Підписання договору про Стратегічні Наступальні Озброєння у контексті радянсько-американських переговорів щодо скорочення ядерної зброї у 1991 році

Як було заплановано раніше, відбувся робочий візит Е.А. Шеварднадзе 3_6 квітня 1990 року. Тут було зроблено огляд всього спектру радянсько-американських відносин на заключному етапі підготовки до нової зустрічі на вищому рівні, обговорено питання щодо обмеження озброєнь, які потрібно доопрацювати з метою забезпечення максимального результату роззброєння. Також дійшли згоди про необхідність нової зустрічі міністрів закордонних справ в травні для деталізації майбутньої зустрічі. Тут варто зазначити, що на цих переговорах з американського боку було піднято питання про врегулювання конфлікту у Литві. Буш висловив надію на врегулювання питання мирним шляхом, а це означало, що США визнавало цю проблему як внутрішнє питання СРСР, і Буш не хотів погіршувати двосторонні відносини. Але ситуація, яка склалася на той час у Прибалтиці, все ж гальмувала розвиток радянсько-американських відносин. Деякі впливові політичні сили США закликали перервати як політичні, так і економічні зв'язки з СРСР.

Запланована зустріч керівників зовнішньополітичних відомств відбулася 15-19 травня у Москві. У цей час був ряд робочих зустрічей Дж. Бейкера з Е.А. Шеварднадзе, що проходили під знаком підготовки до майбутнього візиту Президента СРСР в США та обговорення проблем обмеження та скорочення озброєнь. Ці переговори стали заключним етапом підготовки повномасштабної радянсько-американської зустрічі у верхах. Було досягнуто згоди про те, що візит М.С. Горбачова триватиме з 30 травня по 30 червня 1990 року, і буде містити переговори президентів та коротку поїздку по країні Президента СРСР.

На переговорах міністрів закордонних справ нарешті було вирішено два основних комплекси переговорних проблем:

питання про КРМБ;

питання про КРПБ.

Перший комплекс вирішено на основі принципу паралельних політично зобов'язуючих заяв, розрахованих на весь період діяльності Договору про СНО. Щодо другого комплексу, то тут було визначено межу радіусу КРПБ, а також прийнято механізм зарахування за певними типами ТБ. Остаточно узгоджені протоколи до договорів 1974-1976 років на рахунок ядерних випробувань і вибухів.

Офіційна зустріч на вищому рівні президентів двох країн відбулась з 30 травня по 4 червня. У Білому Домі М.С. Горбачов і Дж. Буш підписали велику кількість документів із різних сфер життя. Що стосується роззброєння, то було підписано ряд документів:

Протокол до Договору між СРСР і США про підземні ядерні вибуху у мирних цілях;

Протокол до Договору між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї;

Спільна заява по основних положеннях майбутнього Договору про 50% скорочення СНО;

Спільна заява щодо наступного етапу переговорів про СНО.

Програма зустрічі включала переговори у Вашингтоні, Кемп-Девіді (заміська резиденція президента у штаті Меріленд, -- прим.А.А.), поїздку в Міннеаполіс (штат Міннесота), Сан-Франциско (штат Каліфорнія) та інші міста США.

Необхідно підкреслити, що хоча всюди їй давали високу оцінку, основної мети не було досягнуто - тобто не було підписано Договір про СНО, але сторони "домовились, що кожна сторона має право розвернути носіїв стратегічної ядерної зброї (МБР, БРПЛ і ТБ) по 1600 одиниць і 6000 боєзарядів до них. А КРМБ цим Договором не будуть охоплюватись, а обмежуються окремим документом - Додатком до Договору. Додатково до 6000 боєзарядів СРСР і США мають право розвернути 880 таких ракет на підводних лодках і надводних кораблях певних типів (отже, встановлювалась межа для КРМБ, -- прим.А.А.), тобто визначався фіксований рівень, який не вдавалось досягнути протягом всіх переговорів". У відповідності з правилами з урахуванням КРПБ на ТБ, США мають можливість розмістити таких ракет на 800-900 більше, ніж СРСР. Проте, у відповідності з цим правилом зарахування СРСР може мати, при бажанні, на 40% більше такого типу бомбардувальників. Тобто США можуть мати 8300, а СРСР - 7400 боєзарядів всіх видів ядерної стратегічної зброї. Дальність пуску КРПБ у відповідності з Договором буде встановлена на межі не більше 600 кілометрів. СРСР також виступав за необхід Договору - проти можливості США передати Великобританії без обмеження ядерної зброї і засобів її модернізації. На цій зустрічі вироблено "Спільний документ, в якому викладаються узгоджені на даний час положення Договору про 50% скорочення СНО. Одночасно він виводить сторони на фінішний круг переговорів: створені всі можливості для завершення роботи над проектом Договору і його підписання до кінця поточного року". Щодо характеристики офіційного візиту Президента СССР в США, то зам міністра закордонних справ СРСР зокрема сказав: "Государственный визит Президента СССР в США стал выдающимся событием в современной мировой политике. Результаты визита открывают широкие перспективи для дальнейшего развития советско-американских отношений на платформе нового мышления, для взаимодйствия и партнерства двух стран в решении жизненно важных проблем современности - разоружение, становление новых европейских структур, урегулирования региональных конфликтов, налаживание сотрудничества в торгово-экономической и других областях".

На цій зустрічі була прийнята спільна Заява відносно майбутнього Договору, в якій зазначалось: "Договір про СНО буде передбачати конкретні заборони на певні категорії стратегічні наступальні озброєння, види базування і види діяльності. Договором про СНО передбачається, зокрема, заборона на:

нові типи тяжких МБР;

тяжкі БРПЛ і ПУ тяжких БРПЛ;

мобільні пускові установки тяжких МБР;

нові типи МБР і БРПЛ з кількістю боєголовок, що перевищують 10 одиниць;

швидкісне перезарядження ПУ МБР;

ядерні КРПБ великого радіусу дії з РГЧ з боєголовками індивідуального наведення".

Також була прийнята ще одна спільна Заява, в якій зазначалось: "У цьому році сторони завершать роботу над Договором між СРСР і США про скорочення і обмеження СНО. Після підписання договору сторони негайно проведуть консультації відносно майбутніх переговорів. Обидві сторони матимуть право піднімати на цих майбутніх переговорах будь-які питання, що стосуються будь-яких стратегічних наступальних озброєнь".

Питання щодо ядерного роззброєння у подальшому обговорювалось на зустрічі міністрів закордонних справ в Іркутську. Тут висловлено пропозиції з двох сторін прискорити роботу над узгодженням тексту майбутнього Договору про СНО та узгоджено орієнтований на підготовку зустрічі у верхах в СРСР графік своїх контактів і організацію роботи на переговорах і між групою експертів двох сторін.

Через деякий час, 9 вересня, відбулась зустріч президентів у Хельсінкі, які приїхали туди для участі в міжнародній конференції. На цій короткій зустрічі вироблено спільну заяву, в якій говорилось: "ми єдині в переконані, що з агресією Іраку неможливо змиритись". Треба сказати, що ситуація, яка склалась тоді у Перській затоці сприяла зміцненню радянсько-американських зв'язків. Адже чи не вперше на події в світі дві країни прореагували однаково та узгоджували свої подальші дії.

12 Грудня 1990 року відбулась поїздка Е.А. Шеварднадзе у Вашингтон. Це був робочий візит для підготовки майбутньої зустрічі на вищому рівні у Москві. Тут визначили час проведення майбутньої зустрічі - це 11-13 лютого 1991 року. Пізніше на урочистій церемонії в Х'юстоні відбувся обмін грамотами про ратифікації Договору між СРСР і США про підземні ядерні вибухи ядерної зброї від 1974 року та Протоколу до нього від 1990 року - ці Договори офіційно вступали в силу. Також тут відбулось обговорення інших проблем роззброєння: питання по необхідність швидшого обмеження та подальшого повного заборонення ядерних випробувань, початку переговорів щодо тактичної ядерної зброї і використання механізмів ООН для обмеження поставок ядерної зброї.

Згідно з домовленостями про необхідність проведення ще одного раунду переговорів глав зовнішньополітичних відомств СРСР і США 26_29 січня 1991 року у Вашингтоні відбулась зустріч недавно обраного міністра закордонних справ О.О. Безсмертних з держсекретарем США Дж. Бейкером. На порядку денному обговорювались такі питання: політичні, щодо роззброєння, двосторонні, глобальні і регіональні. Важливе місце займало обговорення ситуації на Близькому Сході та стан справ на переговорах щодо скорочення СНО. Постановили, що потрібен ще час для доопрацювання тексту Договору про СНО. "Президент СРСР М. С. Горбачов і Президент США Дж. Буш досягнули взаємної домовленості про те, що радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Москві спочатку запланована на лютий 1991 року, відбудеться на протязі першої половини 1991 року. З причини війни в Перській затоці президент Дж. Буш повинен знаходитись у Вашингтоні. Крім цього, робота над Договором про СНО потребує ще деякого додаткового часу. У відповідний час президенти СРСР і США визначать точні терміни проведення зустрічі в верхах". Отже, американська сторона перенесла запланований на лютий офіційний візит Дж. Буша в СРСР. Офіційно зазначалось, що це -- в основному через ситуацію у Перській затоці та не доопрацюванні тексту Договору про СНО. Останній раз радянсько-американська зустріч переносилась у 1960 році через політ Пауерса на У-2. Отже, тут чітко простежується вплив на думку США ситуація, що склалась у Прибалтиці, що хвилювала світову громадськість та утруднювала розвиток взаємовідносин. Та Дж. Буш всіляко запевняв керівництво СРСР, що вважає цю проблему внутрішнім питанням СРСР і не буде втручатись у цей конфлікт. Тому переговори щодо ядерного роззброєння продовжувались і ця зустріч все ж відбулась 29 липня-1 серпня 1991 року. На цій зустрічі було підписано радянсько-американський Договір про скорочення СНО - найоб'ємніший і безперечно найбільш складний в історії міжнародно-правовий документ. Текст самого договору включає 19 статей, що складають орієнтовно 100 сторінок. Він також містить "більше півсотні додатків, меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д. і т.п.". Отже, переговори з цього питання велись багато років. "Якщо в якості відліку взяти початок переговорів з адміністрацією Рейгана у 1982 році, то для його закінчення потрібно було 8 років. Якщо взяти відлік з 1985 року, коли почались переговори по ЯКО, то це буде 6 років, а якщо взяти за початок зустріч в Рейк'явіку, коли був сформований основний принцип договору - скорочення на 50%, то вийде 5 років". Тепер коротко охарактеризуємо сам Договір про СНО. Отже, сторони мають по 2-2,5 тис. носіїв ядерної зброї, а у відповідності з договором -- ця кількість скоротиться до 1600 одиниць, і більше 10тис. боєзарядів, а за договором - до 6000 боєзарядів. Ось і всі цифри, які характеризують масштаби скорочення СНО, а все решта, що є у Договорі про СНО - це різні рівні, підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь, якісні обмеження технічних параметрів, регламент розміщення і експлуатацію, випробувань, модернізації і заміни озброєнь, детальні тексти по інспекціям, контролю, обміну даних. Отже, Договір про СНО "став важливим вкладом, як для зміцнення відносин між СРСР і США, так і для світової безпеки". Цей договір також передбачав значні заощадження коштів, хоча б через скорочення коштів на обслуговування та за рахунок згортання нових стратегічних програм.

Потрібно зауважити, що переговори відносно питання про ядерне роззброєння продовжувались і після підписання Договору про СНО. Так, 27 вересня та 5 жовтня 1991 року, були висловлені нові пропозиції, відповідно Дж. Бушем та М.С. Горбачовим, про подальше ядерне роззброєння. "Без традиційних багаторічних переговорів двома великими державами прийнятий сміливий крок, який дасть радикальне ядерних потенціалів країн". Та на жаль, їм не судилось збутись, так як у кінці 1991 року відбувся розпад СРСР. Проте, цим переговорам потрібно віддати належне, бо за цей період було підписано два широкомасштабних договори, які вступили в дію та привели до скорочення та ліквідації певних типів ядерної зброї.

ВИСНОВКИ

Отже, тепер підіб'ємо підсумки курсової роботи. Як ми бачимо, у травні 1985 року було обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачова, який проголосив процес перебудови та політику "нового мислення". Це сприяло налагодженню добрих відносин із США, що означало відмову від конфронтації, гонки озброєнь та дотриманні політики компромісів. Важливе місце у радянсько-американських переговорах займало питання про ядерне роззброєння. Адже ми знаємо, що ядерна зброя стала практично необмеженою по руйнівній силі, радіусу дії, а також та швидко оновлювалась і вдосконалювалась.

Важливим кроком для налагодження взаєморозуміння у радянсько-американських відносинах було проведення зустрічі на вищому рівні в Женеві, 19_21 листопада 1985 року. Тут сторони домовились, що будуть проводити політику спрямовану на обмеження та поступову заборону ядерної зброї. І після цього М.С. Горбачов 15 січня 1986 року у своїй заяві висловив пропозицію повністю ліквідувати ядерну зброю у три етапи до 2000 року.

Згідно досягнутих домовленостей (на женевській зустрічі) у Рейк'явіку, 11_12 жовтня 1986 року, відбулась ще одна зустріч на вищому рівні, яка була запланована як підготовча нарада перед візитом Генерального секретаря ЦК КПРС у США. Проте підсумки Рейк'явіку перевершили масштаби підготовчої зустрічі і вона ввійшла в історію як важливий самостійний етап в діалозі двох держав щодо ядерного роззброєння. Тут остаточно було сформовано принцип скорочення СНО на 50%, також домовились про повну ліквідацію РСРД в європейській зоні. Щоб прискорити процес ядерного роззброєння радянська сторона 28 лютого 1987 року внесла нову пропозицію: відокремити питання про РСРД в Європі із загального блоку питань та підписати по цьому окремого договору, а після цього перейти до скорочення СНО (процес підготовки тексту Договору про РСМРД тривав більше, ніж півроку й лише завдяки компромісам та взаємним поступкам вдалось розробити Договір про ліквідацію РСМРД та підписали його 8 грудня 1987 року).. Після підписання Договору про РСМРД почався підготовчий процес розробки тексту Договору про СНО. У кінці 1988 року з'являються деякі гальмування в радянсько-американських відносинах через нові президентські вибори, на яких переміг Дж. Буш. Гостро постало питання, як розвиватимуться взаємовідносини з новою адміністрацією США. Налагодженню дружніх відносин з новим президентом сприяла неофіційна зустріч 2-3 грудня 1989 року біля берегів Мальти. На ній відбувся обмін думками керівників двох країн щодо найважливіших питань. Хоч тут і не було нічого прийнято, та вона сприяла нормалізації радянсько-американських відносин.

За період від 30 травня до 4 червня 1990 року відбулась зустріч на вищому рівні в США, на якій було прийнято велику кількість документів з різних сфер життя та було досягнуто домовленість про наступну зустріч в СРСР на лютий 1991 року. Проте, американська сторона перенесла цю зустріч. Офіційно були названі причини -- це неможливість Президента США покинути свою територію через війну у Перській затоці та недоопрацювання тексту Договору про СНО. Тут потрібно сказати, що останній раз радянсько-американська зустріч переносилась у 1960 році через політ Пауерса на У-2. Тому стає зрозумілим, що тут простежується вплив прибалтійського конфлікту, який приводив до погіршення взаємовідносин. Проте Дж. Буш не захотів розривати налагоджені теплі відносини з СРСР і заявив, що Прибалтика - це внутрішнє питання СРСР. Тому зустріч все ж відбулась 29липня-1 серпня 1991 року у Москві, а 31 липня був підписаний Договір про СНО. Цей договір має більше півсотні додатків, меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д., що складає загальний обсяг біля 900 сторінок. Хоч цей договір дуже об'ємний, але його легко охарактеризувати. Він передбачав: скорочення боєзарядів двох сторін до шести тисяч одиниць та їх носіїв (МБР, БРПЛ, ТБ) до 1600 одиниць. Ось і всі цифри цього договору, а все інше - рівні і підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь та на окремі їх типи, якісні обмеження технічних параметрів, регламенту розміщення і експлуатації, випробування, модернізації і заміни озброєнь, загальні тексти по контролю, інспекціях, обміну даних, по процедурах переобладнання та ліквідації озброєнь.

Отже, підсумовуючи курсову роботу, ми бачимо, що процес підписання Договору про СНО червоною ниткою проходить через радянсько-американські переговори про ядерне роззброєння між СРСР і США у 1985-1991 роках. У Москві, 31 липня 1991 року, між двома протилежними країнами СРСР та США був підписаний широкомасштабний Договір про скорочення Стратегічних Наступальних Озброєнь, які становлять найбільш потужний вид ядерної зброї. Хоча цим Договором й не передбачалась повна ліквідація цих озброєнь, а всього лиш часткове їх скорочення -- це був надзвичайно прогресивний крок як на ті часи. Адже дві наймогутніші тогочасні країни з різними політичними системами добровільно та без усіляких компенсацій та застережень погоджувалися скоротити свій ядерний арсенал.

Слід також додати, що переговори про ядерне роззброєння продовжувались і надалі. Так вже 27 вересня та 5 жовтня 1991 року вийшли відповідно заяви Дж. Буша та М.С. Горбачова з пропозиціями про подальше ядерне роззброєння. Та на жаль їм не судилось збутися, так як в грудні 1991 року відбувся розпад СРСР.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1. Визит Генерального секретаря ЦК КПСС М.С. Горбачева в Соединенные Штаты Америки, 7-10 декабря 1987 г.: Документы и материалы. - М.: Политиздат, 1987. -175 с.

2. Выступления М.С. Горбачева на ІІІ Сессии верховного Совета СССР // Вестник МИД СССР, 1990, № 7. - С. 1-6.

3. Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 15 січня 1986 року. - К.: Політвидав, 1986. - 32 с.

4. Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 28 лютого 1987 року. - К.: Політвидав, 1986. - 25 с.

5. Интервью заместителя министра иностранных дел СССР А.А. Обухова // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. - С. 57-59.

6. Поздравление М.С. Горбачева Дж. Бушу в связи с вступлением на пост Президента США 20 января 1989 г. // Вестник МИД СССР, 1989, № 3. - С. 5.

7. Совместное заявление // Вестник МИД СССР, 1990, № 19. - С. 1.

8. Советско-американская встреча на высшем уровне, Рейкьявик, 11-12 октября 1987 г. - М.: Политиздат,1987. - 68 с.

9. Советско-американское сообщение о встрече в верхах. // Вестник МИД СССР, 1991, № 4. - С. 6-8.

10. Совместное заявление относительно будущих переговоров по ЯКВ и дальнейшему укреплению стратегической стабильности // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. - С. 59-60.

11. Совместное заявление относительно Договора о СНО // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. - С. 58.

12. Microsoft Corporation. Encarta Encyclopedia'98: Deluxe Edition. -- CD-ROM version / I, II.

ПЕРІОДИКА

13. Правда, 1986. 17 травня.

14. Правда, 1986. 12 червня.

15. Правда, 1986. 22 жовтня.

16. Правда, 1987. 21 липня.

17. Правда, 1987. 22 липня.

18. Известие, 1987. 26 листопада.

19. Известие, 1987. 8 грудня.

ЛІТЕРАТУРА

20. Арбатов А. Сокращение стратегических вооружений: проблемы и непроблемы. // Мировая экономика и международные отношения, 1991, № 2. - С. 5-17.

21. Большаков В.В., Григорьев Е.Е. Колесниченко Г.А. Женева - как это было. М.: Международные отношения, 1986. - С. 127.

22. Борисов К. Советская концепция безопасности // Новая и новейшая история, 1987, № 4. - С. 16-21.

23. Герасимов Г.И. Путь к безядерному миру. - М., 1988. - 72 с.

24. Жуков Ю.А. СССР и США - дорога длиною в 70 лет, или рассказ, о том как развивались советско-американские отношения. - М.: 1988. - 482 с.

25. Мацейко Ю.М. Радянсько-американські відносини: проблеми і перспективи. М., 1989. - 56 с.

26. Меры в развитии иннициатив президентов Дж. Буша и М.С. Горбачева // Международная жизнь, 1991, № 4. - С. 156-158.

27. Назыркин Ю. Договор, нужный миру (к ратификации Договора о СНО) // Международная жизнь, 1992, № 1. - С. 25-31.

28. Петров Б. Реальный путь к ликвидации ядерного оружия // Международная жизнь, 1987, № 9. - С. 27-31.

29. Рогов С.М. Договор о СНВ: финиш или старт? // США. Экономика, идиология, политика. 1991, № 9. - С. 3-10.

30. Рогов С.М. Советский Союз и США: поиск баланса интересов. - М., 1989. - 278 с.

ДОДАТки

ДОДАТОК 1

Діагр. 1 Стратегічні наступальні озброєння (носії) СРСР і США на час підписання Договору про СНО

ДОДАТОК 2

Діагр. 2 Кількість скорочення СНО (носії) СРСР та США за Договором про СНО

ДОДАТОК 3

Діагр. 3 Скорочення СНО СРСР та США (боєзаряди) згідно Договору про СНО