Тридцятилітня війна

Немало завадив успіхам Швеції і Рішельє: підтримуючи боротьбу німецьких протестантів проти католиків, він вів таємні переговори з Максиміліаном Бауарським та духовними князями.

У квітні 1632 р. Фердінанд ІІ знову назначив Валленштейна верховним командуючим військами. На засоби, награбовані у Чехії, Валленштейн створив нову армію. Арнім не перешкоджав йому, а, навпаки, таємно діяв з ним заодно проти Густава Адольфа. У цей час у Верхній Швабії, у Австрії та Чехії мали місце великі селянські повстання, що завадили Густаву Адольфу проникнути в Австрію. Переслідуючи Валленштайна, Густав Адольф з'явився у листопаді 1632 р. в Саксонії. У битві під Люценом він загинув. Однак його армія отримала перемогу і заставила Валленштейна втікати в Чехію.

Після загибелі Густава Адольфа шведська політика котрого керував граф Оксеншерна, у більшій степені підкорилася впливу Рішельє. У 1633 р. відбувалися переговори шведів і французів з Валленштейном. Під виглядом того, що Валленштейн не завжди інформував Фердінанда ІІ про хід цих переговорів, він викликав підозри імператора в тому, що діє за власними планами. У лютому 1634 р. Валленштейн був вбитий підісланими до нього офіцерами імператора.

У 1634 р. військові дії розвернулися на території між Дунаєм і Майном. Іспанські війська, що направлялися з Італії в Голландію, сконцентрувалися під Нердлінгені. Битва під Нердлінгеном 6 - 7 вересня між шведськими і іспано-імперськими військами закінчилася поразкою шведів, покинутих саксонськими “союзниками”. Іспанські війська почали спустошувати територію протестантських князів у Західній Німеччині [22; 116].

2.5 Значення російсько-польської війни 1632 - 1634 рр. у історії Тридцятилітньої війни

Російсько-польська війна 1632 - 1634 рр. за Смоленськ виявила безперечний вплив на хід Тридцятилітньої війни. Відкриттю Росією військових дій проти Польщі у 1632 р. передував тривалий період переговорів уряду Михайла Федоровича з Густавом Адольфом про спільну боротьбу проти Польщі. Густав Адольф зобов'язався виставити війська, що виступлять проти Польщі з заходу услід за початком військових дій росіян на сході. Росія ж узяла на себе повне забезпечення цього шведського корпуса. Майбутня війна за Смоленськ розглядалася, таким чином, у цих переговорах як частина загального плану боротьби з габсбургським табором у цей найкритичніший момент європейської війни - коли на полі бою знову з'явилися полки Валленштейна.

Однак після того, як російські війська почали військові дії, Швеція під різними приводами відкладувала підписання союзного договору з Росією. Граф Оксеншерна використовуючи російсько-польську війну, що відтягувала сили Польщі на схід, не бажав виконувати дані Густавом Адольфом зобов'язання про активну участь у цій війні. Смоленська війна скінчилася неудачею для Росії. У той же час ця війна полегшувала Швеції її боротьбу з новою армією Валленштейна, а Франції - підготовку до активного вступу у війну після поразки шведської армії під Нердлінгеном у вересні 1634 р.

2.6 Четвертий (французько-шведський) період війни (1635 - 1648 рр.)

У 1635 р. саксонський курфюрст, а тоді мекленбургський герцог, бранденбургський курфюрст та ряд інших лютеранських князів та міст заключили мирний договір з імператором. Налякана можливістю посилення Габсбургів Франція відкрито вступила у війну. Французька армія почала військові дії проти Габсбургів у Німеччині, в Голландії, у Італії та Іспанії, але головним театром військових дій продовжувала залишатися Німеччина, котра розорювалася та спустошувалася чужими й “своїми” арміями. Один із учасників війни у період 1635 - 1648 рр., що служив у імператорському війську Гриммельсгаузен дав у романі “Дивакуватий Симпліциссімус” опис грабежів, гвалтувань та бід, вчинених німецькому народу усіма діючими на його землі арміями. Автор дає опис міста Гальнгаузена. Незабаром після Нердмінгенської битви “Міські ворота були відчинені, частково, взагалі, спалені, частково завалені сміттям. Я увійшов у місто, але не зустрів жодної живої людини. Зате вулиці були завалені трупами, деякі були роздягнуті догола, на інших були залишені сорочки. Мені стало страшно…” В іншому місці він описує поїздки найманих солдат у села “за фуражем”. “Під час цих поїздок ми з великими труднощами та небезпекою для життя налітали на село, забирали і крали усе, що можливо, мучили і грабували селян. Якщо ж бідним це доводилося не за смаком, або вони були надто зухвалі, щоб протестувати (як це досить часто траплялося у Гессені), то їх вбивали чи підпалювали їхні будинки…”.

До головних учасників війни проти Габсбургів - Франції та Швеції (союз між якими був поновлений у 1635 р.) - приєдналися Голландія, Мантуя, Савойя і Венеція. Перевага антигабсбургської Коаліції визначилася вже в перші роки цього етапу війни, хоча вирішальні перемоги були отримані союзниками пізніше.

Керівну роль у коаліції в останній період війни грала Франція. Як Рішельє, так і його наступник Мазаріні, старалися, щоб у результаті війни всі політичні вигоди дісталися Франції. Мазаріні слідкував за політикою Швеції, направляючи її за вигідним Франції руслом. У той же час Швеція, що намагалася встановити своє панування у районі Балтійського моря, вступила у війну з Данією, котра тривала близько двох років (1643 - 1645). Мазаріні, зацікавлений у припиненні цієї війни та звільненні головних сил Швеції для боротьби з Габсбургами, сприяв Шведському уряду у заключенні миру, за яким Швеція отримала острови Езель і Готланд і тим самим зміцнила свої позиції на Балтійському морі. Разом з тим ціль французької політики заключалася в тому, щоб зашкодити тісному контакту шведів з німецькими протестантами. Для проведення своєї політики Мазаріні не зупинявся і перед тим, щоб ставити перешкоди французькому ж командуванню. Влітку 1646 р. французькому маршалу Тюренну вдалося у результаті штучно проведеного походу з'єднатися з шведами і створити загрозу австрійським спадкоємним землям і Чехії. Однак Мазаріні не хотів допустити ні великої перемоги шведів, ні перемоги їх протестантських союзників у Німеччині. Мазаріні вступив з Максиміліаном Баварським у переговори, що закінчилися заключенням сепаратного миру. Хоча військові дії скоро поновилися, заключений мир все ж затримав на деякий час заняття Чехії шведською армією.

Після нанесення імператорським військом тяжких поразок та можливої загрози захоплення австрійської столиці - Відня Фердінанд ІІІ (1637 - 1657) змушений був прийняти продиктовані йому тяжкі для Німеччини умови миру (1648 р.)

Висновки

У перший (чесько-пфальцський) період Тридцятилітньої війни в Чехії цілком відновлювалася католицька церква. Німецьку мову було оголошено єдиною державною мовою. Німецькі чиновники повсюди замінили колишню чеську адміністрацію. Німецькі феодали провели величезну конфіскацію чеських земель. Майже три чверті чеських землевласників - дворян втратили свої землі, що були конфісковані й перейшли до рук німців. Тисячі чеських сімейств було засуджено на вигнання з рідної країни. Чехію залишали і змушені емігрувати. Кращі представники чеської інтелігенції: письменники, фармацевти, вчителі, висококваліфіковані ремісники і т.п. Все це завдавало величезної шкоди продуктивним силам Чехії, прирікаючи країну на економічний занепад і масові злидні.

Проте у другому, третьому та четвертому періодах війни ситуація повністю змінилася. Війна з внутрішньонімецької швидко перетворилась у складну міжнародну боротьбу, в якій проти Німеччини виступила численна коаліція західноєвропейських країн. З ініціативи Рішельє між Англією, Голландією і Данією в грудні 1625 р. був ускладнений троїстий союз проти австрійських і іспанських Габсбургів. Вступ у війну Данії, Швеції, Росії та Франції значно ускладнив становище Габсбурзької коаліції й привів її до остаточної поразки.

Розділ ІІІ. Наслідки Тридцятилітньої війни. Зміни у карті Західноєвропейських держав

3.1 Вестфальський мир. Розорення Німеччини

Умови Вестфальського миру, що поклав кінець Тридцятилітній війні та вніс значні зміни в карту західноєвпропейьских держав, викладені у двох мирних договорах - у договорі між Швецією, імператором і протестантськими німецькими князями, що був заключений у місті Оснабрюці, і в договорі з Францією, що був заключений в Мюнстері (24 жовтня 1648 р.). Обоє ці міста розташовані у Востфалії, звідки і сама назва “Вестфальський мир”.

Вестфальському мирі, так само як і в самому ході Тридцятилітньої війни, знайшла вираження політична слабкість Німеччини, у якій розпоряджалися князі, розділені на два табори та суперничали між собою заради своїх приватних інтересів.

Добиваючись розширення своїх володінь, князі зовсім не піклувалися про державні інтереси своєї країни та цілісності її території і йшли на пряму зраду, вступаючи у справи з іноземними державами, що мали агресивні інтереси та наміри по відношенню до земель самої Німеччини. Так, Німеччина зробилася ареною тривалої і спустошливої війни, викликаної головним чином корисливими інтересами великих німецьких князів та великодержавної політики Габсбургів, зв'язаних з папством та іншими реакційними силами Європи. Після ж закінчення війни Швеція і Франція, що завдали в останні її роки поразку силам габсбургської коаліції, вступили в угоду з німецькими князями, що діяли всупереч політичним інтересам Німеччини [22; 186].

За умовами Вестфальського миру Швеція отримала всю Західну Померанію (Поморія) з островом Рюченом, а у Східній Померанії місто Штеттін і ряд інших пунктів. До Швеції перейшли острів Волін, Померанська затока з усіма містами на його берегах, а також у якості “імперського лена”, - архієпископство Бремен, єпископство Верден (на Везері) та місто Вісмар. Під контролем Швеції виявилися майже всі витоки судохідних річок Північної Німеччини. Швеція, таким чином, стала панувати на Балтійському морі.

Франція отримала Верхній і Нижній Ельзас, Зундгау і Хагенау з умовою, що Страсбург та ряд інших пунктів у Ельзасі формально залишалися у складі імперії. Імперія офіційно заявила про свою згоду на перехід до Франції зайнятих нею ще у 1552 р. єпископств Мец, Туль і Вердень (на Маасі).

Голландія і Швейцарія отримали міжнародне визнання як самостійні держави.

Деякі німецькі князівства, частково Бронденбург, збільшили свої володіння за рахунок ряду єпископств, аббатств та інших дрібних суверенів імперії.

Найважчою для Німеччини умовою Вестфальського миру було закріплення її політичної роздробленості. Німецьким князям дозволялося заключати союзи між собою та з іноземними державами і вести свою самостійну зовнішню політику. За словами Ф.Енгельса, Європа гарантувала німецьким князям за Вестфальським миром “… право на змову проти імператора, міжусобну війна та зраду вітчизні”.

Політичний занепад Німеччини, що визначився вже в ХVІІ ст., поглиблювався тоді економічним занепадом кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. Тридцятилітня війна була новим кільцем у довгому ланцюгу бідувань німецького народу і від яких більше всіх потерпіли розбиті та закріпачені селяни.

“Протягом цілого покоління, - писав Енгельс про результати Тридцятилітньої війни у Німеччині вздовж і поперек господарювала безглузда воєнщина, яку тільки знає історія. Кругом накладалися контрибуції, здійснювалися грабежі, підпали, насилля та вбивства. Більше за все мучився селянин там, де в стороні від більших армій діяли на свій власний страх і ризик і на власний розсуд дрібні вільні загони, чи, точніше, мародери. Спустошення і обезлюднення було безмежим. Коли настав мир, Німеччина виявилася переможеною - розтоптаною безпомічною, спливаючою кров'ю; і у найгіршому становищі був знову-таки селянин”.

Після Тридцятилітньої війни кріпосний стан розореного німецького селянства став поширюватися на всю країну.

Війна між Францією та Іспанією закінчилась Піренейським миром 1659 р.: кордони Франції, що отримала Руссільйон, були розширені на півдні до Піренейського хребта. На північному - сході до Франції перейшли Артуа та деякі інші райони іспанських Нідерландів, а також частина Лотарінгії.

Після провалу спроби створення світової “християнської” імперії під егідою іспано-австрійських Габсбургів керівну роль у міжнародних стосунках у Європі почали грати централізовані феодальні держави, що розвивалися на національній чи багатонаціональній основі. Наймогутнішими з них зробилася Росія у Східній Європі і Франція на Заході. Як одна з багатонаціональних держав Європи розвивалася та міцніла також Австрія.

Після Вестфальського миру змінилося співвідношення сил між європейськими державами та Османською імперією. Змінила своє відношення до неї Франція, котра вже значно менше потребувала підтримки турків.

У другій половині ХVІІ ст. окремими і об'єднаними діями європейських держав були нанесені туркам великі поразки, що підірвали у значній степені їх військову могутність [5; 18].

3.2 Відбиток подій Тридцятилітньої війни у німецькій літературі

Тридцятилітня війна, глибоко зворушила Німеччину, наклала трагічний відбиток на все культурне життя країни. Велике розорення міст і сіл, занепад бюргерства, поширення феодальної реакції породжували у широких суспільних колах почуття глибокої туги, страху перед завтрашнім днем, нерідко просто відчаю. Пости шукали порятунку в релігійному відреченні, в поглиблення у містичне небуття (Ангелус Сілезіус). Багатьом життя малювалося низкою страждань, заплутаних лабіринтом, з якого немає виходу. Однак передові письменники гаряче протестувати проти побоїща, мріяли про мир та творчу працю, говорили сувору правду про народні бідування.

До числа цих письменників належав Мартін Опіц (1597 - 1639), голова так званої Першої сілезької школи поетів, що об'єднувала прибічників німецького вченого класицизму. Незважаючи на те, що Опіц вимагав, щоб література описувала “явища не в тому вигляді, у якому вони являються, але в тому, у якому вони могли б бути чи повинні були бути” (“Книга про німецьку поезію”), 1624 р.), він сам у ряді своїх кращих творів сміливо торкався кровоточивих язв сучасного німецького життя. Так, у чималій поемі “Пісні втіхи серед бід війни” (1621 - 1633 рр.) він повним голосом говорив про жорстоку війну, не приховуючи бідувань, що впали на німецький народ. У роки спустошливої війни він прославляв довгоочікуваний мир. Для Опіца мир і національне єднання були найвищим благом. Однак як їх досягнути - Опіц не знав. Не знали цього й інші німецькі письменники того часу.

Патріотом, який тужив про занепад Німеччини, був учень Опіца Пауль Флеммінг (1609 - 1640), один з найталановитіших німецьких ліричних поетів ХVІІ ст. Виспівуючи кипіння пристрастей, втіхи любові, “сонце радості та радість сонця”, чи меланхолійно стверджуючи про все земне, Флеммінг у той же час з глибоким болем писав про страждання “улюбленої вітчизни”, котру майже неможливо пізнати, так змінило горе її обличчя (“Панові Омаріо”, 1636 р.), так розорила, спустошила її війна (“Ода на новий 1633 рік”). Разом з посольством герцога Гомштинського Ялеммінг у 1633 та 1636 рр. відвідав Росію. Свої російські враження він виразив у ряді віршів, частково надрукованих учасником експедиції Адамом Олсарієм у його книзі “Новий опис мандрів на Схід” (1647 р.). Флеммінг вихваляє красу “золотоголової Москви”, знайомить німецьких читачів з волзькими сказаннями та легендами, пише з великим теплом про простих російських людей, які полонили його своїм працелюбством.

До школи Опіца належав і видатний пост-сатирик Фрідріх фон Логау (1605 - 1655), автор багаточисленних епіграм. Гаряче протестуючи проти розорюючої війни, Логау сміливо викривав злочини пануючих класів, винних у страшних бідуваннях, що переживала Німеччина. Він клеймував князів, що думали тільки про свої дрібні інтереси і зовсім байдужих до долей країни та народу. Його сатира вражала придворних та дворян, що хизувалися знатністю роду. Він підіймав свій голос проти незносного феодального гніту, проти нескінченних податей, від котрих стогнуть міста та села.

Сатиричні мотиви звучали і в творчості ряду постів сілезької школи (Векерлін, Ріст та ін.). У сатиричні тони окрашений німецький роман І.Мошероша (1601 - 1669) “Диковинні та справжні видіння Філандера із Зіттевальда” (1640 - 1643), у котрому широко виражене життя Німеччини військового часу. Герой роману у пошуках справедливості проходить найрізноманітнішими місцями. Одного разу він у силу обставин стає солдатом. Інші солдати на його очах всіляко гнітять, грабують, мучать мирних жителів. Кругом тиняються банди мародерів. Від них нема спасіння ні в селах, ні в замках, ні в монастирях. Спалені й пограбовані будинки, трупи людей та тварин зустрічаються на кожному кроці (глава “Солдатське життя”). З великою силою змальовує Мошерош велику трагедію Німеччини. Він тужить про страждання народу, підіймає свій голос проти жахливої війни, котра розорює країну, фізично та духовно калічить німецький народ. Викриває він також паразитизм та моральне одичання німецького дворянства, нападає на князівський деспотизм. Відкидаючи мистецтво брехливе, Мошерош вимагає від художників життєвої правди.

Твори Мошероша та інших передових німецьких письменників першої половини ХVІІ ст. свідчили про те, що серед кращих людей Німеччини жив протест проти потворних умов Німецького життя і насамперед всього проти спустошливої війни, котра вторгнула країну у низку жорстоких бідувань.

Висновки

Вестфальський конгрес визнав за імперськими князями право самостійних дипломатичних зносин з іншими державами. Таким чином політичне розчленування Німеччини було санкціоноване європейською дипломатією. З інших важливих дипломатичних актів Вестфальського конгресу слід згадати визнання незадоволеності двох держав, які давно вже існували в Європі, але досі не дістали офіційного визнання. Цими державами були Швейцарський союз і Голландія. Війна Франції з Іспанією тривала ще й після Вестфальського конгресу і закінчилася лише в 1659 р. так званим Піренейським миром.

З Тридцятилітньої війни переможцями вийшли Франція і Швеція, що відіграли після цього керівну роль в європейській дипломатії другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Німеччина, навпаки, була вкрай ослаблена війною.

Крім зазначених територіальних втрат, Німеччина була надзвичайно розорена тривалою війною, що проходила на її території. Матеріальні збитки, завдані країні, були величезні. Довгі десятиліття Німеччина не могла оправитись від воєнних спустошень. У деяких областях - у Саксонії, Бранденбурзі, Пфальці, Вюртемберзі - населення зменшилось на половину і навіть більше. У Чехії з 2,5 мільйонів населення (1618 р.) на 1650 р. залишилась у пустелі й заросла лісами. Сотні сіл зникли. Шведи на довгий час вивели з ладу багато саксонських і чеських рудників. Торгівля і промисловість німецьких міст за час війни занепали ще більше.

Селяни, що залишились без житла і без засобів до життя, змушені були звертатись по допомогу до поміщиків. Кріпосне право в таких умовах розвивалось ще швидше, ніж до війни.

Східна Німеччина все більше перетворювалась у країну закріпаченого селянства. що перебувало в повній політичній і економічній залежності від своїх поміщиків-юнкерів. “Помісне дворянство стало тепер єдиним господарем на селі… Останні сили селян були зломлені.

Кріпосний стан став тепер загальним; вільний селянин став тепер такою ж рідкістю, як біла ворона” [21; 386].

Список використаної літератури