Чехословаччина у 30- х рр. ХХ століття

Реферат

Чехословаччина у 30- х рр. ХХ століття

План

Вступ

1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини Чехословаччини

2. Зовнішньополітичні орієнтири Чехословаччини в 30-х рр. ХХ ст.

Висновки

Список літератури

Вступ

В 30-х рр. ХХ ст. Чехословаччина знаходиться в складному становищі, що було пов'язано з прагненням Німеччини окупувати цю країну. В її зовнішній політиці відбуваються зміни. Проте наприкінці 30-з років Чехословаччина припиняє існувати як держава в результаті зовнішньої експансії фашистської Німеччини.

Дана проблема є актуальною, тому що вона демонструє, що в умовах зростання небезпеки з боку фашистської Німеччини європейські країни не змогли допомогти Чехословаччини захистити свою незалежність. Зовнішня політика Чехословаччини не змогла протистояти агресії А. Гітлера. Причиною цього була політика Англії та Франції, що характеризувалась політикою невтручання. Цей приклад став уроком для європейських країн, що в умовах небезпеки потрібно об'єднувати свої сили для подолання агресії. Тому вивчення даної теми є актуальним на сьогодні.

1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини Чехословаччини

Зовнішня політика Чехословаччини, яка була зацікавлена в збереженні по-версальського устрою Європи, загалом збігалася з інтересами держав переможниць, але ставила її в залежність від їхнього зовнішньополітичного курсу. Однією з найгостріших проблем, що постали перед чехословацьким урядом у той період, було визначення напрямів зовнішньої політики. Цей процес відбувався під сильним тиском Франції, що прагнула підпорядкувати політику Чехословаччини своїм інтересам у Центральній Європі. Французький капітал збільшував інвестиції у чехословацьку промисловість, французький генштаб брав участь в організації та підготовці чехословацької армії.

Результатом зростаючого французького впливу на Прагу було створення чехословацько-югославсько-румунського союзу, який дістав назву "Мала Антанта". Основою цього союзу стали чехословацько-югославська (14 серпня 1920 р.) та чехословацько-румунська (23 квітня 1921 р.) угоди, які передбачали взаємні дії у випадку неспровокованого нападу Угорщини на одну із сторін. За активної участі Франції ці угоди були доповнені відповідними військовими, економічними та політичними конвенціями, які зробили відносини ще тіснішими: "Мала Антанта" перетворилася на військово-політичний союз.

Відносно сильні позиції в економіці країни займав іноземний капітал --французький, англійський, бельгійський, а також німецький та австрійський. Приблизно третину акціонерного капіталу чехословацьких банків та промислових підприємств становили зарубіжні вклади. Однак чеські промислові угруповання утримували панівні висоти в економіці країни. Поряд з експортом торгової продукції вони з кожним роком дедалі більшу увагу приділяли вивозові капіталу, насамперед у країни Південно-Східної та Північно-Східної Європи.

Перші симптоми світової економічної кризи з'явилися в Чехословаччині вже в 1929 р.. Навесні 1933 р. криза досягла найбільшої гостроти. Промислове виробництво скоротилося більш ніж на 1/3 від рівня 1929р. Чисельність безробітних, за офіційним даними, досягла наприкінці лютого 1933р. 920 тис. чол.

Промисловість країни занепадала: видобування вугілля у 20-х роках скоротилося на 70%, виплавка чавуну -- на 50%, виробництво металургійної промисловості -- на 25%, електроенергетики -- на 75%, текстильної -- на 71%, цементної -- на 64%, паперової -- на 65%, деревообробної -- на 80%. Така ситуація склалася насамперед унаслідок обмеження промислового виробництва в Словаччині, що було спричинено прагненням зберегти позиції чеської промисловості. Крім того, могутні металургійні картелі встановили штучно високі ціни на основні промислові вироби. Чехословаччина входила в Рейнсько-Версальсько-Бельгійського сталевого картелю, який диктував високі ціни на чавун і сталь. У самій країні утворився пов'язаний з Німеччиною вугільний картель, який утримував високі ціни.

Досить міцні позиції в чехословацькій економіці займав французький капітал, що майже повністю захопив цілий ряд великих підприємств, в тому числі й відомі заводи "Шкода". Не відставав і англійський капітал, який діяв через Англобанк. Усі ці обставини значною мірою посилювали негативний вплив на чехословацьку економіку світової економічної кризи й викликали скорочення виробництва в усіх галузях промисловості країни.

Криза розпочалась у Чехословаччині дещо пізніше, але виявилась більш тривалою та руйнівною, ніж в інших країнах. У 1930 р. вона охопила більшість галузей чехословацької економіки. Навесні 1933 р. криза промислового та сільськогосподарського виробництва, зовнішньої торгівлі та фінансової системи досягла найбільшої гостроти.

Промислове виробництво становило 60 % рівня 1929 р. Закрилися майже 15% підприємств, а інші використовували лише частину своїх потужностей. Оптові ціни на сільгосппродукцію знизилися вдвоє, чистий прибуток з 1 га угідь зменшився в Чеських землях утроє, ще більше -- в Словаччині та Підкарпатській Русі, де для дрібних та середніх господарств виробництво стало збитковим. У 1934 р. була введена хлібна монополія та встановлені високі внутрішні ціни.

Тим часом банкіри та підприємці вимагали від уряду підтримки експорту, а також рішучих адміністративних заходів щодо подолання кризи. В 1931 р. був прийнятий закон про державну підтримку зовнішньої торгівлі. За рахунок зниження податків, скасування боргів та прямих дотацій банки й промислові корпорації отримали з держбюджету необхідні кошти.

Світова економічна криза різко загострила монополістичну боротьбу за ринки та сфери впливу. Німеччина, яка в 1931 р. уклала угоду з Австрією про митний союз, розглядала його як перший крок до встановлення не тільки економічної, а й політичної гегемонії в Центральній та Південно-Східній Європі. Однак під тиском Франції, яку підтримали Англія та Італія, ця угода була розірвана. У свою чергу, Франція висунула "план Тардьє", який передбачав економічне об'єднання п'яти країн Дунайського басейну. Провідній країні "Малої Антанти" -- Чехословаччині -- відводилася головна роль в об'єднанні. Німеччина, використовуючи політичні суперечності між європейськими державами, перешкоджала створенню Дунайської федерації.

Наприкінці 1933 - початку 1934 р. чехословацька промисловість стала поступово збільшувати випуск продукції. Однак новий, післякризовий економічний цикл виявився істотно деформованим. Криза перейшла в депресію, що тривала аж до весни 1936 р. Слідом за цим почалося економічне пожвавлення, яке не привело до нового підйому виробництва. В 1937 р. навіть при гонці озброєнь обсяг промислового виробництва Чехословаччини лише наблизився до докризового (96,3%). Не припинився аграрна криза. Чехословацький експорт становив тільки 40% від рівня 1929 р. У другій половині 1937 р. пожвавлення було перервано новою кризою надвиробництва.

Отже, економічна залежність Чехословаччини від іноземних держав спричинила поширення світової економічної кризи на цю державу. Зовнішньоекономічна залежність призвела до негативних наслідків в економіці та справила значний вплив й на суспільно-політичне становище Чехословаччини.

2. Зовнішньополітичні орієнтири Чехословаччини в середині 30-х рр. ХХ ст.

Прихід фашистів до влади в Німеччині ускладнив міжнародне й внутрішньополітичне положення Чехословаччина. Активізувалися виниклі в середині 20-х рр. чеські фашистські організації. Фашистсько-сепаратистські елементи взяли гору в Словацькій народній партії (заснована в 1918 р.). Прямими агентурами Гітлера в Чехословаччина стала створена в жовтні 1933 р. Судето-Німецька партія на чолі з К. Генлейном. Погроза агресії фашистської Німеччини, зростання міжнародного авторитету СРСР, тиск народних мас змусили уряд Чехословаччини в червні 1934 р. визнати СРСР де-юре, а в травні 1935 р., після підписання франко-радянського договору про взаємну допомогу, укласти аналогічний договір із СРСР. КПЧ, керуючись рішеннями 7-го конгресу Комінтерну, виступила ініціатором створення єдиного народного фронту боротьби проти настання реакції й погрози національної незалежності.

Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Зростали лави партій лівої та правої орієнтації. Так, з 1930 по 1932 рр. чисельність КПЧ збільшилася втроє. З'явилися право націоналістичні й відверто фашистські партії. Національна фашистська община, керована амбіційним генералом Р. Гайдою, тяжіла до правого крила аграріїв, а Національна ліга на чолі з колишнім лідером національно-визвольної партії І. Стршибрним -- до націонал-демократів. Однак, чеський фашизм не дістав масової підтримки.

Помітно поправіли традиційні чеські політичні партії. Посилилися позиції відверто сепаратистських течій у партіях національних меншин, насамперед у найчисленнішій з них -- Глінківській словацькій народній партії (ГСНП), яка робила ставку на націоналізм та войовничий клерикалізм.

Процес перегрупування політичних сил, що відбувався в середині 30-х років, спричинювався прагненням обох провідних партій -- аграрної та націонал-демократичної -- до авторитаризму. Країна стояла перед альтернативою: або демократичним силам удасться зберегти мир і відвернути небезпеку втрати республікою цілісності, або право радикальні сили мобілізуються, й існування республіки опиниться під загрозою.

Підсумки виборів свідчили, що праві сили переоцінили свої можливості. Аграрна партія залишалася найсильнішою серед чеських та словацьких партій. Національне об'єднання отримало 5,6% голосів виборців (17 мандатів), Національна фашистська община -- 2% (6 мандатів). Судетськонімецька партія здобула 44 місця в парламенті, КПЧ -- 30. У Словаччині Глінківська партія, утворивши Автономістський блок, отримала 6,9 % голосів і 22 місця в парламенті.

Президент Чехословаччини 21 листопада 1935 р. повідомив лідера аграріїв і прем'єр-міністра М. Годжу про намір подати у відставку і рекомендував на цю посаду Е. Бенеша. Незважаючи на маневри правих, 18 грудня більшістю голосів уже в першому турі президентом було обрано Е. Бенеша (1884--1948).

Реальну загрозу країнам цього регіону Європи становило прагнення Англії й Франції домовитися з Німеччиною та Італією в межах "пакту чотирьох". Запропонований італійським лідером Б. Муссоліні в березні 1933 р. пакт передбачав навіть можливість ревізії Версальської системи. Міжнародне становище Чехословаччини істотно ускладнилося.

На противагу "пакту чотирьох" СРСР на початку 1933 р. запропонував підписати загальний пакт про ненапад та конвенцію про визначення поняття агресії. В липні угода про визначення агресора була підписана між СРСР і Чехословаччиною, Югославією і Румунією.

Німеччина виступила з пропозицією укладення двосторонніх договорів із Польщею та Чехословаччиною. На відміну від Польщі, яка підписала угоду "Про мирне розв'язання суперечок", Чехословаччина не пішла на пакт із; Німеччиною. Вона підтримала висунуту Францією ідею про укладання регіонального Східноєвропейського пакту, в межах якого СРСР, Чехословаччина, Польща, Німеччина та прибалтійські країни і Франція як гарант угоди мали взяти на себе зобов'язання про взаємодопомогу у випадку вибуху війни.

В липні 1934 р. між СРСР і Чехословаччиною були встановлені дипломатичні відносини, що сприяло укладанню-договорів про торгівлю і судноплавство, а також кредитних та інших угод, які створювали передумови для істотного розширення економічних зв'язків.

У березні 1935 р. Німеччина, порушивши умови Версальського договору, запровадила загальну військову повинність. Разом із Польщею вона заблокувала підписання: Східноєвропейського пакту. Це змусило Чехословаччину слідом за Францією 16 травня 1935 р. підписати договір про взаємну допомогу з СРСР. Договір, однак, містив обмежувальне застереження, яке передбачало, що підтримка один одному буде надана лише тоді, якщо на поміч державі -- жертві агресії прийде Франція. Це, звичайно, знижувало ефективність підписаного договору.

В черговий раз порушивши Версальський та Локарнський договори, 7 березня 1936 р. Німеччина ввела війська до Рейнської демілітаризованої зони під приводом укладання-двосторонніх пактів про ненапад із сусідами. Англія і Франція відмовилися від колективних дій проти нацистської Німеччини, запропонованих СРСР, і взяли курс на досягнення угоди. Дипломатія Чехословаччини, у свою чергу, стала також зондувати грунт для прямих переговорів з А. Гітлером.

Улітку 1936 р. Німеччина та Італія розпочали інтервенцію на підтримку фашистського путчу в республіканській Іспанії. Англія і Франція зайняли позицію "невтручання". Політика потурання агресору об'єктивно вела до зговору з ним, звичайно, за рахунок сусідів. Постало питання про Чехословаччину як самостійну державу. Певна частина правлячих кіл країни вбачали вихід у радикальній зміні зовнішньополітичного курсу країни, досягненні угоди з А. Гітлером.

Демократично настроєні верстви чехословацької буржуазії і їхніх політичних лідерів, у свою чергу, шукали компромісу з Німеччиною, причому навіть ціною певного відходу від принципів колективної безпеки. Слідом за приєднанням Чехословаччини до англо-французької політики невтручання Бенеш вступив восени 1936 р. у таємні переговори з емісарами Берліна про укладення двостороннього чехословацько-німецького договору. Вони не призвели до успіху, оскільки Бенеш хоча й готовий був піти на політичні й економічні поступки Німеччини, але мав намір зберегти в силі договори про взаємодопомогу, насамперед із Францією, на яку він продовжував беззастережно розраховувати, а також із СРСР. Це не влаштовувало Гітлера, що домагався якщо не розриву, то принаймні ослаблення союзницьких зобов'язань Чехословаччини. З ініціативи германської сторони на початку наступного року переговори були перервані, тому що вони могли зв'язати їй руки при здійсненні плану знищення чехословацької республіки, що конкретно розроблялося Гітлером

В умовах, коли загроза агресії проти Чехословаччини ставала дедалі реальнішою, а правлячі кола країни сподівалися передусім на підтримку своїх західних союзників, компартія рішуче виступила на захист республіки. У квітні 1936 р. на VII з'їзді КПЧ була висунута програма дій, яка передбачала задоволення основних соціально-економічних вимог трудящих, захист демократичних прав і свобод, забезпечення рівності всіх націй і народностей республіки, зміцнення співробітництва з СРСР тощо.

В 1936 р. КПЧ виступила з ініціативою об'єднання профспілкового руху, й осередки "червоних профспілок" улилися до Чехословацького профспілкового об'єднання. Комуністи обстоювали послідовне демократичне вирішення національного питання і вимагали від урядів ужиття необхідних заходів щодо забезпечення цілковитої рівноправності німецької меншини в питаннях мови, освіти, культури та ін. Була також розроблена програма соціально-економічного й культурного розвитку Словаччини.

Комуністи висунули гасло "Біля стін Мадрида йде битва за Прагу", яке дістало широку підтримку серед прогресивних сил країни. Створене Товариство друзів демократичної Іспанії координувало збирання коштів, закупівлю зброї, медикаментів, продовольства та ін. Більш ніж 2 тис. чехословацьких волонтерів билися в інтербригадах іспанської республіканської армії.

Незважаючи на невдоволення властей, чехословацька громадськість надавала значну матеріальну й моральну підтримку німецьким, австрійським, угорським, польським, румунським, югославським емігрантам найрізноманітніших політичних поглядів. Прага поряд із Парижем і Москвою стала великим центром антифашистської еміграції.

Таким чином, після приходу до влади в Німеччині в 1933 р. А. Гітлера зовнішньополітична ситуація для Чехословаччини погіршилася. Проблема Судетської області, в якій панували настрої профашистської Судетськонімецької партії, стала найголовнішим питанням в зовнішній політиці Чехословаччини. Хоча Чехословаччина підтримує зв'язки з СРСР, однак вона продовжує залежати від Франції, тому обирає політику невтручання в європейські справи.

Висновки

Таким чином, економічна залежність Чехословаччини від іноземних держав спричинила поширення світової економічної кризи на цю державу. Зовнішньоекономічна залежність призвела до негативних наслідків в економіці та справила значний вплив й на суспільно-політичне становище Чехословаччини.

Отже, в першій половині 30-х рр. ХХ ст. зовнішня політика Чехословаччини була спрямована на союз з Францією. Вплив Франції на Чехословаччину був дуже сильним. Світова економічна криза продемонструвала зовнішньоекономічну залежність Чехословаччини від Франції та Англії. Прихід до влади А. Гітлера в Німеччині призвів до створення в Судетській області профашистської партії, що більш загострило зовнішньополітичну ситуацію в Чехословаччині.

Список літератури

1. Головин Ю. Чехословаччина в 1918-1939 рр. // Історія України. - 2006. - №3. - С. 22-24.

2. Історія південних та західних слов'ян./За ред. В.А. Пономаренка. - К, 1987. - 428 с.

3. Краткая история Чехословакии: С древних времен до наших дней. - М.: Наука, 1988. - 346 с.

4. Новейшая история стран Европы и Америки. Часть 1. 1918-1939. / Под ред. Е.И. Юровской. - М., 1984. - 438 с.

5. Социальная структура и политические движения в странах Цент¬ральной и Юго-Восточной Европы. - М., 1986. - 288 с.

6. Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян у ХХ ст. - К.: Либідь, 1996. - 416 с.