Історія розвитку українського козацтва

Размещено на http://allbest.ru

Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу

Вступ

Актуальність теми. Козацькі часи - героїчна і драматична епоха української історії, епоха боротьби за українську державність, за виживання і утвердження українського етносу. Незважаючи на постійну увагу дослідників до історії козаччини, далеко не всі її сторінки знайшли своє належне висвітлення, багато чого вимагає подальшого вивчення і глибокого аналізу. Саме Козаччина заявила світу про існування не лише другорядної країни в Європі, а й загальновизнаної політичної та військової сили, що надала значний поштовх визнанню України та розвитку її внутрішніх політичних та ідеологічних особливостей. Сьогодні як ніколи виникає велика необхідність глибше вивчити, зрозуміти державотворчі процеси на всіх етапах історичного розвитку українського суспільства, особливо з середини XVII - XVIII століття.

Українське козацтво є одним з популярних об'єктів для дослідження не тільки у вітчизняній історії, але й в історичних науках інших країн. Подібного явища не знала історія жодної країни. Про козаків у час їхнього розквіту знали не тільки їхні ближні сусіди, а й уся Європа. З середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву «козацького народу». Неодноразово приїжджали на Україну різні дослідники, щоб ближче познайомитися з життям та побутом козацької верстви. Незважаючи на те, що за історичними мірками, це відбувалося відносно недавно, має місце неповна визначеність та різна оцінка тих подій, що відбувалися за часи козацтва.

Умовно, історіографію даної проблеми можна поділити на: 1) дорадянську; 2) радянську; 3) сучасну українську; 4) закордонну (праці діаспори).

Про українських козаків написано багато спеціальних досліджень, монографій, статей художньої літератури. Цінним джерелом про події даного періоду є козацькі літописи, збірники документів Богдана Хмельницького (універсали, листи, накази), а також сучасні збірники документів «Національні процеси в Україні», «Писемні джерела з історії України» та ін. Важливу інформацію можна знайти в працях М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Грушевського, В. Антоновича, І. Крип'якевича, В. Голобуцького. По-новому, з урахуванням досягнень сучасної історичної науки, нової джерельної бази написано праці дослідників: О. Апанович, І. Гуржія, Л. Мельника, В. Смолія, В. Степанкова, В Шевчука та ін.

Не обійшла увагою проблему визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. та становлення української державності і українська діаспора. Серед авторів В. Липинський, Д. Дорошенко.

Зарубіжну історіографію презентують - Проспер Меріме, Шевальє, Боплан. Особливо привертає увагу праця французького історика ХУІІІ сторіччя Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії», що стала першим західноєвропейським твором, цілком присвяченим історії України. Із сучасних - праця польського дослідника Я. Качмарика («Гетьман Богдан Хмельницький», 1996 р.) та ін.

Про Запорожжя писали Вольтер, М. Гоголь, О. Герцен, М. Чернишевський. Художник І. Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Героїчні подвиги запорізького козацтва стали основою для написання літературних творів, складання віршів, постанови вистав і фільмів.

Історики різних течій, наукових шкіл, політичних уподобань поєднують свої зусилля в розробці тематики досліджень історії козацтва, при цьому акцентуючи увагу на документалізації історичних досліджень, дотриманні принципів історизму та наукової об'єктивності, критичному переосмисленні попереднього досвіду, уникненні ідеологічної упередженості. Свої дослідження вони базують на ґрунті фактів, документів, достовірних історичних джерелах.

Ця робота охоплює період з початку виникнення козаків і до часів, що зараз в історіографії мають назву «Руїна». Завдання моєї роботи: визначити передумови та причини виникнення соціальної верстви - козацтва; дослідити виникнення Запорозької Січі; його значення в історії України.

1.Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу

1.1 Причини і джерела формування козацтва

Зрозуміти будь-яке історичне явище глибоко і всебічно можна лише через звернення до його коренів. Виникнення українського козацтва - це історично-об'єктивний процес. Перші згадки про козацтво датуються XIII ст. Ще за часів Київської Русі літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочового степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водночас зі шляхтою протягом ХУ-ХУІ ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

У ХІV - ХVІ ст. внаслідок внутрішніх чвар, татаро-монгольської навали, литовської, польської та російської експансії розпалася Галицько-Волинська держава, припинило існування Київське князівство, а після Люблінської унії й утворення Речі Посполитої українські землі були поділені між сусідніми державами - більшість земель попала під владу Польщі, частина залишилась у Литви, Угорщини, Московського князівства та Молдови.

В цей критичний момент історії українського народу, коли панівний стан українського суспільства у своїй більшості, зрадив національним інтересам, у другій половині ХVІ ст. на півдні Київського воєводства різко прискорюється процес формування нового суспільного стану - козацтва, який почав набирати авторитет в очах українського народу як лідер у боротьбі проти колонізації і відродженні суверенної української держави.

Розглядаючи етап розвитку козачини як нового стану українського суспільства, дослідники зазначають слідуючи його головні функції та причини формування:

Економічні - зростання великого феодального землеволодіння, що почалося з ХV ст. і підштовхнуло процес освоєння і колонізацію вільних південних степів;

Соціальні - посилення феодальної експлуатації українського населення і втеча селян як специфічна форма класової боротьби;

Національно-стратегічні - постійна загроза з боку кримських татар, посилення національного та релігійного гніту (полонізація українського населення і наступ католицької церкви), національно-визвольна боротьба проти іноземних поневолювачів;

Політичні - цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу для охорони південних рубежів від татар.

Ці чинники й робили можливими появу та формування козацтва. Адже поява певного історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність.

Отже, різноманітні суспільні процеси мали безпосередній вплив на джерела формування козацтва. Протягом XV - XVI ст. в суспільстві нова соціальна верства - козацтво, виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.

1.2 Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі

Запорізька Січ - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Питання про утворення Запорозької Січі досліджене не повністю. Історики й досі сперечаються: де саме в пониззі Дніпра формувалися перші козацькі загони, де і коли була заснована перша Січ Запорозька; чи можна Хортицькі укріплення вважати Січчю, а князя Дмитра Вишневецького, старосту канівського і черкаського (з 40-х років XVI ст.) - її засновником...

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495- 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя XVI-го ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.

Запорізьке козацтво відіграло видатну роль у всіх найзначніших виступах народних мас України проти феодально-кріпосницького гноблення і національного гніту - в повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Павлюка і Карпа Скидана (1637 р.), Якова Остряниці і Дмитра Гуні (1638 р.).

Повстанням у січні 1648 р. запорозькі козаки поклали початок визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Саме на Запоріжжі згуртувалися сили, які очолили загальнонаціональний рух проти панування шляхетської Польщі в Україні, що завдав нищівних ударів польсько-шляхетським військам в Жовтоводській битві 1648 р., Корсунській битві 1648 р., Пилявецькій битві 1648 р., Зборівській битві 1649 року та Батозькій битві 1652 р.

Великої слави здобули запоріжці своєю боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Їхні походи на узбережжя Криму, Малої Азії та Фракії відбувалися спільно з реєстровими козаками та донськими козаками. Не раз козаки загрожували й Стамбулові, несподівано з'являючись на його околицях та руйнуючи укріплення (1615, 1621, 1624, 1630 рр.). Головною метою цих походів було не тільки ослабити військові сили агресора. Козаки руйнували маєтки татарських і турецьких феодалів і визволяли невільників. Недарма український народ так тепло оспівував козацькі походи в своїх історичних піснях і думах.

Поворотним етапом в історії Запорізької Січі стала Переяславська рада 1654 р. За Січчю було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян - утікачів. Згодом царський уряд почав посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці. Розширювалися межі запорозької території (на півночі до лівих притоків Дніпра - р. Самари та р. Орелі), зросло населення, розвинулися промисли й торгівля.

Разом з тим царський уряд використав свої війська і фортеці на Запоріжжі не тільки для оборони краю, а й для встановлення контролю над Запорозькою Січчю в інтересах кріпосницької держави. Запорозька Січ поступово втрачала незалежність. В 2-й пол. 17 ст. шляхетська Польща, захопивши Правобережну Україну, почала нищити козацтво та реставрувати кріпосницькі порядки, а Крим і Туреччина розгорнули наступ на Україну.

Уряд царя Петра І розглядав Запорозьку Січ як один з осередків визвольної боротьби українського народу. Після переходу на бік шведів гетьмана Івана Мазепи та частини запорозької старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Гордієнка, царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді. За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорозьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлєва.

Отже, козацька християнська республіка Запорозька Січ відіграла винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у його національно - визвольній боротьбі, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України . Чи можна сказати, що українці та сучасна Україна могли б відбутися без такого утворення як Запорізька Січ? Можливо, але це б була друга Україна, і вона б мала другу історію. Українська історія має чимало визначних подій та явищ, але наявність Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією, своєрідним стержнем її ідеї незалежності, її волі та спрямувань для її завоювання.

1.3 Формування української державності в ході визвольної війни

Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування - так зване магдебурзьке право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності і обов'язків перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства. Таке суспільне буття пов'язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою. Головним чинником державотворення стає українське козацтво.

На Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають прообразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція держави. Січі були притаманні усі ці ознаки.

Процес формування української державності почався після підписання Зборівського договору з Польщею в 1649 р. Цим договором Річ Посполита визнала факт існування козацької держави. І після ряду блискучих перемог козацька держава стає активним суб'єктом міжнародних відносин, до союзу з якою прагнуть і турецький султан, і кримський хан, і шведський та угорський королі та інші володарі.

Свою державу Б. Хмельницький розбудовував за воєнним принципом, що було продиктовано необхідністю боротьби за незалежність та традиціями козацтва. Вся територія України поділялася на 16 військово-адміністративних одиниць - полків, на чолі з полковниками, котрі являлися одночасно адміністраторами; полки поділялися на на сотні. Столицею держави був Чигирин. Найвища законодавча влада належала козацькій раді, її рішення вважали обов'язковими для виконання; виконавча, воєнна та судова - гетьману, котрий керував державою через генеральну канцелярію. В управлінні йому допомагала генеральна старшина.

Була створена чітка фінансова система і податки поступали до українського скарбу. З 1649 р. почалося карбування власної грошової одиниці.

Основну армію складали реєстрові та запорозькі козаки. Змінилася система судочинства, котра складалася із генерального, полкових та воєнних суддів. Незмінним залишалося міське судочинство.

В державі проходила глибока соціально-економічна перебудова: ліквідовується шляхетсько-магнатське землеволодіння, козацтво перетворюється на привілейований стан суспільства; знищується влада іноземців в містах, ліквідовується релігійний та національний гніт.

Отже, на початок 1650 р. в цілому завершується процес творення державних інститутів козацької України. Договір з Москвою (Березневі статті) передбачав збереження створених державних форм правління.

2. Роль Запорізької Січі в історії України

Сучасна українська Конституція містить ряд положень, які ґрунтуються на історичному минулому Запорізької Січі, зокрема з питань державного будівництва, функціонування органів влади та управління. У Конституції знайшли також відображення демократичні засади формування та функціонування управлінського апарату, які були характерними для Запорізької Січі.

Таким чином, історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та загальносвітової історії, яке потрібно вивчати, досліджувати і не забувати. Запорізька Січ стала важливим фактором, який суттєво вплинув на подальшу еволюцію політичних поглядів українського козацтва та українського народу загалом. Січ була визначним державним утворенням, що репрезентувало на міжнародній арені Україну. Специфічність цієї політичної організації (інакше кажучи, - напівдержави) полягала в тому, що вона, будучи органом примусу, не була засобом класового придушення, а засобом виховання та самовиховання тих, в чиїх загальних інтересах здійснювався цей примус.

2.1 Виникнення реєстрового козацтва. Неоднорідність козацтва

Втечі й покозачення селян позбавляли феодалів робочих рук і збільшували лави «неслухняного», «свавільного» населення, готового в перший-ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим, Молдову та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику заможнішу, статечнішу частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити «свавілля» решти козаків, повернути їх у панське ярмо. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і дістало правовий статус регулярного війська. I хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах Польської держави (наприклад захист її кордонів), все ж вона започаткувала два важливі суспільні процеси: а) утворення реєстрових збройних формувань; б) легітимізацію козацького стану - юридичне визнання прав та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства населення не було однорідним: а) реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; б) запорозьке (низове) козацтво - козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі; в) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя в прикордонних районах; г) паланкове козацтво; паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки.

Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї - вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.

Висновок

Отже, козацтво на Україні - явище самобутнє, національне, суто народне. Воно виникло і сформувалося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Остап Дашкевич, Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський, Богдан Ружинський, Іван Підкова, та інші. Гетьманство Богдана Хмельницького поклало край так званому «золотому спокою». Після смерті Хмельницького на Україні почався безлад - багатогетьманство і братовбивча війна. Цей страшний час назвали «руїною».

Дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

Козаки опанували величезні простори півдня України, було надійними захисниками кордонів держави від турецько-татарської агресії. Запорозькі козаки стали основною силою антифеодальної, антипольської, антикатолицької боротьби українського народу того часу. Козацтво розпочало новий етап державного відновлення України. Козацьке військо під проводом Б. Хмельницького нанесла нищівної поразки польському пануванню на Україні.

Запорозька Січ - це феномен світової цивілізації навіть з висоти нинішнього дня, не кажучи уже про час її існування. Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб.

У ХVІ - ХVІІ ст. вона стало впливовим чинником міжнародного життя. Та все ж, Запорозька Січ, маючи головні ознаки державності, все ж була лише своєрідною перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювали турецьку імперію та кримське ханство. Внутрішня стабільність, а іноді і безпека, польської держави, значною мірою залежала від позиції козаків. Запорожці брали участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Сміливі походи козацтва проти турків та татар, віртуозна військова майстерність і хоробрість сприяли зростанню його авторитету та популярності на міжнародній арені. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомагало вирішувати (інколи навіть відіграючи головну роль) тій чи іншій державі її проблеми.

Уважно вивчаючи історичне минуле виникнення й розвитку українського козацтва, можна знайти, багато такого, що надихає сучасну людину до прагнення вірно і віддано служити українському народу, навіть, на використання її у якості підґрунтя для формування на сучасному рівні української національної державотворчої ідеї.

Список використаних джерел

1. Бойко, О.Д. Історія України: Навчальний посібник. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2005. - С. 126 - 188.

2. Верстюк, В.Ф., Гарань, О. В., Гуржій, О. І. та ін.. Історія України: нове бачення/Під ред.. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 2000. - С. 88 - 141.

3. Історія України: Курс лекцій: У 2-х кн. Кн. 1 - Від найдавніших часів до кінця 19 ст./Мельник Л. Г., Гуржій О. І, Демченко М. В. та ін. - К: Либідь, 1991. - С. 113 - 237.

4. Мицик, Ю. А. Історія України [Електронний ресурс] : навч. посібник / Ю. А. Мицик ; О. Г. Бажан ; В. С. Власов. - Електрон. дан. - Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part5/504.htm . - Назва з екрану.

5. Субтельний, О. Україна: історія. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1993. - С. 135 - 257.

6. Українське козацтво [Електронний ресурс] : історія українського козацтва. - Електрон. дан. - Режим доступу : http://ukrcossacks.at.ua/index/istorija_ukrajinskogo_kozactva/0-6 . - Назва з екрану.

7. Шерер, Жан-Бенуа, Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців . - К.: Укр. письменник, 1994 . - 311 с.

8. Щербак, В. Українське козацтво [Електронний ресурс] / В. Щербак. - Електрон. дан. - К. , 2000. - Режим доступу : http://litopys.org.ua/coss1/shch.htm . - Назва з екрану.

9. Яворницький, Д.І. Історія запорозьких козаків: у трьох томах . - К.: Наукова думка, 1990

Размещено на Allbest.ru