Україна в роки Першої Світової війни

Початок Першої Світової війни. Зародження українського руху. Окупація Галичини російськими військами. Наступ німецьких військ на українські землі. Зміни у відношенні росіян до українців. Умови життя в таборах. Продовження війни, її завершення та наслідки.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2019
Размер файла 30,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра історії України

Реферат

на тему

Україна в роки Першої Світової війни

Підготувала: студентка групи ПП-11

психолого-природничого ф-ту

Черуха Аміна Олександрівна

Перевірив

доц. Пальчевський Руслан Степанович

Рівне-2018

Вступ

Приступаючи до висвітлення даної теми слід зауважити, що розкриття і характеристика воєнного становища в Україні під час Першої світової війни, має неабияке значення при вивченні історії України.

За 80 років, які минули після закінчення Першої світової війни, у країнах-учасницях цієї всесвітньої драми створено і видано тисячі історичних праць, документальних збірників, мемуарів про хід військових дій 1914-1918 рр. на різних фронтах, про економіку, політику, дипломатію різних держав під час війни, про окремі її соціально-економічні й політичні наслідки.

Радянські історики й науковці країн з „соціалістичної співдружності” основні зусилля зосереджували на висвітленні певних аспектів революційного робітничого руху під час війни, стверджуючи, що найважливішим політичним наслідком останньої була перемога соціалістичної революції в Росії і розкол світу на дві системи. При цьому нерідко залишалися поза увагою або подавались у спрощеному, спотвореному догмами сталінсько-брежневської ідеології саме ті питання, які є основним предметом даної роботи: наслідки війни для долі поневолених російським царством і австрійською короною слов'янських народів, їх культура, наука в роки війни, боротьба за справедливе „розв'язання національного питання, державотворча діяльність тощо. Тому хотілось би більш детально зупинитися і розглянути такі питання, як експансіоністські плани Німеччини під час Першої світової війни та їхні наміри щодо України, перебіг військових подій на Україні в роки Першої світової війни, зміну в системі давніх органах влади українських земель і основні риси права, а також більш конкретно розглянути причини розв'язання Першої світової війни.

Питання участі України в Першій світовій війні завжди турбувало істориків, які намагались більш детально висвітлити цей період в історії України. Безумовно, порушені питання далеко не прості. Зокрема відомий історик Тарас Гунчак писав: “Проблеми першої світової війни з історичної точки зору, з величезним розмаїттям учасників та жертв цієї війни, є такими складними, що намагання звести їх до простої формули добра і зла, друзів і ворогів або правильних чи неправильних результатів було б надмірним спрощенням. Залишається багато білих плям, розуміння яких можна досягнути лише старанним та чесним дослідженням усіх наявних фактів”.

Наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн. українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців -- як учасників боїв з обох сторін -- змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для своїх пригноблених підданих. Але, принаймні попервах, ця можливість була ще занадто віддаленою.

1. Початок Першої Світової війни. Зародження українського руху

окупація галичина військо німецький

Невдала для балканських словян війна 1912-1913 рр. зміцнила становище Австро-Угорщини. Вона створила нову державу -- Албанію, яка позбавила Сербію виходу до Адріятицького моря. Відносини між словянами і урядом цісаря Франца-Йосифа щораз більше напружувались. Дня 28 червня 1914 р. в Сараєві, столиці Боснії, забито ерцгерцога Франца-Фердінанда, наслідника цісаря Франца-Йосифа. Австрійський уряд обвинуватив Сербію в організації атентату і 10-го липня вислав до уряду Сербії гострий ультиматум. Сербія звернулася до Росії з проханням про підтримку. За порадою Росії Сербія дала помірковану відповідь на ультиматум, але Австрія її не прийняла і проголосила війну. Німеччина, союзниця Австрії, проголосила 1-го серпня того ж року війну Росії, а 3 серпня 1914 року проголосила війну і Франції. Німецькі війська негайно рушили на Францію через невтральну Бельгію. Европа поділилася на два фронти: з одного боку Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше приєдналися до них Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія і Англія. Так почалася перша світова війна.

Повторилася трагедія російсько-японської війни. Росія, хоч витрачала величезні кошти на армію, вступила у війну непідготовленою, без запасів набоїв та амуніції. До того ніхто у Росії, починаючи з уряду, не вірив, що буде війна. І навпаки: Австро-Угорщина та Німеччина віддавна й ретельно підготовлялися до війни.

У Західній Україні заздалегідь обмірковувалося питання -- яке становище зайняти на випадок війни, на чийому боці? Більшість вирішувала підтримувати Австрію.

Перший удар, як сказано, Німеччина скерувала на Францію, яка теж не була готова до війни. Щоб врятувати її, кинуто дві російські армії на Східню Прусію, і Німеччина примушена була стягнути війська з Франції. Російські армії зазнали страшної поразки, але Франція була врятована.

У перші дні після проголошення війни по всій Російській імперії піднявся патріотичний рух. Страйк петербурзьких робітників припинився, і вони взяли участь у патріотичних маніфестаціях. Державна Дума урочисто підтримала уряд, заявивши йому про свою льояльність.

Українці, що не мали окремої групи у Думі, видали декларацію за підписом С. Петлюри, редактора Украинской Жизни, у якій писали, що виконають чесно свій обовязок супроти держави. Київська газета Рада писала, що українці повинні боронити російську державу.

Але, не зважаючи на ці декларації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні -- закрито Просвіти і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва. Його заарештовано і заслано спочатку до Симбірська, потім до Казані і нарешті -- до Москви, де він пробув до революції 1917 року.

У той же час ішло переслідування українців у Галичині. На всіх галичан поляки, австрійці й мадяри кинули обвинувачення в москвофільстві. З початком війни тисячі людей запроторено до концентраційних таборів у Талергофі (біля ґрацу), ґнав, ґмюнді, Терезієнштадті. Виарештувано багато священиків, інтелігенції, селян. Політичні й громадські діячі тікали до Відня. В Галичині мадярські війська вішали людей без суду. Становище погіршувала діяльність москвофілів. Багато з москвофілів, що виїхали були перед війною до Росії, на початку війни зорганізували в Києві Карпато-Русский Освободктельньій Комитет, який 29 липня ст.ст. 1914 р. видав відозву, закликаючи галицьких українців зустрічати російську армію з церковними процесіями, а тих, що служать в австрійській армії -- переходити до російської.

1-го серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій -- Національно-Демократичної, Радикальної й Соціял-Демократичної. Головою її обрано д-ра Костя Левицького, секретарем -- д-ра С. Барана. Завданням Ради було охороняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створила військову організацію -- Легіон Українських Січових Стрільців для боротьби з російським військом. До цього Легіону вступали тисячі молоді.

4-го серпня група українських емігрантів-наддніпрянців, за ініціативою Д. Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України -- як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України.

На австрійському фронті російська армія мала спершу блискучі успіхи. Австрійці відступали, 3-го вересня (21 серпня ст.ст.) російські війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач, великий князь Микола Миколайович, видав маніфест, в якому висловлював радість, що російський народ обєднався і що завершено діло Івана Калити. Новопризначений генерал-губернатор Галичини, граф О. Бобринський, відразу почав проводити на практиці ці думки: Галиция и Лемковщина, -- оголосив він, -- искони коренная часть единой великой Руси. . . все устройство должно бьггь основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язьік, закон и устройство. Лідер вшехпольської партії, професор С. ґрабський, вітав прихід російського війська до Львова -- на землю русску.

Ще раніше штаб верховного головнокомандувача видав брошуру капітана Нарушевича для російських старшин під заголовком: Современная Галиция. Зтнографическое и культурно-политическое состояние в связи с национально-общественньііяи настроениями. У цій брошурі були крайньо тенденційні характеристики галицьких установ, діячів, а головно -- Греко-Католицької Церкви та митрополита Андрея Шептицького.

З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всі посади. Здебільшого це були люди без належної освіти, які не надавалися бути репрезентантами російської влади. Головням завданням адміністрації було боротися з мазепинцями)-. Багато посад зайняли місцеві москвофіли. Закрито всі українські установи, бібліотеки, школи, але польські продовжували існувати. Почали відкривати курси російської мови для вчителів, друкувати підручники російською мовою.

2. Окупація Галичини російськими військами

Мирне населення Галичини і Буковини не чинило опору російським військам і часто зустрічало їх хлібом-сіллю Настрій людей почав змінюватися, коли на цих землях було створено Галицько-Буковинське губернаторство на чолі з графом Бобринським і генералом Треповим.

З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти. Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12.000 осіб, серед них багато греко-католицьких священиків.

19 вересня 1914 року арештовано митрополита Андрея Шептицького і вивезено до манастирської тюрми у Суздалі, де пробув він до революції 1917 року. Вивезено ректора Львівської семінарії о. Й. Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства.

Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на православ'я. До Львова приїхав архиспископ Волинський Євлогій (ґеоргієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство. До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до Австрії (їх було коло 200), призначали православних священиків. Засновували православні церковно-парафіяльні школи.

Російське військо посувалося на захід. Після 4-ох місяців облоги, на початку березня 1915 року піддалася фортеця Перемишль. У полон взято 117.000 вояків. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і йшла на Краків. Кінцевою метою походу було заволодіти Угорщиною, відділити її від Австрії.

Становище Росії в Галичині здавалося таким твердим, що на початку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола II, якого урочисто там зустрічали; потім він відвідав Перемишль.

Але успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82% старшин -- забитих та поранених, і 64% солдатів. Загальне число втрат було більше, ніж число кадрових старшин та солдатів, які виступили у похід. Були частини, в яких не залишалося жадного кадрового старшини; їх заміняли запасні прапорщики, які пройшли короткі курси. Не були підготовлені й запасні солдати, що часто не встигали пройти жадного вишколу. Трагізм становища збільшувала недостача зброї -- рушниць, гармат, набоїв. Запасним не вистачало рушниць для навчання, і вони приходили на фронт, уперше беручи в руки рушницю. А бувало й так, що рушниці мали тільки ті запасні, які йшли у перших рядах. Уже в перший момент війни забракло рушниць: їх було тільки 5.000.000, а змобілізованих 6.50.000 осіб. За рік у Росії виробляли лише 600-700 тисяч рушниць. Не вистачало гармат та набоїв. Головне Артилерійське Управління перед війною заявляло, що на кожну гармату потрібно 7.000 набоїв, але Військове Відомство заготовило тільки по 900 набоїв, себто у 8 разів менше.

У грудні 1914 року вичерпано майже всі набої, і наказано було витрачати на день на батерею лише по одному набою, себто фактично воювати без артилерії. До цього треба додати, що ніхто не думав, що війна буде така довга.

В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті -- між Горлицями та Тарновом. Німецька армія вперше застосувала так званий ураганний вогонь. На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4. На ураганний вогонь -- 700.000 набоїв за кілька годин -- вона відповідала 5-10 пострілами з кожної гармати.

3. Наступ німецьких військ на українські землі

Почався відступ російської армії. 9 червня 1915 року німці зайняли Львів, а в липні вся Галичина і значна частина Волині були вже в німецьких руках. Ця поразка мала величезне значення для дальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії -- перший сигнал майбутньої революції. Люди гинули тисячами, безборонні перед могутньою навалою ворога. Почали ширитися чутки про зраду на самій вершині, біля цариці Олександри, брат якої, герцог Гессенський, воював у німецькій армії. В центрі тих чуток був старець Григорій Распутін, неписьменний, розпусний сибіряк, селянин, що знайшов стежку до царської родини. Як відгук на ці чутки, в Москві, наприкінці травня 1915 р., вибух погром німецьких торговельних та промислових підприємств; розгромлено 475 підприємств, понад 200 приватних мешкань; збитки внаслідок погрому становили понад 40.000.000 рублів. Дуже цікаво, що й генерал А. Денікін у 1917 році згадував, що артилерія внаслідок зради була позбавлена набоїв.

У стриманій формі Державна Дума поставила питання про міністерство громадського довір'я. А в той же час ліві партії, головно більшовики, вели агітацію за припинення війни.

На тлі цих загальноімперських подій щораз тяжчою ставала ситуація в Україні. Відхід російської армії від Карпат ніс нову катастрофу для населення Галичини: почалося масове виселення українців та євреїв, яких російський уряд вважав за шпигунів та взагалі неблагонадійних осіб. Галичани, що перейшли на православ'я, виїздили добровільно, побоюючись австро-угорської помсти. Усіх галичан спрямовували до Сибіру.

У зв'язку з відступом російського війська на схід, виселяли людей з Холмщини. Волині, Поділля. Села палили, щоб залишити ворогові пустелю. Люди йшли з малими дітьми, із злиденним майном,. гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по дорозі. Коли валка доходила до залізничної станції людей напхом садовили у вагони і днями-тижнями везли за Урал, до Перму тощо. Коли нарешті відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи. Так у XX ст. Україна зазнала того ж лиха, що перенесла у 1670-их роках під час великого згону. До жаху руїни приєдналися пошесті тифу, червінки, які косили виселенців. Ні медичного персоналу, ні ліків не вистачало, бо все було кинуто на фронт, де зростало число поранених та хворих. Тяжко підрахувати, скільки людей виселено, скільки загинуло по дорозі; цю цифру встановлювали на 6.000.000 душ. У самому Київському Комітеті Допомоги зареєстровано 3,306.000 осіб.

З осені 1915 року почалася евакуація міст Правобережної України. Київський університет перевезено до Саратова, Політехнікум -- до Воронежу. Школи, державні установи перевозили до різних міст, розділяючи родини. Порушено було питання про евакуацію КисвоПечерської Лаври з її святинями. Вивозили бібліотеки, музеї. У Києві почалася паніка.

4. Зміни у відношенні росіян до українців

Трагічні події 1914 та 1915 років викликали перелам у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той патріотичний запал, який переживало багато з них на початку війни, і зростала свідомість, що перемога Росії принесе Україні нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком партій, ухвалила у вересні 1914 р. постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральне становище у війні. На цій підставі ТУП не погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з австрійською армією,

Унаслідок поразки 1915 року російський уряд став м'якішим у відношенні до українців-наддніпрянців. Визнаючи, що головна причина поразки у поганій підготові, уряд погодився на громадську допомогу, Внаслідок цього виник ряд могутніх організацій Воєнно-Промисловий Комітет, Союз Міст, Земський Союз. Уряд давав їм кошти, а ці організації творили майстерні для виробництва потрібного приладдя, апаратури, споряджали санітарні потяги, організували шпиталі. Поволі змінилося ставлення російського ліберального громадянства до українського питання. Російська поступова преса критикувала політику російського уряду в Галичині, а П. Мілюков в Державній Думі назвав її європейським скандалом.

Влітку 1915 року київським українцям вдалося здобути дозвіл уряду на заснування Общества помощи населению Юга Россип, пострадавшему от воєнних действий. Це товариство мало широкі завдання: організацію шкіл для дітей втікачів, допомогу арештованим та висланим галичанам, хворим і т. п. Багато українців вступило до Комітету Південно-Західнього фронту Всеросійського Союзу Міст, головою якого став український громадський діяч, барон Штейнгель. Союз Міст давав великі кошти на допомогу втікачам і взяв на себе опіку над українським населенням Галичини, організацію українських шкіл та лікарень. В установах Комітету працювали тисячі української інтелігенції, студентів, інженерів, лікарів. У повному контакті з ним працював Земський Союз.

Галичина переживала інші труднощі. Організація Українських Січових Стрільців розпочалася з великим успіхом. Головна Українська Рада звернулася до населення з відозвою, в якій пояснювала мету організації цього легіону: всі українці повинні взятися за зброю, щоб розгромити Росію, визволити Україну і створити з усіх українських земель єдину Самостійну Державу із столицею в Києві. За два тижні записалося 30.000 осіб, але австрійці обмежили число добровільців до 2.000.

Успіхи Австрії у війні з Росією в 1915 році відкрили для Галичини широкі перспективи. Загальна Українська Рада звернулася до всіх народів цивілізованого світу з деклярацією, в якій заявляла про свою мету створити Вільну Самостійну Українську Державу з усіх земель українських, які залишилися під Росією; з земель українських у межах Австро-Угорщини -- створити територіяльно-національну автономну область. Представники Загальної Української Ради вели переговори з урядом Австро-Угорщини, домагалися поширення українських прав на Холмщину та Волинь. Але досягли не багато: замість намісника-поляка призначено німця, Колярда; легіон Українських Січових Стрільців перетворено на полк Українських Січових Стрільців. Страшним ударом для українців було утворення Польської Держави та надання Галичині широкої автономії без поділу на землі польські та українські. Фактично це було переведення українців під повну владу поляків.

Президія Загальної Української Ради склала свої уповноваження. Почалася повна дезорганізація серед українців. Провід перейшов до Української Парляментарної Ради, на чолі якої став Ю. Романчук, а заступником його -- Є. Петрушевич.

Енергійно працював Союз Визволення України. У Віснику СВУ з 1 вересня 1914 року надруковано плятформу Союзу: створення Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з демократичним ладом, повною свободою для всіх національностей, з самостійною Українською Церквою. Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними Державами. Він мав представників: у Берліні -- О. Скоропис-Йолтуховського, у Туреччині -- М. Меленевського, у Болгарії Л. Ганкевича, у Швеції та Норвегії -- О. Назарука, у Швайцарії -- П. Чикаленка, в Італії -- О. Семенова. Союз видавав часописи і книжки різними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні видання -- М. Грушевського, С. Рудницького. Наслідком цих інформацій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Німеччині, Болгарії. Гірше була справа в Австрії, яка не рахувалася з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його на суто службову, підсібну організацію.

Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викликали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. їм удалося виділити українців-воєнополонених в окремі табори у Фрайштадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків, і в Раштаті, Ганновері. Гмюндені -- у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання -- політичне виховання полонених, перетворення їх на свідомих українських громадян -- дало блискучі наслідки. Проте, діяльність Союзу в Україні, як згадано вище, зустріли спочатку дуже негативно. ТУП, а зокрема М. Грушевський, ставилися до нього негативно.

1915-й рік вніс багато у внутрішнє життя Росії, а разом з нею й України. У Державній Думі зорганізовано т. зв. Прогресивньій Блок, до якого ввійшли представники конституційних демократів, прогресисти, ліві октябристи, земці. Основою об'єднання було незадоволення владою. Блок настоював на продовженні війни до переможного кінця, але для цього влада мусить бути у контакті з громадянством. Блок вимагав амнестії для політичних в'язнів, широкої автономії для поляків, припинення репресій проти українців, скасування обмежень у правах жидів тощо. До Блоку вступило 300 членів Державної Думи (з 420) та частина Державної Ради (Государственного Совета). Дехто з міністрів поділяв програму Бльоку, але цар, у відповідь на вимогу Бльоку, розпустив Думу. Міністри, які стояли за поступки у відношенні до вимог Бльоку -- М. Щербатов, А. Самарін, А. Кривошеїн, П. Харитонов -- були усунені. Цар ясно показав, що бажає зберегти всю владу у своїх руках.

Почалися великі зміни. Верховний головнокомандувач, великий князь Миколай Миколайович, користався значною популярністю серед військових старшин і ще більшою -- серед солдатів. Ця популярність породжувала навіть думки про можливий бонапартизм. У липні 1915 року цар призначив Миколая Миколайовича головнокомандувачем Кавказького фронту, а верховне командування взяв на себе. Це викликало дуже багато хвилювань в армії і в суспільстві. Після катастроф на Ходинці під час коронування та під час Японської війни у народі вважали царя Миколу II нещасливим і боялися, що він принесе нове нещастя. Дуже негативне враження справляло те, що фактичне регентство, після виїзду царя на фронт, перейшло до цариці Олександри, ще більше непопулярної, ніж цар.

5. Продовження війни. Її завершення та наслідки

Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. У травні 1916 року, знову на вимогу союзників, російські війська південно-західнього фронту, під проводом генерала А. Брусілова, завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли широку смугу Галичини та Волині. Брусіловський наступ значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато.

Поволі економіка почала захитуватись. Залізниці не справлялися з перевозами, у промислових центрах не вистачало продуктів, обнизилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників заміняли жінки; підлітки, воєннополонені. Почалися перебої у праці цукроварень, млинів.

У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, реманенту. Посівна площа у 1916 році зменшилася в Україні на 1.900.000 десятин, гуртовий збір збіжжя у порівнянні з р. 1913 обнизився на 200.000.000 пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: на 1917-ий рік в Україні з 3.980.000 селянських господарств 640.000 не мали засівів, 1.400.000 не мали коней, а 1.142.000 не мали корів.

1916-ий рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбувалися під гаслом Геть з війною. Особливо багато було їх у Донбасі -- в Горлівці, Бахмугі, в Катеринославі, Харкові, Миколаєві -- там, де були великі заводи. Керували тими заворушеннями підпільні соціялістичні організації. Цей настрій перекидався на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти в бій. Становище погіршували маси запасних, які місяцями сиділи у касарнях, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Вони сиділи без діла, бо не вистачало рушниць для муштри, Запасні були легкою здобичею для революційних агітаторів, 3 приводу вибуху заворушень командувач Київської Військової Округи писав у Ставку верховного головнокомандувача: не зважаючи на репресивні заходи, повстання, як зараза спалахують то в одному, то в іншому пункті і набрали останнім часом великого поширення.

Кривава війна, без перспектив, із фронтами, які стояли непорушно, втомила всіх. Непопулярний вищий провід викликав незадоволення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна міністрів підривала до них довіря. Вирішування справ держави, народу здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій монарха, цариці, диктувалось побоюваннями, що той або інший міністер має звязки з Державною Думою, земством. Прийняття царем ролі верховного головнокомандувача, замість популярного великого князя Миколая Миколайовича, справило у масі населення неґативне враження, воно робило царя відповідальним за помилки та невдачі і позбавляло його авреолі. Перебування царевича -- хлопчика Олексія у Ставці надавало їй приватного характеру. У широких колах, починаючи з членів царської родини й закінчуючи звичайним елянином, зростала ворожість до цариці Олександри, яка фактично управляла державою, і це підривало будь-яке довіря до влади.

На початку 1917 року в Петербурзі скупчилося коло 200.000 запасних солдатів, яких мали навесні відрядити на фронт. Жили вони одним життям з населенням міста і легко піддавалися революційній пропаганді, також і большевицькій. У місті не було надійних полків. Випадково, через сніжні завірюхи, 23 лютого забракло хліба в пекарнях, і в столиці почалося хвилювання. Застрайкувало 90.000 робітників. По вулицях ходили демонструючі робітники із гаслами: Долой войну! Долой самодержавие! Демонстрації припинились, коли 24 лютого в крамницях зявилося досить хліба. Ніхто з адміністрації не надавав тому рухові важливого значення. Державна Дума хотіла була використати його, щоб добитися відповідального міністерства. А тим часом на вулицях залунали постріли. Були забиті й серед поліції, і козаків, і робітників.

25 лютого проголошено перерву праці Державної Думи на кілька тижнів. Повстання розгорялося. У проклямаціях закликалося до повалення режиму. 27 лютого до повстання приєднався Волинський запасний полк, у якому було багато українців. Не зважаючи на це, не звертаючи уваги на зміцнення впливу революційних партій (есерів, есдеків і большевиків), які керували заворушеннями, кабінет міністрів не надавав рухові значення. Тому, що Державну Думу тимчасово розпущено, зорганізовано 27 лютого Тимчасовий Комітет Державної Думи, до якого ввійшли представники різних фракцій На голову Комітету обрано голову Державної Думи, М. Родзянка. У той же день зреволюціонізована маса обрала Раду робітничих та солдатських депутатів. Утворилося два уряди, при чому реальна сила була в руках Ради робітників та солдатів.

27 лютого в Ставці одержано повідомлення про повстання в Петрограді й участь у ньому війська.

Висновок

В наш час постає багато питань щодо першої світової війни і її відношення до нас, українців. Потрібно підкреслити, що залежно від відповіді на ці питання залежить наше ставлення до багатьох інших процесів, зокрема тих, які безпосередньо пов'язані з процесом сучасного державотворення.

Велика Перша світова війна мала колосальне соціально-економічне і епохальне загальноісторичне значення. Наслідками війни і могутніх революційних катаклізмів стали розпад імперій Романових, Гогенцоллернів і турецьких султанів, почався незворотний процес руйнування колоніальних держав -- Великої Британії і Франції, на історичну арену вийшли нові держави: Австрія, Угорщина, Польща і Фінляндія, Чехословаччина і Югославія, Радянська Росія і Українська Народна Республіка, держави Прибалтики, Кавказу, Близького і Середнього Сходу.

Мирні договори, укладені державами-переможницями з Німеччиною та її союзниками в 1919 р., створення Ліги націй і угоди, підписані в 1921-1922 рр. у Вашингтоні, зафіксували нове співвідношення сил у Європі, Африці й на Далекому Сході.

Перша світова війна поклала початок глибоким змінам у житті суспільства, які повністю проявили себе у часи революції, а їх віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш за все, війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники - Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку, та Росія, з іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна з її багатими людськими і природними ресурсами була одним з найбільш головних виграшних призів для кожного з них.

Розділена між двома головними суперниками в цій війні, Україна була дуже зруйнована і була полем запеклої битви. Близько 3 мільйонів українців воювали у складі російської армії, а 250 тисяч - цілком на боці австрійської армії. кілька кровопролитних боїв відбувалося в Галичини. західних українці, вважаючи, що Росія більш небезпечний, ніж Австрія, підтримали віденське уряд в це війні. Вони сподівалися включити всю в склад Австрії та домогтися для неї прав широкої автономії.

Ми повинні пам'ятати що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя. Ми, разом з світовою спільнотою, повинні докласти всі зусилля, щоб такі страшні часи більше ніколи не повторилися.

Використані джерела

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. - К.: Каравела, 2007. - 254 с.

2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. Донецьк: БАО, 2005. - 622 с.

5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 366 с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . К.: МАУП, 2006. - 345 с.

11. Шабала Я. Історія України: Для випускників шкіл та абітурієнтів/ Ярослав Шабала,. - К.: Кондор, 2005. - 265 с.

12. Шокалюк О. Історія України: учбовий посібник/ Олексій Шокалюк,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 274 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Наддніпрянщина і Західна Україна напередодні Першої світової війни. Розкриття становища українського народу в часи Першої світової війни. Послаблення впливу режимів імперій на етнічних українців і формування державного життя в Україні з столицею в Києві.

    реферат [26,9 K], добавлен 25.03.2019

  • Політичне становище у Європі у зв'язку с балканськими подіямі 1912-1913 рр., що привело до Першої світової війни. Переслідування українців на окупованих австрійським та російським урадями землях України. Наслідки війни для подальшого стану України.

    доклад [25,6 K], добавлен 19.03.2008

  • Завоювання Росією Середньої Азії в 60-70-ті роки ХIX ст. Протиріччя між Росією і Англією. Персія напередодні Першої світової війни. Військові-політичні події на території Персії в ході Першої світової війни. Наслідки Першої світової війни для Персії.

    реферат [43,9 K], добавлен 25.10.2013

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Дослідження з історії Першої світової війни. Передумови виникнення війни. Боротьба за новий переділ світу. Англо-німецький конфлікт. Розробка планів війни, створення протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни.

    реферат [33,4 K], добавлен 10.04.2009

  • Особливості перебігу бойових дій на території України в роки Першої світової війни. Плани ворогуючих сторін щодо України, бойові дії на її території. Галицька битва, Карпатська та Горлицька операції, Брусилівський прорив. Втрати в Першій світовій війні.

    курсовая работа [101,6 K], добавлен 12.09.2014

  • Передумови виникнення першої світової війни і криза липня 1914. Боротьба за новий переділ світу. Плани війни та створення двох протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни. Протиріччя між Англією й Німеччиною.

    реферат [33,4 K], добавлен 04.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.