Специфіка радянської пропаганди за часів Великої Вітчизняної війни

Поняття пропаганди та її відмінність від інших видів масового впливу. Зображення ідеологічних супротивників в радянській пропаганді 1941-1945 рр. Радянська концепція пропаганди в роки Великої Вітчизняної війни, що відображена в плакатах, пресі, радіо.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.11.2013
Размер файла 45,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра видавничої справи та редагування

Курсова робота

з дисципліни «Історія реклами та зв'язків з громадськістю»

на тему «Специфіка радянської пропаганди за часів ВВВ»

студентки 1 курсу групи СРз-22

Зайченко Валерії Миколаївни

Науковий керівник:

д.к., к.ф.н., Польська Т. Д.

Київ - 2013

Зміст:

Вступ

1. Сутність поняття пропаганди та її відмінність від інших видів масового впливу

2. Радянська концепція пропаганди в роки Великої Вітчизняної війни

2.1 Радянський військовий плакат

2.2 Радянська пропаганда в пресі в 1941 -1945 рр.

2.3 Радянська військова радіопропаганда

3. Зображення ідеологічних супротивників в радянській пропаганді 1941 - 1945 рр.

3.1 Образ ворога в радянському плакаті

3.2 Образ ворога в радянській пропаганді

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

При підготовці до семінарських занять, викликала зацікавленість тема радянського плакату. Аналізуючи деякі фактори, картинки, слова, посилання, які вони несли у своєму контексті, було видно не абияку силу. У 1941-1945 роках сформувалася нова концепція радянської пропаганди. І саме в цей момент, деякий час існувала відмова від колишніх ідей щодо релігії, історичного минулого країни, засобів масової інформації та пропаганди, посилення класової боротьби й ідеї світової революції.

Під сумнів також ставилися старі, здавалося раніше непорушні ідеологічні постулати, догми, що були прикладом життя радянського суспільства, внутрішньої і зовнішньої політики держави. Припинилися спроби зробити актуальною популярну раніше ідею про перетворення війни у світову революцію. Розпочата війна визначалася як всенародна, Вітчизняна, патріотична, і це, як на мене, є величезним досягненням.

У роки Великої Вітчизняної війни склалося нове ставлення до представників культури, інтелігенції. Старий вислів «коли гримлять гармати, музи мовчать» не може підходить до Вітчизняної війни 1941-1945 років. Навпаки, саме в ці роки культура виявилася найбільш потрібною, вона була духовним зарядом для мобілізації людей на героїчну працю і ратний подвиг. У ці роки твори культури, так само як кінематограф, література, живопис, музика, відрізняються високими досягненнями, захоплюють щирістю патріотичного почуття. Створювалися зразки історичної правди і великої естетичної цінності.

Плакати часів ВВВ закликають не лишатись позаду, а іти і записуватись у добровольці, бути мужнім, бути сильним. Це вже не просто реклама, це надзвичайний психологічний професійний прийом.

Але остаточно обравши тему курсової роботи, стало зрозуміло, що самим плакатом не обійтись, пропагандою були просякнуті усі мас-медіа, які існували на той час, і все це надзвичайно професійно проведена робота тодішніх спеціалістів із зв'язків з громадськістю.

Теоретичною основою курсової роботи служить вивчена література та праці вітчизняних і зарубіжних дослідників. Серед них - А.В. Фатеєв - "Образ ворога в радянській пропаганді. 1945-1954 рр..", К. Вашик - стаття "Метаморфози зла", Р. Зульцман - "Пропаганда як зброя у війні", А.А. Юферова - вступна стаття "Велика Вітчизняна війна в творах радянських художників", а також вивчені звернення І.В. Сталіна до народу, постанови, накази.

Об'єктом дослідження даної роботи є радянська пропаганда часів Великої Вітчизняної війни, яка викликала зацікавлення у прояві плакатів, і далі перетворилася на зацікавленість усієї пропаганди та її особливостей того часу.

Предметом дослідження є особливості радянської плакатної і радіопропаганди, а також пропаганди в пресі в 1941 - 1945 рр..

Метою дослідження є виявлення специфіки радянської пропаганди часів ВВВ.

Виходячи з мети роботи, формулюємо такі завдання:

1. Виявити сутність поняття "пропаганда" та її відмінність від інших видів масового впливу.

2. Визначити основні риси радянської концепції пропаганди років ВВВ.

3. Дослідити тематику і методику виконання плакатів воєнних років.

4. Дослідити основні ідеологічні орієнтири радянської пропаганди в пресі років ВВВ.

5. Розглянути концепцію радіопропаганди СРСР в 1941-1945рр..

6. Характеризувати основні риси образу "ворога" у пропаганді СРСР за часів ВВВ.

1. Сутність поняття пропаганди

Для того, аби далі тема була зрозуміла, доречно буде пояснити взагалі сутність такого поняття як пропаганда, форми її проведення, мету, види та чим вона відрізняється від інших методів впливу на маси. Отже, пропаганда - це поширення різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей із метою їх упровадження в громадську думку та активізації використання цих ідей у масовій практичній діяльності населення. Водночас до пропаганди належать повідомлення, які поширюються для здійснення вигідного впливу на громадську думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення чи поводження певної групи людей у напрямі, безпосередньо чи опосередковано вигідному організаторам.

Виділяють такі форми проведення пропаганди:

Ш пропаганда способу життя (соціологічна) - натуральний показ досягнень, переваг, перспектив конкретної держави тощо;

Ш використання ЗМІ та друкованих наукових і художніх видань;

Ш коректування наявних думок, а не формулювання та створення нових ("резонансна").

Пропаганда також поділяється залежно від мети на позитивну й негативну.

Мета позитивної пропаганди - сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей у дусі загальноприйнятих цінностей. Позитивна пропаганда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється на користь тих, кому адресована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб; не допускає обману та приховування фактів. У цьому її відмінність від негативної. Позитивна пропаганда не несе в собі маніпулятивної мети, але застосовується для захисту населення від них.

Завдання негативної пропаганди - нав'язати людям певні переконання за принципом "мета виправдовує засоби".

Мета негативної пропаганди - розпалювання соціальної ворожнечі, соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження інстинктів у людей тощо. Це дає змогу роз'єднувати людей, робити їх слухняними до волі пропагандиста. Технологія створення "образу ворога" дає можливість згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати людям необхідні переконання та стереотипи. Основна функція негативної пропаганди - створення ілюзорної, паралельної реальності з "хибною" системою цінностей, переконань, поглядів. При цьому активно використовується низька критичність та навіюваність мас із метою маніпулювання останніми на користь обмеженої групи осіб.

Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаганду можна порівнювати з рекламою. Але реклама ближче до якоїсь самопрезентації або до жанру інформації. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів -- ділових, політичних, релігійних -- складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію . Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більш колективну, ніж індивідуальну дію, вона залишається агітаційної рекламою. На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей.

Пропагандист намагається змінити спосіб, у який люди розуміють питання чи ситуацію, щоб змінити їхні дії та очікування у бажаний для зацікавленої групи спосіб. У цьому сенсі пропаганда є логічним продовженням цензури у якій досягаються ті самі цілі без заповнення людських розумів відредагованою інформацією, а запобіганням стиканню людей з конфліктно-протилежними поглядами. Пропаганда відрізняється від інших форм переконання, намаганням пропагандиста змінити розуміння людей скоріше завдяки брехливості та спантеличенню, ніж переконуванням та розумінням. Лідери певної організації знають, що інформація однобока чи неправдива, але це може бути невідомо рядовим членам, які допомагають розповсюджувати пропаганду.

Пропаганда є потужною зброєю у війні; використовується для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Це може відбуватися з використанням принизливою або расистської термінології, униканням деяких слів або з використанням непідтверджених заяв про ворожі звірства. Більшість пропагандистських війн вимагають, щоб власне населення відчувало, що ворог приніс несправедливість, що може бути тільки уявним, а може і базуватись на фактах. Власне населення має вирішити, що їхня нація захищає справедливість.

2. Радянська концепція пропаганди в роки Великої Вітчизняної війни

2.1 Радянський військовий плакат

Плакатна графіка належить до одного з наймасовіших видів образотворчого мистецтва. Особливу сторінку в історії її розвитку вписав радянський політичний плакат, що виконував завдання наочної пропаганди та агітації. Почавшись у 1919 році із знаменитих «Вікон сатири РОСТА», плакат досяг піку політичної гостроти і високого художнього рівня в період Великої Вітчизняної Війни, коли на зміну символічним, нарочито спрощеним прийшли плакати реалістичні, емоційні, малювали дохідливий, живий образ людини з яскравою психологічною характеристикою . Відгукуючись на головні і характерні події часу, плакати Великої Вітчизняної закликали до захисту Батьківщини, переконували в справедливості визвольної боротьби. У перші два роки війни плакат мав драматичне, навіть трагічне звучання. Найбільшими центрами масового видання плакатів в 1941-1945 роках були Московське і Ленінградське відділення державного видавництва «МИСТЕЦТВО». Друкувалися плакати і в крупних містах Сибіру, Далекого Сходу, Поволжя, Середньої Азії, Закавказзя, видавалися політичними органами та редакціями газет.

У жанрі плакатного мистецтва в роки Великої Вітчизняної Війни працювали багато художників. З Московським відділенням видавництва «МИСТЕЦТВО» співробітничали: С. Адліванкін, В. Айвазян, П. Алякринский, А. Бубнов, Н. Ватоліна, С. Герасимов, Н. Денисов, С. Зеліхман, В. Іванов, А. Кукурекін, А . Кокорін, В. Корецький, Кукринікси, А. Лаптєв, В. Лебедєв, П. Мальков, В. Ніський, В. Одинцов, Ю. Піменов, Б. пророків, Г. Савицький, П. Соколов-Скаля, П. Шухміна , А. Щербаков, М. Теремно. Систематично займалися плакатом художники студії імені Грекова черпали сюжети під час відряджень на фронт, - Л. Голованов, Н. Жуков, В. Клімашін, карикатуристи - Л. Бродатий, В. Дені, Б. Єфімов, С. Костін, Кеша (І. Проскуряков), Н. Радлов. У Ленінграді працювали художники М. Авілов, М. Гордон, Б. Йогансон, А. Казанцев, Є. Кибрік, В. Лебедєв, В. Милошевський, Л. Орєхов, В. Ліщини, А. Пахомов, В. Пінчук, І. Срібний. У створенні текстового супроводу плакатів брали участь відомі майстри радянської літератури, такі як Н. Асєєв, Д. Бідний, О. Безименський, А. Жаров, М. Ісаковський, В. Лебедєв-Кумач, С. Маршак, А. Прокоф'єв, А. Сурков, І. Уткін. Часто використовувалися вірші В. Маяковського. Вдалий плакат деколи був зобов'язаний своїм народженням не тільки художнику і письменнику, а й редактору. У видавництві «МИСТЕЦТВО» плакати редагували С. Алянський, С. Остапов, К. Єрінова, М. Іоффе, М. Манізер, Е. Поволоцька [1].

Одними з найбільш знаменитих плакатів Великої Вітчизняної Війни були «Вікна ТАСС», що продовжили традиції вікон «ЗРОСТАННЯ» періоду громадянської війни. Плакати цієї серії складалися з декількох взаємопов'язаних малюнків з відповідними текстами. Тиражувалися вручну, за допомогою трафарету, найбільш вдалі перевидавалися друкарським способом. Широку популярність здобули періодичні плакатні серії: «Слава Героям Вітчизняної Війни», «Бойові епізоди» (видавництво «МИСТЕЦТВО»), «Герої і Подвиги (Держполітвидат),« Бойовий олівець »(Ленінградське відділення Спілки радянських художників), Сатиричний огляд« Б'ємо » (Політуправління Військово-Морського Флоту (Кронштадт)), газета-плакат «розчавити фашистського гада!» і сатиричний листок «Партизанська кийок» (ЦК КП (б) Б). По суті, малою формою плаката були ілюстровані фронтові і партизанські листівки.

Які ж специфічні засоби у своєму розпорядженні мав арсенал плакатистів? Серед них - зіставлення різномасштабних фігур і подій, немов би відбуваються в різних просторах і епохах, загальнозрозумілі символи й алегорії, образотворчі метафори, узагальнені, умовні форми предметів, використання фотографій та ін. Плакат інформативний за визначенням, напис чи супроводжує малюнок, або ж зображення служить ілюстрацією до неї. Розташування тексту, як і вибір шрифту, надзвичайно важливі - вони сприяють оригінальному декоративному рішенню композиції. Існують чудові зразки плаката, де взагалі немає майже нічого, крім літер напису, - вони як би заміщають зображення.

Художники-плакатист оперативно відгукнулися на події перших днів війни. Протягом тижня масовими тиражами було випущено п'ять плакатних листів, а у видавництвах готувалися до друку ще понад п'ятдесят. Вже до вечора 22 червня 1941 Кукринікси (Псевдонім по перших складах прізвищ: Купріянов, Крилов, Соколов. Всі троє навчалися в московському Вхутемасі - Вхутеіні (1921-29), в стінній газеті якого і склалося їх творча співдружність, що закріпилося на все подальше життя .) створили ескіз плаката «Нещадно розгромимо і знищимо ворога!» в первинному варіанті багнет червоноармійця пронизував руку Гітлера, тому плакат звучав швидше як попередження. Однак 24 червня він з'явився на вулицях Москви і був надрукований у газеті «Правда» з дещо іншим сюжетом. Штик втикали прямо в голову Фюрера, що цілком відповідало кінцевої мети розгорталися подій. Духу часу відповідали і вдале поєднання в сюжеті плаката героїчного і сатиричного образів. Пізніше перший плакат Великої Вітчизняної війни не раз відтворювався у пресі, видавався в Англії, Америці, Китаї, Ірані, Мексиці та інших країнах. У числі плакатних листів червня 1941-го - робота А. Кукурекін «Смерть Фашистському гаду!». Сюжет плаката і його художнє рішення нагадують плакат Кукриніксів. Знайдено вдала емблематичних характеристика фашизму. Ворог показаний у вигляді мерзенного гада, у формі свастики якого пронизує багнетом Воїн Червоної Армії. Ця робота виконана своєрідним художнім прийомом без фону з використанням тільки чорного і червоного кольорів. Фігура воїна представляє червоний площинний силует. Такий прийом, безумовно, в якійсь мірі був продиктований необхідністю. Час воєнний, терміни стислі. Для швидкого відтворення у пресі палітра фарб повинна була бути обмеженою. Інший відомий плакат А. Кукурекін «Бий Фашистського Гада!» - Варіює описаний вище, але намальований він більш об'ємно, конкретно всього ж за роки війни художник виконав не менше 35 плакатних листів.

Серед перших військових плакатів - робота Н. Долгорукова «Ворогові не буде пощади!». Це плакат з тих, де зображення людини грає підлеглу роль. Тут важливі правильний відбір деталей, дотепність сюжету, динаміка руху, колірне рішення. Напередодні великої вітчизняної війни художник постановник кіностудії «Мосфільм» В. Іванов створив плакатний лист, присвячений Червоної Армії. На ньому були зображені піднялися в атаку бійці, наступаючі танки, проносяться по небу літаки. Над всім цим могутнім цілеспрямованим рухом розвівався Червоний Прапор. Доля цього останнього передвоєнного плаката отримала незвичне продовження. Плакат «наздогнав» автора на шляху до фронту. На одній із залізничних станцій В. Іванов побачив свій малюнок, але текст на ньому був вже іншим «За Батьківщину, За Честь, За Свободу!».

Через тиждень після початку війни з'явився один з найвідоміших плакатів воєнних років «Батьківщина-Мати кличе!» І.Тоідзе. Алегорична жіноча фігура на тлі багнетів тримає в руках текст військової присяги. Він був виданий мільйонними тиражами на всіх мовах народів СРСР. Художник талановито представив сповнений романтики узагальнений образ Вітчизни. Основна сила впливу цього плаката поміщена в психологічному змісті самого образу - у вираженні схвильованого обличчя простої російської жінки, в її що закликає жесті. У перші місяці війни сюжети героїчних плакатів були насичені сценами атак і єдиноборства радянського воїна з фашистом, причому основна увага, як правило, зверталася на передачу руху запеклого устремління на ворога. Такі плакати: «Вперед за нашу перемогу» С. Бондара, «Наше діло праве. Ворог буде розбитий! »Р. Гершаніка,« Фашисти не пройдуть! »Д. Шмарінова,« Вперед Будьонівці! »А. Полянського,« Сталевий лавиною роздавимо ворога »В. Одинцова,« Рубі гадів! »М. Авілова,« Покажемо презренним фашистським вбивцям, як битися уміє радянський моряк! »А. Кукурекін. Багатофігурні композиції цих плакатів мала підкреслити думку про всенародному характері опору ворогу. Зупинити навалу всяку ціну закликав плакат А. Кокоша «Боєць, який опинився в оточенні. Борись до останньої краплі крові! ».

Досить часто сюжетами плакатів ставали епізоди мобілізації, створення народного ополчення. Такі плакати «Могутнє Народне Ополчення» В. Цвєткової, «Молодь, в бій за Батьківщину!» В. Правдина, З. Правдиной «Захист Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина СРСР», «Наші сили незліченні» В.Корецького та інші. У плакатах 1941 зміст часто поглиблювалося присутності другого символічного плану, історичної паралелі. Художники вдавалися до зіставлення сучасних воїнів і полководців минулого, сцен сучасного бою і умовних алегоричних зображень, що символізували Батьківщину. До числа таких плакатів належать: «Так було: Так буде!» Н. Долгорукова, «Славна богатирями земля наша» В. Говоркова, «До зброї, Слов'яни! Розгромимо фашистських гнобителів »В. Одинцова,« Грудьми на захист Ленінграда »А. Кукурекін. Нерідко художники вдавалися до образів наших героїчних предків: наприклад, Кукринікси - «Б'ємося ми здорово, колемо відчайдушно, онуки Суворова, діти Чапаєва», 1941. «Звільни», «Відомсти!» - Волають з плакатних листів зображення дітей і старих.

Агітаційні плакати посилалися на фронти війни нарівні з патронами і снарядами, їх розклеювали на стінах міст відбивали напад гітлерівців. Внизу на яскравому поле плаката зазвичай містилася напис: «Всякий зриває або заклеюють цей плакат - робить зрадницьке діло». Плакат боровся, він був зброєю, і його, як зброю, берегли.

Після перелому в ході війни, змінюється і настрій, і образ плаката. В. С. Іванов зображує солдата на тлі переправи через Дніпро, що п'є воду з каски: «П'ємо воду рідного Дніпра. Будемо пити з Прута, Німану та Бугу! »(1943). Вітчизняна війна дала теми для нових великих картин Кукриніксів: «Зоя Космодем'янська», «Кінець. Останні години в ставці Гітлера ». Тут робилися спроби поєднати достовірне зображення подій з карикатурними, гротескно трактованими образами. Унікальний сам по собі робочий метод Кукриніксів: художники домагалися єдиного, «кукриніксівського» почерку, об'єднуючи особисті обдарування в спільному творчому процесі.

Одним з найбільш поширених сюжетів був образ жінки, що замінила чоловіка, що пішов на фронт: біля верстата, за кермом трактора, за штурвалом комбайна. Кращі плакати цієї теми «Більше хліба для фронту і тилу. Прибрати урожай повністю! »Н. Ватолін і Н.Денісова,« На трактор дівчата сідають сміливо! »Т. Єрьоміної,« Ми поклялися своїм чоловікам »М. Брі-Бейн,« Чим міцніше тил, тим міцніше фронт! »О. Ейгес .

Багато плакати зачіпали тему трудової дисципліни: «Прогули ліквідовувати повністю!» С. Ігуманова, «Шлюб-Ворог» Б. Клінч, «Водії машин! Безперебійно доставляйте вантажі на фронт »Я. Бекетова,« Збирай ЛОМ »,« Ти чому допоміг Фронту? »Та інші. Один з найвідоміших плакатів тилової тематики - «Не базікай!» Належить московській художниці Н.Ватоліной. Позувала для плаката сусідка художниці, мати солдатів-фронтовиків, текст до плаката написав С. Маршак. Цей же актуальний сюжет ліг в основу плаката В. Конашевич «Не базікай, ворог слухає».

Художники - плакатист не залишили без уваги і тему партизанського руху. До числа найбільш відомих плакатів відносяться: + «Партизани! Бийте ворога без пощади!» В. Корецького та В.Гіцевіч, «Від народної помсти не піти ворогу!» І. Рабічева, «Розпалюйте партизанську війну в фашистському тилу! ..» А. Кукурекин. Оптимізмом, народним гумором проникнуть плакат Л. Голованова «Дійдемо до Берліна!» (1944), образ героя якого близький Василь Тьоркін. Вдалим досвідом глибокого психологічного рішення патріотичної теми в плакаті з'явилися роботи В. Корецького «Будь героєм!», «Народ і Армія непереможні!», «Вставайте в ряди фронтових подруг. Дружинниц Бійцю помічник і друг! ». Вони створювалися спеціальної режисерської зйомкою з використанням фотографії. Майже всі наступні листи В. Корецького, особливо вирішені як єдина сцена з декількома персонажами, виконувалися методом фотомонтажу. Закликом до помсти звучав плакат В.Г. Корецького «Воїн Червоної Армії, спаси!» (1942). Не було не лише жодного бійця, але, здається, жодної людини взагалі, кого б не пронизала трагічна сила цього образу жінки, в жаху притиснув до себе дитину, на якого спрямований штик зі свастикою. Плакат став дійсно клятвою кожного бійця.

Перед кожним новим роком радянські художники-плакатист готували по кілька новорічних плакатів. У них містилися заклики не припиняти боротьбу з фашистськими загарбниками, оптимістичні гасла, що піднімають бойовий дух радянської армії і трудівників тилу. Особливо це відбилося на характері плакатів, випущених у переддень 1945 року, коли радянські війська повністю витіснили німців з території СРСР і вели бої по звільненню Європи.

Художники - плакатисти часів Великої Вітчизняної війни в основному використовували в своїх творах три кольори: червоний, білий, чорний. Червоний колір насамперед асоціюється з кров'ю і вогнем. Його символічні значення дуже різноманітні і, часом, суперечливі. Червоне символізує радість, красу, любов і повноту життя, а з іншого боку - ворожнечу, помсту, війну. Червоне позначає також владу, велич. Білий колір символізує чистоту, незаплямованість, невинність, чесноту, радість. Він асоціюється з денним світлом. Однак білий колір може отримувати і протилежне значення. За своєю природою він як би поглинає, нейтралізує всі інші кольори і співвідноситься з порожнечею, безтілесністю, крижаним мовчанням і в кінцевому підсумку - зі смертю. Чорний колір, як правило, символізує нещастя, горе, траур, загибель. У чорне одягнені зловісні персонажі, поява яких передвіщає смерть [2].

Автори плакатів пристрасно вірили в те, що перемога прийде, і вони прославлять її своїм мистецтвом. Так і сталося. У травневі дні 1945 року на стендах з'явилося зображення Червоній площі в день Перемоги, заповненої радісним народом. Плакат виконав художник М. Соловйов. Плакати воєнного часу є не тільки оригінальними художніми творами, а й справді історичними документами.

2.2 Радянська пропаганда в пресі в 1941 -1945 рр.

пропаганда радянський війна плакат

Початок Великої Вітчизняної війни зажадало від держави перебудови друку, а також створення нових органів центральної преси та інформації. У цих цілях був скорочений випуск галузевих видань, змінювалися їхні періодичність та обсяг. Були розроблені рекомендації для обласних і місцевих газет, де показувалося, що особливу увагу необхідно звернути на трудової та бойової героїзм народу. Сталося також і скорочення мережі журналів. Зміст виходили журналів було зосереджено на показі загарбницьких цілей фашизму, зміцненні антигітлерівської коаліції, містилися статті на військово-історичні теми, розкривалися героїзм і мужність російського народу в боротьбі за свою національну незалежність. Розширювалася мережа військових газет. Якщо в 1941 році в липні їх виходило 465 найменувань, то вже 1944 року - 757 [3]. Причому газети виходили не тільки російською мовою, але й мовами народів СРСР. Випускалися і фронтові газети, також на різних мовах. Армійські газети визначали своє утримання на підставі Постанови ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 29 червня 1941 року. Головною їх метою було агітаційно-пропагандистський вплив на воїнів. Значно зміцнився кадровий склад «Червоної зірки» письменниками П. Павленко, А. Сурковим, В.Г россманом, К. Сімановим, І. Еренбурга. Виходили нові газети «Сталінський сокіл» і «Червоний флот», де служили і співпрацювали Б. Лавренев, Л. Соболев, А. Жаров, В. Вишневський та інші.

Поряд з газетами Головне політичне управління Червоної Армії видавало журнали «Агітатор і пропагандист», «Блокнот агітатора», а також ряд спеціальних військових журналів. В ході війни були і гумористичні журнали «Фронтовий гумор» і «Протяг». Матеріали журналів допомагали пропагандистам і агітаторам в організації та проведенні агітаційної та пропагандистської роботи. У той час перестали виходити «Молода гвардія», «Сибірські вогні», «На рубежі», «30 днів», «Червона новина» та інші. Значно скоротився тираж «Нового світу», «Прапора», «Жовтня». Як правило, журнали мали менше листів, часто виходили зі здвоєними номерами. Було перебудовано їх зміст. Теоретичні та суспільно - політичні журнали «Більшовик», «Пропагандист», «Партійне будівництво», «Пропагандист і агітатор Червоної Армії» та інші зосередили свою увагу на показі загарбницьких цілей фашизму, його людиноненависницької ідеології, описі звірств, що творяться гітлерівськими військами на окупованій території; публікували матеріали про зміцнення антигітлерівської коаліції, поміщали статті на військово-історичні теми, в яких розкривалися героїзм і мужність російського народу в боротьбі за свою національну незалежність, говорилося про військове мистецтво воїнів армії Росії і її полководців в боях з ворогами. Авторами багатьох публікацій були відомі радянські історики, філософи, економісти, письменники, публіцисти. Розширення мережі військової печатки вимагало поповнення кадрами військових журналістів, і з цією метою багато з них були відправлені на фронт. З метою підготовки великої кількості журналістів у 1943 році начальник Головного політичного управління видав наказ № 144 про необхідність вивчати військову справу в редакціях. Ще раніше, 1942 року, Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП (б) і Головне управління Червоної Армії затвердили Положення «Про роботу військових кореспондентів». Якщо на самому початку війни засоби масової інформації дуже активно висвітлювали весь хід війни, сприяли зміцненню патріотичних почуттів як на фронтах, так і в тилу, то з початком наступальних операцій повільно реагували на зміни в бойовій обстановці і недостатньо активно пропагували значення перемог Червоної Армії. Ці недоліки були відмічені в наказах начальника Головного політичного управління Червоної Армії № 055 і № 1014, де в той же час були визначені нові пріоритети в роботі військової печатки [4]. Протягом усієї війни робота військової печатки постійно коригувалося Головним політичним управлінні Червоної Армії. 24 червня 1941 було створено Радінформбюро. Одна з його головних завдань - короткий виклад військово-оперативних зведень. За роки війни тут було підготовлено 2373 різних матеріалу, очолював Радінформбюро секретар ЦК ВКП (б) А.С. Щербаков. Крім фронтових подій, Радінформбюро інформувало про роботу тилу, керувало освітленням міжнародних подій і внутрішнього життя в країні. Матеріали Радінформбюро друкувалися і в зарубіжній пресі.

На початку війни було створено два нових пропагандистських відділення - по Німеччині та її союзникам і по роботі з населенням окупованих німцями країн.

25 червня 1941 відбулося рішення Політбюро ЦК ВКП (б) та уряду про систематичному проведенні пропаганди серед військ і населення супротивника і було створено Радянське бюро військово-політичної пропаганди, якому ставилося в обов'язок визначати зміст, форми і методи пропаганди серед військ і населення супротивника.

Вже в липні 1941 року видавалося 18 газет на іноземних мовах, з них 10 - на німецькому, видавалися інформаційні листівки типу «Що відбувається в Німеччині», «Як живуть військовополонені в Радянській Росії».

Вся ця робота серед військ і населення супротивника поділялась на загальнополітичну й оперативну. Радянська пропаганда для досягнення своїх цілей нерідко зверталася до німецьких авторитетам. Наприклад, наводилися слова Фрідріха II Великого: «Всяка ворожа армія, яка відважилася б проникнути в Росію і піти далі Смоленська, безумовно, знайшла б там, у степах, свою могилу». На одній з листівок наводилися слова О.Бісмарка про неприпустимість війни з Росією, про те, що завоювання цієї країни неможливо через її величезних просторів, життєстійкості й витривалості її народу.

Однією з головних причин невдач радянської пропаганди серед військ противника було недостатнє знання Німеччині. З цією метою було залучено велику кількість спеціалістів-германістів різного профілю і були заведені формуляри на кожне конфронтуюче вороже з'єднання.

Велася робота і серед населення окупованих німецькими військами радянських областей. Вже в директиві РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 року партійна і радянським організаціям прифронтових областей, доведеної до населення в промові Й.Сталіна 3 липня 1941, вказувалося на необхідність «роз'яснити трудящим їх обов'язки і положення, що створилося ... організувати беспощадну боротьбу зі всякими ... панікерами і розповсюджувачами чуток ... »[5].

З перших днів війни виникла необхідність видання спеціальних газет для населення, що залишилося на захопленій ворогом території, політорганами СРСР. Тому політоргани видавали і поширювали в тилу противника велику кількість листівок, плакатів, звернень та інших друкованих матеріалів. Так, тільки з 22 червня по 1 серпня 1941 видали 9 листівок загальним тиражем 1300000 екземплярів. За підрахунками за роки війни загальне число видань для населення окупованих територій (в тому числі і партизанів) склала 3 млрд. примірників. Однак доставка в тил противника цих видань не завжди здійснювалася регулярно. Було чимало випадків, коли видрукувана література залежувалася на аеродромах і застарівала. Газета, листівки, які надходили за лінію фронту, нерівномірно розподілялися по всій окупованій території. Тиражі газет і листівок були невеликими, їх поліграфічне виконання недосконале. Вони не завжди відгукувалися на всі животрепетні питання, що вставали перед населенням і партизанами в районах, окупованих супротивникам. Більш ефективним був вплив листівок або газет, що видаються в підпіллі. Вони окупували в чужому місці, в потрібний час і відповідали на запитання, які хвилювали людей.

Пріоритетне значення мали фронтові листівки. Вони випускалися в зв'язку з найважливішими подіями на фронтах, присвячувалися воїнам, які вчинили подвиги. Листівки, які призначалися для особового складу фронту, армії, друкувалися великими тиражами. Наприклад, перед початком наступу військ 1-го Українського фронту в січні 1944 року листівка зі зверненням командування фронту була видана накладом у 200 тисяч примірників [6].

З початком війни при відділах по роботі серед військ противника політуправління фронтів були розгорнуті 18 щотижневих газет на іноземних мовах, з них 10 на німецькому.

Початковий період війни показав, що листівки володіли рядом переваг в порівнянні з іншими видами друкованої продукції. Вони були оперативніше, їх легше було заховати, передати кому-небудь, зберегти як пропуск для здачі в полон. Листівки були різних видів: листівки - звернення командування, листівки-накази, листівка-памфлет, «сентиментальні» листівки, листівки від військовополонених, листівка-діалог, листівка-вірш, листівка питань - відповідей, листівки-відозви, листівка-лист, листівка- інформація, листівки-цитати, листівки від імені загиблих, наприклад, «Мертві говорять живою», листівка-повідомлення, листівка-відповідь, наприклад, «Відповідь Верховного Головнокомандування німецької армії», де велася полеміка з німецькою пропагандою, і інші.

У пропагандистській роботі чимало уваги приділялося виданню брошур, значних за обсягом публіцистичних матеріалів, випуску радіопередач, в тому числі і на німецькій мові.

Таким чином, засоби масової інформації в роки Великої Вітчизняної війни відіграли величезну мобілізуюче, організуючий, виховне, психологічний вплив на формування патріотичних, високоморальних почуттів радянського народу. Саме вони вселяли надію і впевненість у перемогу над фашистською Німеччиною, зміцнювали віру і любов до своєї Батьківщини.

2.3 Радянська військова радіопропаганда

До початку другої світової війни публіцисти і пропагандисти всіх країн сходилися до одного думку, що пропаганда буде грати у війні вирішальну роль. Це думка з'явилася завдяки майже неймовірного успіху пропаганди, яка поширювалася Антантою в першу світову війну, а також під впливом величезного технічного прогресу у розвитку засобів зв'язку, і в першу чергу в розвитку радіо. Чимале значення мав і досвід ідеологічного керівництва великими масами, накопичений за минулий період між двома війнами. До початку другої світової війни угруповання супротивників були майже такими ж, як і перед першою світовою війною, але тепер супротивники вже знали, що пропаганда є потужним зброєю. Не було майже ніякого сумніву в тому, що в разі війни весь цей багаторічний досвід буде використаний в повній мірі [7].

Пропаганда, спрямована проти Німеччини, здійснювалася, по-перше, у формі фронтової пропаганди, тобто у вигляді мільйонів листівок і плакатів, звернених до солдатів (через солдат листівки проникали і на територію Німеччини). По-друге, у формі кампанії, розгорнутої в пресі, яка завдяки своїй організації та методів психологічного впливу доносила свої ідеї до найвіддаленіших куточків світу.

Психологічні та технічні передумови для пропаганди в другій світовій війні були принципово новими. Радянське керівництво володіло вже великим досвідом військової пропаганди, але через раптовості наступу Німеччини ми не змогли застосувати методи антифашистської пропаганди в повній мірі в перші дні війни. Відділ ТАРС з пропаганди на адресу супротивника являло собою таку організацію, яка могла з'явитися дуже потужним важелем влади авторитарного держави. Виникаючі тут ідеї в основному поширювалися за допомогою радіо. Але такий же технічною можливістю в рівній мірі володів і противник, тому для війни в ефірі кордону СРСР були з самого початку абсолютно відкриті. Закрити доступ в СРСР чужої інформації у вигляді газет, журналів і т.п. не представляло великої праці, але обмежити проникнення радіохвиль і зробити їх нешкідливими було набагато важче. Для цього в нашому розпорядженні було два засоби: заважають радіостанції та офіційну заборону слухати іноземні радіопередачі. Звичайно, обидва ці кошти далеко неповноцінні і, по суті, абсолютно не виключають можливості проникнення ворожої пропаганди. Цю задачу можна вирішити і примусовим вилученням так званих «народних радіоприймачів», що володіють незначною потужністю прийому. Вже на початку війни здійснюється повний переклад радіомовлення на УКХ (ультракороткі хвилі). Але все ж неуспіх радіопередач супротивника пояснюється не цим. Заходи, спрямовані на заборону слухати радіопередачі супротивника, часом проводилися дуже інтенсивно. Порушення заборони тягло за собою самі різні покарання: від тюремного ув'язнення до смертної кари в залежності від того, слухалися передачі поодинці або колективно, і передавалося чи почуте іншим.

Невеликого додаткового пристосування було досить, щоб слухати радіопередачі супротивника на більшій частині території СРСР навіть за допомогою малопотужного «народного приймача». Радіо дозволило об'єднувати в певний і самий короткий час мільйони людей в один, напружено слухає колектив. Як показав досвід, психологічно найбільш дієвою була та форма, в якій передавалися особливо важливі повідомлення (перед початком передачі оркестр фанфаристів з 100 чоловік виконував певну мелодію). Таке оформлення змушувало прислухатися до голосу диктора навіть тих, хто не виявляв до цього ніякого інтересу і хто повністю відкидав всяку пропаганду, в якій би формі вона не поширювалася. Сильно театралізована передача особливих повідомлень (повторювані позивні з проміжками в кілька хвилин, переривання програми маршової музикою, паузи і т. п.) стала основною формою всіх пропагандистських передач аж до самого кінця війни. Крім того, кожен день, починаючи з 5:00. 30 хв. ранку і до опівночі, радіослухач регулярно прослуховував передачі останніх вістей "Від радянського Інформбюро ...". Головна передача останніх вістей починалася о 20 годині і тривала нерідко до 20 хвилин. Практикувалися також і регулярні огляди радіокоментаторів сухопутних сил, військово-морського флоту і авіації, а також фронтові репортажі пропагандистів з передової лінії, з підводних човнів і бомбардувальників, що знаходяться в момент передачі над територією супротивника. Оскільки ці репортажі були вміло організовані і подавалися у вигляді радіомонтажу, вони виробляли дуже сильний ефект. Абсолютна централізація і високий рівень цензури радіомовлення не давали можливості громадянам отримати достовірну інформацію з фронту [8].

3. Зображення ідеологічних супротивників в 1941 - 1945 рр.

3.1 Образ ворога в радянському плакаті

Антинімецькі образи ворога в дореволюційній Росії майже не були поширені в плакаті. Німеччина тривалий час служила для Росії позитивним культурним орієнтиром, німецька культура і німецьку мову були значимі для дореволюційної інтелігенції. У російському лубку в роки Першої світової війни карикатурно зображувалися німецькі солдати, і перш за все кайзер Вільгельм ЙЙ. Лубочні за стилістикою роботи Малевича, Лисицького, Шагала, Маяковського не переслідували агітаційні цілі і не були спрямовані на створення навідних жах образів ворога, супротивника лише виставляли на посміховисько, він був для глядача об'єктом гумору, а не предметом фанатичною ненависті.

Російська образотворча традиція ґрунтувалась на перебільшенні іронічних і карикатурних ознак, що було живильним середовищем для розвитку раннього радянського плакату. Незабаром після Жовтневої революції в радянському плакаті сформувався образ ворога, обумовлений політичними й ідеологічними причинами. Він був повністю спрямований проти капіталізму, проти інтервенції з боку Антанти. Якщо плакати періоду Громадянської війни мали на меті викликати почуття ненависті до супротивника і підняти бойовий дух Червоної армії, то це робилося з ідеологічних міркувань, при цьому приналежність ворога до певної національності або раси не бралася до уваги.

Агітація і пропаганда повинні були створювати просту, наочну знакову символіку, викликати ненависть і відраза до "капіталістичної експлуатації" - в цьому полягала головна задача радянського агітпропу. З 1930-х років ця тематика більшою мірою перемістилася в зовнішньополітичну область, в якій починаючи з кінця 1920-х переважала теорія "двох таборів", що ділила світ на ворожий "агресивний табір капіталізму" і мирний, вільний від експлуатації табір "- СРСР. У цьому біполярному світогляді і знайшов своє місце новий образ ворога - "фашизм".

Для радянської пропаганди були характерні загострилися в 30-і роки протиріччя між сталінізмом і фашизмом, які призвели до створення образу ворога під назвою "німецький фашизм", але цей образ залишався в більшій мірі формальним і невизначеним. З початком же військових подій змінилося і політичне становище речей: з'явився справжній окупант рідної країни. Не дивно, що більшість радянських плакатів військового часу несло в собі ідею оборони та захисту. Плакат служив однією, зрозумілою народу і армії, цілі - відображенню ворога, ворожість якого щодня підтверджувалася в реальному житті. Створюваний в цій ситуації образ ворога був пов'язаний з конкретною дійсністю, що дозволяло інтерпретувати і загострювати реальні факти в агітаційних цілях.

Виниклий в 30-і роки образ фашизму зайняв значне місце в ідеологічному протистоянні "капіталізм - соціалізм". Політичне тлумачення фашизму як "вищої форми" капіталізму істотно спотворило розуміння історичної реальності і нової якості загрози. "Фашизм" в основному передавався алегоріями смерті, сценами лих на тлі маршируючих колон, карикатурним зображенням Японії, Німеччини, Італії. Війна в Іспанії (1936-1939) поклала початок формуванню прийомів зображення фашизму як ворога.

Центральним мотивом цього образу стала змія, яка в російській іконографічної традиції вважається символом нещастя, гріха і зла. Застосування стандартного символу, який бере початок в релігійній та народно-міфологічної області, свідчить про те, що специфічно німецького візуального представлення ворога не було.

Наступний тип, особливо поширений в "вікнах ТАРС", грунтувався на стилістиці карикатури і був пов'язаний з традиціями часів Першої світової війни: "образ потворного німця" конкретизировался в особистостях Гітлера, Гебельса і Геринга і, як правило, не ніс емоційного компонента "загрози", скоріше навпаки, незначність фігури ворога виставлялася на посміховище.

Псевдореалістичний тип втілився на плакатах В. Корецького. Німецький солдат зображувався там реальною людиною, якого впізнавали в житті.

Образи ворога в радянській плакатної пропаганди були побудовані на традиційних мотивах початку ХХ століття, їх можна вважати результатом радикалізації цих мотивів. Радянський образ ворога володів високою здатністю до розвитку. Відсутність націоналістичних елементів і концентрація на ідеологічних установках давали можливість використовувати "народну" тему і після війни. Німець як ворог не був злим від народження. Образ ворога в СРСР залишався, незважаючи на реальний хід війни і нанесений нею шкоду, помірним і в кінцевому підсумку не був антинімецьким. Починаючи з 1943 року в радянському плакаті все більшу роль відігравало очікування перемоги: відображення військових успіхів у пропагандистській картині війни швидше протидіяло радикалізації образів ворога. "Сяючий переможець" 1945 року не особливо потребував в образі ворога. Радянський плакат робив ставку на ідентифікацію з перемагаючої сторони, а не на ефект залякування і посилення агресивного фанатизму [9].

Всього ж за роки війни художник виконав не менше 35 плакатних листів.

3.2 Образ ворога в радянській пропаганді

У ХХ столітті Росія і Німеччина двічі опинялися в смертельному протистоянні. Багатовіковий досвід взаємовпливу культур створив ситуацію, коли для формування образу ворога були потрібні продумані пропагандистські зусилля. Незважаючи на істотні відмінності в ідейному наповненні образу ворога в Першій і Другій світових війнах, він мав єдину основу: психологію ставлення особистості до моральних цінностей в умовах війни, коли всіма засобами виправдовується вбивство людини людиною [10].

Стратегія антифашистської пропаганди на початку 1940-х років була дуже мінлива. Необхідно було постійно бути напоготові і чуйно лавірувати між антифашистської темою і поточною політикою, яка незабаром може змінитися. Зміну пропагандистських орієнтирів ознаменували виступу Сталіна в травні 1941 року перед випускниками військових академій і на засіданні Військової Ради. Послідували вказівки на необхідність виховувати радянських людей "в дусі активного, бойового, войовничого наступу" [11]. Для вироблення мілітаристських переконань потрібний яскраво забарвлений негативний образ ворога і настрій в дусі "якщо завтра в похід".

Про те, яке значення мали пропагандистські акценти в розумінні зміни курсів, свідчить такий приклад. У березні-квітні 1941 року молодий працівник ТАРС Мельников, який блискуче знав німецьку мову, звернув увагу на зміну інтонації в німецьких газетах і радіо. Він подав рапорт начальству, в якому відзначалися загрозливі ноти в "геббельсівської організації". В умовах мирного договору така інформація могла бути розцінена в СРСР як провокація і не відразу потрапила на стіл Сталіну. Сталін оцінив професіоналізм Мельникова і, коли потрібно було створити відділ ТАРС з пропаганди на адресу супротивника, призначив його на керівну посаду [12].

Незважаючи на витав у повітрі "пороховий дух", війна гримнула як грім серед ясного неба. Війна стала народною, вона оголила почуття і омила душу народу. Сталін чітко вловив настрій радянського народу. Вже перші слова його звернення до народу 3 липня 1941: "Дорогі співвітчизники! Брати і сестри!" були підказані не марксистсько-ленінською ідеологією, а скоріше церковною проповіддю в ім'я єдності віруючих і атеїстів у боротьбі зі спільним ворогом Росії.

Тема боротьби з загарбниками і ненависті до ворога була підхоплена всім арсеналом пропагандистських та просвітницьких засобів. "Ми повинні об'єднатися в одній волі, в одному почутті, в одній думці, - писав 28 липня в" Правді "А. Толстой, - для цього потрібна ненависть. Але не така ненависть, не чорна, яка руйнує душу, але світла, священна ненависть, яка об'єднує і підносить ... "[13]. Сильні патріотичні почуття породили особливу творчу тональність, визначили небувалий ліризм військової літератури. Поняття "вітчизна", "батьківщина", "товариш" отримали інше наповнення - природне, щире. Відтепер головним ворогом був "німець", "фашист", "гітлерівець".

Головною основою радянської пропаганди став захист вітчизни від поневолювачів, її всенародний визвольний характер. У доповіді Сталіна 6 листопада 1941 говорилося про згуртування на боротьбу з ворогом усього народу, незалежно від класової та національної приналежності.

Міжнародний варіант радянської пропаганди - контрпропаганда - відрізнявся від "внутрішнього" як змістом, так і інтонацією. Очевидна різниця стилю - голос інший: неквапливий, переконаний, напружений. Завдання інша - другий фронт. Звертаючись до союзників, радянське керівництво могло виграти війну в силу бойової дружби, незважаючи на ідейну ворожнечу. Від цього залежала карта завтрашнього світу. Навіть у ворожому таборі визнавали ефективність і дієвість радянської контрпропаганди.

Тема ненависті і справедливої відплати звучала і в віршах К. Симонова, М. Светлова, І. Сельвінського. Образ фашиста, "нелюда", людини-перевертня, породженого темними силами капіталізму, наділявся містичними властивостями, піднімаючи в людях архаїчні, язичницькі пласти свідомості. Ватажки рейху представлялися професійними невдахами в мирному житті, статевими збоченцями, вбивцями і сучасними рабовласниками [14].

Ситуація змушувала владу йти на компроміси по суті своїй ідеології і відступати від звичних схем репресивної теми, звертаючись до історичних традицій, пам'яті поколінь [15]. Таким же явним відступом була і пропаганда антинімецьких настроїв, яка явно суперечила інтернаціоналістських принципам комуністичної ідеології і викликала нерозуміння антифашистів, особливо німецьких. До того ж патріотизм поєднувався з мотивами панславізму. На початку війни А. Фадєєв звертався до "братів пригнобленим слов'янам" із закликом об'єднатися для розгрому ворога. Один з аргументів був такий: "з нами всі демократичні країни" [16].

Такий поворот у радянській пропаганді не міг бути непоміченим. За 1942-1944 роки Сталін мобілізував в момент найбільшої для себе небезпеки (Москва, Сталінград) ті духовні резерви, які він до цього засуджував як реакційні і спрямовані проти більшовицької революції: любов до батьківщини традицію, заохочуючи тим самим наївність, марнославство, гордість і дух опору. Цим зміною політичної та ідеологічної лінії і гаслом "виганяйте німецьких окупантів з рідної землі і врятуйте Отечество!" Сталін домігся успіху [17]!

Переломний 1943 рік був ознаменований великими творами, в яких осмислювався події, потрясли півсвіту: "Навала" Л. Леонова, "Російські люди" К. Симонова, "Веселка" В. Василевської та ін Однак навіть війна, об'єднавши майстрів слова в єдине ціле , не зробила їх голоси одноманітними і монотонними. Кожен з них розумів своє завдання по-своєму, незважаючи на ще більш посилений цензурно - ідеологічний контроль. Засудженню піддавалися твори, в яких містилася навіть слабка спроба осмислити війну як згубну і руйнівну трагедію для людства і окремої особистості. Цензура позбувалася творів сумнівно гуманістичної спрямованості. Сумнів цензорів викликали розповіді М. Зощенко, ряд віршів І. Сельвінського. Одностайно засуджувалися вірші Н. Асєєва, який, за думку М. Тихонова, "зводить наклеп на російський народ і пише вірші, що він не хоче бути вбивцею. А хто хоче? Що ж, наш боєць - вбивця?" [18].

Після Ялтинської конференції та розділу Німеччини на сфери впливу виникла необхідність переорієнтувати всю пропагандистську машину на формування переконання в тому, що не весь німецький народ винен у злочинах фашистів. У 1942 році Сталін говорив: "Було б смішно ототожнювати кліку Гітлера з німецьким народом, з німецьким державою. Досвід історії говорить, що гітлери приходять і йдуть, а народ німецький, а держава німецьке - залишається" [19]. В кінці війни з метою зменшити опір німців Сталін вирішив дати їм надію на національне буття. У своєму зверненні до народу 9 травня 1945 Сталін сказав: "Три роки тому Гітлер всенародно заявив, що в його завдання входить розчленування Радянського Союзу і відрив від нього Кавказу, України, Білорусії, Прибалтики та інших областей. Він прямо заявив:" Ми знищимо Росію, щоб вона більше ніколи не змогла піднятися ". Це було три роки тому. Але навіженим ідеям Гітлера не судилося збутися, - хід війни розвіяв їх в прах. На ділі вийшло щось прямо протилежне тому, про що марили гітлерівці. Німеччина розбита вщент . Німецькі війська капітулюють. Радянський Союз торжествує Перемогу, хоча він і не збирається ні розчленовувати, ні знищувати Німеччину "[20].

Письменники чуйно вловили зміну інтонацій. Н.Д. Вишневський 12 червня 1944 писав у фронтовому щоденнику: "Ми, письменники, в 1941-1942 роках дали народу жахливий заряд ненависті до ворога ... Але ми передовики, і у нас є вже передчуття гуманістичне ... Кінець війни, світ буде ознаменований не винищуванням, не закликом "Убий його!" - а мудрим практицизмом і гуманністю "[21].

Але було б наївно припускати, що одним розчерком пера товариша Сталіна можна було зупинити цей "жахливий заряд ненависті до ворога" і за допомогою політпрацівників довести до відома кожного рядового бійця, як слід поводитися на території, звільненої від фашистських військ. Ненависть, замішана на крові та вбивствах чотирьох років війни, породила гігантську тінь, яка лягла на обидва народи в післявоєнний період. Вже на завершальному етапі війни проступили риси нового образу ворога, епохи "холодної війни" і поділ на німців "своїх", соціалістичних, і чужих, "капіталістичних" [22].


Подобные документы

  • Аналіз і порівняння причин, змісту і наслідків Вітчизняної війни 1812 року і Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, місце України в цих війнах. Справедливі війни українського народу за свободу і незалежність Вітчизни проти іноземних загарбників.

    презентация [12,6 M], добавлен 22.09.2014

  • Місце та значення Великої Вітчизняної війни в історії України, характеристика головних боїв, що відбувалися на її території. Хід громадянської мобілізації та завдання, що ставилися перед загонами добровольців. Етапи евакуації прифронтової смуги.

    реферат [32,5 K], добавлен 29.11.2009

  • Початок оборонних дій Києва у 1941 році у ході Великої Вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни в боях на території України. Загибель Південно-Західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. після 73 днів оборони.

    реферат [33,6 K], добавлен 12.02.2015

  • Оцінка стану радянської вищої школи в перші роки після Великої Вітчизняної війни. Наявність матеріально-побутової та кадрової кризи педагогічних інститутів - одна з характерних особливостей системи професійної підготовки учителів повоєнної України.

    статья [13,9 K], добавлен 14.08.2017

  • Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення Україна в розповідях очевидців. Висвітлення воєнних подій ветеранами війни. Звільнення Україні перемога над фашистською Німеччиною. Аналіз причин, наслідків військових дій в Україні та у Черкаській області.

    контрольная работа [50,7 K], добавлен 14.11.2010

  • Церковне життя на території окупованої України в роки Великої Вітчизняної війни. Конфесійна політика окупаційної адміністрації в 1941-1942. Німецько-фашистський окупаційний режим і релігійне життя. Відродження Православної Церкви у післявоєнний час.

    дипломная работа [90,6 K], добавлен 14.11.2010

  • Трансформація та реалізація войовничого антисемізму в процесі окупації загарбниками Поділля. Акції тотального знищення єврейського населення в містах Подільського регіону. Голокост як частина нацистського окупаційного режиму на українських землях.

    дипломная работа [66,8 K], добавлен 03.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.