Кочівники

Размещено на http://www.allbest.ru/

половець русь територія зимовище

РЕФЕРАТ

з спецкурсу «Луганщина»

на тему : «Кочівники»

учня 3(7)-А класу

багатопрофільної гімназії м. Кіровська

Гнипа Михайла

У XI столітті в причорноморські степи наринула нова хвиля кочівників - на зміну печенігам прийшли половці. ПОЛОВЦІ (кипчаки, кумани) - середньовічна народність тюркської групи. В давньоруських літописах половці вперше згадуються під 1054 р. Важливою компонентою у складі половців були тюркські племена, відомі під назвою кипчаки, які в 9-10 ст. займали степи Північно-Східного Казахстану і навколо озера Іртиш. На початку 11 ст. вони з'явились у Поволжі.

Половці вели кочовий спосіб життя (щоб кочувати одній сім'ї, необхідно було мати табун з 25 коней, а також вівці, кози тощо), здійснювали грабіжницькі напади на сусідів, брали участь у міжусобних війнах.

Очевидно, що під словом половці варто розуміти всіх тих людей, які в той час кочували в східноукраїнських степах. Вони не обов'язково повинні були мати єдине етнічне походження, належати до одного язика-племені чи притримуватися єдиного віровчення. Серед них могли бути як переселенці зі Сходу (на чому наголошують історики), так і стародавнє місцеве населення, що вело кочовий спосіб життя і не бажало підкорятися владі Рюриковичів.

Народ половецький розпадався на декілька колін, що носили назви поименам їх проводирів. Так, літопис згадує про Вобургевичів, Улашевичів, Бостеевих, Чаргових.

Головне заняття їх було скотарство (розведення рогатої худоби, коней, верблюдів), і тому вони переходили з одного місця на інше; Золото і срібло вони добували частиною грабежем, частиною торгівлею. Міст половці не будували, хоча в історії згадуються міста Шарукань, Сугров, Чешуев і також, їм належало в XIII ст. м. Судак. Половецькі хани вели розкішне життя, але народ жив взагалі просто і невибагливо; головною його їжею були м'ясо, молоко і просо, улюбленим напоєм - кумис.

Велика територія від західних відрогів Тянь-Шаню до Дунаю, на якій кочували половці, в 11-15ст., називались Дешт-і-Кипчак, або Половецька земля.

В 1055 р. половецька орда на чолі з ханом Блушем вперше підійшла до південно-східних границь Русі. З 1055р. половці постійно нападали на Русь, зокрема Київську, Переяславську та Чернігівську землі: грабували, захоплювали землі, переходячи з місця на місце, освоювали величезні степові простори.

В кінці 11 ст. половці перейшли до постійних зимовищ у басейні Сіверського Дінця.

До цього часу відносяться багато майстерно виготовлених кам'яних статуй (так звані - «баби»), які встановлювались на курганах, зимовищах, при дорогах над прахом своїх покійників. Фігури, виготовлені з пісковика, вапняка та червоного граніту, зображують людей з притиснутою до живота двома руками посудиною.

Кам'яні баби передають європеоїдні риси половецьких ханів і знаті. Обличчя у них овальні, ніс з горбинкою, вуса прямі або хвилясті.

Намагаючись захистити кордони Київської держави від набігів половців, руські князі робили походи проти кочівників. Для захисту степової межі був побудований ланцюг міст-острівків, сполучених безперервним земляним валом. Ні вдень ні вночі не змикала там око вартового, коні стояли під сідлами.

Російські князі укладали дружні договори з половцями, одружували своїх синів на ханських дочках. Але договори виявлялися простим папером, і нічого не варто було тестеві розграбувати володіння свого зятя.

В цей час, визнання, як захисник народу, отримав князь Володимир Мономах. Він був онуком Ярослава Мудрого, народився в 1053 році, його батько був переяславским князем, мати, принцеса Марія,- дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаху.

Навесні 1103 р. біля Долобського озера напроти Києва, за Дніпром (поблизу тепер р. Десенки, або Довбички), Мономах зібрав з'їзд (так званий Долобський з'їзд) , учасниками якого стали Святополк Ізяславич і Володимир Мономах із своїми військовими дружинами. На з'їзді обговорювалося питання про спільний похід на половців. Дружинники Святополка заперечували проти походу, вважаючи, що не можна відривати селян від весняних польових робіт. Мономах переконав учасників в необхідності негайного виступу.

Після Долобського з'їзду 1110 р. Володимир Мономах в 1103, 1111 і 1116 роках разом з іншими князями здійснив три походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки.

Підчас першого походу руські війська досягли берега Азовського моря, де перебували орди ханів Урусобоя, Алтунопоя, Белдуіза. Половці були вщент розбиті, а Алтунопой, Урусобой і ще 20 ханів загинули. Під час походів 1111 і 1116 років руські дружини здобули половецькі «міста» та численні селища, розташовані на берегах Сіверського Дінця. Половецькі орди з Сіверського Дінця відступили на схід, за Волгу. Після смерті хана Шарукана 40-тисячна орда, очолювана його сином Отроком, відкочувала на Кавказ, де вступила на службу до грузинського царя Давида Будівничого.

На середені 12 ст. границі половецької землі обмежувались міжріччям Волги і Дону на сході, на півдні - північнокавказькими, кримськими і приазовськими степами, на півночі - р. Сулою, на заході -міжріччям Інгульця і Дніпра. В другій пол. 12 ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Єлтукови, Бурчевичі та ін., почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішими і організованими були Придніпровське і Донське по р. Сіверський Дінець (Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана. До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак, який у другій половині 12 ст. об'єднав значну частину половців в єдину державу.

Давньоруський літописець пише про Кончака, як могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі р. Тора в середній течії Сіверського Дінця. Тут в полоні перебував новгород-сіверський князь Ігор Святославович, після поразки руських дружин під час битви на р. Каяла в 1185 р. Похід Ігоря Святославовича на половців у 1185 р. оспіваний у знаменитій поемі «Слово о полку Ігоревім».

На поч. 20-х рр. 13 ст. половці зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, передкавказькі орди половців та їх союзники - алани. В 1223 половці остаточно були розбиті на р. Калка. Деякі половецькі роди відкочували на Дунай на територію Угорського королівства, інші - у Єгипет (пізніше становили гвардію султана-мамлюків). Більша частина половців залишилась в степах Причорномор'я і увійшла до складу Золотої Орди.

На початку 20-х р. 13 ст. половці зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, передкавказькі орди половців та їх союзники -- алани.

1223 року половці остаточно були розбиті на р. Калка. Деякі половецькі роди відкочували на Дунай -- на територію Угорського королівства.

Слідами поселень половців у середньовічній Русі залишаються такі топоніми, як Половиця (колишня запорозька слобода - історичний центр Дніпропетровська), села Малополовецьке (Фастівський район Київської області), Половецьке (Бердичівський район Житомирської області), Половці (Гощанський район Рівненської області), Куманівка (Козятинський район Вінницької області), Куманів (Городоцький район Хмельницької області), Куманівці (Хмільницький район Вінницької області), Команча Сяноцького повіту в Підкарпатському воєводстві Польщі.

Размещено на Allbest.ru