Стародавні Афіни

Демокріт вважав, що архонти повинні не допускати свавілля, несправедливості, зобов'язані відповідати перед народом. Будучи архонтом, він турбувався про суворе дотримання законів всіма посадовими особами і громадянами, закликав багатих до гуманності й милосердя, особливо до тих, хто став жертвою несправедливості. Він був проти методів володарювання за допомогою жорстокості, бо «страх породжує помсту». Демокріт засуджував заохочуване державою доносительство, сикофантів. Він 'виступав за свободу слова, схвалював сміливість, прямоту і безбоязкість суджень з державних питань. Демокріт увійшов у історію як поборник правової держави епохи античної демократії.

Аристократи переслідували Демокріта все його життя. Спочатку його звинуватили у марнотратстві батьківської спадщини, загрожували вигнанням і відмовою в похованні на батьківщині. Демокріт з великими труднощами переконав суддів, що гроші витрачав на навчання і наукові подорожі. Потім його намагалися оголосити божевільним і за сучасними поняттями намагалися помістити в лікарню для психічнохворих. Згідно з легендою, наприкінці життя мислитель осліпив себе, аби денне світло не відволікало його від наукових пошуків.

Погляди Демокріта поділяв його земляк, учень і послідовник Протагор (480--410 рр. до н. е.). Він першим серед мислителів Еллади висловив думку про необхідність звільнити поняття держави і права від релігійних уявлень, дав йому наукове пояснення. Всі люди, на його думку, повинні мати можливість судити про справедливість і несправедливість. Він закликав громадян неодмінно брати участь в політичному житті.

За дорученням Перікла Протагор склав проект демократичних законів для фурій -- невеликої грецької колонії. Проект викликав озлоблення аристократів. Вони звинуватили Протагора в безбожності, йому загрожувала смертна кара. Протагор змушений був тікати з Афін і незабаром загинув.

Прибічник демократії і сподвижник Перікла Ефіальт (V ст. до н. е.), який прославився як «людина непідкупна і справедлива в державних справах», був убитий прихильниками аристократів. Знать не пробачила йому те, що він різко обмежив права ареопага. Платон дорікав Ефіальту в тому, що він «споїв демос непомірною свободою».

Вороги демократії загубили Фідія (V ст. до н. е.), геніального скульптора, найближчого сподвижника Перікла. Перший раз Фідія звинуватили в приховуванні золота, із якого був зроблений плащ статуї Афіни в Парфеноні. Коли зважили плащ, то. звинувачення відпало. Вдруге його звинуватили в образі божества, оскільки він насмілився на щиті богині Афіни зобразити свій і Періклів профіль, його заточили до в'язниці, де він і помер.

Приклад найвищої поваги до закону продемонстрував філософ Сократ (470/469--399 рр. до н. е.). Він не схвалював афінську демократію. Його ідеалом була держава, якою управляє небагато людей, що мають відповідні знання і життєвий досвід. Сократ вважав, що володарювання -- це «царське мистецтво», до якого варто допускати осіб за народженням, знаннями і вихованням. Він засуджував обрання посадових осіб за жеребкуванням («за допомогою бобів») і недружелюбно відзивався про народні збори, але разом з тим закликав громадян дотримуватись установлених державою законів.

Сократ був єдиним, хто висловився проти передачі суду стратегів, які звинувачувалися у поразці біля АргІнських островів. Пізніше звинувачення зі стратегів було зняте. Сократ відмовився також виконати наказ про арешт, доставку в Афіни і страту сала-мінського жителя, вважаючи це актом беззаконня і сваволі.

Вороги Сократа звинуватили його в тому, що він не визнає офіційних богів. В останньому слові на суді Сократ виклав свої погляди на законність і справедливість. Законність і правопорядок, говорив він, головна умова існування добре організованого суспільства. Держава сильна і міцна там, де діють справедливі закони, а громадяни їх дотримуються.

Сократ відмовився від організованої йому втечі. «Державі підкорені мати і батько, всі твої предки. Нехай вона б'є, накладає кайдани, веде на війну для ран і смерті -- треба підкорятися»,-- сказав він своїм учням перед тим, як випити отруту.

Досвід політичної історії Стародавніх Афін мав для європейської цивілізації неоціненне значення. Давньогрецькі мислителі зробили аналіз природи влади, створили своєрідне вчення про ідеальну державу. Багато понять і термінів із творів Сократа, Платона, Арістотеля ввійшли в ужиток політичної і державно-правової теорії.

Використана література:

1. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999 р.

2. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981 р.

3. “Історя Древнього Сходу” під. ред. В.І. Кузишина, видав.2, Москва: Вища школа, 1988 р.

4. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р.

5. А.І. Рогошин, Н.М. Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.

6. А.Н. Бадин, А.Є. Войнач, Н.М. Волчок “Історія Древнього світу. Древній Схід”, Мінськ, Харвест, 1999 р.

7. О.О. Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997 р.

8. О.А. Жидков, Н.А. Крашенінніков “Історія держави і права зарубіжних країн”, Москва, 1988 р.

9. К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р.

10. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2001 р.

Размещено на Allbest.ru