Варто сказати, що нам, людям, які живуть у ХХІ столітті, з дитинства призвичаївшись ходити по музеях та споглядати реліквії різноманітних культур, важко уявити щось зовсім інше. І нам важко уявити, що сама ідея цінності культур зародилась лише у XIX столітті.

Тому, чи є можливим вимагати від іспанця XV-XVI століття, який тільки - тільки висунув голову із середньовіччя, щоб він прийшов у естетичний захват від індіанських пірамід та золотих ідолів та навішав на них таблички з написом "охороняється державою"? конкістадори просто буди не в змозі оцінити чи зрозуміти мистецтво корінних індіанців. Крім того, будучи ярими католиками, вони сприймали це мистецтво як явище, повністю відмінне від християнського. А конкістадори, бачачи свою місію у поширенні християнства, знищували все що йому протиставлялося. Тому, можна адекватно оцінити жорстокості конкістадорів у Новому світі. Вони були породженням свого часу, епохи фанатичної релігійності та жадоби до наживи.

Як "рожева", так і "чорна" легенди грішать тим, що схильні зображувати конкістадорів на один лад - або всі як на підбір "лицарі", або всі зграя вовків. Але потрібно сказати, що завойовники Америки були перш за все особистостями, кожен мав неповторний склад характеру та діяв по-своєму. Тому потрібно сказати декілька слів про національний характер, як один з факторів, які мали вплив на особливість їх діяльності у Новому світі. Національний характер є породженням простору та часу. Простір Іспанії та Португалії - це Іберійський півострів, який був фактично відособлений від Європи, був кордоном відомого світу. Життя на краю ойкумени, безумовно мали вплив на розвиток свідомості конкістадорів, пошуки чогось нового стали однією з найважливіших рис їх характеру. Щодо фактору часу, то ці іспанські ідальго вели столітні війни з маврами в ім'я короля та християнської віри, коли ж останній оплот маврів було взято, то тисячі професійних вояків залишились не у справ. Коли ж у 1492 році Колумб відкрив Америку, звичайно іспанці вирушили за океан у пошуках щастя. Тому можна сказати, що історичні умови, простір справили серйозний вплив на формування духовного образу конкістадора. Але далеко не все у духовному образі конкістадора можна пояснити особливостями національного характеру та впливом чисто історичного характеру. Потрібно виділити ще одну, найважливішу сторону образу конкістадора - це релігійна культура, а як раз вона у більшій мірі і керувала діяннями конкістадорів. Поряд із жадобою до золота своїм головним завданням конкістадори вбачали у навернені у католицьку віру невірних індіанців. Перехід індіанського населення в католицьку віру, його прилучення до іспанського способу життя (іспанізація) представлялися учасникам конкісти як одне із чудес, посланих всевишнім як нагорода Іспанії і її монархам за їхню відданість інтересам папського престолу й церкви. Такої ж думки дотримуються й нинішні церковні автори. Що ж "чудесного" було в переході індійського населення в католицизм? По-перше, стверджують хроністи, разюча швидкість, з якою він відбувався: жменька місіонерів навернула в християнство багатомільйонну масу індіанців за кілька років! По-друге, неймовірна легкість, з якою індіанці відрікалися від своїх "язичницьких" вірувань і переходили в католицьку віру. По-третє, їхня разюча відданість новій вірі, яку не могли похитнути ні звірства колонізаторів, ні масова смертність індіанців від епідемій, завезених у колонії завойовниками, ні нещадна експлуатація місцевого населення іспанцями, ні скандальне поводження церковників, що спростовувало їх власні піднесені проповіді. Дійсно, було чому дивуватися й захоплюватися сучасникам, тим більше якщо зрівняти ці грандіозні успіхи на місіонерській ниві в Новому Світлі із труднощами по зверненню до католицтва іудеїв і маврів в Іспанії або з незначними результатами тих же місіонерів у Китаї й інших азіатських і африканських країнах. У розглянутий період прилучення аборигенів до європейської культури й католицької релігії відбувалося стихійно, отримуючи більш-менш чіткі контури шляхом проб і помилок учасників міжцивілізаційної взаємодії. Потрібно коротко описати, як проходив сам процес навернення у християнство. Важливе місце в діяльності місіонерів займало знищення язичеських "ідолів", як вони називали скульптурні зображення індіанських божеств, а також спалення індійських рукописів, руйнування храмів і будь-яких інших предметів культу. Єпископ Мексики Сумаррага повідомляв в 1531 р., що в його єпархії іспанцями було знищено 500 індійських храмів і 20 тис. ідолів. Як правило, такого роду операції підготовлялися заздалегідь. У певне місце збирали "ідолів" і інші предмети культу. Туди ж зганяли індійське населення. Місіонери, одягнені у священникові одяги, з великими хрестами в руках з'являлися в супроводі іспанської влади й солдатів. Після врочистого богослужіння й відповідної проповіді іспанці, керовані місіонерами, приймалися знищувати ідолів, руйнувати храми. Ці операції повинні були довести індіанцям безсилля їхніх божеств й могутність християнського бога.

Відповідь на питання, чому індіанці так швидко відмовлялись від старих культів, можна знайти у наступному. Як уже було сказано вище, у індіанців існував міф, що блідолиці довгобороді боги покинули їх землю та переправились через море. Тому іспанців сприйняли за богів, або ж за їх посланців. Крім того, індіанці задовго до приходу іспанців вже поклонялись хресту, тому нововведення нової релігії не мало суттєвого спротиву.

Зацікавленість колоністів у плодах праці індіанців привела до того, що результати "іспанізації" чітко стали проявлятися в соціально-економічній сфері. У той же час, у даній області явно простежувався й індіанський вплив на матеріальну культуру й, відповідно, на побут іспанських першопоселенців. Культурний розрив між представниками Старого й Нового Світла переборювався по обидва боки, а не тільки з боку аборигенів, як припускала метрополія. Компроміс був досягнутий і в питаннях управління. Корінне населення зберегло інститут громади, завдяки якому відтворювало багато традицій в умовах іноземного панування. Язичницький світ як би відкуповувався від завойовників, виплачуючи трибуто й виконуючи різні повинності на користь іспанців. Досвід першого років поширення католицизму показав, що індіанці формально приймали хрещення, зберігаючи при цьому колишній спосіб життя, звичаї й обряди. Больших успіхів у справі євангелізації місіонери могли домогтися лише за умови створення редукцій, у яких взаємодія аборигенів з їхніми духовними наставниками повинна була стати більш тісною. Також автор хотів би звернути увагу на таку суттєву та цікаву рису конкісти, як легалізм, тобто прямо таки незрозуміла для того часу тривога корони за свою законність у Новому світі. Здається, ні одна імперія настільки не комплексувала з приводу своїх прав на колоніальні володіння. Так, католицькі королі продали у рабство індіанців, яких привіз Колумб зі своєї першої подорожі, але буквально на наступний день засумнівались, чи правильно вони поступили, і адресували свої сумніви багато чисельним теологам та юристам. Ті порадились та дали відповідь: ні, недобре ви вчинили, Ваша Величність, після чого індіанці були викуплені з рабства та за рахунок королівського двору відправлені назад, додому. Прагнення до законності дуже часто доходило до абсурду. Коли Мексика уже 15 років була під владою іспанців, віце-король Антоніо де Мендоса знову зібрав усіх касиків і ще раз попросив їх визнати себе васалами Карла V. Але і це ще не все. У 1605 році іспанська колоніальна влада розшукала нащадків імператора ацтеків Монтесуми, запропонувала їм відмовитись від притягань на Мексику, за що їм пропонувалась пожиттєва рента. Ці гроші справно виплачувались аж до 1820 року, коли Мексика стала незалежною. Як ми бачимо, іноді бумагомарання доходило до абсурдних масштабів, і це показує нам ще одну сторону характеру діяльності іспанців - це прагнення до легалізму. Трохи більше уваги хотілося б приділити воєнному аспекту конкісти, адже її характер був перш за все завойовницьким. Один з най живучіших міфів у інтерпретації конкісти - перевага конкістадорів у озброєнні. Картина складається така: індіанці побачивши коней, падають ниць на землю, почувши грім від пострілів у паніці розбігаються куди очі бачать. Уся конкіста перетворюється на якесь побиття немовлят. Тому потрібно хоча б у загальних рисах розібратися у воєнних перевагах іспанців. Перш за все потрібно сказати про коней. Конкістадор Варгас Мачука називає коней головною зброєю конкістадорів. Збереглося багато свідчень, за якими індіанці, побачивши коней, завмирали, і падали на землю з неймовірним страхом. Але досить швидко індіанці зрозуміли, що вершник та кінь - це дві різні істоти, але зберегли страх та благоговіння перед цими істотами. Але й це продовжувалось недовго. Після більш детального ознайомлення з невідомою істотою, індіанці дійшли висновків, що вони були простими живими істотами, яких можна поранити та вбити, тому під час багато чисельних битв індіанці вправною рукою цілились в голову коням. Іншим видом "живої зброї" іспанців були собаки. З багаточисельних гравюр ми бачимо, як іспанці травили собак на індіанців. Собаки винюхували засади, переслідували тубільців. Тепер порівняємо холодну зброю іспанців та індіанців. Кінь та меч - два головних види зброї іспанців. У індіанців не було зброї такої гостроти та міцності. Він легко проштрикав накидки індіанців із вовни, крім того був на порядок довший. По мірі того, як відходили у минуле рицарські обладунки, а все більшого поширення набувала вогнепальна зброя, важкий меч став зменшуватись. Конкістадори використовували меч завдовжки трохи більше метра та вагою близько кілограма. Після меча основним видом зброї конкістадора був спис. А точніше сказати, він був основним, тому що він брався за меч лише в тому випадку, коли ламався спис. Крім того, у ходу у конкістадорів були арбалети. Індіанці досить презирливо ставились до цього виду зброї, тому що поки з арбалету робився постріл, до зі звичайного луку можна було вистрілити разів зо 10. Тепер розглянемо, якими видами зброї користувались індіанці. Списи були вище людського зросту. Наконечник робився з обсидіану або міді. Дротик був коротший й легший за списа, наконечник виготовлявся із кременя або обсидіану. Лук. Тятива робилася із сухожиль тварин. Лук вважався "низькою" зброєю диких мисливських племен. Цей момент знайшов відбиття в рукописах, у яких з луком зображувалися варварські племена або персонажі з ранньої ацтекської історії. Палаш. Найпоширеніший вид зброї. Дерев'яна пластина, товщиною біля трьох пальців, у верхній частині мала пази в які вставлялися обсидіанові леза ("цементувалися" сполукою з особливого кореня й блакитної глини, змішаних із кров'ю кажана або клеєм з калу черепах). Були також дворучні варіанти цієї зброї. Щит. Щит був плоским, круглої або овальної форми й робився з бамбука, очерету або вогнестійкого дерева, підбивався бавовною, а зовні міг покриватися шкірою, черепаховим панциром, прикрашатися мозаїкою з каменів або пір'я, а також золотими, мідними або срібними деталями. За повідомленнями іспанців деякі щити були настільки міцні, що їх неможливо було пробити пострілом з арбалета, не говорячи вже про індійські стріли. Але основну перевагу іспанці здобули за допомогою вогнепальної зброї. Ось чого-чого, а з цим видом зброї індіанці ніяк не могли справитись.

Наступає момент істини - момент вирішення, хто ж переможе у бою. Забудемо про "психологічні ефекти" - індіанці вже навчились вбивати коней, вправно відскакувати від іспанських куль. Армії зближуються. Індіанці, як у них прийнято, стараються залякати противника криками. Закони Індій забороняли конкістадорам починати бій першими. Лише коли капеллан тричі прочитав рекарим'єнто, до сих пір безмовне військо іспанців вибухає військовим кличем. В чому ж секрет перемог іспанських загонів? Вони майже завжди були менш чисельними, тай хоробрості їм було не займати. На думку автора, головна причина успіху іспанців - це залізна дисципліна. Передбачалась смертна кара тим, хто тікав з поля бою, або ж кидався у атаку без сигналу. Зовсім інша ситуація була у індіанському війську. Головнокомандувач давав сигнал, а далі всі снопом кидалися в атаку, і кожен бився за що хотів і як хотів. Крім того, індіанці майже не мали ніяких понять з тактики, їхні бої проходили примітивно стіна на стіну. Використовуючи ці фактори, а також міфологічно-релігійне мислення індіанців, іспанці і досягали феноменальних перемог.

Висновки

Отож, можна зробити деякі висновки з написаного. Границі іспанської колоніальної імперії розширилися вже до Перу й Чилі, однак значну частину внутрішньої території Південної Америки ще тільки потрібно було досліджувати й скорити. Однак з убивством Пісарро в 1541 році час конкістадорів закінчувалося. Період відкриттів і завоювань, відомий за назвою конкісти, був відносно недовгий. Усього за піввіку був відкритий Новий Світ, величезний, що охоплює два континенти. При цьому більшість людей, особисті якості яких зробили можливими настільки надзвичайні досягнення, аж ніяк не належали до породи будівників імперій. Навіть роль дослідника випадала тій або іншій людині досить випадково. Основним же заняттям цих людей завжди була війна; і успіх не рятував їх від цієї звички - більшість їх померло насильницькою смертю в боротьбі за владу, що незмінно випливала за кожним новим завоюванням. Завдання консолідації завойованих ними земель було вже справою інших людей.

Іспанське завоювання Нового світу було викликане об'єктивними факторами та подіями, такими як науково-технічний прогрес (удосконалення карт, винайдення астролябії, каравели і т.д.), географічним положенням Іспанської держави, економічним та соціально-політичним розвитком. Іспанці завершили столітні війни проти маврів, звільнивши від них свою країну. Тисячі бравих вояків, які тільки те й вміли, що тримати меч у руках, завершились поза справами, а тому відкриття нових обширних земель було ніби ковтком свіжого повітря для них. Тисячі кабальєро вирушили за океан підкоряти нові землі в ім'я Христа та корони, підштовхувані нестримною жадобою золота та влади. Араби здійснили дійсно царський подарунок Європі, закривши відомі торговельні шляхи. Христофор Колумб здійснив поворотну подорож, "офіціально" відкривши Америку. Ця подорож ознаменувала початок нової епохи - епохи колоніального поділу світу.

Дякуючи свідченням багатьох хроністів, які старались робити деякі записи про свої подорожі, ми маємо уявлення, як здійснювалось першоознайомлення із Новим Світом, ми маємо дані про керівників перших походів углиб континенту. На основі цих документів можна сказати, що перші експедиції іспанців відбувались з перемінним успіхом. Досить часто вони зустрічали шалений опір тубільців, іноді ж зустрічались з почестями та обожненням. Франциско Кордова, Хуан Грихальва були керівниками перших значних експедицій углиб континенту. Саме вони поклали початок феноменальній, нечуваній досі події у історії людства - зустрічі двох діаметрально протилежних світів, як за духовною, так і матеріальною культурою. Відбулось жорстке, безкомпромісне зіткнення, яке завершилось фактично повним крахом могутніх імперій ацтеків та інків. Завдяки діяльності таких талановитих авантюристів, як Пісарро та Кортес, були скорені могутні держави, і це при тому, що іспанці мали набагато менше вояків. Завдяки умілому використанню хитрої дипломатії, фанатичної релігійності, воєнної тактики було нівельовано чисельну перевагу індіанців Нового Світу. Ще більше індіанців загинуло від хвороб, завезених європейцями. Іспанці з вишуканою жорстокістю знищували все, що було на їхньому шляху. Не дійшли до нас, на жаль, безцінні витвори індіанського мистецтва, які були цинічно переплавлені на зливки, для зручності при транспортуванні.

І всі ці жахи контрастували з абсурдним прагненням іспанців до легалізму, до законності їх притягань на нові землі. Було переписано сотні листків паперу на різноманітні акти дозволи, і т.д. Це була одна з найколоритніших сторін конкісти.

Чи можна звинувачувати іспанців у вчинених злодіяннях? Так, були знищені процвітаючі культури, у гонитві за золотом були знищені безцінні витвори мистецтва. Але ж слід зважати, що описувані події мали місце у XVI столітті, столітті, яке закривало середньовіччя та відкривало нову епоху. Теорія цінності націй виникла лише у XIX столітті, тому що ж можна говорити про першу половину XVI?? Іспанські конкістадори були дітищем свого часу, з усіма притаманними йому рисами - релігійною фанатичністю, та жадобою до багатства. Конкіста, як люба історична подія, була сполученням часто протилежних явищ. У масовій думці досить часто ігнорується важлива її риса - колонізаторська. Двоякий характер іспанського завоювання Америки був відображений і у офіційному формулюванні, що відображало головні завдання експедиції - завоювати та заселити. Ця формула, по суті, показує нам відношення до Нового Світу - непізнаному, ворожому. В принципі, так воно і відбувалось - іспанці досить вдало реалізували поставлені завдання. Корінне населення було винищено, новий материк було заселено та колонізовано.

Також слід відмітити релігійний аспект конкісти. Разом з ватагами воїнів на нові землі прибули і служителі культу. Як не дивно, священникам досить швидко вдалось навернути у католицьку віру те населення, що залишилось живим. Це пояснюється головним чином тим, що і індіанців досить давно зформувався культ хреста, тому перехід до нової віри переходив так швидко. У міру того як географічні відкриття й конкіста охоплювали усе більше широкі простори, і в Америці й в Іспанії розпалювалася запекла полеміка між трьома основними напрямками, що відбивали інтереси основних конфліктувавших між собою соціальних партій: монархія й Ватикан (також мали протиріччя між собою); нові феодали-конкістадори; впливова група діячів культури, правознавців, чернецтва, яке було під впливом реформаційних настроїв. Боротьба йшла навколо спірних питань правових відносин християнського світу з "варварами" і торкалась таких найгостріших тем, як законність або незаконність війни з метою християнізації, методи християнізації, законність або незаконність поневолення індіанців і т.д. Як ми знаємо, світ уже вийшов з темних віків релігійного фанатизму, що супроводжувався інквізицією, тому поширення християнства проходило здебільшого мирними шляхами.

Усі ці особливості і склали у собі такий феноменальний період історії людства - період зіткнення двох цивілізацій, прийшлої та корінної. Конкіста і до сьогоднішнього дня описується з деяким романтичним відтінком, яскраво зображаючи ті колоритні події, які мали місце в той час. Як би там не було, а конкіста - це складна історична подія, які ще більше закріпила відхід усього старого, та відкрила двері новій епосі - Нового часу.

Джерела та література

1. Бартоломе де Лас Касас. К истории завоевания Америки. - М., 1966.

2. Берналь Диас дель Кастильо. Правдивая история завоевания Новой Испании. - М., 1988.

3. Ланда Диего де. Сообщение о делах в Юкатане. М. -- Л., 1955

Загальні праці та монографії

4. Альперович М.С. Рождение Мексиканского государства - М., 1979

5. Альперович М.С. Слезкин Л.Ю. История Латинской Америки. - М., 1991.

6. Альперович М.С., Слезкин Л.Ю. История Латинской Америки (с древнейших времен до начала XX в.). - М., 1981.

7. Архенгольц Ф.Т. История морских разбойников Средиземного моря и океана. - М., 1991.

8. Баландин Р.К. Маркин В.А. Сто великих географических открытий. - М., 2000.

9. Балух В.О. Історичні портрети античності на середньовіччя. - К., 2007.

10. Григулевич И.Р. Антинародная деятельность католической церкви (XVI-XX вв.). - М, 1961.

11. Григулевич И.Р. Крест и меч. Католическая церковь в Испанской Америке в 16 - 18 вв.. - М., 1976.

12. Гуляев В.И. По следам конкистадоров. - М., 1976.

13. Егер С. Всемирная История: в 4-х томах, т. 2. - М., 2000.

14. Иннес Хэммонд. Конкистадоры. История испанских завоеваний XV-XVI веков. - М., 2002.

15. Ионина Н.А. 100 великих сокровищ. - М., 2001.

16. История Латинской Америки. - М., 1991.

17. История Латинской Америки. От древнейших времен до начала войны за независимость. - М., 1985.

18. История средних веков: В 2 т. Т. 2: Раннее новое время: Учебник. - М., 2000.

19. Кинжалов Р.В., Белов А.М., ред. Струве В.В. Падение Теночтитлана. - Л., 1956

20. Кузьмищев В.А. Царстов сынов солнца - М., 1985.

21. Литаврина Э.Г. Испания в эпоху великих географических открытий. - М., 1966.

22. Магидович И.П. История открытия и исследования Центральной южной Америки. - М., 1998.

23. Марчук Н.Н. История Латинской Америки с древнейших времен до ХХ века. Курс лекций. - М., 1988.

24. Нефедов С.П. История Нового времени. Эпоха Возрождения. - М., 1996.

25. Очерки истории Бразилии. - М., 1962.

26. Селиванов В.И. Латинская Америка. - М., 1984.

27. Слезкин М.Ю. Земля Святого Креста: Открытие и завоевание Бразилии. М., 1970.

28. Тарле Э.В. Очерки истории колониальной политики западноевропейских государств. - М., 1965.

29. Томас А.Б. История Латинской Америки. - М., 1960.

30. Хосефина Олива де Коль Сопротивление индейцев испанским конкистадорам - М., 1983.

31. Хроники открытия Америки. Новая Испания. Кн. 1. Исторические документы. - М., 2000.

Періодика

32. Арутюнян А.А. Христофор Колумб. Великое открытие и Великая ошибка. // общественные науки и современность. - М., 2006. - №6.

33. Корсун Н. Эрнан Кортес. Слуга короны//Личности - 2008 - №4.

34. Кофман А.Ф. Военный аспект конкисты // Лат. Америка - 2004. - №10.

35. Кофман А.Ф. Духовный облик конкистадора: испанское измерение // Лат. Америка - 2004 - №4.

36. Кофман А.Ф. Духовный облик конкистадора: культурное наследие и американское пространство // Лат. Америка.- 2004. - №5.

37. Кофман А.Ф. Колумб, открывший Другой Свет // Лат. Америка. - 2007. - №6.

38. Кофман А.Ф. Теория и законы конкисты: противостояние // Лат. Америка - 2004. - №8.

39. Кофман А.Ф. "Розовая" и "черная" легенды // Лат. Америка. - 2004. - №3.

40. Кофман А.Ф. Теория и законы конкисты: первые шаги // Лат. Америка - 2004 - №6.

41. Кофман А.Ф. Чудо конкисты // Лат. Америка. - 2004. - №2.

42. Кофман А.Ф. Экспедиции конкистадоров // Лат. Америка. - 2004. - №9.

43. Наумов А.П. Сокровища серебряной страны, не доставшиеся конкистадорам//GEO - 2002. - №7.

Размещено на Allbest.ru