Українська національна революція середини ХVІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розкриття суті даної теми, має велике значення для розуміння причин Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654рр), її швидкого і успішного розгортання.

Незважаючи на поразку народних повстань в XVI - 20-30 рр XVII ст. український народ здобув багатий досвід національної та антифеодальної боротьби, впевненість в своїх силах, вдалося відновити православну церкву в Україні, зросли козацькі привілеї. Ці повстання стримували посилення польського національного, феодального і колоніального гніту, так як польський уряд та польські магнати пам`ятали, чим це може закінчитися.

Повстання під проводом К.Косинського (1591-1593), Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст. (під приводом Марка Жмайма, під приводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 - 1631 рр.), під керівництвом Івана Сулими (1635 рік)), Повстання 1637-1638 рр. підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького.

1. Причини та передумови національно визвольних змагань українців під проводом Б.Хмельницького

Визвольну боротьбу українського народу очолив Богдан Хмельницький (1595-- 1657). Він походив із сім'ї дрібної української шляхти. Був освіченою людиною, закінчив Львівський єзуїтський колегіум. Знав кілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. Деякий час служив у реєстровому козацькому війську, воював з турецько-татарськими ордами і після битви під Цецорою (1620 р.) два роки перебував у полоні в Туреччині. Повернувшись, Хмельницький займав посаду військового писаря, потім сотника Чигиринського полку. Він володів невеликим маєтком -- хутором Суботовим поблизу Чигирина. Був одружений з донькою заможного переяславського купця Ганною Сомко, мав четверо дітей: Катерину, Олену чи Степаниду, Тимоша та Юрка.

У 1646 р. Хмельницький на запрошення французького уряду разом з Іваном Сірком і запорізькими козаками брав участь у воєнних діях на боці Франції проти Габсбургів.

Безпосереднім приводом до виступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Данило Чаплінський. Він захопив родинний хутір Хмельницького в Суботові, майже до смерті побив його наймолодшого сина та викрав кохану жінку Богдана Олену, з якою той збирався одружитися (на цей час перша дружина Хмельницького Ганна Сомко померла). Намагання Хмельницького знайти управу на Чаплінського в польському суді не дали ніяких результатів. Король також нічим не допоміг Богданові, але принагідно вказав на роль шаблі при самообороні.

На думку дослідників, вже починаючи з 1646 р. група козаків, очолювана чигиринським сотником Б. Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Протягом 1646--1647 pp. до керівного центру входили сотники Вешняк, Бурляй, Гиря, Топига, колишні полковники Нестеренко і Клиша, Кривоніс, брати Нечаї та ін. Для реалізації задуму Б. Хмельницький та його соратники намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Туреччиною та Кримом. У серпні -- вересні 1647 р. проводяться таємні ради для обговорення планів повстання. Приймається рішення розпочати його в листопаді, коли коронний хорунжий А. Конєцпольський мав вирушити у пониззя Дніпра проти татар. Однак раптова поява Очаківської Орди та зрада з боку чигиринського осавула Пешти зірвали виступ. Хмельницького було ув'язнено. Вирвавшись за сприяння свого кума Михайла Кричевського на волю, він у кінці грудня з кількома десятками осіб негайно подався на Запорізьку Січ. В історії України розпочиналася нова доба.

2. Початок Визвольної війни. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні

Перші звістки про підготовку козацтва до повстання вільний гетьман Станіслав Конецпольський одержав у 1646 р. Умови для повстання були сприятливими. Король Владислав IV готувався до війни з Туреччиною, але після відмови сейму ратифікувати її початок вирішив діяти самостійно. Він дозволив запорожцям зробити морський похід на Туреччину й дав їм королівську грамоту на спорудження човнів. Під цим прикриттям козаки почали збиратися на Запоріжжі, згуртовуватися й виробляти план спільних дій.

Одним з організаторів повстання став Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький. На загальній раді 30 січня 1648 р. козаки обрали Хмельницького гетьманом і підтримали його курс на загальне збройне повстання проти Речі Посполитої.

У січні 1648 року загін повстанців на чолі з Б.Хмельницьким захопив Микитинську Січ. У цьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, які перебували в ній для спостереження за татарськими переправами через Дніпро. Повстання охопило весь Низ, де Б.Хмельницький "усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив".

У лютому 1648 р. повстанці розбили під Микитинською Січчю каральні загони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі і звільнення Запоріжжя від польських військ були першими перемогами Б.Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початком визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

За короткий час Б.Хмельницький сформував повстанську армію, уклав воєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українського народу організовано взяти участь у війні з поляками. Саме тоді ним була проголошена мета боротьби - відновити Українську державу.

Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких козаків до Січі на Раду. На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з боку поляків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський Хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що "почувши це, все Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами накласти". Тут же на раді йому вручили гетьманські клейноди.

Звідси, через кілька днів Б.Хмельницький на чолі 8-тисячної повстанської армії вирушив на зустріч польським військам, які "йшли просто на Запоріжжя до Січі зносити Хмельницького або осадити його з військом".

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти, євреїв-орендаторів була жорстокою. Богдан Хмельницький сказав: "Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів було не те, що позбавляти їх земної батьківщини, не те, що обтяжувати їх роботами, подібно до немилостивих фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ".

Війна поділилась на чотири періоди.:

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором.

Другий період війни(1650-1653) попри кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

Тритій період війни (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею.

Четвертий період війни(1656-1657) це укладання союзу між Україною і Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва і шведською армії проти Польщі.

3. Військові дії в 1649-1953рр. Становлення Української держави

Формування козацької державності

З початком війни Хмельницький сформулював ідею незалежної Української держави, здійснив принципову державну реформу в Україні, запровадив полковосотенний адміністративний устрій, створив регулярне військо, упорядкував податкову систему, судочинство, встановив дипломатичні стосунки з багатьма іноземними державами.

У 1649 р. між Україною та Річчю Посполитою була укладена Зборовська угода, що поклала початок формуванню Української козацької держави. До неї були включені наступні основні положення:

1. Річ Посполита признавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в неї; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом.

2. Державні посади могли займати лише православні.

3. Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносились на найближчий сейм.

4. Київський митрополит одержував місце в сенаті.

5. Всім повстанцям гарантувалася повна амністія.

6. Євреї й єзуїти не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території.

7. Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч (але селяни не попали в реєстрові списки та повинні були повернутися до своїх поміщиків).

Територія України ділилася на 16 військово-адміністративних округів - полків, на чолі яких стояли полковники, що були водночас і головними адміністраторами. Полки ділилися на сотні, в яких сотник виконував ти самі функції, що і полковник.

Сотники управляли й сотенною старшиною, до якої відносилися осавул, писар, суддя, хорунжий. На чолі Війська Запорізького стояв гетьман, в руках якого зосереджувалася вся військова, політична, судова, адміністративна влада. В управлінні йому допомагала генеральна старшина: 2 осавули, писар, суддя, хорунжий. Центром Управління була Генеральна військова канцелярія на чолі з генеральним писарем. За мірою необхідності гетьман збирав козацьку Раду для обговорення найважливіших питань життя війська.

Виникнення козацької держави в Україні призвело до зростання її міжнародного авторитету та активізації дипломатичних відносин. Після встановлення союзу з кримським ханом (1651) Хмельницький активно втрутився до молдавських діл. У1650-1653 рр. козацьке військо ходило у Молдавію. В столицю України того часу Чигирин до Б.Хмельницького прибували посли з Росії, Турції, Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції.

В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган -- Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман "мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей -- своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька".

Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу. Навесні 1649 року Хмельницький, після цілого ряду блискучих перемог над поляками, мав щасливу нагоду зробити це. Разом з ордою хана Іслам-Гірея він узяв облогою польське військо під Збаражем. На допомогу обложеним вирушив сам король Ян Казимир з двохсоттисячною армією, але її оточило і блискавично розгромило українське військо. Та доля розпорядилася інакше. Хмельницький взяв у полон самого короля, проте, певно, не усвідомлюючи майбутніх наслідків свого "лицарського кроку", змилостивився над ним і відпустив його, після чого під Зборовом Ян Казимир, скориставшись зрадою Хмельницького кримським ханом, який, підкуплений поляками, перейшов на їхній бік, схилив гетьмана підписати невигідний для України Зборівський договір, що звів нанівець попередню перемогу.

Збаразька битва та Зборівський договір знаменували собою завершення першого блискучого періоду війни Хмельницького, після якого настали важкі випробування, що закінчилися врешті-решт втратою хисткої державності після підписання Переяславської угоди. Та попри це Українська держава часу гетьманування Хмельницького стала прикладом того, як у результаті прагнення до свободи та незалежності на боротьбу піднялися всі соціальні прошарки українського суспільства, ядром якого виступило козацтво. Основою цієї боротьби стали ідеологічні засади, любов до рідної землі, віра, мова, культура. Підґрунтям цієї ідеологічної скерованості був високий рівень освіти в тогочасній Україні, вірність народу традиціям часів Київської держави, висока духовність православ'я.

Своїми дипломатичними та військовими заходами український гетьман домігся майже повної міжнародної ізоляції Речі Посполитої, яка доти в мілітарному плані вважалася чи не наймогутнішою державою Європи.

4. Українсько-московський договір 1654 року: причини і наслідки

визвольний національний український держава

У середині XVII ст. Європа увійшла у нову епоху суспільного й політичного розвитку, що характеризувалася створенням національних держав та утвердженням буржуазних відносин. Україна не була винятком з загальноєвропейських процесів. В ній активно розгорталася визвольна боротьба, спрямована на розв'язання найголовніших завдань - створення незалежної Української держави й запровадження нових соціально-економічних відносин на основі дрібної козацької власності на землю.

У середині XVII ст. Україна, знекровлена і виснажена тривалою боротьбою з Польщею, оточена з усіх боків економічно та військово потужнішими ворогами, змушена була шукати союзників. Влітку 1653 p. Польща утворила антиукраїнську коаліцію з Валахією, Молдавією і Трансильванією. Союз України з татарами вичерпав себе. З впливових сусідів лишилася лише Московська держава. Б. Хмельницький зрозумів, що Україна опинилася у пастці: якби їй навіть вдалося дати відсіч Польщі, ситуацією негайно скористалася б Порта чи те ж саме Московське царство. Україна була б ними загарбана. В цій ситуації було вирішено спробувати домовитися з Москвою про спільні дії проти Польщі, а відтак й інших вороже налаштованих сусідів. Тому непростим і водночас кардинальним моментом у політиці Гетьмана України Богдана Хмельницького стала Переяславська рада 8 (18) січня 1654 року - було укладено угоду умови якої містилися в "Березневих Статтях" та трьох "Жалуваних грамотах" того ж року.. Ця подія принципово вплинула на всю дальшу історію Українського народу і Європи в цілому.

Укладаючи союз з Росією, Б. Хмельницький насамперед розраховував об'єднаними зусиллями нейтралізувати Польщу і в такий спосіб (через досягнення принципово нового "розкладу сил" в регіоні) отримати можливість подальшого військово-політичного та дипломатичного маневру і на цій основі зміцнити міжнародно-правовий статус Війська Запорізького. Московська держава зі свого боку була зацікавлена в поширенні впливу на захід, у виході до Чорного моря, створенні плацдарму для боротьби з Портою та Річчю Посполитою. Безпосередніми ж мотивами укладення Договору 1654 року для неї стали різке загострення відносин з Польщею та побоювання зближення Війська Запорізького з Портою. Враховувалася і перспектива зміцнення позицій Московської православної церкви, яку відкривав їй альянс з Україною.

У своїй промові на Переяславській раді (ретельно продуманій і адресованій "людності", "посполитим", а не дипломатам) Б. Хмельницький жодного разу не згадує про зв'язок Московського царства з Київською Руссю чи про етнічну спорідненість двох народів. Єдиний аргумент, висунутий гетьманом на користь союзу -- це віра. Натомість дипломатичне листування і тексти офіційних документів обох сторін рясніють згадками про "єдиний народ руський", "одну матір - Київську Русь", а також про те, що московський цар як "прямий нащадок Володимира Великого" повертає під свою руку загарбану Польщею "Малу Русь" "як древніх великих князів Руських спадщину". Ці пасажі виступають юридично-правовим обґрунтуванням, легітимацією міжнародного акту, коли один з контрагентів (Військо Запорізьке) формально все ще знаходиться в підданстві іншої держави (Корони Польської). На той час ідеї спільної Великої Русі і єдиного "руського народу" не мали для українського суспільства достатньої ідеологічної ваги й циркулювали переважно в колах вищої політичної та інтелектуальної еліти.

У березні 1654 року у Москві козацька делегація, очолювана генеральним суддею Самійлом Богдановичем Зарудним та переяславським полковником П.Тетерею передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на встановлення таких міждержавних відносин, за яких для України залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, який мав уже 17 статей (6 дуже важливих залишили на потім), Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Гетьмана і старшину обирала козацька Рада. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними. Чисельність козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб. Водночас окремі статті обмежували суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою і Стамбулом. Міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями та польським королем, насамперед міське самоврядування.

Очевидно, що і з московського, і з українського боку альянс був суто політичною акцією: пафосна тональність та піднесена фразеологія міждержавних актів й листування диктувалися дипломатичним етикетом і формальними вимогами міжнародного права. Маючи за спиною непростий кількарічний досвід офіційних дипломатичних зносин, чітко усвідомлюючи різницю в інтересах, Військо Запорізьке і Московське царство ставилися одне до одного прагматично й обережно. Згідно з домовленостями 1654 року Військо Запорізьке вступало "під високу руку" московського царя на засадах широкої автономії, повністю зберігаючи не тільки можливості внутрішнього самоуправління, але й основи свого суверенітету.

В Україні далеко не всюди одразу згодилися присягати московському цареві. Відомі факти збройних заворушень, які відбувалися в Києві, на Київщині, у Полтавському, Кропив'янському, Уманському та Брацлавському полках. Негативно сприйняла альянс частина козацької старшини та української шляхти. Вкрай негативно поставилося до "об'єднання" духовенство на чолі з ієрархами Української православної церкви, які, будучи підпорядкованими Константинопольському, а не Московському патріархові, передбачали майбутні ускладнення й баталії на церковній ниві. Понад тридцять років вони ще противилися "об'єднанню" з Москвою.

Безпосередніми наслідками Переяславської угоди для України стало утвердження Української Козацької держави як правової автономії і суб'єкта міжнародних відносин, її легітимація; відбувся розрив стосунків з польсько-литовською Річчю Посполитою. Створено передумови поглиблення процесів інституалізації державного устрою та системи влади в Україні. Незважаючи на свою суперечливість, зазначені процеси розвивалися до першої третини XVIII ст. у конструктивному руслі. Пізніше посилилися процеси колонізації Української Козацької держави, відбулася її повна ліквідація. Почався процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, втрати її автономності.

Переяславські події істотно вплинули на розвиток геополітичних процесів, розстановку сил на карті Європи. Істотно зміцнилися позиції Московської держави. Виникли передумови її перетворення на одну зі світових імперій, посилення російської експансії на Захід та Південь. Почався занепад Речі Посполитої. Водночас відбулося істотне послаблення політичної сили і ваги Оттоманської Порти та її васала - Кримського ханства, посилення впливу Священної Римської імперії. Започатковано політичний переустрій Балкан.

Висновки

Внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі.

Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648--1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу.

Список використаної літератури

1. Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. Вид-во 2010р.

2. В. В. Гудзь. Історія України. Підручник для студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: видавничий Дім “Слово”, 2003р.

3. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К.: МАУП, 2002р.

4. Історія України та її державності : навч. посібник / І. Є. Дещинський, І. О. Гаврилів, Р. Д. Зінкевич та ін. - Л. : Бескид Біт, 2005. - 368 с

Размещено на Allbest.ru