Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України

Особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України. Формування німецького дискримінаційного законодавства, місце циган у ньому. Відмінність у ставленні до циган та інших національних груп. Методика вирішення "циганського питання".

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.12.2013
Размер файла 965,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії

ДИПЛОМНА РОБОТА

(за ОКР "Бакалавр")

Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України

Виконавець:

студент групи ІІ - 07 - 2 Г.В. Абакунов

Науковий керівник:

к. і. н., доцент О.М. Каковкіна

Рецензент:

д. і. н., професор О.Ф. Нікілєв

Дніпропетровськ 2011

Реферат

Дипломна робота: ___ с., ___ джерел, ___ позицій літератури, __ додатків.

Об'єкт дослідження: національна політика нацистської Німеччини в окупованих державах і територіях.

Предмет дослідження: політика нацистської влади стосовно циган в окупованій Україні, особливість окупації якої полягає у її розчленуванні на кілька частин, інтегрованих до різних у певних аспектах, систем управління нацистської Німеччини окупованими територіями.

Мета роботи - з'ясувати особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України.

Методологія дослідження - робота базується на принципах об'єктивності, науковості та історизму. Використані методологічні підходи, пропоновані авторами праць з історії Голокосту для оцінки національної політики нацистів, розуміння сутності антициганської політики (дослідження О. Круглова, М. Тяглого, М. Ціммерманна). У роботі використані методи - загально-наукові - аналізу, синтезу, статистичний метод, а також спеціальні історичні - історико-порівняльний, історико-хронологічний, історико-генетичний, які дозволяють розкрити витоки національної політики нацистської Німеччини, її зміст стосовно різних народів, еволюцію протягом свого існування, виокремити певні етапи політики по відношенню до циган.

Одержані висновки та їх новизна полягають у впровадженні в науковий обіг нових джерел усної історії - чотирьох спогадів циган - свідків аналізованих подій, що розширює джерельний ресурс теми. Визначаються особливості політики нацистів стосовно циган в окремих регіонах України та в контексті окупаційної політики. Визначено перспективи дослідження "циганської теми", які полягають у подальшій евристичній роботі, систематизації джерел та їх комплексному аналізі, створенні історії циганської громади Європи, України, зокрема часів війни, глибокому порівняльному аналізі політики нацистів щодо різних народів.

Результати досліджень можуть бути використані у подальшому дослідженні проблеми геноциду циган в роки Другої світової війни, при написанні навчальних курсів з історії Другої світової і Великої вітчизняної війни, питань окупації, підготовці матеріалів практичних занять

Ключові слова: німецький нацизм, національна політика, україна, друга світова війна, цигани, дискримінація, окупація.

Анотація

Абакунов Г.В. Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України. - 2011.

Бібліографія - ___, джерела - ___.

Робота присвячена аналізу політики нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України. Розглядається формування німецького дискримінаційного законодавства та визначається місце циган у ньому, відмінність у ставленні до циган та інших національних груп, а також методика вирішення "циганського питання". Характеризується життя циганської громади під час окупації України та перебіг її знищення, визначаються регіональні особливості та спільні риси геноциду циган в Україні.

Annotation

Abakunov G. V. Рolicy of Nazi Germany toward Gypsies in the occupied territory of Ukraine. - 2011. Bibliography - 48, source - 37.

Paper analyzes the policies of Nazi Germany toward Gypsies in the occupied territory of Ukraine. Formation of the German discriminatory legislation and the location of the Gypsies in it, the difference in attitudes towards Roma and other ethnic groups as well as methods of solving the "Gypsy question". Characterized by the Gypsy community during the occupation of Ukraine and during its destruction, and determined by regional features in common genocide of Gypsies in Ukraine.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ I. Національна політика нацистської Німеччини: законодавство та зміст
  • Розділ II. Життя циганського населення на окупованій території України
  • Розділ III. Етапи, організація та методи знищення циганського населення окупованої України
  • Висновки
  • Список джерел та літератури
  • Додатки

Вступ

Проблема Другої світової війни дотепер не втратила увагу дослідників, які всебічно вивчають її передумови, хід та зміни, до яких вона призвела. Останнім часом дуже активно почала вивчатися проблема мирного населення, яке постраждало в ході подій 1939-1945 рр., а саме різних національних груп, стосовно яких нацистська Німеччина мала "особливі плани". Відомо, що в першу чергу, після приходу до влади А. Гітлера гостро постало вирішення "єврейського питання", яке, безперечно займало перше місце у дискримінаційній політиці. Поряд з цим, особливе місце відводилося циганському народу, який також зазнав страждань протягом існування Третього рейху.

Наявність значної циганської громади в Україні на початок Великої вітчизняної війни, яка стала жертвою нацистів у політиці фактичного знищення, зумовлює необхідність включення української складової у загальну картину панування нацистів в окупованих регіонах з метою виявлення регіональних особливостей антициганської політики. Певна унікальність становища окупованої України - в адміністративному поділі і реалізації різних програм окупантів стосовно місцевого мирного населення, в якому цигани вже мали стійкий негативний стереотип.

Актуальність дослідження доводить і пропонована історіографія проблеми. Першим привернув увагу до проблеми знищення циган у 1950-х рр. Ф. Фрідман, єврейський історик, який пережив Голокост та досліджував, переважно історію єврейського народу загалом, та особливу увагу приділяв подіям 1939-1945 рр. Однак, у 1951 р. вийшла його стаття з парадоксальною назвою "Знищення нацистами циган - нацистський геноцид "арійського народу" [69]. Він розглядав протиріччя між расовою теорією нацистів та антициганською політикою, яке полягало у догматах расової теорії про індійське походження арійської нації. Зрозуміло, що це ніяк не збігається з мотивами знищення циган, оскільки вони також мають індійське походження і не менші арійці, ніж німці. Саме таку думку він висловив у своїй статті.

В подальшому події геноциду циган вивчаються західними дослідниками та істориками. Англійські історики Д. Кенрик і Г. Паксон були серед перших, хто заговорив про масове винищення циган. Їхня публікація "Доля циган Європи" містить статистичні дані та опис подій [78]. Проте, в цій роботі було чимало неточностей та неузгодженостей. Надалі вчені систематизували свої дослідження і у роботі "Цигани під свастикою", яка була опублікована в 1995 р., подають більш точні статистичні дані, та занижують цифру загиблих циган, яка у попередні роки складала 500 тис. осіб [77].

Незважаючи на те, що на сьогоднішній день вже видані сотні мемуарів, статей і кілька монографій, тема залишається дослідженою недостатньо; показово, що існують суперечності навіть з концептуального питання про те, чи було знищення циган тотальним, здійснювалося на основі расистської ідеології і виконувалося повсюдно у відповідності з наявним наміром і оформленим потім планом, з використанням мобілізованих для цього технічних ресурсів та адміністративних ланок різних рівнів, які працювали для досягнення однієї мети. Позитивну відповідь на це питання дають вчені Сібіл Мілтон [80], Ян Хенкок [72; 73]. На протилежному полюсі стоїть думка, виражена в працях істориків Ієгуди Бауера [70], Майкла Ціммерманна [83, 84], Гюнтера Леві [79]: антициганська політика нацистів не мала яскраво вираженої расово-ідеологічної основи, не була виконанням прийнятого щодо всіх циган єдиного плану, не носила риси універсальності, не мала на меті повсюдне знищення циган.

Серед вітчизняних дослідників слід зазначити М. Тяглого, який досить детально вивчив становище циган у Криму під час німецької окупації. Він же у своїх статтях намагається актуалізувати та поширити проблему циганського геноциду [62; 81]. Крім того, він наполягає на застосуванні методологічної моделі вивчення історії Голокосту у вивченні проблеми знищення циган. О. Круглов наводить у своїх публікаціях статистичні дані вже по України в цілому. Він залучив до дослідження матеріали архівів ДАРФ (Державний Архів Російської Федерації), ЦДАВО (Центральний Державний Архів Виконавчих Органів), а також використовує спогади циган, що пережили Самударіпен [52].

Слід зазначити, що за останні роки активізувалася робота всеукраїнських і міжнародних конференцій, семінарів, де також презентуються нові дослідження, нові статистичні дані та спогади. Так, у Києві 2 серпня 2008 р. відбулася міжнародна конференція "Цыгане Украины в период Второй мировой войны: современное состояние изученности, преподавания и увековечения памяти" [61]. На ній обговорювалися проблеми актуалізації та поширення циганської тематики досліджень, представлення оновлених статистичних даних та відомостей.

Останнім часом в Україні також захищаються дисертації з циганської тематики. Серед них відзначимо Н. Зіневич, яка захистила у 2005 році дисертацію з теми "Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела)", а також є авторкою статей, присвячених геноциду циган на українських землях [48]. Авторка доходить згоди з думкою М. Ціммерманна, що антициганська політика не була однаковою на усіх територіях. Також вона подає відмінності політики у регіональному аспекті та порівнює німецький та румунський режими. Н. Зіневич обґрунтовує необхідність подальшого детального вивчення циганського геноциду.

Також інтерес до цього питання спостерігається серед білоруських дослідників. Так, О. Фридман дослідив особливості "Самударіпену" на окупованій території Білорусії та прилеглих територій України [65; 66].

Російський історик та публіцист, який спеціалізується на історії циганського народу, М. Бессонов, опублікував чимало статей з означеної проблеми [40; 41; 42]. Крім того, він порівнює терміни катастрофи двох народів: циганського та єврейського, - "Параймос" та "Голокост" відповідно.М. Бессонов також вивчив статистичні дані та матеріали архівів ЦДАВО та ДАРФ. Також він створив сайт в мережі Інтернет, який має назву "Цыгане России" [67]. Сайт містить публікації М. Бессонова та додаткові відомості про циган. Нажаль, серед українських колег такі спроби поки що не спостерігаються.

В рамках дослідження історії Голокосту молдавський дослідник С. Назарія згадує про знищення циган на території Трансністрії [55].

Певні аспекти циганської проблеми фігурують в узагальнюючих працях з історії Другої світової війни в Україні, зокрема присвячених окупаційній політиці. Але таких праць одиниці. Так, варто відзначити роботи відомого українського фахівця з питань Другої світової війни М.В. Коваля [51], І. Патриляка і М. Боровика [57], які мають узагальнюючий характер та показують відмінності у ставленні до конкретних національних верств населення України.

Також важливе місце займають роботи, присвячені опису законодавчої бази нацистської Німеччини та ролі керівників рейху. Зокрема, слід зазначити роботу Й. Феста "Адольф Гітлер" [64] та О. Галкіна "Германський фашизм" [45]. В цих роботах подається постать Гітлера та його промови, які дають пояснення стосовно дискримінаційної політики. О. Галкін у своїй роботі простежує впровадження расової теорії у Німеччині та дає пояснення стосовно її трансформації під потреби рейху.

Отже, зважаючи на те, що проблема знищення циган почала вивчатися зарубіжними істориками ще у 50-х рр. минулого століття, сьогодні вона досліджена дуже недостатньо, зокрема в Україні. Для цього існують об'єктивні причини. По-перше, ця проблема не піднімається циганськими громадами, проте коли мова заходить про події 1941-1945 рр. багато циган згадують (і досить детально) до себе вороже ставлення нацистів. Таким чином наочно постає факт замовчування. По-друге, ще не достатньо розроблена методологія дослідження, але деякі дослідники пропонують використовувати методологію, яка залучається при вивченні Голокосту. Вони це пояснюють однаковими історичними умовами, хронологічними та географічними межами, адже знищення циган проходило на тих же самих територіях і у той же час разом з євреями. По-третє, недостатньо велика джерельна база. В основному дослідниками використовуються дані НДК - Надзвичайної державної комісії, спогади людей, що пережили ці страшні події та свідків, які бачили вбивства циган. Також залучаються злочинні накази айнзатцгрупам, поліції. Однак, тут постає велика проблема, тому що документально знищення циган підтверджується далеко не в кожному регіоні. Справа в тому, що у злочинних наказах цигани не завжди фігурували окремо. Якщо євреї, військовополонені, комуністи проходили окремими статтями, то цигани, зазвичай, були просто включені в одну з цих категорій. Це значно ускладнює процес історичного дослідження.

Отже, об'єктом дослідження в роботі є національна політика нацистської Німеччини в окупованих державах і територіях, предметом - політика нацистської влади стосовно циган в окупованій Україні, особливість окупації якої полягає у її розчленуванні на кілька частин, інтегрованих до різних у певних аспектах, систем управління нацистської Німеччини окупованими територіями.

Мета дослідження - з'ясувати особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України. Завдання полягають у наступному:

охарактеризувати національну політику нацистської Німеччини, зокрема стосовно циган, та її реалізацію в період Другої світової війни в окупованих державах;

проаналізувати стан циганської громади України у переддень війни та її існування протягом окупації;

дослідити етапи та методи знищення циганського населення України протягом окупації.

Хронологічні межі роботи зумовлені, виходячи з об'єкту дослідження, часом існування нацистської ідеології у Німеччині, включно з офіційним пануванням у 1933 - 1945 рр., що дозволяє розглянути формування витоків національної політики нацистів, виходячи з предмету - 1941 - 1944 рр., тобто часом окупації України. Якщо спробувати визначити хронологічні межі катастрофи циганського народу, то початком можна вважати введення дискримінаційного законодавства у Німеччині, яке суттєво обмежувало права циган, а саме - з 1926 р.

Географічні межі роботи охоплюють окуповані нацистською Німеччиною регіони включно з Україною на час Другої світової війни.

Джерельну базу дослідження склали насамперед документальні пам'ятки, які варто поділити на такі групи:

1) програмні документи НСДАП [36];

2) законодавство нацистської влади у галузі національної політики, окупаційної політики;

3) окремі розпорядження, постанови, офіційне листування, які демонструють реалізацію окупаційної і національної політики, а саме - німецьке дискримінаційне законодавство 20-30-х рр. ХХ ст.

Щодо законодавства нацистської влади, то воно є таким:

Закон "Про боротьбу з циганами, жебраками та ледарями" від 16 липня 1926 р. Забороняв пересування циган без наявності відповідних дозвільних документів [9].

"Закон про упорядкування національного складу управлінського апарату" від 7 квітня 1933 р. Давав дозвіл на звільнення з посад чиновників, які не відповідали вимогам рейху, позбавлення їх соціальних гарантій, причому, керівництво могло вирішувати це питання на власний розсуд та без особливих вказівок зверху, а також закон розкривав поняття терміну "арієць" [12].

Новий закон від 14 липня 1933 р. "Про скасування придбання німецького громадянства і позбавлення німецького громадянства для деяких категорій громадян Третього Рейху". Відповідно до нього, німецького громадянства позбавлялися усіх, хто одержав його в період з 9 листопада 1918 року по 30 січня 1933 р. [11].

"Закон про громадянство Рейху" від 15 березня 1935 р. регламентував хто може бути громадянином рейху та відрізняв у правах громадян та підданих рейху. Згідно з законом громадянин рейху - це підданий, який має певні політичні права [10].

Щодо окремих розпоряджень, то були залучені: розпорядження РСХА "Про порядок карного переслідування поляків та інших представників Сходу" від 5 листопада 1942 р. [21] Це розпорядження стосувалося усіх керівників СС та СД. Відповідно до розпорядження особи не германського походження мають бути передані владі; "Звіт рейхсміністра Тірака про нараду з Гіммлером та іншими членами СС стосовно поводженням з євреями, циганами, росіянами та українцями" [18]. В цьому звіті містилися інформація стосовно "особливого поводження" за названими національностями. "Особливе поводження" полягало у знищенні цих верств працею на благо рейху.

Ці закони відображають ставлення до різних народів, насамперед до циган, та відкрито демонструють антилюдські принципи німецької доктрини. Безперечно, ці документи дуже важливі для нашого дослідження, адже ми можемо прослідкувати не тільки зародження дискримінаційної політики, але і її динаміку та територіальні особливості.

Важливу інформацію надають архівні матеріали, які почасти вперше впроваджені в науковий обіг, зважаючи на те, що інформація, вміщена в розглядуваних справах, була предметом зацікавлення дослідників історії Голокосту, які використали дані про євреїв. Мова йде про справи Надзвичайної державної комісії із встановлення злочинів німецько-фашистських загарбників Державного архіву Російської Федерації [26-34], де вказано кількість та етнічну приналежність жертв. Окремі дані про циган під час окупації містять справи Центрального державного архіву вищих органів влади України та Державного архіву Республіки Крим, де поряд з євреями згадуються цигани [35; 8].

політика нацистська німеччина циган

Важливу групу джерел становлять дані переписів, статистичні дані стосовно національного складу СРСР, України, європейських країн, які дозволять з'ясувати стан циганської громади [1; 2; 3; 4]. Окрему групу становлять описові пам'ятки:

1) спогади учасників подій, записаних автором роботи;

2) спогади, опубліковані у збірках та працях.

Ці спогади надали безпосередні учасники трагічних подій - цигани. Спогади зібрані дипломником у людей, які мешкали у різних регіонах СРСР та України та перебували під окупаційним режимом на українських землях.

Cпогади зібрані у межах роботи дипломника у науковому проекті "Шляхи зникнення: трансформація пам'яті євреїв та ромів Трансністрії", який було реалізовано у 2010 р. (інформація про проект вміщена на окремому сайті [71]). Його результатом стала презентація джерельних матеріалів, зібраних під час експедицій, у Кишиневі (Молдова) у жовтні 2010 р.

В роботі використані спогади З.Г. Продан 1935 р. н., яка походить з кочових циган та пережила окупацію в Молдові та Україні [22], Г.В. Ригориченко 1939 р. н., яка пережила окупацію у Черкаській області [23], Н.О. Рудої 1935 р. н., яка пережила окупацію у Хмельницькій області [24], Т.Т. Циня 1930 р. н., яка пережила окупацію в Одеській області [25].

Крім того, використані спогади, що записані у загальних збірках та окремих працях російського дослідника геноциду циган М. Бессонова [40], а також спогади циган зібрані й у загальних роботах з історії Голокосту [68].

Спогади учасників подій є унікальним джерелом і це зрозуміло: по-перше, з плинністю часу таких осіб, які детально можуть розповісти про тодішні події, стає з кожним роком все менше. По-друге, представники циганського народу йдуть на контакт значно гірше, аніж, наприклад, євреї. Це пояснюється свідомим замовчуванням подій; в циганських общинах склалася саме така традиція. Також важливим є те, що спогади зібрані з різних регіонів та постає можливість порівняння умов життя та особливостей окупаційної влади.

Частина джерел цитується за аналізованими дослідженнями вчених, які ввели до обігу певні архівні матеріали.

Група джерел представлена фотографіями, які розкривають окремі сторінки життя циган часів війни (див. додатки)

Загалом, наявна джерельна база є репрезентативною та достатньою для досягнення дослідницької мети.

Методологічною основою роботи є принципи об'єктивності, науковості та історизму. Використані методологічні підходи, пропоновані авторами праць з історії Голокосту для оцінки національної політики нацистів, розуміння сутності антициганської політики (дослідження О. Круглова, М. Тяглого, М. Ціммермана).

Звертаємо увагу на деякі термінологічні особливості в контексті вивчення проблеми знищення циганського населення німецькою владою. Незважаючи на те, що кількість жертв циган, в порівнянні з євреями значно менше, дана проблема розглядається дослідниками як геноцид циганського народу. Безперечно, в історіографії існує певна термінологія для визначення геноциду циганського народу.Я. Хенкок пропонує використовувати термін "Параймос", однак ставиться під сумнів коректність даного терміну, адже він перекладається як "поругання" або "зґвалтування". Серед циган вживання цього терміну вважається образливим.С. Мілтон подає для використання інший термін - "Самударіпен", що в перекладі означає "знищення всіх", тому він вважається більш коректним. Існує також визначення "Калі Траш", який перекладається як "чорний жах". Перелічені терміни рівною мірою застосовуються дослідниками разом із загальноприйнятим визначенням "геноцид".

Методи, використані для дослідження - загально-наукові - аналізу, синтезу, статистичний метод, а також спеціальні історичні - історико-порівняльний, історико-хронологічний, історико-генетичний, які дозволяють розкрити витоки національної політики нацистської Німеччини, її зміст стосовно різних народів, еволюцію протягом свого існування, виокремити певні етапи політики стосовно циган. Використано також методи усної історії, зважаючи на залучені в роботі спогади циган, записані автором.

Отримані висновки та їх новизна полягають у впровадженні в науковий обіг нових джерел усної історії - чотирьох спогадів циган - свідків аналізованих подій, що розширює джерельний ресурс теми, а також деяких статистичних даних з матеріалів ДАРФ. Визначаються особливості політики нацистів стосовно циган в окремих регіонах України та в контексті окупаційної політики. Визначено перспективи дослідження "циганської теми", які полягають у подальшій евристичній роботі, систематизації джерел та їх комплексному аналізі, створенні історії циганської громади Європи, України, зокрема часів війни, глибокому порівняльному аналізі політики нацистів щодо різних народів.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у подальшому дослідженні проблеми геноциду циган в роки Другої світової війни, при написанні навчальних курсів з історії Другої світової і Великої вітчизняної війни, питань окупації, підготовці матеріалів практичних занять

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури, додатків.

Розділ I. Національна політика нацистської Німеччини: законодавство та зміст

З приходом до влади у Німеччині нацистів на чолі з А. Гітлером у 1933 р. постало питання вирішення долі національних меншин всієї країни та у подальшому - в цілому світі. Саме таке завдання ставила перед собою нацистська партія, адже її ідеологія передбачала "чисті землі" для "чистої арійської нації", а це потребувало фізичного знищення у першу чергу євреїв, циган та так званих "асоціальних елементів", тобто людей, які були "тягарем для здорової нації" [46, 312].

Знищення циган було частиною національної політики нацистів, спрямованої проти політичних опонентів, національних меншин, окремо - євреїв, душевно хворих та інвалідів. Слід зазначити, що дискримінаційна політика націонал-соціалістів торкалася не тільки національних меншин Німеччини, але й народів усієї Європи. Особливе місце в цій політиці займали слов'яни, знищення переважної їх більшості ставили перед собою керівники Рейху. Що стосується тих, хто залишиться, то вони можуть приносити своєю працею користь Німеччині [46, 315]. Особливе місце у впровадженні національної політики німці відводили полякам, українцям, росіянам, білорусам, та на першому місці стояли євреї та цигани. Ставилося завдання "біологічного послаблення" інших не германських народів [46, 313]. Це послаблення полягало у жорстокому ставленні, пограбуванні, депортації тощо. Звичайно, що це супроводжувалося також знищенням культурних цінностей народів.

Національна політика нацистів не являла собою певні нові погляди, а дуже вміло трансформувала під власний інтерес старі тенденції. Расові принципи, які пропагував нацизм, були ґрунтовані на примітивності та ненауковості, інакше кажучи, відбулося спрощення та примітивізація поглядів, які висували ті чи інші дослідники. Расистські ідеї пустили глибоке коріння у свідомості багатьох європейців ще задовго до приходу до влади нацистів. Ще у XVII ст. європейські філософи розмірковували про расову придатність людства. У 1854 р. французький дипломат Артур де Гобіно опублікував книгу "Дослід про нерівність людських рас" [43, 8]. Тут він стверджує, що так звана арійська раса вище за всіх інших. Він попереджував, що їй загрожує змішування з менш "породистими не арійцями" [43, 9]. В ті часи, коли європейській націоналізм та імперіалізм починали грати все більш помітну роль у внутрішній та зовнішній політиці, такі ідеї були досить доречні. Також до складової частини расової теорії нацисти залучили таку псевдонауку як "євгеніка", котра базувалася на принципах покращення людини шляхом знищення "слабких генів".

Як це не парадоксально, але саме ненауковість та примітивізм, які з точки зору стратегічного розвитку не мають жодних перспектив на подальше існування, стали потужною зброєю у подальшому впливі на народні маси [45, 272]. В однієї з своїх промов Гітлер наголошував: "Пізнання - це нестійка платформа для мас. Стабільне почуття - це ненависть… Широкі маси проникнуті жіночим началом - вони розуміють тільки чітке "так" або "ні"…" [45, 272]. Виходячи з цього, неважливо, що стоїть за тими чи іншими ідеями, головне те, яку оцінку ці ідеї отримують від "народного наставника". Цілком зрозуміло, що в такий спосіб можна обґрунтувати найабсурдніші ідеї, котрі врешті-решт отримують право на життя у будь-якому свідомому суспільстві.

Проте, дискримінація циган почалася задовго до встановлення нацистських порядків. У Німеччині багато років існувало "Циганське інформбюро", чиїм завданням було їхня реєстрація. На думку чиновників, цигани являли собою "загрозу суспільству". Лунали розпорядження "не змішуватися з чужою расою" [43, 17].

Безумовно, дискримінаційна політика була підкріплена відповідними законами та програмами НСДАП. Вважаємо доцільним навести деякі програмні документи та законодавчі акти, які розкривають сутність расової ідеології нацистів.

Отже, національне питання було порушено ще у першій програмі нацистської партії, виробленій Адольфом Гітлером і Антоном Дрекслером і представленій учасникам партійних зборів 24 лютого 1920 р., два параграфи (4-ий і 24-ий) стосувалися конкретно євреїв і не просто стосувалися, а носили виражений антисемітський характер. Пізніше були вироблені нові документи, які містили інформацію стосовно громадянства Рейху, національних меншин та циган. Власне кажучи, ця програма була незмінною протягом 20-30-х рр. [54, 152]. Вважаємо за потрібне навести деякі пункти цієї програми, що мають як антисемітський так і антинаціональний характер:

"Параграф 4. Не може бути громадянином країни не син нашого народу. Сином народу вважається лише той, у чиїх жилах тече німецька кров - поза залежністю від того, яку релігію він сповідує (…)

Параграф 24. Ми вимагаємо волі для всіх релігій у державі, якщо вони не представляють небезпеки для її існування, не ображають морального почуття німецької раси. Наша партія відстоює позитивні цінності християнства, не зв'язуючи з якою-небудь визначеною релігією. Вона бореться з матеріалістичним духом іудаїзму, що розкладає нас ззовні і зсередини, і перейнята свідомістю того, що благо суспільства вище блага особистості.

Лідери партії обіцяють неухильно боротися за перетворення в життя вищезгаданих пунктів і готові принести себе в жертву, якщо це знадобитися.

Мюнхен, 24 лютого 1920 р." [36].

Надалі було прийнято "Закон про упорядкування національного складу управлінського апарату" від 7 квітня 1933 р., автором якого був А. Гітлер, міністр внутрішніх справ Фрік, міністр фінансів граф Шверін фон Крозіг, основною метою якого було вигнання з державного апарату країни євреїв. Закон був сформульований у такий спосіб:

"Уряд Рейху прийняв закон, що публікується нижче.

1. (1) Для упорядкування національного професійного складу службовців і для спрощення адміністрування дозволяється, відповідно до тексту даної постанови, звільнити зі своїх посад нижченаведені категорії чиновників, навіть якщо для їхнього звільнення немає вказівок в існуючих законах.

(2) Чиновниками в цьому законі іменуються особи, найняті прямо або побічно на службу рейхом або іншими державними органами, що служать у муніципалітетах або муніципальних радах, службовці суспільних судів, а також аналогічних установ. Ці ж вказівки поширюються на працівників системи соціального страхування, що мають права й обов'язки чиновників.

2. (1) Звільняються чиновники, що надійшли на державну службу після 9 листопада 1918 р. І не мають відповідної кваліфікації або здібностей. Поточна платня їм буде виплачуватися протягом трьох місяців після звільнення.

(2) Ці чиновники позбавляються права на тимчасову допомогу, пенсію, а також права зберігати за собою чин, форму, медалі за вислугу років.

3. (1) Чиновники неарійського походження переводяться на пенсію; якщо вони одержали яке-небудь почесне звання, їх позбавляють його.

(2) Підпункт перший дійсного параграфа не поширюється на тих, хто перебував на службі до 1 серпня 1914 р. або воював на фронті під час Світової війни на боці німецького народу і його союзників, або ж на тих, чиї батьки або діти загинули на війні. Додаткові виключення можливі з дозволу міністра внутрішніх справ, узгодженому з відповідним міністерством або верховним бюро в службових справах за кордоном.

4. Дозволяється звільняти чиновників, що не довели своїми діями готовність беззаперечно в будь-який момент стати на захист інтересів держави" [12].

Цей нацистський закон був примітний тим, що в ньому вперше був офіційно сформульований расистський, до того невідомий у німецькому законодавстві термін - "неарієць". Однак строге визначення цього поняття з'явилося пізніше в інструкції з проведення нового закону в життя, опублікованої через чотири дні після його прийняття, тобто 11 квітня 1933 р. Так званий "арійський параграф" інструкції із застосування "Закону про упорядкування національного складу управлінського апарату" був розроблений "провідним спеціалістом з расових і генеалогічних досліджень" міністерства внутрішніх справ Ахімом Герке:

"2-3. (1) Неарійцем вважається той, чиє походження "неарійське", особливо якщо в нього батьки або батьки батьків євреї. Досить, якщо один з батьків або батьків батьків був неарійцем. Особливо важливо, якщо один з батьків або батьків батьків сповідував іудаїзм.

Якщо чиновник не перебував на службі до 1 серпня 1914 р., він зобов'язаний довести, що належить до арійської раси, або воював на фронті, або що він син або батько загиблих на війні. Доказом вважається пред'явлення довідок (свідчення про народження, свідчення про шлюб батьків, армійських довідок).

Якщо арійське походження ставиться під сумнів, слід звернутися до експерта з цих питань при міністерстві внутрішніх справ" [12].

Як видно з наведених документів нацистська влада в першу чергу розробляє законодавство, яке дискримінувало євреїв.

Новий закон від 14 липня 1933 р. одержав довгу і трохи тавтологічну назву "Про скасування придбання німецького громадянства і позбавлення німецького громадянства для деяких категорій громадян Третього Рейху" [11]. Відповідно до закону, німецького громадянства позбавлялися усі, хто одержав його в період з 9 листопада 1918 р. по 30 січня 1933 р. У цей же день, 14 липня 1933 р., спеціальним указом Гітлера була заборонена діяльність усіх політичних партій, крім НСДАП, і був прийнятий закон "Про запобігання поширення потомства осіб, хворих невиліковними хворобами спадкоємного характеру", що зробив легальною й обов'язковою примусову стерилізацію всіх, що страждали спадкоємним слабоумством, шизофренією, маніакально-депресивним психозом, епілепсією, "танцем святого Вітта", уродженими сліпотою і глухотою і спадкоємним алкоголізмом. У подальшому цей закон активно використовувався для проведення політики Голокосту та знищення циган. Згодом були прийняті інші закони, які проходили під гаслом боротьби з єврейською навалою.

Особливий інтерес викликає так зване "Нюрнберзьке законодавство". Нюрнберзькі закони були підготовлені нацистськими юристами в надзвичайному поспіху - усього за два дні і, по суті, означали, що німецькі євреї виявилися за рамками законодавчого поля Рейху, особливо в частині дотримання їхніх прав [54; 137]. Законів було три: перший проголошував заміну старого державного прапора новим - партійним прапором зі свастикою, два інших були присвячені расовій проблематиці і безпосередньо стосувалися німецьких євреїв. Однак, згодом "Нюрнберзькі закони" почали стосуватися інших народів, чия кров не є спорідненою з німецькою, тобто, циган та слов'ян, які стали вважатися расово неповноцінними. Щоб упорядкувати це твердження був виданий "Закон про громадянство Рейху" від 15 березня 1935 р.:

"1. (1) Підданим держави є всякий, що знаходиться під покровом Німецького рейха.

(2) Підданство рейха дарується відповідно до вказівок Закону про підданство рейха і держави.

2. (1) Громадянином рейху є лише підданий держави німецької або близької їй крові, який довів своєю поведінкою, що він готовий і гідний вірно служити німецькому народові і рейху.

(2) Право громадянства дарується шляхом видачі свідчення про громадянство рейху.

(3) Тільки громадянин рейху володіє всіма політичними правами, відповідно до закону.

3. Міністр внутрішніх справ за узгодженням з фюрером видає адміністративні інструкції з проведення в життя і виконання даного закону" [10].

Підводимо підсумок: громадянином рейху є такий підданий держави, який володіє в повному обсязі політичними правами і обов'язками. Отримання громадянства рейху залежить, зокрема, від виконання двох умов. Громадянином рейху не може стати той, чия кров не є німецькою або спорідненою з нею; він повинен далі своєю поведінкою та намірами висловити свою придатність до служби німецькому народу. Таким чином, цигани та інші народи, які не відповідають за расовими ознаками "чистим арійцям", є підданими рейху, але не є його громадянами та не мають можливості брати участь у політичному житті країни. Цілком природно, що у подальшому посилюється дискримінація "брудних народів", зокрема, циган, про що надалі й піде мова.

За ідеологію націонал-соціалістів цигани розглядалися як расово неповноцінний народ, який загрожував чистоті справжніх арійців. Ця неповноцінність полягала у їх кочовому способі життя, що зумовило змішування з "брудними" народами Європи. Однак, більш конкретне обґрунтування антициганської політики полягало у їх асоціальності. Цигани були поставлені поряд із жебраками та крадіями. Проте, не всі цигани були визнані остаточно неповноцінним. Серед різноманіття циганських груп (сінті, лаллері, рома, гельдерари, ловари), що проживали на території Німеччини, суттєві методи "боротьби" застосовувалися лише по відношенню до сінті та рома, адже ці циганські групи були кочовими, що, безперечно свідчило, на думку нацистів, про їх асоціальність та небезпечність. На відміну від "Нюрнберзьких законів", антициганське законодавство почало оформлюватися вже у 20-х роках. 16 липня 1926 р. у Баварії був прийнятий закон "Про боротьбу з циганами, жебраками та ледарями":

"§1. Цигани та їм подібні кочовики-жебраки мають право на пересування лише при наявності в них письмового дозволу, що був виданий відповідною поліцейською владою.

Дозвіл діє протягом одного календарного року та його може бути анульовано у будь-який момент.

§2. Цигани та жебраки не мають права пересуватися з дітьми дошкільного віку. Виключення може бути зроблено відповідною поліцейською владою за наявністю умов, необхідних для навчання дітей…

§9. Цигани, жебраки старші за 16 років, котрі не можуть довести, що мають постійну роботу, можуть бути направлені відповідною поліцейською владою у виправно-трудові табори строком до 2-х років з міркувань безпеки" [43, 17].

Пізніше у Баварії прийнято закон, що забороняв циганам володіти вогнепальною зброєю.

Остаточне вирішення "циганського питання" було розтягнуто у часі на півстоліття та не були вироблені конкретні методи його реалізації. Серед керівництва націонал-соціалістів існувало декілька точок зору стосовно проведення антициганської політики, - був вибір: фізичне винищення циган чи їх стерилізація. Відповідно, що остаточний вибір способу відразу ж обраний не був, тому подальша політика мала на меті будування певного плацдарму для конкретних дій. Цим плацдармом стала реєстрація циган, які перебували на території Німеччини та у 1927 р. пройшла примусова дактилоскопія циган Пруссії [48, 152].

У 1936 р. при Міністерстві охорони здоров'я був заснований центр з вивчення циганської проблеми (надалі він отримав назву "центр расової гігієни), який очолив Роберт Ріттер. Ріттер та його співробітники опублікували безліч робіт, які були присвячені циганському питанню, де пропонувалися різні способи його вирішення. Окрім того, вони відновлювали генеалогію німецьких циган, на підставі якої їх ділили на "чистокровних" та "змішаних". Нацисти були одержимі ідеєю расової чистоти. Ріттер мав намір провести опитування всіх циган, що знаходилися на території країни, з тим, щоб скласти повні списки їх сімей, отримавши таким чином можливість в кінцевому підсумку створити всеохоплюючі генеалогічні таблиці. Він поставив перед собою мету простежити генеалогію всіх, в кому хоча б частково текла циганська кров, незалежно від того, де вони проживали: у таборі або житловому будинку [77, 26].

Значну роль грала у вирішенні "циганського питання" асистентка Роберта Ріттера Єва Юстін. Вона дійшла до висновку, що цигани не можуть бути інтегровані в суспільство через свої примітивні життєві установки. Навіть отримавши освіту, цигани виявляють антисоціальні нахили, тому всі спроби навчання циган будь-якого походження повинні бути припинені. Дітей, вихованих в німецькому середовищі, слід відправити у циганські табори, а соціально асимільованих дорослих слід стерилізувати [77, 27].

У подальшій реалізації расової політики циганам не дозволялося брати шлюби з німцями відповідно до закону 1935 р. "Про захист німецької крові" [37]. Нарешті в 1937 р. цигани були остаточно віднесені до "асоціального елементу", що дало підстави для початку репресій. Указ рейхсфюрера СС Г. Гіммлера "Про боротьбу з циганською загрозою" (1938 р.) деталізував форми обліку та класифікації циган, виходячи з расових принципів [48, 143].

Якщо говорити про знищення циган, то як би це не було парадоксально, остаточного рішення стосовно цього методу боротьби вищим керівництвом Рейху видано не було. Цілком можливо, що рішення про масові акції страти циган приймали безпосередньо керівники окупаційної адміністрації або командування айнзатцгруп [62, 355-366]. Це можна пояснити тим, що циганська проблема не стояла поряд із державним антисемітизмом. Якщо знищення євреїв було обов'язковим, то у масовому знищенні циган не було такої необхідності. За даними Й. Феста, який в свою чергу посилається на Х. Краусніка, що на нараді в Прецше в травні 1941 р. Гейдріх усно довів до командирів айнзатцгрупп наказ про знищення всіх євреїв, всіх "неповноцінних азіатів", всіх комуністичних функціонерів і циган [64, 147]. Однак, ми ні в якому разі не заперечуємо, що каральні акції проти циган все ж-таки проводилися, але вони не були самостійними і здійснювалися разом із знищенням елементів, які потребували обов'язкового знищення. Хотілося б звернути особливу увагу на те, що в залежності від територіального аспекту варіювалася і антициганська політика.

Національна політика нацистів торкалася не тільки євреїв та циган, хоча ці два народи займали "особливе місце", а ще й інших народів, стосовно яких також планувалися радикальні дії. Коротко відзначимо ці моменти.

З промови А. Гітрлера (16 липня 1941 р.) стає зрозуміло, що людське життя для фюрера не має значення, якщо воно відібране для подальшого будування рейху: "…Величезний простір…повинен бути замірений… Краще за все досягти цього можна шляхом розстрілу будь-кого, хто кине хоча б косий погляд…" [5, 111].

Згідно з документом Е. Ветцеля (керівник відділу колонізації 1-го головного політичного управління "Східного Міністерства")"Зауваження та пропозиції "Східного Міністерства" з генерального плану "Ост" від 27 квітня 1942 р. поляки проголошувалися "найбільш небезпечним народом для німців", тому близько 21 млн. поляків підлягають переселенню до Західного Сибіру. "…знищення поляків як народу, на відміну від євреїв, не є доцільним, оскільки це буде на совісті німецького народу" [77, 130]. В основному в цьому документі містяться пропозиції по переселенню та, за можливістю, онімеченню представників слов'янських народів, які зберегли нордичні ознаки. Про повне фізичне знищення мова не йдеться.

У розпорядження від 16 серпня 1940 р. "До питання про відновлення рідної мови", яке стосувалося території Ельзасу, говориться, що населення Ельзасу повинно користуватися лише німецькою мовою. Також необхідно змінити імена, якщо вони не відповідають німецьким нормам (тобто є французькими) [7, 368]. Тут ми бачимо прямий наступ нацистів на національну свідомість, у даному випадку, по відношенню до французів. Той самий документ регламентує написання імен на могилах [7, 368].

Підводячи підсумок, можна сказати, що національна політика нацистів була, безперечно, дискримінаційною по відношенню до інших "неарійських" народів, однак її впровадження не полягало у повному знищенні. Таким чином, фізичному знищенню підлягали євреї та цигани. Варто відзначити, що "остаточне вирішення" циганського питання залежало від багатьох чинників: впровадження національної політики, по-перше, від регіонального аспекту, по-друге, від особистого ставлення адміністрації окупованої території до циган, по-третє, від особистого ставлення солдатів вермахту та айнзатцгруп. Також у кожній країні були й свої відмінності. Це насамперед залежало від положення даної країни в очах нацистів. Саме тому і державний устрій підконтрольних країн відрізнявся один від одного. Цікавим є відсутність однаковості у встановлюваному нацистами політичному порядку. Не знайти двох країн, у яких нацисти створили б однаковий державний устрій. Міра їхньої зацікавленості в тій або іншій країні залежала від двох умов: а) значення країни в ідеологічній схемі - тобто яке місце приділялося тому або іншому районові в рамках "нового європейського порядку", задуманого Гітлером; б) воєнно-стратегічне значення даної території. Обидві ці умови впливали і на "циганське питання", хоча з боку нацистів, на відміну від "єврейського питання", його вирішення не потребувало певної схеми дій та окремого обліку.

У такий спосіб окуповані і контрольовані німцями держави можна розподілити по групах відповідно до різних критеріїв. Вернер Бест - помічник Гейдриха в створенні гестапо і СС - в одній зі своїх доповідних записок 1941 р. говорить про "Систему німецького контролю" (Die deutchen Aufsichtsverwaltungen) і розрізняє при цьому системи "спільного правління" (Данія, Словаччина), "адміністративного керування" (Генерал-губернаторство) і "колоніального керування" (окуповані території СРСР).

Задля того, щоб були зрозумілі територіальні відмінності проведення антициганскьої політики, наводимо особливості загальної окупаційної політики нацистів.

Окуповані і неокуповані держави. Групу неокупованих держав, у свою чергу, можна розділити на підгрупи: країни-спільниці, що володіють значним ступенем незалежності (наприклад, Італія до окупації німцями у 1943 р.), і країни-сателіти - здебільшого нові державні утворення, власне кажучи створені німцями, і тому знаходилися під безпосереднім впливом нацистського керівництва (Словаччина, Хорватія, Віші (неокупована частина Франції), а також Угорщина, кордони якої були суттєво розширені нацистами) [38, 16-17]. Така класифікація дозволяє розділити сфери прямого і непрямого німецького впливу, що поза всяким сумнівом визначало долю євреїв. У цілому, положення євреїв під прямим нацистським управлінням було гірше, ніж у неокупованій країні [38, 17].

Країни "нового європейського порядку" і країни, чиє положення визначалося не так строго. Таке розходження допомагає пояснити розмаїтість форм правління в різних країнах. У першу групу можна умовно включити як країни, розташовані на території Східної Європи, що нацисти вважали "життєво важливим простором" для Німеччини, так і країни, народи яких вважалися "німецькими племенами", "частиною великогерманської нації" - там проводилася політика прямого приєднання до Рейха. Усупереч розходженням, ми поєднуємо ці підгрупи, тому що положення євреїв у них визначалося ідеологічними розуміннями.

Частиною "життєво важливого простору" на сході Європи були Польща і СРСР. Тут на окупованих територіях був встановлений особливий вид адміністрації, очолюваної есесівцями і їх ставлениками з надзвичайними повноваженнями (у Польщі - Генерал-губернаторство, з 1939 р., під керівництвом Ганса Франка, у СРСР - Остланд, з 1941р. формально очолюваний Альфредом Розенбергом). Гіммлер володів на цих територіях особливими повноваженнями в якості "рейхскомісара по зміцненню німецької нації" і "відповідального за боротьбу з жидобольшовизмом". Згодом був розроблений план повної зміни регіонів проживання народів Східної Європи - так званий "Генеральний план Ост" (Generalplan Ost) [38, 18]. В іншу підгрупу включені країни, народи яких відносилися до арійців: Австрія була приєднана до рейха в 1938 р. і перейменована в Остмарк (Ostmark - східний округ), а також Голландія, названа в деяких документах Вестланд (Westland - Західна земля) [38, 18-19].

Голландці вважалися німецьким плем'ям, що "у ході німецької історії відокремилося від загальної долі", але яке можна і варто повернути і возз'єднати з основною німецькою державою. Тому Австрія була цілком включена до складу Рейха, а в Голландії було встановлено цивільне правління, метою якого, відповідно до листа Гіммлера від 7 січня 1941 р. до гауляйтеру Голландії Артуру Зейсс-Ікварту, було "повернути 9 мільйонів германців-нідерландців (germanisch-niederdeutscher), відірваних протягом сторіч від германства, упевненою, хоча і м'якою рукою в німецьку громаду (deutsche-germanisch)". Тому формально статус євреїв та інших народів у перші два роки окупації не відрізнявся від статусу самих голландців.

Бельгія ж належала до другої групи, до тих країнам, чиє положення не було ясно визначене. У країнах, подібних їй, головну роль грали не СС, а армія, і тому повсякденне життя "неарійських" народів було легше, ніж у країнах першої групи [38, 19].

За формами нав'язаного управління. Як було сказано раніше, в окупованій Європі не було країн з однаковими формами керування. Форма тиску залежала багато в чому від ідеологічних розумінь, і поділ за цим критерієм близько до попереднього поділу, хоча і не ідентично йому. Були країни й області, цілком включені в імперський правопорядок (Австрія, Судети, Люксембург), були країни під поліцейським правлінням (Генерал-губернаторство - Польща), або під цивільним правлінням (Голландія і Бельгія протягом останніх двох місяців до її звільнення влітку 1944 р.). Були країни, керовані військовою владою (та ж Бельгія до літа 1944 р.), окупована Франція, німецька зона Греції. У країнах, керованих поліцейською владою, абсолютно усіх національних груп було найгіршим, а в країнах з військовим режимом адміністрації - найнестерпнішим [38, 19-20].

Як ми бачимо, політика у різних окупованих зонах була неоднаковою, адже керівництво Рейху ставило окремі завдання стосовно кожної зони окупації. Так само виглядали справи й у проведенні національної дискримінаційної політики, про що піде мова далі. Особливості національної політики Німеччини полягали у тому, що вона була вороже спрямована по відношенню до інших народів, які були визнані "неповноцінними". Прояви цієї політики були неоднаковими, що пояснюється різним ставленням до цих народів. Найбільшу "зацікавленість" нацистів викликали "брудні народи", а саме євреї та цигани. Природно, що у масовій свідомості закріплювався негативний образ цигана-інородця. Таким чином, був дуже добре підготовлений ґрунт для подальшого проведення антициганської політики.

Розділ II. Життя циганського населення на окупованій території України

Перш ніж перейти до розгляду безпосередньо життя циганського населення на окупованій території України, варто відзначити становище циганської громади ще до початку війни та подати певні статистичні дані стосовно їхньої кількості, а також - показати, які ж саме циганські групи перебували на території України.

Напередодні Другої світової війни на території України проживало декілька циганських етнічних груп. Серед них слід виокремити "рома" - найчисельніша група циган в Україні. Представники цієї етнічної групи з'явилися у Російській імперії наприкінці XVIII ст. Вели напівкочовий спосіб життя та займалися баришництвом кіньми (чоловіки) та гаданням (жінки). Велика кількість циган виступала у "національних ансамблях".

Наступна циганська етнічна група - "гельдераре". Сформувалася в Румунії. Представники цієї циганської спільноти мешкали на території Одеської, Миколаївської областей. Основний рід занять - виготовлення котлів.


Подобные документы

  • Друга світова війна як найбільш сфальсифікований період української історії. Проблема німецької освітньої політики у працях вітчизняних істориків, її місце в зарубіжній історіографії. Вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.

    реферат [23,0 K], добавлен 20.09.2010

  • Характерні риси післявоєнної Німеччини. Політика західних держав з німецького питання. Формування партійної структури. Концепція відродження країни. Економічне та політичне життя ФРН. Об’єднання Німеччини. Реконструкція східнонімецької економіки.

    контрольная работа [56,9 K], добавлен 26.06.2014

  • Вивчення позицій провідних партій, колоніальних товариств імперської Німеччини до формування колоніальної політики упродовж 1870-80-х рр. Аналіз витоків колоніальної ідеології, її основних складових, спільних і відмінних рис в підходах політичних партій.

    статья [62,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Початок політичної діяльності Бісмарка. Роль Бісмарка в утворенні Північно-німецького союзу. Утворення Німецької імперії. Особливості дипломатії після утворення Німецької імперії. Значення політики для подальшого військово-політичного розвитку Німеччини.

    курсовая работа [53,2 K], добавлен 25.03.2014

  • Запровадження нацистськими керівниками "Нового порядку" на захоплених землях СРСР з метою звільнення території для Німеччини. Катування та винищення радянських людей під керівництвом Гітлера. Розграбування окупантами національних багатств України.

    реферат [65,0 K], добавлен 27.06.2010

  • Евакуація та знищення економічних об’єктів радянськими частинами на початку війни. Просування німецьких військ вглиб території України. Відновлення функціонування промисловості на захопленій території. Відновлення роботи гідроелектростанції Запоріжжя.

    реферат [25,1 K], добавлен 20.08.2013

  • Основні пріоритети і напрямки зовнішньої політики співробітництва Німеччини з передовими країнами Європи. Спроба визначити розвиток сучасної Німеччини, у радикально змінених міжнародних умовах.

    статья [17,3 K], добавлен 15.07.2007

  • Поява первісних людей на території України в часи раннього палеоліту. Вдосконалення виробництва і знарядь праці в епоху мезоліту. Формування трипільської спільноти на терені сучасної України. Особливості розвитку суспільства у період бронзового віку.

    реферат [21,9 K], добавлен 29.09.2010

  • Державна політика у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи. Політика більшовицького режиму стосовно формування педагогічних кадрів та забезпечення загальноосвітньої школи вчителями, їх залежність від тогочасного суспільно-політичного життя.

    автореферат [42,1 K], добавлен 17.04.2009

  • Причини швидкої індустріалізації Німеччини після промислового перевороту. Прихід до влади О. Бісмарка - першого канцлера німецької імперії, особливості його політики. Війна 1866 р. як вирішальний крок на шляху досягнення національної єдності Німеччини.

    реферат [14,5 K], добавлен 27.02.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.