Криза і крах державно-монополістичного капіталізму у країнах Західної Європи і Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криза і крах державно-монополістичного капіталізму у країнах Західної Європи і Америки

Вступ

державний монополістичний капіталізм криза

1.США у кризі державно-монопольного капіталізму

2. Крах державно-монополістичного капіталізму у Англії

3. Становище Німеччини та Франції під час занепаду (ДМК), перехід до нових економічних форм регулювання

Висновки

Вступ

Наприкінці ХІХ ст. у світі відбулися зміни які заклали основу соціально-економічного і політичного розвитку до середини ХХ століття. Становлення фабричної промисловості додало технічному прогресу небачений темп. Якщо першій половині ХІХ ст. число винаходів обчислювалася десятками, то, на межі століть - багатьма тисячами. Технологічні зрушення останній третині ХІХ ст. були такі великі, що іноді вживаються поняття “друга промислова революция”. Науково-технічний прогрес рубежу століть створював можливості нового укрупнення виробництва. Але великі виробництва, нові галузі промисловості, реконструкція старих потребували великих фінансових коштів, але це викликало об'єднання капіталів в акціонерні товариства, що спонукало розвиток ринку фінансових спекуляцій. Поява величезної кількості капіталістичних підприємств сприяло зростанню конкуренції, з другого боку, загострення анархічності капіталістичного виробництва, проявом чого стали кризи надвиробництва, які відбуваються частенько. Зростання конкуренції, укрупнення і концентрації виробництва та капіталів, складання єдиної системи економіки створили грунт початку процесу монополізації для одержання понад прибутків ціною усунення від конкурентів і планування діяльності недопущення криз.

Вже на рубежу XIX-ХХ ст. склалися такі види монополій: трест, синдикат, концерн. Монополізація поставила під загрозу конкуренцію, існувала загроза серйозними соціально-економічними потрясіннями - це все підсилювалось політичною влада монополістичної буржуазії, яка прагнула проводити олігархічну політику. У цих умовах держава була змушена втрутитися, обмежуючи процес монополізації певними рамками. Так, зросла економічна роль держави, закладалися основи державно-монополістичного капіталізму, що здобув широку популярність у ряді країн під час «Великої депресії 1929-33 рр.».

1.США у кризі державно-монопольного капіталізму

Ситуацію, яка склалася у Сполучених Штатах у 1970-і роки, часто порівнюють зі становищем 1930-х років, в період "великої кризи", коли в країні сформувалася політична стратегія та ідеологічна система, яка домінувала до початку 1970-х років. Паралелі насправді очевидні. По-перше, у згадані періоди країна переживала кризи, хоча і неспівставимі за масштабами економічних та політичних струсів та їх соціальних наслідків. По-друге, і це головне-і 1930-і і в 1970-і роки - правляча еліта була поставлена перед необхідністю ідейно-політичного вибору: як іти далі, як мобілізувати потенціал суспільно-економічного розвитку. Очевидно, банкрутство вільно-ринкових відносин у 1930-і роки не залишало альтернативи: інтереси економічного розвитку вимагали створення ефективного регульованого механізму. Тоді вибір було зроблено на користь регульованого державою капіталу, корпоративізму, соціальних реформ, соціальної відповідальності держави. У ліберальній формі варіант державного втручання в економічну та соціальну сфери суспільного життя віддзеркалився в "новому курсі" Ф.Д. Рузвельта. На початку 1970-х років виявилося, що система державного регулювання має свої межі, що низка її механізмів працює з перебоями, а деякі з них взагалі зжили себе. А ще через десять років вже мало хто сумнівався, що американська економіка переживає передкризовий стан. Чимало економістів та політиків стверджували, що США відстають у темпах економічного розвитку від інших розвинених країн, передовсім, Японії, що врешті-решт може привести до втрати ними провідних позицій у світі. Вперше з часу завершення першої світової війни інфляція досягла двозначної цифри (у 1980 році - 12,4 відсотка). Американська частка у світовому промисловому виробництві скоротилася з 54 відсотків у 1948 році до 35 - у 1982 році, у світовому у експорті -- з 35 до 12 відсотків, а золотий запас зменшився з 78 відсотків 1948 році до 27 - у 1980-х роках.

Упродовж 70-х років XX століття США мали позитивний торговельний баланс і вважали це своїм своєрідним символом. Проте вже у 1960-і роки американський експорт переважав імпорт на 4 млрд. доларів. 1971 року торгівельний баланс країни вперше був зведений з дефіцитом в однозначну цифру, а 1978-1979 років він дорівнював 30 млрд. доларів. США втрачали провідні позиції щодо зростання продуктивності праці. Так, за цим показником в обробній промисловості, на яку припадало 70 відсотків американського експорту, США відставали від Японії, ФРН і Франції. Якщо 1960 року кожен другий автомобіль, випущений у світі, був зібраний у США, то 1984 року світове виробництво автомобілів зросло в 2.5 рази, але американським був лише кожен четвертий. Іваницька О.П. Говітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). Вінниця - 2003 С.104 До того ж Сполучені Штати на невійськові науково-дослідні і конструкторські роботи виділяли 1,5 відсотка від ВНП, тоді як її конкуренти - 2 відсотки. Додамо дефіцит державного бюджету, який склав на 1980 рік 74 млрд. доларів, та державний борг, що наближався до 1 трлн. доларів.

Кризи 1974-1975 pp. і 1980-1982 pp., інфляція, яка набула хронічного незворотного характеру, привели до краху економічної політики, побудованої на кейнсіанській теорії. В умовах цих криз перестали діяти стандартні кейнсіанські схеми антициклічної політики. Зокрема, інфляція, яка, як правило, збігалася з фазою піднесення, коли її намагалися стримати, обмежуючи попит, розгорталася ще більше, а криза, яку намагалися стримати розгортанням попиту, ще більше поглиблювалась.

Країна опинилася на стратегічному перехресті. Все свідчило про необхідність нагальної розробки нової стратегічної лінії. ЇЇ запропонувала республіканська партія, яка бачила вихід у неоконсерватизмі, зокрема, в його американському варіанті - рейганізмі. Звернення до неоконсервативних рецептів економічного та соціального регулювання в різних західних країнах відбулося відносно синхронно і. безперечно, диктувалося в першу чергу внутрішніми факторами.

У США політика неоконсервативних контр реформ розпочалася у Каліфорнії за губернаторства Р. Рейгана. Саме в цьому штаті пройшли випробування організаційні форми та ідеологічні рішення рейганізму, перенесені пізніше на всю країну. Колишнього каліфорнійського губернатора Р.Рейгана на парламентських виборах восени 1980 року було висунуто кандидатом на посаду президента.

Економічна політика ("рейганоміка") нової республіканської адміністрації була сформульована 1981 року у програмному документі, що дістав назву "Новий початок для Америки. Програма економічного відновлення"'. Серед основних засобів та механізмів реалізації цієї програми пропонувалися такі: вільне, нічим не обмежене, підприємництво, підтримка дрібного бізнесу, скорочення "великого уряду" та обмеження економічної функції держави, пільги для стимулювання приватного капіталу (зниження податків), збалансування федеральною бюджету, зміцнення долара та зниження темпів інфляції, зменшення державних витрат, особливо на нераціональні соціальні програми, стимулювання інвестицій у нові технології, науку й техніку.

Концепція "економіки пропозиції", яку традиційно сповідували республіканці, набрала завершеного вигляду і практичного втілення саме у роки президентства Р.Рейгана. Вільний ринок і вільну конкуренцію він оголосив як найбільш надійний засіб забезпечення економічного зростання, відтворення і розподілу робочої сили. Державне ж регулювання, на його думку, повинне лише забезпечувати сприятливі умови для цієї конкуренції. Суттєве зниження податків на бізнес сприяло активізації підприємницької діяльності, створенню мільйонів нових робочих місць, зменшенню безробіття. Вищими стали показники американської промисловості на світовому ринку. Уряд Рейгана відповідно до монетаристської концепції зменшив "уприскування" і грошей в обіг, що призвело до різкого зниження інфляції (з 18 відсотків напередодні приходу Рейгана до влади до 3,5-4 відсотків уроки його правління).

Щоправда, концепції '"економіки попиту" та "економіки пропозиції" при їхній зовнішній несумісності репрезентували насправді дві взаємодоповнюючі стратегії:державного впливу на економіку. Стратегія "економіки пропозиції" виступала як знаряддя економічного зростання, яка збагачує заможні верстви, а "стратегія попиту" зарекомендувала себе як засіб пере розподілу національного доходу з метою розширення купівельної спроможність основної маси населення. Зворотною стороною стратегії "економіки попиту" було збільшення бюджетного дефіциту і зниження можливостей приватнокапіталістичного нагромадження, в результаті чого у відповідний момент знову довелося повертатися до "економіки пропозиції".

В ході економічної реструктуризації 1980-1990-х років у США було закрито багато неконкурентноздатних підприємств і дано потужній поштовх до розвитку високотехнологічних галузей. Про масштаби реструктуризації свідчать такі цифри: було ліквідовано 48 млн. старих робочих місць і створено 73 млн. нових. Тільки за перший термін президентства Р.Рейгана виникло 600 тисяч нових фірм, що вдвічі переважило їхню кількість за 10 попередніх років. На 1988 рік безробіття виявилося на найнижчому рівні останні сім років і становило 6 відсотків.

2. Крах державно-монополістичного капіталізму у Англії

Будучи однією з провідних держав, займаючи за обсягом промислового виробництва 5-е місце у капіталістичному світі і 2-е після США за обсягом зарубіжних інвестицій та наукових розробок, Великобританія разом з тим поволі втрачала свої світові пріоритети. Англійська економіка вступила у 1970-і роки, переживаючи серйозні труднощі, пов'язані передовсім з застоєм та падінням темпів виробництва, необхідністю структурних змін, енергетичною та валютною кризами, безробіттям та інфляцією. Нові консерватори прийшли до влади під лозунгом "відродження принципів старого консерватизму": свободи конкуренції, індивідуалізму, утвердження демократії "власників". Власність, на їхню думку, забезпечувала справжню свободу і незалежність особистості і разом з тим створювала всі необхідні умови для розвитку суспільства в епоху науково-технічного прогресу. Скептично ставилися вони до лейбористської концепції "держави загального добробуту". Нові консерватори, очолювані Е.Хітом, були передтечею ідеології, під знаком якої у 1980-1990-х роках відбулася глибока трансформація англійського суспільства.

Реалізувати настанови "нових консерваторів" урядові Е.Хіта не вдалися. Спробу подолати відставання Великобританії та здійснити модернізацію економіки він намагався шляхом "повзучої денаціоналізації", тобто поетапно її реприватизації національних галузей, запровадженням вільного курс фунта на світових ринках, скороченням соціальних асигнувань, зняттям обмежень на квартплату, ціни та зарплату.

Проте Англія закінчила 1973 рік з найбільшим за всю історію дефіцитом платіжного балансу в 2,3 млрд. фунтів стерлінгів. У результаті запровадженого з 1 січня 1974 року примусового триденного робочого тижня обсяг промислового виробництва скоротився, що у свою чергу, негативно позначилося на матеріальному становищі населення. Заданими міністерства зайнятості та продуктивності праці, армія безробітних (разом з тимчасово звільненими) сягала 2 млн. 259 тисяч осіб (на початку 1970-го року вона нараховувала 800 тисяч, а у січні 1972 року - 1 млн. осіб).

З 1974-1979 Англією правили лейбористи. Найнагальніші проблеми (інфляція, безробіття, низькі темпи зростання виробництва) вони пропонували розв'язати шляхом активного втручання держави в економічну сферу, розширення державного сектору та планування. В 1970 роках країна пережила цілий комплекс складних проблем. Найважливіші серед них був стан економіки: катастрофічне падіння вартості стерлінгів, принизливі, як для великої держави, умови Міжнародного валютного о фонду при отриманні кредитів. Частка Великобританії в промисловому виробництві капіталістичного світу продовжувала неухильно зменшуватись: з 11,6 відсотка в 1950 році до 9,3 відсотка - у 1960 році, до 8,3 від - у 1965 році і 7,1 відсоток - у 1970 році. Середньорічний темп зростання валового національного продукту знизився з 3,2 відсотка в 1958- 1961 роках до 2, 2 відсотка в 1965-1970 роках і був значно нижчим, ніж в інших західних державах. На кінець 1970-х - початок 1980-х років рівень життя у Великобританії виявився на 20-25 відсотків нижчим, ніж у Франції та ФРН, і складав 92 відсотки від середньоєвропейського. Все це було наслідком надмірного регулювання економіки державою.

На парламентських і виборах 1979 року перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністр Великобританії стала Маргарет Тетчер. Уряд Тетчер взяло енергійний старт і з перших місяців почало активно здійснювати політику монетаризму, неоконсерватизму або, як пізніше стала називатися, тетчеризму. Сама Тетчер рідко вживала слово "монетаризм", віддаючи перевагу йому такий вислів, як «демократія власників». Неоконсерватизм і тетчеризм. http://ua-referat.com/

В чому ж полягає теорія тетчеризму? Перш за все, тетчеризм передбачає суворий контроль над грошовою масою з метою приборкання інфляції. Це головне завдання. При цьому задля її виконання можна ігнорувати те, що в результаті збільшується безробіття.

Для зниження інфляції необхідне введення суворого контролю над витратами з метою їх зменшення. З урахуванням зростання безробіття скорочення витрат по всіх міністерствах (крім оборони) повинно бути різким і неухильним. Воно включає і серйозне зменшення чисельності державного апарату. (За 3 перші роки його скоротили майже на 80 тис. чоловік, тобто на 10%, насамперед за рахунок верхнього ешелону.) Це дає можливість отримати більше коштів і робить привабливість адміністративної служби для молоді значно меншою (менше високих постів!). Передбачалося і різке скорочення місцевих витрат, державних витрат на житлове будівництво. Монетаризм припускав розподіл податкового тягаря, скорочення прибуткових податків і зростання непрямих.

Особливе місце в тетчеризму займають культ індивідуалізму, пріоритет самостійності, свободи підприємництва, заперечення колективізму. Уряд не повинен втручатися у справи бізнесу, робити це можливо тільки в крайньому випадку. І якщо раніше воно надавало допомогу прогорали або перспективним фірмам, щоб відкрити їм дорогу, то уряд Тетчер відмовилося від такого підходу. Націоналізовані (лейбористами) галузі промисловості повинні бути передані в приватні руки. Кожен є вільним завести свою справу і вступити в конкуренцію. «Як і в спорті, в конкуренції головне не те, як швидко біжите ви, а як швидко біжить ваш суперник». Так як легше відкрити дрібну торгівлю, заснувати невелику фірму, то уряд Тетчер готова була надавати цим фірмам (шляхом насамперед податкової політики) певне сприяння. Але головне - це свобода підприємництва. Людям треба дозволити робити все, що їм до душі, «за умови, що трудова діяльність не буде ставити під загрозу здоров'я та життя людей, що випускаються товари безпечні для здоров'я людей і відповідають їх розумним потребам, за умови заохочення конкуренції та ліквідацію монополій в будь-який області ». Місце профспілок при цьому має бути обмежене, тому що вони заважають свободі підприємництва. Ідеал тетчеризму - це суспільство дрібних акціонерів і підприємців, малого й середнього бізнесу. Найбільш характерним в тетчеризму було безумовне, неухильне дотримання принципів монетаризму. Які б не були витрати, якими б не були труднощі і перешкоди, мета є священною і відступ від неї навіть у самій найменшій мірі неприпустимо.

Тетчер ніколи не говорила, що «мета виправдовує засоби», але по суті це було її кредо.

3. Становище Німеччини та Франції під час занепаду (ДМК), перехід до нових економічних форм регулювання

На рубежі 70-80-х рр. Франція та Німеччина попадають під низку економічних криз. Відмінною рисою циклічних криз 1974-1975 рр. і 1980-1982 рр. було їх переплетення зі структурними кризами (сировинних, енергетичних, продовольчих, екологічних). Крім того, для цих криз було характерно поєднання падіння виробництва, зростання безробіття, хронічної недовантаження виробничих потужностей з хронічним зростанням цін. Це явище отримало назву стагфляції. Віджила себе і застосовувалася модель державного регулювання.

У результаті перед системою державно-монополістичного капіталізму постала проблема зміни методів регулювання відповідно до нового циклічним витком конюнктури. Відбувається відмова від кейнсіанської моделі на користь ліберальної. З 1986 року у Франції спостерігається перехід до неоконсервативної політики, але із французьким варіантом.

Стратегія уряду базувалась на чотирьох найважливіших елементах: денаціоналізація, обмеження податків на підприємства і велике майно, дерегламентації трудових відносин. Таким чином упродовж 1986 р- 1987 рр. у приватну власність перейшло ( були продані) 13 найбільших фінансово промислових компаній, скасовано податок на велике мано і зменшено інші податки, ліквідовано державний контроль за ввозом і вивозом валюти.

У результаті цих заходів інфляція знизилась на 3 відсотки на рік, але темпи економічного зростання залишались не високі. У кінці 1970 -х початку 1980-х років ФРН зіткнулась із рядом негативних тенденцій, а саме з неефективністю традиційного державного-монополістичного регулювання, тобто кейсіанства: безробіття (1.8 млн. в 1982 році), інфляцією у (8 відсотків), дефіцитом державного бюджету, труднощами з експортом, падіння курсу марки на 30 відсотків.

Симпатію німецького населення почала завойовувати «неоконсервативна», або «неокласична» концепція, інакше - «рейганоміка» в західнонімецькому варіанті. Її основні настанови такі: відповідальність за рівень зайнятості слід перекласти на підприємців і профспілки; емісійний банк повинен прагнути до стабільності цін і підтриманні стабільного курсу; держава має найзагальніший вплив на економічний розвиток, сприяючи структурні перебудові економіки та підтримуючи необхідні темпи народногосподарського зростання. Уряд , який очолював Г. Коль з 1983 року запропонував програму «невідкладних заходів» для оздоровлення економіки. Головним засобом «оздоровлення» державних фінансів і системи соціального страхування стало обмеження витрат на соціальні потреби. З прийняттям бюджету на 1984 рік і низкою інших законів було зменшено розміри допомоги на дітей та асигнування на освіту, знижено пенсійне забезпечення, підвищено суми страхових внесків тощо.

Особлива роль у стратегії уряду відводилась заходам, спрямованих на «витіснення» держави. Мова йшла головним чином про приватизацію великих напівдержавних концернів, іпотечного та земельно-рентного банків, домобудівельних компаній, залізниць і пошти. В інтересах підприємців уряд переглянув низку законодавчих актів, які спрощували перехід до більш гнучких методів організації виробництва на базі нових технологій. Показовим у цьому відношенні став закон про сприяння зайнятості 1985 року, який з метою боротьби з безробіттям надавав широкі можливості для «флексібілізації» (гнучкого підходу до нормування) робочого часу. Він применшував також роль колективно-тарифних угод, дозволяв передавати регулювання багатьох конкретних питання на розгляд адміністрації та колективів окремих підприємств, або навіть окремих найманих робітників.

Таким чином внаслідок політики «витіснення» з економіки держави. Це стосувалось зокрема підприємництва (так званого «ринкового бізнесу»), на який припадало 50 відсотків державних субсидій, інвестицій та інновацій. Роль держави було зведено до мінімуму. У 1980 роках витрати на науку у ФРН досягли 2.7 відсотка ВВП. Позитивні зміни були внесені і в систему допомоги безробітним тощо.Втілюючи в життя соціально-економічну програму, західнонімецькі консерватори вивели у ФРН на новий етап розвитку: темпи економічного розвитку зросли у 1.9 відсотка 1981 року до 5.4 - у 1985 році; інфляція знизилась з 9-8 відсотків до 3; значно підвищилась купівельна спроможність західних німців. На середину 1980 років ФРН утвердилася, як третя за економічним розвитком держава у світі після США і Японії.

Висновки

Суперечності структурної перебудови, виняткова складність пристосування до нових умов відтворення та світового ринку, гострота класових і соціальних конфліктів, роблять необхідним широке втручання буржуазної держави в економіку. Різке поглиблення загальної кризи капіталізму пов'язане з дією ряду факторів. Це погіршення відтворення капіталу, стагфляція, короткостроковість або повна відсутність фази підйому, безробіття, наростання міжімперіалістичних суперництва. Взаємодія і переплетення довгострокових і циклічних факторів у поглибленні загальної кризи капіталізму стали вирішальною причиною кризи системи державно-монополістичного регулювання держави. Грунтуючись на кейнсіанській доктрині методи державно-монополістичного регулювання були спрямовані на стимулювання сукупного інвестиційного та споживчого попиту. Вони переслідували головним чином короткострокові антициклічні методи. Ця політика спиралася на використання фінансових і податкових інструментів і розглядала бюджетний дефіцит в якості одного з найважливіших «вбудованих стабілізаторів». Незважаючи на всю обмеженість і суперечливість, її методи (хоча саме вони привели до порушення пропорцій сфери грошового обігу) тимчасово забезпечували досягнення короткострокового ефекту: фаза кризи і застою змінювалися фазою пожвавлення і підйому. Кейнсіанські рецепти виявилися не придатними для вирішення нових стратегічних завдань державно-монополістичного регулювання економіки. У цьому ж напрямі діяли і такі об'єктивні процеси в розвитку світового капіталістичного господарства, як інтенсифікація зовнішньоекономічних зв'язків та зростаюча інтернаціоналізація виробництва. Ці процеси посилюють взаємозалежність і взаємовплив капіталістичних економік і ускладнюють виконання функцій щодо стабілізації кон'юнктури окремими буржуазними урядами. І нарешті, виявилася цілковита непридатність кейнсіанських методів для боротьби з хронічною інфляцією. Криза державної монополістичної концепції сприяв поглибленню кризи буржуазної політичної економіки. Правлячий клас і його ідеологи, які розчарувалися в Кейнсіанстві, звернулися до пошуків нових засобів для лікування хронічних недуг капіталізму. Результатом вжитих зусиль з розробки концепцій, став поворот праворуч у буржуазній економічній теорії. Широке поширення і зростаючий вплив на політику буржуазних урядів, набувають різноманітні консервативні доктрини.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв В.С. Буржуазна економічна думка 30-80х років XX століття. - М. 1986.

2. Огден Кр. Маргарет Тетчер. Жінка при владі. Портрет людини і політика. М., 1992.

3. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). Вінниця - 2003

4. http://uk.wikipedia.org

5. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,144/id,4939/

Размещено на Allbest