Оподаткування публічних видовищ і розваг у гетьманаті Павла Скоропадського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Театральні та інші видовища (кінематограф, циркові вистави тощо) не лише займають вагоме місце в культурному житті будь-якої сучасної держави, але й посідають помітне місце в її економіці, адже вони дають роботу частині активного населення та виступають предметом оподаткування. З огляду на умови, в яких сьогодні функціонують заклади культури в Україні, буде корисним вивчити й історичний досвід Української Держави часів гетьмана П. Скоропадського.

Фінансову і податкову системи часів Української національної революції 1917-1921 рр. досліджує П. Гай-Нижник. У 2004 р. вийшла його праця, присвячена фінансовій політиці доби Гетьманату, 2006 р. - монографія про податкову політику Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави та УСРР. В окремих публікаціях він торкався і питання податкового законодавства у сфері культури і розваг на початку ХХ ст., зокрема оподаткування українського театрального мистецтва в процесі його становлення за Гетьманату. Дія ж податкового законодавства у сфері культури і розваг різних регіонів Української Держави дослідниками поки не розглядалася. Відтак, метою цієї статті є аналіз системи оподаткування театральних та інших видовищ (кінематографічних сеансів, циркових вистав, вокально-хорових виступів) та регіональних особливостей застосування податкового законодавства у добу Гетьманату.

Загалом, податкова база бюджетних надходжень Української Держави спиралася на підґрунтя правової бази Російської імперії і республіки часів Тимчасового уряду. Зокрема всі квитки на вистави, концерти, бали, маскаради тощо в театрах, цирках, клубах, садах, згідно із законом від 5 травня 1892 р., обкладалися добродійним збором, на користь «Відомства установ імператриці Марії». 22 листопада 1915 р. запроваджено тимчасовий військовий податок, який, разом з добродійним збором, був настільки великим, що викликав занепад «театральної промисловості». Тому 30 серпня 1916 р. його розмір було зменшено. 29 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв «Положення про міські прибутки, видатки, кошториси і відчити», яким було надано право міським думам вводити збір з платних публічних видовищ і розваг, що організовувалися у межах міст. Порядок та спосіб стягнення визначався міськими думами. Вони мали право стягувати цей збір, пропорційно до державного податку, але у розмірі не вищому, за встановлений відповідними узаконеннями.

Уже наприкінці 1917 р. цей збір був введений як обов'язковий у Києві (за постановою думи від 13 листопада), Житомирі (за постановою думи від 15 листопада), Одесі (за постановою думи від 6 грудня), Херсоні (за постановою думи від 8 листопада), Миколаєві (за постановою думи від 9 грудня), Козельці (за постановою думи від 17 березня 1918 р.) та ін. містах. Він продовжував діяти і в добу Гетьманату. У травні-червні 1918 р. урядовцями розглядався проект нового закону про театральне оподаткування. Врешті, після обговорень, поправок і зауважень, закон про оподаткування прилюдних вистав і гулянок був ухвалений Радою Міністрів, і затверджений гетьманом П. Скоропадським 14 червня 1918 р.

Згідно закону, загальнодержавне управління справами цього податку належало міністру фінансів, а на місцях - фінансовим палатам. Податок і пеня за несплату податків, що збиралися в розмірі, встановленому законами 22 листопада 1915 р. та 30 серпня 1916 р., мали поступати до прибутків державної скарбниці. Необхідні марки мали виготовляти в експедиції заготовок державних паперів, на замовлення департаменту простих податків. Урядовці, що здійснювали догляд за виконанням закону на виставах і гулянках повинні були мати при собі особливі посвідчення на вільний вхід, які видавалися відповідними фінансовими палатами. Вони мали право вимагати квитки для перевірки. У разі порушення закону, складався протокол, який надсилався до місцевої фінансової палати.

Оповіщення про введення нового театрального податку, наприклад, у Житомирі відбулося через пресу. Повідомлялося, що 10 липня на 12 год. дня до начальника 5-го відділення Волинської казенної палати запрошено всіх театральних підприємців для ознайомлення з новим законом про стягнення державного податку. Останній складав біля 20% з суми валового збору, мав стягуватися щовечора, після припинення продажу квитків, спеціально призначеними чиновниками-контролерами, зі складанням відповідних актів. Припускалося, що міський збір, який обтяжував театральні підприємства, буде скасований. У пресі було чимало публікацій про надмірне оподаткування театральних закладів. Так, одеський тижневик «Фігаро» повідомляв, що театральні підприємці схвильовані чуткою про намір уряду, замість військового податку, ввести інший - «державний». Крім нього, містам надавалося б право стягувати свою частину податку з видовищ. Фактично колишніх 40% податку для театральних закладів не зменшувалися, а замінювалися сплатою державного податку і міського збору.

Місцеве самоврядування, увівши збір з театральних видовищ і розваг, зіштовхнулося з низкою проблем. Найперше, з чим довелося боротися - небажання антрепренерів, мистецьких і культурно-просвітніх організацій сплачувати збір. Це виявилося у масових зверненнях до місцевого самоврядування про перегляд законності даного збору, його відміну або ж зменшення ставок. Так, до міської думи Гайсина зверталися з проханням переглянути постанову щодо введеного збору власники театральної трупи Зубкис і Файнштейн (на початку літа) та антрепренер єврейської трупи М. Мишурат (у вересні). Обидва звернення дума відхилила. Наприкінці червня 1918 р. міською управою Житомира було розглянуто заяву представника управи зі збору «податків з театрів» про те, що завідуючий німецьким кінематографом відмовляється сплачувати збір з квитків, мотивуючи це тим, що кінематограф працює для потреб німецьких вояків, а приватні особи допускаються на сеанси як гості. Міська управа вирішила повідомити адміністрацію німецького кінематографу, що будь-які платні видовища і розваги підпадають, згідно закону, «податку військовому і міському». Сеанси у німецькому кінематографі були доступні мешканцям міста за цінами у 2,1, 1,5 руб. і 90 коп.. З цього приводу, на початку липня міська управа звернулася вже до німецького коменданта міста.

Декілька разів (23 травня, 26 липня, 1 жовтня 1918 р.) питання введення цього міського збору обговорювалося міською думою у Харкові. Постанови міської думи від 23 травня 1918 р. (планувалось ввести збір з 1 червня 1918 р.) та від 26 липня (планувалось вести збір з 10 серпня 1918 р.) опротестував в окружному суді Харкова харківський губернський староста. У протесті на постанову від 23 травня зокрема йшлося: оскільки визначеного державного податку на театри та інші видовища по суті не існувало, а були лише збори на користь скарбниці (прибутковий, військовий, колишнього відомства установ імператриці Марії, промисловий), то не зрозуміло як міська дума має встановити розмір збору - по всій сукупності зборів на користь скарбниці чи відповідно до якого-небудь з вище зазначених зборів. До окружного суду Харкова також було подано колективне прохання від антрепренерів міста. Підрахувавши, що, з введенням нового збору, їм треба сплачувати біля 80% валових надходжень, вони в один голос констатували, що їм доведеться або закрити свої заклади, або збільшити ціну на вхідні квитки, які неминуче понизять відвідуваність.

Там, де збір стягувався, вживалося чимало заходів, щоб налагодити та покращити механізм його своєчасного надходження. Так, у серпні 1918 р. міська управа у Миколаєві вимагала внесення театрального збору до каси управи не пізніше наступного дня. В разі невиконання, подальші вистави заборонялися. Міська управа звернулася до власників і орендарів культурно-мистецьких закладів міста з тим, щоб вони до 15 серпня замовили нові квиткові книжки. Нерідко до порушників застосовувалися примусові дії. Так, міська управа Житомира наприкінці літа запропонувала начальнику міської міліції приступити до примусового стягування збору з власників театрів, які відмовлялися сплачувати його добровільно.

Протести театральних власників в Одесі проти запровадження міського збору за найвищою дозволеною ставкою, що розпочалися в січні 1918 р., були доведені до судових розглядів. 25 липня 1918 р. на засіданні міської думи Одеси було постановлено: передати інституту судових приставів Одеського міського судово-мирового округу справу стягнення податків та недоїмок з міських платників. Підприємці погоджувалися сплачувати міський збір у розмірі вдвічі меншому, ніж від них вимагалося міським самоврядуванням.

Від міського збору з театральних видовищ і розваг звільнялися вистави та гулянки благодійного характеру. Це виключення діяло лише з дозволу місцевого самоврядування. Найчастіше рішення про відміну збору ухвалювалося у кожному окремому зверненні. Так, оціночно-статистичний відділ міської управи Олександрівська повідомив культурно-просвітні товариства, що їх клопотання про зменшення або відміну міського театрального збору з культурно-просвітніх товариств відхилено міською думою на засіданні 4 червня 1918 р. Проте, їм було запропоновано у кожному окремому випадку звертатися з особливим проханням до міської думи про отримання субсидії від міського самоврядування. До прохань обов'язково додавалися звіти про культурно-просвітню діяльність товариств.

Восени 1918 р. до міської думи Городні звернулася Городнянська німецька комендатура, з клопотанням про звільнення від міського збору з видовищ усіх благодійних концертів, що планувалося влаштувати для допомоги родинам тих, хто загинув на війні та інвалідам. Погодившись з висновком управи, 29 вересня 1918 р. дума відхилила це клопотання, оскільки управа не зможе утримувати Народний дім. У Клинцях на засіданні міської думи 8 серпня 1918 р. було заслухано прохання трудової артілі офіцерів про зменшення міського збору з 20 до 10%. Дума одноголосно постановила: стягувати міський збір з видовищ і розваг у тому ж розмірі, за винятком благодійних вистав, які звільнялися від збору взагалі. З вистав, які влаштовувалися з політичною метою, міський збір стягувати у розмірі 5%. 29 серпня 1918 р. на засіданні міської думи Сосниці було обговорено доповідь міської управи про введення нових міських зборів. Було вирішено встановити збір з будь-яких видовищ і розваг, що організовувалися в місті, у розмірі державного податку.

Збір з театральних видовищ і розваг був однією з важливих статей доходу місцевих бюджетів. Так, за пропозицією голови театральної комісії Житомира, у кошторис доходів міста на 1918 р. було закладено суму в 75 тис. руб., які передбачалося отримати від збору з платних видовищ і розваг. У Вінниці за попередніми розрахунками, цей збір щороку мав поповнювати бюджет не менш як на 133 тис. руб., а в поточному році планувалося отримати не менше 45 тис. руб., за умови його введення не пізніше 1 серпня. У Харкові дохід, в разі введення збору з жовтня 1918 р., мав скласти 300 тис. руб. до кінця року.

Наприкінці травня 1918 р. оціночно-статистичний відділ міської управи Олександрівська повідомив податкового інспектора 1-ї дільниці Олександрівського повіту, що він може взяти на себе обов'язки зі стягнення та контролю за правильним надходженням на користь скарбниці податку з публічних видовищ і розваг. На підставі реальних даних, було висловлено припущення, що він має скласти не менше 120 тис. руб. на рік, а не 50, які поступили до скарбниці 1917 р. Зростання надходжень цього податку можна було очікувати лише за пильного контролю. 12 червня 1918 р. на засіданні театральної комісії міської думи Києва повідомлялося, що державний театральний податок у міському театрі, хоча і стягується з відвідувачів, але останнім часом не вноситься до державного скарбу, внаслідок того, що органи міліції не спостерігають за правильним надходженням цих зборів від антрепренера. Взявши до уваги, що закон про стягнення державного театрального податку нескасований, постановили: довести вищезазначене до відома міського голови та звернути його увагу, що вказане спостерігається у всіх театрах та розважальних закладах Києва.

Влітку 1918 р. до міністерства фінансів приїздив театральний антрепренер з Олександрівська Я. Войтоловский, щоб порушити клопотання, від імені театральних закладів Катеринославської губ., про введення у життя законодавчим шляхом заходів, спрямованих на зменшення податку. Йому пояснили, що введений в останні роки «військовий податок», хоча і не включається у загальну систему державних податків, проте, за існуючих обставин, не може бути зменшений. Новий же державний податок на видовища матиме такий же розмір. Єдине, на думку директора департаменту неокладних зборів, що зможе дещо полегшити діяльність театральних підприємств, - це повна відміна або часткове зменшення міського збору на театральні видовища, але вони не знаходилися у компетенції міністерства фінансів. податковий театральний скоропадський

До театрального відділу Головного управління мистецтв і національної культури не раз зверталися представники театральних закладів та культурно-просвітніх товариств щодо надмірного оподаткування. Тому 4 вересня 1918 р. на засіданні Театральної ради було вирішено клопотати про зменшення «державного податку на квитки». За ініціативи Державного драматичного театру у Головному управлінні мистецтв і національної культури, з приводу оподаткування відбулася нарада, за участі представників місцевих театрів. Товариства «Просвіти» з провінції надсилали до театрального відділу клопотання про зменшення чи повну відміну податків для театрів культурно-просвітніх товариств. Існуючі театральні податки (міський і державний) ставили їх у скрутне положення. Подекуди товариства змушені були зупиняти свою діяльність. Саме тому було прискорено роботу комісії про перегляд податку, до участі в якій були запрошені представників «всіх театрів». Проект нового театрального податку був переданий до юридичної комісії для остаточного опрацювання. Згідно проекту, податок в існуючих розмірах залишався лише для театрів мініатюр, кабаре і фарсів. Менше планувалося стягувати з театрів культурно-просвітнього характеру - опери, драми. Взагалі звільнити від податку планувалося лише народні театри.

Таким чином, питання оподаткування театральних та інших видовищ було одним із найболючіших питань для видовищних форм мистецтва на території Української Держави, адже близько 40% валових зборів театральних підприємств чи культурно-просвітніх товариств йшло на сплату податків. Театральні податки не були полегшені законом про оподаткування прилюдних вистав і гулянок від 14 червня 1918 р. Проте, під тиском театральної громадськості, в Гетьманаті йшло обговорення питання щодо можливості диференціації цього оподаткування.

Размещено на Allbest.ru