Андрій Бандера: історичний портрет

7 липня справу розглянуто на підготовчому засіданні військового трибуналу. Там же вирішено слухати справу на закритому судовому засіданні без участі прокурора й адвоката, без виклику свідків. 8 липня відбулося засідання військового трибуналу Київського військового округу. На запитання, чи визнає себе винним, о. А. Бандера відповів, що тільки частково, бо лише розділяв погляди членів ОУН, безпосередньо участі в діяльності цієї організації не брав. Вважає, що збройний спротив необхідний у випадках, коли на тебе нападають, щоб захиститися. До радянської влади претензій не мав, вона його не скривдила. У церкві проповідував за неї, за возз'єднання всіх українських земель [ 12, с. 18 ].

8 липня 1941 р. о 17 годині 45 хвилин трибунал відправився у кімнату для нарад. Знадобились менше години, щоб винести смертну кару. Процес тривав 2 години 40 хвилин. Передбачаючи свій близький кінець, дивлячись смерті у вічі, добрий пастир не засуджував нікого і не просив катів про помилування. Члени трибуналу винесли смертний вирок за 54-ю статтею Карного кодексу УРСР людині, в діях якої не було ані краплі злочину, натомість усі звинувачення були побудовані на неперевірених свідченнях, здобутих, зокрема, внаслідок нелюдських тортур над священиком [ 26, с.8 ].

8 липня 8: 40 оголошено вирок Андрія Михайловича Бандеру піддати найвищій мірі кримінального покарання - розстрілу. І знову в обґрунтуванні одним є перших звучить звинувачення в батьківстві керівника ОУН.

У вироку сказано, що він може бути оскаржений протягом п'яти діб з дня вручення засудженому копії. Але радянський суд не мав наміру чекати оскаржень, розстріляли о. Андрія Бандеру - 10 липня 1941 року. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937-1941 років ховали розстріляних НКВД у Києві. Тож тут серед тисяч інших замордованих комуністами покояться останки священика, вбитого за те, що виховав дітей патріотами. І тільки у 1992 р. родина Героя дізналася про долю свого батька і отця, 8 лютого того ж таки року через 50 років 212 днів прокуратура незалежної України визнала священика УГКЦ Андрія Бандеру невинним у скоєні будь - якого злочину, а його ім'я внесли у список мучеників за віру [ 14, с. 4 ]. Можна зробити висновок, що священик УГКЦ Андрій Бандера пройшов нелегкий життєвий шлях. Виховавши дітей - патріотів, дбаючи про національне визволення України, церкви він до останніх днів не зрікався своїх поглядів, а вірив в здобуття Україною самостійної держави.

ВИСНОВКИ

Родина Бандерів посідає визначне місце в історії України. На формування суспільно - політичних поглядів керівника ОУН Степана Бандери мав вплив його батько, священик, активний культурно - громадський і політичний діяч Андрій Бандера.

Отець Андрій Бандера народився у 1882 році. Він разом із батьками мешкав у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Протягом 7 років він служив в церкві зі своїм тестем у селах Угринові Старому та Бережниці Шляхотській. Прихожани відгукувались про нього як про доброго пастиря, який ніколи нікого не скривдив, захищав бідних і ніколи з цих людей не брав грошей за треби. Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги активно поширювались серед людей.

Односельці згадують про свого пароха як про правдивого душпастиря, який у будь яку пору дня і року пішки долав десятки кілометрів лишень, щоб допомогти потребуючій душі. Він просив матеріали для відбудови зруйнованих під час війни селянських хат, не дбаючи про власний дах над головою.

Згодом отця Бандеру називатимуть «революціонером у рясі» і недарма. З проголошенням Західно-Української Народної Республіки Андрій Бандера став депутатом парламенту ЗУНР, а з початком україно-польської війни був духовним опікуном Української Галицької Армії. Коли в УГА закінчились боєприпаси і армія перейшла за Збруч, отець Бандера також відійшов туди зі своїм військом. Незважаючи на епідемію тифу, отець до кінця залишився сповідати хворих і сам ледве пережив цю небезпечну хворобу.

Отець Андрій Бандера, хоч рано овдовів, зумів виховати сімох дітей, дати їм добру освіту, зробити справжніми патріотами: троє доньок і чотири сини були членами національно-культурних і виховних організацій ("Просвіти", "Лугу", "Пласту"), а згодом стали діячами націоналістичного підпілля. Усі дорого заплатили за свою активність, вони загинули, або ж зазнали шалених страждань за життя:

Марта-Марія (1907-1982 - багатолітній політв'язень, померла на сибірській каторзі;

Степан (1909-1959 - провідник ОУН, вбитий агентом КДБ у Мюнхені;

Олександр (1911-1942) та Василь (1915-1942) - загинули у нацистському таборі Аушвіц;

Володимира (1913-2001) та Оксана (1917-2008) - багатолітні в'язні концтаборів;

Богдан (1919-194(?) - загинув на полі битви під псевдо «Митар».

Не обійшла жорстока доля і їхнього батька, в 1928 році разом із сином Степаном о. Андрій був ув'язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіянами митрополита Андрія Шептицького. Активний учасник становлення Західно-Української Народної Республіки, згодом капелан Української Галицької Армії, діяч цілого ряду громадських установ, він не міг не потрапити у поле зору радянських органів безпеки, що розпочали свою діяльність на Західній Україні після 1939 року. Проте вирішальним для його долі стало те, що отець Андрій був "батьком керівника націоналістичної антирадянської організації" Степана Бандери, ім'я якого і для прихильників, і для ворогів стало символом непокори режиму. Його головною виною було те, що всіх сімох своїх дітей він виховав патріотами.

З архівних документів дізнаємось, що отець Бандера був здібною і талановитою людиною. Митрополит Шептицький високо оцінював душпастирську діяльність отця Бандери, у повному розумінні цього слова. Бо це був не лише ревний священик, а ще й дбав про культурно-просвітницьку діяльність, збереження української мови, української історії, дотримання українських служб Божих і це у час займанщини на Галичині.

11 грудня 2011 року виповнилося 129 років з дня народження греко-католицького священика Андрія Бандери, а 10 липня 2011 року - 70 років з дня його насильницької смерті (розстрілу радянською владою), надзвичайно важливим є те, що збереглася в пам'яті народу світла постать о. Андрія Бандери. Адже його життя і служіння стало прикладом і уособленням долі багатьох греко-католицьких священиків, які загинули мученицькою смертю за Віру, Церкву і Батьківщину. Але найважливіша заслуга перед народом о. Андрія є те, що він зумів виховати видатну постать історії України XX століття - Степана Бандеру, ім'я якого увійшло до історії українського народу як невмирущий, світлий Символ України в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, за що власне Великий Пастир поплатився власним життям.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

I. Документи та матеріали

1. Бандера А. Мої особисті зізнання // Фонди наукових зібрань Історико-меморіального музею Степана.

2. Дзюбан Р. Звідки рід Степана Бандери (генеалогічна розвідка) // Народознавчі зошити. - Інститут народознавства Національної академії наук України. - Львів, 1999. - Ч. 1. - с. 11-19.

3. Історико - меморіальний музей Степана Бандери. Хроніка парохії Бережниця Шляхотська Калуського повіту дієцизії Львівської, за пароха о. Дмитра Березовського, від 4 травня 1934 р., 11 арк.

4. Миколи Глюза "ПРО БАНДЕРУ БУДЕ СВІТ ЗНАТИ". "Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань". - Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2010. - с. 289-291

5. Степан Бандера: документи й матеріали ( 1920 -1930 рр. ) / Упор. Микола Посівнич. - Львів, 2006. 248с. 147

6. Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах. Записи та упорядкування Григорія Дем?яна. - Львів, 2006. - 248 с.

II. Преса

7. Боєчко Ю. Мати Степана Бандери - Мирослава: [ 1890, с. Старий Угринів 1921] / Ю. Боєчко // Нова Зоря. - з жовт. № 39. - с. 5

8. Бурнашов Г. Вязень радянської тюрми № 61112: [ о. Андрій Бандера ] / Г. Бурнашов // Галицька Просвіта. - 2008. - 10 жовт. - №40. - с. 3

9. Батько і його сини: [ Про сім?ю С. Бандери ] // Галичина. - 1991. - 3, 4 січня, с. 12

10. Вівчар Б. Зродилися великої години: [ Про родину С. Бендери ] // Галичина ( Рани ). - 1998. - 31 грудня, с.26

11. Матійчин О. Витоки - батьки: о. Андрій і Мирослава: [ до 100 - річчя С. Бандери ] / О. Матійчин // Ратуша. - 2009. - 16 січня ( № 1 ). - с. 7.

12. Мартинюк В. Останні дні отця Бандери // Свіча. - 1996. - 22 трав. - с. 18.

13. Орнат Я. Отця Бандеру реабілітовано // Галичина. - 1991. - 3, 4 січня. - с. 16.

14. Пастирнак О. Отець Андрій майже Блаженний: [ завершується збір докум. У справі проголошення Блаженним о. А. Бандеру, батька Провідника ОУН С. Бандери ] / О. Пастирнак // Високий Замок. - 2009. - 16 вересня. - с. 4.

15. Пахолко О. Таємниці Бандери: [ Про долі членів родини Бандерів ] // Експрес. - 2005. - 29 грудня. - с. 14 -15.

16. Родина Бандерів у Волі Задервацькій [ Стрийського р - ну, Львів. обл., де у 1933 - 37 рр. мешкала родина Бандерів ] // Галичина. - 1998. - 13 червня ( спецвип. « Рани » ). - с. 4.

17. Тимощук Ю. Революціонер у рясі [ А. Бандера ] / Ю. Тимощук // Вікна. - 2008. - 3 жовтня ( № 39 ). - с. 5.

18. Файзулін Я. Степан Бандера: Міфи і реальність / Я. Файзулін // Шлях Перемоги. - 2010. - 24 лютого ( № 8 ). - с.4.

19. Федорів Т. Старий Угринів - осередок визвольного руху // Дзвони Підгір?я. - 2002. - 11 травня. - с. 16.

20. Чорноморець М. Листопадовий « зрив » 1918р. // Укр.слово. - 2005. - № 44 ( листоп. ). - с. 3.

III. Монографії та статті

21. Дем'ян Г. Степан Бандера, його життя і діяльність // Народознавчі зошити. - Інститут народознавства Національної академії наук України. - Львів, 2009. - Ч. 1. - с. 11, 24

22. Лесів С. Зізнання отця Андрія Бандери // Арсенич П., Бурнашов Г., Яневич Б. Степан Бандера та його родина. - Вид. «Нова Зоря». - Івано-Франківськ, 2008. - с. 33.

23. Москалюк М. Проблеми целібату в християнсько-суспільному житті Галичини 20-30-х рр. ХХ ст. // Галичина. - Ів.-Франківськ, 2009 р. - с. 59.

24. Сливка Л. Деякі аспекти до висвітлення етносоціального конфлікту 1932 р. у с. Бережниці Шляхетській за о. Андрія Бандери. // Галичина. - Івано - Франківськ, 2009. Ч. 15 - 16. - с. 309.

25. У період ЗУНР листопад 1918 - липень 1919. // Прикарпаття: Спадщина віків. - Львів, 2010. - с. 240.

26. Федорів Т. Гордість і біль України. Степан Бандера і його родина // Альманах “Бандерівський край”. - Спецвипуск. - ПП "Артекс". - Калуш, 1999. - с. 8.

27. Яневич Б., Федунків З., Лесів С., Базюк М. Батьківщина Степана Бандери. Пам'ятні місця Старого Угринова // - Лілея НВ. - Ів.-Франківськ, 2008. - Ст. 6-7.

IV. Енциклопедичні видання

28. Дем?ян Г. В. Бандера А. М. / Енциклопедія сучасної України. - Т. 2. К., - 2009. - 260 с.

29. Мельничук Б. Бандера А. М. / Тернопільський енциклопедичний словник. - Тернопіль: Збруч, 2004. - 260с. с.73.

30. Науменко К. Є. Бандера А. // Енциклопедія України. - К., 2005. - 560 с.

V. Підручники та посібники

31. Арсенич П. І., Федорів Т. Родина Бандерів: До 90 - річчя від дня народж. та 40 - річчя трагічної смерті провідника ОУН С. Бандери ( 1909 - 1959 ). - Івано - Франківськ: Нова Зоря, 1998. - 361 с.

32. Арсенич П. І., Бурнашов Г. В., Яневич Б.Й. Степан Бандера то його родина. - Івано - Франківськ: Нова Зоря, 2008. - 368 с.

33. Борис М. Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. Мартирологи, біографії, спогади, документи, фотографії. - Івано Франківськ: Нова зоря, 2008. - 700 с. с.382

34. Грабовецький В. Історія Калуша: З найдавніших часів до поч. XX ст. - Дрогобич: Відродження, 1997. - 224 с.

35. Данів В. Ю . Бережниця: історичний нарис. - Івано - Франківськ, Нова Зоря, 2008 - 184 с.

36. Західно - Українська Народна Республіка. 1918 - 1923: Ілюстрована історія. - Львів - Івано - Франківськ: Манускрипт - Львів, 2009. - 348 с.

37. Історія селянства Української РСР. У 2- х томах. Т. 1. Від найдавніших часів до Великої Жовтневої Соц. Революції. - К., 1967. - 450с. с. 148

38. Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. - Львів: Червона Калина, 1991. - 448 с.

39. Когут М. Калущина в іменах: Біограф. Довід. - Дрогобич: Відродження, 1999. - 216с. с.16

40. Коломієць М. Просвіта Калущини: далеке і близьке. - Калуш, 2003. - 196 с.

41. Коломієць М. Історія Калуша і Калущина у датах, цифрах і цікавих фактах. - Брошнів: Приват. Фірма Таля , 1996. - 265 с. с.68

42. Сватко Я. Місія Бендери

43. Яневич Б. Історичні перекази про Бережницю // Альманах “Бандерівський край". - Калуш: Артекс, 2010. - Ч. 9.

ДОДАТКИ

Додаток А

Родина Бандерів і Білецьких 1930 - ті рр.

Верхній ряд зліва на право: 1. Леоніда Логінська. 2. Парох Стрийський Успенської Церкви о. Микола Ліщинський. 3. Особа невідома. 4. Катехит о. Микола Мартинків. 5. Катерина Покінська. 6. Особа невідома.

Середній ряд (сидять): 1. Антоніна Мартинків. 2. Батько Степана Бандери о. Андрій Бандера. 3. Єфросинія Білецька (дружина о. Миколи Білецького). 4. Декан о. Микола Білецький (брат матері о. Андрія Бандери). 5. Климентина Ліщинська. 6. Професор Василь Білецький.

Нижній ряд: 2. Осип Бандера (брат о. Андрія Бандери). 1, 3, 4. Мирон, Наталка та Орест - діти о. Миколи та Антоніни Мартинківих.

Додаток Б ( свідоцтво про освіту 1902 р. Андрія Бандери, зберігається в музеї Степана Бендери в с. Старий Угринів )

Додаток В

Речі о. Андрія, зберігаються в родинному музеї сім?ї Зайчикових с. Бережниця.

Додаток Г

( Бачення самим Андрієм Бандерою подій 1932 р. стосовно етносоціального конфлікту в с. Бережниці Шляхетській ).

« Тим часом в селі Бережници Шляхоцкій, моїй парохії, зайшла подія голосна і масовий перехід греко - католицької шляхти на латинський обряд, а тим самим дезертування від української нації. Шляхта бережницька ніколи не почувалася українцями, від них, як колишніх панщизняних хлопів, сторонила, зверталась в сторону поляків, а тепер за польської влади, видячи переслідування українців, заманена обіцянками старости ріжних посад дорожників чи роботи на салінах калуських, подарок, а то куплена дрібними дарунками влади для їх дітей, покинула предківську віру і перейшла на латинський обряд, зчинивши на входнім в церкві бійку за місця з хлопцями українськими, яка мала цей наслідок, що потерпівші хлопці пересиділи по кілька днів в калуських арештах. За цей здобуток для Польщі староста калуський дістав орден « Polonia restitute », а я, як програвщий нерівну кампанію, зістав примушений владою церковною відречись парохії і піти на далеко меншу віддалену парохію: Воля Задеревацька Болехівського деканату ».

Размещено на Allbest.ru