Молода гвардія

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний аграрний університет

Кафедра історико-філологічних дисциплін

Реферат

На тему: «Молода гвардія»

Виконав: студент I-го курсу

будівельного факультету

1011 групи

Сметанкіна К. В.

Перевірив викладач:

Доцент Михайлюк Д. І.

Харків 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія Молодої гвардії

1.1 Створення Молодої гвардії

1.2 Діяльність молодогвардійців

1.3 Останні дні Молодої гвардії

1.4 Нагороджені

Розділ 2. Організатори Молодої гвардії

2.1 Уляна Матвіївна Громова

2.2 Віктор Йосипович Третьякевич

2.3 Олег Васильович Кошовий

2.4 Сергій Гаврилович Тюленін

2.5 Любов Григорівна Шевцова

2.6 Іван Васильович Туркенич

Розділ 3. Молода гвардія у мистецтві

3.1 Роман О.О. Фадєєва «Молода гвардія»

3.1.1 Історія створення роману

3.1.2 Значення книги

3.1.3 Роман «Молода гвардія» в сучасності

3.2 Опера Юлія Мейтуса «Молода гвардія»

3.3 «Молода гвардія» у кіно

3.3.1 Цікаві факти

Висновки

Використані джерела



Вступ

Велика Вітчизняна війна розпочалася в 1942 році. У червні німці без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союза. Після стількох підкорених країн фашисти були повністю впевнені в швидкій перемозі. Проте вони сильно помилялися. Війна прийшла в Донбас, Таганрог, Ростов-на-Дону восени і, з усієї України, лише Ворошиловградська область залишалася вільною. Але, незважаючи на війну і руйнування, молодість брала своє. До того, як німці прийшли у Краснодон, молодь вела своє безтурботне життя. Вони веселилися, мріяли, планували майбутнє життя. Але ось війська увірвалися в їхнє життя. Все частіше стало чути ревіння моторів, постріли і вибухи. Хлопці вже безпомилково відрізняли радянські і фашистські літаки, чергували на шахтах, на дахах шкіл і лікарень, та все ж любов до Батьківщини, почуття обов'язку і відповідальності за її долю закликали юнаків та дівчат робити щось більше для захисту рідної землі. Найсміливіші, відважні, кмітливі і мужні хлопці та дівчата об'єдналися в антифашистську організацію Молода гвардія. Вони давали клятву вірності і обіцяли мстити за кров і смерть радянських людей.

К заброшенной шахте их привезли --

и вытолкали из машины.

Ребята друг друга под руки вели,

поддерживали в час кончины.

Избиты, измучены, шли они в ночь

в кровавых обрывках одежды.

А парни старались девчонкам помочь

и даже шутили, как прежде...

Так, саме так, у покинутої шахти розлучилися з життям більшість членів підпільної комсомольської організації "Молода гвардія", що боролася в 1942 році проти фашистів у невеликому українському містечку Краснодоні. Вона виявилася першою молодіжної підпільної організацією, про яку вдалося зібрати досить докладні відомості. Молодогвардійців тоді називали героями (вони й були героями), що віддали свої життя за Батьківщину.

До Краснодонського комсомольського молодіжного підпілля входив сімдесят один чоловік: сорок сім юнаків і двадцять чотири дівчини. Наймолодшому було чотирнадцять років, а п'ятдесяти п'яти з них ніколи не виповнилося дев'ятнадцяти.



Розділ 1. Історія Молодої гвардії

1.1 Створення Молодої гвардії

Влітку 1942 року радянські війська вели важкі оборонні бої - фашисти рвались на Волгу та Північний Кавказ. 20 червня місто Краснодон було захоплено окупантами. До цього часу Ворошиловградським обласним комітетом партії були відібрані і залишені для підпільної роботи 565 осіб і для участі в партизанському русі - 661 осіб. Велика увага приділялася підготовці партійного підпілля в Краснодоні. Двічі - в травні і червні - разом з працівниками підпільного обкому КП (б) У в Краснодон приїжджав секретар ЦК КП (б) У Дем'ян Сергійович Коротченко, особисто керував створенням тут партійного підпілля. Організатором і керівником більшовицького підпілля Краснодона був комуніст Ленінського призову, начальник електромеханічних майстерень Філіп Петрович Лютіков. Його найближчим помічником був комуніст, інженер-механік Микола Петрович Бараков. Допомагали їм комуністи Наліна Георгіївна Соколова, Марія Георгіївна Димченко, Данило Сергійович Виставкін, а також комуністи Яковлєв, Мєшков, Румянцев, Соловйов, Телуєв, Єльшин. У відповідь на накази і терор фашистського командування в Краснодоні та на його околицях стали з'являтися листівки, які закликали саботувати заходи окупантів і вести з ними жорстоку боротьбу. Ці листівки писали і розповсюджували члени партійного підпілля. Їм було відомо, що в місті залишилася частина активних комсомольців, які з тих чи інших причин не змогли евакуюватися. У більшовиків-підпільників не було ні найменшого сумніву в тому, що комсомольці готові до боротьби з гітлерівцями. За завданням Лютикова зв'язок з молоддю встановлюють Євген Мошков і Н. Г. Соколова.

З'явилися перші листівки і серед молоді, запалала нова лазня, вже готова під німецькі казарми. Це почав діяти Сергійко Тюленін. Один.

12 серпня 1942 йому виповнилося сімнадцять. Листівки Сергій писав на шматках старих газет, і поліцейські часто знаходили їх у своїх кишенях. Він почав збирати зброю, навіть не сумніваючись, що вона обов'язково стане в нагоді. І він перший залучив групу хлопців, готових до боротьби. У неї спочатку входили вісім осіб. Однак у перших числах вересня у Краснодоні діяли вже кілька груп, не пов'язаних одна з одною, - всього в них було 25 осіб. Днем народження підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" стало 30 вересня: тоді був прийнятий план створення загону, намічені конкретні дії підпільної роботи, створено штаб. До нього увійшли Іван Земнухов - начальник штабу, Василь Левашов - командир центральної групи, Георгій Арутюнянц і Сергій Тюленін - члени штабу. Комісаром обрали Віктора Третьякевіча. Хлопці одноголосно підтримали пропозицію Тюленіна назвати загін "Молода гвардія". І на початку жовтня всі розрізнені підпільні групи були об'єднані в одну організацію. Пізніше до штабу увійшли Уляна Громова, Любов Шевцова, Олег Кошовий та Іван Туркенич.

Вступаючи до підпільної організації молоді люди промовляли таку клятву:

"Я, вступая в ряды "Молодой гвардии", перед лицом своих друзей по оружию, перед лицом своей родной, многострадальной земли, перед лицом всею народа торжественно клянусь:

беспрекословно выполнять любое задание, данное мне старшим товарищем,

хранить в глубочайшей тайне все, что касается моей работы в "Молодой гвардии".

Я клянусь мстить беспощадно за сожженные, разоренные города и села, за кровь наших людей, за мученическую смерть тридцати шахтеров-героев. И если для этой мести потребуется моя жизнь, я отдам ее без минуты колебания.

Если же я нарушу эту священную клятву под пытками или из-за трусости, то пусть мое имя, мои родные будут навеки прокляты.

Кровь за кровь! Смерть за смерть!"

Цю клятву на вірність Батьківщині та боротьбу до останнього подиху за її звільнення від гітлерівських загарбників дали члени підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" в місті Краснодоні Ворошиловградської області. Вони давали її восени 1942 року, стоячи один проти одного в маленькій кімнатці, коли пронизливий, осінній вітер завивав над поневоленої і спустошеною землею Донбасу. Маленьке містечко лежав, зачаївшись в темряві, в гірницьких будинках стояли фашисти ...

1.2 Діяльність молодогвардійців

До початку грудня у молодогвардійців на складі уже було 15 автоматів, 80 гвинтівок, 300 гранат, близько 15 тисяч набоїв, 10 пістолетів, 65 кілограмів вибухівки та кілька сотень метрів бікфордового шнура.

Страшно було вночі крастися повз німецький патруль, знаючи, що за появу на вулиці після шести вечора загрожує розстріл. Але ж більшість справ відбувалося саме по ночах.

У ніч з 7 на 8 листопада група Івана Туркенича повісила двох поліцейських.

9 листопада група Анатолія Попова на дорозі Гундоровка - Герасимівка знищила легкову машину з трьома вищими гітлерівськими офіцерами.

15 листопада група Віктора Петрова звільнила з концентраційного табору в хуторі Вовчанську 75 бійців і командирів Червоної Армії.

На початку грудня група Мошкова на дорозі Краснодон - Свердловськ спалила три автомашини ...

Через кілька днів після цієї операції група Тюленіна зробила на дорозі Краснодон - Ровеньки збройний напад на охорону, яка гнала 500 голів худоби, відібраної у жителів. Знищила охорону, худобу розганяє по степу.

Члени "Молодої гвардії", які влаштувалися за завданням штабу в окупаційні установи та на підприємства, вмілими маневрами гальмували їх роботу. Сергій Левашов, працюючи шофером в гаражі, виводить з ладу одну за одною три машини, Юрій Віценовскій влаштовує на шахті кілька аварій.

В ніч з 5 на 6 грудня відважна трійка молодогвардійців - Люба Шевцова, Сергій Тюленін і Віктор Лук'янченко проводять блискучу операцію по підпалу біржі праці. Знищенням біржі з усіма документами молодогвардійці врятували кілька тисяч радянських людей від угону в фашистську Німеччину.

У ніч з 6 на 7 листопада члени організації вивішують на будинках школи, колишньої райспоживспілки. лікарні і на найвищому дереві міського парку червоні прапори ... "Коли я побачила на школі прапор, - розповідає мешканка міста Краснодона М. А. Литвинова, - мимовільна радість, гордість охопила мене. Розбудила дітей і швиденько побігла через дорогу до Мухіної. Її я застала стоїть в нижній білизні на підвіконні, сльози струмками розповзалися по її худим щоках. Вона сказала: "Марія Олексіївна, адже це зроблено для нас, радянських людей. Про нас пам'ятають, ми нашими не забуті ".

Саме молодогвардійці розповсюджували у місті листівки з правдивою інформацією про стан справ на фронті, про дії радянської армії, адже за фашистської окупації було заборонено дізнаватись про перемоги радянської армії, щоб пригнітити й зломити людей. Листівки розклеювали в основному вночі, хоча бувало, що доводилося це проробляти і вдень. Спочатку листівки писали вручну, потім їх стали друкувати в самими ж організованою друкарні. Усього молодогвардійці випустили близько 30 окремих листівок загальним тиражем майже п'ять тисяч примірників.



1.3 Останні дні Молодої гвардії

"Необыкновенной ослепительной ясности ущербный месяц косо стоял на небе. На десятки километров видно было вокруг по степи. Мороз стоял нестерпимый. На севере по всему протяжению Донца вспыхивали зарницы и доносились то стихающие, то усиливающиеся гулы больших и малых боев.

Никто из родных не спал в ту ночь. Да и не только родные не спали: все знали, что в эту ночь казнят молодогвардейцев. Люди сидели у коптилок, а то и в полной темноте в своих нетопленых квартирах и хибарках, а кто выбегал во двор и долго стоял на морозе, прислушиваясь, не донесутся ли голоса, или урчание машин, или выстрелы". Так описує О. Фадєєв у романі "Молода гвардія" ті страшні дні.

2 січня 1943 відбулося останнє засідання штабу підпільної організації. Незабаром почалися арешти. Першими схопили комуністів. З 5 по 11 січня у фашистську катівню були кинуті більшість молодогвардійців.

На допиті начальник краснодонського жандармського поста Отто Шен показував:

"Всі без винятку молодогвардійці піддавалися тортурам. Їх били до втрати свідомості, ламали ноги, руки, потім обливали холодною водою і кидали в карцер, інсценували страту через повішення, а також застосовували і інші катування".

Але ніхто з учасників підпілля не схилив голови перед катами.

Керівник партійно-комсомольського підпілля Філіп Петрович Лютіков знав, що його не пощадять. Але знав і те, що на нього дивляться десятки заарештованих хлопців і дівчат, що знаходяться тут же, в камерах. Жодного стогону не вирвалося у нього під тортурами. Лютіков весь час був спокійний, підбадьорював хлопців, хвалив їх за витримку....

Приклад старших товаришів зміцнював волю і мужність юних. Комуністи вчили їх жити. А тепер вчили, як треба вмирати, залишаючись до кінця борцем і Людиною. У камері Уляна Громова читала улюблені рядки Лермонтова.

На стінах камер і у записках рідним лунали останні слова молодогвардійців:

Не позніше 9 лютого 1943 г.

Взят Туков В. С. 2943. 6. 1. Бондарева, Минаева, Громова, Самошина. Погибшие от рук фашистов 15/1 43 г. в 9 часов ночи. Смерть немецким оккупантам!

ЗАПИСКА М. Г. ДИМЧЕНКО

«Дорогие сестры! Вернуться домой надежды нет. Нас должны расстрелять, жаль детей. Берегите моих детей, так как они останутся без отца и матери. Я не теряю надежды и уверена, что их воспитает Советская власть, так же, как воспитала меня. Наши скоро вернутся. Мы будем бороться до конца... Хочется жить. Берегите себя.

14 января 1943 г.Мария.»

ЗАПИСКА К. П. КОВАЛЬОВОЇ

«Дорогая мамочка! Если папа будет жив, то пусть отомстит... по лозунгу: «Кровь за кровь, жизнь за жизнь». Домой не вернусь, спрячьте дневник. С приветом 14 января 1943 г. Клава»

ЗАПИСКА В. В. ПЕТРОВА

«Мама, прости, что заставляю много ходить. Променяй или продай мои валенки и еще что-нибудь из моих вещей. Если найдется хороший покупатель на часы, то и их продай, чтобы не пришлось голодать. Виктор. Кто мне носит передачи? 14 января 1943 г.»

ЗАПИСКА А. В. ПОПОВА

9 січня 1943 г.

«Мама, я получил сегодня и вчера табак, за что тебя благодарю. Спасибо всем, кто мне помогает. Получил майку. До свидания, жду. 15 января 1943 г. Поздравь меня, мама, с днем рождения. Не плачь, утри слезы.»

НАДПИС У, М. ГРОМОВОЇ

«Прощайте, папа, Прощайте, мама, Прощайте, вся моя родня. Прощай, мой брат любимый Еля, Больше не увидишь ты меня. Твои моторы во сне мне снятся, Твой стан в глазах всегда стоит. Мой брат любимый, я погибаю, Крепче стой за Родину свою. До свидания. С приветом, Громова Уля. 15 января 1943 г.»

НАДПИС І. О. ЗЕМНУХОВА

Не позднее 15 січня 1943 г.

«Дорогие мама и папа! Нужно все перенести стойко! Привет от любящего вас сына Земнухова.»

ЗАПИСКА Л. Г. ШЕВЦОВОЇ

Січень 1943 г.

«Здравствуйте, мамочка и Михайловна! Мамочка, вам уже известно, где я нахожусь... Прости меня за все, может быть, я тебя вижу в последний раз, а отца уж наверно не увижу. Мама, передайте привет тете Маше и всем, всем... Не обижайся, с тем до свидания. Твоя дочурка Любаша.»

НАДПИСИ Л. Г. ШЕВЦОВОЇ 7 лютого 1943 г.

«Мама, я тебя сейчас вспомнила. Твоя Любаша. Прошу простить меня. Взяли навеки. Л. Г. Шевцова»

Не позніше 9 лютого 1943 г.

«Прощай, мама, твоя дочь Любка уходит в сырую землю.»

З першою групою підпільників відвезли до шурфу Лютикова. Разом з комсомольцями він співав стару революційну пісню "Замучений важкої неволею". В'язнів виводили невеликими партіями.

Лунала автоматна черга, в шурф падали вбиті і поранені. І кожен перед смертю кидав в обличчя ворогам слова ненависті і презирства.

9 лютого в місті Ровеньки в Гримучому лісі були розстріляні Олег Кошовий, Любов Шевцова, Семен Остапенко, Дмитро Огурцов, Віктор Суботін, ще 4 людини були розстріляні в інших районах. Усіх молодогвардійців перед смертю піддавали тортурам і катуванням.

14 лютого 1943 місто Краснодон був звільнений Червоною Армією.

Розправи в Краснодоні вдалося уникнути дванадцяти молодогвардійцям.

Лише вісім членів «Молодої гвардії» пережили Велику Вітчизняну війну.

1.4 Нагороджені

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 Уляні Громовій, Івану Земнухову, Олегу Кошовому, Сергію Тюленіну, Любові Шевцовій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Згодом, 5 травня 1990 року, це звання було присвоєно також командиру підпільної організації Івану Туркеничу.

Три учасники «Молодої гвардії» нагороджені орденом Червоного Прапора, 35 - орденом Героя Вітчизняної війни 1-го ступеня, 6 - орденом Червоної Зірки, 66 - медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 грудня 1960 В. І. Третьякевіч посмертно нагороджений орденом Героя Вітчизняної війни I ступеня.

Після звільнення Краснодона військами Радянської Армії почалося розслідування злочинів окупантів. Протягом багатьох днів при величезному скупченні народу витягували з шурфу тіла загиблих молодогвардійців.

З акту районної комісії з розслідування злодіянь фашистів у Краснодонському районі, скоєних у період з 20 липня 1942 по 14 лютого 1943 року:

"15, 16 і 31 січня 1943 темної ночі після неодноразових страшних тортур німецькі фашисти разом зі зрадниками Батьківщини розстріляли, а частиною скинули живими в шурф шахти № 5 сімдесят одного радянського громадянина. З них комсомольців, активних членів організації " Молода гвардія "... виявилося 49 осіб ".



Розділ 2. Організатори Молодої гвардії

2.1 Уляна Матвіївна Громова

молодий гвардія антифашистський

Уляна Матвіївна Громова народилася 3 січня 1924 року в селищі Первомайка Краснодонського району. В сім'ї було п'ятеро дітей, Уля -наймолодша. Уляна була десятикласницею, коли почалася Велика Вітчизняна війна. До цього часу, як згадував І. А. Шкреба, "у неї вже склалися тверді поняття про борг, честі, моральності. Це вольова натура ". Її відрізняло чудове почуття дружби, колективізму.

У період окупації Анатолій Попов і Уляна Громова організували в селищі Первомайка патріотичну групу молоді, яка увійшла до складу" Молодої гвардії". Громову обирають членом штабу підпільної комсомольської організації. Вона бере активну участь у підготовці бойових операцій молодогвардійців, поширює листівки, збирає медикаменти, веде роботу серед населення, агітуючи краснодонців зривати плани окупантів щодо постачання продуктів, з вербування молоді до Німеччини. Напередодні 25-ї річниці Великого Жовтня разом з Анатолієм Поповим Уляна вивісила червоний прапор на трубі шахти № 1- біс.

В січні 1943 року вона потрапила в фашистські катівні. Уляна і в камері переконано говорила про боротьбу: "Треба в будь-яких умовах, в будь-якій обстановці не згинатися, а знаходити вихід і боротися. Ми в даних умовах теж можемо боротися, тільки треба бути рішучими і більш організованими".

З гідністю тримала себе Уляна Громова на допитах, відмовившись давати будь-які свідчення про діяльність підпільників. ". Уляну Громову підвішували за волосся, вирізали на спині п'ятикутну зірку, відрізали груди, припікали тіло розпеченим залізом і рани посипали сіллю, садили на розпечену плиту. Тортури тривали довго і нещадно, але вона мовчала. Коли, після чергових побиттів, слідчий Черенков запитав Уляну, чому вона тримає себе так зухвало, дівчина відповіла: "Не для того я вступила в організацію, щоб потім просити у вас вибачення; шкодую тільки про одне, що мало ми встигли зробити! Але нічого, можливо, нас ще встигне визволити Червона Армія !..."

Після жорстоких катувань 16 січня 1943 її стратили кати і кинули у шурф шахти № 5. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 член штабу підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" Уляна Матвіївна Громова посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу.

2.2 Віктор Йосипович Третьякевич

Віктор Йосипович Третьякевич народився 9 вересня 1924 року в селі Ясенки Горшеченського району Курської області у родині службовця. У 1932 році родина переїхала у Краснодон. Викладач української мови А. А. Буткевич згадує: "Вітя був серйозний, вдумливий і строго ставиться до своїх обов'язків учень. Він відрізнявся також справедливим характером і користувався великою повагою своїх товаришів". У 1942 році, коли ворог підійшов до Ворошиловграду, Віктор Третьякевич був затверджений членом підпільного міського комсомолу і зарахований у партизанський загін, яким командував секретар підпільного обкому Компартії України І. М. Яковенко, а комісаром загону був брат Віктора Михайло Йосипович. Віктор виконував бойові завдання командування: ходив у розвідку, брав участь у боях з гітлерівцями.

Восени 1942 року Віктор прибув до Красноднон, де встановив зв'язок з Олегом Кошовим, Сергієм Тюленіним, Іваном Земнуховим та іншими молодими патріотами, які ведли боротьбу проти гітлерівців. Коли була створена підпільна комсомольська організація "Молода гвардія", Третьякевича обрали її комісаром. Разом з товаришами він брав участь у розробці планів бойових операцій та їх здійсненні, у створенні підпільної друкарні, друкуванні листівок. У клубі імені А. М. Горького він створив і потім очолив струнний гурток, до якого увійшли багато підпільників.

1 січня 1943 Віктор Третьякевич був заарештований і підданий страшним тортурам. "З витонченою жорстокістю Соліковський, Кулешов, Усачов і зграя їх пособників катували комісара загону Віктора Третьякевича. Карателі розуміли, що юнак володів солідною інформацією про склад і діяльність ворошиловградсько- краснодонського партійно-комсомольського підпілля і прагнули тортурами вирвати у нього відомості про учасників антифашистського руху. Протягом 10 діб Віктору було нанесено 285 ударів батогами з металевими накінечниками, два рази його підвішували за шию, катували електричним струмом, вводили в організм спеціальний препарат, що притупляє роботу мозку і послабляє силу волі, але арештант мовчав. Колишній бургомістр Краснодона П.А. Черніков, заарештований німцями за "недостатньо активну роботу", перебував у в'язниці під час розправи карателів над молодогвардійцями. І пізніше, під час слідства у справі Мельникова, він підтвердив жорстоке побиття Третьякевича поліцейськими. "Коли я утримувався у камері краснодонської поліції", - показав Черніков 12 квітня 1965, - я через отвір у стіні кілька разів розмовляв із молодогвардійцем, якого утримували у камері, Третьякевичем Віктором. У розмові зі мною він говорив, що їх на допитах поліцейські б'ють. Про себе він, зокрема, говорив, що його били Давиденко, Дідик, Лук'янов і Мельников ". Переконавшись у неможливості схилити юнака до зради, кати застосували всі найбільш "ефективні" номери тортур, в тому числі металевий "козел", що підігрівається до відповідної температури, викололи очі юнакові, викрутили руки і стратили разом з іншими в'язнями.

(З книги А. Ф. Гордєєва "Подвиг в ім'я життя"):

«Понівечений, але не зломлений катуваннями,він не дав катам жодних свідчень. Як і іншихмолодогвардійців, його стратили 15 січня, скинувши у шурф шахти № 5.»

"... У числі останніх підняли ВіктораТретьякевіча. Його батько, Йосип Кузьмич, утоненькому залатаній пальтечко день у день стояв, ухопившись за стовп, не відводив погляд від шурфу. А коли розпізнали його сина, - без обличчя, з чорно-синьою спиною, з роздробленими руками, - він, ніби підкошений, повалився на землю. На тілі Віктора не знайшли слідів від куль - значить, скинули його живим ... "З книги Володимира Петровича Мінаєва .

Похований Віктор Третьякевич у братськіймогилі героїв "Молодої гвардії" в місті Краснодоні.

2.3 Олег Васильович Кошовий

Олег Васильович Кошовий народився 8 червня1926 року в місті Прилуках Чернігівської області. Незабаром сім'я переїхала до Полтави, потім - в Ржищев, де пройшли ранні шкільні роки майбутнього героя. У 1940 році Кошові переїхалиу місто Краснодон. У школі № 1 імені А. М. Горького, де навчався Олег, він познайомився з майбутніми молодогвардійцями Валерією Борц, Георгієм Арутюнянц, Іваном Земнуховим, які стали його близькими друзями. У серпні 1942 року в Краснодоні нелегально стали створюватися антифашистські групи з числа активних комсомольців і молоді. Одну з таких груп очолив Олег Кошовий. В кінці вересня народилася підпільна комсомольська організація "Молода гвардія". Для керівництва її діяльністю був створений штаб. До його складу увійшов і Олег Кошовий. Олег Кошовий брав участь у багатьох бойових операціях: розповсюдженні листівок, розгромі ворожих автомашин, зборі зброї, підпалі скирд хліба, призначеного для відправки до Німеччини. Кошовий здійснював зв'язок з групами у околицях Краснодону, від імені штабу давав їм завдання.

Героїчно тримався Олег Кошовий на допитах. Розпеченим залізом, батогами, найвитонченішими тортурами вороги не змогли похитнути волі та стійкості молодогвардійця. Під час однієї з тортур, пересилюючи страшний біль, Олег викрикнув: "Все одно ви загинете, фашистські гади! Наші вже близько!" Від пережитого в тюремних катівнях у шістнадцятирічного комісара посивіло волосся. Але він залишився гордим і нескореним, не зрадив своїх товаришів і те святе діло, за яку боровся.9 лютого 1943 гітлерівські кати розстріляли Олега Кошового у Гримучому лісі. Після звільнення Ровеньків похований у братській могилі жертв фашизму в центрі міста Ровеньки в сквері імені "Молодої гвардії".

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 члену підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" Олегу Васильовичу Кошовому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Іван Олександрович Земнухов народився 8вересня 1923 року в селі Ілларіоновке Шацького району Рязанської області в селянській родині. У 1932 році Земнухові переїхали в місто Краснодон. Навчався Ваня в школі № 1 імені А. М. Горького.

У зайнятому фашистами Краснодоні Іван Земнухов активно включився в підпільну роботу, ставши учасником підпільної комсомольської організації "Молода гвардія". Земнухова обирають членом штабу. Разом з Олегом Кошовим, Іван Туркенич та іншими членами штабу він розробляє плани бойових операцій, складає тексти листівок, готує клятву для вступників у "Молоду гвардію". Важлива роль належитьйому у створенні підпільної друкарні, вдрукуванні перших листівок, в їх розповсюдженні. Він брав участь в бойових операціях.

Коли Земнухов дізнався про арешт Мошкова і Третьякевіча, пішов у поліцію виручати своїх товаришів. Звідти він більше не повернувся. «Тов. Земнухова підвішували в петлі через спеціальний блок до стелі - з вух, роталилася кров. Відливали водою - знову підвішували. У нього в руках були життя десятків людей - він це знав. По три рази на день Ваню Земнухова сікли у два батоги, зроблені з електричних проводів. Кати по черзі наносили по розпластаному тілу Земнухова удар заударом. При кожному ударі шкіра лопалася, кров бризками розліталася по кімнаті. В одну з таких тортур Земнухову було нанесено 63 удари, але він мовчав.»

Ніна Земнухова: "Від жителя Краснодона Ленського Рафаїла Васильовича, який містився з Ванею в одній камері, дізналася, що кати виводили Ваню роздягненого на подвір'я поліції і на снігу били до втрати свідомості".

Ніна Земнухова: "... Намагаючись щосьдовідатися від нього, його катували: підвішували за ноги до стелі і залишали, він втрачав свідомість. Заганяли під нігті голки . Допитував Ваню Соліковський, поруч з ним сидів слідчий і тримав на ремені величезну коричневу собаку. На столі лежала батіг - шматок дроту з гайкою на кінці. Коли після безрезультатного допиту оскаженілийСоліковський вдарив його цією батогом, Ваня сказав: " Хіба так допит знімають? "І плюнув йому в обличчя". Фашистський кат не пробачив Вані цієї образи. Зваливши молодогвардійця на підлогу ударом кулака, в нестямі почав бити його ногами. При цьому він розбив окуляри, і осколки скла встромилися Івану в очі ... "

15 січня 1943 після страшних тортур він був скинутий в шурф шахти № 5. Похований у братській могилі героїв на центральній площі міста Краснодона. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 члену штабу підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" Івану Олександровичу Земнухову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

2.4 Сергій Гаврилович Тюленін

Сергій Гаврилович Тюленін народився 12 серпня 1925 року в селі Кисельові Новосільского району Орловської області. У 1926 році Тюленіни переїхали до Краснодону, де батько Сергія поступив працювати на шахту, сім'я складалася з 12 чоловік: батько, Гаврило Петрович, мати, Олександра Василівна, і десять дітей. Сергій був наймолодшим.

З перших днів окупації Сергій Тюленін з групою хлопців боровся з фашистами, поширював листівки. Він увійшов в штаб створеної організації, яка за його пропозицією була названа "Молодою гвардією". У її рядах підпільник Сергій Тюленін стає комсомольцем.

Штаб "Молодої гвардії" дає групі Тюленіна ряд бойових завдань, з якими вона блискуче справляється. Відважна п'ятірка Сергія розганяє за Шевирівкою худобу, здійснює напад на ворожий обоз. У ніч з 6 на 7 листопада 1942 молодогвардієць Сергій Тюленін з бойовими товаришами вивісив прапор на школі № 4 імені К. Е. Ворошилова. Вночі 5 грудня Сергій Тюленін, Любов Шевцова, Віктор Лук'янченко підпалили біржу праці.

"Наприкінці січня 1943 Соліковський і Захаров привели на черговий допит Сергія. За свідченням колишнього слідчого поліції Черенкова," він був знівечений до невпізнанності, обличчя покрите синцями і розпухло, з відкритих ран сочилася кров. Тут же увійшли три німці і слідом за ними з'явився Бургардт, викликаний Соліковський. Один німець запитав Соліковського, що це за людина, яку так побили. Соліковський пояснив. Німець, як розлючений тигр, ударом кулака збив Сергія з ніг і кованими німецькими чобітьми став терзати його тіло. Він зі страшною силою наносив йому удари в живіт, спину, обличчя, топтав і рвав на шматки його одяг разом з тілом. Спочатку цієї страшної екзекуції Тюленін подавав ознаки життя, але незабаром він замовк і його замертво виволокли з кабінету. При цьому жахливому побоїщі беззахисного юнака був присутній Усачов ". Надзвичайна стійкість, безстрашність і витримка Тюленіна дратували гітлерівців і викликали у них почуття безсилля і розгубленості. Колишній начальник краснодонського жандармського поста Отто Шен на слідстві визнав, що:" Тюленін тримав себе на допиті з гідністю, і ми дивувалися, як могла у ще молодої людини виробитися така міцна воля. Мабуть, презирство до смерті породило в ньому твердість характеру. Під час тортур він не промовив жодного слова про помилування і не видав нікого з молодогвардійців ". (З книги Ф. М. Гордєєва "Подвиг в ім'я життя").

31 січня сімнадцятирічного учасника "Молодої гвардії" фашисти скинули в шурф шахти № 5. Похований у братській могилі героїв на центральній площі міста Краснодона.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 члену штабу підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" Сергію Гавриловичу Тюленіну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

2.5 Любов Григорівна Шевцова

Любов Григорівна Шевцова народилася 8 вересня 1924 в селищі Ізварине Краснодонського району. У 1927 році сім'я переїхала в місто Шевцових Краснодон. У лютому 1942 року в прифронтовому Краснодоні Люба Шевцова вступила до лав ВЛКСМ, а в квітні за рекомендацією Краснодонського райкому комсомолу стала курсантом Ворошиловградської школи підготовки партизан і підпільників, отримала тут спеціальність радистки.

Інструктори, які керували її підготовкою, відзначали, що вона володіла бойовими якостями підпільника. Після закінчення школи Шевцова дала клятву на вірність Батьківщині: "Я, червоний партизан Шевцова Любов Григорівна, даю партизанську клятву перед своїми бойовими товаришами червоними партизанами, нашої героїчної Червоною Армією і всім радянським народом, що буду ... всіма засобами допомагати Червоної Армії знищувати скажених гітлерівських псів, не шкодуючи своєї крові і свого життя ... "

Любов Шевцова поширювала листівки, вела розвідку, добувала медикаменти. Разом з Сергієм Тюленіним і Віктором Лук'янченко в грудні брала участь у підпалі біржі праці. Смілива операція молодогвардійців врятувала від угону до Німеччини близько двох тисяч юнаків та дівчат Краснодонського району.

8 січня 1943 Любу Шевцову заарештувала Краснодонська поліція. Фашисти давно розшукували її як радянську радистку, тому, прагнучи дізнатися від неї шифри і явки, мучили відважна підпільниця особливо довго і жорстоко. Але вони нічого не добилися. 31 січня Любу Шевцову разом з Дмитром Огурцовим, Семеном Остапенко і Віктором Суботіним під посиленим конвоєм доставили в Ровеньківську окружну жандармерію. Після тортур і знущань її розстріляли в Гримучому лісі 9 лютого. На страту Люба йшла з гордо піднятою головою. Перед загибеллю вона передала на волю слова, які звучать заповітом, залишившись в живих: "Передайте всім, що я люблю життя. Попереду у радянської молоді ще не одна весна і не одна золота осінь. Буде ще чисте, мирне блакитне небо і світла місячна ніч, буде ще дуже добре на нашій дорогій і близькій, всіма нами улюбленій Радянській Батьківщини ". Похована Любов Шевцова у братській могилі жертв фашизму в центрі міста Ровеньки в сквері імені "Молодої гвардії".

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 члену штабу підпільної комсомольської організації "Молода гвардія" Любові Григорівні Шевцовій посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

2.6 Іван Васильович Туркенич

Іван Васильович Туркенич народився 15 січня 1920 року в селі Новий Лиман Петропавлівського району Воронезької області. Наприкінці 1920 року батьки переїхали в місто Краснодон.

Влітку 1941 року курсант Туркенич закінчив училище і у званні лейтенанта був направлений в розпорядження Уральського військового округу, а потім на курси командирів мінометних батарей при академії імені Ф. Е. Дзержинського. У травні-липні 1942 року перебував на фронті.

Авторитет Туркенича серед підпільників був безсумнівним. Кадровий офіцер Червоної Армії, він зумів ввести в організації військову дисципліну, розробляв бойові операції, вчив, як треба поводитися зі зброєю, маскуватися. Сам брав безпосередню участь у розгромі ворожих автомашин, звільнення військовополонених з табору Волченского та Першотравневої лікарні, страти поліцейських.

За мужність і доблесть, виявлені в боротьбі з фашистами на фронті і в тилу ворога, командир "Молодої гвардії" Іван Васильович Туркенич нагороджений орденом Червоного Прапора і медаллю "Партизану Вітчизняної війни" 1-го ступеня, посмертно - орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня .



Розділ 3. Молода гвардія у мистецтві

3.1 Роман О. О. Фадєєва «Молода гвардія»

«Молода гвардія» - роман радянського письменника Олександра Фадєєва, присвячений діяла в Краснодоні під час Великої Вітчизняної війни молодіжної підпільної організації під назвою «Молода гвардія» (1942-1943), багато членів якої загинули в фашистських катівнях.

Більшість головних героїв роману: Олег Кошовий, Уляна Громова, Любов Шевцова, Іван Земнухов, Сергій Тюленін и др. - реально існуючі люди. Поряд з ними, в романі діють і вигадані персонажі. Крім того, автор, використавши відомі йому імена фактично існували юних підпільників, наділив їх літературними рисами, характерами та діями, творчо переосмисливши образи цих персонажів.

3.1.1 Історія створення роману

Відразу після закінчення війни Фадєєв взявся за написання художнього твору про Краснодонському підпіллі, вражений подвигом зовсім юних хлопчиків і дівчаток, старшокласників і недавніх випускників місцевої школи.

У середині лютого 1943 року, після звільнення донецького Краснодона радянськими військами, з шурфу знаходилася неподалік від міста шахти N5 було вилучено кілька десятків трупів замучених фашистами підлітків, що перебували в період окупації в підпільній організації «Молода гвардія». А через кілька місяців у «Правді» була опублікована стаття Олександра Фадєєва «Безсмертя», на основі якої трохи пізніше був написаний роман «Молода гвардія»

Письменник відправився в Краснодон збирати матеріал, досліджувати документи, розмовляти з очевидцями. Однак документів про підпільної організації не було ніяких. Залишалося тільки вірити словами місцевих жителів, часто малограмотних людей, які щойно пережили страшну війну, що забрала їх близьких і зробила їх жебраками.

Знайти підтвердження їх слів не було можливості і, цілком ймовірно, не представлялося автору важливим. Тут необхідно дати додаткові пояснення. Під час війни в радянських газетах з'явився новий жанр, схвалений партійним керівництвом, - такий собі «патріотичний нарис», де журналіст розписував у всіх подробицях подвиг радянського солдата, на цьому прикладі спонукаючи до героїзму інших людей. А. Фадєєв був серед письменників-фронтовиків, що давали в газети інформацію про хід війни та ee героїв. Він писав подібні патріотичні нариси.

Роман був написаний дуже швидко. Вперше книга вийшла у світ в 1946 р.

Фадєєв був підданий різкій критиці за те, що в романі він недостатньо яскраво відобразив «керівну і спрямовуючу» роль Комуністичної партії. Проти твори були висунуті серйозні ідеологічні звинувачення в газеті «Правда», органі ЦК КПРС, і, ймовірно, від самого Сталіна.

У біографії письменника наводяться слова Сталіна, сказані, згідно однієї з легенд, Фадєєву особисто:

- Мало того, що ви написали безпорадну книгу, ви написали ще ідеологічно шкідливу книгу. Ви зобразили молодогвардійців мало не махновцями. Але хіба могла існувати і ефективно боротися з ворогом на окупованій території організація без партійного керівництва? Судячи з вашої книги - могла.

Фадєєв сіл переписувати роман, додавши до нього нових персонажів-комуністів, і в 1951 році вийшла друга редакція роману «Молода гвардія».

3.1.2 Значення книги

Книга була визнана необхідною для патріотичного виховання підростаючого покоління і увійшла до шкільної програми, що зробило її обов'язковою для прочитання. До кінця 1980-х років роман «Молода гвардія» сприймався як ідеологічно схвалена історія організації, і інше трактування подій була неможлива.

Школярі писали по ній твори, обговорювали героїчні характери реальних історичних персонажів. Тим часом, далеко не всі події, описані автором, відбувалися насправді. Більше того - Фадєєв позначив зрадниками і навіть назвав реальні імена людей, які насправді не тільки не були зрадниками, а проявили себе героїчно, б'ючись у підпільній організації.

Фадєєв намагався пояснити: Я писав не справжню історію молодогвардійців, а роман, який не тільки допускає, а навіть передбачає художній вимисел.

У колах інтелігенції до книги було спірне ставлення. Книга, у другій редакції беззастережно підтримана і прийнята на найвищому рівні партійного керівництва, ніякої серйозної аналітичної і критичної відсічі не отримала. Героїв фадєєвського роману посмертно нагороджували орденами, в їх честь називалися вулиці різних міст, проводилися мітинги і збори піонерів, клялися їх іменами і вимагали жорстокого покарання винних зрадників. Люди, звинувачені автором роману і не мали можливості виправдатися, не тільки не отримали заслужених нагород як герої підпілля, що билися з фашистами, але опинилися в становищі ізгоїв, деякі навіть були заарештовані. Їм і їхнім родичам довелося нести на собі клеймо зрадників батьківщини, що позбавляло їх дуже багатьох прав в ідеологічній тоталітарній країні. Всі спроби реабілітації закінчувалися невдало. Хтось із колишніх підпільників, рятуючись від переслідувань в рідній країні, змушений був тікати за кордон. Віктор Третьякевіч, справжній лідер підпільників, в романі несправедливо звинувачений в доносах, був реабілітований лише в 1959 році, після смерті Сталіна та історичного ХХ з'їзду Комуністичної партії. Але тут справедливість вимагає заступитися за Фадєєва: Третьякевіча вважав зрадником не тільки письменник, а й радянське правосуддя, що мало в той час тільки показаннями справжніх зрадників (як згодом з'ясувалося, помилковими).

3.1.3 Роман «Молода гвардія» в сучасності

З історією роману склалася двоїста ситуація. З одного боку, він не міг більше вважатися історично достовірним, так як описані події, дійові особи, їх характери, героїчні вчинки - далеко не все відповідало дійсним фактам. При всьому величезному повазі до подвигів молодих хлопців, не можна було більше мовчати про те, що ними не відбувалося. У той же час, роман, як літературний твір, має ряд безумовних художніх достоїнств. В останні роки, коли в російському суспільстві намітилася патріотична тенденція, і, після перерви роман знову став видаватися.

3.2 Опера Юлія Мейтуса «Молода гвардія»

У 1945 році вийшов у світ роман О. Фадєєва «Молода гвардія», що відобразив безсмертний подвиг героїв - комсомольців Краснодона. Книга відразу ж привернула до себе увагу громадськості, стала широко популярною. З'явилися численні інсценізації, кінофільм. Тоді ж у Мейтуса виникла ідея опери на сюжет «Молодої гвардії». Композитор не обмежився уважним вивченням роману. Він відвідував Краснодон, розмовляв з членами підпільної організації, знайомився з документами, що висвітлюють її бойову діяльність. Безпосередні враження зіграли велику роль в процесі роботи над оперою. Різноманітність дії, багатство драматичних, ліричних, побутових епізодів роману робило його вдячної основою для опери. Разом з тим його переробка в оперне лібрето була пов'язана з великими труднощами. Композитор і його лібретист поет А. Малишко повинні були звести дія роману, що складається з 65 глав, містить величезну кількість дійових осіб і подій, в один спектакль, зберігши найістотніше, сконцентрувавши головні вузлові моменти. Природно, авторам довелося багатьом пожертвувати. У результаті компактний оперний сценарій зберіг і сюжетну та ідейну основу фадеевского епопеї.

Перше виконання опери відбулося в київському Театрі опери та балету імені Т. Шевченка 7 листопада 1947 року. Згодом, у зв'язку з появою нової редакції роману А. Фадєєва, автори піддали оперу деякої переробки, ширше показавши роль партії в керівництві боротьбою молодіжного підпілля. Остаточна редакція опери склалася в процесі її постановки в донецькому та в ленінградському Малому оперному театрах в 1950 році. У цьому новому варіанті «Молода гвардія» Мейтуса отримала широке визнання як одна з кращих опер про Велику Вітчизняну війну.

3.3 «Молода гвардія» у кіно

«Молода гвардія» - двосерійний художній фільм, знятий в 1948 році за однойменним романом Олександра Фадєєва (1-ї редакції) режисером Сергієм Герасимовим.

3.3.1 Цікаві факти

* Лідер прокату (1948 рік, 1 місце): 42.4 +26.7 млн глядачів

* Фільм «Молода гвардія» дав творчий імпульс цілої плеяди молодих талановитих акторів: В'ячеславу Тихонову, Інні Макарової, Сергію Гурзо, Нонни Мордюкової, Кларі Лучко, Сергію Бондарчуку, Євгену Моргунову, Людмилі Шагалової, Георгію Юматова, Віктору Авдюшко, Тамарі Носовий.

* Серед асистентів режисера Сергія Герасимова на цьому фільмі були Тетяна Ліознова і Самсон Самсонов.

* Найстрашніша сцена в картині - страта молодогвардійців. Ця сцена знімалася пізно вночі. За спогадами Клари Лучко, сцена знімалася в Краснодоні саме у того шурфу, куди скидали хлопців. На ці зйомки прийшли тисячі людей з усіх околиць, які знали молодогвардійців, адже зйомки проходили лише через п'ять років після подій. Коли виголошував промову актор Володимир Іванов, який грав Олега Кошового, місцеві жителі не просто плакали: вони ридали. Батьки загиблих хлопців непритомніли ...

* «Молода гвардія» - перший фільм, випущений на кіностудії імені Максима Горького, раніше - «Союздетфильм».

* На початку 60-х рр.. фільм був підданий серйозному виправлення, вилучення окремих епізодів, місцями - переозвучіванію. Випуск нової редакції фільму був в основному пов'язаний з виявленням нових фактів і обставин, пов'язаних з «Молодою гвардією». Герой Євгена Моргунова (Стахович) був «перейменований» в Почепцова, якого на той час виявили як справжнього зрадника організації, і роль Моргунова була істотно скорочена. Мали місце і скорочення, пов'язані з рішеннями КПРС про «культ особи» Сталіна. По телебаченню показується виключно «нова редакція» фільму, випущенаая в 1964 році.

* У 1998 році кіностудія Горького спільно з Держфільмофонду Росії за участі Держкіно РФ обіцяло почати роботу зі створення версії-реконструкції першого варіанту фільму 1947 року. В даний час немає інформації, що така робота проводилася.

* Уляну Громову повинна була грати Клара Лучко, але Сергій Герасимов, закохавшись в Нонну Мордюкову, затвердив останню на роль.



Висновки

Молодогвардійцям присвячені поеми, пісні, кінофільми, картини художників. Про їхній подвиг повідав всьому світу видатний радянський письменник Олександр Фадєєв, роман якого "Молода гвардія" переведений на десятки іноземних мов.

Не вичерпується потік людей у ??музеї. У його фондах, на його стендах тисячі експонатів, у кожному з яких - частка життя і подвигу молодогвардійців. Відвідувачів - мільйони. З усіх кінців країни їдуть сюди люди. Часті гості в Краснодоні - представники далеких країн і континентів.

Молодогвардійці... У сорокових роках двадцятого століття їм було шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять. Стільки ж їм залишилося назавжди. Вони загинули, коли світ почув відлуння переможної битви під Сталінградом. І в свій смертний час вони бачили не чорну безодню, а сонце над Краснодон - маленьким куточком священної Вітчизни. Вони ненавиділи смерть. Вони повстали проти неї. І знайшли вічність. Вони приходять в серця прийдешніх поколінь з думою про життя і про ціну життя. Їх імена знають з дитячих років мільйони. Вони були з тими, хто відроджував країну з руїн, будував комсомольські шахти, піднімав цілину. Вони були з Гагаріним в космосі, з екіпажем навколосвітніх атомній - під водою. Вони й понині в наших думках і серцях.



Використані джерела

1. http://www.molodguard.ru «Молодая гвардія. Героям красно дона посвящается…» - офіційний сайт, присвячений Молодій гвардії.

2. http://bibliotekar.ru/encGeroi/76.htm «Предсмертные письма борцов с фашизмом. Говорять погибшие герои» - передсмертні записи та листи молодогвардійців.

3. http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1150 - «Герои страны»

4. http://ru.wikipedia.org/wiki/Молодая_гвардия_(подпольная_организация_в_Донбассе) - електронна енциклопедія.

5. http://ru.wikipedia.org/wiki/Фадеев,_Александр_Александрович

6. http://belcanto.ru/opera_gvardia.html - історія створення опери «Молода гвардія»

7. Книга Ф. М. Гордєєва "Подвиг в ім'я життя"

Размещено на Allbest.ru