Причини української національно-визвольної війни середини XVII ст. очима сучасних польських істориків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причини української національно- визвольної війни середини XVII ст. Очима сучасних польських істориків

Анотація

У статті з 'ясовуються погляди сучасних польських істориків на причини української Національно-визвольної війни середини XVII ст. Розглянуто еволюцію підходів та їхнє місце в інтелектуальній традиції.

Ключові слова: Національно-визвольна війна, історіографія, Богдан Хмельницький, Україна, Річ Посполита

польський війна інтелектуальний козацький

З огляду на суттєвий вплив української Національно-визвольної війни середини XVII ст. на подальший розвиток східноєвропейського простору, її проблематика здавна належала в Польщі до найбільш досліджуваних ділянок української історії. Не стала винятком і сучасна польська історіографія, особливий період розвитку якої почався з кінця 1980-х рр., коли відбулися радикальні політичні зміни у Східній Європі, що потягнули за собою також трансформацію гуманітарної сфери, зокрема й історіописання. У цьому сенсі важливо прослідкувати еволюцію підходів сучасних польських істориків до тлумачення передумов доленосного соціального вибуху в Україні, адже від цього залежить опція сприйняття самої війни, її наслідків та опосередкувань.

Вже давно відійшли в минуле знищувальні інвективи на адресу повстанців, як-то «злочинці», «свавільники», «різуни» тощо. Ближче до середини ХХ ст. у польській історіографії такі погляди були остаточно витіснені на задвірки. Натомість на передній план вийшов пошук раціональних пояснень, чому, після так званого «золотого спокою» в Україні, стався соціальний вибух, доти небаченої сили. Зрозуміло, що на такому тлі пошуки польських дослідників у часи, коли вже, з одного боку, припинився політичний тиск на науку, а з іншого - пішов процес адаптування надбань західної історіографії, набув ознак плюралізму та посприяв кращому проникненню в предмет дослідження.

Насамперед варто підкреслити прагнення розглядати переплетення різних факторів. Підштовхував до цього як спадок попередніх десятиліть, коли понадміру опуклювалася роль селянських мас, так і появановітніх праць з історії свідомості українців. Ці праці вже не можна було обійти. Вихід у світ 1985 р. монографії Т. Хинчевської-Геннель [1], в якій на широкому тлі було продемонстроване існування у середовищі української шляхти цілком окремої тотожності як «народу руського та проникнення в козацтво не тільки релігійних, а й національних ідей», змусило по-новому подивитися на комплекс мотивів, які рухали повстанцями та частиною шляхти, яка їх підтримала. Дискусія, спровокована в Польщі цією книгою, тільки збільшила увагу до національно-релігійного підтексту подій середини XVII ст., а також до визначення їх типології в колі подібних явищ, на які була так багата ранньомодерна Європа.

Не менший вплив мало і поглиблення досліджень - у Польщі та за її межами - з історії релігійної ситуації в Речі Посполитій кінця XVI - середини XVII ст. і комплексу питань, пов'язаних з релігійністю козаків та уявлень українських еліт щодо самобутності українського світу, його історії, особливостей втілення до Корони тощо [2; 4]. В підсумку, маємо справу з набагато пліднішими спостереженнями, позначеними спробами проникнути в глибинну сутність протиріч, які призвели до початку війни, а не обговоренням лише тактичних помилок Варшави.

Як могли поєднуватися старі підходи з новітніми уявленнями, добре видно на прикладі концепції відомого історика А. Сєрчика. З одного боку, дослідник схильний гіперболізувати роль селянських мас, хоча й не стверджує це прямо. Саме вони, болісно реагуючи на можливе чи реальне підвищення повинностей, робили ситуацію вибухонебезпечною, підсилюючи незадоволення козаків порядками, заведеними Ординацією 1638 р. Водночас іншими причинами, на думку А. Сєрчика, була полонізація шляхти та формування в козацьких краях маєтків магнатерії [5, 44-45]. При цьому вчений, без додаткових пояснень, враз долучає й світоглядні чинники, які потребують спеціального роз'яснення: прагнення козаків до «розірвання залежності від Речі Посполитої, абсолютного чи виняткового панування в Україні, а також до самочинної підтримки стосунків з іншими державами» [5, 45].

Натомість решта дослідників не вбачають у селянах самодостатнього підпалювача війни й шукають причини вибуху в становищі козацтва. Однак у цей традиційний підхід внесено суттєві новації, які подають козацькі мотиви в набагато складнішому обрамленні, ніж вважалося досі. У першу чергу, під впливом новітніх досліджень релігійної ситуації в Україні та самосвідомості козацького стану, інакшою виглядає роль релігійного чинника. Як підсумував М. Дроз- довський у студіюванні релігійності козацтва, «заан- гажування козаків до оборони православної віри було одним із підставових елементів творення їхньої станової свідомості і передусім “національної тотожності”». Тому в козацьких повстаннях першої половини XVII ст. релігійні мотиви відігравали важливу роль, а релігійні вимоги часів Б. Хмельницького «були, без сумніву, наслідком перемін, які відбулися в козацькій релігійній свідомості, почавши від другого десятиліття XVII ст.» [2, 237,241]. Більше того Я. Дроздовський і Т. Хинчевська-Геннель у спільній статті погодилися з давньою, ще від М. Грушевського концептуальною тезою української історіографії, що козацтво перетворилося «в оборонців етнічної окремішності русинів» [6, 197], а це надавало тлумаченню війни зовсім іншої проекції, ніж досі було в польській історіографії.

У цьому ж руслі трактували інтелектуальні зміни в козацькому середовищі Я. Качмарчик [7, 9-14] та Г. Литвин. Останній особливо акцентує увагу на тому, що так званий «золотий спокій» насправді таким не був, а виконав роль вступу до бурхливих подій середини XVII ст. [8, 94]. Ретельно досліджуючи магнатську колонізацію Київського та Брацлавського воєводств, історик напрочуд рельєфно увиразнив давню тезу щодо потужного впливу появи магнатського землеволодіння на формування повстанських настроїв у регіоні. На підставі аналізу процесу формування земельних комплексів Конецпольських, Замойських, Вишневецьких, дослідник дійшов висновку, що це призвело до різкого загострення соціальних відносин на Київщині та Брацлавщині, з додаванням етнорелігійного присмаку, оскільки магнатами були або етнічні поляки, або споль- щені українці, яких сприймали вже як поляків. Найбільше постраждали козаки, які під кінець 1640-х рр. відчули, що коли так далі піде, території, що прилягали до Степового Кордону, будуть загосподарені і козацтво втратить взагалі можливості для існування у своєму звичному вигляді. Ефект від такої концентрації земель збільшився завдяки тому, що С. Конецпольський став переяславським (1636) та гадяцьким (1636) старостою, а його син Олександр - корсунським (1643). Відтак, козаки, притиснуті ще й Ординацією 1638 р., були у відчайдушному становищі [9]. Водночас «контрпродуктивна політика до запорожців» наклалася на гіркоту від сподівання козаків поправити своє становище, шляхом участі, у планованому королем Владиславом IV, поході на турок 1646 р. (похід не відбувся) [8]. На думку Г. Литвина, війна зайнялася тому, що козаки не бачили перспектив досягти свого спеціального статусу в Речі Посполитій, якомога ширшого реєстру та ліквідації Ординації 1638 р. [8, 93].

Крім того, значною заслугою Г. Литвина є створення вагомих підстав для кращого розуміння мотивів, які спонукали дрібну шляхту Київщини та Брацлав- щини підтримати козаків 1648 р. і в подальшому. Підрахунки дослідника засвідчують, що на Київщині в 1640 р. дрібна шляхта (63 % усього стану) володіла лише 6 % підданих, на Брацлавщині 1629 р. ситуація була ще гіршою - 51,6 % дрібних шляхтичів жили з 1,9 % димів [10, 37,49]. До того ж дрібна шляхта неухильно втрачала свій голос у межах шляхетської демократії, а її представництво серед послів на сеймі стрімко падало (на Київщині з 15,4 % у 1611-1632 рр. - до 11,2 % у 1632-1648 рр.) [11, 50].

Не оминув дослідник і впливу релігійного та національного чинників, які підвели спільний знаменник. У підсумку, за Г Литвином, «великий вибух наступив, однак, допіру, внаслідок того, що корпоративний козацький рух становив іскру на порох народного повстання, а підносячи гасла релігійної війни, набув характеру національної війни» [8, 94]. Загалом учений най- ретельніше підійшов до пояснення причин української Національно-визвольної війни, суттєво розширивши коло чинників, які слід взяти до уваги. Говорячи ж про «національну війну», він доволі близько підійшов до позицій новітньої української історіографії.

Останнім часом більшість польських істориків воліють бачити широке коло економічних, суспільних, релігійних причин, велика увага звертається і на невдалу політику Варшави щодо козаків, на крах перспективи війни з Туреччиною 1646 р., особисті образи Б. Хмельницького [12, 4-5; 13, 36-41; 14, 20-24; 15, 89; 16, 812; 17, 10-11; 18, 24-25; 19, 5-8; 20, 7-9]. При цьому Т. Хинчевська-Геннель і М. Дроздовський додають і «національні» [7, 212]. Варто також зауважити, що С. Охманн-Станішевська ретельно розглянула і проблему пояснення причин української Національно- визвольної війни сучасниками-шляхтичами [21, 93].

Підсумовуючи, не можна не зауважити, що сучасна польська історіографія суттєво розширила обрії стосовно дослідження зауваженої проблеми. Напрацю- вання деяких польських дослідників значно збагатили уявлення про передумови війни та мотиви, які рухали козаками й шляхтою. Відбувається взаємозближення позицій українських і польських істориків, шляхом поступового проникнення в польську історіографію ідей, пов'язаних з визнанням національно-визвольного виміру передумов війни, яка істотно змінила геопо- літичне тло Східної Європи.

Література

1. Chynczewska-Hennel T. Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej i kozaczyzny od schylku XVI do polowy XVII w.

— Warzsawa, 1985.

2. Drozdowski M. Religia i Kozaczyzna zaporoska w Rzeczy- pospolitej wpierwszejpolowie XVII wieku. -- Warszawa, 2008.

3. Kempa T. Wobec kontreformacji. Protestanci iprawoslawni w obronie swobod wyznaniowych w Rzeczypospolitej w koncu XVI i wpierwszej polowie XVII wieku. -- Torun, 2007.

4. Mironowicz A. Kosciol prawoslawny w dziejach dawnej Rzeczypospolitej. -- Bialystok, 2001.

5. Serczyk W. Na plonqcej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648-- 1651. -- Krakow, 2009.

6. DrozdowskiM., Chynczewska-HennelT. Kozaczyzna wRzeczypospolitej XVI-XVII w. Jeszcze jeden stan spoloczenstwa staropolskiego // Spoleczenstwo staropolskie. Seria nowa.

— T. 1 /Pod. red. A. Karpinskiego i inn. -- Warszawa, 2008.

7. Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki. -- Wroclaw, 1998.

8. Litwin H. Od unii lubelskiej do III rozbioru Rzeczypospolitej. Rzeczpospolita a Ukraina. Szkice wydarzen politycz- nych //Mi^dzy sobq. Szkice historyczne polsko-ukrainskie.

— Lublin, 2000.

9. Litwin H. Posadami wielkich miast Ukraine ozdobil. Rozwoj pogranicznych majqtkцw hetmana koronnego Stanislawa Koniecpolskiego // Od Kijowa do Rzymu. Z dziejцw stosun- kцw Rzeczyposplitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrain$. -- Bialystok, 2012.

10. Litwin H. Naplyw szlachty polskiej na Ukraine 1569--1648.

— Warszawa, 2000.

11. Litwin H. Rцwni do rцwnych. Kijowska reprezentacja sejmowa 1569--1648. -- Warszawa, 2010.

12. Biernacki W. Zцlte Wody -- Korsun, 1648. -- Warszawa, 2004.

13. Borowiak A. Kozaczyzna wprzededniupowstania Bohdana Chmielnickiego // Epoka «Ogniem i mieczem» we wspцl- czesnych badaniach historycznych /Pod red. M. Nagielskie- go. -- Warszawa, 2000.

14. Franc M. Ideapanstwa kozackiego na ziemiach ukrainnych w XVI--XVII wieku. -- Torun, 2005.

15. Krzastek T., Majewski W., Nagielski M., Storozenko I. Zцlte Wody --1648. -- Warszwa, 1999.

16. Nagielski M. Kozaczyzna czasцw Wladyslawa IV (1632-- 1648) //Przeglqd Wschodni. -- 1991. -- T. 1.

17. Romanski R. Kozaczyzna. -- Warszwa, 1999.

18. Romanski R. Wojny kozackie. -- Warszawa, 2005.

19. Wцjcik Z. Historia powszechna. WiekXVI--XX. -- Warszawa, 2001.

20. Wцjcik Z. Jan Kazimierz Waza. -- Wroclaw; Warszawa; Krakцw, 1997.

21. Ochmann-Staniszewska S. Powstanie Chmielnickiego w swietle polskiej publicystyki okresu panowania Jana Kazimierza Wazy //Epoka «Ogniem i mieczem»...

Размещено на Allbest.ru