Еволюція державного розвитку Тибету в ХХ - на початку ХХІ ст.

При високих значеннях температур використовують термопари, які дають змогу не тільки вимірювати на відстані, а й керувати процесом із застосуванням автоматики.

Парним термометром вимірюють температуру повітря у приміщеннях із джерелами значних теплових випромінювань (термічні, прокатні, ковальські цехи, котельні тощо). Він складається з двох ртутних термометрів, резервуар одного посріблений, другого - почорнений.

Почорнений термометр поглинає теплові промені, які падають на нього, й нагрівається більше (до t_поч), посріблений відбиває їх і нагрівається менше (до t_пос). Дійсну температуру (t_д) визначають за формулою:

t_д = t_пос - k (t_поч - t_пос), (1)

Вимірювання швидкості руху повітря здійснюється кататермометрами та анемометрами різноманітних конструкцій (крильчастими, чашковими, індукційними, аеродинамічними).

Кататермометр (тепловий анемометр) - це спиртовий термометр з циліндричним резервуаром у нижній частині, що переходить у капіляр із розширенням у його верхній частині. Призначений для вимірювання малих швидкостей руху повітря (0,1 - 0,5 м / с).

Шкала кататермометра проградуйована від 35 до 38 °С (у приладі із циліндричним резервуаром) і від 33 до 40 °С (у приладі з кульовим резервуаром); середня точка шкали 36,5 °С.

Перед вимірюванням прилад нагрівають у воді з температурою 65 - 75 °С. Потім виймають із води, насухо витирають і вміщують на робоче місце. Принцип роботи приладу ґрунтується на оцінці охолоджувальної здатності повітря в деякому інтервалі температур.

4.2 Правила безпечної поведінки при археологічних розкопках

При розкопках курганних насипів і могильних ям слід дотримуватися правил техніки безпеки. Обрив курганного насипу не повинен бути вище півтора-двох метрів, так як сипка насип нестійка. Це ж відноситься до піщаного материку. В останньому випадку при неможливості зменшити висоту обриву треба робити скоси, тобто похилі стінки по гіпотенузі трикутника. Висота скосу 1,5 м, ширина - 1 м, відстань між двома скосами 1 м. Якщо цього скосу недостатньо, то будують серію сходинок подібного виду, причому кожна сходинка має ширину 0,5 м.

Стінки з материкового лесу або такий же глини зазвичай тримаються добре, але у вузьких ямах їх краще кріпити розпірками, що впираються в щити на протилежних стінах ями. Підземні приміщення в м'якому ґрунті слід копати зверху, не покладаючись на міцність стелі.

Нарешті, потрібно взяти за правило: щодня перевіряти справність інструментів - лопат, кирок, сокир і т. п. При цьому особливо треба стежити за їх міцної насадкою, щоб зірвати знаряддя когось не поранило.

Висновки

Здійснене в процесі наукового пошуку комплексне дослідження новітньої історії Тибету та еволюції суспільно-політичного й релігійного розвитку держави дозволяє зробити наступні науково-теоретичні висновки.

Тибет віками був самостійним суб'єктом історичного процесу в Азії. Уряд Тибету знаходився в Лхасі - столиці Тибету. Уряд збирав податки, випускав гроші, управляв державною поштою та випускав поштові марки, командував невеликою армією країни і загалом сам вів свої справи.

Із ХVIII століття він потрапляє в залежність від цинського Китаю, а після вступу в 1951 році Народної армії Китаю стає частиною Китайської Народної Республіки.

Під тиском Китаю тибетська делегація підписала 23травня 1951 року «Угоду між центральним урядом та автономним урядом Тибету про мирне звільнення Тибету». Делегати попереджували китайську сторону, що вони підписали договір базуючись лише на своїй компетенції, але ні Далай-лама, ні уряд Тибету не уповноважували їх для цього.

Сімнадцять статей «угоди», санкціонували, зокрема, введення китайських військових сил в Тибет і надавали китайському уряду право здійснювати зовнішні відносини Тибету. З іншої сторони, гарантувалась незмінність політичної системи Тибету і недоторканність встановленого статусу, функцій і влади Далай-лами і Панчен-лами. Тибетський народ повинен був отримати регіональну автономію і зберегти свою віру та традиції. Реформи в Тибеті могли здійснюватися лише після консультації із тибетським керівництвом і без примусу. Але схоже, що «угода 1951 року про мирне звільнення Тибету» так і не принесла «Країні богів» справжнього миру.

Вже до 1956 року в східних провінціях Кхам і Амдо відбулися перші зіткнення між тибетцями та китайськими військами. Коли насилля охопило інші частини Тибету, тоді влітку 1959 року розпочалася повномасштабна партизанська війна.

Тибетці боялись, що китайська влада планує викрадення та відправку Далай-лами в Пекін. 10 березня відбулася масова демонстрація: тисячі людей оточили літній палац Далай-лами - Норбулінгку, щоб не допустити його викрадення. Впродовж декількох наступних днів в Лхасі проходили масові зібрання, на яких учасники вимагали, щоб китайці залишили Тибет і надали їх країні повну незалежність. Далай-лама остерігаючись серйозних наслідків масових демонстрацій, переконав людей розійтись.

Розуміючи, що всі спроби зупинити конфронтацію та кровопролиття марні і подальше співробітництво з китайською владою з метою зменшення їх агресивності не має більше сенсу, Далай-лама вирішує залишити Тибет з цілю привернути міжнародну допомогу для порятунку свого народу.

На середину 50-х років китайський уряд дійшов висновку, що релігія створює основну перепону на шляху до повного контролю над Тибетом. Монастирі, храми, центри культури спочатку грабували, після чого руйнували.

В незалежному Тибеті більшість монастирів були також науковими та культурними центрами. В монастирях могло навчатись від трьох до десяти тисяч людей. В кожному монастирі було принаймні два факультети, кожен факультет мав свій штат викладачів, власну адміністрацію та бібліотеку.

З 1979 року в Тибеті розпочала здійснюватися програма лібераризації, в рамках якої допускалася більша релігійна свобода за рахунок відновлення культової сторони релігії. Було дозволено вибіркове відновлення культових місць, а також деякі елементи ритуалів.

За півтори тисячі років своєї історії тибетці створили свою яскраву та своєрідну культуру. Хоч навіть на даний момент тибетців дуже мало, лише шість мільйонів. Причому в самому Тибеті проживає тільки два мільйона. Решта проживає в сусідніх провінціях Китаю та за кордоном. Тибетські громади розкидані по всьому світу.

В свою чергу, у величезний за площею Тибет переселяються китайці. Китайська влада запевняє, що в ТАР тибетці складають 96% населення.

Китайці сюди приїжджають в основному з необхідності: військові, чиновники. За першої можливості повертаються додому. Але все таки китайська присутність, у тому числі і військова, відчувається. За свідченнями людей, які відвідали Тибет, досить часто в Лхасі зустрічаються вантажівки із військовими, військові містечка.

Намагаючись контролювати країни Південної Азії, Пекін використовує Тибет. «Стратегічні можливості Тибету, - писав дин із емісарів США Аморі де Рінкур в своїй книзі «Тибет - ключ до Азії», - надзвичайні. Будь яка сильна держава змогла б контролювати звідси центр Азії, створивши бази, які будуть знаходитись на відстані однієї години польоту від Делі.». Китайські стратеги споруджують в Тибеті військово-повітряні, ракетно-ядерні та сухопутні бази. Швидкими темпами іде будівництво важливих шосейних доріг, мостів та аеродромів, по яких Пекін зможе у випадку необхідності перекинути велику кількість збройних сил із внутрішніх районів Тибету до кордонів із Індією.

Щоб втримати Тибет Пекін багато робить для розвитку цього регіону - як в економічному так і в культурному плані.

Вражає щойно відкритий музей історії і культури Тибету. Навпроти музею - Норбулінка - літня резиденція Далай-лами. Вона повністю виправдовує свою назву: сад дорогоцінностей. Здається, що господар не утік звідси майже 50 років тому, а вийшов на 5 хвилин із покоїв в сад. Чи судилося Далай-ламі повернутися додому? Зрозуміло, що віддані буддизму тибетці поважають свого духовного лідера і раді були б вітати його в Лхасі.

Далай-лама і уряд Тибету твердо вірять в те, що існує єдиний спосіб розпочати переговори про мирне вирішення проблеми Тибету, - це переговори без попередніх умов з обох сторін.

Список використаних джерел та літератури

1. Ангелов Ю. Индия. Оазис тибетской культуры // Азия и Африка сегодня. - №9. - 1998.

2. Белов Е. Соперничество России и Британской империи в Тибете //Азия и Африка сегодня. - №10. - 2002.

3. Бессарабов Г. Прогулки по Лхасе // Азия и Африка сегодня. - №11. - 2003.

4. Богословский В. Очерк истории тибетского народа. - М. - 1962.

5. Богословский В. Тибет после Мао-дзедуна (социально-экономическая политика в сельских районах Тибета в 1977-1987 гг.). - М. - 1996.

6. Богословский В. Москалев А. Национальный вопрос в Китае (1911-1949 гг.). - М. - 1984.

7. Василенко Т. Тибет. Страна монахов и демонов. М. - 2006.

8. Горбунова С. Буддизм как один из факторов общественной жизни. - М. - 2001.

9. Грицак Е. Тибет. - М. - 2005.

10. Гуревич Б. Освобождение Тибета. - М. - 1958.

11. Делюсин Л. Китай: традиции и современность. Сборник статей. - М. - 1976.

12. Домогацких М. Утро Тибета. - М. - 1962.

13. Журавлев Ю. Этнический состав Тибетского района КНР и тибетцы других районов страны. - М. - 1961.

14. Китай в мировой политике. М. - 2001.

15. Кычанов Е. Мельниченко Б. История Тибета с древнейших времен до наших дней. - М. - 2005.

16. Кычанов Е. Очерк истории Тангутского государства. - М. - 1968.

17. Кычанов Е. Савицкий Л. Люди и боги страны снегов. Очерк истории Тибета и его культуры. - М. - 1975.

18. Кузнецов Е. Волнения на «крыше мира» // Азия и Африка сегодня. - №7. - 1998.

19. Кузнецов Е. Волнения на «крыше мира» // Азия и Африка сегодня №8. - 1998.

20. Куликов Д. К вопросу об истории древних цянов. - М. - 2001.

21. Кулешов Н. Россия и Тибет в начале ХХ века. - М. - 1992.

22. Кулешов Н. Пекин против национально-освободительного движения. - М. - 1981.

23. Курбатов В. Актуальные проблемы КНР: демография, агросфера, экология. - М. - 1996.

24. Ларичев В. Тибет и проблема родины человека. - М. - 1972.

25. Листопадов М. Тибет. Вид с Поталы // Азия и Африка сегодня. - №1. - 2001.

26. Мартынов А. Статус Тибета в (ХVІІ-ХVІІІ веках в традиционной китайской системе политических представлений). - М. - 1978.

27. Москалев А. Национальный вопрос в КНР (1949- 1994). - М. - 1996. 28. Овчинников В. Вознесение в Шамбалу. Сто дней в Тибете пятидесятых и девяностых. - М. - 1997.

29. Рахимов Т. Судьбы неханских народов в КНР. - М. - 1981.

30. Рябинин К. Развенчанный Тибет. - Екатеринбург. - 1996.

31. Стрелков А. Из современной жизни тибетских монастырей // Азия и Африка сегодня. - №11. - 2007.

32. Тихвинский С. Китай и соседи в новое и новейшее время. - М. - 1982.

33. Тихвинскй С. Новая история Китая. - М. - 1972.

34. Уиннингтон А. Тибет. Перевод с анг. - М. - 1958.

35. Харрер Г. Семь лет в Тибете. Перевод с нем. - М. - 1953.

36. Цендина А. Открытие Тибета // Азия и Африка сегодня. - №5. - 2001

37. Цендина А. Бон- древняя религия тибетцев // Азия и Африка сегодня. - №10. - 2000.

38. Цыбиков Г. Буддист-паломник у святынь Тибета.- Избранные труды. - Новосибирск. - 1981.

39. Цыбиков Г. О Центральном Тибете. - Новосибирск. 1981.

40. Юсов Б. Тибет. Физико-географическая характеристика. - М. - 1958.

Размещено на Allbest.ru