королівством в єдину - Річ Посполиту.

Причини:

1) Прагнення до унії значної частини української, литовської, білоруської шляхти, яка:

а) бажала мати рівні права з польською шляхтою;

б) хотіла полегшити свою військову повинність (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу - було наймане військо).

2) Частина литовських магнатів хотіла потіснити могутніх й більш багаточисельних українських і білоруських магнатів. Крім того, наростаючі соціальні конфлікти внаслідок посилення утисків селян вимагали об'єднання правлячих класів.

3) Литва була послаблена поразкою від Росії на першому етапі Лівонської війни (1558-1583 рр.)

Проти унії виступали литовські, українські, білоруські магнати, що не хотіли обмеження своїх прав, и привілеїв та земельних наділів.

Річ Посполита - держава з королем, що обирався, із загальним сеймом, спільною скарбницею й монетою, єдиною зовнішньою політикою.

Наслідки для долі України:

Негативні:

1) сприяла посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

2) сприяла полонізації української знаті;

3) сприяла закріпаченню селян, що остаточно було затверджено Литовським статутом

1588р.; шляхтичі самі встановлювали всі повинності, розпоряджалися сільським життям та майном.

Позитивні:

1) зближення українських земель з західноєвропейською культурою;

2) піднесення культурно-просвітницького руху, яке сприяло зародженню й розвитку української національної самосвідомості.

6. Соціально-економічний розвиток українських земель

Кріпацтво на українських землях юридично ввелось постановою сейму Речі Посполитої 1573 р. і Литовським статутом 1588р. Селянин і його земля ставали власністю феодала, він повинен був відробляти панщину та сплачувати податки.

Селяни продовжували жити громадою (общиною), управління якою здійснювали виборний староста (отаман) та громадська рада, що обиралась раз на рік. Вони мали право судочинства, котре здійснювалось на громадському віче, так звана “копа”, тому цей суд називали “копним”.

Основою господарства України продовжувало залишатись сільське господарство, в якому відбувся ряд змін:

- трипільна система витісняє підсічну,

- поширюється використання органічних добрив (гною)

Розвивається городництво, садівництво, тваринництво.

Господарство в своїй основі залишалось натуральним.

Протягом XIV - XVІ ст. відроджуються міста, які стають центрами ремесла, торгівлі, культурного та політичного життя.

Міста поділялись на приватновласницькі та державні.

7. Берестейська унія

Утворення уніатської церкви:

- церква підпорядковувалась Папі Римському, але зберігала східний обряд й українську мову богослужіння.

Наслідки:

- переслідування православної церкви;

- поділ українців на дві конфесії і поступове формування відмінностей між західними та східними українцями;

- посилення національного руху, одним з гасел якого був захист православ'я.

Греко-католицька церква (уніатська) не була зрівняна в правах з католицькою.

8. Козацько-селянські і народні рухи к.XVІ - XVІІ ст.

1591-1593рр. - Криштоф Косинський (Київщина, Брацлавщина, Волинь).

1594 - 1596 рр. - Северин Наливайко та Матвій Шаула.

1625 р. - Марко Жмайло.

1630-1631 рр. - Тарас Федорович (Трясило).

1635 р. - Іван Сулима.

1637-1638 рр. Павло Бут (Павлюк), Дм. Гуня, Яків Острянин.

9. Культура України у XVІ - на початку XVІІ ст.

1) Братства (в м. Львів, Вільне, Луцьк, Київ) : шпиталі, школи, друкарні.

2)Острозька академія (греко-слов'янська школа) - заснована в маєтку Костянтина Острозького на Волині, існувала на кошти Костянтина Острозького; помер 1608р.; 1578р. - його онука Анна, фанатична католичка, передала академію єзуїтам - перша вища школа:

- грецька, латинська, церковнослов'янські мови,

-“сім вільних наук”,

-тривіум (граматика, риторика, діалектика (мистецтво диспуту),

-квадривіум (арифметика, геометрія, музика, астрономія),

- друкарня (приблизно 1578р.) - Ів. Федорович - “Острозька Біблія” (1581р.) (перша повна Біблія друкована слов'янською мовою).

3)Львівська (братська) друкарня 1574 р. - “Апостол ” - І.Федорович.

Великий вплив на архітектуру й образотворче мистецтво мало європейське Відродження.

Вплив ренесансного стилю передусім відбивався на міських житлових будинках.

Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівської площі Ринок:

будинок Корнякта та Чорна кам'яниця; а також споруди, пов'язані зі львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох Святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Амброджіо Прихильний, Петро Барбон та ін.

Протягом XVI ст. відбувалися важливі зрушення в розвиткові мистецтва скульптури.

З'являється монументальна скульптура. Вона виконувала функцію оздоблення архітектурних споруд. Прикметними у зв'язку з цим є скульптурні різьблення львівських каплиць Кампіанів та ін.

Протягом ХVІ-першої половини XVII ст. розвивався іконопис. Виняткової майстерності досягли українські митці у створенні іконостасів. Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас П'ятницької церкви, створений львівськими митцями в першій половині XVII ст. До шедеврів українського мистецтва належить іконостас львівської

Успенської церкви. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович.

Поряд із церковним розвивались і світські жанри. За тієї доби, зокрема, з'явилися портрет та батальне малярство. Показовими щодо цього є портрети князя Костянтина Острозького та львіського купця Костянтина Корнякта.

Досконалим видом тогочасного мистецтва була книжкова мініатюра та графіка. Яскравим взірцем використання українськими майстрами мотивів європейського Відродження можуть служити мініатюри Пересопницького Євангелія. Гравюра набула особливої популярності із появою друкарства. Високою майстерністю відзначалися графічні зображення львівського “Апостола” (1574р.) та “Острозької Біблії” (1581 р.) Івана Федоровича.

Мистецька спадщина ХVІ-першої половини XVII ст. надзвичайно яскрава й розмаїта.

У тогочасних замках, церквах, іконах, скульптурах і гравюрних зображеннях поєднано художні традиції і досягення ренесансної доби, які є відбитком характеру, світовідчуття українського народу.

Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу

Козак - вільна людина. ХV ст. (1489р.) - “Хроніка” польського історика Мартина Бєльського - перша згадка про козаків.

1. Причини виникнення українського козацтва

- економічні (нестача орної землі - народна колонізація вільних земель Подніпров'я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами);

- соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпацтва);

- політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);

- стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

- національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

Навесні у Дикому Полі з'являються ватаги сміливих, вільнолюбних людей з Київського Полісся та Волині на чолі з обраними отаманами. Восени вони поверталися додому з великими запасами меду, риби, хутра, з худобою. Нерідко вступали в сутички з татарами.

2. Виникнення Запорозької Січі

У XV - першій половині XVII ст. землі від Сіверського Дінця до Дністра (значна частина теперішніх Дніпропетровської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської областей України) була заселена запорозькими козаками.

На дніпровських островах козаки споруджували невеличкі укріплення - січі (із січених дерев'яних стовбурів). Але ці січі були розрізнені і не могли стримувати наступи ворогів:

литовських і польських військ - із півночі, турецьких і татарських - із півдня.

Тому каневський і черкаський староста Дмитро Вишневецький (Байда) зробив спробу об'єднати ці розрізнені січі. В 1556 р. на острові Мала Хортиця він заснував фортецю, що поклала початок Запорозької Січі. Д. Вишневецький вів боротьбу проти турок і татар, але в 1563 р. під час походу в Молдавію потрапив у полон і за наказом турецькою султана Сулеймана був страчений.

Після загибелі Байди козацька організація не розпалася. Наприкінці 60-х рр. січ була перенесена на острів Томаківка, але в 1593 р. татарські орди зруйнували її. У 1593 р. запорожці заснували Січ на острові Базавлук (територія теперішньої Дніпропетровської області). Козацька Січ була дуже добре укріплена. Іі оточували глибокі рови, високі земляні вали.

На них стояли гармати, споруджені вежі з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки.

Унікальність українського козацтва постає в тому, що воно стає окремим суспільним прошарком з певними правами й мало свою територію, незалежну від державної адміністрації.

Умови прийому на Січ: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю. Січовий козак повинен був дотримуватись традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим.

Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім'ю і проживати в містах та містечках, у селах за межами Січі.

3. Устрій Січі

В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялась на паланки (округи) на чолі з полковниками, полки - на сотні, сотні - на куріні.

У військовому відношенні козацьке військо (Кіш, або січове товариство) поділялось на військові частини - курені на чолі з куріними отаманами. На загальновійськових радах козаки кожного року обирали старшину:

- кошового отамана;

- писаря (відав канцелярією);

- єсаулів (наглядали за порядком);

- обозного (командував артилерією);

- суддю.

Старшині вручали клейноди - знаки влади, атрибути української державності (хоругва - стяг, бунчук, булава, каламар (чорнильниця), духові труби та ін.).

Суспільний устрій:

- відсутність кріпацтва;

- формальна рівність між усіма козаками, що могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах;

- Запорозька Січ - військова організація: кожен козак за свій кошт мав відбувати військову службу;

- Запорозька Січ як політична організація - козацька республіка.

Створена в І половині ХVІ ст., Запорозька Січ із військового центру перетворилась на своєрідне державне утворення - козацьку християнську православну демократичну республіку, що мала демократичний соціально-політичний лад, особливу військову організацію , своєрідний життєвий порядок, побут і звичаї. Кіш - адміністративний орган Запорозької Січі - розповсюджував свою владу на значну територію півдня України й використовував свої військові сили для її оборони. В складі Литви і Польщі (пізніше - Речі Посполитої) Запорозька Січ мала фактичну державно-політичну автономію й справляла великий вплив на всі українські землі.

Саме в Запорозькій Січі було створено Запорозьке військо , що стає організаційною формою збройних сил України.

4. Реєстрове козацтво

Польський уряд намагався підпорядкувати козацтво та поставити собі його на службу.

1572 р. король Сигізмунд ІІ прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких було поіменно записано до спеціального списку - реєстру.

Стефан Баторій збільшив реєстр, надав козакам ряд привілеїв, а козацькій старшині вручив клейноди. Реєстровці дістали право на окремий суд, звільнялися від державних повинностей (крім військової). Офіційно реєстр козаки називали Запорозьким військом, якому формально підпорядковувалась і Запорозька Січ. Проте взяти Запорожжя під свій контроль Речі Посполитій так і не вдалося. Запорозька Січ стала джерелом української державності.

Визвольна війна українського народу середини XVII століття. Формування української держави

Соціально-економічне і політичне становище України

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVIIст. в Україні настав

десятилітній період затишшя. Польська шляхта і магнати багатіли. Українські селяни, міщани й козаки бідніли. Збільшувалась кількість фільварків, поширювалась оренда землі середньої шляхти. Зростали повинності селян: панщина становила 5-6 днів на тиждень, впроваджувались додаткові с/г роботи, збільшувалися податки.

Пани створювали загони гайдамаків для покарання селян. При цьому селяни мали 5-7 десятин землі, що ледь вистачало на життя. Утворювалися слободи, які мали пільги на 10-15 років (слобода- поселення селян). Безправними залишались міста. Порушувалися права козацтва.

2. Причини війни

Вибух 1648 року був закономірним. Посилювався релігійний, національний гніт православних українців з боку Речі Посполитої.

Неможливо було знайти законного захисту від свавілля польської шляхти.

Посилювалося і соціальне (феодальне) гноблення.

За своїм характером ця війна була національно-визвольна, антифеодальна.

Її рушійними силами виступили:

селяни, помірковані кола:

міщани (біднота), заможне козацтво,

козацькі низи, міська заможна верхівка,

частина нижчого духовенства; українська шляхта,

середнє православне духовенство.

3. Повстання на Січі. Військові дії 1648-1653 років

Січень 1648 року - обрання Б.Хмельницького гетьманом на Січі.

6-8.05.1648 - битва під Жовтими Водами : 6 тисяч - поляків, 9 тисяч - козаків і татар;

кілька тисяч реєстрових козаків, посланих на допомогу полякам, перейшли на бік повстанців. Командуючі 20-тисячною головною силою поляків М.Каліновський та М.Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і почали відступати. Неподалік попали у засідку і були розбиті ( козацькі сили зросли на 15 тисяч ).

15-16.05. 1648 р. - битва під Корсунем. Б.Хмельницький захопив обох командувачів, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 520 жовнірів, 41 гармату. Після цього Б.Хмельницький зупинився під Білою Церквою, зосередившись на створенні дисциплінованої армії. Ядро становили 16 козацьких полків. Із добровольців формувалися нові частини. Під кінець літа українська армія налічувала 80-100 тисяч. Із них регулярне козацьке військо - 40 тисяч. Поляки за цей час мобілізували 32 тисячі шляхти і 8 тисяч німецьких найманців. 13.09.1648 р. - битва під Пилявцями. Б.Хмельницький здобув перемогу.

Жовтень-листопад - облога Львова, взяли викуп, підійшли до польської фортеці Замостя. Тут стало відомо, що королем обрано Яна Казиміра. Новий король запропонував перемир'я. Б.Хмельницький повернувся на Україну.