Золота доба Римської імперії

49

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський науково-навчальний інститут

Одеського національного університету

ім. І.І. Мечникова

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«ЗОЛОТА ДОБА» РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. ПРИНЦИПАТ

АНТОНІНА ПІЯ.

Студентка історичного факультету

Групи і-117

Москович Анна Олександрівна

Перевірив:

Викладач

Горбенко Кирил Володимирович

Миколаїв - 2008

ЗМІСТ

Вступ

1. Антонін Пій

Біографія Антоніна Пія

2. «Золота Доба» Римської імперії

Рим стає імперією

Виникнення християнства

Римляни в повсякденному житті

3. Римська імперія у час «Золотої доби».

Рим - столиця імперії

Кращій римський імператор «Золотої доби».

Римська імперія при Адріані та Антоніні Пії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

Римський імператор - виходець зі знатного сенаторського роду; спадкоємець Адриана, якого він зарахував до богів, за що й одержав від сенату епітет Пий (Благочестивий). Час його правління відрізнялося миролюбством і економічною стабільністю. Він просунув границі Римської імперії в Німеччині й Греції, звів знаменитий тридцатичотирьохмильний оборонний вал у Шотландії, названий його ім'ям. З 146 його співправителем став Марк Аврелій, якого він спочатку всиновив і потім женив на своїй дочці, тим самим була заснована династія Антонинів.

На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима. [2]

За розпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків. "Керівниками молоді" були призначені онуки Августа, у яких він бачив своїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли.

Час Августа називають "століттям золотої латині", тому що тоді творили великі римські поети й письменники. Він прекрасно усвідомлював, яке вплив на людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Він захищав письменникам і поетам.

Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Їсида, мати дитини Гора. Дороги, як кровоносні посудини, зв'язували серце імперії - Рим- з її самими віддаленими куточками. Не випадково майже на кожній приєднаній території виникав свій "маленький Рим" - місто, що у зменшувальній формі приймало ім'я великого батька Рима або наслідував його вигляду. Кожне місто в імперії вважав за необхідне мати свій форум, амфітеатр, школу, бути схожим на освічений Рим. [2]

1. Антонін Пій.

Біографія Антоніна Пія.

Рід Тита Аврелія Фульвия Бойония Антонина Пия з боку батька походив із Трансальпійської Галлії, саме з міста Немауза. Його дідом був Тит Аврелий Фульвий, що пройшовши по всіх щаблях почесних посад, був два рази консулом і, нарешті, префектом Рима. Його батько Аврелий Фульвий, що теж був консулом, відрізнявся суворістю й непідкупністю. Його бабкою з боку матері була Бойония Процилла, а матір'ю Аррия Фадилла. Дідом з боку матері був Аррий Антонин, два рази колишнім консулом, людина бездоганний, котрий жалував Нерву, коли останньому довелося стати імператором. Його єдиноутробною сестрою була Юлія Фадилла; його вітчимом - консуляр Юлій Луп, а тестем Анний Вір. Одружений він був на Анни Фаустині. У нього було двоє синів і дві дочки; зятем, чоловіком старшої дочки, був Ламия Сильван, а молодший - Марко Антонин. Сам Антонин Пій народився в ланувийськом маєтку, за дванадцять днів до жовтневих календ, у консульстві Домициана (дванадцяте) і Корнелія Долабелли. Він був вихований у Лорії, по Аврелієвій дорозі, де згодом він вибудував собі палац, залишки якого збереглися ще й донині. Своє дитинство він провів спочатку з дідом з батьківської сторони, а потім - з дідом з материнської сторони. Він з такою побожною любов'ю ставився до всіх своїх родичів, що навіть його двоюрідні брати, його вітчим і багато хто його близькі залишили йому за заповітом спадщини, і він став багатий. [3]

Він виділявся своєю зовнішністю, славився своїми добрими вдачами, відрізнявся шляхетним милосердям, мав спокійне вираження особи, мав незвичайні дарування, блискучим красномовством, превосхідно знав літературу, був тверезий, прилежно займався обробленням полів, був м'яким, щедрим, не зазіхав на чуже, - при всім цьому в нього було велике почуття міри й відсутність усякого марнославства. Нарешті, він у всіх відносинах був гідний похвали, і його цілком заслужено порівнюють - на підставі судження гарних людей - з Нумой Помпилиєм. Він одержав від сенату прозвання "Пій" або за те, що на очах сенату простягнув руку, щоб підтримати свого тестя, пригнобленого віком що, не може бути доказом великого благочестя, так скоріше був би нечестивим той, хто цього не зробив би, чим виявив благочестя той, хто цим виконав свій борг; або за те, що зберіг життя тим, кого під час своєї хвороби велів стратити Адріан; або за те, що після смерті Адріана він - всупереч загальному настрою - ухвалив зробити йому нескінченні й безмірні почесті; або за те, що коли Адріан хотів накласти на себе руки, він не допустив цього, установивши незвичайно ретельне спостереження за ним; або, нарешті, за те, що він був від природи дійсно дуже милосердним і під час свого правління не зробив жодного жорстокого вчинку. Він брав третину відсотка на місяць, тобто найменший відсоток, так що дуже багатьом надавав допомогу своїм власним майном. У посаді квестора він виявив щедрість, пишно справив своє преторство; консулом він був разом з Катилиєм Північчю. Під час перебування приватною людиною він жив здебільшого поза містом, але всюди користувався популярністю. У число чотирьох консулярів, яким було доручене керування Італією, Адріан включив і його й поставив на чолі тої частини країни, де в нього були великі володіння: так Адріан подбав одночасно й про надання почесті такому чоловікові, і про його спокій.

Коли він управляв Італією, йому було дане знамення його імператорської влади, що очікувала. Коли він піднявся на трибуну, то серед інших вигуків було сказано: "Август, так зберігають тебе боги!". У своє проконсульство в Азії він поводився так, що був єдиним, що превзошли свого діда. Під час свого проконсульства він одержав наступну ознаку його імператорської влади, що очікувала: жриця в Траллах, що за звичаєм привітала проконсулів, називаючи цю їхню посаду, звертаючись до нього, сказала не: "Будь здоровий, проконсул", а: "Будь здоровий, імператор".[4] Також і в Кизике вінок із зображення бога був перенесений на його статую. Й після його консульства мармуровий бик, поставлений у саду, завис рогами на галузях, що піднялися, дерева. Потім блискавка в ясний день ударила в його будинок, не заподіявши шкоди. В Етрурії посудини, зариті в землю, були знайдені на поверхні землі. У всій Етрурії рої бджіл покрили його статуї. У сновидіннях він часто одержував вказівки поставити серед своїх пенатів зображення Адріана. Коли він відправлявся для виконання посади проконсула, він втратив свою старшу дочку. Про його дружину було багато розмов через її занадто вільний і легковажний способи життя, але він поклав їм кінець, хоча й страждав у глибині душі. Після свого проконсульства він часто висловлювався в Римі на нарадах в Адріана із приводу всього того, про що Адріан просив ради, і його судження були завжди дуже м'якими.

От як, говорять, відбулося його всиновлення: після смерті Элия Віра, якого всиновив Адріан і якого він нарік Цезарем, було призначене
засідання сенату. Туди прийшов і Аррий Антонин, допомагаючи йти своєму
тестеві, і за це, говорять, він був усиновлений Адріаном. Але це зовсім не
могло й не повинне було бути єдиною причиною всиновлення, тому що
Антонин добре виконував свої обов'язки стосовно держави й під час свого проконсульства був бездоганний і серйозний. Коли Адріан офіційно заявив про свій намір усиновити його, Антонину був даний строк подумати, чи згодний він стати сином Адріана. [2] Умови для цього всиновлення були поставлені наступні: подібно тому, як Адріан усиновляє Антонина, останній повинен усиновити Марка Антонина, сина брата своєї дружини, і сина всиновленого Адріаном Элия Віра - Луция Віра, що згодом був названий Вером Антониному. Антонин був усиновлений за чотири дні до березневих календ, вимовив у сенаті вдячну мову Адріанові за таке добре до себе відношення і був оголошений співтоваришем імператора в проконсульській владі й трибунских повноваженнях. Першим його висловленням у новому положенні, говорять, була наступне: коли дружина стала дорікати його в тім, що він по якімсь приводі виявив мало щедрості стосовно своїм, він сказав їй: "Дурна, після того як нас призвали до керування імперією, ми втратили й те, що ми мали раніше". Він зробив роздачу воїнам і народу із власних засобів і видав те, що обіцяв його батько. Він вніс великі суми для закінчення робіт, початих Адріаном, а вінцеве золото, призначене як податок із приводу йоговсиновлення, він скасував цілком для італійців і наполовину для провінціалів.

Батькові, поки той був живий, він корився з найбільшим благоговінням. Коли ж Адріан умер у Байях, його останки він благочестиво й з пошаною перевіз у Рим і помістив у садах Домиції. Незважаючи на загальне
невдоволення, він прилічив його до богів. Він дозволив сенату назвати його дружину Фаустину Августою. Сам він прийняв прозвання Пія. Він охоче погодився із пропозицією сенату поставити статуї його батькові, матері, дідам і братам, що вже вмерли. Він не відмовився від циркових ігор, призначених на честь дня його народження, але відхилив всі інші почесті. Він присвятив чудовий щит Адріанові й призначив для нього жерців. Ставши імператором, він не перемінив нікого з тих, кого висунув Адріан, і цього правила він так твердо тримався, що затримував у провінціях по семи й по дев'яти років гарних намісників. Руками своїх легатів, він вів дуже багато воєн. Легат Лоллий Урбик переміг британців і, відтіснивши варварів, провів новим, покритим дерном земляний вал. Він змусив маврів просити миру. Діючи через своїх намісників і легатів, він розбив германців і багато інших племен, а також підняли повстання іудеїв. В Ахайє і Єгипті він також придушив повстання. Він не раз приборкував аланів, коли вони починали рухатися.

Він наказав своїм прокураторам проявляти помірність при зборі податей, а з тих, хто перевищував міру, він вимагав звіту в їхніх діях і ніколи не радувався вигоді, якщо вона була пов'язана з утисками провінціалів. Він охоче вислухував людей, які жалувалися на його прокураторів. Для тих, кого засудив Адріан, він попросив у сенату прощення, говорячи, що сам Адріан зробив би це. Висоту імператорської влади він з'єднав з найбільшою люб'язністю, що ще більше підсилило її до невдоволення придворних слуг, які при государі, що робив усе без посередників, не могли вже залякувати людей і продавати те, що не було таємницею. Будучи імператором, він робив сенату така повага, яке він хотів би бачити стосовно себе з боку іншого імператора під час перебування свою приватною людиною. Піднесене йому сенатом ім'я батька батьківщини, прийняття якого він спочатку відклав, він потім прийняв, виразивши при цьому глибоку вдячність. На третьому році свого правління він втратив свою дружину Фаустину. Сенат обожив її, призначивши в її честь циркові ігри, храм і фламинок8, золоті й срібні статуї, причому він навіть сам дозволив виставляти її зображення під час всіх циркових подань. Коли була поставлена призначена йому сенатом золота
статуя, він погодився прийняти неї. На прохання сенату, він призначив
консулом квестора Марка Антонина. Аннія Віра, що потім був названий
Антониному, він раніше строку намітив у квестори. Ні щодо провінцій, ні із приводу яких-небудь інших справ він не виносив ніяких рішень, не поговоривши попередньо зі своїми друзями, і формулював свої рішення, сообразуясь із їхніми думками. Друзі бачили його в одязі приватної людини, серед занять своїми домашніми справами. [2]

Він управляв підлеглими йому народами з великою дбайливістю, опікуючи всіх і всі, немов це була його власність. Під час його правління всі провінції процвітали. Ябедники зникли. Конфіскація майна відбувалася рідше, ніж абиколи, так що тільки одна людина, обвинувачений у прагненні до тиранії, був оголошений поза законом: це був Атилій Тиціан, причому так покарав його сенат. Імператор заборонив робити розшук щодо його співучасників, а його синові він завжди надавав допомогу у всім. Вигин і Присциан, обвинувачений у прагненні до тиранії, але добровільною смертю. Робити подальше розслідування із приводу цієї змови імператор заборонив. Спосіб життя Антонина Пія був багатим, але не викликав дорікань, ощадливим, але без скнарості. Стіл його обслуговували його власні раби, власні птахолови, рибалки й мисливці. Лазню, який він колись користувався сам, він надав у безкоштовне користування народу й взагалі не вніс ніякої зміни в побут свого приватного життя. Багатьох він позбавив змісти, саме тих, хто, як він бачив, одержують, нічого не роблячи: він говорив, що саме неварте, саме обурливе - це якщо хто-небудь об'їдає державу, сам не
приносячись йому ніякої користі своєю працею. Внаслідок цього він зменшив зміст ліричному поетові Месомеду. Звітність всіх провінцій і звітність по податках він знав з великою точністю. Своє власне майно він закріпив за дочкою, але доходи з його подарував державі. Зайві предмети розкоші з імператорського палацу й маєтку він продав і жив у своїх власних садибах поперемінно. Він не вживав ніяких поїздок; відправився він тільки у свої землі й у Кампанію, говорячи, що для провінціалів зміст супутників
государя, навіть дуже ощадливого, є тяжким. Незважаючи на те, що він залишався в Римі - з тією метою, щоб, перебуваючи в центрі, можливо скоріше одержувати отовсюди звістки, - він все-таки мав величезний авторитет у всіх народів.

Він зробив роздачу народу, збільшив розмір грошового подарунка воїнам. Він заснував на честь фаустини "Фаустининських дівчинок", що одержували
зміст від держави. Є наступні його спорудження: у Римі - храм Адріана, присвячений пам'яті батька; Грекостадій, відновлений після пожежі; ремонтований амфітеатр, гробниця Адріана, храм Агриппы, міст на палях; відновлення Фароса, гавань у Кайеті, відновлення Террацинської гавані, банячи в Остиї, водопровід в Анциї, храми в Ланувии. Багатьом містам він надав грошову допомогу для того, щоб вони або вибудували нові спорудження, або відновили старі. Так само він надавав підтримку посадовим особам і сенаторам у Римі, щоб вони могли виконувати свої обов'язки. Спадщини від тих, у кого були діти, він відкидав. Він перший ухвалив, щоб відмова за заповітом, пов'язаний з покаранням, був недійсним. Жодного гарного суддю він не перемінив при його житті, за винятком префекта Рима Орфита, і те на його прохання. Так, у його правлінні Гавій Максим, людина дуже суворий, був префектом преторія протягом двадцяти років. Спадкоємцем його був Таций Максим. Після смерті останнього імператор призначив на його місце двох префектів - Фабія Репентина й Корнелія Вікторина. Але Репентин був затаврований народною поголоскою за те, що він досяг посади префекта за допомогою наложниці государя. У його правлінні жоден сенатор не був страчений і навіть батьковбивця, що зізнався, був відправлений на пустельний острів, тому що - відповідно до законів природи - йому не можна вже було жити. Недолік у провині, маслі й борошні він припинив тим, що зі збитком для власної скарбниці купував і даром роздавав все це народу. [2]

У його часи відбулися наступні нещастя: голод, обвал цирку, землетрус, руйнування міста на Родосі й в Азії; всі ці міста він відновив дивним образом. У Римі відбулася пожежа, що поглинув триста сорок дохідних будинків і особняків. Горіли й місто Нарбона, і місто Антіохія, і карфагенський форум. Була також і повінь від розливу Тибру. Була в Аравії й чума. У Мезії на вершинах дерев виріс ячмінь. В Аравії четверо левів, немов ручні, добровільно дали себе піймати. Цар Фарасман прибув до Антонина в Рим і виявив до нього більше поваги, чим до Адріана. Лазам він дав царем Пакора.

Одним тільки своїм листом він удержав парфянського пануючи від нападу на вірменів. Діючи тільки своїм авторитетом, він змусив царя Абгара вийти від східних областей імперії. Він припинив суперечки між царями. Парфянскому паную, що требували повернення царського трону, захопленого Траяном, він рішуче відмовив. Розібравши спірну справу між Реметалком і Евпатором, він відіслав першого в Боспор на царство. Ольвийцям він послав на допомогу війська в Понт проти тавроскифів і, перемігши останніх, змусив їх дати заручників ольвийцям.

Сенат ухвалив назвати місяці вересень і жовтень антониному й фаустином, але Антонин відкинув це. Весілля своєї дочки Фаустини, коли він видавав її за Марка Антонина, він справив з особливим блиском, - навіть видав грошовий подарунок воїнам. Віра Антонина після його квесторства він призначив консулом. Викликавши з Халкиди Аполлонія, він запросив його в будинок Тиберия, у якому він сам жив, щоб доручити йому навчання Марка Антонина. [3]

Серед багатьох інших доказів його щиросердечної теплоти приводять ще й таке: коли Марко оплакував смерть свого вихователя й придворних слуг умовляли його не виявляти відкрито своїх почуттів, імператор сказав: "Дозвольте йому бути людиною; адже ні філософія, ні імператорська влада не позбавляють людину здатності почувати". Своїх префектів він зробив багатими людьми й обдарив знаками консульського достоїнства. Дітям тих, кого він засудив за вимагання, він повертав батьківське майно, але з тією умовою, що вони повернуть провінціалам те, що відняли в останніх їхні батьки. Він був дуже схильний робити милості. Минулого дані видовища, під час яких він показав слонів, гієн, тигрів, носорогів, а також крокодилів і гіпопотамів, - словом, усяких тварин із усього кола земель разом з тиграми. Він випустив навіть сто левів одночасно.

До своїх друзів він, ставши імператором, ставився так само, як і під час перебування приватною людиною, тому що й вони разом з його вільноотпущенниками не торгували порожніми обіцянками на його рахунок, тим більше, що стосовно своїм вільноотпущенникам він проявляв дуже велику строгість. Він любив мистецтво акторів. Він особливо насолоджувався рибним ловом і полюванням, прогулянками й бесідою із друзями. Свято збору винограду він справляв із друзями як приватна людина. Риторам і філософам він призначив у всіх провінціях і почесті, і зміст. Багато хто говорили, що ті мови, які відомі під його ім'ям, не належать йому, але Марій Максим говорить, що це дійсно були його власні мови. На свої парадні й домашні бенкети він завжди запрошував своїх друзів і жодного жертвопринесення не робив через заступника, якщо тільки не бував хворий. Коли він просив для себе або для своїх синів яких-небудь почесних посад, то надходив у всім як звичайна приватна людина. Й сам він нерідко відвідував бенкети своїх друзів. Серед інших явних доказів його доброти розповідають наступний випадок. Оглядаючи будинок Гомулла й дивуючись порфіровим колонам, він запитав, звідки той їх добув. Гомулл відповів йому: "Коли приходиш у чужий будинок, будь ньому й глухий", - і цю витівку імператор терпляче зніс. Багато жартів цього Гомулла він терпляче вислухував.

Він установив багато чого в області права й користувався вказівками законоведів: Виндія Віра, Сальвія Валента, Волузія Меціана, Ульція Марцелла й Діаболена. Що відбувалися в різних місцях заколоти він припиняв, діючи не жорстокими мірами, а лагідністю й авторитетом. Він заборонив ховати мертвих у межах міста. Він установив розмір витрат на гладіаторські бої. З найбільшою старанністю він підтримував казенну пошту. Про усім, що він зробив, він звітував сенату за допомогою едиктів. Він умер на сімдесятому році життя, але засмучувалися про нього так, начебто він загинув юнаків. Розповідають, що його смерть була така. За обідом він з деякою жадібністю поїв альпійського сиру, уночі в нього була блювота, а наступного дня його трясла лихоманка. На третій день, бачачи, що його стан погіршується, він у присутності префектів доручила державу й свою дочку Марку Антонину й велів перенести до останнього золоту статую Фортуни, що звичайно стояла в спальні імператора. Потім він дав трибуну пароль "самовладання" і потім, повернувшись, немов у сні, випустив дух у Лорії. Марячи під час лихоманки, він говорив тільки про державні справи й про тих царів, на яких він гнівався. Своє власне майно він залишив своєї дочки, але всім своїм близьким призначив за заповітом чималу спадщину. [2]

Високий ріст надавав йому показність. Але тому що він був довгий і старим, то стан його зігнувся, і він, щоб ходити прямо, прив'язував собі на груди липові дощечки. Будучи старим, він, перш ніж приймати приходящих з ранковими вітаннями, їв для підтримки сил хліб всухом'ятку. Голос його був хрипким, але голосним і приємним. Сенат проголосив його божественним, причому всі виражали свою згоду, усі вихваляли його благочестя, милосердя, природні дарування, бездоганність. Йому були призначені всі почесті, які раніше привласнювалися кращим государям. [3]

2.  «Золота Доба» Римської імперії.

Рим стає імперією.

Третя громадянська війна. Після загибелі Цезаря в Римі знову почалася жорстока боротьба за владу. В Італії спалахнула громадянська війна між прихильниками Цезаря й захисниками республіки. В 43 році до н.е. був заснований другий тріумвірат, до складу якого ввійшли консул Марко Антоній, усиновлений Цезарем племінник Гай Юлій Цезар Октавіан і проконсул Марко Лепид. [1]

Розгромивши прихильників республіки, Антоній і Октавіан відсторонили Лепида від влади. Якийсь час вони правили вдвох: Октавіан управляв Римом і Італією, Антоній відправився в Єгипет, де женився на єгипетській цариці Клеопатрі, однієї із чудових жінок Древнього миру,

У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Легенда оповідає, що Клеопатра, довідавшись про те, що переможець Октавіан хоче провести її у своєму тріумфі, наказала принести отрутну змію в кошику із фруктами. Від укусу цієї змії вона й загинула. Антоній теж покінчив життя самогубством.

Єгипет був перетворений у римську провінцію. Октавіан повернувся в Рим і був зустрінутий як великий герой і повновладний хазяїн Рима.

На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима.

Октавіан прагнув стати захисником республіки. Він не скасував колишніх республіканських магістратур, але всі вищі з них з'єднав у своїх руках. Октавіан також здійснював нагляд за діяльністю всіх республіканських установ і виконанням законів.

Себе Октавіан називав принцепсом. Так за традицією йменували першого в списку сенату. Сенат же дарував йому титул Август (по-латинському - священний, звеличений). Цей титул носили всі наступні римські імператори. Найяснішими особами називали монархів і членів їхніх родин і в наступні епохи. Октавіан також носив титул Цезаря.

Октавіан Август був головнокомандуючим всіх військових сил держави. Він створив також особливу палацову гвардію - преторіанські когорти, які повинні були охороняти особу Августа. Як головнокомандуючий, Август одержав довічний титул імператора, що раніше в Римі давався воєначальникам лише на короткий строк і припускав одержання ними тріумфу. Так було встановлене єдиновладдя Августа. [4]

Із часу Августа імператорами стали називатися всі правителі Римської держави. Територія, на яку поширювалася влада Рима, одержала найменування Римська імперія.

Число римських громадян досягло 4 мільйонів. У всіх землях, що підкорялися Риму, стали поклонятися генієві ( божеству-заступникові) Серпня, споруджували храми на честь Августа.

Октавіан Август прагнув довести границі імперії до природних рубежів: на заході - до Атлантичного океану, на сході - до Кавказу. При Августі вся Іспанія остаточно стала належати Риму. Влада римлян поширилася на схід Альп. Їхні легіони досягли Дунаю й Дністра, де при Августі були утворені нові провінції. Завершилося почате Юлієм Цезарем скорення галльських племен. Однак племена, що жили до північного сходу від галлів, зробили римлянам жорстокий опір.

Римський історик повідомляє, що ці племена вони назвали германцями. На чолі кожного німецького плем'я стояв вождь. Германці вели простий спосіб життя, займалися скотарством і ще не цілком освоїли землеробство. Германці були мужніми воїнами. У боях брали участь всі боєздатні чоловіки. Ударною силою були військові дружини вождів. Серпень припускав, що його війська міцно закріпилися в області, що лежить між ріками Рейном і Ельбою. Тут була утворена провінція Німеччина. Однак в 9 році в провінції спалахнуло повстання. Керував їм молодий німецький вождь Арменій. Раніше він перебував на римській службі й навіть одержав сан вершника. Арменій добре знав порядок ведення війни римськими легіонами. Германці заманили три римських легіони в густий Тевтобургський ліс. Тут римляни не могли розгорнути свій лад, і їхні воїни розгубилися. Арменій легко розбив їх, знищивши всі три легіони. То була перша поразка римлян від германців.

Серпень вів скромний спосіб життя. Він не носив пишних одягів, віддавав перевагу скромним житлам і простій їжі. Серпень увів суворі закони, що засуджували розкіш і неварте поводження. Випливаючи їм, він заслав на далекий острів навіть свою єдину дочку, тому що її спосіб життя не відповідав тому, що було потрібно від шановної римської матрони.

Серпень піклувався про виховання молоді. Наприклад, у Римі в одному з портиків була поставлена складена з різних каменів карта імперії й земель, її що оточували. За словами римського письменника, вона служила тому, щоб представити положення всіх країн, навчати молодь і дати їй можливість оглянути поглядом блискучі завоювання римських полководців і правителів Рима.

За розпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків. "Керівниками молоді" були призначені онуки Августа, у яких він бачив своїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли. [4]

Час Августа називають "століттям золотої латині", тому що тоді творили великі римські поети й письменники. Серпень прекрасно усвідомлював, яке вплив на людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Він захищав письменникам і поетам. У цьому йому допомагав його друг - багатий римський вершник Меценат. Він підтримував талановитих людей грошима, щоб вони мали час для творчості. Навколо Мецената зібралося коло літераторів, художників, аматорів мистецтва. Ім'я Меценат стало загальним. Так і сьогодні називають заступників мистецтва, своїми грошима сприятливому його розвитку.

Меценат підтримав великого римського поета Вергілія. У римлян не було свого епосу, подібного гомеровському. Серпень доручив поетові Вергілію створити величну поему про ранню історію римського народу, про прабатьків роду Юлієв, до якого належав імператор. Вергілію вдалося створити такий добуток, що могло суперничати з "Іліадой" Гомера. Це була поема "Енеїда", що оспівувала подвиги Енея й "що пророкувала" велике майбутнє Рима.

Лірична поезія розцвіла у творчості Горация. Гораций оспівував мир, радості життя. Серпень був гарячим шанувальником таланта поета. Слава Горація пережила тисячоріччя, але й сам він це передбачав. Про свою поезію він написав: "Створив я пам'ятник, бронзи литий прочніше". За мотивами цього вірша А.С. Пушкін створив свій знаменитий вірш "Пам'ятник".

Згубні наслідки встановленого Августом єдиновладдя з особою силою виявилися при імператорах з династії Юлієв Клавдієв, початок який він поклав. Похитнулося положення сенату. Імператор Тиберій називав сенаторів "людьми, створеними для рабства". Божевільний молодик імператор Калигула зробив сенатором свого улюбленого коня. Було поширене виказування. Ніхто не почував себе в безпеці - не знати, ні простолюдини. Кожний мігли втратитися голови по капризі імператора.

Римляни забули, що таке воля. Вони звикали раболіпствувати перед імператорами, які б дивовижні злодіяння ті не робили.

Кривавий терор у Римі досяг своєї вищої крапки при імператорі Нероне. Його властолюбна мати домоглася того, щоб в обхід законних спадкоємців її син став імператором. Замість подяки Нерон замислив убити матір. Після її загибелі він продовжив криваві злочини, знищивши свою тітку, дружину, близьких друзів, слуг, сенаторів. Не задовольняючись стратами, Нерон по ночах бродив по Риму на чолі зграї розбійників, грабуючи й убиваючи перехожих. [4]

Замолоду Нерон учився у відомого філософа й письменника Сенеки. Сенека міркував про рівність всіх людей перед божественним законом. Він призивав до морального вдосконалювання, до волі, милосердю, стійкості перед нещастями. Однак Нерон не сприйняв наставляння мудрого Сенеки. Здавалося, він з непереборною впертістю намагався робити всі всупереч тому, чому вчив Сенека. Зрештою Нерон наказав Сенеке покінчити життя самогубством.

Під час тиранічного правління Нерона Рим і провінції були розорені його непомірною марнотратністю. Нерон уважав себе великим артистом. Він любив улаштовувати пишні видовища. Сам виступав на арені амфітеатрів, декламуючи поеми під звуки ліри.

В 64 році в Римі спалахнула страшна пожежа. Палало майже все місто. Поголоска обвинувачувала Нерона в підпалі. Його поводження давало для цієї підстави. Дивлячись на палаючий Рим, Нерон декламував вірші про пожежу Трої. Але провину за пожежу імператор поклала на християн, прихильників нової релігії, що поширювалася в Римській імперії. Стражники схопили християн, надягли на них просмолені шкіри, прив'язали до стовпів і підпалили. Так Нерон почав гоніння на християн у Римській імперії.

Злодіяння Нерона переповнили чашу терпіння римлян. Гвардія преторіанців, що належало охороняти імператора, підняла проти нього заколот. Нерон біг і сховався на віллі свого вільноотпущенника. Він хотів покінчити життя самогубством, але боягузтво не давало йому зробити це. Тоді вільноотпущенник допоміг імператорові закінчити свої дні. Зі словами "Який артист гине!" Нерон помер, залишивши по собі славу безумця, убивці й тирана.

Після короткого періоду військової смути в 69 році легіони проголосили імператором людини незнатного походження, вихідця зі стану вершників Тита Флавія Веспасиана.

Веспасиан з великою енергією узявся за відновлення розореної столиці імперії. Він дозволив усім, хто побажає, займати й забудовувати ділянки, що пустують. На Капитолії Імператор власноручно розчищав уламки будинків і виносив їх на своїх плечах. При Веспасиані припинилися несправедливі страти. У Римі запанував порядок. Веспасиану вдалося за допомогою розумної системи податків поправити фінансові справи імперії. Він навіть увів податок на суспільні туалети. Коли його син Тит виразив здивування із приводу такого "непристойного" податку, Веспасиан підніс до його особи монети й запитав, чи почуває син запах. Тит відповів, що ніякого заходу не почуває. "От бачиш, - помітив імператори, - гроші не пахнуть".[4]

Грандиознійшим спорудженням античного миру став амфітеатр Флавієв. Цей амфітеатр одержав назву Колоссеум (Колізей), імовірно, через те, що був колосальних розмірів. Амфітеатр уміщав 50 тисяч глядачів. У Колізеї були змінні арени, під якими перебували складні інженерні спорудження. Арена була добре видна з будь-якого ярусу й місця. Сидіння для глядачів були мармуровими, крім верхнього ярусу, призначеного для жінок. Там містилися дерев'яні лави. За допомогою особливих механізмів на арену піднімалися декорації, люди й тварини, до подання що перебували в підземних приміщеннях. Відкриття Колізею було відсвятковано гладіаторськими іграми, що тривали сто днів.

При Флавіях розцвіли міста Італії й провінцій. Одним з них було невелике містечко на півдні Італії - Помпей. Тут було багато храмів, прикрашених статуями площ, прекрасні лазні. Вулиці були забудовані добротними будинками. У численних крамницях ішла жвава торгівля. Жителі Помпеї любили дивитися на гладіаторські бої в місцевому амфітеатрі.

Про життя в Помпеях ми знаємо більше, ніж про яким-небудь іншому италийском місті. Цьому сприяло досить сумну обставину. Помпеї, що перебувають у підніжжя вулкана Везувій, під час його виверження були засипані вулканічним попелом і залиті лавою. Під шаром попелу й лави місто збереглося. Після багаторічних археологічних розкопок Помпеї були "розкриті". Тепер це унікальний музей під відкритим небом. Деякі порожнечі, що утворилися в попелі й лаві, археологи заповнили спеціальним розчином. Вийшли дивні виливки - статуї, що відтворюють тіла загиблих людей і тварин.

Помпеяни звикли до гарного виду паруючого вулкана, на схилах якого росли виноградники. Однак в 79 році почалося потужне виверження вулкана. Потоки лави кинулися долілиць по схилах. Люди в жаху бігли по що валять і горяним вулицям до гавані, сподіваючись потрапити на кораблі. Однак лише деяким удалося врятуватися. Нещасні гинули під уламками будинків, задихалися в сірчаних парах, були засипані вулканічним попелом. Разом з Помпеями загинули два сусідніх міста - Геркуланум і Стабії.

Останній імператор династії Флавієв Домициан був боягузливим і жорстоким. Він розв'язав у Римі терор, порівнянний зі страшними часами Калигули й Нерона. Імператор несправедливо засудив на смерть багатьох сенаторів, а простих римлян наказував піддавати дивовижним катуванням по найменшій підозрі в непокорі влади. При ньому донощики, що складалися на платню в держави, стежили за кожним жителем Рима. У період терору при імператорі Домициані мислячі люди були приречені на мовчання, якщо не хотіли загинути. Загальна ненависть до Домициану була так сильна, що, коли він був убитий змовниками, сенатори ухвалили знищити всяку пам'ять про нього. Труп його протягли по вулицях Рима й кинули в Тибр.

Зі зміцненням імперії від волі монарха усе більше залежали не тільки низи, але й верхи суспільства. Сенат з органа дорадчого перетворювався в орган угодовства й лестощів. Нащадки римської аристократії всі частіше відмовлялися від державної служби, воліючи їй радості дозвілля. Оточені юрбами рабів і клієнтів, вони потопали в розкоші. І ця розкіш розкладала римлян "лютішай воєн", як помітив римський сатирик Ювенал. [4]

Виникнення християнства.

Східні боги в Римі. Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Исида, мати дитини Гора. Їй споруджували храми в Римі, у містах Італії й навіть на краю римського кола земель - у Британії.

Римські солдати особливо почитали индоиранського бога Митру, якого називали "Непереможне Сонце". 25 грудня в день зимового сонцестояння святкувався день народження Митри.

По всій імперії поширилося очікування вмираючого й бога-рятівника, що воскреє.

Навіть римських імператорів стали йменувати рятівниками й робили їм божественні почесті.

Під час правління Августа в далекої Іудеї відбулася подія, що спочатку мало хто помітив. Однак воно вплинуло на все майбутнє людства. У юної іудейської жінки Марії народився хлопчик, якого нарекли Ісусом. Пізніше його стануть називати Сином Божим і Христом - Месією (помазаником), посланником Бога. Від народження Христа почнеться наша ера, буде вестися сучасне літочислення.

Іудея - південна частина Палестини. В 1 столітті до н.е. римляни завоювали Іудеєві, але зберегли там владу місцевого царя. Історія Ісуса Христа розвертається в Іудеї в часи імператорів Августа й Тиберія в роки правління пануючи Ірода. Римляни не переслідували й древню релігію іудеїв, збереглася вища рада іудейських священиків Синедріон. У його володіннях перебували внутрішні справи. Верховне керування Іудей здійснював римський намісник - прокуратор.

Галілея, де народився Ісус, - це північна область Іудеї. Тут перебувало містечко Віфлеєм, де, як вірили іудеї, повинен з'явитися на світло Месія (по-гречески - Христос).

Учені багато років сперечалися про те, чи дійсно жив Ісус Христос або відомості про нього носять легендарний характер. Тепер учені прийшли до висновку, що Ісус жив і проповідував своє навчання в Іудеї.

Життя Ісуса Христа й основи його навчання викладені в чотирьох Євангеліях ("Євангеліє" по-гречески - Блага звістка). Авторами Євангелій були євангелісти Матфей, Марко й Лука й апостол Іоанн Богослов. Про Христю також повідомляється в Посланнях апостолів, що входять, як і Євангелія, у Новий Завіт. Новий завіт - це частина Біблії - Священного Писання християн. [1]

Християни вірять, що архангел Гаврило був посланий Богом у галилейське місто Назарет до Діви Марії, зарученої з теслею Йосипом. Архангел повідомив Марії благу звістку, що в неї народиться Син Божий.

Різдво. Під час перепису населення, що проводилася римлянами, Марія і Йосип повинні були відправитися в місто Віфлеєм. Тут у ніч із 24 на 25 грудня народилася дитина Ісус. Місця на постоялому дворі не була, тому Марія народила сина в яслах, де перебували свійські тварина. Про народження Ісус-Рятівника возвестила Віфлеємська зірка. Три мудреці зі Сходу прийшли поклонитися божественній дитині.

Через сорок днів після народження Ісус, по іудейському звичаї, був принесений у храм у Єрусалимі. Тут старець Симеон визнав у ньому Месію. Цар Ірод, боячись передвіщеної появи нового царя іудейського, наказав убити всіх дітей. Марія із сином і Йосип бігли в Єгипет. Коли Ісу було дванадцять років, він з Марією і Йосипом прибув у Єрусалим. Тут він покинув їх і відправився в храм, де вразив присутніх своїми мудрими міркуваннями. У храмі отрок Ісус назвався Сином Божим.

Пророк Іоанн Предтеча (Хреститель), що жив у пустелі, пророчив появу Христа. Він зробив хрещення Ісуса, під час якого на нього снизошов Дух Божий у вигляді голублячи. Після хрещення Ісус Христос починає проповідь свого навчання. [1]

Після хрещення Ісус на сорок днів іде в пустелю. Тут його спокушав диявол, але Ісус переборов всі спокуси.

Потім Ісус почав проповідувати своє навчання. Він говорив тим, що зібралися довкола нього про велику любов Бога до людей, про любов людей до Бога й необхідності любові друг до друга. Тільки у вірі й любові люди можуть стати зробленими. Ісус призивав не збирати багатств. Він учив не судити інших людей і надходити з іншими так, як хочуть, щоб надходили з ними. Ісус слухали його учні - апостоли (по-гречески - посланці) і безліч народу.

Ісус відкриває учням своє призначення. Після цього він сказав учням, що йому призначено надолужити гріхи людські. Потім Ісус зробив різні чудеса й навіть воскресив мертвого Лазаря.

Христос і його учні відправилися в Єрусалим. Перед цим звершилося Перетворення. Ісус Христос з'явився своїм найближчим учням у божественному вигляді, з небес пролунав голос Бога: "Цей є син мій коханий".

Перед іудейським Великоднем Ісус Христос на ослу в'їхав у Єрусалим. Народ привітав його як пануючи іудейського, Месію, покликаного звільнити іудеїв від влади римлян. Іудейські священики були налякані радістю народу. Цього злиденного проповідника з Назарета вони вважали порушником іудейського закону, самозванцем. Вони вирішили, що Ісус повинен стати перед Синедріоном для суду над ним.

Напередодні суду Ісус провів свою останню спільну трапезу з учнями - таємну вечерю. Почастувавши їхнім хлібом і вином, Ісус сказав, що це тіло й кров його. Це був перший обряд причастя.

Ісус відкрив учням, що один з них зрадить його. Важка й повна туги була ніч у Гефсиманском саду, що пішов за таємною вечерею. Передчуваючи неминуче, Ісус звернувся до Бога з молитвою пронести повз нього чашу страждань. Його напруга була настільки велика, що він покрився кривавим потом.

Зрадником став учень Христа Іуда Искаріот. Він привів римських воїнів. Щоб вони довідалися Христа, Іуда поцілував його. Христа узяли під варту.

Осуд. На суді Синедріону єврейські первосвященики винесли Христу смертний вирок, тому що він відкрито заявляв, що він Месія. Цей вирок повинен був затвердити римський прокуратор Понтій Пілат. На Пілата велике враження зробили мудрість і достоїнство засудженого. Він запропонував народу, що зібрався, помилувати Христа. Однак народ, ще недавно що захоплено зустрічав Христа, обрав для помилування розбійника, а Христа присудили до розп'яття.

Розп'яття було римською стратою для знедолених, рабів, жебраків. Христа піддали бичуванню. Римські стражники знущалися з нього. Вони надягли на Христа терновий вінець, насміхаючись над царем іудейським, як називали його віруючі. Поранений Христос сам повинен був нести свій хрест на місце розп'яття - Голгофу. Над ним зглянувся Симон з Кирены й допоміг йому.

Стражники розіпнули Христа, забивши цвяхи йому в руки й ноги, і потім залишили його вмирати на хресті. Поруч із ним розп'яті були два розбійники. Один з них насміхався над Христом, а іншої визнав у ньому Добродії. Христос обіцяв розсудливому розбійникові, що той сьогодні ж потрапить із ним у рай.

Через кілька годин Христос умер. На землю раптово опустилася тьма, в ієрусалимському храмі розірвалася священна завіса, і земля здригнулася. Римські солдати, ще недавно издевавшиеся над Христом, були повалені в жах.

Тіло Христа зняли із хреста, загорнули в покривало-плащаницю й поховали в печері. Вхід у неї завалили важким каменем. Коли на третій день Марія Магдалина з дівами-мироносицями прийшла до місця поховання, вона побачила, що камінь у входу отвален, а тіло Христа зникло. Христос з'явився їй, але вона прийняла його за садівника. [1]

На дорозі в містечко Еммаус воскреслий Христос розмовляв із зустрінутими їм учнями. Апостол Фома навіть занурив пальці в його рани, щоб переконатися, що перед ним Учитель.

Християни вірять, що своєю смертю на хресті Христос надолужив всі людські гріхи. Тим самим він урятував людство й кожну людину, відкрив йому шлях до вічного життя. За це Христа називають Рятівником.

Піднесення. Через сорок днів Христос піднісся на небо. Християни вірять, що наприкінці часів Ісус Христос знову з'явиться на землю й буде вершити Страшний суд.

З Нового Завіту ми знаємо, що Христос предназначив апостолам проповідувати своє навчання. Апостоли були людьми простими, з. Коли ж, як уважають християни, на них снизошов Дух Святий, вони заговорили на різних мовах. [1]

Апостол Петро спочатку проповідував у Єрусалимі, а потім відправився в Рим. Тут він зібрав християнську громаду. Апостол Петро вважається засновником християнської церкви. Відповідно до легенди, апостол Петро, будучи людиною не дуже сміливим, злякався переслідувань і покинув Рим. На Аппієвой дорозі він присів відпочити. У цей час перед ним з'явився Христос. Апостол запитав його: "Куди йдеш, Господи?" Христос відповів: "Іду в Рим, щоб бути знову розп'ятим". Петро засоромився своєї слабості й повернувся в Рим, де прийняв мученицьку смерть на хресті. На місці його страти пізніше був споруджений собор Святого Петра.

Дуже багато для поширення християнства зробив апостол Павло. При житті Христа він не був його учнем. Іудей Савл, так кликали майбутнього апостола до хрещення, переслідував християн. Один раз на шляху в Дамаск, куди він випливав, щоб заарештувати християн, Павлу з'явився Христос. Те був поворотний момент у житті Павла. Він став невтомним проповідником християнства, організовував християнські громади. Павло проголосив загальну рівність у Христі: перед Богом ні "ні елліна, ні іудея, раба або вільного, чоловіки або жінки". Павла заарештували, привезли в Рим, де й стратили. Як римського громадянина його не могли розіпнути й відрубали голову.

Апостол Андрій був покликаний Христом в учні першим. За це його називають Першозваним, Відповідно до легенди, Андрій проповідував у тих землях, де пізніше стали жити слов'яни. Древній російський літопис оповідає, що Андрій дійшов до того місця, де через кілька століть був заснований Київ, і пророчив, що тут буде місто, прикрашений багатьма християнськими храмами. Андрій Першозваний уважається хрестителем Русі і її святим заступником.

Перші громади виникли в Іудеї й на Сході. У другій половині 1 століття вони з'явилися в Римі й в Італії. Що входили в громади називали один одного братами й сестрами. Християни збиралися для спільної молитви й трапези, що мала священний зміст. Ще тільки зароджувалися форми християнського богослужіння й повсякденного поводження християн, які повинні були строго додержуватися євангельських завітів. [1]

У Римі християнство переслідувалося. Перші гоніння на християн були при імператорі Нероне. Під час Неронових гонінь були страчені апостоли Петро й Павло. Перші християнські громади ховалися в катакомбах - підземних печерах. Тут християни збиралися, тут вони влаштовували скромні молитовні й ховали померлих. Римські катакомби збереглися дотепер, вони перетворені в музеї.

Під час гонінь християн кидали на розтерзання левам і іншим диким тваринам. Їх піддавали катуванням і стратили, але вони не відрікалися від своєї віри. В 1-3 століттях до н.е. християнство дало багато святих мучеників.

Поступово громади християн розросталися. У них вступало усе більше людей, не тільки бідняків, але й заможних римлян шляхетного походження. Із громад виникла церква - особлива релігійна організація, що поєднує священиків і простих віруючих - мирян. Згодом церквою стали називати й християнські храми - спеціальні будинки для богослужіння. [1]

Римляни в повсякденному житті.

Ми добре можемо уявити собі людей, що жили в Римі в імператорську епоху. Римські скульптори не знали собі рівних у мистецтві портрета. Вони зображували своїх сучасників з дивною точністю, навіть художньою нещадністю, не приховуючи недоліків.

Збереглася безліч римських скульптурних портретів не тільки імператорів і членів їхніх родин, але й вільноотпущеників, воїнів, городян. Багата портретна галерея імператорів представлена на монетах.

Житла багатих аристократів являли собою просторі будинки або навіть палаци із садами (вілли), штучними водоймами й пагорбами, водоспадами й терасами. Приміщення ділилися на гостьові й призначені для приватного життя. У центрі будинку перебувало відкрите приміщення - атрій. Посередині атрію був басейн, у центрі якого встановлювалася статуя. Басейн оточували колони. У даху над ним робився проріз, щоб через нього проникав світло. Стіни багатих будинків прикрашалися розписами. Підлоги були мозаїчними.

Мозаїка - візерунок або зображення, виконане зі шматочків каменів або різнобарвних плиток.

Заміські вілли римських багатіїв оточували чудові сади зі статуями. Нерідко тут були домашні зоопарки з дивовижними тваринами. Хазяї любувалися дивними рибами, яких розводили в спеціально споруджених водоймах. [2]

У Римі й інших містах існували багатоповерхові будинки - инсули з кімнатами-комірками, у яких жила біднота. Ці будинки нагадували мурашники. Удома ремісників у містах будувалися з підручних матеріалів. Вони були невеликі й не дуже зручні. До житлового приміщення примикала майстерня.

Селяни жили в хатинах, при будівлі яких використовувалися дерево, солома. Город був джерелом їжі селянина і його родин.

Римлян називали "народом, одягненим у тогу". Цей верхній одяг з вибіленої вовни був знаком приналежності до вільних римлянам. Юнак облачався в тогу, коли ставав дорослим і діставав права громадянина. Претенденти на державні посади надягали білу тогу (кандиду). Звідси відбулося слово "кандидат".

Тога являла собою полотнище до 5 м у довжину й 2 м завширшки. Один його край був прямим, а іншої - закругленим. По тому, як тога драпірувалася на тілі, судили про її власника - його положенні в суспільстві, утворенні, культурі, смаку. Навчання драпіруванню тоги було настільки ж важливим, як і навчання красномовству.

Сенатори носили тогу з пурпурною облямівкою. Тога полководця-тріумфатора була пурпурний або червоний кольори. Згодом така тога стала знаком імператорського достоїнства. У Римі одяг підкреслював суспільне становище, знатність і багатство.

Простолюдинів презирливо йменували "народцем, що носить туніку". Дійсно, у короткій сорочці без рукавів - туніці - було зручно працювати. Туніку носили і як нижній одяг. Toмy ж прості римляни надягали в особливо врочистих випадках. Жінки поверх туніки носили столу - одяг начебто широкої спідниці. У римлян у побуті були різного роду плащі - короткі й довгі.

Бідняки нерідко ходили босоніж. Взагалі ж римське взуття було досить різноманітною - шкіряні сандалії на щільній підошві, черевики-чоботи з ремінцями. Воїни носили спеціальні чоботи - калиги, підошва яких кріпилася особливо міцно. Взуття червоного кольору було знаком знатності, високого положення в суспільстві. Жінки носили взуття на платформі, що зрительно подовжувала ноги й збільшувала ріст.

Винахідливість жінок у зачісках не знала межі. Волосся красили, завивали, посипали золотою пудрою. Чоловіки коротко стриглися. Починаючи з 2 століття в моду ввійшли бороди. Ювелірні прикраси були різноманітні. Їх носили й жінки, і чоловіка. Голову імператора вінчала діадема - вінець із золота, прикрашений дорогоцінними каменями.

В останні два століття імперії римський одяг зазнав впливу від сильних варварів Чоловіка, особливо воїни, сталі носити штани.

Сьогодні, говорячи про італійську їжу, ми відразу згадуємо макарони. Але в стародавності їх і в спомині не було. Основною їжею римлян були хліб, маслини, маслинове масло, сир, овочі. Споживання м'яса й риби залежало від кількості грошей у гаманці. Багаті могли їсти їх постійно, а бідні - тільки по святах.

Римські звані обіди - бенкети - були неодмінною частиною життя знатних і багатих людей. На них затрачалися величезні засоби. Подавалася величезна кількість блюд. Замилування гостей викликали блюда незвичайні й дорогі, привезені з далеких країн фрукти.

Улюбленим місцем відпочинку й розваг римлян були суспільні лазні - терми. Це були величезні, розкішно оброблені будинки з басейнами, залами для ігор і бесід, садами, бібліотеками. Римляни нерідко проводили тут цілі дні. Вони милися, спілкувалися із друзями. У термах обговорювалися й важливі суспільні справи, укладалися угоди. [2]

Імператори будували лазні для римського народу. На початку 4 століття в Римі було дванадцять імператорських лазень і безліч бань, що належали приватним особам. Приватні лазні були, звичайно, незрівнянно скромніше імператорських.

Про розміри імператорських терм свідчить хоча б те, що терми імператора Диоклетиана виглядають грандіозним спорудженням навіть поруч із сучасним вокзалом в Римі - великим сучасним транспортним вузлом. У термах імператора Каракалли могло одночасно вільно перебувати більше півтори тисяч чоловік.