Історія України. Соціально-політичні аспекти

Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу. Становлення системи вищої освіти в Україні. Наука, техніка України як невід’ємні частини науково-технічної революції.

Рубрика История и исторические личности
Вид книга
Язык украинский
Дата добавления 19.01.2008
Размер файла 119,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людини інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Саме на вирішення цих проблем скеровані практичні зміни в освіті: це і прийнятий українським урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і вищої школи, і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів тощо. Позитивним також є те, що поступово, але неухильно здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, бо без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.

Рівень освіти населення України є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. Валовий показник охоплення навчанням в ній становить 79, 6 % (для порівняння зазначимо, що середній світовий показник дорівнює 65 %; у високорозвинених країнах - 94 %; в країнах Східної Європи та СНД - 77 %). Відбулися відчутні зміни у ступені „насиченості” населення студентами та учнями. За останні 10 років в Україні кількість бажаючих отримати вищу освіту збільшилася удвічі. Згідно із статистичними даними, у 2004 р. на 10 000 населення припадало 512 студентів (1995 р. - лише 297 осіб). У 2006 р. на перший курс вищих навчальних закладів 1 - 2 рівнів акредитації зараховано 86 тис. осіб, 3 - 4 рівні - 132 тис., в профтехучилища - 225 тис. Отже, спостерігається перспективне зростання кількості студентів. Освітні послуги у 2006 р. їм надавали 1009 вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації: 819 з них - державні, 188 - приватні (339 - університетського типу, 670 - професійно-технічного типу). З цього приводу наведемо цікаві думки деяких вчених, політиків. Так, голова Ради Європи з питань науки, освіти, культури, молоді та спорту А. Раханський вважає, що кількість бажаючих здобути вищу освіту зростає передусім тому, що підвищується життєвий рівень, поглиблюються контакти України зі світом, особливо з Європою. А відомий політолог К. Бондаренко стверджує: освіта стала більш доступною, демократичною. Якщо раніше в школах агітували всіх йти в робітники, тепер це не актуально. Підростаюче покоління розуміє: вища освіта - це шлях до нової, вищої якості життя.

Слід зазначити, що, не зважаючи на численні труднощі, в останні роки завдяки послідовній позиції Президента України, законодавчій ініціативі Верховної Ради України, діям Уряду позитивні зрушення в сфері освіти все-таки відбулися. Це проявилося і в зростанні заробітної плати освітянам і науковцям (лише у 2003 р. - на початку 2004 р. на 44 %), і в збільшенні вдвічі з 1 липня 2004 р. стипендії студентам та учням профтехосвіти тощо. Однією із складовою модернізації освіти є і широка комп'ютеризація навчальних закладів. Сьогодні у країні комп'ютеризовано 54 % середніх шкіл, з них сільських - 45 %. Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження виробництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничо-математичних наук.

В той же час мають місце і численні труднощі. Так, недостатня матеріально-фінансова база освіти (успадкований від СРСР залишковий принцип її фінансування), непослідовність і нерішучість дій верховної влади, економічні негаразди призвели до падіння престижу професії вчителя і до загострення кадрової проблеми навчальних закладів. Гостро стоїть житлова проблема. За словами проректора з наукової роботи НТУУ «КПІ» М. Ільченка: «Треба створити умови, щоб фахівці не виїжджали назавжди за кордон. Причин багато, і це не тільки нікчемна заробітна плата... Щоб у країні залишалися молоді фахівці, завтрашні доценти, професори університетів, їм треба надати можливість отримати житло».

Не можна оминути і такої проблеми, як корупція. Один із членів правління Фулбрайтівського товариства констатував: «Можна з прикрістю констатувати, що нині державна система вищої освіти і науки, за незначними винятками, є єдиною централізованою системою корупції, у рамках якої професіоналізм, висока якість та справжня наука перестали мати будь-яке значення». Окрім того, щоб максимально наблизитися до європейських параметрів, кількість випускників ВНЗ слід подвоїти.

Офіційно Україна приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 р., зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору освіти до 2010 р. Як відомо, стратегічною метою Болонського процесу є підвищення якості освіти, надійності й конкурентноздатності фахівців, насамперед у європейському економічному, політичному й соціокультурному просторі. Важливою нормою Болонської співдружності освітян є підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності студентів, рівня їх самоорганізації. Для нашої педагогічної освіти це поняття є новим як за змістом, так і за можливостями організації. Важливим завданням модернізації освіти в Україні є: 1) проведення шкільної реформи; 2) розробка навчальних програм у ВНЗ відповідно до модульно-рейтингової технології; 3) упровадження двоступеневої системи навчання (бакалавр та магістр). Ця модель для нас є також новою. Вона потребує розробки сучасних механізмів здійснення навчального процесу, визначення результатів якості освіти, управління навчальним закладом.

Приймаючи ці та інші інновації, вступаючи в Болонський процес, українська освіта, без сумніву, буде все більш помітною і конкурентноздатною у європейському просторі. У майбутньому очікується: 1) поглиблення міжвузівських зв'язків всередині Європи (Україна розглядається як складова цих зв'язків); 2) відродження популярності українського вченого і педагога; 3) українська освіта стане привабливою й все більш цікавою для іноземного споживача та інвестора.

Нині вище керівництво держави особливо зацікавлене у прискоренні інтеграційного або болонського процесу в межах вищої освіти. Така увага влади до цих процесів була викликана насамперед необхідністю демократизувати усі сфери суспільного життя, зокрема через реорганізацію освітньої системи. За задумом українських прибічників болонської ідеї, усталена європейська структура має бути доповнена цінним національно-культурним й науково-технічним надбанням України, оскільки остання не може перебувати поза “глобалізації й універсалізації”. Слід звернути увагу, що Національний технічний університет України "КПІ", один із провідних вітчизняних ВНЗ, займає принципову позицію у цьому питанні. Ми переконані, досвід ґрунтовної підготовки інженерних кадрів “КПІ” може бути використаний і в поширенні ідей Болонської декларації. З огляду на це, привертає увагу навчально-виховний процес в НТУУ «КПІ». Адже тут вдало використано і поєднано з національними традиціями європейський досвід підготовки висококваліфікованих інженерів.

Отже, нові концептуальні засади розвитку національної системи освіти викликають до життя і нові форми навчально-виховного процесу - модульне навчання, інтеграційні курси, поліваріантність навчальних програм та багато інших новацій. Інновації в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття. Ознакою педагогіки нового часу є її інноваційність. Особливостями інноваційного навчання є його відкритість, прогностичність на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях. Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Нова система освіти надасть нові перспективи для студентів і школярів, а визнання українських випускників за кордоном сприятиме формуванню позитивного іміджу України на світовій арені.

Наука - невід'ємна частина буття людини. Вона розвивається нерівномірно - це досить складний процес, який характеризується наявністю протиріч, спадів, підйомів, повернень на новому рівні до старих, давно залишених чи забутих поглядів, боротьби різних думок, гіпотез, теорій, що рідко виходять з цієї боротьби у своєму первісному вигляді, але майже завжди є непомітно мінливими і такими, що перетворюються, вбираючи у себе нові елементи.

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень.

Проблеми, що переживає наука, безпосередньо гальмують інноваційний розвиток економіки у контексті науково-технічної революції. Враховуючи вітчизняний дорадянський досвід діяльності у науково-технічній сфері, слід активно заохочувати бізнес-структури до співробітництва з науковою галуззю. А для цього необхідно оперативно вдосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій тощо.

Якщо простежити процес реформування науки в незалежній Україні, то можна легко виявити таку закономірність: кожний з урядів свою діяльність у цій сфері розпочинав з досить гучних кампаній. Але не усі вони мали своє логічне завершення і практичне значення. І все-таки певні кроки були зроблені. Наприклад, створено Державний фонд фундаментальних досліджень, який втілює демократичну ідею конкурсного фінансування досліджень, та одного фонду для цієї мети недостатньо. Необхідно створити інші фонди, наприклад, гуманітарний науковий фонд, умови для функціонування хоча б у майбутньому різних приватних фондів тощо.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки нині здійснюється не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм для вирішення окремих завдань. Звісно, розпорошення державних коштів та державних замовлень, відсутність єдиного координуючого центру призводить до систематичного недофінансування програм, виконання програм не в повному обсязі і т.ін. Загострення економічної кризи у 90-х рр. ХХ ст. в Україні негативно позначилося на науці, а саме: збільшився відплив учених та спеціалістів з наукових установ, що на сьогодні стало національною катастрофою (щороку виїжджає за кордон більше 10 тис. фахівців). Так, у січні - березні 2006 р. в 1 322 наукових і науково-технічних установах, організаціях і підприємствах України працювало 158,6 тис. осіб, що на 8,8 % менше, ніж у відповідний період 2005 року. При цьому чисельність безпосередніх виконавців наукових і науково-технічних робіт (науковців, дослідників, техніків і допоміжного персоналу) становила 128, 2 тис. осіб. Розмір капітальних вкладень у науку за цей період зменшився на 30 %. Майже половина виконавців наукових та науково-технічних робіт працювали в організаціях галузевого профілю, більше третини - в академічному секторі науки і лише близько 7% - в освітянському і заводському секторах. Обсяг фінансування витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету збільшився на 9, 6 % і склав майже третину від загального обсягу витрат. До того ж, чиновники не безпідставно висловлюють стурбованість постійним збільшенням середнього віку вчених. Ось чому здійснюються певні заходи щодо залучення молоді до наукової роботи.

В Україні створена національна система атестації наукових кадрів, але і вона не бездоганна, потребує якнайшвидшого реформування. З метою забезпечення правдивості, неупередженості, свободи української науки було створено Вищу атестаційну комісію.

Для проведення атестації наукових і науково-педагогічних працівників у Міністерстві освіти і науки України утворюється атестаційна колегія, яку очолює міністр освіти і науки. Аспірантура та докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Україна має у своєму розпорядженні науковий потенціал, потужний людський капітал, великі ресурсні можливості. Водночас за роки незалежності втрачалися конкурентні позиції України в науковому світі, повернути які з кожним роком стає все важче. Ця тенденція загрожує Україні небезпекою перетворення в інтелектуально збіднілу країну, якій буде не під силу здійснити технологічне оновлення економіки, що є чи не головною передумовою її входження до світової спільноти як рівноправного партнера.

Слід зазначити, що в Україні продовжується тенденція збільшення частки фундаментальних досліджень за рахунок зменшення частки прикладних і науково-технічних розробок, що призводить до помітної деформації у розподілі обсягу робіт за видами: якщо в економічно розвинених країнах співвідношення фундаментальних, прикладних досліджень і науково-технічних розробок становить 15:25:60, то в Україні - 26:16:58.

Центром фундаментальної науки в Україні традиційно вважається НАН України, при якій діє велика кількість різноманітних науково-дослідних підрозділів. Вони виконують замовлення державного і приватного характеру. Внеском вчених НАН України у науково-технічний прогрес є значні результати фундаментальних і прикладних досліджень світового рівня. На їх рахунку понад 90% відкриттів, зроблених в Україні, та ряд інших досягнень, що знайшли широке використання в промисловості, сільському господарстві і культурі. Національна академія наук України стала всесвітньо визнаним матеріалознавчим центром у напрямах електрозварювання, спеціальної електрометалургії, надтвердих матеріалів та виготовлення інструментів з них. Суттєві зміни відбуваються в галузі гуманітарних наук. Актуалізується тематика досліджень. Розпочата робота щодо написання фундаментальних праць з історії українського народу, історії української культури. Ці праці визнані пріоритетними в НАН України.

Щоправда, НАН України не оминули загальнодержавні труднощі. Так, після 1991 р., в період економічної кризи, вона більше 10 років не отримувала з бюджету потрібної кількості коштів на матеріали, устаткування, належну організацію наукової роботи тощо. Але світовий досвід переконує, що наука, насамперед фундаментальна, не може існувати без достатнього бюджетного фінансування, що у кожному цивілізованому суспільстві вона є, по суті, стратегічним кредитуванням майбутнього. Перед державою постає завдання забезпечити неухильне відновлення й подальший розвиток наукового потенціалу українського суспільства.

Слід зазначити, що, попри на численні труднощі, в останні роки позитивні зрушення в сфері науки все-таки відбулися. Це проявилося не лише в зростанні заробітної плати науковцям, а й у виділенні коштів для закупівлі сучасного обладнання для НАН України. Однак усі ці дії можна розглядати лише як перші кроки. В найближчі роки заплановано довести фінансування науково-технічної сфери до 1, 7 % ВВП для того, щоб наблизитися до країн ЄС, які визначили на 2010 р. сумарне фінансування науки за рахунок усіх джерел у розмірі 3 % від ВВП. Сьогодні задля інтеграції освіти і науки, розвитку наукових досліджень у сфері біології, математики, механіки, фізики, хімії Міністерство освіти та науки працює над створенням мережі науково-освітніх центрів на базі провідних українських університетів, більше того, планується оголосити та провести конкурс на створення таких центрів в Україні, а також залучити до цієї справи іноземні інвестиції.

Загалом в Україні існує декілька концепцій пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Привертають до себе увагу такі: 1) виробництво, переробка та збереження аграрної продукції; 2) екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології; 3) перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку.

Наука сучасної України представлена більш як 300 тис. науковців, з них 90 тис. - кандидати і доктори наук.

Серед найзначніших досягнень української науки останніх років назвемо наступні. Українськими вченими з Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАНУ й Інституту кардіології ім. М. Стражеска АМНУ організована спеціальна лабораторія - унікальна магнітокардіографічна система. Вона може чутливо уловлювати найменші зміни в роботі серця, причому на тій стадії, коли їх ще не може зафіксувати жоден інший прилад.

Створено перший в Україні суперкомп'ютер із швидкодією в сотні мільярдів операцій за секунду; георадар, який “бачить” на десятки метрів під землею; нову ультразвукову апаратуру для виявлення дефектів у трубопроводах та інших великогабаритних об'єктах у процесі їх експлуатації.

Дослідження вчених різних країн довели, що повноцінне зростання продуктивних сил і розв'язання виникаючих транспортних проблем в нинішньому сторіччі будуть неможливими без наземних транспортних систем, які здійснюватимуть перевезення пасажирів і вантажів зі швидкостями близько 500 км/год.

Вченими Інституту “Трансмаг” та Інституту проблем ринку і економіко-екологічних проблем НАН України (м. Одеса) розроблена оптимальна траса для високошвидкісного наземного транспорту (ВШНТ) в Україні. На відмінну від традиційно прийнятих радіальних схем для наших умов економічно найбільш доцільною є кільцева траса ВШНТ, яка зв'яже між собою більшість обласних центрів України. У перспективі вона може зістикуватися з міжнародними трасами, що приведе до високошвидкісних транспортних коридорів. За рахунок ефекту стягання пасажиро- і вантажопотоків до швидкісних трас буде забезпечена їхня найбільша завантаженість, яка зумовить рентабельність будівництва і експлуатації лінії ВШНТ.

Введення в дію мережі ВШНТ в Україні приведе до істотних змін існуючої нині транспортної інфраструктури: будуть скорочені перевезення на внутрішніх авіаційних і міжміських автобусних лініях, зменшиться кількість приватних і службових поїздок на легкових автомобілях, знизяться вантажні автомобільні перевезення на магістральних напрямах. Такими є перспективи на майбутнє, якщо будуть втілені вищезазначені плани.

28 січня 2000 р. на підставі Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” створена громадська наукова організація “Інститут авіаційно-космічних досліджень імені І.І. Сікорського”, яка діє відповідно до Закону “Про об'єднання громадян” для цілеспрямованого розвитку аерокосмічної науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідної роботи. До складу інституту входять дійсні члени і члени-кореспонденти Аерокосмічної академії України, професори і доктори наук тощо. Аналогів такої установи серед науково-громадських установ на теренах СНД не існує. Інститут об'єднує активних прогресивних вчених, науковців та громадських діячів, які займаються творчою та науковою діяльністю на ниві аерокосмічних досліджень.

Мета діяльності Інституту авіаційно-космічних досліджень імені І.І. Сікорського - проведення наукових досліджень та їх практична реалізація в авіаційній, космічній галузях та інших науково-технічних сферах. Інститут, у рамках співпраці з Національним космічним агентством України, бере участь у проведенні державної та науково-технічної політики з розвитку аерокосмічної науки і техніки. Фахівці інституту підготували та надали пропозиції щодо діяльності Аерокосмічного товариства України. Важливою складовою діяльності Інституту є участь в розробці, вдосконаленні й впровадженні методів та методик навчання, організації підвищення кваліфікації спеціалістів промислових підприємств та викладачів вищих навчальних закладів. За матеріалами проведених досліджень підготовлені та захищені 2 докторські та 15 кандидатських дисертацій.

Вдало охарактеризував нинішній стан науково-технічного розвитку України перший заступник міністра промислової політики, екс-керівник Української державної інноваційної компанії В. Рижов: «Окремою проблемою залишається низька затребуваність вітчизняних наукових розробок у промисловості країни здебільшого через недовіру українських виробників до результатів вітчизняних розробок. Ця тенденція давалася взнаки ще за радянських часів, проте сьогодні між наукою і промисловістю виникло провалля, яке важко ліквідувати».

З іншого боку, про високий престиж і рівень нашої науки говорить велика кількість спільних проектів з зарубіжними центрами і окремими науковцями (кількість угод за останні роки зросла у 20 разів). Сьогодні НАН України підтримує широкі міжнародні зв'язки з багатьма країнами світу (Франція, Австрія, Бразилія, Італія, Китай, Угорщина, США, Швеція, Великобританія тощо). Відчутну допомогу українським вченим надають іноземні фонди, зокрема, Міжнародний науковий фонд (Дж. Сорос), Асоціація сприяння науці нових незалежних держав (INTAS) і т. ін. У межах спільної наукової програми з НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів, а за їхньою кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись лише Росії. Упродовж 1998 - 1999 рр. було профінансовано участь 300 українських науковців у наукових форумах НАТО. Реалізацію інноваційного проекту з вирощування екологічно чистої пшениці розпочали у Міжвідомчому науково-технологічному центрі "Агробіотех" Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України. Головна його перевага -- обробка посівів новоствореними регуляторами росту, що є важливою складовою сучасних високих технологій підвищення врожайності та поліпшення якості продукції рослинництва, овочівництва, баштанництва, ягідних та квітково-декоративних культур. Вже проведені випробування стимуляторів для реєстрації у Білорусі, Молдові, Росії, Казахстані, Китаї, Німеччині та Ізраїлі.

Державна наукова програма надає важливого значення зміцненню обороноздатності країни. Так, на базі Центру імітаційного моделювання кафедри інформатизації штабів Національної академії оборони України (НАОУ) було проведене спільне українсько-американське командно-штабне комп'ютерне навчання “Rapid Trident-2006” (“Стрімкий тризуб - 2006”). Необхідно зазначити, що сценарій “Rapid Trident-2006”, який повністю підготували і розробили українські фахівці Центру імітаційного моделювання, був схожий до сценарію проведеного у 2005 р. навчання “Щит миру-2005” з деякими доповненнями та змінами. Це також є свідченням успішності відродження наукового потенціалу нашої держави.

Тіснішає співробітництво вітчизняних науковців з українською діаспорою, інтелектуальні сили якої тепер спрямовані на подальше зміцнення позицій України у світі. Ряд її відомих діячів включилися безпосередньо у державне та культурне будівництво в Україні. Це, зокрема, Б. Гаврилишин, О. Пріцак, Т. Гунчак та ін. На початку 1993 р. був підписаний договір про співпрацю з секретаріатом Українського вільного університету в Мюнхені, згідно з яким Міністерство освіти України визнало УВУ та його дипломи.

Загальновідомо, що однією із важливих характеристик, які дозволяють оцінити науковий рівень вищої школи, є існування в її межах наукових шкіл з притаманними їм специфічними традиціями і зв'язками, серед яких пріоритетним є зв'язок з процесом навчання студентів. Уже помічено, що нові спеціальності у ВНЗ виникають і успішно розвиваються там, де функціонують наукові школи. Отже, розвиток наукових шкіл не може відбуватися окремо від ВНЗ, особливо університетів - центрів науки, культури і освіти. Саме наукові школи здатні організувати поки що слабкий взаємозв'язок між університетською освітою і фундаментальною наукою, забезпечуючи тим самим єдність наукової і навчальної роботи. Існування наукових шкіл - одна із умов прогресу науки, цілеспрямованого формування творчих наукових кадрів. Останні забезпечують передачу від одного покоління до іншого не тільки концептуального і методичного апарату науки, професійних знань, але й дослідницьких умінь, навиків і засобів дослідницької роботи, норм комунікаційної поведінки, а також шкали цінностей в сфері наукової діяльності.

Таким чином, професорсько-викладацький склад ВНЗ, окрім викладацької роботи, присвячує себе і науковій діяльності. Їхні роботи користуються авторитетом як серед вітчизняних, так і серед закордонних вчених. Теми досліджень працівників ВНЗ різнопланові, охоплюють широке коло наукових проблем. Одним із результатів роботи українських вчених, на нашу думку, є утворення наукових шкіл, учні яких зробили значний внесок у розвиток вітчизняної науки і виробництва. На базі багатьох ВНЗ - університетів та інститутів Києва, Харкова, Львова, Одеси тощо - з'явилися і функціонують відомі наукові школи науково-технічного й соціогуманітарного характеру. Вони мають багаті традиції і нині виконують низку замовлень як вітчизняних, так і іноземних державних та приватних структур.

Технічні рішення, запропоновані ВНЗ та академічними установами України, можуть надихнути на створення нових конструкцій, сприяти виникненню принципово нового підходу до розв'язання тієї чи іншої науково-технічної проблеми. Дослідження наукових співробітників є основою технічного прогресу нашої країни.

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок: українській науці потрібне не сліпе копіювання західних стандартів, а гармонізація, адаптація тих принципів Болонської декларації, які для нас прийнятні. Іншими словами, у системі перетворень, що ми їх проводимо у сфері науки та освіти в Україні, важливо не втратити свою самобутність, не загубити надбання і потенціал, накопичені попередніми десятиліттями й визнані світовим науковим співтовариством. Створення привабливих умов для розвитку і використання творчого потенціалу науковців - це найвірніший і найкоротший шлях для здійснення позитивних змін у науково-технологічній та інноваційній сферах.

Ще у минулому сторіччі відомий англійський теоретик Дж. Хешмі переконався: економіко-технічне відставання Великої Британії від деяких передових держав напряму пов'язане перш за все з недостатньою кількістю інженерних кадрів у промисловості. Розв'язання цієї проблеми дослідник вбачав у необхідності ефективного використання сучасної технології та збільшення припливу в промисловість інженерів-виконавців з вищих навчальних закладів. Англійці, французи, німці й американці проблему розв'язали; можливо, за сучасних обставин було б добре скористатися і Україні чужим (і передусім власним) історичним досвідом.

Фактори, які сприяють впровадженню основних засад техніко-промислової політики, насамперед такі: розвиненicть транспортної мережі (залізниці, порти, газо- i нафтопроводи тощо); великий морський i річковий флоти; здатність промисловості випускати великий асортимент продукції, ракети i космічну техніку. Фактори, які у минулому не сприяли впровадженню основних засад техніко-промислової політики: 80 % підприємств за радянської доби працювало на потреби військово-промислового комплексу (ВПК); несформованість власної банківської i фінансової системи; відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку; негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови; відсутність чіткої програми дій щодо реформування економіки; хронічна криза.

Серйозні труднощі переживає нині й найбільш чисельна демографічна група - працездатне населення (трудовий потенціал, економічно активне населення держави). Його частка в Україні становить 55,7 відсотків. На період проголошення незалежності чисельність всіх зайнятих у народному господарстві складала 25 млн. чоловік. При цьому, 72% працездатного населення були зайняті у виробничій сфері, близько 28 % - в невиробничій. Ситуацію, яка склалась у соціально-економічній сфері і на ринку праці в Україні, не можна не визнати надзвичайною. Українська людина - це людина праці. Працьовитість - ментальна характеристика українця. Від діда і прадіда вона дісталась і нинішнім поколінням. Парадоксально, але факт: сучасна українська людина не має можливості повною мірою реалізувати свій виробничо-творчий потенціал.

Аналіз сьогоднішнього економічного стану різних галузей промисловості говорить про те, що вірогідним є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та освоює випуск нових видів продукції, що також пов'язано з удосконаленням технологій.

Також з відносно сталою рентабельністю працюють хіміко-фармацевтична, деревообробна та целюлозно-паперова галузі промисловості.

І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво ще залишаються невирішеними. Сьогодні понад 90 % продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентноспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками, через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США. Власне, ми вже тепер маємо суворі реалії, які підтверджують, що кількість промислових підприємств, котрі займаються інноваційною діяльністю, зменшується і становить нині всього 12-13%; а за випуском продукції третій технологічний уклад становить майже 58%, 4-й - 38%, 5-й - лише 4-5%.

Водночас про позитивну тенденцію останніх років свідчить те, що в обсязі експорту технологічних послуг у 1998 - 1999 рр. майже половину складали науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги.

В рамках співробітництва Україна - ЄС започатковано три проекти технічної допомоги „Твіннінг”, які мають на меті впровадження засад європейської транспортної політики, підвищення безпеки дорожнього руху та приєднання України до європейських авіаційних правил.

Досить впевнено стає на міцну фінансову основу «Укрзалізниця». Сучасна модернізація колій, часткова заміна рухомого складу значно підвищила рентабельність колись збиткового підприємства.

Вагомою подією вітчизняного виробництва стали випробування першого українського літака АН, а також «Мрія». Військово-транспортні літаки отримали високу оцінку українских й зарубіжних фахівців. Україна стала 6-ю державою, яка може виготовляти гелікоптери. Наявний потенціал дозволяє випускати зазначені машини серійно. Творці нового типу машин заявляють: жодна з країн світу не виробляє лекгі гелікоптери з двома гвинтами. Звідси - конструктори, виробники потребують професійного менеджменту, довготривалих інвестицій і продуманої урядової програми, де б пріоритетними визнавалися національні інтереси.

Україна, володіючи значним науково-технологічним потенціалом, пропонує міжнародній спільноті співпрацю в галузі авіакосмічних технологій (проект «Морський старт», спільне виробництво літаків АН-140, АН-70 тощо), ресурсо- та енергозбереження (економічні тепло-енергогенеруючі техногії), розробки нових речовин та матеріалів, захист природних екосистем та багато іншого.

Україна розвиває співробітництво у космічній галузі, зокрема із Аргентиною, Казахстаном. Уряди України і Аргентини підписали угоду про співробітництво у сфері використання космічного простору у мирних цілях. Ця угода дозволить українським фахівцям взяти участь в реалізації аргентинської космічної програми, навчаючи і їхніх спеціалістів. Також домовилися про те, що у 2009 р. український ракетоносій виведе на орбіту аргентинський супутник. Під час україно-казахських переговорів сторони висловили зацікавленість у розвитку співробітництва в галузі супутникової навігації, визначили напрямки співробітництва з підготовки та перепідготовки фахівців аерокосмічного профілю для Республіки Казахстан. Були підписані домовленості між Національним космічним агентством України і представниками Національного центру космічних досліджень Франції (CNES) і Міжнародної асоціації сприяння співпраці з ученими з нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTAS) щодо реалізації спільних проектів з розробки космічних технологій з використанням механізмів конкурсів INTAS. Важливо підкреслити, що НКАУ внесло на розгляд INTAS пропозицію про те, що в окремих проектах Україна може бути єдиним учасником консорціуму зі сторони СНД у разі представлення необхідного обґрунтування.

Державна політика спрямована і на розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій. Так, на одній із офіційних зустрічей екс-прем'єр-міністр Ю. Єхануров наголосив, що Уряд перш за все зацікавлений у налагодженні діалогу з представниками ІТ технологій в Україні: „Тут сидить інтелект нації, люди, які можуть зробити так, щоб Україна увійшла до золотого мільярду. Ми прийшли сюди домовлятися, яким чином Україна може увійти у сімку лідерів імпорту інформаційних технологій”.

Одним з визначальних показників могутності держави є стабільний розвиток промисловості. Вона є інтегратором науково-технічних досягнень, локомотивом трансформаційних перетворень держави. Тільки з допомогою промислових інновацій можна ліквідувати істотне відставання України з продуктивності праці у промисловому виробництві, сільському господарстві, оновити транспортні засоби та енергопотужності. Нові технології дадуть нам змогу зменшити енерговитратність та матеріалоємкість продукції, удосконалити засоби комунікацій, комунальну та побутову сфери.

Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

Функціонування промисловості, розширення її можливостей здійснюється шляхом дедалі тіснішого поєднання з наукою та науковими технологіями. Це досягається завдяки формуванню цілісного промислово-науково-технологічного комплексу, який здатен до саморозвитку і повністю забезпечує внутрішні потреби країни у промисловій продукції та її експорт. Основними рисами такого комплексу є наука, як безпосередня продуктивна сила, конкурентноздатність продукції, освоєння промисловістю ринків збуту, об'єднання промислового, торгового, фінансового капіталу, розвинена зовнішня торгівля, державна власність на 50% промислових підприємств та їх ефективне використання, державний захист національного товаровиробника тощо. Створення комплексу з такими визначальними характеристиками нині є пріоритетом нашої промислової політики.

Але в перші роки незалежності України розробка промислової політики базувалася на уявленнях про роль, мету і механізм перетворень, характерних для стартового періоду реформ. При їх формуванні було враховано головні умови та обставини того періоду: потреби переходу до ринкової системи господарювання, забезпечення життєздатності промислових виробництв в умовах фактичного розриву традиційних кооперативних зв'язків та зміни місткості і характеру ринків збуту, необхідність протидії кризовим явищам.

Для вирішення цих завдань закладалась правова основа, зокрема, було прийнято закон “Про власність”, а потім Державна програма приватизації майна державних підприємств, яка протягом 12 років змінювалась та доповнювалась. Кожен з урядів України, починаючи з 1991р. намагався реалізувати пропоновану ним програму державного розвитку, визначав пріоритетні напрямки своєї діяльності, основними з них були реструктуризація промисловості разом з приватизацією. У посланні Президента України до Верховної Ради України 2000р. “Україна: поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.” було підтверджено цей стратегічний курс. Визначальними пріоритетами у 2000-2004 рр. була структурна перебудова промисловості та розвиток іноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави, її вихід до 2010р. у число провідних технологічно розвинених країн світу.

Результативність зусиль влади за останні роки виявилася у наступному. Позитивну динаміку у промисловості (приріст на 5,5% за січень-вересень 2006 р.) найбільшою мірою визначило зростання у машинобудуванні (на 11,9%), металургії та обробці металу (на 8,6%), харчовій промисловості та переробці сільськогосподарської продукції (на 7,1%). Скажімо, на Харківщині у 2006 р. було забезпечене зростання обсягів виробництва по 9 з 13 основних видів промислової діяльності; особливо успішно у цей період розвивалася металургія і обробка металів, легка промисловість, виробництво деревини і виробів з неї. А у хімічній та нафтохімічній промисловості приріст продукції за період з початку 2006 р. становив 1,6%. Збільшився випуск продукції на підприємствах з виробництва гумових та пластмасових виробів відповідно на 2,5% та 12,7%. Разом з тим у хімічному виробництві зберігалося відставання (на 0,5%) від обсягів продукції січня-липня 2005 р. У виробництві лаків та фарб падіння становило 16,2%, штучних та синтетичних волокон - 11,9%. При цьому було забезпечено приріст у фармацевтичному виробництві (7,8%), виробництві мила, парфумерної продукції, очищувальних і полірувальних засобів (1,2%), базової хімічної продукції (0,1%). Отже, спостерігається неоднозначна динаміка розвитку окремих галузей промисловості.

Зростанню обсягів виробництва сприяло покращення кон'юнктури, у тому числі цінової, на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також проведення підприємствами більш виваженої маркетингової політики, зокрема технічно-організаційних заходів щодо зменшення споживання енергоносіїв та виробництва конкурентоспроможної продукції.

Упродовж 2006 р. відбулися позитивні зрушення, що відобразили нові пріоритети в енергетиці. Поступово нарощувався видобуток власних енергоносіїв, зокрема: вугілля - на 1,8% (порівняно з відповідним періодом 2005 року), нафти разом із газовим конденсатом -- на 6,3%, природного газу -- на 1%.

Позитивні зрушення вплинули безпосередньо на соціальну сферу. Так, реальні доходи населення зросли на 18,9 % (за січень - серпень 2006 р.); реальна заробітна плата - на 22%, середній розмір пенсій - на 15,7 % (до 441, 81 гривні). Згідно з заявами посадовців, завдяки збалансованій роботі підприємств паливно-енергетичного комплексу вдалося навіть погасити заборгованість із заробітної плати шахтарям.

Однією з найважливіших властивостей економічно незалежної держави є здатність створювати та ефективно використовувати власні технології на основі розвиненої фундаментальної і прикладної науки. Без інтеграції науки, освіти з виробничим потенціалом проблема подолання економічної кризи практично не має перспективи вирішення.

Кризовий стан економіки у перші роки української незалежності був зумовлений не тільки об'єктивними труднощами переходу від командної до ринкової економіки, але головним чином антиринковими методами проведення ринкових реформ. На відміну від решти східноєвропейських країн, де вони проводилися у такій послідовності: 1 - стабілізація, 2 - лібералізація, 3 - приватизація, в Україні ринкові трансформації почалися з поспішної приватизації державної власності без створення належних умов.

Наслідками “шокового” реформування економіки та гіперінфляції стало зубожіння переважної частини населення; відбулося багаторазове падіння промислового і сільськогосподарського виробництва (до рівня 60-х рр.).

Для виходу України із кризового стану пропонується, враховуючи технологічний, інтелектуальний і виробничий потенціал України, виділити 7 стратегічних напрямків проривів у технологіях:

– літакобудування;

– біотехнології;

– ракетоносії;

– комп'ютерні системи;

– телекомунікації;

– зв'язок;

– супутникові технології.

Саме під них слід створювати національні науково-технічні програми та надавати ресурси і пільгове кредитування. Фінансування цих науково-технічних пріоритетів не може бути побудоване лише на засадах комерційних ефектів. Оскільки вони є частиною системи стратегічних ефектів, де поряд з економічними критеріями мають враховуватися також національно-стратегічні, геоекономічні, культурологічні тощо.

Для забезпечення розвитку цих стратегічних пріоритетів державна промислова політика має бути спрямована на:

– подолання кризових явищ у промисловому виробництві, забезпечення життєздатності промислових підприємств -- “точок зростання” вітчизняної промисловості, розробку та поетапне впровадження конкретних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національного виробництва;

– прискорення структурної перебудови промисловості в цілому, галузей та підгалузей, реструктуризації окремих виробничих комплексів і підприємств, а також засобів управління промисловістю, децентралізацію і розвиток вертикальних та горизонтальних промислових зв'язків;

– подолання енергетичної кризи, всебічний розвиток енергозаощаджувальних технологій із загальним зниженням енерго- та ресурсомісткості виробництва, в першу чергу в базових галузях про-мисловості;

– переорієнтацію промислових підприємств на виробництво продукції з використанням власної ресурсної бази та наскрізних технологічних ланцюжків;

– вивід зайвих потужностей у базових галузях промисловості, оновлення та модернізацію виробничих фондів, впровадження нових технологій зі сприйняттям світових науково-технічних досягнень та виходом на сучасний мобільний рівень технологічної культури тощо.

Ці завдання можуть бути вирішені за умов концентрації фінансових ресурсів і фондових активів на найефективніших напрямах промислового розвитку, які забезпечують або швидку окупність вкладених коштів, або можливість входження у світові ринки. І першочерговим кроком має бути здійснення комплексу заходів зі стимулювання попиту внутрішнього і зовнішнього потенційного інвестора, а також посилення ефективності управління державним майном.

Проте змінити ситуацію та експортувати продукти кінцевого споживання не дає змоги низька конкурентоспроможність національного виробника. Тому основним завданням промислової та зовнішньоекономічної політики України стала розробка заходів і макроекономічних умов щодо підвищення конкурентоспроможності національних промислових товарів. З огляду на це, найважливішими завданнями нової промислової політики є:

– регуляторна роль держави;

– національні інтереси України. Промислова політика держави має бути незалежною;

– соціальна спрямованість перетворень у промисловості;

– іноваційно-інвестиційний характер розвитку. Пріоритетний розвиток науки та інтелекту;

– стабілізація і розвиток паливно-енергетичного, агропромислового комплексів, високотехнологічних галузей промисловості тощо.

Реалізуючи стратегію підвищення конкурентоспроможності національного виробника, уряд відмовився від надання прямих та прихованих субсидій збитковим підприємствам. Натомість намагається дбати про радикальне поліпшення регуляторного клімату з метою створення сприятливого інвестиційного середовища. При розробці стратегії розвитку промислової політики уряд України орієнтується на високорозвинуті країни, головними статтями експорту яких є високі технології, а не сировина. Така промислова політика має дати змогу отримувати набагато вищі прибутки на міжнародних ринках, стимулювати інноваційну діяльність внутрішніх виробників та підвищувати добробут країни, використовуючи національні природні ресурси для задоволення власних потреб.

Таким чином, пріоритетні галузі одночасно перетворюються на експортні, тому більшість агентів української економіки мають переглянути своє ставлення до експортної діяльності. Тепер вона дуже часто розглядається як можливість швидко отримати доходи у грошовій формі, адже кількість останніх є надзвичайно обмеженою в реальному секторі, тому вивозиться саме та продукція виробництва, яка не потребує значних витрат на технологічний цикл. Крім того, експортери працюють за умов постійної зміни правил гри і не можуть розраховувати на сталий рівень доходу.

Необхідно відмітити, що, на жаль, розвиток промислово-технологічної політики України більш ніж 10 років відбувався хаотично, без дотримання державних пріоритетів, за відсутності або помилковості промислової політики (сумнівну політику проводить нинішній склад Кабміну).

Отже, щоб вирішити завдання промислово-технічної політики, доцільно реалізувати її основні напрямки:

– зміна податкової системи;

– державні гарантії вітчизняним та іноземним кредиторам;

– розбудова значущих для України промислових галузей з доведенням їх до світових рівнів;

– розвиток підприємництва, створення спільних, малих і середніх підприємств, оптимізація співвідношень великих, середніх і малих підприємств різних форм власності;

– удосконалення мережі науково-технічного та науково-технологічного забезпечення і охорони інтелектуальної власності, підготовки та перепідготовки кадрів для нових укладів у промисловості;

– задоволення потреб суспільства у побутових приладах, оборони країни у новій техніці;

– забезпечення обороноздатності країни завдяки впровадженню нової техніки.

Таким чином, аналіз пріоритетніних напрямків освітньої, наукової політики показує, що в цілому вони розвиваються поступально. Освіта і наука працюють над створенням в Україні конкурентного середовища, ринкової економіки, громадянського суспільства. Натомість нинішня система управління наукою та освітою не спроможна реагувати на зміни, які сталися протягом останніх п'ятнадцяти років.

Пріоритетними напрямками освітньої, наукової сфери були трансформація в нову суспільно-політичну систему західноєвропейського зразка, перебудова навчальних програм, засобів, реструктуризація загальноосвітньої, професійно-технічної середньої, середньо-технічної, вищої школи, перехід на 12-тибальну систему оцінювання учнів, на 12-річний термін навчання у середній школі, на двоступеневу систему підготовки спеціалістів для народного господарства в нових історичних умовах. У кінці 90-х рр. ХХ ст. визнано пріоритетними фундаментальні науки. Здійснено перебудову наукової галузі, яка, незважаючи на економічну нестабільність, все ж розвивалася і має вагомі досягнення.

Сутужніше відбувалася реалізація промислово-технічної політики із-за її наукової необгрунтованості, спонтанності, без державної регуляції. Проте, як переконують офіційні джерела, в даній сфері також є зрушення, зокрема у 2002 - 2003рр., де наочним прикладом є м. Київ. За умови збереження промислово-технічної стабілізації і прориву в пріоритетних її сферах, у першу чергу енергетичному і кадровому забезпеченні, біотехнології, технологіях літакобудування, ракетокосмічної галузі, телекомунікації, зв'язку та створення національних науково-технічних програм, їх забезпечення фінансовими ресурсами з різних джерел, продукція із надписом “Зроблено в Україні” цілком реально стане конкурентноспроможною на світових ринках. На державному рівні необхідно, в першу чергу, розробити і впровадити комплекс заходів, спрямованих на стимулювання розвитку високотехнологічних секторів економіки та створення дійсно інноваційних підприємств.

Насамкінець, хотілося б зазначити таке: для України упродовж століть традиційними вважаються численні проблеми як національного, так і соціально-економічного характеру. Натомість українці виробили чітку й ефективну систему колективного подолання перешкод. Це і є той досвід, котрий, переконані, стане у нагоді нинішнім представникам національно й патріотично налаштованих громад у їхній практичній діяльності.

З м і с т

Курс “Історія України (Соціально-політичні аспекти)”……………… 3

Модуль ІV. Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу

Лекція І. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти в Україні .……………23

Лекція ІІ. Наука, техніка України як невід'ємні частини науково-технічної революції ……………………………………………………….……53

Лекція ІІІ. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності ………78


Подобные документы

  • Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу. Історичні причини міграційних процесів в Україні. Київська Русь, Галицько-Волинська держава та їх місце в історичній долі українського народу. Процес державотворення в Україні з 1991 р.

    методичка [72,5 K], добавлен 09.04.2011

  • Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.

    реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011

  • Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.

    краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010

  • Історія єврейського народу, розвиток середньої і вищої освіти, суть та мета реформи в галузі єврейського навчання. Сприяння швидкій асиміляції євреїв з іншими народами на землях Волині. Рівень підготовки й методи навчання викладачів рабинського училища.

    реферат [26,8 K], добавлен 12.06.2010

  • Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.

    шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012

  • Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.

    учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011

  • Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.

    дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015

  • Особливість феодальних відносин у східнослов'янських народів. Підписання українсько-російської угоди про перемир’я. Проголошення незалежності України і заборона Компартії. Посткомуністичний етап формування політичної системи українського суспільства.

    курс лекций [47,6 K], добавлен 28.12.2009

  • 1917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.

    реферат [14,0 K], добавлен 10.12.2010

  • Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.

    реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.