Формування земських установ на Полтавщині згідно з положенням про губернські й повітові земські установи 1864 р.

8

Міністерство освіти і науки України

ХНУ ім. Каразіна

Кафедра "Історії України"

Реферат на тему:

"ФОРМУВАННЯ ЗЕМСЬКИХ УСТАНОВ НА ПОЛТАВЩИНІ ЗГІДНО З ПОЛОЖЕННЯМ ПРО ГУБЕРНСЬКІ Й ПОВІТОВІ ЗЕМСЬКІ УСТАНОВИ 1864 р."

Виконав:

студент групи

Перевірив:

Харків - 2009

Формування земських установ на полтавщині згідно з положенням про губернські й повітові земські установи 1864 р.

Питання формування земських установ, зокрема, Полтавського земства, їх історіографії, а також нормативної бази земської реформи й початкового періоду впровадження земств на території Полтавської губернії докладно розглянуті у роботі [12, с.90-100]. Організацію перших земських виборів забезпечували тимчасовий губернський комітет і тимчасові повітові комісії, які підготували списки виборців по трьох куріях, визначили час проведення виборів - квітень-травень 1865 р. та місце для проведення повітових виборчих з'їздів - 58 виборчих дільниць.

Через недовіру значної частини населення до урядових реформ перші вибори до земства в Полтавській губернії пройшли за доволі низької активності виборців. Так, від землевласницької курії участь у виборах взяли близько 60% від загальної кількості виборців, від сільської курії - близько 80% і від міської - 33%. Як бачимо, найактивнішими учасниками земських виборів були селяни, що звільнилися від кріпосної залежності, та козаки. Вони були найбільше заінтересовані у впровадженні місцевого самоврядування, яке сприяло б розвитку сільськогосподарського виробництва й захищало їхні інтереси. Після проведення повітових виборчих з'їздів по дільницях тимчасові повітові комісії надіслали матеріали про результати виборів для перевірки тимчасовому губернському комітету. Комітет виявив окремі порушення виборчого законодавства і визнав недійсними обрання гласними осіб, які перебували під слідством, не мали землі на території повіту, де балотувалися, а також встановленого майнового цензу або доручення на участь у виборах. Було встановлено факти перешкоджання вільному волевиявленню виборців. Так, у Переяславському повіті дворянин В.А. Лукашевич, який балотувався у гласні, “упорно стоял у ящика и препятствовал класть шары каждому по своему убеждению" [17, с.131]. Вищеперелічені правопорушення слід розглядати в одних випадках як результат недбалості чиновників, в інших - як цілеспрямовану діяльність місцевої адміністрації, що мала за мету проведення у гласні представників панівних станів, які підтримували існуючий режим влади. Наприклад, по землевласницькій курії з 285 гласних 261 були дворянами [17, с.136]. Офіційно це пояснювалося тим, що селяни й козаки нібито свідомо обирали у гласні дворян, які користувалися їхнім “уважением и доверием” [17, с.137]. Насправді ж під час виборів мали місце станові протиріччя між крупними землевласниками - поміщиками і дрібними - селянами й козаками. Особливої гостроти ця проблема набула у Кременчуцькому повіті, у зв'язку з чим повітові земські збори змушені були клопотати “об уравновешивании представительства крупной собственности с представительством мелкой” [4, с.289].

Перевіривши результати виборів, губернський комітет своєю постановою затвердив списки повітових гласних і на період з 15 по 20 серпня призначив час проведення повітових земських зборів, які на підставі статей 46 і 51 “Положения о губернских и уездных земских учреждениях" (далі - Положення 1864 р) повинні були сформувати повітові управи й обрати губернських гласних [15, с.7]. На цьому тимчасовий губернський комітет і тимчасові повітові комісії завершили роботу й були розпущені. Згідно за ст.88 Положення 1864 р. порядок подачі голосів під час виборів і прийняття рішень повітові збори встановлювали самостійно [15, с.11]. Тому щонайперше збори приймали “Правила про порядок засідань повітових земських зборів”, які передбачали проведення виборів шляхом відкритого поіменного голосування [17, с.144]. Таємним голосуванням у більшості повітів обирали лише голів і секретарів управ [17, с. 199, 200]. До повітової управи земські збори за ст.46 Положення 1864 р. могли обрати не більше 6-ти осіб [15, с.7].

У Полтавській губернії земські збори до управ обрали 49 осіб, посередньо від 3-х до 5-ти в кожному повіті. Як свідчать літературні джерела, вибори голів і членів повітових земських управ відбулися без порушень законодавства й без будь-якої помітної конфронтації [17, с.140-185]. Це пояснюється тим, що для роботи в земській управі необхідно було мати певну освіту й відповідні професійні навички. Така робота покладала на працівників управи чималу відповідальність, що здебільшого унеможливлювало членство в управі селян і козаків. Окрім цього, на роботу в повітовій управі могли погодитися лише матеріально забезпечені особи, тому що оплата праці земських управлінців, з точки зору заможних верств населення, була невисокою - від 600 до 800 руб. на рік [2, с.136]. Тому й бажаючих працювати в повітових управах було обмаль навіть серед дворян, членство яких в управах всебічно підтримувалося царським урядом.

Повітові земські управи були сформовані, як правило, із гласних, обраних по землевласницькій курії, - дворян-поміщиків. Їх головами стали виключно дворяни. У 9-ти повітах це були предводителі дворянства, у 4-х повітах - чиновники й відставні офіцери, у 2-х - мирові посередники. Крім дворян членами управ стали 18 представників від козаків і селян та 5 - від міської курії - купців [17, с. 200]. Вибори губернських гласних повітові земські збори проводили, керуючись статтями 51 і 52 Положення 1864 р. [15, с.7]. Згідно із Земським табелем кожне повітове земство залежно від чисельності повітових гласних обирало від 5-ти до 9-ти губернських гласних [14, с.13-17]. Під час виборів останніх помітної боротьби між кандидатами не спостерігалося, адже гласні мали виконувати свої обов'язки безоплатно [15, с.6], хоча поїздка до Полтави й у зворотному напрямку залежно від відстані, яку доведеться долати губернським гласним, оплачувалася в розмірі 50, 100 або 200 руб. [17, с.139], а обрання в губернські гласні тягнуло за собою необхідність виконання додаткової роботи й більших затрат часу.

Полтавськими губернськими гласними було обрано 100 осіб, із них 63 дворян, 28 селян і козаків, 9 міщан [17, с.139]. Загалом по Росії в результаті перших земських виборів губернськими гласними стали 74% дворян, 10,6% селян, 11% міщан і 3,4% представників інших станів [1, с.31]. Як бачимо, у Полтавській губернії, порівняно із іншими губерніями Росії дворяни в губернських земських зборах отримали на 10% місць менше, а селяни і козаки - майже втричі більше. Це свідчить про відносно вищу виборчу активність селянства, що забезпечило більш демократичний склад Полтавського губернського земства. Губернські земські збори розпочали свою роботу 19 вересня 1865 р. з перевірки правомірності обрання губернських гласних [17, с.185]. Не виявивши порушень законодавства під час виборів, гласні прийняли присягу, що засвідчувало правомочність губернських зборів у здійсненні своїх повноважень. За ст.56 Положення 1864 р. губернські збори мали сформувати управу - обрати голову та шістьох членів управи [15, с.7]. Їхні кандидатури були завчасно визначені губернатором, предводителем губернського земства та гласними - представниками від дворян. Та попри все, вибори до губернської управи проходили за умов жорсткого протистояння між кандидатами. Так, вибори управи мали відбутися на третьому засіданні земських зборів 21 вересня. Проте губернську управу було обрано тільки 2 жовтня [17, с. 196] після тривалого процесу узгодження персонального складу її майбутніх членів. Як вбачається, боротьба за членство в губернській управі зумовлювалася матеріальними чинниками, оскільки голові губернської земської управи передбачалася платня в розмірі 3000 руб., а членам управи - 2000 руб. на рік [17, с.186].

Головою губернської управи гласні обрали предводителя Прилуцького повітового дворянства І.Г. Милорадовича. Членами управи стали виключно вихідці з дворян - мирові посередники із Зіньківського та Прилуцького повітів П.І. Тимченко і В.П. Маркевич, голова Переяславської повітової управи В.Ф. Гамалія, інженер-поручик із Лохвицького повіту А.С. Висоцький, гласні від Золотоноського та Лохвицького повітів П.М. Ільяшенко-Кирилович та А.В. Коренєв [17, с.186]. Процес формування земських установ на Полтавщині включав такі етапи, як-то:

1) підготовка земських виборів тимчасовим губернським комітетом і тимчасовими повітовими комісіями (листопад 1864 - березень 1865 р);

2) вибори повітовими виборчими з'їздами земських гласних (квітень - травень 1865 р);

3) вибори повітовими зборами членів повітових земських управ і губернських гласних (серпень 1865 р);

4) вибори губернськими земськими зборами губернської управи (вересень - жовтень 1865 р).

До впровадження в 1890 р. нового земського законодавства вибори гласних у Полтавській губернії проводилися дев'ять разів. Положення 1864 р. не передбачало проведення позачергових виборів. На місце гласного, який вибув, повітова управа пропонувала “першого кандидата”, який під час попередніх земських виборів набрав найбільшу кількість голосів серед тих, хто не був обраний у гласні [8, с.12]. Земські збори затверджували рішення управи і приводили нового гласного до присяги. Якщо частина гласних була проти запропонованого управою кандидата і пропонувала іншого учасника попередніх земських виборів, збори проводили таємні вибори за допомогою куль. Такі довибори повітових і губернських гласних на місце вибулих відбувалися доволі часто - як на чергових, так і під час надзвичайних засідань земських зборів [9, с.3]. У цей період для земських виборів були характерні три тенденції: а) посилення контролю держави за законністю проведення виборів; б) надання земськими виборчими комісіями в перебігу виборів переваг дворянам і, навпаки, створення перешкод представникам від селян і козаків; в) формування дворянських партій для участі у виборчих перегонах. Зі становленням і розвитком земських установ, зокрема, зосередженням у їхніх руках коштів та економічних можливостей зростав інтерес до земств. З кожною наступною виборчою кампанією число бажаючих бути обраними в земські гласні збільшувалося, що тягнуло за собою різноманітні зловживання й порушення виборчого законодавства. Так, за фактом зловживання владою під час виборів 1883 р. було порушено кримінальну справу проти голови Хорольської повітової управи А.М. Родзянко [4, с.300, 301]. З огляду на це Полтавському губернському земству офіційно довелося визнати, що “возбуждение во многих местах следствий над злоупотреблениями предводителей дворянства, руководящих выборами, устранение некоторых из них Сенатом от должностей, свидетельствует о серьезности тех правонарушений, которыми сопровождаются выборы” [6, с.6]. Гучного резонансу в суспільстві набула так звана “Хорольська справа” 22-24 квітня 1885 р. полтавський окружний суд на виїзному засіданні в м. Хоролі розглянув справи про порушення виборчого законодавства під час проведення повітових виборчих з'їздів 1883 р. у Білоцерківці, Горошині, Покровській Богачці та Хоролі.

Суд установив низку правопорушень: (а) занесення до списків виборців померлих або осіб, які не мали права голосу; (б) тиск на виборців з боку членів виборчих комісій, щоб вони віддавали свої голоси за певних кандидатів; (в) погрози виборцям з боку кандидатів у земські гласні тощо [13, с.905-907]. Але найбільш поширеним порушенням виборчого законодавства став підкуп виборців кандидатами у гласні шляхом пригощання в шинку або за допомогою дачі хабарів [13, с.903, 904].

Як наслідок - значна частина виборців під час голосування перебувала у стані сп'яніння, що давало можливість членам виборчих комісій легко маніпулювати голосами виборців й досягти бажаного результату виборів. На жаль, зазначене джерело не згадує постанову суду, прийняту по даній справі, хоча вже те, що справу в суді було розглянуто лише через два роки після вказаних подій, говорить про намагання місцевої влади приховати правопорушення, вчинені земськими чиновниками, дворянами й поміщиками.

Однак висновок стосовно того, що царський уряд не боровся з подібними зловживаннями в перебігу виборчої кампанії, був би упередженим і необ'єктивним. Наприклад, указ Сенату 1881 р. “О порядке совершения доверенностей на участие в земских выборах" з метою “устранения незаконного влияния на выборы и замещение земских должностей” передбачав установлення додаткових вимог щодо порядку нотаріального засвідчення доручень на участь у виборах. Зокрема, передбачалось, що доручення повинно бути засвідчено двома свідками й подаватися для завірення особисто вірителем [16, с.15-16]. У 80-ті роки ХІХ ст. посилився контроль губернаторів за законністю проведення виборів гласних. У 1886 р. полтавський губернатор визнав недійсними земські вибори в Пирятинському повіті після того, як земські збори затвердили результати виборів і привели до присяги новообраних гласних [7, с.3].

Через деякий час, у серпні 1886 р., надзвичайні Пирятинські повітові збори змушені були визнати факти порушення законодавства під час виборів і скасувати своє рішення про обрання гласними окремих осіб [7, с.180, 181]. Нерідко земські збори самі порушували питання про правомірність обрання гласними тих чи інших осіб, вносили свої пропозиції по вдосконаленню земської виборчої системи [10, с.151].

Однією з найважливіших причин масових порушень виборчого законодавства царський уряд вважав надання виборчих прав надто великій чисельності селян. Щоб обмежити доступ до земських виборів представників від селян і сприяти більш відповідальному ставленню чиновників до проведення виборів, постановою імператора 1883 р. були внесені зміни до статей 23, 24 і 28 Положення 1864 р., що надавали право на представництво в земських установах не тільки священникам, які володіли землею на території повіту, а й культовим установам [5, с.2]. Однак значно ефективнішим способом обмеження участі селян у виборах було використання місцевими органами влади й земськими управами адміністративних та економічних важелів впливу на виборчі перегони. Випадки порушення виборчих прав селян і козаків повітовими управами мали місце у Кременчуцькому, Костянтиноградському, Гадяцькому повітах [4, с.289].

Їх дискримінація одночасно передбачала створення оптимальних умов для обрання земськими гласними дворян. Підсумовуючи розвиток Полтавського земства за 25 років, С.Н. Велецький відзначав, що з кожним трьохріччям відсоток дворян у земських установах весь час збільшувався [2, с.136]. Об'єктивно судити про активність виборців і число представників від окремих станів, які були обрані до земств 1883 р., можна з наведеної ним таблиці [2, с.137].

Отже, найактивнішими виборцями залишаються селяни: участь у земських фактично брали близько половини виборців. Дещо нижчою була виборах активність духовенства і найнижчий показник - посередньо 20-25% - складала виборча активність дворян і міщан. Порівняно з виборами 1865 р. активність селян знизилася на 30%, а дворян - майже втричі, що свідчить про суттєве зниження інтересу останніх до участі в земських виборах. Чисельність губернських гласних від дворян збільшилася на 10% і досягнула середнього показника по Росії, а селян зменшилося більше ніж втричі. Але в Полтавській губернії, як і в цілому по Україні, порівняно з Російськими губерніями перевага поміщиків у земських установах була меншою [11, с.457].

У повітових земствах представництво від дворян і селян було майже рівним. Відомі випадки, коли в повітовому земстві дворяни й поміщики були в меншості. Як стверджує Б.Б. Веселовський, у Кременчуцькому повітовому земстві козаки й селяни в 1871 і 1880 р. отримали перемогу під час виборів і “получили в свои руки власть” [4, с.301]. Тому Кременчуцьке земство в 1881 р. активно обговорювало питання необхідності запровадження виборності голів земських зборів [3, с.214], що є яскравим свідченням його демократичної налаштованості. У 70-ті роки ХІХ ст. відбувається процес формування дворянських земських партій - об'єднання земських гласних - дворян, які гуртувалися навколо лідера і провадили певну цілеспрямовану діяльність. Такі партії щонайперше ставили перед собою за мету отримати перемогу під час виборів. Упродовж 70-х років управління Полтавським губернським земством здійснювала консервативна дворянська партія на чолі з головою губернської управи Л.П. Томарою. А під час земських виборів 1880 р. перемогу отримала помірно-прогресивна партія О.В. Заленського, який очолював губернську земську управу до 1892 р. [4, с.290]. Проте активна боротьба за членство в губернській земській управі не припинялася й тоді. На місце в управі претендувало, як правило, декілька кандидатів [8, с.82, 95]. Боротьба між дворянськими партіями за представництво в земських установах, в основному за керівні посади, велася й у повітах. Особливо активним міжпартійне протистояння було в Гадяцькому, Золотоноському, Миргородському, Кобеляцькому, Кременчуцькому та Хорольському повітах [4, с.298-301]. Прослідковується тенденція до повторного обрання у гласні, що пояснюється наступними чинниками:

1) намаганням земських управ включити до свого складу досвідчених осіб, які в минулому зарекомендували себе кваліфікованими працівниками, а також (наскільки це можливо) залишити стабільним склад земських управ;

2) бажанням дворянських партій і самих гласних бути обраними повторно.

Так, за даними С.Н. Велецького, із 357 осіб, яких обирали губернськими гласними під час перших 6-ти виборів 1865-1883 р., 197 були обрані один раз, 79 - двічі, 42 - тричі, 21 - чотири рази, 10 - п'ять разів, 8 - шість разів [2, с.139].

Висновок