Гетьманство Івана Самойловича: основні аспекти зовнішньої і внутрішньої політики

Над гетьманом і його родиною була вчинена жорстока розправа. Самого Івана Самойловича, було заслано до Сибіру - в місто Тобольськ, а сина Якова з дружиною - в Єнісейськ, дружину гетьмана відправлено на постійне мешкання в містечко Седнів, що на Чернігівщині до молодшої дочки, а сина Григорія за наказом воєводи Л.Неплюєва було страчено у місті Севську з метою знищення усіх доказів, які б свідчили про одноосібне привласнення цих коштів Л.Неплюєвим .

У колишнього гетьмана було конфісковано значні багатства: села, господарські маєтки, промисли, худобу, коней, коштовності, оздоблену зброю, дорогі хутра, велику кількість чоловічого й жіночого одягу, екіпажі тощо, а також величезну на ті часи кількість грошей: 4916 золотих червінців, 47432 срібні талери (в народі їх називали єфимками), 2286 срібних левків (турецька монета), 3814 срібних російських копійок, 3000 срібних чехів (російських півторагрошовиків). Половину цих багатств було передано в казну Московської держави, а решта була передана в розпорядження новообраного гетьмана Івана Мазепи. З цього грошового скарбу і пожитків він передав князю Василю Голіцину 11000 крб. (золотими червінцями і срібними талерами), понад три пуди срібного посуду, різних речей на 5000 крб. і трьох породистих коней з сідлами .

Саме таким чином через у 1690 році в далекому Тобольську в нелюдських умовах трагічно завершилось життя гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича.

Новим гетьманом України в липні 1687 року на цій же Коломацькій раді було обрано генерального осавула Івана Мазепу, котрий на протязі останніх 10 років був головним радником і наближеною особою І.Самойловича. Він того ж дня підписав новий політичний договір з Москвою під назвою "Коломацькі статті", які були схожими з попередніми "Конотопськими статтями" І.Самойловича . Цей гетьман пробув при владі 22 роки і згодом теж розділив долю своїх попередників, зазнавши невдачі у боротьбі за незалежну Україну.

Таким чином основними причинами, які передували усунення гетьману, були в основному внутрішньополітичні чинники: узурпація влади гетьманом, тотальна політична чистка і призначення на їх місце власних родичів гетьмана, політика політичних і економічних обмежень впливів старшин, монархічні переконання гетьмана, непопулярна економічна політика І.Самойловича, процвітання корупції і таке ін.

Отже, у третьому розділі "Внутрішня політика гетьмана І. Самойловича" було висвітлено основні події і моменти внутрішньої політики цього гетьмана. В першу чергу варто зазначити про настання внутрішньополітичної стабілізації в середині країні, яка наступила за часів І.Самойловича і як наслідок призвела до розвитку культури практично у всіх її сферах відносного розвитку господарства (ремесла і торгівлі). Що ж до церковної політики гетьмана, то тут варто коротко згадати про події 1686р., коли Українська православна церква втратила свою незалежність. Також варто зазначити про адміністративну політику І.Самойловича, яка ґрунтувалась на послаблені старшинської влади і суттєвому посиленні ролі гетьмана і наближених до нього осіб (родичів), що в майбутньому стане однією з головних причин його зміщення з посади гетьмана Лівобережної України.

Висновки

Спочатку варто було б зазначити не про самі аспекти зовнішньої і внутрішньої політики цього гетьмана, а про хід подій, які передували сходженню гетьмана на цю посаду, тобто описати все те, що йшлося у першому розділі цієї роботи: "Походження Івана Самойловича та ранні роки служби". Тут варто сказати, що І.Самойлович будучи людиною не знатного походження, попри все, все таки зумів добитися величезних успіхів у власній політичній кар'єрі.

По суті І.Самойлович починав, свою кар'єру на чужині, будучи нікому не цікавим і не маючи жодної вагомої політичної підтримки, все ж таки зумів добитися посади писаря Красноколядинської сотні Чернігівського полку. Також майбутньому гетьману завдяки своїм політичним манерам і досить вдалому хисту, вдалось пробитися до найвпливовіших урядових кіл тогочасної Гетьманщини. Через деякий період часу майбутньому гетьману вдалось домогтись посад сотника у Веприку і Красному Колядині. Завдяки своїм військовим навичкам добився значних успіхів під час військових дій на Лівобережжі, що точились між Польщею і Московською державою в період з 1663 по 1667рр., за що в різні періоди часу був удостоєний посад: писаря, осавула й судді Чернігівському полку. Не задовго до подій 1668р., І.Самойловичу неодноразово доводилось, бувати у Москві де він зміг проявити усі свої дипломатичні здібності та навички і так би мовити зумів встановити тісні дипломатичні зв'язки з найближчим царським оточенням. Згодом під час повстання 1668 року І.Самойловичу вдалось закріпитись на посаді Чернігівського полку, а згодом після усунення гетьмана Івана Брюховецького, вдалось стати генеральним суддею вже за часів нового гетьмана Дем'яна Многогрішного. Тим самим гетьману по суті вдалось впритул наблизитись до посади гетьмана Лівобережної України. В 1672р. майбутньому гетьману вдалось очолити змову гетьманської старшини, проти авторитарного Д.Многогрішного, яка увінчалася перемогою і приходом до влади нового гетьмана І.Самойловича.

З приходом до влади І.Самойлович почав вести активну зовнішню політику. Основними аспектами зовнішньої політики гетьмана були: ідея розширення тогочасної Гетьманщини за рахунок інших споконвічних українських територій, насамперед це були: Правобережжя, Волинь, Галичина, Холмщина і інші території, котрі на той момент входили до складу Речі Посполитої. Також гетьман сподівався на приєднання до Гетьманщини і Слобожанщини, яка входила до складу Московської держави. Що ж до самої Московської держави, то І.Самойлович завжди старався опиратися на московського царя з метою реалізації своїх зовнішньополітичних задумів. За для реалізації усіх цих задумів гетьман був змушений розпочати військові дій спрямовані проти іншого гетьмана України і водночас свого непримиримого суперника Петра Дорошенка. У цій боротьбі І.Самойловичу вдалось залучитися підтримкою іншого про польського гетьмана Михайла Ханенка, котрий симпатизував йому і теж ненавидів протурецького гетьмана П.Дорошенка. В період в 1674р. І.Самойловичу вдалось вперше об'єднати Правобережну і Лівобережну України під своїм началом, а в 1676 р. змістивши гетьмана П.Дорошенка йому вдалося вдруге об'єднати ці два регіони.

В період 1676-1681 рр. гетьману І.Самойловичу при підтримці російських військ, довелось вести запеклу боротьбу з Туреччиною, яка намагалась позбавити гетьмана усіх цих здобутків. Прикладаючи неймовірних політичних і людських зусиль гетьману де-факто вдалось здобути перемогу у цій боротьбі. Але через зрадницьку і упереджену політику московського царя, котрий не бажав його політичного посилення гетьмана. Таким чином гетьманові довелось на силу відмовитися від ідеї об'єднання Правобережної і Лівобережної України. Коли у 1681р. війна між Гетьманщиною і Московською державою з одного боку та Туреччиною і Кримським ханством з іншого боку, завершилась перемир'ям, було укладено так званий Бахчисарайський мир 1681р., за якими українські землі вже вкотре було розділені між цими двома монархіями. Самого І.Самойловича по суті примусили визнати цей договір і тим самим відмовитися від претензій на Правобережну Україну.

Згодом через п'ять років І.Самойловича, вже вкотре змусять визнати інший зовнішньополітичний договір між Москвою і Варшавою, в котрому польський і московський монархи, знову переділять між собою українські землі, не врахувавши жодних інтересів українців і української влади на ці території. Тим самим зруйнувавши останню надію гетьмана на об'єднання усіх українських земель воєдино. Згодом через рік часу московський цар примусить самих українців на чолі з гетьманом І.Самойловичем брати участь у нікому не потрібному Кримському поході 1687р., котрий завершиться невдачею і стане однією з головних передумов усунення І.Самойловича з посади гетьмана України.

Що до внутрішньої політики гетьмана, то тут в першу чергу варто зазначити про основні аспекти у соціально-адміністративній і соціально-економічній політиці гетьмана.

В соціально-адміністративній політиці І.Самойлович намагався проводити політику посилення політичної ролі гетьмана в тогочасній Гетьманщині і тим послаблюючи роль генеральної старшини, котрій він відверто не довіряв, через побоювання, що до можливого усунення, саме представниками старшини.

Також гетьман проводячи цю політику послаблення генеральної старшини, намагався замінити представників останньої на представників з кола найближчого політичного оточення. Насамперед це були його представники родини гетьмана: сини, свати, племінники, брати, тощо. Що ж до самої родини І.Самойловича, то тут варто зазначити про "династичну" політику гетьмана, мета котрої полягала у зміцненні ролі гетьмана в державі, шляхом укладення вигідних шлюбів з залученням дітей гетьмана і представників найвпливовіших аристократичних родів тогочасної Гетьманщини і сусідніх держав.

Також у цій внутрішньополітичній боротьбі проти гетьманської старшини, І.Самойлович старався опиратися на духовенство, як реальну силу, надаючи цьому ж таки духовенству всілякого роду привілеї.

Вся ця політика гетьмана проводилась з метою повної узурпації влади останнім і подальшим перетворенням Гетьманщини на державу з монархічним устроєм, де влада гетьмана була не обмеженою і могла передаватися у спадок. Вважаючи монархічний устрій держави, єдиним реальним шансом на здобуття Україною незалежності.

Що ж до соціально-економічної політики гетьмана, то тут варто згадати про те що саме за часів І.Самойловича на Лівобережній Україні настає період довгоочікуваної, соціально-політичної стабілізації, бо в період з 1672 по 1708рр., на території Лівобережної України не відбувалось жодних, вагомих військових дій. За цей час активно розвивається сільське господарство, ремесло: гутництво, млинарство, ґуральництво, селітроваріння, рудництво тощо і як наслідок розвивається і торгівля. Також слід згадати і про грошову політику гетьмана, яка базувалась на основі випуску мідно-срібних монет під назвою "Севські чехи", котрі випускалися в період з 1686 по 1687рр.

В силу складної економічної ситуації, що відбувалась в цьому регіоні за часів гетьманування І.Самойловича було введено нові і піднято старі податки, бо як більша частина усіх зборів стікалася саме в царську казну. Також гетьман був змушений потурати хабарництву, як єдиній альтернативі підняттю податків. Тому через це авторитет гетьмана серед населення значно впав.

Що ж до культурно-освітньої політики гетьмана, то тут варто зазначити про процес інтенсивного розвитку культури і освіти в регіоні загалом. А саме за часів гетьмана будувались нові храми, відкривались школи, духовні семінарії і інші навчальні заклади, за кошт і сприяння гетьмана видавались книжки, в світ виходили мистецькі твори, тощо.

Але у внутрішній політиці гетьмана були і негативні моменти. Мова йде про собор 1686р., коли за часів І.Самойловича, Українська православна церква втратила власну незалежність і перейшла під протекцію Московського патріархату, понад як на 300 років.

Загалом ці всі вищеперераховані соціально-адміністративні і соціально-економічні, а також частково культурно-освітні аспекти внутрішньої політики І.Самойловича, в майбутньому стануть головними причинами, що в свою чергу призведуть до його політичного усунення з посади гетьмана Лівобережної України.

Звичайно ми сучасники, можемо засуджувати гетьмана Івана Самойловича через певні аспекти його зовнішньої та внутрішньополітичної діяльності. Ми можемо критично ставитись до цієї історичної персони, яка буцімто задовольняла виключно свої - власні інтереси, при цьому ніби то виділялася пихатістю, надмірною корумпованістю і намаганням одноосібно узурпувати усю владу в країні, виключно з власних матеріальних інтересів. Також ми можемо засуджувати гетьмана за його "зрадницьку" політику, яка була нібито орієнтована на здачу усіх українських інтересів московському цареві в обмін на право бути гетьманом. Але це все неправда з точки зору, однобічного підходу до цього політичного діяча, а також з політичної точки зору, коли особу гетьмана вивчали саме таким чином, виключно з ідеологічних міркувань, які побутували на протязі майже усього 20 ст.

На справді гетьман І.Самойлович, був не типовою особою в історії України, виступаючи, як один з борців за об'єднання усіх українських земель в єдину державу. Цей гетьман передусім відзначився широким політичним світоглядом, у своїй державотворчій діяльності, намагаючись контролювати справи всієї України, а не лише Лівобережної частини, тим самим стараючись хоч якось змінити хід історії і не дати зникнути цій молодій державі.

Список використаних джерел й літератури

Джерела

1. Бутич І.Л. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Бутич І.Л., Ринсиневич В.П., Тисленко І.А. - Київ-Львів: НТШ, 2004. - 1120 с.

2. Величко С. Літопис : в 2т., в 2кн./ Пер. з книжної української мови, комент. В.О.Шевчука [редкол О.В.Мишанич (голова) та ін.]. - К. : Дніпро, 1991 -- (Давньоруські та давні українські літописи) Т.2. - 1991. - 642 с.

3. Історія русів / [ред.,вступ.стаття О.Оглиблін, пер. з дав. укр. В.Давиденко].- Нью-Йорк. : Вісник, 1956. - 346 с.

Література (Дослідження)

4. Борисенко В. Еволюція українсько-російських відносин у другій половині XVII ст. / Борисенко В.Й., Бульвінський А.Г., Візер С.О. - К. : Старий світ, 2006. - 276 с.

5. Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. / Володимир Борисенко - К.: Наукова думка, 1986. - 264 с.

6. Будзиновський В. Наші гетьмани / В'ячеслав Будзиновський. - Львів. : Друкарня Уділова, 1907. - 191 с.

7. Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України / Віктор Горобець - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - 271 с.

8. Гуржій О. Сто великих постатей і подій козацької України / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб. - К. : Арій, 2008. - 464 с.

9. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття / Віктор Заруба. - Дніпропетровськ. : Ліра ЛТД, 2003. - 464 с.

10. Кравченко В. Ліквідація української автономної державності // Андрусівський мир і його наслідки для державності України / Кравченко В. Я . - К. : Генеза, 1997. - 144 с.

11. Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини / Володимир Кривошея. -- К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 452 с.

12. Лунін С. Іван Самойлович / Сергій Лунін. - К. : Наш формат, 2009 - 123 с.

13. Огієнко І. Приєднання церкви української до московської в 1686 р. / Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). - Вінніпег. : Наша культура, 1948. - 70 с..

14. Огієнко І. Українська Церква за час Руїни. 1657-1687 / Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). - Вінніпег. : Українське Наукове Православне Богословське Товариство, 1956. - 566 с.

15. Петровський М. Нариси з історії України XVII - початку XVIII століть. Досліди над літописом Самовидця / Микола Петровський. - Харків. : Державне видавництво України, 1930 - 456 с.

16. Pеєнт O. Усі гетьмани України / О.П. Реєнт, І.А. Коляда. - Хapкiв. : Фoлio, 2008 - 415 с.

17. Світлична В. Історія України / Валентина Світлична. - К.: Каравела; 2002.- 400 с.

18. Смолій В. Володарі гетьманської булави / Валерій Смолій. - К . : Варта, 1994 - 564 с.

19. Смолій В. Історія українського козацтва. Нариси у двох томах : в 2 т. / [редкол В.А. Смолій (голова) та ін.]. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006 - (Пам'ятки історичної думки України) . Т. 2. - 2006 - 800 с.

20. Смолій В. Петро Дорошенко. Політичний портрет / В.А.Смолій, В.С. Степанков. - К. : Темпора, 2011. - 632 с.

21. Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. / Тарас Чухліб. - 3-тє вид., випр. і доповн. -- К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. - 616 с.

22. Чухліб Т. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 років / Тарас Чухліб. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2010. - 446 с.

23. Чухліб Т. Український гетьманат: проблеми міжнародного утвердження / Тарас Чухліб. - К. : Наш час, 2007. - 156 с.

24. Шевчук. В. Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення / Валерій Шевчук. - К.: Абрис, 1995. - 392 с.

25. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: в 3 Т., 3 кн. / [ред кол Л.Л. Кирієнко (голова) та інші]: Львів: Світ, 1991. - (Пам'ятки історичної думки України).Т.2. 1991. - 392 с.

26. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. / Наталя Яковенко. - К. : Генеза, 1997. - 312 с.

Електронні видання

27. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: в 2 т., 2 кн./ Д.І.Дорошенко. Т.2. Режим доступу: http://varnak.psend.com/narys/ch5.html

28. Когут З. Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича [Електронний ресурс] / З.Є. Когут . Режим доступу. http://catalog.uccu.org.ua/opacunicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:177608/Source:default.

Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Самойлович,_Иван_Самойлович.

29. Шуст Р. Нумізматика. Історія грошового обігу та монетної справи в Україні. [Електронний ресурс] / Р.М.Шуст. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12631113/finansi/osoblivosti_evolyutsiyi_groshovogo_gospodarstva_ukrayinskih_zemel_skladi_moskovskoyi_derzhavi#779.

Размещено на Allbest.ru