Факти свідчення того, що Чехословаччина була однією із демократичних країн Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Факти свідчення того, що Чехословаччина була однією із демократичних країн Європи»

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Чехословаччина, Чехословацька Республіка) - держава у Центральній Європі в 1918-92. За формою державного устрою в 1918-68 унітарна, в 1968-92 - федеративна республіка, яка складалася з Чеської і Словацької республік. Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років. Столиця -м. Прага. Загальна площа - 127,9 тис.кв.км. Населення (1991)-15,7 млн. чол.

Кожна держава проходить свої етапи творення, форми державного устрою, політичного режиму та методів реалізації своєї влади. На різних часових проміжках дані ознаки можуть відрізнятись являючись тоталітарними, або демократичними. На прикладі Чехословаччини розгуляним процес демократизації її суспільно-політичного життя.

У дані державі процес становлення демократизованого суспільства проходив у декілька етапів із перемінним успіхом.

Ініціаторами демократичних перетворень у країні стали представники творчої інтелігенції, головним чином журналісти, літератори, науковці, які пробудили громадську активність, вимагаючи радикальних реформ.

Після приходу до влади у Чехословацькій республіці комуністів та їхніх прихильників почалося відверте формування тоталітарно-репресивного режиму та встановлення диктатури Комуністичної партії Чехословаччини. У травні 1948 Національні збори ухвалили нову конституцію країни, яка законодавче закріпила державну єдність ЧСР та проголосила “побудову соціалізму”. Були створені єдині вищі органи влади, до компетенції яких відносилися питання, що мали загальнодержавне значення. У червні 1948 президент Е.Бенеш відмовився підписати текст нової конституції й подав у відставку. Використовуючи свою більшість у парламенті, комуністи новим президентом держави обрали К.Готвальда. Компартія розпочала зміцнення тоталітарного режиму, реорганізацію економічного і політичного життя на радянський взірець. Реальну опору комуністичного режиму становили радянські війська, які залишилися у країні після Другої світової війни. Командні методи, якими користувалася Компартія, з поч. 1950 років були перенесені на систему державного управління. Суспільно-економічні зміни проходили в умовах політичного і фізичного терору. Жорстоко переслідувалося будь-яке інакодумство, практично повністю ліквідовано приватний сектор у промисловості, селян примушували вступати до сільськогосподарських кооперативів.

У 1960 парламент Чехословаччини прийняв чергову конституцію, яка затвердила нову назву держави - Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). У конституції своєрідне пояснення знайшла ідея коаліційного способу управління: Компартія визнавалася як керівна, інтегруюча і об'єднуюча сила у суспільстві та державі, а не як рівноправний партнер інших політичних організацій, які продовжували існувати після державного перевороту 1948.

З 1960 років у Чехословаччині почала формуватися політична опозиційна течія. Своїми програмними документами вона проголосила теорію політичного плюралізму і одержала підтримку практично всього суспільства. Ідеологами опозиції були О.Шік, Е.Льобл та ін., які виступали зі своїми програмами оновлення суспільства. Суспільно-політичні реалії у країні призвели до появи в середовищі Компартії реформістського крила, очолюваного її лідером А. Дубчеком. У квітні 1968 була затверджена Програма дій Компартії, метою якої було проведення реформ для побудови “комунізму з людським обличчям”. Ця програма містила положення про розвиток демократії, нову систему політичного управління суспільством, вказувалося на необхідність встановлення партнерських відносин з партіями Національного фронту та перебудову державного устрою країни на засадах федералізму.

Боячись поширення ідей демократичного соціалізму, які становили пряму загрозу комуністичні диктатурі в країнах радянського блоку, політбюро ЦК КПРС 18 серпня 1968 року ухвалило рішення про введення військ країн Варшавського договору до Чехословаччини.

У 80-х роках тоталітарна система у країні продовжувала штучно підтримувати політичну атмосферу, яка виключала найменшу можливість реформування суспільства. Хоча формально багатопартійна система продовжувала існувати, фактично всі партії, крім комуністичної, були усунені від реальної участі у політичному житті. Внаслідок репресій проти активних учасників суспільного життя у період реформ особливо постраждала інтелігенція. Однак уже в кін. 1970 років дисидентський рух почав набирати силу. В 1977 виникла політична правозахисна організація “Хартія-77”, її лідери (В. Гавел, І. ДІнстбір, І. Гаек, Паточка та ін.) вимагали від державно-партійного керівництва дотримання конституції, звільнення політв'язнів, виведення радянських окупаційних військ тощо. Учасники руху прав людини зазнавали переслідувань і не мали можливості вільно відстоювати свої погляди. Більшість з них була заарештована і ув'язнена. Загальна політична криза поглиблювалася економічною стагнацією. Урядові економічні програми не виконувалися, спостерігалося значне сповільнення темпів зростання економіки країни.

Політичні події останніх двох тижнів листопада 1989 року привели до краху комуністичної диктатури, до корінних політичних змін у Чехословаччині. Вони стали народною анти тоталітарною революцією. Оскільки вона відбулась мирним шляхом, без кровопролиття, жертв і руйнувань, то її справедливо називають «оксамитовою», або «ніжною».

Нав'язані комуністами чеському і словацькому народові режими та ідеологія не відповідали їхньому менталітету, їх прихильністю до західноєвропейських культурних та інтелектуальних цінностей. Демократичні революції сусідніх країна, відмова СРСР від попередньої зовнішньополітичної стратегії привели до автоматичної ізоляції і краху чехословацького комуністичного керівництва, до падіння тоталітарного режиму.

17 листопада 1989 року в 50- річницю розправи нацистів над студентами в Празі відбулась 15 - тисячна маніфестація молоді. Проти них було використано спецпідрозділи поліції, які поранили 143 чоловіка і заарештували понад 100 чоловік. Празькі студенти оголосили страйк який підтримали представники творчої інтелігенції. Про свою підтримку страйкуючих студентів заявили Чехословацька соціалістична, Народна партія, Соціалістична спілка молоді. 24 листопада на племені ЦК КПЧ все партійне керівництво на чолі із М. Якешем подало у відставку. На 27 листопада був назначений загальнодержавний страйк із вимогою покарати винних у розправі над студентами.

Оновлений уряд М. Адамиця проіснував 5 днів. 10 грудня був сформований коаліційний уряд М. Чалфи, в якому комуністи вже не мали більшості. Того ж дня подав у відставку із посади президента Г. Гусак.

19 листопада виник « Громадський форум » - ГФ, який проголосив себе громадським політичним рухом, відкритим об'єднанням громадян. Очолив його В. Гавел. 26 листопада були опубліковані основні програмні принципи « Громадського форуму » під назвою «Чого ми хочемо? ». В цьому документі підкреслювалось, що Чехословаччина опинилась у глибокій політичні, соціально-економічній і духовні кризі. Існуюча політична та економічна система показала свою не ефективність. Винуватцем такого становища визнавалась КПЧ, тому вона має бути усунута від влади. Чехословацька республіка повинна стати правовою демократичною державою із справжнім політичним плюралізмом і вільними виборами до всіх представницьких органів. У економічні галузі заклякалось перейти від командно-адміністративних методів до ринкової економіки. Культура, наука повинні бути деідеологізовані.

29 листопада парламент вніс зміни до Конституції, виключивши з неї відповідні статі про керівну роль КПЧ в суспільстві, в НФ, про обов'язковість вивчення марксизму - ленінізму в школах і вузах. У грудні припинили діяльність організації компартії у армії, органах безпеки, поліції, прикордонних військ, прокуратурі, апараті парламенту та уряду.

В Словаччині 2 грудня партія Словацького відродження повернулася до попередньої назви Демократична і заявила про підтримку програми «ГФ». О. Дубченко виступив ініціатором організації демократичного руху в Словаччині під назвою «Громадкість проти насилля» (ГПН), який також підтримував програму і діяльність і ГФ в Чехії.

Процес краху тоталітаризму в Чехословаччині і перехід до справжньої демократизації завершився 29 грудня 1989 р., коли Федеральні Національні збори обрали своїм головою О. Дубченко, а В. Гавела - президентом країни. Був відкритий шлях до повного перетворення політичної системи і ринкової економіки.

Перша половина 1990 року була перехідним періодом, коли на політичну арену виходили відновлені попередні політичні партії, чи новостворені, коли йшов перерозподіл влади від комуністів до нових політичних суб'єктів. В цей час найвпливовішими політичними силами були « Громадський форум в Чехії » та « Суспільство проти насилля » в Словаччині. Вони, як і раніше, залишались громадськими об'єднаннями демократичних сил. Вплив комуністичної партії в Чехії і Словаччині був досить підірваний, хоча в її лавах залишалось 400 тисяч чоловік. В чеських землях окрім уже існуючих Соціалістичної і Народної партії, відновила діяльність Соціал - демократична. Були утворенні Чехословацька селянська і республіканська партії, а також Соціально - ліберальна унія. В Словаччині кім існуючих КПС, демократичної партії, партії Свободи, відновили діяльність Словацька - національна і Соціал - демократична. Виник також дуже впливовий Християнський демократичний рух. До літа 1990 року в країні існувало уже 23 політичних партії.

Перші місяці 1990 року характеризуються бурхливим процесом демократизації суспільно політичного життя, зміцнення незалежності країни. За січень - квітень Федеральні Національні збори прийняли 63 нових закони, в тому числі про політичні партії, про пресу, про нову назву держави (Чеська і Словацька Федеративна Республіка ). В лютому 1990 року почалося виведення із країни 75 тисячного угруповання радянських військ ( закінчилось у червні 1991 року). Президент В. Гавел і федеративний уряд виступили із заявив про майбутній вихід ЧФСР із РЕВ і Варшавського договору. Були встановлені більш тісні контакти із Угорським та Польським урядом.

У 1990 році найбільшого успіху добилися у чеських землях ГФ, у Словаччині - ГПН. Вони разом отримали 46,5 % голосів у республіці. На другому місці опинились чеські і словацькі християнські демократи - 19%, а на третьому КПЧС - 13,4%. Більшість мандатів у Федеральному і республіканських парламентах здобули представники демократичних партій, що відкривало шлях для подальших демократичних і республіканських перетворень.

Новий федеративний уряд на чолі із Ф. Чалфи складався з 4 представників ГФ, 3 представників ГПН, 1 - християнського демократа і 8 безпартійних. Був сформований чеський уряд на чолі одним із лідерів ГФ П. Пітгардом і словацький на чолі з В. Меч'яроьом, який репретензував ГПН. Після виборів до національних комітетів усіх рівнів у листопаді 1990 року сталися істотні зміни у їх складі, які відобразили нове розміщення політичних сил.

Протягом 5 місяців після парламентських виборів тривали переговори щодо розмежування республіки і федерації. В 1991 році в основному завершився процес становленні реорганізації основних політичних партій. Зігравши певну роль у політичних змінах кінця 1989 року і першій половині 1990 року Громадський форум і « Громадськість проти насилля » в березні - квітні 1991 року фактично припинили своє існування як суспільно-політичне об'єднання. На базі ГФ виникло дві партії: Громадська демократична (ГДП) на чолі із міністром фінансів Г. Клаусом і Громадський рух, очолюваний міністром закордонних справ І. Дінстбіром. ГДП стала на правовому фланзі чеських політичних сил, відкрито заявивши про своє прагнення відновити в Чехословаччині капіталізм, а ГД залишилася на засадах ліберальної демократії. У Словаччині із ГНП вийшла група діячів на чолі з В. Меч'яром і створили нову політичну партію - Рух за демократичну Словаччину ( РДЗСП ), яка почала виступати за розширення прав цієї частини федерації, за диференційований підхід темпів і методів економічних реформ у чеських землях і Словаччині.

Перестала існувати загальнодержавна КПЧС. З попередньою назвою «комуністична» вона продовжувала існувати у Чехії та Моравії ( КПЧМ ), а в Словаччині на її базі виникла Партія лівих демократів ( ПЛД ) і спілка комуністів Словаччини. Незважаючи на вимоги багатьох політиків заборонити діяльність комуністичної партії, на прийняття в листопаді 1990 року, закону про націоналізацію її майна, вона й далі існує як легальна партія, відмовившись від багатьох постулатів попередніх років.

З метою остаточної чистки державного апарату від активних функціонерів періоду комуністичної диктатури в жовтні 1991 року федеральний парламент ухвалив закон про «люстрації» (очищення шляхом жертвоприношення), який передбачав звільнення із державних керівних посад осіб, що працювали в райкомах партії та інших вищих партійних органах, а також штатних і позаштатних співробітників корпусу національної безпеки. Закон торкався долі кількох десятків тисяч громадян. Спрямований свої вістрям проти номенклатури, закон ударив і по багатьох простих громадянах і навіть деяких колишніх дисидентах. Це стосувалось, головним чином осіб, які співпрацювали із органами держбезпеки, оскільки дані про це черпались із архіву КНБ і не завжди відповідали істині.

Нова, демократична Чехословаччина добилась у повному обсязі відновлення свого суверенітету. Був підписаний принцип про нові принципи взаємовідносин із Радянським Союзом, а після його розпаду встановлені рівноправні, дружні відносини із виниклими на його руїнах незалежними державами. В грудні 1991 року ЧФСР визнала незалежність України. З січня 1991 рок Чехословаччина перейшла на валютні взаєморозрахунки з країнами РЕВ. 1 липня 1991 року в Петербурзі був підписаний договір про остаточний розпуск військово-політичного пакту Варшавського договору. В лютому 1992 року був підписаний договір про Добросусідство і дружбу з ФНР, в якому Мюнхенська угода знову визнана не дійсною, а вигнання німців після Другої світової війни із Чехословаччини не справедливим. ЧФСР встановлювала дружні відносини із Польщею та Угорщиною і разом із ними увійшла у так звану Вишеградську трійку. Було започатковано контакти із ЄС і НАТО.

Отже, підсумовуючи вище розглянутий матеріал слід відзначити, що дійсно Чехословаччина являється однією із демократичних держав Європи. Оскільки у її державні системі сформувались та закріпились такі демократичні принципи, як політичний плюралізм, свобода слова та друку, вільні вибори до всіх представницьких органів. Культура та наука стала деідеологізованою. А саме ці ознаки свідчать про відхід від тоталітарних та комуністичних методів правління та перехід до демократизації суспільства.

Проаналізувавши комплексно основні закономірності діяльності демократичного та анти тоталітарного руху у Чехословаччині 40-60-х рр., можна підкреслити, що їх мета була гуманізація всієї політичної системи країни, відродження вільного громадянського суспільства, боротьба із проявами сталінізму і неосталінізму.

Передбачався спектр національно - демократичних перетворень, який включав би в себе ліквідацію усіх комуністичних угруповань партій та організацій, були накреслені заходи щодо демократизації освіти і культури, створення єдиних масових організацій: профспілкових, жіночих, молодіжних, та спортивних.

чехословаччина демократія революція

Список використаної літератури

1. Яровий. Історія західних і південих словян : в 2 т. - Москва, 1996. Т. 2.

2. “Білі плями” історії Чехословаччини // Нова педагогічна думка. - Рівне. - 1998.- №2.- С.73-82.

3. Демократична партія - символ національного відродження післявоєнної Словаччини // Національне виховання: формування світогляду і духовних цінностей у студентської молоді: Зб.матеріалів, тез, міжвузівської науково-практичної конференції. Рівне, 12-13 березня 1996 р. - Рівне: РДІК, 1996. - С.64-66.

4. Кампанія сталінського терору у Чехословаччині - кінець мирного етапу народної демократії // Школа за мир, взаєморозуміння й соціальний розвиток: Зб.матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 21-23 травня 1996 р. Ч.ІІ. - Рівне РЕГІ, 1996. - С.89-92.

5. Комуністичний переворот 1948 року - кінець чехословацької демократії // Нова педагогічна думка. - Рівне. - 1998. - №3. - С.103-109.

6. Молодь Чехії та Словаччини у боротьбі за демократію // Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: Пошуки, перспективи: Зб.матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 17-18 жовтня 1996. - Рівне: РІПКПК, 1996. - Вип.1. - С.88-90.

Размещено на Allbest.ru