Теорії заселення Північного Причорномор’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

18

Размещено на http://www.allbest.ru/

теорії заселення Північного Причорномор'я

ВСТУП

теорія заселення півничний причорномор'є

Питанням появи людини у Північному Причорномор'ї почали цікавитись у ХХІ столітті, і згадується у «Археології Росії». Спробу відповісти на це питання робив Замятнін С.Н. у своїй доповіді, що була озвучена у 1949 році. Він вважав, що територія була місцем олюднення мавп.

Вперше питання про шлях і час залюднення було поставлене Любіним В.П. у 1953 році. Він озвучив Кавказький шлях, у якому вбачав подібність пам'ятників (Вірменії, Південної Осетії і Чорноморського побережжя Кавказу - це шляхи у північному направлені Кубані, Дона і Волги, або у направлені Манича і Південноросійської рівнини-шляхи розселення шельських і ашельських людей. Відкриття нових, більш давніх стоянок на території України, зокрема стоянка біля с. Королеве дає можливість розглядати інший шлях заселення Північного Причорномор'я зі сторони Балкан та Центральної Європи. На користь цієї теорії свідчить відсутність природніх перешкод; близькість до техніки розколювання і в типології виробів. Менш правдоподібне пояснення рис подібності між мустьєрськими пам'ятниками в межах північної зони виключно конвергентних причинами. Серед інших теорій автохтона: так, Замятнін і Борисковський висловили думку про те, що Північне Причорномор'я - приблизна територія олюднення мавп. Ще одна теорія, яка варта уваги, але найменш правдоподібна-це участь у заселенні Північного Причорномор'я міграційних процесів з Середньої Азії. Теорію підтримував і розвивав Бадер О.Н.

Мета даної роботи полягає у аналізі основних теорій заселення Північного Причорномор'я.

Джерельну базу курсової роботи склали праці Бібікова С.М. та Гладиліна В.М., які присвятили цій темі багато досліджень.

Розділ 1. ТЕОРІЇ ЗАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

Насамперед визначимо, що ми розуміємо під географічним ареалом «Північне Причорномор'я». У нинішніх географічних контурах територія, що тягнеться від гирла Дунаю через Крим і берега Азовського моря до узбережжя Кавказу. Під час потепління в період середнього і верхнього палеоліту ця територія була більш ширшою за рахунок значної частини нинішніх Чорного та Азовського морів: в кінці останнього льодовикового періоду поверхню води біля цих морів була на 55-65 м нижче нинішнього рівня, площа причорноморської низовини в 1,5 рази перевищувала її сучасні розміри¹. Територія первинного заселення людьми Північного Причорномор'я і прилеглих до нього регіонів, судячи з археологічних знахідок включала чотири регіони: Закарпаття та Верхньодніпровський регіон; Центрально-дніпровський регіон; Південний і Центральний Крим; Приазов'ї і пониззя Дону. Автори книги «Історія Криму» вважають, що «початкове освоєння території Криму зв'язується з приходом населення галькової культури з Кавказу або з інших регіонів².

Можна припустити, що освоєння Північного Причорномор'я в кінці нижнього (раннього) палеоліту йшло двома потоками, які огинають Чорне море, - з південного сходу (з району Кавказу) та південного заходу (через Балкани і Прикарпаття).

Але також мають місце й інші гіпотези: виростання комплексів з близької, єдиної основи. Можна припустити, що в домустьєрський час з центральної Європи на російську рівнину або в Крим переселилися колективи - носії однієї або декількох близьких індустрій зі знаряддями середніх і великих розмірів, велика кількість двосторонніх форм порівняно нечисленна, не виключено, що памятки стали тією «материнською основою», з якої розвинулися типи індустрії мусьте: двостороннє на східноєвропейській рівнині. На це вказує подібність ознак індустрії на території європейської частини СРСР і мустьєрских пам'ятників в східній і центральній Європі. Також схожість між мікроіндустріями східної та центральної Європи. Цікаво, що мікроіндустріі російської рівнини і Криму далеко не у всіх випадках можуть бути пояснені характером сировинного матеріалу, що був під рукою. Російська рівнина була заселена в цей час: від Уралу (на сході) до Карпат (захід) та від узбережжя Чорного моря до південних кордонів Дніпровського льодовиків. А Борисковський вважає, що заселення починається з шельської епохи давнього палеоліту південній області України подібно Закавказзю заселена давніми людьми. Після, розселилися далі на північ (свідчать пам'ятники). Так, Замятнін і Борисковський висловили думку про те, що Північне Причорномор'я - приблизна територія олюднення мавп, тобто автохтонна гіпотеза. Найменш правдоподібна роль в процесі розселення в Східній Європі середньоазіатського вогнища. Хоча і Бадер О.Н. надавав йому значення . Вони занадто відмінні між собою.

1.1 Кавказький шлях заселення

Питання про можливість заселення північного Причорномор'я з боку Кавказу вперше поставили в 1953 році Любін В.П. Так, він запропонував кавказький шлях (пам'ятники Вірменії, Південної-Осетії і Чорноморського узбережжя Кавказу - це шлях в північному направлені: Кубані, Дону і Волги) або в напрямі Манич і південноросійської рівнини «шляху розселення шельских і ашельських людей». Цю ідея підтримали Бадер О.Н. і Бібіков С.М. Відповідно до точки зору Бібікова, поява людини відноситься до мустьєрської епохи⁴. Ґрунтується на тому, що відсутність на російській рівнині і в Криму домустьерських пам'ятників, але широке розповсюдження їх в кавказьких регіонах. Він стверджує, що саме Кавказу був тим основним резервуаром, звідки йшло розселення ранніх палеолітичних культур в південну половину Східної Європи⁵. На користь цієї гіпотези можна назвати близькість інвентарю та єдиний культурно-історичний пласт. Освоєння нових районів викликано тиском надлишку населення на продуктивні сили (виснаження мисливських угідь, збільшення чисельності населення, а також скорочення придатних для проживання територій внаслідок опускання снігової лінії в гірських районах в епоху заледеніння). Бібіков не заперечував і інших можливих напрямів . «Судячи по щільності мустьерских пам'ятників в Румунії, Болгарії та Угорщині - вони могли з'явиться центрами». Бібіков розглядає питання про час і шляхи першого заселення в Європі на широкому історичному і палеографічних тлі. Однак, як відгук Формозова О.О.- «гіпотеза слабо обґрунтовується». І критика від Борисковського П.І. і Праслова М.Д. Проблема полягає в тому, що Бібіков вважає, що на цій території-відсутність пам'ятників, що передують мустьєрській епосі. У 1946-1947 Борисковським П.І. на лівому березі Дністра у с. Лука-Врублевецька (Кам'янець - Подільській) знайдені крем'яні вироби, що відносяться до шельської і ашельської епох. Це було підтверджено і іншими дослідниками. Однак, Бібіков не згадав про знахідки у Лука-Врублевецька. У 1930-х рр.. Євсєєв В.М. в балці Казенної на правому березі р.. Кринки ст. Амросієвка знаходить «чудове ашельське рубило». Бібіков же вважає, що це мустьєрське. 1952 року Горецький Г.І. знаходить в низов'ях Північного Дінця археологічні вироби. Ґрунтуючись на геологічних даних, вік визначений в межах міндельріського льодовикового періоду і пов'язував з проблемою розселення. Бібіков зараховує їх до мустьєрської епохи. Громов В.І. біля станції Бессергеновка на Азовському Узбережжя знаходить бессергеновскій відщеп. Вік якого датується як «давньопалеолітичний, домустьерський». Також виявлений Горецьким Г.І. і вивчений Прасловим М.Д. в низов'ях Північного Дінця недалеко від Хутора Михайлівського численні крем'яні вироби датується домустьерською епохою. Анісюткін Н.К. в Середньому Подністров'ї (Кішлянскій Яр) і Станко В.Н. в Одеській області, комплекс домустьєрський в Закарпатті між Виноградовим і Хустом (Королево, Рокосово). Достовірність даних встановлена типологічно і на підставі стратиграфічних спостережень і фауни. Так, спростовується висновок про відносно пізнє мустьє - час заселення людиною південної половини Східної Європи.

Територія була заселена на пізньому етапі ашельського часу, а можливо і раніше. Такий висновок зроблено у спільній статті Борисковського П.І. і Праслова М.Д.: немає підстави стверджувати, що у мустьєрського населення не було місцевих попередників. Північне Причорномор'я, а можливо і середнє Придніпров'я входило в область поширення найдавніших мавпоподібних людей. Цілком імовірно місцеве походження мустьєрського населення цих територій. Пізніше, Бібіков врахував ці доводи, але як і раніше генетично пов'язуючи мустьєрські пам'ятники Російської рівнини і Криму і Кавказу «морфологічною близькістю крем'яного інвентарю». Однак, це не достатньо обґрунтовано. За Формозовим О.О. це всього лише збіг, а гостроконечники досить різні за технікою. Але й немає підстав наполягати на «ізольованості східноєвропейської області від західної і південноєвропейської області. Так, мустьєрські пам'ятники у Східній Європі вже не виступають як однакові комплекси крем'яного інвентарю, а по істотним ознаками в обробці кременю розрізняються по ареалам, що відображає властиві етнографічні традиції. З'являється питання чи продовжувати наполягати на заселенні Східної Європи мустьерцями з області Кавказу так як намічаються інші шляхи проникнення носіїв мустьє. Міграція населення в південну половину Східної Європи з області Кавказу в більш пізній час може розглядатися як проникнення інших колективів на вже освоєну людиною територію, а не спочатку її заселення. А Любін В.П. датує цей період як пізній ашель. Можливо, варто повернутися до гіпотези Любіна В.П. про заселення європейської частини СРСР з області Кавказу на етапі шель-ашель.

1.2 Балканська теорія заселення

Найдавніші сліди життєдіяльності людей на теренах України належать до ранньоашельської епохи. Ще кілька десятиліть тому вважалося, що витоки первісних міграцій на її простори слід шукати на південному сході (у Кавказькому регіоні). Однак дослідження багатошарової стоянки біля с. Королеве в Закарпатті, найнижчий шар якої датується часом гюнцького зледеніння (близько 1 млн років тому), істотно змінили ці уявлення (Гладилін В.). Так, колекція ранньоашельських знахідок з Королеве, яка включає чопери, примітивні ручні рубила, різаки тощо, виготовлені з місцевої вулканічної породи, знаходить аналогії серед палеолітичних знарядь Передньої Азії (Убейдія) та Чехії (Бечов). Всього вченим на території України відомо близько ЗО подібних стоянок. На стоянках виявлено знаряддя праці, котрі виготовлялися з каменю. Серед них найважливіше місце належало ручним рубилам, що виконували функції сокири, кайла, метального каменю.

Це підводить до висновку про те, що шляхи первинного заселення території України проходили через Балкани та Центральну Європу. Освоєння людиною українських теренів тривало і в наступну історичну епоху: в Закарпатті, Прикарпатті, Поліссі, Наддніпрянщині, Північно-Західному Причорномор'ї, Криму, Донбасі, Приазов'ї відомо кілька сотень мустьєрських місцезнаходжень. Деякі з них склалися на місцевій ашельській основі, інші пов'язані з черговими хвилями міграцій, що відбулися вже в мустьєрський час (Станко В.). Думка про заселення Російської рівнини і Криму з середньої Європи висловлена в 1966 році, в рукописі в розділі «ранній палеоліт» в «Археологія Української РСР». Так як це один з найдавніших осередків раннєпалеолітичних культур в Євразії (пам'ятники ашельської, шельськоїі і мустьерских епох). Знахідка поблизу Гельдерберга - щелепи викопного людини, які молодше яванських пітекантропів і давніше від синантропів.

Центральна Європа, можливо, була заселена раніше Кавказу. На користь цієї теорії свідчить відсутність природніх перешкод; близькість до техніки розколювання і в типології виробів. Це можна пояснити, по-перше, як переселення з Центральної Європи на російську рівнину і Крим і навпаки; по-друге, як наявність зв'язків і по-третє, як виростання індустрії східної та центральної Європи з єдиного (близького) центру. Ряд пам'ятників мусьте (с. Балка звичайного в Подністров'ї та Криму. Так, заселення Криму з заходу і південного заходу було полегшено завдяки існуванню в мустьєрську епоху сухопутного моста, що з'єднувало Кримський півострів. тяжіння пам'яток Криму (Бахчисарайська, Холодна Балка) до комплексів Молдови, Румунії та Болгарії однозначно. Але, може це просто в результаті зв'язків між ними - виростання кримських пам'ятників з місцевої, домустьєрської культури.

Менш правдоподібне пояснення рис подібності між мустьєрськими пам'ятниками в межах північної зони виключно конвергентних причинами. Судячи за морфологічними ознаками знахідок в Закарпатті, близьких таким же знахідкам Близького Сходу (Убейд) і сусідній Чехії (Бечов), можна припустити, що саме через ці території і проміжні Балкани пролягали шляхи первісного заселення України найдавніими людьми з далекої прабатьківщини в Африці.

Розділ 2. ПРИРОДНЬО-ДЕМОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПОХИ ПАЛЕОЛІТУ

2.1 Характеристика умов природнього середовища

Розглянемо природні умови розвитку людини на території Північного Причорномор'я в епоху палеоліту. Природні цикли визначалися коливаннями клімату, температури і вологості і виражалися в періодичній зміні льодовикових епох з потеплінням клімату і відступом льодовиків на північ в проміжках між заледеніннями наступу і відступу льодовиків міняли тваринний і рослинний світ Європи, включаючи і Північне Причорномор'я; атмосферні цикли, що слідували за кліматичними наступом льодовика, супроводжувалося похолоданням, зміною складу рослинного світу, розширенням ареалу пристосованих до холодного клімату тварин - мамонта, шерстистого носорога, бізона, північного оленя, печерного ведмедя. Відступ льодовика супроводжувалося переселенням слідом за ним стад великих тварин, переважаючи середніх і дрібних особин - кабана, козулі, благородного оленя, зайця і тд. Демографічні цикли - довгі і наддовгі - були тісно пов'язані з природними. Тривалість життя людей в епохи, що передували неоліту, не перевищувала 20 -25 років, чисельність населення зростала дуже повільно, щільність населення становила не більше 1 людини на 50-100 км2 в період верхнього палеоліту.

У періоди настання льодовиків і похолодання виникла екологічна криза, якій була властива криза демографічна - скорочення чисельності населення. Більш повне заселення території Північного Причорномор'я відбувалося в періоди середнього палеоліту (85-25 тис років до н.е.) і особливо пізнього (верхнього) палеоліту, в епоху середини і кінця вюрмського зледеніння. В епоху мустьє вже спостерігаються ознаки диференціації культур. Так, в Криму розрізняються чотири археологічні культури того періоду: аккайска, старосільська, кобінська, кабазійска

У верхньому (пізньому) палеоліті, при скороченні загальної чисельності населення, ця диференціація посилилася, починається згуртування невеликих кровно-родинних общин в племена, ускладнюється набір кам'яних знарядь і витворів мистецтва з поширенням поселень кроманьйонської людини. Основним заняттям в пізньому палеоліті було полювання - головного джерело харчування та одягу для жителів невеликих громад, що мешкали на постійних або сезонних стійбища. Сезонні стійбища слідували за циклічними переміщеннями різних тварин.

Однак, центрами життєдіяльності первинних колективів були довготривалі поселення - попередники майбутніх міст.

Важливим фактором розвитку пізньопалеолітичних общин продовжували залишатися кліматичні коливання: зміна теплих періодів холодними, періодичні наступи і відступи льодовика, зміна природно-ландшафтного середовища - все це безпосередньо впливало на розселення людей, визначало напрямки їх міграцій, які приводили до розширення контактів між різними групами населення, зламів традицій побуту і культури. В періоди відносної стабілізації клімату та природно-ландшафтної обстановки, виникали тривалі поселення, формувалися стійкі форми життєдіяльності, які закріплювалися традиціями. Саме тоді складалися стійкі культурно-історичні спільності різного рівня і спрямованості .

2.2 Культура епохи палеоліту

В епоху палеоліту на території України виникали і розпадалися господарчо-культурні та культурно-історичні спільності різного рівня: локально-етноісторичні єдності і широкі культурно-історичні спільності; промислові групи і просторі зони з близькими формами господарської діяльності і побуту. Ширше ж розселення людських колективів по території Східної Європи починається тільки з початком середнього плейстоцену або в ашельський час. У цей час на Північному Кавказі і в Закавказзі відомі і раньоашельскі, і пізньоашельскі пам'ятники, головним чином - печерні поселення. На території Російської рівнини також виявлені археологічні пам'ятки цієї епохи. Довгий час вважалося, що вони розташовуються, як правило, на південь від 50-ї паралелі і відносяться до часу пізнього ашеля. В ряду найбільш відомих місцезнаходжень палеоліту можна назвати Луку-Врублевецька, Житомирське, Макіївку, Герасимівка і ін стоянки.

Кліматичні та природні особливості значною мірою вплинули на формування палеолітичної культури Причорномор'я. Так, Причорноморські степи входили до смуги мисливців на бізонів. На стоянках Велика Аккаржа під Одесою, Анетівка, Сагайдак у Пониззі Південного Бугу, Нововолодимирівка у Присивашші, Амвросіївка, Муралівка, Янісоль у Донбасі кістки бізонів кількісно абсолютно переважають рештки інших тварин. Наприклад, Велика Аккаржа - відома стоянка мисливців на бізонів, на березі р. Аккаржа під Одесою. Відкрита у 1955 році Борисковським П.І, а в 80--90-ті роки була досліджена на всій площі (близько 300 м²) Сапожниковим І.В. У культурному шарі знайдено вироби з кременю, характерні.

Для Епігравету Надчорномор'я (мікровістря з притупленим краєм, кінцеві скребачки, бічні різці), а також вогнища, кістки бізонів.

Ще одна стоянка мисливців на бізона - Листівка II, розкопана на значній площі в басейні Південного Бугу на Одещині. Серед великої кількості кісток бізона знайдено більш як 1 млн оброблених кременів, веретеноподібні наконечники списів із кістки та рогу. Пам'ятка являє собою рештки табору мисливців на місці колективного полювання на стада бізонів, що сезонно мігрували, й датується, як близько 18 тис. років.

Основним способом полювання на бізонів у палеоліті було колективне заганяння стада тварин до яру. У такому полюванні брала участь уся община, а іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища. Бізони мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши урвище, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском задніх зривалися до яру, де їх добивали мисливці.

Вполювавши в такий спосіб велику кількість тварин, мисливці влаштовувалися табором неподалік створених на місці забою запасів м'яса, які нерідко забезпечували общину їжею на кілька місяців. Сліди такого колективного заганяння бізонів до яру виявлено на стоянці Амвросіївка у Донбасі. Тут досліджено стародавній яр, заповнений кістками сотень бізонів, серед яких траплялися кістяні наконечники списів, крем'яні ножі для розтину туш. Поруч розкопана стоянка, де власне й жили мисливці, що вполювали велике стадо первісних биків. Основною зброєю мисливців на бізонів над чорноморських степів були списи з кістяними наконечниками, по краях оснащеними гострими крем'яними пластинками.

Особливо масовими були колективні полювання на бізонів восени. Влітку тварини набирали максимальної ваги, а їхні м'ясо та шкура набували найвищої якості. До того ж зимові холоди сприяли тривалому збереженню м'яса. Вполювавши стало бізонів під час осінньої міграції тварин, община могла благополучно пережити зиму в захищеній від холодних вітрів річковій долині.

Виявлення дослідниками фактів харчування бізонів узимку гілками кущів у прирічкових заростях, а навесні й улітку травою на плато річкових вододілів дало змогу відтворити річний господарський цикл мисливців на бізонів льодовикової доби. Схоже, люди зимували на місці осіннього колективного забивання бізонів у річкових долинах, а навесні слідом за травоїдними виходили на степові пасовиська на плато. Восени мисливці слідом за тваринами спускалися в затишні річкові долини для нового колективного полювання і зимівлі. Тому, на відміну від великих зимових стійбищ річкових долин, на плато відомі численні невеликі короткотривалі стоянки. Разом з тим, колективні полювання на стада бізонів, схоже, відбувалися і на літніх пасовиськах, далеко від великих річок, про що свідчать їхні сліди на стоянках Амвросіївка, Листівка II.

Бізон забезпечував мисливців степу всім необхідним -- калорійною м'ясною їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля -- мотузки для господарчих потреб. Мозок використовували для вичинки шкур, а гній як паливо у безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його культу, сліди якого простежені на стоянці Листівка ІІ на Південному Бузі.

Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної форми, на зразок чуму народів Сибіру, або типу американських індіанців. У такому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур, мешкала сім'я чисельністю 8--10 осіб. На місці таких сімейних жител залишилися скупчення крем'яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу від вогнищ діаметром 8--10 м -- так звані крем'яниці, відомі на багатьох степових стоянках. Степові мисливці на бізонів мешкали в Надчорномор'ї 20--10 тис. років тому. Поступове вимирання бізонів зумовило зростання ролі промислу коня.

Про господарство людей нижнього палеоліту найбільш повні відомості можуть дати досліджені В.П. Любіним печерні поселення мисливців Північного Кавказу. Вони використовували вогонь, зшивали шкури тварин і полювали, переважно на печерного ведмедя або благородного оленя, а також освоїли прийоми видобутку лосося. Таку ж аналогію можна застосувати і до мисливців північного Причорномор'я.

З настанням епохи середнього палеоліту (початок пізнього плейстоцену), яка починається в епоху Мікулінського (Рісс-вюрмського) міжоледеніння і розцвітає з початком валдайського (вюрмського) заледеніння, відбувається значне розширення ойкумени. Для епохи середнього палеоліту, на відміну від попередньої епохи, характерним явищем стає велике культурне розмаїття кам'яних індустрій. Це дозволило дослідникам виділяти окремі локальні утворення - археологічні культури або більш великі спільності - шляхи розвитку або варіанти. Так на Кавказі Любіним П.Л. був виділений ряд середньопалеолітичних культур мустьє типового і зубчастого. На заході Східної Європи виділені молодовска і стінковска, в Криму - аккайская і кііккобінска культури. Цілий пласт мустьерских пам'яток, що мають подібний набір кам'яних знарядь і, в тому числі, двосторонні ножі і листоподібні біфаси, стали об'єднувати в більшу спільність, звану "східним мікоком". Це культурна єдність не має не тільки чітких просторових кордонів, але і хронологічних рамок. Неодноразово робилися спроби виділити усередині цього масссива пам'ятників окремі культури.

В епоху середнього палеоліту удосконалюється техніка обробки та виготовлення кам'яних знарядь праці, розвивається загородне полювання і полювання із застосуванням метальних знарядь. Незмінним залишається збиральництво і з'являються перші знаряддя праці для переробки продуктів збиральництва, з'являються житла з кісток тварин і перші поховання.

Епоха верхнього палеоліту припадає на час останнього заледеніння. Епоха верхнього палеоліту характеризується завершенням біологічної еволюції людини і оформленням його соціального життя в колективі з закріпилися культурними традиціями, що знайшло своє вираження не тільки у своєрідності кам'яних знарядь праці, але і в прийомах і способах будівництва кістково-земляних жител, релігійних уявленнях (поширенні жіночих скульптур і зображень тварин, специфічних орнаментів і прикрас), інших культурних проявах. Оскільки вироби з кременю переважають на стоянках кам'яної доби, їх класифікація є визначальною у виділенні археологічних культур палеоліту.

У пошуках залишків кам'яного віку археологи звертають увагу на території річних долин, так як життя первісних людей було пов'язане з рікою. За даними матеріалу вапнякового тираспольського гравію (досліджена широка смуга біля Дністра коло м. Тирасполь і вгору по Дністру) визначено, що приблизно мільйон років тому на території Північного Причорномор'я водилось різноманітне число тварин, серед яких вимерлі види слонів, носорогів, диких биків, оленів, коней та ін..

Тривале спільне проживання громад на одній території призводило і до встановлення контактів між ними, формуванню однакових або близьких форм адаптивної діяльності, що проявлялося у виготовленні близького складу мисливського спорядження та інших типів знарядь, у будівництві подібного житла та інших видах матеріального виробництва і духовної культури.

ВИСНОВКИ

На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ і Балкани.

Так, Кавказьку теорію підтримували такі вчені, як Любін В.П., Бадер О.Н. і Бібіков С.М.. Головним аргументом було відсутність на російській рівнині і в Криму домустьєрських пам'ятників, але широке розповсюдження їх в кавказьких регіонах. Також вбачалась схожість у техніці виготовлення знаряддя праці. Теорія має недоліки, зокрема недостатність фактів, та недостатня обґрунтованість. Тому, Кавказький шлях має ряд критиків. Наприклад, Формозов О.О, Борисковський П. І. і Праслов М.Д.. Проблема також полягає в тому, що Бібіков вбачає відсутність на території пам'ятників, що передують мустьєрській епосі. Хоча цьому суперечить низка археологічних знахідок, що датуються ашельською епохою. Наприклад, у 1946-1947 Борисковським П.І. на лівому березі Дністра у с. Лука-Врублевецька (Кам'янець - Подільській) знайдені крем'яні вироби, що відносяться до шельської і ашельської епох. Також, у 1952 року Горецький Г.І. знаходить в низов'ях Північного Дінця археологічні вироби. Ґрунтуючись на геологічних даних, вік визначений в межах міндельріського льодовикового періоду і пов'язував з проблемою розселення. Громов В.І. біля станції Бессергеновка на Азовському Узбережжя знаходить бессергеновскій відщеп. Вік якого датується як «давньопалеолітичний, домустьєрський». Достовірність даних встановлена ??типологічно і на підставі стратиграфічних спостережень і фауни. Тому, враховуючі ці дані, не можна однозначно стверджувати на користь Бібікова С.М. і Кавказької теорії заселення. А говорити вже про те, що територія була заселена на пізньому етапі ашельського часу, а можливо і раніше. Такий висновок зроблено у спільній статті Борисковського П.І. і Праслова М.Д..

Має місце й інша теорія, враховуючи наявні факти. Так, біля с. Королеве в Закарпатті, досліджено найнижчий шар стоянки, який датується часом гюнцького зледеніння (близько 1 млн років тому). Це підводить до висновку про те, що шляхи первинного заселення території України проходили через Балкани та Центральну Європу, які, можливо, були заселені раніше Кавказу. На користь цієї теорії свідчить відсутність природніх перешкод; близькість до техніки розколювання і в типології виробів. Це можна пояснити, по-перше, як переселення з Центральної Європи на російську рівнину і Крим і навпаки; по-друге, як наявність зв'язків і по-третє, як виростання індустрії східної та центральної Європи з єдиного (близького) центру. Судячи за морфологічними ознаками знахідок в Закарпатті, близьких таким же знахідкам Близького Сходу (Убейд) і сусідній Чехії (Бечов), можна припустити, що саме через ці території і проміжні Балкани пролягали шляхи первісного заселення України найдавнішими людьми з далекої прабатьківщини в Африці.

Проаналізувавши дві основні теорії заселення у своїй роботі, я вважаю, що більш аргументованою теорією є теорія заселення північного Причорномор'я з Балкан та Центральної Європи. Головним доказом виступає найдавніша палеолітична стоянка у Закарпатті біля с. Королеве.

Всі теорії мають місце бути в науці, адже достеменно не відомо всіх фактів, і не виявлено достатню кількість палеолітичних стоянок на території. Всі теорії разом можуть допомогти вченим розв'язати питання заселення Північного Причорномор'я .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

заселення півничний причорномор'є

1.Алексеев В.П., Перший. А.И. История первобытного общества. - М.: Астрель, 1990. - 350 с.

2. Бадер О.Н. Проблема найдавнішого заселення північної Європи людиною тези доповідей на засіданнях, присвячених підсумкам польових досліджень у 1967 році//Археологічний Пленіум в Москві. -М., 1968. - С.20.

3. Бібіков С.М. Деякі питання заселення Східної Європи в епоху палеоліту//СА. - К.,1959. -С.80.

4. Бібіков С.М. До 50-річчя археологічної науки на Україні. -К., 1968. Т. ХХІ. - С. 35.

5. Бібіков С.Н. Про південні шляхи заселення Східної Європи в епоху давнього палеоліту. Четвертинний період // СА. - К. - 1961. - Вип.13-15. - С. 400.

6. Борисковский П.Й., Праслов Н.Д. Палеолит бассейна Днепра и Приазовья // Свод археологических источников. Одесса- 1964. -А 1-5. -С. 50

7. Борисковский П.И., Красковский В.И. Памятники древнейшей человеческой культуры северо-западного причерноморья. -Одесса: Кн. изд-во, 1961.-С.37.

8. Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы -К.: Наукова думка, 1976. -С.270.

9. Гладилін В.М., Смирнов С.В. Перший рік робіт закарпатської палеолітичної експедиції//Археологічне Дослідження на Україні в 1969р. -К., 1972. - Вип.ІV. - С.70.

10. Гладилін В.М. Ранній палеоліт// Археологія УРСР. -К., 1971. -С.100.

11. Горецкій Г.І. Сліди палеоліту і мезоліту в Нижньому Поділля // СА. - М.-Л.,1952. - Вип. XVI. - С. 307-312.

12. Давня icтоpiя України. Т. 1.Первicне суспiльство. // Колектив авторів Київ: Наукова думка, 1997. - С. 270

13. Замяткін С.М. До визначення крем'яного відщепи з мендельрісської товщі Азовського узбережжя//Праці Секції АІЧПЕ. -М.-Л.,1937. - Вип I. -С. 90.

14. Замяткін С.М. Про виникнення локальних відмінностей у культурі палеолітичного періоду// Праці інституту етнографії АН СРСР. -М.,1951. - т ХІV. - С.172.

15. Іванова І.К. Геологіческій вік викопної людини.-М., 1965. - С. 41-43.

16. История Крыма с древнейших времен до наших дней // Колектив авторів. Симферополь: Атлас-компакт. 2005. -С.230.

17. Колосов Ю.Г. Мустьерские культуры района Белогорска. - К., 1986. - С.210.

18. Колосов Ю.Г. и др. Ранний палеолит Крыма. - К., 1993. - С. 240.

19. Любин В.Л. Мустьерские культуры Кавказа. - Л., 1977. - С. 300.

20. Любін В.П.. Нижній палеоліт СРСР. Основні проблеми-тези доповідей на засіданнях, присвячених польовим слідування 1967 року//Археологічний пленіум. -М., 1968. - С.100.

21. Праслов Н.Д. Ранний палеолит Северо-Восточного Приазовья и Нижнего Дона. -Л.: Наука, 1968. -С. 160;

22. Формозов А. Кам'яний вік і енеоліт Прикубання. - М., 1965. - С. 135.

23. Формозов О.О. Стоянка Старосілля і її місце в палеоліті //МІА . - М.-Л., 1958. - С. 160

Размещено на Allbest.ru